Обговорення оповідання ax001 Квіти вогню цвітуть вночі

Вітаю, Авторе!
Навіть і не знаю, що сказати.
З плюсів - Венера і квіти на Венері.
А коваль Валєра і вередлива Оксана якісь занадто банальні,
навіть якщо не помічати вторинності.
А те, що Оксану розбудила сирена, а потім у неї фарба від сліз потекла - то я геть не второпав:
чи то вона по тривозі кинулася одразу ж фарбуватися, чи так і спала, нафарбована.
І так я і не отримав відповіді, на що Солоха перевитрачала електрику і до чого це в оповіданні.
Успіхів!
А що ще могло навіяти?

Шановний авторе! Мені сподобався опис планети. Було справді гаряче. І все. Удачі

Вітаю, шановний авторе. Я прочитав ваше оповідання.
Моя думка суб’єктивна, а питання помилкові.
Ви можете, як прислухатися до мого коментаря, так і проігнорувати.

Перш за все варто сказати, що я не звертав уваги на орфографічні помилки та русизми. Сам таким грішу, тому і не картаю за це інших.
Що можу сказати про сюжет? Микола Васильович – молодець.
Зрозумійте правильно. Я ні в якому разі не проти запозичення у класиків. Але є певна грань між «запозиченням дрібниць» та майже «дослівним цитуванням».
Оксана і Валера, їх характери та мотивація вчинків – творіння класика.
Вторинні персонажі, які суттєво впливають на історію – Соланж, Пузан Пацюк, Пабло Еспозіто – це все калька на інших, відомих загалу персонажів.
А що ж свого? Венера.

Кілька дрібниць:
Цитата: «А потім підійшов цей хлопець. І я подумала, що бути третьою - трохи недоречно.», і одразу за цим фраза «Щось Валера занадто швидко від тебе пішов. Що ти такого йому сказала?» – виникає питання: А Діана знає Валерія чи нє?

Цитата: «Але я тобі скажу, адже ти - моя найкраща подруга.» – якщо Діана найкраща подруга Оксани, то чому вона весь час розпитує Оксану про Валеру, при умові, що Валера вже тривалий час в’ється за Оксаною? Чому Діана розповідає Оксані про роботу Оксани?

Цитата: «Хлопець розчинився в серпанку, і його силует розтанув, ніби він був привидом» – серпанок на виході з оранжереї на станції? А як же конденсат? У них же у всіх має бути мокрий одяг.

Цитата: «Соланж, станційний психіатр і психотерапевт, жила в іншому крилі станції.» – відьма-психіатр на станції? Я так розумію, це гоголівська Солоха у всесвіті Вархамер 40 000? І куди тільки дивиться інквізиція?
Цитата: «Вона як магніт притягувала до себе чоловіків.» – тут невеличкий когнітивний дисонанс. Якщо Оксана подається в оповіданні як перша красуня на станції, то: або Оксана сестра-близнючка Соланж; або ж Соланж має ще якісь таланти, окрім гіпнозу та ворожіння, що приваблюють чоловіків.

Цитата: «Бери реактивний ранець і ходулі та постарайся не потрапляти в калюжі лави або кислоти - ці виродки економлять на всіх матеріалах.» – що за «виродки»? Хто вони такі і яке відношення мають до обладнення станції? Який сенс будувати станцію на орбіті Венери, відправляти туди людей і при цьому економити на матеріалах? Чи це таємний план Корпорації – робити дешеве обладнання, щоб потім робити з людей кіборгів?

Мені сподобалися описи планети.
Дякую за історію.

Пи.Си.
Якщо мій коментар здався трохи злим - вибачте. Я вперше та цьому конкурсі, тому не знаю, якими мають бути коментарі та критика.

За алюзію на вечори в Диканьці - плюс.
Початок був інтригуючим. Легка говірка і жарти. Але під кінець історія якось здулася, з'явилося забагато помилок та важких не зв'язних речень. Скоріше за все кінець писався поспіхом і не був вичитаний (але з ким не буває)))
Ну і мораль історії і так на стільки очевидна, для чого змушувати героїню повторювати її стільки раз різним людям?
Удачі!

Там не копіювання а аллюзії. Якби тут було «дослівне цитування», твір би не допустили до конкурсу. Це називається "постмодернізм". Кожна сцена навіть якщо вона схожа, обігрується трохи інакше. Якби тут було "пряме цитування" то Валера поїхав би на зорельоті "Чорт з Рогами" за летючими черевичками Галактичної Імператриці

заочно знає, бо станція невелика. Принаймні в обличчя більш менш всі знають всіх. якщо там живе кілька сотень людей.


По-перше, ворожіння це хоббі, яким вона займається в себе вдома. А психіатр це професія. У нас чимало таких які поєднують одне з одним - бачив таке в реальному житті. Бо люди більш охоче із своїми проблемами підуть до ворожки, ніж до психіатра. А Інквизиції просто нема. Як і Церкви взагалі. Кожен молиться кому хоче у власній кімнаті. Або не молиться взагалі.

