 |
|
| |
12:11 08.06.2024
Пополнен список книг библиотеки REAL SCIENCE FICTION
20:23 19.05.2023
Сегодня (19.05) в 23.59 заканчивается приём работ на Арену. Не забывайте: чтобы увидеть обсуждение (и рассказы), нужно залогиниться.
|
|
|
|
|
|
- Мені одному здається, що хмари на цій планеті марширують, мов на параді? - роздратовано спитав Явір, перевіряючи передпускову готовність.
- Мені теж! - також роздратовано відповів Лініч, відкриваючи контейнер з борщем.
– Там все так ходить. Хмари, смерчі, блискавки, – буркнув з-під каски чоловік у темно-зеленому светрі, котрий розвалився у кріслі біля стіни й витягнув ноги у прохід.
Із Лінічем, начальником команди енергетиків, та Явором, начальником десантної команди, Сабов познайомився у космопорті, але багатьох з тих, хто зібрався на головному пульті, він ще не знав.
- А я думав, що він спить! - тихо вимовив він.
- Це Валун. Коли я його вперше побачила, то вирішила, що він помер, – пояснила Ірина, котрій доручили допомагати щойно прибулим науковцям: Сабову, Амброчу та Майорову. – Він наш, з енергетиків, але чомусь відповідає за "інтелектуалів".
Вона показала на групу з декількох жінок й чоловіків, котрі щось жваво пояснювали Майорову:
– Вони розробляють штучний інтелект, що садитиме заводи на планету.
Не відриваючись від екрану, Явір тихо додав кілька виразних фраз, які сповна показали його відношення і до планети, і до її погодних умов.
Зрештою, він мав рацію. Сібола відносилася до планет земного типу, але завдяки величезній системи кілець з кам'яних та крижаних брил дуже нагадувала Сатурн. У кільцях рухались невеличкі кам'яні супутники, котрі зривали брили з орбіт і скидали на планету. Але кільця швидко заповнювали втрати з навколишнього простору. Місцеву зірку оточував густий диск з астероїдів, і захоплені планетною гравітацією брили ставали частиною її кілець, супроводжували її шлях орбітою або безперервно бомбардували її поверхню.
Сама планета була надійно схована за товстим шаром хмар свинцевого кольору. Вони щільними рядами неслися вздовж її паралелей від чого Сібола була смугаста, мов Юпітер. Гігантські смерчі піднімалися з поверхні до хмар і викидали у верхні шари атмосфери трильйони тон пилу. Але на відміну від звичайних пилових бур, як, наприклад, на Марсі, цей пил був збагачений великою кількістю різноманітних металів. Настільки великою, що поняття "рідкісні метали" тут взагалі втратило сенс. Керівництво Концерну "Steel&Roll" сходило слиною, уявляючи скільки квадрильйонів доларів воно викачає з планети, а ті, хто повинен був дістати ці гроші, обливались холодним потом, уявляючи, як пробиватимуться крізь шалені урагани.
Та не тільки невщухаючі бурі надійно охороняли багатства планети. Величезна кількість блискавок народжувалась у хмарах та безперервно гатила у поверхню Сіболи. Особливо ця картина вражала на нічній стороні, тоді здавалося, що по всій планеті йдуть нескінченні свята. І ця всепланетна буря вирувала мільйони років і не думала зупинятись. Тому, хоч планета отримала назву на честь семи легендарних місць, повних коштовностями, всі називали її інакше. І вираз "Ця стерво!" був не найгіршим.
Космічний флот Концерну із сотні добувних і переробних заводів та житлових містечок вже пів стандартного року безрезультатно бовтався над Сіболою. Жоден з тисячі комбайнів, готових вгризтися в у надра планети, свердлити їх та підривати, вирубати та вигрібати дорогоцінну руду, не торкнувся її поверхні. Жоден завод не пустив дим і не випустив хоча б маленького злитка металу. А в результаті десятків невдалих спусків багатства планети збільшилися ще на кілька мільярдів у вигляді розтрощеного обладнання.
- Увага! - вигукнув Явір - Десять хвилин до старту. Прошу всіх підтвердити готовність!
Керівники груп, задіяних у спуску, почали підходити до столу і ставити підписи у журналі. Сабов посміхнувся. Пройшла сотня років після створення електронних підписів. Пройде ще тисяча, а паперові журнали суворої звітності ніколи не зникнуть.
Від групи працівників Концерну, котрі бурхливо про щось сперечались, відійшов кремезний чолов'яга у дорогому костюмі та шкіряному пальто. Він затиснув цигарку зубами і нервово її підпалив.
- Він курить?! На станції?! Як можна! - скипів Майоров.
- Це директор ремонтної служби Лугин. Йому все можна, – пояснив Лініч. – Зараз він роздасть стусанів підлеглим, а сам змиється у "місто". Там він кожного вечора напивається у кабаках і телиць...
- Жінок,- автоматично поправив Майоров.
- Жінки його не цікавлять, тільки телиці, - наполягав Лініч.
Біля люку Лугин розвернувся й проревів, ткнувши пальцем у когось з підлеглих:
- Я курити, а в тебе є десять хвилин, щоб змінити свою думку!
- До речі, він ще з адекватних, - додав Лініч.
– Хто підписуватиме від керівництва Концерну? – спитав Явір. – Де Вулик?
– Фарбує станції, – відповів Лініч.
– Що, вибачте? – здивувався Майоров.
