Доброго ранку, авторе 006!
Якось невдало я обрала собі третю страву. Огри не люблять вінегрет, а тут саме він. Замість одного оповідання - два. Ще й не сплетених, як годиться, а просто прикладених одне до одного, мабуть, аби обсяг набрати. Та й самі оповідання, чи то Сталкер черговий, чи то зомбі апокаліпсис, чи то спроба пограти на хайпових темах війни та ковіда, щоб ніби актуально було.
Але все по порядку.
1. Назва. Назва хороша. Яскрава і іронічна. Така запам'ятається та приверне увагу.
2. Перше речення:" Цього разу ми шукали «кактуса» – дуже рідкісного мутанта зі світу рослин." І перше речення хороше. Одразу читач потрапляє в середину подій. Рослини-мутанти, невідомі "кактуси", пошуки. Зараз почнеться екшен.
3. А ось далі. А далі все зіпсувалося. Якщо перша частина ще нічого так. Черговий S.T.A.L.K.E.R. і зона, звісно. Але для тих, хто таке любить, непогано. Тільки вбивати треба було все ж таки Юрка Семецького, щоб по канону. І мій особистий фаворит - це півсотні котиків - переростків, які завалили оленя. Мабуть, замурчали до смерті чи задушили. Бо, щоб вбити оленя на 200-250 кг такої кількості великих котиків не треба. Хоча, може у них там олені розміром з мамонтів, тоді най будуть.
Друга частина отрималася гірше. Тон оповідання так і не визначився: чи то це все ж таки пригоди-екшен, чи то намагання описати щось серйозне, чи то жахи, чи то ще щось. Ще й спекуляція на стандартних "слізних" темах та образах: дитинка-зомбі плаче, батька злодюги вбили, старенька мати з варениками в бідній хатці, поле з бур'яном, бо нема кому дбати, "це не сусід, це коза" (привіт, Голодоморе). Сотні років класичної української літератури, з її сільським бідканням дивляться з цього тексту. Але не чіпляє. Мабуть тому, що такого в нас хоч гать гати, а про війну на Донбасі краще почитати реальні спогади ніж зомбі-треш. Хоча треш теж не отримався, а жаль. Почуття гумору у автору непогане, могло б вийти цілком пристойно.
4. Післясмак - сподіваюся, що борщ в мами головного героя був смачніше.
Дякую, авторе!