20:23 19.05.2023
Сегодня (19.05) в 23.59 заканчивается приём работ на Арену. Не забывайте: чтобы увидеть обсуждение (и рассказы), нужно залогиниться.

13:33 19.04.2023
Сегодня (19.04) в 23.39 заканчивается приём рассказов на Арену.

   
 
 
    запомнить

Автор: Оля_Рибка Число символов: 12210
Конкурс №61 Фінал
Рассказ открыт для комментариев

bb030 І прийде спаситель


    

    — Вітаю, шановні наші підписники та підписчиці! — вигукнув худорлявий гіпстер, пританцьовував на місці, тримаючи в руках маленьку камеру. Його капелюх смішно підстрибував на поголеній голові. Акуратно підстрижена борідка хиталася у такт його стрибкам.
    — А також небінарні та квір особистості різних гендерних ідентичностей та орієнтацій, — додала худорлява дівчина із коротким висвітленим волоссям, пофарбованим у рожеві, червоні  та фіолетові смужки. Вона не стрибала, а повільно рухалася, ніби пливла. — Адже вони теж є важливою частиною нашого суспільства.
    — Безумовно, небінарні квір особистості теж є важливою складовою нашого суспільства, бо воно грунтується на принципах рівності, толерантності  та інклюзивності. Тому ми раді всім нашим підписникам, глядачам та слухачам! Ставте лайки, пишить коментарі і не забувайте віддячити донатиками. Завдяки вашим донатикам існує наш канал! Ваші донатики допомагають нам розвиватися, закуповувати нове та краще обладнання, та радувати вас новим сенсаційним, цікавим та ексклюзивним контентом! 
    — Та не подумайте що  слово "ексклюзивний" протилежне інклюзивному, це не так!  Ми всіх вас любимо, незалежно від статі, віку, раси, сексуальної орієнтації, чи політичних уподобань!
    — І щиро дякую тим, хто вже кинув нам донатики. Всі хто кидає нам донатики під час стриму можуть задати питання, на яке ми неодмінно відповімо
    — Пітт, ти вже вдруге згадав про донатики ! Зазвичай, це роблять в кінці!
    — Наприкінці я теж про це згадаю! — відповів Пітт. — А тепер відповім на питання що ми тут робимо, і навіщо ми тут? Бо наш канал називається "Надприродне, абнормальне, паранормальне". Ми шукаємо все, що вписується у семантичний концепт цих слів! 
    — Поки що не можемо похвалитися тим, що ми знайшли щось варте уваги, — зауважила Ліззі. — Але ми не перестаємо шукати!
    —   Як каже відомий вираз, хто шукає — той завжди знайде!  
    — А сьогодні ми знайшли дещо досить цікаве та фантастичне.
    — Так, і саме так! — вигукнув Пітт. — Як бачите, тут нема телевізійників. Але тут є ми! Тому ви ніколи і нізащо у світі не пропустите цю подію! 
    — Пітте, ти так і не сказав що ж це за подія!
    — Оу, вибач, Ліззі, виправляюся! Це таке зібрання! Цього теплого зимового ранку вихідного дня, світлого воскресіння, радий вітати вас на горі… Як там вона називається? Ну просто лиса гора поза містом. Ви всі її знаєте. Напевно, приїздили сюди на пікнічок посмажити барбекю та гарячі сосиски чи пекти картоплю. Я досі бачу сліди вашого відпочинку у цих кущах. З деяких з них ще досі тхне. 
    — Ближче до теми! —  крикнула до нього Ліззі. 
    —  Окей. Отже, що тут відбувається? Віруючі збираються тут, на сусідній горі, щоб урочисто зустріти кінець світу! Бо їхній пастор Джон Старджин каже що двадцятого лютого дві тисячі двадцятого це чарівний день. Гарний день щоб померти.
    — Пітте, ти знову кажеш щось не те! — перервала його Ліззі. — Вони чекають на те, що загине весь світ, а їх янголи живими заберуть на небо! 
    — Осьо подивимося, як це станеться, та висвітлимо це у прямому ефірі! 
    — Пітте, годі базікати! Вмикай вже камеру на квадрокоптері!
    Пітт взяв з кишені пульт, щось на ньому поклацав. і замість його бородатої пики на екрані з'явилося зображення натовпу людей з висоти пташиного польоту. Люди, всі вдягнені за модою позаминулого століття, наче зійшовши з екранів старих фільмів-вестернів, стояли на вершині лисої гори. Чоловіки у капелюхах чи ковпаках, жінки у хустках та чепчиках, діти хто у чому. Люди стояли колом, взявшись за руки, та хиталися з боку у бік, та співали гімни. А в середині стояв проповідник —  Джон Старджон. Вдягнений у старезне довгополе чорне пальто, він теж хитався та активно жестикулював, ніби диригував хоровим співом. Довгий чорний капелюх весь час сповзав йому на очі. а довгий чорний шарф підхоплений вітром час від часу падав йому на обличчя, затуляючи очі та рот. Але проповідника це не засмучувало. Він сміявся, тряс головою, скидав шарф з обличчя та продовжував свою промову. На жаль, його голосу на такій відстані не було чути, а лише віддалений гул голосів, опліски та захоплене волання його прихильників. 
