Обговорення оповідання ax008 Останні години перед заходом.

Шановний авторе! Доволі неоднозначні враження викликала ваша робота. Дивно, що при таких обставинах, в яких опинилася героїня, все, про що хвилювався робот - її психічне здоров'я. Я просто не вловила ніякого сенсу в цьому. Дуже відволікає величезна кількість орфографічних і лексичних помилок. Заздалегідь рошу вибачення, за різкість. Це тільки думка пересічної читачки. Удачі

Вітаю, Авторе!
Ходили, балакали. Сіли та й заплакали.
Жили недовго і нещасливо і померли в один день.
Безвихідь і смерть. А що ще?
Весь час очікував повороту сюжету.
І що ближче до фіналу - то більшим було очікування
все більш крутого повороту.
Не повірите - до останнього речення чекав. Ось-ось!
Та не сталося як гадалося.
Сном гібернації почалося - сном небуття скінчилося.
Тому післясмак - відчуття розчарування.
Удачі!
Навіяло

Почну з плюсів:
Атмосферненько. Дуже детально описаний світ. Світ чимось схожий на у "вихованих вовками".

Мінуси:
1. Ну дуууже багато граматичних помилок. Я на це звертаю увагу рідко. Але коли такого як "інтелект кораблю", "Холодна біль", "Самий звичайний" і т.д. ледь не в кожному другому абзаці - то це дуже ріже очі і навіть вуха.
2. Дивні важкі конструкції речень.
Якщо коротко по перших 2 пунктах - текст треба вичитати. Можна вголос.
3. Я розумію посил оповідання, його основну ідею, яку автор хотів розкрити. Я сама люблю поколупатися в мізках своїх героїв. Але скажу відверто - у цьому творі не вдалося занурити мене в емоційний світ героїні. Хоча видно, що автор старався.
Більше практики вам! Удачі!

Сподобалося на 70% Бо цікава мені така тема і щось схоже колись писав.
Спочатку автор рівномірно і детально описує пробудження, потім все різко зривається і мчиться галопом. А на додачу, виявляється, що це сон. Ну добре, що майже правдивий сон) Це трохи вибиває з колії, якщо б у фільмі дивитися таке – то ок, але не читати. Краще б той сон вставити, коли робот питає що їй снилось, якраз би була трохи інтрига на початку – як вони опинилася з на планеті.
Космос, катастрофа, атмосфера постапокаліпсису, більш менш продуманий світ, цікава зав’язка – це супер! Але в середині провисає - перепони всі незначні, легко долає їх, а далі довгі описи шляху, роздуми і балакання з роботом - не вистачає динаміки. Все, що автор хотів передати можна було б вмістити в менший об'єм.
У цього оповідання є потенціал, навіть з таким фіналом, пропрацювати б більше в середині його й зробити інший, динамічніший «монтаж», вийде крута річ.
Успіхів!

Вітаю, авторе. Я прочитав ваше оповідання.
Мої думки суб'єктивні, а питання помилкові.

Те, що стосується емоційного забарвлення, особливо в характері героїні - написано дуже добре. Переживання розгубленої жінки, що втратила всіх близьких - зображені дуже реалістично. тут автору плюсик. Все, що стосується навколишнього світу та виживання на чужій планеті - нелогічно та непродумано. Цьому не віриш. Більш детальніше на логіці оповідання я зупинюся пізніше.
Кілька дрібниць:

- що за "Колонізаційне містечко"? Як я зрозумів, це планета (Фанатос) належить синтетам. Корабель землян летів на іншу планету. Синтети напали на землян, збили корабель. Земляни впали на Фанатос, синтети полюють на них і вбивають. Але люди, впавши з космосу, спромоглися створити "Колонізаційне містечко" - Як? Що це за містечко та як люди спромоглися його створити?

- виходить, що синтети напали на корабель людей, люди впали на планету, створили своє містечко, і тільки через два дні до них завітали синтети?


- "можливо" тут більше не підходить, бо Сара сама ще раніше заявила



- замаскований флот синтетів - це чудово, але при нападі на корабель "Вісник" був розташований одразу неподалік планети синтетів, дивимося слова Адама: "
- Я можу зрозуміти, коли колонізатори не помітили замаскований флот синтетів - це нормально. А от те, що на шляху між Землею та Arcana-f люди не помітили цілу планету, що свого часу була населена гуманоїдами - це дуже спірно. В таке не віриться. Адже при розрахунках польоту має бути враховане все. Чи у цьому всесвіті "Вісник" летів навмання? Але ж ні, був чіткий маршрут Земля - Arcana-f, а отже цей маршрут мав би бути досліджений. Як інакше? А якби на півдорозі там було б астероїдне поле, наприклад, або "чорна діра"?

- я не дарма кілька разів згадував про падіння. Якщо колонізаторський корабель впав, то як він міг бути достатньо вцілілим, аби там швендяли герої та роздивлялися сліди бійні? Відмітимо, що це - скоріш за все - лише частина корабля. І вона не вибухнула при падінні, не зім'ялася, як баночка з-під пепсі, а спокійненько лежить, там можна шукати речі. В це не віриш. Розумієте, колонізаційний корабель має бути дуже великим і при падінні дуже великого космічного корабля - мало того, що повинен був статися вибух та невеликий землетрус, сама конструкція корабля мала б деформуватися так, що перетворилася б шматок металу.
Якби автор замінив слово "падіння" на "аварійну посадку", то питань до логіки було б менше.

- тут варто віддати належне авторові, пам'ятає про десятиметровий радіус пошуку синтетів - це добре. А от що робити з тим, що Адам фіксував усі види синтетів (крім дрібної робітничої особини) за кілька сот метрів, а тут прогледів?