– Сьогодні прибуває Степанов, високе керівництво Концерну, тож весь персонал філіалу наводить порядок і фарбує все навкруги. Стіни, стелю, підлогу [новоприбулі світила різних наук подивились на своє безнадійно зіпсоване взуття], бордюри, обладнання, один одного, – відповів Лініч.
- Вони залили фарбою запобіжний клапан на паропроводі тринадцятого заводу, - буркнув Валун. – Чорта лисого він тепер відкриється, коли підскочить тиск.
– Підписуй ти, Мащенко, – сказав Явір.
Невисокий товстий чоловічок з понурим виглядом поплентався через залу, немов йшов на розстріл.
– Хто такі Вулик та Мащенко? – запитав Сабов у Ірини.
– Мащенко – інженер з проектного бюро Концерну. На нього скинули технічне забезпечення висадки на планету, тож його б'ють першим. А Вулик – поточний директор цього філіалу. Тут він усім керує, і на спусках повинен бути особисто. Хлопці виділили йому окремий комп’ютер, на ньому він розкладає пасьянси, тож не заважає працювати, – відповіла Ірина.
– А Степанов? – спитав Сабов.
- Віце-президент з корпоративного розвитку, - відповіла Ірина. – Один з акціонерів. У нього п'ять відсотків акцій. Ще у когось три. А дев'яносто два - у "Папіка". Так місцеві робітники називають президента і фактичного хазяїна Концерну. От коли він прилітає, то усі ховаються по лікарням. Навіть Степанов. Знаєте, як "Папік" зняв попереднього директора цього філіалу? Я сама не бачила, але місцеві розповіли, що коли той зустрічав "Папіка" у космопорті, "Папік" зняв з голови шолом і вмазав ним директора по пиці. Тут у Концерні все швидко робиться. Сьогодні хтось директор і облітає філіал на службовому катері, а завтра він у скафандрі з інструментом пірнає у якусь клоаку.
– Степанов? – стрепенувся Майоров. – Він мені потрібен! Наш інститут отримав від нього листа. Тому я й прилетів. Але…– він запнувся, – Там написані якісь нісенітниці. Буцімто ми поставили сюди бракований штучний інтелект. Та й сам лист абсолютно безграмотний.
На екрані свого планшету він показав листа, у якому червоним кольором було помічено безліч граматичних помилок.
- П'ять хвилин до спуску, - повідомив Явір. - А де доктор Амброч?
- Він сказав, що прийде, як тільки зможе. А поки наказав мені спостерігати, – відповіла асистентка Амброча Лія.
- Та хана професору! - повідомив Лініч. - Вулик приставив до нього двох дуполізів, котрі від самого прибуття таскають його всією станцією й триндять, як тут усе чудово та модерново. Останній раз я бачив дока, коли його тягли до зоопарку.
- Зоопарку? - здивувалась Сабов.
- Згідно заяв керівництва Концерну, воно дбайливо ставиться до навколишнього середовища, - пояснив Явір. - А щоб всім показати, яка на їх заводах здорова обстановка, там розміщують живі куточки з тваринами та птахами. Під герметичними куполами з індивідуальною системою мікроклімату.
- Я чув про це, - відізвався Майоров. - Кажуть, тут у них є рідкісні чорні лебеді.
- Білі є, - відповів Явір, - чорних я не бачив.
- Здохли вони, - долинув з під каски голос Валуна. - Здохли від цієї "здорової обстановки". Або посивіли.
– Добре, що Амброча не повезли на шосту станцію, – жуючи сказав Лініч. – Там вночі з термоядерного реактору поцупили один з датчиків плазми. А той, що поставили на заміну виявися старої конструкції, і плазми "не бачить".
– Як вони там живуть без енергії? – стурбовано запитала Лія.
– А реактор ніхто не відключив, –відповів Лініч. – Вони поставили "ничку" у систему керування, і вона вважає, що реактор працює нормально.
- В них же повинно бути додаткове джерело енергопостачання, – сказала Лія
- Термоядерні реактори і є цим додатковим джерелом. А основне джерело - це атмосферні електростанції, котрі вловлюватимуть енергію блискавок, коли заводи опиняться на планеті.
- Джонсон виходить на позицію, - доповів оператор. - Хвилина до старту.
Не великому, у всю стіну, екрані з'явився катер, що швидко наближався до Сіболи. За ними йшло невеличке рятівне судно.
- Джонсон, починайте спуск, - наказав Явір.
Катер різко нахилився та полетів до планети.
- Як ви можете їсти у такий момент?! - спалахнула Лія.
Команда Лініча відірвалась від їжі та витріщилась на Лію, мов на якесь диво.
- А що таке?! - здивувався Лініч. – Тормозок тільки-но принесли. А ми вже більше доби на ногах. Ні повечеряли нормально, ні поснідали. А без рідкого не можна ні жити, ні працювати. І без гарячого також.
– Джонсон на першому рубежі, – повідомив оператор.
Не долетівши до хмар катер різко загальмував.
– Що відбувається? – запитав Мащенко.
– Ми проведемо катер через центр ось того смерчу, там де швидкість повітря найменша, – показав Явір. – Спустимося якомога ближче до поверхні, а потім прорвемося крізь воронку.
– Ви вже намагалися це зробити, – сказав Мащенко. – Чому зупинився катер?
– Він не зупинився, а поволі занурюється у атмосферу, – відповів Явір
– З такою швидкістю, ми спускатимемося місяць! – вередував Мащенко.