     — Ось, ви тут бачите секту… ну будемо неупереджені. Релігійна громада "Церква Пастора останнього дня", вона же "Церква овець дома Господнєго", чи як там ще їх називають. Ця громада існує вже понад сто років. І час від часу її пастирі обіцяють кінець світу. 
     — А ще раніше вони обіцяли кінець світу в дві тисячі дванадцятому році,  — зазначила Ліззі.  — А до того у тисяча дев'ятсот дев'яносто дев'ятого року. А до того тисяча дев'ятсот дев'яносто першого. А до цього тисяча дев'ятсот шістьдесят першого. А до того тисяча дев'ятсот сорок дев'ятого, а до того тисяча дев'ятсот тридцять третього…
     — Ну антихрист у вигляді Гітлера прийшов, але кінця світу не наступило. Хоча близько до того всі були, Дуже близько! 
     — Отже, шановні наші глядачі та слухачі,  — продовжила Ліззі,  — Всі ці славні люди зібралися тут в очікуванні кінця світу. Щоб так би мовити, врятуватися від загибелі разом зі всім світом, а вознестися на небеса!
     — Ви спитаєте. Чому ці йолопи досі не второпали, що тут літає квадрокоптер?  — спитав Пітт, хитро посміхаючись.  — А це тому, що ми замаскували наш квадрокоптер під янголятко. Вони думають що це янгол прилетів, і тому вони всі в очікування чогось надзвичайно дивного. Вони  всі очікують на диво! 
     — Люди завжди чекають на диво,  — зауважила Ліззі.  — Це властиво людині. ще змалечку нас вчать що прилетить зубна фея та дасть монетку за молочний зубик, чи прийде Санта та покладе нам у шкарпеточку подаруночок! І дорослі вже люди виростають, але все ще вірять в казки.  І отакі проповідники цим користуються. 
     — Але ж це їхнє право у що вірити. чи не так?  — спитав Пітт.  — В нас повна свобода релігійного сповідування. Люди можуть вклонятися як хочуть та кому хочуть. Навіть сатані. Церква Сатани існує вже багато років, і її прихожани поводяться як звичайні громадяни…
     — Ой, дивиться, що це?  — вигукнула Ліззі. 
    Темні хмари набігли на небо. Сонце сховалося за хмарами, наче сором'язлива дитина за занавісками, яка злякалася чужих людей, які зайшли у її дім. І одразу  стало темно. Виючи та стогнучи, наче голодне чудовисько з старих фільмів про монстрів, подув холодний вітер. З тучв посипався сніг. Дрібні, наче пластівці цукру, сніжинки закружилися, але падаючи на землю, одразу танули. Хмари ставали все  темнішими, і небо набуло відтінку темного моря. 
     —Якщо це знамення з небес. То воно не дуже добре,  — пробурмотів Пітт. 
     — Облиш, хто тобі дав право тлумачити небесні знамення?  — сердито перервала його Ліззі. 
     — А чому би і ні?  — розсміявся Пітт.  — Хіба я не можу оголосити себе Пророком Пітером, створити свою церкву, наприклад Церква Останнього Святого Петра святих останніх днів, що стоїть на камені господнєм? Тоді я хіба не зможу трактувати знамення? Особливо ті, що невидима рука Господа креслить на небі?
     — Ну, хіба що ти поїдеш дахом так само як він,  — розсміялася Ліззі.  — Пітте, я не вірю своїм вухам! хіба ти справді хочеш стати ще одним божевільним релігійним лідером, чи там пророком, створити свою церкву, зібрати паству, та віщати про кінець світу?
     — А чому би й ні?  — розсміявся Пітт.  — Я чув, це ну дуууже вигідний бізнес. Хоча, звісно, тут існують свої підводні камені. Наприклад, доведеться пояснювати своїй пастві, чому не стався черговий кінець світу!
     — А ще куди поділися грошики з їхніх пожертв на твою церкву!  — хихотнула Ліззі. 
     — Ну куди поділися гроші, я ще можу сказати. Нещодавно Джон Старджон придбав собі новий Майбах, домашній кінотеатр, а ще потужну акустичну систему для своїх богослужінь! Отже, мені було би цікаво приєднатися до них хоча би на один вечір та відчути цю захопливу єдність у одній залі зі стількома захопленими людьми!