- вибачте, а це як? Давайте пригадаємо діалог Адама та Сари на початку прогулянки:

Вам треба у вільний час намагатися пригадати, що трапилося з вашим чоловіком та синами.

і наступний за ним


Виникає питання: Сара хоронила хлопчиків, чи нє? Її чоловік помер у неї на руках, чи нє?

- сто п'ятдесят днів на чужій планеті в оточені синтетів? сто п'ятдесят днів там, де військових рвали на друзки? А у Сари, часом, прізвище не Коннор? Або МакКлейн? І це при тому, що робот Адам не був військовим.

Ще раз варто відмітити, ВСЕ, що стосується характеру героїні, її почуттів, переживань - все написано чудово і прекрасно. Читається легко. Співпереживання є. Це найсильніша частина оповідання.
Проте, ВСЕ, що стосується бойової частини та виживання - продумано не до кінця. Думаю, якби у автора було трохи більше часу, то всі неточності та нелогічності вдалося б прибрати.

Пи.Си. Шановний авторе, думаю, все ж таки правильніше буде - шановна авторка. Я не мав на меті образити вас або ваше оповідання. Історія мені сподобалася. Переживанням Сари я повірив. Я лише хотів звернути вашу увагу на певні моменти, що особисто мені здалися спірними.
пам'ятайте, все так суб'єктивно у мінливому місячному сяйві.
Дякую.

Вітаю, Авторе!

Я зазвичай не звертаю уваги на помилки і т.д. Ваш текст навів мене на думку, що ви в житті рос. мовний, або щось близько до того. Ось деякі моменти, які все-таки відзначу.



Погано звучить.



«Вий» то дієслово.



Речення має дуже дивну будову.



«люба». Кличний відмінок не треба використовувати.



Скоріше метал. Навряд космічні кораблі будуть будувати з простого заліза. Буду вдячний, якщо поясните, що я помиляюся.



Логічно

Взагалі, ідея оповідання мені сподобалася. Реалізація задовільнила не в повній мірі. Занадто багато слів ГГ про те, що їй боляче. Я гадаю, що читач і так це розумію, враховуючи всі описані обставини. Не варто постійно було це повторювати.

Удачі Вам!

Моє вітання автору!

Жорстко, гарно і прямим кроком на мою "золоту книжкову полицю"

Двома своїми мацаками "за" ваше оповідання.

Удачі на конкурсі!

Вітання автору:)
Така собі романтична історія вийшла. Дівоча я б сказала - про кохання до робота. Але посил зрозумілий - все ж таки тут про психологічні травми.
Як коментували раніше - багато помилок і дивно побудованих речень, русизмів.
Із самого початку в голові єдине питання - чому звичайнісінький робот постійно докопувався до її ментального здрово'я?)) яке йому взагалі діло? Можливо автору хотілося якось показати підстави для закоханості.... Мовляв ГГ відчувала турботу і тому закохалась, чи якось такось.
Історія без хеппі енду, але то не є чимось поганим, не всі ж вони мають гарно закінчуватись. Можливо для ГГ так краще.
Загалом сподобалося, успіхів вам.

Вітаю, авторе!
Дуже сподобався опис сну героїні у першій сцені. Чудово передані сподівання, а потім збентеження, страх, паніка, біль, розпач... Просто відмінно. Але далі, коли вона прокидається... Отут дедалі більше виникає відчуття якоїсь невідповідності. Тобто, якби героїня поводилась так за три дні після катастрофи - ще можна зрозуміти, бо не відійшла від шоку. Але згодом написано, що вона вже так живе 150 днів! І що вона весь цей час робить? За такий час можливі 2 варіанти. Або вона приймає ситуацію і намагається якось із неї виборсатися, тобто покинути місто, напхане монстрами, знайти постійне джерело живлення для робота, і так далі. Або, якщо психологічна травма надто тяжка, просто до всього байдужіє. Але якби йшлося про другий варіант, то вона б не переймалася тим, що їй бракує засобів гігієни, і навіть харчуванням. І тим більше не закохувалася б у робота, бо такі почуття в такому стані навряд чи б виникли навіть як засіб сублімації.
Тому, перепрошую, всі мотивації і почуття героїні після прокидання справили на мене враження штучних. А ше їхній опис здався емоційно "пересолодженим": зрозуміло, що героїня морально страждає, але це подається якось надто нарочито. І саме тому цьому вже не ймеш віри. Якщо це доросла жінка, яка мала 16-річного сина і була відібрана в космічну експедицію - така поведінка у неї виглядає невірогідно. Вона радше поводиться як інфантильна дівчинка-підліток, яка здатна жити в екстремальних умовах, лише поки про неї дбає хтось сильніший та розумніший. Але й пальцем не кивне, щоб щось вирішити самій. І саме тому поваги до неї якось не виникає.
Тобто, все це, на мою суб'єктивну думку, виглядає трохи дивним. Хоча, можливо, я просто "не ваш читач", і інші зрозуміють психологію героїні краще. Все висловлене вище - це лише особисте враження.
Успіху на конкурсі!

Вітаю, авторе!
У вашому творі є цінні речі: ви вмієто описувати напругу момента, сцени вам вдаються - вони яскраві, кінематографічні. Але, на жаль, в вас не оповідання вийшло, а розповідь. Літопис, якщо хочете. До оповідання не вистачає змісту конфлікту: шо за синтети, чому вони напали. А також розвитку стосунків між героїнею та Адамом, ви скіпнули найцікавіше: як саме її ставлення до Адама від "побутового приладу" перетворилося на "останню людину, яка була поряд". Мені цих двох речей дуже не вистачило.
Успіхів!