– А може так і слід робити, – сказав Явір і показав науковцям на другий екран, де атмосфера планети світилась різними кольорами. – Дивіться, що виявив Мирослав, метеоролог Концерну. Атмосфера Сіболи сильно іонізована. Чим яскравіший колір, тим більша іонізація. Ті лінії – магнітне поле планети. Від будь-якого предмету, що влітає до атмосфери, утворюються хвилі. Їх потужність залежить від густини повітря, розмірів та швидкості предмету. Хвилі представляють собою рух заряджених часток, він викривляє магнітне поле планети, а потім … потім у атмосфері Сіболи починають діяти незрозумілі нам механізми. Тому ми й запросили доктора Амброча, щоб він розібрався, що ж тут коїться. А поки ми спускатимемося дуже повільно… А чорт!
Всі побачили, як навколо катера, наче на воді, утворилися брижі. Лінії магнітного поля в цьому місті дрижали і згиналися. Через декілька хвилин смерч, до якого прямував катер, почав швидко розкручуватись і відклонятись у сторону, немов пропонуючи йому врізатись у свої воронку.
– Чому він рухається? – запитав Майоров.
– Сусідній смерч ослаб, от його й зносить у бік, – відповів Явір. – Що ж, перша частина плану провалена. Але в нас ще є другий варіант.
Немов почувши його, катер різко рвонув з місця і зробивши крутий віраж стрілою влетів у самий центр смерчу. Вони ще встигли побачити, як катер несподівано стрибнув вправо, а через те місце, де він щойно летів, проскочила блискавка.
* * *
Катер жбурляло із сторони у сторону, мов порошинку у трубі пилосмоку. Декілька разів він дивом увернувся від блискавок, що наскрізь пронизали смерч. На екранах було видно лише стіни воронки, котра упиралася у небо, підсвічене слабим сяйвом іоносфери. Воронка оберталась із шаленою швидкістю, вигиналась, мов скажена змія, і звужуючись уходила униз.
Гірники Концерну роздивлялись данні спектрометрів та стогнали у одностайному оргазмі: кожен кілометр спуску ще більше підтверджував незлічені багатства Сіболи.
– Швидкість повітря близько п'ятисот кілометрів на годину, – сказав Явір. – І це ще далеко не найпотужніший смерч. Температура на двісті градусів перевищує температуру повітря за воронкою, і продовжує збільшуватись.
– За розрахунками висота три тисячі чотириста, – повідомив оператор.
Поруч спалахнула блискавка, але катер вже повернув і пірнув у стінку воронки. Хвилин п'ять на екрані нічого не можна було розглядіти. Тільки за приладами було зрозуміло, що катер декілька разів розвертався та навіть перевертався, але автоматика знов повертала його на курс. Нарешті катер вилетів із смерчу, наче камінь з пращі, і на екрані промайнули високі кам'яні стіни та гострі піки. Пілот миттєво задрав носа й розвинув максимальну швидкість. Довгі секунди здавалось, що він от-от розмажеться по скелям, але стіни різко пішли униз, і катер перевалив через хребет.
– Перевантаження вісім же, – повідомив оператор. – Пошкодження захисної оболонки катеру після проходження воронки двадцять відсотків.
Рухаючись по великій дузі катер розвернувся, і всі побачили місце, з якого він щойно вилетів.
– Схоже на вулкан, – сказав Явір.
– Тут тисячі подібних вулканів, – зауважив Лініч. – І з кожного виходить велетенський смерч.
– А це що? – Явір показав на сірі, наче дощові стіни, які з'єднували важки хмари із поверхнею планети. – Тут не може йти дощ.
– У верхніх шарах атмосфери тепле повітря охолоджується і починає опускатись униз разом із пилом, що в ньому знаходиться, – сказала Лія.
– Дощ зі збагаченої руди! – билися в екстазі гірники. – Тільки відра підставляй!
Нервовими зигзагами катер нісся над пустельною поверхнею планети, вкритою клубами металевого пилу, з якого виглядали вершини високих пагорбів. Від сильного вітру пил скручувався у товсті канати, котрі утворюючі химерні візерунки переплітались між собою, утикались у схили пагорбів, розпадалися і утворювалися знов.
– Яка напруженість електромагнітного поля, – спитав Лініч, помітивши, що пилові канати іскрять від статичної електрики.
– Не знаю, – сказав оператор. – Прилади зашкалило.
– Подивіться на вершини пагорбів! – горлали гірники. – Вони майже з чистого металу.
– Буря підсилюється, – зауважила Лія.
Тисячі блискавок під різними кутами били з хмар у вершини пагорбів, і пілоту ставало все важче ухилятися від них.
– Що показував супутник? – спитав Сабов.
– Як завжди. Збільшення грозової активності тільки у місті знаходження стороннього об'єкту, – повідомив оператор.
У цю ж мить блискавки утворили навколо катеру суцільну стіну, зображення на екранах здригнулося та погасло.
– Блискавка влучила у катер, - сказав Явір. – Кінець запису. Капсула пілота відстрелилась, пробила хмари і вийшла за межі атмосфери. Там її підібрало рятувальне судно. Перевантаження двадцять же.
– Хлопчики-дівчатка, це було неймовірно! – повідомила Джонсон. – Ніколи житті не отримувала таких відчуттів. Ні на Юпітері, ні на Сатурні, ні на Буцефалі. Ніде! Всі мої попередні траси – дитячі забавки, порівняно з цією планетою!