звісно що має. в неї багато талантів. Оксану із Соланж не пов"язує нічого. взагалі. Оксана не може розібратися у собі та у власних почуттях але до психолога не піде. Легше піти до ворожки бо це не соромно. Всі так роблять

По перше, Еспозіто авантюрист та злочинець. тому його ставлення до керівництва відповідне. По друге, дістає списані матеріали, всякий мотлох, та знову приводить їх до ладу, щоб продати чи нелегально використати у своїх цілях. Він же коштовні камінці нелегально збирав. Тобто. все його обладнання Б/У, тобто списане, вживане, вкрадене, а тому не якісне. Він навіть списаний шатл в когось дістав. Уявіть які в нього масштаби авантюр. Він не дрібна сошка, в нього мали би бути помічники та співучасники. Але вставляти все це в маленьке оповідання було би зайвим. Він такий собі антагоніст-трікстер. Який тим не менше рятує головного героя від загибелі бо в нього репутація

Дякую за роз'яснення.
Щодо Інквізиції та Соланж - то я жартував. Вибачте.

Щодо "постмодернізму", то тут, знову ж таки, вибачте, питання доволі спірне.
Я ретроград і старий дід, тому для мене - це відверте користування чужим твором. Але це тільки моя суб'єктивна думка. Я ні в якому разі не засуджую, та не кажу, що це погано.
Якщо читачам подобається, то решта - дрібниці.

Просто, я не належу до вашої аудиторії. Любовна лірика у космосі - то не моє.
Дякую за історію та відповідь на мій коментар.

Вам дякую за вказані помилки, бо я сам їх не побачив, та навіть дружина яка мій текст вичитувала, теж їх не помітила. Тому ваші зауваження дуже цінні та корисні, дякую

Ваша обізнаність у багатьох сферах, від карт Таро до японських термінів вражає! А "ровери, як ніби зійшли з конвеєрів заводів Генрі Форда" взагалі неможливо уявити, якщо не знати бодай трохи із історії автомобілебудування.
Багатонаціональність мешканців станції -- це такий уклін класикам наукової фантастики. Приємна деталь, наче зустрічаєш старого друга, із яким давно не бачились.
Деякі порівняння, як-от Венери із пеклом із "Божественної комедії" захопливі. Але іноді проскакують банальні речі: "як сніжна королева!"
І як уже зауважували, не вдалося прослідкувати кардинальних відмінностей сюжету від фабули "Вечорів...". Можливо, треба було уважніше вчитатися, але принципово нових смислів знайти не вдалося. Що у оригіналі гордовита Оксана після жорстокого жарту над закоханим хлопцем розуміє, що насправді він їй дорогий, що у оповіданні-ремінісценції. Постмодернізм -- то чудова річ, і у тексті безліч вдалих знахідок, але чогось не вистачило, щоб побачити обігрування, а не копіювання сюжету.

а яких нових смислiв ви чекали? Вона з милосердя мала придушити його подушкою? Або звершити рбряд Сатi? Я виходив з логiки персонажей а не заради чергового сюжетного повороту " жрить цей нежданий поворотик. Вуаля. Оксана виявилася лесбиянкою та одружилася з Дiаною". Цей фiнал було продумано ранiше нiж була прописана перша половина твору

Легко читається, цікаві науково фантастичні елементи, думки. Венера, станція, комічний антураж – все як треба і, може, якби це було написано в звичайному стилі з оригінальним сюжетом - було б круто!
Але переосмислення відомого твору в жанрі нф, на мій погляд, не вдалося. На початку, ще було щось схоже на гумор та іронію, та весела атмосфера твору не в’яжеться з не дуже позитивним його фіналом.
По ходу читання весь час порівнюєш персонажів з оригіналом і вони не дотягують. А якщо вже братись за такий експеримент, то персонажі мають бути хоча б не гірші. Але от чорт вийшов колоритним і живим, ну і Оксана, бо ще більше бісить ніж у Гоголя) Майже вдалася Солоха. Сподобалось як обіграли ситуацію з Пацюком)
Якщо над ним ще попрацювати, прописати деяких персонажів, то вийде чудовий твір, для якогось іншого проекту.
Творчих успіхів Вам!

