 |
|
| |
12:11 08.06.2024
Пополнен список книг библиотеки REAL SCIENCE FICTION
20:23 19.05.2023
Сегодня (19.05) в 23.59 заканчивается приём работ на Арену. Не забывайте: чтобы увидеть обсуждение (и рассказы), нужно залогиниться.
|
|
|
|
|
|
Соня лежала на ліжку, задивляючись на гірлянду. Її блимотіння порядком дратувало дівчину, але сил встати та вимкнути не було. «В принципі, це ж не ялинка, то можна її так до наступної зими лишити...» — промайнуло в її голові. Та роздуми перервало яскраве світло за вікном.
«Чому так світло о п'ятій-то годині? Може то сміттєвоз вирішив приїхати не по розкладу? Але не гуркотить же...»
Та шуму машини не було чути, і світло ставало все яскравішим. Соня зробила над собою зусилля, аби сісти та краще роздивитись, що ж там за вікном відбувається. Проте «що» було вже в її квартирі. Куля розміром з невеликий м'яч пливла по кімнаті, трохи шипіла та потріскувала. «Божечки, а при такому яскравому світлі навіть здається, що в мене в кімнаті срач!» — подумала Соня.
«Хоча щось мені підказує, що не здається... То це що, кулькова блискавка?!»
Дівчина лягла на бік і продовжила спостерігання. «Кажуть, вони плавлять речі та через них зникають люди... Може ця блискавка поприбирає в кімнаті? Бо мені вже перед хазяйкою соромно... або може прибере мене, і тоді теж не буде соромно», — не зупинявся потік думок у голові дівчини. Вона майже не рухалася, чи то тому, що десь хтось казав, мовляв, кульові блискавки женуться за тими хто рухається, чи ще чомусь... Та коли жовта куля завернула у напрямку її ноутбуку, дівчина не витерпіла:
— Стояти, куди це ми зібрались! — крикнула Соня і поспішила прибрати ноутбук зі шляху блискавки.
Здається, це було її помилкою... Куля торкнулася руки Соні та, здається просто розчинилася. Дівчина відчула поколювання та якісь легкі дрижаки. І... нічого більше.
«І це все? Наче не схоже на удар блискавки... Хоча мене ніколи не били блискавки.»
Соня здивовано подивилась на руку, не розуміючи, що трапилось і чи не здалося їй. «Ну, в чому мене очі не обманюють, так це в тому, який же навколо безлад, — подумала вона, — почати б хоча б з того, що посуд помити, вже їсти немає з чого... Та тільки це ще вставати... Як там кажуть, не можеш йти, то лежи в напрямку мети?»
І вона лягла. І раптом відчула, що тіло її розчинилось, стало легким, летючим, що суне у напрямку кухні. Так вона й пролетіла через стіну.
— Що це збіса відбувається?! — спробувала крикнути вона, та видала лише тріскотіння та шипіння.
Тоді Соня зібрала всю свою ментальну силу, щоб пропливти до ванної кімнати, де висіло дзеркало. І хоча її бачення світу змінилось, наче вона відчувала що є навколо, а вже її свідомість домальовувала, у відбитті вона виявила жовту кулю, на кшталт тої, що сьогодні прилетіла до неї в гості.
«Окей, Соню, все нормально, ти контролюєш ситуацію... Принаймні, я вже не лежу на ліжку, а рухаюся, а рухатися корисно, чи не так? Все в нормі... Я ж маю вміти й назад у себе перетворюватись... Треба лише трошечки напружитись.»
Соня хотіла прижмурити очі, але як виявилось, якщо ти не маєш очей, то й припинити бачити навколишній світ не вийде. Дівчина уявила себе, людину, з головою, руками, ногами... І це спрацювало. У віддзеркаленні вона тепер бачила себе, зі скуйовдженим волоссям, з мішками під очима і в зім'ятій піжамі.
— Не це я собі уявляла... — сказала Соня і зраділа своєму голосу.
І взагалі вона вперше за довгий час щиро раділа собі. З посмішкою навіть своє обличчя здавалося дещо кращим. Та ейфорія швидко закінчилась, а посуд лишився немитим. Дівчина зітхнула й вирушила на кухню. Поки руки були зайняті посудом, голова Соні була повна думок: «То я тепер маю суперсили? І що мені з ними робити? Як там було... Що більша сила, то більша відповідальність, Соню! Але наче це й не така ж велика сила... Якщо мені більше не треба ходити сходами, то можна й за продуктами сходить... злітати! Хоча ні, ні, по вулиці в такому вигляді не можна. Але хоча б частину шляху, вийти з квартири без ключів, спуститися вниз... це ж вже наскільки краще буде!»