Половина її обличчя походила на добре відбитий шматок м'яса, праве око майже зникло. Проте ліве око випромінювало ні з чим не зрівняне задоволення, а понівечений рот посміхався на всі двадцять дев'ять зубів.
– Що наш штучний інтелект? – поцікавився Явір.
– Жоден з підготовлених нами варіантів не пройшов навіть половину смерчу, – похмуро повідомила головна "інтелектулка". – Ми взяли за основу модель виживання у потужних бурях. Навчали її по записах попередніх спусків, але вони короткі, тож цього явно виявилося недостатньо.
– Нічого, завдяки героїчній Джонсон сьогодні ми отримали багато інформації і зможемо перевчити інтелект, – радісно повідомив Майоров. – Але є питання. Чому ви весь час кидали катер у різні боки?
– Це доктор Сабов порадив поводитись так, наче по катеру ведуть прицільний вогонь, – відповів Явір.
– Протиприцільні маневри? – здивувався Майоров і повернувся до своїх: – В нас є моделі виживання у бою. Підключимо їх теж, та проведемо навчання, основуючись на польоті Джонсон.
– Дякую, доку! – Джонсон висунулася із крісла-каталки та здоровою рукою потисла руку Сабова. – Це геніально. Минулого разу мене збила вже третя блискавка. У самого входу до воронки. А зараз я дісталась поверхні.
– Ви – молодець. Але… чи не занадто високу ціну ви заплатили за цей спуск? – сказав Сабов і показав на її з помаранчевий костюм гонщика увесь обклеєний пластиром та перемотаній ліпкою стрічкою. – Ви поранені? Вам краще залишитись у медпункті.
– Пусте, доку, – махнула рукою Джонсон. – Зламані лише ноги, зап'ясток і пара ребер. А це, – вона колупнула нігтем пластир, – керівництву Концерну не до вподоби, що на моєму спецкостюмі зображені емблеми інших компаній, тож довелось заклеїти їх.
Вона повернулась до Явіра:
– Доктор Сабов має рацію. Спеціальний десантний катер з підсиленим двигуном та багатошаровим захистом протримався лічені хвилини. Противантажне крісло та захисний скелет вийшли з ладу, коли я проходила крізь воронку, і мене врятував тільки мій гоночний спецкостюм. Тож виникає питання, як ви збираєтесь спустити ваші заводи на цю планету? А ще вам потрібні десятки пілотів екстракласу. Ви наймете усю Асоціацію Грозових Гонок?
Громове чихання перервало її. Двоє референтів внесли на руках до зали огрядного сивого чоловіка у дорогому костюмі з елегантною тростиною у руках. Вони всадили його у зручне м'яке крісло й підтримуючи під руки почали ніжно витирати йому носа паперовими хустинками. Коли чоловік трохи заспокоївся один референт шанобливо устромив йому у зуби сигару, а другий благоговійно підкотив стілець з напоями.
Чоловік виплюнув сигару на стілець, обвів присутніх повними сліз очима і прохрипів:
- Я доктор Амброч. Хто з вас, панове, Мирослав Петраш, хай йому грець?!
Всі швиденько розступилися, і доктор побачив невисокого худорлявого юнака в робочому комбінезоні з емблемою Концерну.
- Юначе, - звернувся до нього Амброч, - поясніть хоч ви цим двом недоумкам, що я здатен сам ходити, сам запалити собі сигару, сам налити собі кави. І свої шмарклі я теж можу сам витерти!
У люк заскочив лікар з медичною валізкою, за ним сестра зі шприцом напоготові та два санітари з дефібрилятором і апаратом штучного дихання.
- Де доктор Амброч? - запитав лікар. - Мені повідомили, що йому стало зле.
- Назад! Бо я за себе вже не ручаюся! - Амброч розпихав референтів скочив з крісла і розмахуючи ціпком позадкував до стіни . - Ви що, зовсім тут з глузду з'їхали?!
- Що з вами трапилося? - стурбовано запитав лікар.
- Алергія зі мною трапилась! - рявкнув Амброч. – Якісь телепні пофарбували усю станцію смердючою фарбою!
- У вас є ліки? - запитав лікар.
- У портфелі, - відповів Амброч і повернувся до референтів. - І де ж мій портфель?
- У вашому номері. У космопорті. – одночасно відповіли вони і кинулися до дверей.
– Нарешті я їх здихався! – полегшено видохнув Амброч, взявши ліки у медсестри.
–О! То це ви доктор Амброч?! – вигукнула Джонсон направляючи до нього своє крісло. – Відомий дослідник атмосфер різних планет? Дозвольте пожати вашу руку, сер! Я ваша палка прихильниця. Я вивчила усі ваші роботи.
Вона під'їхала до Амброча, ухопила його руку та почала трясти її.
– Докторе Амброч, це "Несамовита" Джонсон, – відрекомендував її Явір. – Єдиний і досі непереможний чемпіон Грозових гонок на усіх планетах з бурхливою атмосферою. Ми запросили її, щоб відпрацювати посадку на Сіболу.
– Невже ви розібрались у моїх працях? – запитав Амброч, хитаючись під натиском Джонсон.
– Звісно! Інакше у нашому спорті результату не досягти.
Амброч зовсім потемнів:
– Коли я писав свої праці, то сподівався, що вони згодяться на щось більше, ніж розважати натовп недоумків.
– Залишимо романтику до іншого разу, – сказав Явір, дивлячись на екран свого смартфону. – Вулик викликає всіх на нараду.
