 |
|
| |
20:23 19.05.2023
Сегодня (19.05) в 23.59 заканчивается приём работ на Арену. Не забывайте: чтобы увидеть обсуждение (и рассказы), нужно залогиниться.
13:33 19.04.2023
Сегодня (19.04) в 23.39 заканчивается приём рассказов на Арену.
|
|
|
|
|
|
– Скляні двері на балкон мають свої мінуси, – подумав Іфрам, коли прийшов з роботи до своєї розграбованої квартири.
Все було шкереберть: столи, шухляди, скриня, книги, кухонні приладдя… Іфраму давно слід було убезпечити себе, замінити ці бісові двері, або замовити ковалю сталеві грати, але все було не до того. Він був надто зайнятий. Рано вранці Іфрам прокидався, робив собі чашку міцного чаю зі шматочком кисленького свіженького лимончику і посьорбуючи дивився через скло тих злощасних дверей на вранішнє небо, верхівки ледь освітлених дерев і Списові гори. Потім, через кілька годин продуктивного споглядання, він ішов на роботу до Третього порту, де то вантажив кораблі, то розвантажував їх. Динамічна і цікава робота була у Іфрама. Опісля, він повертався додому, готував вечерю і сідав перед тими самими дверима, аби споглядати за вже вечірнім небом, верхівками ледь освітлених дерев і Списовими горами. Геть було не до безпеки своєї квартири, тож логічно, що її і обнесли першою в кварталі. Надто легкою була б здобич, якби у Іфрама було що красти, а так – злодії просто розбили скло та навели гармидер. І Іфрамові зайві клопоти і самі марно витратили час.
– То все шайка фей з острову Кари, – відразу визначив Іфрам.
І то дійсно зробили вони. Не встигли феї облаштуватися на острові, як відразу ж почали свої темні справи. На материку Лірнеста злочини давним-давно стали в рідкість і новоприбулі жителі іноді користувалися цим задля своїх корисливих цілей, а найуспішнішими серед них були феї. Прудкі створіння зі здатністю літати були ніби створені для грабунку. Вони могли вмить дістатися до будь-якої квартири і так само вмить втекти, як тільки почують небезпеку. А переховувались вони на тих самих Списових горах, куди ніхто вже давно не хотів дертися ні задля розваги, ні задля досліджень, ні задля пошукових операцій.
– Малі летючі кримінальні елементи, – бурмотів собі під ніс Іфрам, розставляючи речі на їх звичні місця.
Впоравшись з прибиранням, Іфрам не став зраджувати традиції – приготував вечерю і сів біля дверей. На відміну від попередніх десятків років він сидів закутаний в покривало з шапкою на голові. Але незмінними були все ті ж дерева, небо і гори.
Замінив скло Іфрам доволі швидко наступного ж дня. За містом був величезний склад бувших у вжитку речей, які сміттяр збирав з усієї округи. Він сортував весь непотріб і продавав те, що ще хоч якось трималося купи нещасним і непутящим обірванцям, до когорти яких належав і сам Іфрам. Скло було злегка закопчене, вочевидь, воно вижило після пожежі, на ньому були сліди від, напевне, котячих кігтів, торці були побиті гострі і брудні. Але воно було дешевим і це головне. Захисні грати Іфрам навіть не думав купувати: надто дорого і надто безглуздо. Ті феї, безумовно, намотали собі на вуса, що в цій кімнаті нема чим нажитися і навряд повернуться знову, тому зайві витрати ні до чого.
В той же вечір Іфрам готувався до свого звичного ритуалу споглядання. На вулиці буяла гроза: зусібіч блискали блискавки, вітер шаленими ривками носив з боку в бік краплі дощу, хмари суцільною темною ковдрою застилали небо. Іфрам особливо любив таку погоду. Йому здавалося, що природа так лютує, проявляє свою всемогутність і безжальність, готується до нападу. В такі години він більш за все надіявся, що щось станеться, щось грандіозне і видовищне: пожежа, повінь, град… будь-що, за чим він ситий і в теплі зможе спостерігати через старе мутне скло.
Він наготував на старенькій грубці смаженої риби і саме засипав трави в закипілий чайник, коли блиснула блискавка, і в своєму новому склі він побачив щось. Іфрамові здалося, що йому здалося, але йому не здалося. Наступного разу, коли небо, гори і дерева осяяла блискавка, світло її нахлинуло на нове скло балконних дверей, а в ньому було щось схоже на картину квітучого саду поруч з річечкою. Але нічого добряче розгледіти не вдалося, бо як тільки за вікном згасло світло блискавки – все зникло.