Так, кінець писався поспіхом і не був вичитаний, бо писався він у останні години до відправлення
Проте, фінал тут такий яким він і мав би бути. виходячи із ситуації та характеру героїв - Оксани та Валери. Хепі-Енд виключений. Так чи інакше, але Оксана втратить Валеру, що б він собі не обрав - померти, стати кіборгом чи продовжити життя у тілі дитини - клона. Він вже не буде чоловіком якого хотіла мати Оксана.
Є чимало творів які розпочалися як комедія та закінчуються як трагедія. Бо така логіка всієї історії. Іншої тут і не могло бути!
Задум й був такий - як би виглядала Оксана з твору Гоголя у 21 столітті? Як би повівся Вакула - Валера, коли отримав би прохання-наказ "принеси мені щось таке не знаю що"? Решта персонажів - лише антураж для цих двох героїв, і не більше, вони архетипи-функції. Прохання Оксани принести квіти - це зов для героя. Валера звершив свій подвиг. Але він не зможе скористатися плодами свого подвигу та отримати приз. Він камікадзе який зголосився на смертельну місію навіть не здогадуючись про це.
Я свідомо замінив "черевички" чимось більш вагомим - "Вогнена Квітка" вона же "Квітка Папорті" - священно -заборонений приз. Здобута квітка не принесе щастя. Навпаки, вона несе загибель тому, хто її здобуде, та горе тому, кому її подарують.
У цьому скритий зміст твору. Якщо тебе просять "доведи своє кохання" - тебе посилають на смерть, сподіваючись у душі що ти не повернешся. Оксана - архетип дівчини "Ля Дам Сан Мерсі". Валера - закоханий лицар, який готовий ризикувати життям заради "Дами Серця". І готовий заручитися допомогою навіть чорта. Я запозичив лише початок сюжету Гоголя - дівчина "динамить" хлопця, та наказує йому принести "Еликсир" щоб довести своє кохання. Бо вона насправді не вірить чоловікам та у їхнє кохання та боїться своїх почуттів. Карти Таро розкривають все це у повній мірі. Оксана сама не знає чого вона хоче насправді. Вона поїхала аж на Венеру - у "летючі міста" які літають на висоті 20 км над шаром хмар із сірчаної кислоти щоб сховатися від світу та вирощувати квіточки. Вона підвищує відчуття своєї значимості завдяки фоточкам на фона квіточок та дерев які вона викладає у аналог Інстаграму та отримуючи вподобайки та віртуальні дарунки, але боїться реальних хлопців, тримаючи їх на відстані. Й таким чином занапастила життя найкращого із всіх хлопців, який до неї залицявся. Що вона буде робити далі - вже немає значення. тому фінал залишився відкритим. Нехай читач додумує. Падаюча зірка на нічному небі та загадування бажання - це скріше ритуал для самозаспокоєння та примарна надія що все владнається саме по собі. Та натяк на нове коло історії

Вітаю, авторе!
Ідея використання відсилки на класику мені особисто здалася цікавою. Але, як і попереднім дописувачам, здалося, що найкращі мементи оповідння - це все ж таки опис Венери і квітки. А всі моменти, які засновані на відсилці на Гоголя, надто прямолінійні. Тобто, наприклад, селфі Оксани в оранжереї виглядає цілком сучасно і до теми - але її довгі роздуми й самозакохані розмови вже виглядають штучно-солодкавими, нарочитими, і зводять нанівець весь позитивний ефект. Бо про її самозакоханість вже достатньо свідчить пристрасть до селфі та ще деякі деталі, а більшість пояснень вже здається зайвою.Те ж саме - бесіда з Валерою, та й усі інші моменти. Найбільш природним серед персонажів виглядає, мабуть, лише шахраюватий Чорт. Тобто, сама ідея зрозуміла і, як на мене, цікава. Проте мені здається, якби її втілити більш оригінально, не чіпляючись так тісно за першоджерело - це було б краще. Звісно, це суто особиста думка, тож можете не зважати.
Успіху на конкурсі!

Добрий день, авторе!
Прочитала ваше оповідання, дякую вам. Початок сподобався, але потім... Навіщо вам отой постмодернізм? На мою думку, він у данному випадку не залишає місця інтризі, робить фінал передбачуваним. Ви можете гарно вигадати самі, без усіляких там запозичень! Успіхів!

Дякую за вiдгук. Чомусь героїня вийшла схожою на Оксану з Ночі перед Різдвом.Я коли почав писати перші речення, то дружина побачила схожість.
Дав почитати дружині, вона помітила що вона майже списана з неї. Така гра підсвідомості. Валера теж з"явився з самого початку.
Чесно кажучи я не планував такі "паралелі" але воно так вийшло. Потім вже з комічною метою зробили Пузана схожим на Пацюка у Гоголя, а Еспозіто схожим на Чорта, а Соланж на Солоху.
Першу частину писали разом з дружиною. Я диктував, вона записувала. виправляла та доповнювала. Далі вже починаючи із спуску на Венеру все я писав сам. Тому й стиль відрізняється.
Початок і фінал я планував такими із самого початку. Із точки А у точку Б. Між ними - небезпечна та ризикована подорож на поверхню Венери за квіткою. Як експедиція у пекло. А замість Вергілія твій провідник - Чорт.
Не знаю як потім оформити тут співавторство бо цей твір фактично писався удвох, принаймні його перша половина