- А я запрошую всіх на шосту вечора на хвєйєрверк. - сповістив Лініч. - До когось зі спеціалістів Концерну прийшла чергова "геніальна" ідея, то ж ввечері наша черга нищити обладнання.
- А може мені не треба йти? - безнадійно запитав Валун.
- Шуруй давай , - підганяв його Лініч. – Наради обертають Галактику.
– Не хвилюйтеся, юначе. Все буде добре. Ми обговоримо отримані данні, обміркуємо їх, проведемо, так би мовити, мозковий штурм і разом сплануємо наші наступні дії, – сказав Майоров, швидко пробираючись до виходу.
Валун із сумом подивився йому у слід і заблагав:
– Відпустіть мене до його Усесвіту.
- Може, краще, я піду? - запропонувала "інтелектуалка". – Раптом ти там щось не те бовкнеш.
- Щоб я там не бовкнув, то не матиме жодного сенсу, - махнув рукою Валун - Ви працюйте. Повинен же хтось працювати. І краще дока свого притримайте, щоб він туди не ходив. Він же спеціаліст, хоч зі штучного, але все ж таки інтелекту. Там йому нема чого робити.
* * *
Величезна зала швидко заповнювалась керівниками підрозділів філіалу Концерну. Пан Степанов, лисий, низенький, шароподібний чоловік, важко сопучи всівся за стіл головуючого. Лініч і Явір сіли на бокових сидіннях і поруч розмістили прибулих науковців. Валун схрестив руки на грудях, насунув каску на очі й знов помер. Майоров з цікавістю роздивлявся великі екрани, які показували планету, записи минулих і сьогоднішнього спусків, рекламу Концерну зі схожими на кінозірок робітниками й зоологічні куточки з різною живністю. Тут він помітив пустий стіл секретаря і спитав:
- А хто вестиме протокол? Давайте я занотую.
- Все у порядку, Борисе Мойсеевичу, - заспокійливо сказав Лініч, але Майоров вже дістав свій планшет та електронну ручку. - Просто на минулій нараді секретарка повісилась.
Із видом людини, біля якої щойно вибухнула каналізація, Степанов оглянув присутніх дрібними оченятами й роззяпив бульдожу пащу.
- Я х... в цьому цепеліні! - вилетіло звідти - Зібралася шобла дов...! Жодна с…-б.... на... нічого п...ть не хоче! Тільки гроші п... про…! Нічого, вилупки, зараз ви в мене запі... так, що п...ки на британський хрест порвуться. Півроку, с…, тут є...!
Валун блискавично спіймав ручку, що випала з ослаблих пальців Майорова, і спокійно сказав:
- Пишіть, доку. Керівництво Концерну гаряче привітало працівників філіалу та представників підрядних організацій, виказало серйозну стурбованість відсутністю прогресу в освоєнні багатств Сіболи та виразило впевненість, що тепер під його чутливим керівництвом справи підуть вперед семипарсековими кроками.
- Ви розумієте, про що він там говорить? – здивовано запитав Майоров. – Це ж суцільний мат!
- Звісно розумію, – відповів Валун. – Я півроку ходжу на ці наради. Втратив десять кіло та отримав нервовий тик. Зараз начальник Степанов, а дурень – Вулик. Степанов розпинає Вулика і запитує чому досі не відвантажено руду з планети.
- Яка руда? Де вони її візьмуть, якщо досі ніхто не спустився на поверхню? – спитав Майоров.
– Степанов наказав Вулику направити до верхніх шарів атмосфери комбайни, щоб вони збирали там металевий пил, – пояснив Лініч.
– Де півмільйона тон руди?! – гарчав Степанов, витріщившись на Мащенко.
-А-а… - спробував відповісти Мащенко.
- Заткнись, п...! - гримнув на нього Степанов і повернувся до Вулика. - Сьомий видобувний завод працював п'ять діб. Де руда, с…, я питаю?!
- Отже, вони помножили годинну добичу на час, який завод повинен був працювати до теперішнього моменту, і мабуть, вже доповіли "Папіку" – сказав Лініч.
- Яворе, б..., ти можеш мені сказати де руда?!
- Руда досі на добувних комбайнах сьомого заводу, - відповів Явір і показав на екран. – Он вони!
Всі побачили, як з-за краєчка планети виплила купа залізяччя, в якій ще можна було впізнати добувні комбайни.
– За нашими розрахунками, – продовжував Явір, – за тиждень цей мотлох згорить в атмосфері планети, а залишки впадуть на її поверхню.
– Що за ... там трапилась?!
– Ви знаєте, що блискавка, котра б'є уверх, – це дуже рідкісне природне вище? – спитав Явір. – Навіть тут на Сіболі. Але вам "пощастило". У той момент, коли комбайни спустилися до рівня хмар і почали засмоктувати металевий пил, по ним вдарила десь сотня блискавок.
Степанов подавився, але обертів не скинув:
– А тобі, Лінічу, згідно до протоколу минулої наради було наказано опустити у хмари енергоприймачі й качати звідти електрику! Чому наші електростанції досі палять коштовний дейтерій?!
– Хтів би я подивитись у очі тому генератору випадкових ідей, котрий радить Степанову, – буркнув Валун.
– Можна подивитись протокол? – спитав Майоров у Явіра.
– У нас його немає. Керівництво Концерну само пише нам завдання у протоколі, само його підписує, а від нас вимагає результатів.