Іфрам був не здивований, він був в шоці. Колись давно він міцно заправлявся на ніч алкоголем, щоб справитися з депресивним станом і цілком успішно дійшов до стадії алкогольних галюцинацій, проте, навіть тоді вони не були настільки реальними, і сповненими смачних кольорів та вишуканих форм. Це було щось нове, незрозуміле і від того лячне. Він облишив свої трави з чайником, підвівся, підійшов до дверей, сів на своє крісло і почав чекати наступного спалаху.
Блискавці теж, вочевидь, стало цікаво подивитися, що ж там таке з тим склом, тож вона в черговий раз осяяла все довкола цілим залпом протяжних яскравих спалахів. Іфрам на ці кілька секунд очманів. У тому склі тепер чітко було видно кремезні розлогі дерева то з кулеподібними, то з конусоподібними кронами, що були встелені пишними різнобарвними квітами. Перед деревами кілька груп кущів, також рясно вкриті квітами, а на найближчих вже були рожеві ягідки, налиті свіжим стиглим соком. Рівний, мов щойно скошений, газон простирався скрізь куди не кинь оком, лиш в’юнка річечка окреслювала йому непрохідну межу. А далі, за садом та лугом з кущами, здіймалися пологі пагорби, що супроводжували річечку до самого горизонту.
– Не для бідних людей робили таке скляне чудо, – подумав Іфрам.
Як тільки світло згасло зникла і картинка, а Іфрам задумався про те, у яких таких поважних людей раніше було це скло? Який це має бути вмілий майстер, що володіє технікою створення такого чудесного творіння? Напевне, воно створювалось десь на далеких старих землях, де ще не всі таємниці втрачено, де ще знають толк в магічних справах, де Іфраму не судилося ніколи побувати. Зате, в нього тепер ця річ і він з ще більшим нетерпінням буде чекати грозу, аби помилуватися чудесним пейзажом, і йому не треба будуть вже ні пожежі, ні повені, ні град задля розваги.
До того ж, це неабияк престижно мати таку чудасію. Може коли хто завітає в гості, чи ба більше – у Іфрама зав’яжуться стосунки з якоюсь панянкою, то буде чим похизуватися. І хоча Іфрама тішили такі думки, він на мить засумував, бо внутрішній голос йому підказував, що ніхто до нього ніколи так і не прийде, а панянка тим більше. І коли він це подумав, лупонула блискавка, осяявши усе від виднокраю до скла балконних дверей, проявився пейзаж, а на ньому по лузі із-за кущів на луг вискочив лис і побіг в глиб саду. Іфрама це добряче налякало: він від такого неочікуваного дійства різко відпихнувся ногами, ніжка крісла зламалась і Іфрам благополучно звалився з кріслом на підлогу. Він все ж хотів надіятись, що йому те здалося.
Іфрам підвівся, легенько усміхнувся, поставив перекошене крісло, а коли він вже хотів іти спокійно пити чай, то блискавка освітила пейзаж, на якому з саду вибіг лис, а за ним слідом гнався лось. Іфрам присів за спинку крісла і тільки одним оком дивився на скло, де лось біг прямо до його кімнати і от-от мав би вискочити зі скла на нещасне крісло, але в останню мить звернув вбік. Пейзаж знову став пасивним, а Іфрам знову став очманілим.
Одна половина Іфрама хотіла кудись втекти, а інша – будь-що дочекатися наступного спалаху. Позаяк, Іфрам все життя був важким на підйом чоловіком, то друга половина легко взяла гору і він лишився сидіти і чекати. І не дарма. Коли відбувся наступний спалах, Іфрам побачив її. Вона була біля річки, вона сиділа ледь схиливши голову, вона була прекрасна.
Достатньо було одного погляду на неї аби роздмухати той жевріючий вуглик почуттів, що ще в юнацькі роки закотився в холодний дальній куток Іфрамової душі. Вона сиділа там, а він – тут. Він все життя чекає когось тут, а вона, можливо, так само чекає тільки там. Яке чудернацьке і приємне це відчуття, яке по суті безглузде і наївне воно водночас. Але хіба Іфрам міг тоді раціонально мислити і об’єктивно оцінювати ситуацію? Він знав одне – він закохався. І нехай це почуття буде не взаємним, нехай воно приведе до страждань і безглуздих мук, Іфрам був готовий до того мазохізму, бо десь серед всього того будуть і миті щастя… в самообмані, але все таки щастя.
Більше блискавок тієї ночі не було. Іфрам сидів і мріяв до самого ранку, а потім мріяв, йдучи на роботу. А потім на роботі і після роботи. В його голові відбувалися неймовірні речі, а тіло було заряджене нескінченною силою натхнення. Іфрам почав уявляти себе відважним мандрівником, що пройде всі пагорби, сади і луги, перепливе всі моря і річки, і знайде її. А коли знайде, то вони знову пройдуть через всі пагорби, сади і луги, перепливуть всі моря і річки, щоб побачити весь світ разом. Їх життя не буде таким сумним і жалюгідним, яким воно є у Іфрама.
