Обсуждение рассказа aj004 Біла робота

Дуже атмосферне оповідання. Якщо я правильно зрозумів, у жанрі хоррору. Мені сподобалось, як дивно та незвично для передачі настрою та внутрішнього стану ГГ використаний яблуневий цвіт. Дивно, але... Сильний хід.
Чому Михайло Коцюбинський? Щоб зразу прив'язатись до конкретного часу та до містики нашого великого письменника? Ризиковано, але не заборонено.
Там дещо відшліфувати потрібно, але загалом - достойне оповідання. Український хоррор.
Дякую. Успіхів.

Непогано. Горор-стім-альтернативка рідкісний звір у наших пущах . Чорного в білу роботу, як на мене, залито аж занадто, але то на любителя.
Успіху на конкурсі!

Атмосферно! Сподобалася стилістика під стімпанк. Сетинг чудовий. Не сподобалася слідкувати за смертю дівчинки. Це не лякає (що мав би робити горор), а пригнічує. "Ялинка" Коцюбинського, ще в дитинстві мене завантажила, а тут неприємне дежавю. Проте, дякую за цікаве читання.
Удачі.

Неспеціально, але є таке. =)


Михайло Коцюбинський — лише перша жертва з історичних осіб у планах автора
Але подальші плани без горору.


Абсолютна правда. Автор дуже спішив відредагувати оповідання за день, але цього, як знаєте, мало. Чесно обіцяє перечитати і виправитися.


Лякати смерть дівчинки й не мала. Добре, що пригнічує.




Автор неймовірно тішиться, що сподобалося, і вже працює над ширшим сетингом.
Дякую всім за відгуки, вони надзвичайно цінні!

Авторе, дякую. Мені дуже сподобалось. Оповідання поєднало купу речей, які мені подобаються: стімпанк, альтернативну історію, автомати і дуже приємний рівень володіння мовою. Викликало майже неминучу асоціацію з "Волею", але для мене це також плюс. Читалось легко, сподобалась багатопланова розповідь, подана через одного POW (носія точки зору). Здивувало, що це був письменник Коцюбинський, а не хтось із інженерів чи науковців (ті ж Сікорський, чи Вернадський).
До того ж: в мене виник певний здогад щодо особистості автора. Його перевірю вже після деанонімізації.
Бажаю успіху на конкурсі!

Рассказ хороший, эмоционально глубокий. Думал, как-то связан с личностью кого-то из Коцюбинских. Увы, Википедия ответа не дала.

Спробуйте загуглити "Цвіт яблуні"

Ох, лучше бы не читал .

Сподобалося оповідання. Особливих мінусів не знайшов. Тільки спіймав себе на думці, що ще б прочитав би оповідання в такому стімпанці, і що українських письменників в цьому жанрі прибавляється
Удачі на конкурсі!

Ну и ну. Без комментариев.

О, таки десь одне "ви" до батька автор пропустив.

1. Одно "ви" и одно "в". Это уже два.
2. Ваше сообщение сразу под моим. Так что цитировать было не обязательно.
3. Полное цитирование называется оверквотингом и не приветствуется на форумах (вообще-то, всех).
4. Послезавтра финал конкурса, а вы всё ещё подписываетесь, как автор. Напишите в ЛС Админу, и вам "сошьют" ваш форумный ник с конкурсным. Тогда сможете отвечать, как "Автор aj004".
5. "Ну и ну" - это относилось ко всему рассказу (дочитав до конца, я уничтожил все замечания и пометки), а не к двум опечаткам.

Очень своеобразная работа. Первая половина рассказа кажется затянутой. Так долго расписывать страдания девочки, религиозность матери и то, как отец терзается совестью - а потом всё-таки прикончить ребёнка. Аллюзии по необразованности не поняла. Вторая половина оставляет неоднозначное впечатление. Написана, безусловно, очень сильно.
А что вам, автор, сделали попы... то есть священнослужители? Или просто, как на форуме говорят, навеяло? С крестом на плече здорово придумано.

Мне кажется, все описанное можно воспринимать как аллегорию. Тут нет заведомой чернухи, а к сюжету я бы относлась как к символизму. Рассказ про то, что чувствует человек, заглянувший за последнюю черту. Не свою пока, а ближнего. И пытается найти вместилище души, потому что, с одной стороны, он атеист и не верит в сказки, а с другой - в вечную разлуку и в ничто он тоже не верит. Отсюда аллегория поисков - механическая игрушка (автоматон), биологический препарат (мозги). Беспросветности в рассказе нет, потому что автоматон таки сказал в финале - "тату".
А то, что автор выбрал мрачный стиль повествования, мне кажется, работает на него. Заставляет читателя вздрогнуть, очнуться и подумать о смысле жизни.
Не зря же Евгений Шварц сказал, что "и в трагических концах есть свое величие - они заставляют задуматься оставшихся в живых".
От хоррора отмахиваться вообще неперспективно, я считаю. Читатель любит, когда его пугают. Обыденность зажимает человека в узкие рамки, ограничивает социальными табу. А хоррор дает воображаемый выход за привычные границы, в зону запретного и невозможного.
Писать про такое сложно, но не противно для автора и не тяжело. Потому что автор тоже человек и тоже любит пугаться.