Лініч піднявся і з незворушним виразом обличчя пояснив:
– Ви вже знаєте, що блискавка, котра б'є уверх, – це дуже рідкісне природне явище. Навіть тут на Сіболі. Але нам "пощастило". У той момент, коли ми спустили приймач у верхні шари атмосфери, в нього вдарили десятки блискавок і спалили нам атмосферну електростанцію.
Степанов жахнув кулаком по столу:
– Запишіть до протоколу! Вартість зіпсованого обладнання вирахувати з фірми Лініча!
Невідомо звідкіля з'явився робот-секретар та швидко застрочив електронною ручкою по планшету.
– Це була ваша ідея, – відповів Лініч, – А ми попереджали, що обладнання не витримає перевантаження.
– Він ще сперечається! – крикнув висушений дідок у білій касці. – У нас в Концерні, коли старші говорять, молодші мовчать!
– Ви повинні були забезпечити захист обладнання! – ричав Степанов.
– А я передав вам данні з частоти виникнення блискавок та їх потужності, – крикнув той же дід.
– Базуючись на ваших даних ми забезпечили захист обладнання від потрійного навантаження, – відповів Лініч. – Але воно не витримало.
– Це Петраш підготував інформацію! – крикнув дід.
Мирослав встав готовий з гідністю прийняти смерть.
– Запишіть до протоколу. Петраша перевести на мінімальну зарплатню за те, що він зібрав хибні данні…
– Він зібрав вірні данні, – вступився Лініч. – Затямте, коли у атмосферу планети потрапляє чужорідне тіло, кількість блискавок у цьому районі збільшується доти, доки тіло не буде знищено. І якщо ми зробимо десятикратний захист, блискавки гатитимуть в обладнання, поки не спалять його. Ми вам про це доповідали, а сьогоднішній спуск це підтвердив.
Степанов ще раз вдарив кулаком по столу:
– А якого х… ви здійснили спуск сьогодні, якщо, за протоколом ви повинні були це зробити минулого тижня?!
– Ми найняли Джонсон, пілота екстра-класу, – пояснив Явір. – Три дні назад вона прибула на станцію, а сьогодні досягла поверхні планети.
– Ти, …! – крикнув Степанов Вулику. – Чому ти не повідомив мені, що ви досягли поверхні?! – і повернувся до референтів: – Повідомте Президента Концерну, що одразу після мого прибуття наш пілот спустився на планету! За тиждень на її поверхні з'являться наші заводи і без зволікання почнуть випуск продукції.
Він повернувся до секретаря:
– Запишіть до протоколу. Завтра…
– Завтра неділя, – на своє горе сказав робот.
– Завтра, …!, ця Джонсон видає необхідні настанови нашим пілотам, – горлав Степанов у вухо роботу. – Післязавтра група Валуна видає нам штучний інтелект для пілотування. Наші пілоти одразу здійснюють пробний спуск на планету. Наступного дня Лініч саджає свої електростанції… І запам'ятайте Лініч, обладнання не має аналогів, погодні умови складні, на жодній відомій нам планеті, нічого подібного не має, але на пуск і налагодження вашого обладнання вам дається нуль, с…, годин! Щоб наші заводи, як сядуть, відразу отримали від вас енергію!
– Джонсон поранена і знаходиться у шпиталі, – сказав Явір.
– Це ви її найняли, то ж ви й оплатите їй лікарняний, – відрізав Степанов.
– Вона розбила останній катер, – додав Явір. – Нам нема на чому тренувати ваших пілотів і спускатись на планету.
Степанов з бурякового став білим.
- Де цей п... Лугін?! – прошипів він. – Знов п'яний на якійсь бабі валяється?! Знайдіть, стягніть його з неї і негайно сюди!
Тут Степанов сам побачив директора ремонтного заводу, котрий навіть і не спробував відірватись від свого смартфону.
- До завтра, Лугін, ти відремонтуєш усі катери! - проревів Степанов.
- Мені жодного катера для ремонту не передавали, - відрізав той не відриваючись від екрану. - Коли передадуть, відремонтую.
- Так, - Степанов повернувся до секретаря. - Запишіть до протоколу. Явору сьогодні передати катери Лугіну для ремонту.
- Це не можливо, - спокійно відповів Явір.
- Ах...! Ти...! - проревів Степанов.
Він на хвилину захлинувся, й Явір встиг вставити:
- Вони лежать на поверхні планети. Щоб їх відправити у ремонт, треба за ними туди спуститися.
Степанов клацнув щелепами, проте одразу отямився:
- Запишіть до протоколу. Начальнику транспортної служби Жарову протягом тижня модернізувати наші катери для спуску на планету. І що б ця Джонсон не підходила до катерів! Я відстороняю її. Конструкторам завтра у полудень представити проект модернізації.
- А-а-а! - затягнув Мащенко.
- А групі з розробки штучного інтелекту…
Степанов обшарив поглядом залу, Валун повільно піднявся.
- За два дні ви представите штучний інтелект, який здійснить посадку на цю планету.
Валун зобразив на обличчі сильне розумове напруження.
- Два дні, це дуже жорсткий термін. Дайте чотири.
- Вони ще умови ставлять! - заревів Степанов. - Два дні!
- Та будь ласка! - відповів Валун.
Він сів та допоміг Явору втримати Майорова, котрий поривався вступити у дискусію.
- Два дні, це неможливо! - хрипів науковець.