     — Шкода, що сьогодні кінець світу,  — вигукнула Ліззі, та витерла уявну сльозу. 
     — Так, звісно. ну дуууже шкода!  — підхопив Пітт. Він ледь стримував сміх.  — А ці бідолахи все ще співають. Бууу. Я вже змерз. Це при тому що я танцюю на місці, саме так як це роблять вони. 
     — Але ж ти не співаєш гімни як вони, не танцюєш як вони та не тримаєшся за руки як вони!  —зазначила Ліззі. 
     — Так, нам треба було тут створити свою веселу тусу та потусуватися як слід,  — сказав Пітт.  — Не додумалися, шкода! Доведеться трохи померзнути…
    Раптом, шум натовпу стих. Люди вже не розхитувалися, не танцювали на місці, не співали, а мовчки застигли на місці, все ще тримаючись за руки.
     — Ой, йой  — вигукнула Ліззі, дивлячись у екран смартфону. Що ж це там таке відбувається? 
     — А оце ми зараз і побачимо! 
    Громовий голос проповідника. повторюючись кілька разів луною, прокотився пагорбами. 
     — Людоньки!  Шановні прихожани нашої благословенної церкви! Ми зібралися тут у останні години та хвилини цього розбещеного грішного світу! Бо сьогодні все зміниться! Наш світ стане іншим! І побачимо ми нову землю та нове небо!  І спуститься вогонь з небес, вогонь гніву господнєго, та пожере всіх грішників. А праведники вознесуться на небо разом з янголами та сядуть по праву руку від Господа. Так говорив господь! 
     — Так каже пастор!  — вигукнув натовп. 
     — Господь прийме нас всіх у царстві своєму! Всі хто голодував, важко працював, всі хто страждав та проливав сльози, всі хто відчув знущання, приниження від ближніх своїх, всі хто постраждав за віру свою, вас всіх втішать на небесах! Вже скоро! Недовго вже чекати! Бачите темні небеса! Вони потемніли від гніву! Так перед грозою збираються хмари. Вони повні вогню гніву божого! Божий гнів виллється на грішну землю, як окроп виливається з переповненого казану! Чекайте, коли зірка спалахне серед хмар! Вона вкаже нам шлях! Дивиться на зірку та молиться на неї! 
    Десь далеко пронісся луною грім, наче тисяча гармат одночасно вистрелили у повітря. І спалахнула громовиця, наче тріщини пробігли по хмарах. Високо у небі сплахнула маленька зірочка. Вона зростала у розмірах, та зависла над горою.
     — О боже, це ж схоже на НЛО!  — пробурмотіла Ліззі. 
     — Цить, без коментарів!  — рявкнув на неї Пітт.  — Що тут в біса відбувається? 
    Грім гримнув знову. ще сильніше. так гучно, що у обох стрімерів заклало вуха. А потім у гору вдарила блискавка. Проповідник вскинув руки до гори, і від них полилося блактине сяйво. Весь заряд блискавки увійшов в нього та він спалахнув, наче смолоскип. Натовп зарепетував. Це були крики відчаю, зневіри, та розпачу. Але цим все не закінчилося. Бо з хмар винирнула величезна літаюча тарілка. З неї вдарив величезний промінь, який освітив всю галявину на верхівці гори. Люди опинилися усередині стовпу світла, що світився зеленуватим світлом, як світлячки. І люди почали підніматися нагору, стоячи. як стояли. У літаючій тарілці відкрився величезний люк. Він всмоктував людей усередину, наче велетенський пилосос. Люди зникали усередині. Три сотні людей зникли у череві літаючої тарілки. Люк закрився. тарілка почала обертатися навколо своєї вісі, а внизу утворився справжній смерч. Він підхопив листя, траву, гілля, обпалені блискавкою, та підняв все угору. 
     — Трясця, трансляція перервалася!  — зарепетував Пітт.  — Наш квадрокоптер!
     — Його затягнуло смерчем,  — сказала Ліззі.  — Швидше фоткай це на телефон!
    Вони заклацали телефонами, намагаючись сфотографувати це явище. 
     — Ну ж бо, подивися, що там!  — сказав Пітт, і залементував у відчаї. — Нічого нема! Все засвічено! Жодних доказів. Лише те що було спочатку. Коли перервалася трансляція? 
     — Хвилин двадцять тому,  — відповіла Ліззі.  — Коли з'явилася на небі ця зірочка. 
     — Отак вони всі і зникли. Осяяні блискавкою. Їх справді забрали. На небо. Крім проповідника. 
     — Все ще хочеш створити свою церкву?  — спитала Ліззі. 
     — Ні!  — зарепетував Пітт.  — Ні за що в світі! 

  Время приёма: 16:54 16.01.2022

 
     
[an error occurred while processing the directive]