Це вже не були звичайні юнацькі безглузді фантазії. За ті кілька тижнів, що пройшли від тієї ночі, Іфрам дійсно почав мінятися. Він почав приводити в порядок себе і свій одяг, він почав читати різні книжки, щоб мати оберемок тем для цікавих розмов, він почав робити в дві зміни, аби купити все необхідне для своєї майбутньої мандрівки. Він, на хвилинку, почав голити пахви, як було прийнято тільки серед представників справжньої еліти. А найголовніше – він почав радіти кожному дню. Усмішка проклюнулася спочатку ледь помітною брунькою на його обличчі, а згодом виросла у елегантний гостробокий приємний бутон. На нього стало приємно дивитися, перехожі почали звертати на нього увагу, а деякі незнайомі люди віталися, проходячи повз, бо така його гіпнотична усмішка спонукала всіх довкола бажати з ним привітатися.
А коли одного дня почалася гроза, Іфрам кинув роботу і стрімголов побіг додому, щоб побачити її. Він нісся незважаючи на дощ і вітер, незважаючи на крики колег і управителя порту, незважаючи на холод і здоровий ґлузд. І його відчайдушний порив не лишився без нагороди. Вдома вона так само сиділа вдалині біля річки, ледь схиливши голову.
– Привіт, – ніжно мовив Іфрам, – скоро я знайду тебе.
Сказавши, він торкнувся пальцем до скла, аби провести ним по її плечу, а в цей момент запалала сліпучим білим вогнем блискавка і кінчик пальця Іфрама утонув у склі. Це геть не наполохало його, це була можливість.
– Це прохід, – відразу усвідомив Іфрам.
Світло блискавки згасло і нестерпний ріжучий біль оповив кінчик пальця Іфрама, він миттю витяг його назад. Шкіра на пальці була в рваних ранках, кров в такт шалено збудженого серця, пульсуючи, бризкала на підлогу. Та це були дрібниці. План був готовий, рішення беззаперечне, виконання негайне – Іфрам мав спробувати пройти через прохід. Поспіхом він зібрав вузлик з подарунками, які готував для неї, грошима і необхідним в поході дріб’язком, потім відсунув крісло вбік, став на старт і почав чекати наступної блискавки.
Відбувся спалах, Іфрам усміхнувся і подумав:
– Ну, все – я йду до тебе.
Іфрам завзято рушив, та коли виставлена вперед рука була вже на тому боці, світло блискавки згасло і він відчув вже знайомий ріжучий біль. Миттю вихопив руку, що рясно кровила, швидко перев’язав її підручним дрантям і вирішив, що наступного разу буде йти без будь-яких роздумів, без жодної паузи. Так і зробив: коли тільки засяяла наступна блискавка, він швидко рушив і перейшов туди.
Тепло і аромат квітів окутали його в найпершу ж мить. Так м’яко світить сонце, так ніжно гладить вітер. Все як Іфрам і уявляв, абсолютно все… і вона. Він відразу ж кинувся до неї на зустріч, ось-ось вони вперше зустрінуться і він скаже їй «привіт». Та за кільканадцять метрів він же побачив, що вона – це статуя. Його хода сповільнилась а погляд поник.
От і все? Марна затія? Помилка? Іфраму стало зле, серце зімліло і ніби от-от стане. Кінцівки заніміли, дихати стало важко і безглуздо. Він присів на землю і пустив не те щоб скупу, але й не велику сльозу. Затих він, затихло все довкола. І це були б довгі години філософсько-депресивних роздумів, якби біля ніг статуї Іфрам не намацав бронзову табличку з написом: «Тут починається шлях».
– Так, – збадьорився Іфрам, – це тільки початок, я не змарную той запал, що привів мене сюди. Я перейду ті пагорби, перепливу річки. Я відвідаю всі міста, побачу світанки і смеркання з усіх куточків світу. Я – шукач пригод, я – мандрівник, я – житель світу. Мене переповнюють бажання та любов, я їм довірюсь, і нехай вони ведуть мене у незвідані далі.
Він гордо підвівся, взяв однією рукою свій вузлик, іншою ніжно провів по її плечу і рушив.
– Скляні двері на балкон мають свої плюси, – подумав Іфрам, впевнено крокуючи вперед.
|
|
|
|
Время приёма: 10:39 16.01.2022
|
|
| |
|
Рассказ открыт для комментариев