- Спокійно, док, - сказав Явір. – В нас були спеціальні десантні катери з вищим ступенем захисту, та ще й модернізовані під тутешні умови. А те, що вмільці Концерну зроблять з кілків та кали, можна одразу скинути на планету не заправивши паливом. Бачите, Жаров, навіть не заперечує. А чому? Бо знає, хто відповідатиме за цей невдалий штурм.
-А-а-а... - знесилено тягнув Мащенко
- І ще запишіть, - ревів Степанов, - вартість розбитих катерів списати з фірми Лініча.
- Це неможливо, - спокійно сказав Лініч.
Степанов видав звук, схожий на виття пилосмока, що захопив щось дуже велике. Його очі вилізли з орбіт, а паща марно намагалась вхопити хоч ковток повітря.
- Ах…! Ти... Ти... - хрипів він, витріщившись на Лініча.
- Може зараз він гепнеться під стіл та там сконає? І ми зможемо, нарешті, нормально працювати - мрійливо протягнув Валун й одразу додав - Хоча ні. Не з нашим щастям.
Степанов передумав помирати і заволав:
- Ви за…! Я зараз зв'яжусь с цією с..., Ондіним
- Це наш директор, Генеральний постачальник енергоустановок – пояснив науковцям Лініч.
- ... і з цією с... Фурманом...
- А це наш, – пояснив Явір.
- я витягну цих ує... з лазні, де вони бухають із б…, і сьогодні ці два п..., стоятимуть тут і відповідатимуть мені …
Степанов зірвався з місця і ледь не поваливши робота-секретаря побіг до кабінету директора, звідки можна було зв'язатись із Землею.
- Можна курити! - гучно заявив Лугин.
Він сунув до рота цигарку і крикнув у смартфон:
- Я ще затримуюсь, без мене не бухати!
- Перекажіть, будь ласка, Степанову, – Лініч повернувся до Мащенка, – що згідно договору саме Концерн повинен забезпечити нам доступ до місця роботи. Так, ми найняли десантників і спеціалістів зі штучного інтелекту, закупили спецкатери, щоб посадити електростанції на планету, але ми виконуємо вашу роботу і відкрутитись від її оплати вам не вдасться. Це записано у додатковій угоді.
– А-а-а, – стогнав Мащенко.
Степанов повернувся через декілька хвилин. Окинувши зібрання важким поглядом, він повідомив:
– Я щойно спілкувався з паном Ондіним та паном Фурманом. Вони надали мені необхідні роз'яснення, щодо розподілу робот на етапі висадки на планету.
Він постукав пальцями по столу й сказав:
– Та ну вас на…, я ує…!
Він встав і пішов до виходу, крикнувши секретареві:
– Протягом п'ятнадцяти хвилин протокол мені на підпис!
– А ще Вулик не доповів, що Петраш запропонував запросити спеціаліста з атмосферних явищ Амброча, – встряв усе той же стариган.
– Петраш, с…! – завівся Степанов. – Ти міг викликати спеціаліста, а сам місяцями витрачав наш час та ресурси на безрезультатні спроби! Ти зірвав нам спуск! Записати у протокол. Петраша перевести на мінімалку! Відсторонити від роботи! Вирахувати з нього…
Доктор Амброч припинив колупати тростиною підлогу та поволі піднявся:
– Пане Степанов, хочу зауважити, що саме Мирослав два місяці тому запропонував зв'язатися зі мною. Він передавав нам данні, щодо атмосфери Сіболи, він…
– Це хто такий?
– Це доктор Амброч, – швидко пояснив Вулик.
– Запишіть до протоколу, – наказав Степанов, – доктору Амброчу до завтра розробити настанову, щодо спуску на Сіболу, далі …
– Я й зараз, можу доповісти, але це не допоможе вам дістатись поверхні, – спокійно сказав Амброч. – Як тільки наш інститут отримав, перші данні, ми відразу побачили, що поведінка атмосфери Сіболи суттєво відрізняється від поведінки атмосфер відомих нам планет. Наприклад, те як іоносфера та магнітне поле планети реагують на приліт стороннього об'єкту. Як слідом за деформацією магнітного поля підсилюються найближчі до нього смерчі. Як, смерчі точно змінюють своє положення, щоб захопити сторонній об'єкт та згодом розбити його о скелі. Ви помітили, що блискавки можуть бити у поверхню під різними кутами? Таке можливо, якщо змінюється кількість зарядів на вершинах різних пагорбів. Але при цьому блискавки дуже влучно потрапляють у предмети, які знаходяться між хмарами та поверхнею. Два-три постріли, і буря трощить й камені, що падають на її поверхню, й наші катери з підсиленими захисними діелектричними та екрануючими шарами? Два місяці ми намагалися побудувати модель атмосфери, і те, що в нас зрештою вийшло, нас дуже здивувало.
– Мені по…, що ви там робили, – буркнув Степанов, – ми не заключали з вами договір, то ж не платитимемо. Вам самім повинно бути цікаво.
– Вам тут цікаво, докторе? – звернувся Лініч до Сабова.
– Як спеціалісту з поведінки живих істот – дуже цікаво, – з посмішкою відповів Сабов. – Скажіть, а методи роботи Концерну завжди є сумішшю воєнного комунізму з диким капіталізмом?
–Я вирішив звернутись за консультацією до доктора Сабова,…
– Йому я теж не платитиму.
–…тож я передаю йому слово. А наш спільний з доктором Сабовим звіт ми перешлемо вам поштою, – закінчив Амброч.
– Не вдаючись у подробиці скажу, що нас теж дуже сильно здивувала отримана інформація, – сказав Сабов, – Але модель ми підібрали досить швидко. Це модель поведінки живої істоти. І сьогоднішній спуск, тільки це підтверджує.
– Маячня! – вигукнув хтось з працівників Концерну.
– Джерелом енергії для цього "організму", – продовжував Сабов, – є внутрішнє тепло планети. Схоже, що кратери вулканів дістають до її розпечених надр. Там повітря підігрівається та з великою швидкістю починає рухатись у верх, утворюючи смерчі. Вони породжують блискавки, котрі б’ють у вершини пагорбів. Все це дуже схоже на імпульси, що передаються по нашим нервам. І я не здивуюсь, якщо згодом виявиться, що ті пагорби об'єднані підземними металевими жилами у єдину мережу, по якій розповсюджують електричні заряди. Можливо, вихрові трубки, які ми з вами бачили на запису, теж передають заряди між пагорбами. Так що, боюся, ми зустрілися не просто з неорганічним життям, а з єдиним всепланетним мозком.
–Х..! – заявив Степанов.
– Чому б ні, – сказав Лініч, – кожен день з космосу на планету падає велика кількість сміття. Якщо постійно отримувати по голові, можна зрештою і порозумнішати.
– До речі, цей "мозок" може змінювати свою поведінку. Він має здатність до навчання. Зверніть увагу, коли планета не змогла збити катер одиночними "пострілами", вона побудувала навколо нього суцільну стіну з блискавок, – Сабов оглянув збентежене зібрання. – У мене все. Деталі у звіті.
– Чудово! – вигукнув Лініч с кривою посмішкою. – Шановне панство, дякую вам за співпрацю. Ввечері ми відлітаємо і, сподіваюсь, більше ніколи не зустрінемося. А хто, кому, скільки залишився винен нехай адвокати розбираються.
– Чому ви радієте? – спитав Майоров.
– Та набридло бути гарними хлопцями, на шиї яких покидьки їдуть до раю, – відповів Лініч.
– Куди відлітаєте, б…?! Хто дозволив! – крикнув Степанов.
– Згідно до закону, – пояснив Сабов, – на планетах, де виявлено розумне життя, заборонено виконувати роботи.
– Тож збирайте свої лопаточки та відерця й валіть звідси, – додав Явір.
– Ніхто нікуди не вилітає! – гаркнув Степанов. – Начальнику охорони! Негайно закрити космопорти. Перекрити доступ до всіх кораблів. А всім їм, – він показав на підрядників та науковців, – заблокувати пропуски. І щоб жоден з них нікуди не подівся!
Він відсапався та продовжив:
– Завтра сюди прибудуть наші спеціалісти з перемовин. Ми укладемо із цим розумом контракт! Ми отримаємо від нього дозвіл на розробку планетних надр!
– І що ви запропонуєте цій планеті? Скляні буси? Білети до Діснейленду? Посаду директора у підприємстві з пограбування її ж самої? – поцікавився Лініч.
–... у понеділок, – не слухав Степанов, – спеціальна парламентська комісія підтвердить, що ми досягли повного взаєморозуміння із Сіболою.
– А як вони переконають Парламент?! – здивувався Амброч.
– "Папік" депутат Парламенту від дуже впливової Партії Секторів, то ж зрозуміло хто головуватиме у комісії, – пояснив Лініч.
– …У вівторок Парламент ухвалить постанову, згідно до якої, вивчення цього розуму проводитиме Інститут перспективних досліджень…
– Цей інститут утворив їхній "Папік" – додав Лініч.
– …і він винайме Концерн, щоб побудувати на Сіболі науковий Центр, – закінчив Степанов і побіг до директорського кабінету.
Лугин дістав смартфон.
– Можете бухати. Мене добу не буде, – повідомив він і втомлено затягнувся цигаркою.
– Ти переговірник чи гімно якесь! – заволав у кабінеті Степанов, – Щоб зараз ти відірвав свою дупу від стільця і завтра… Завтра я сказав! … ти, п.., наладиш мені контакт з цією дов… планетою!... Та мені на… який там невідомий розум! Мені по…, що з таким ніхто досі не стикався! Якщо є розум, його можна задурити!.. Є мешканці – їх можна нає…!
– Переламає його Степанов, – сказав Лініч. – Сподіваюсь Сіболі вистачить енергії, щоб відбиватися від них наступну тисячу років.
Вони вийшли із зали і приєднались до своїх колег, котрі розглядали планету на великому екрані.
– Знов каменепад, – повідомила Ірина.
У атмосферу планети на великій швидкості врізалися сотні кам'яних брил. Великі камені поволі розжарюючись світились червоним, а дрібнота миттєво спалахувала й білими голками прорізала хмари.
– Якби ми находилися на Сіболі, то побачили неймовірний зорепад – сказала Лія. – Нуж бо, загадуйте бажання!
Джонсон уважно спостерігала, як при наближенні брил поволі посилювалась вічна всепланетна гроза та ліниво розкручувались смерчі, й зрештою обурено вигукнула:
– Це вже нечесно! Ці каменюки значно більші та швидші за мій катер, але при моїй появі планета реагувала незрівнянно агресивніше.
– Отже, наша дурна слава вже далеко випередила нас, – буркнув Валун.
З кабінету доносились несамовиті крики Степанова. |
|
|
|
Время приёма: 15:56 16.01.2022
|
|
| |
|
Рассказ открыт для комментариев