Після невеличкого прибирання, Соня розігріла собі поїсти та вмостилась перед ноутбуком. Перевірити, як воно, в магазин ходити з новими здібностями можна й пізніше.
Наступного дня дівчина так й зробила. Вдяглася, вділа шапку та рюкзак на плечі та морально налаштувалась. Перетворення пройшло вдало, двері, стіни, стелі — крізь геть усе вона проходила, як ніж крізь масло. Ну, хіба що не різала нічого. Так Соня кілька днів була дуже активною, в порівнянні з попередніми, аж доки не почула у черзі одного трьохбуквенного магазину, обговорення пограбування чергового банку якимось грабіжниками, що проходять крізь стіни та пересувається містом непомічені. Соня навіть не розчула, яку суму назвала касирка. Дійшла вона додому теж як у тумані. Дівчина за звичкою потягнулася до ключів у кишені, як згадала, хто вона, що вона і де.
Розвантаживши продукти, Соня вирушила до ноутбука. Вперше за довгий час вона зайшла у соцмережі, де красувалось величеньке число непрочитаних повідомлень. В першу чергу вона відкрила листування з подругою. Та якраз була онлайн, тож дівчина попросила її зідзвонитися. Поговоривши з нею хвилин двадцять, Соня згадала, для чого взагалі ввімкнула ноутбук.
— Слухай, а я чого ж дзвоню... Я просто новини цікаві чула, — обережно почала вона.
— І що ж за новини?
— Та от стояла в черзі, почула про якусь серію пограбування...
— Ого! А з яких пір ти цікавишся тру краймом?
— Та вони якісь містичні, зникають...
— Тобто ти зацікавилась містикою? — Соні здалося, що подруга трохи посміювалась.
— Я просто... ммм... — дівчина запнулась, згадуючи персонажів коміксів і їхні правила, — Я просто задовго оце вдома сама сиділа, то й лізе усіляка дурня у голову.
— А-а... Ну, то новини можеш погуглити. А я для цього тобі нащо?
— А з тобою можна побалакати!
— Хех, і це правда. Взагалі, дякую, що подзвонила. Давно не чула твій голос. Мені було приємно.
Соня вляглася на ліжко і задумалась. «А раптом ті грабіжники такі самі як я? Раптом це побічний ефект такого перетворення, і скоро я стану зомбі, яка грабуватиме банки?» — роїлося у голові дівчини. Можливі негативні наслідки суперсили й раніше турбували її, а тапер це стало основною турботою Соні. Вона знала лише один спосіб дізнатися, чи загрожує їй щось таке. Соня почала активно шукати якісь згадки про цих таємничих злочинців у гуглі, у соцмережах, а також почала слідкувати за відомими їй з телевізора новинними сайтами.
«Що ж, головне ще через це зомбі не стати.»
Окрім іншого, вона також прочитала про розплавлені металеві сейфи та вирішила перевірити свою силу на металевій банці. «Це не срач в кімнаті, це просто полігон для випробування надзвичайних можливостей!» — заспокоїла себе вона, перетворюючись на кулю. Далеко не з першого разу, та їй таки вдалося розплавити ту банку. Дівчина втомленою сіла на ліжко: «Мені ніхто не розказував, що літати у вигляді кулі туди-сюди може бути так важко!»
Та роздуми перервало сповіщення з твіттеру. «Пограбування! Але ж це в інший район їхати... — засумнівалась Соня, — Може, перетворення на зомбі то не так й страшно... Так, зберися, ноги в зуби, згорнулась кулькою і покотилась!»
Дівчина постаралась запам'ятати адресу та розташування ювелірного, який грабували в цей раз, і помчала в його бік. Вона пересувалась через стіни будинків, через дахи, сподіваючись, що цього дня нікому не спаде на думку дивитись на небо. Так, лишаючись непомітною, принаймні ніхто вона не чула криків «дивись, кульова блискавка!», вона спустилась у метро і зачаїлася десь у нутрощах вагону. «Треба буде якось потім заплатити за цей проїзд...» — присоромлено подумала вона, а потім відмітила, що вже давно не їздила так далеко.
Прибувши на місце злочину, вона помітила машини поліційних та дивний рух біля магазину. Вздовж стіни промайнуло щось жовте, якесь джерело світла, і Соня добре знала, що то було. Вона кинулась наздоганяти ці кулі, які тікали з місця злочину. На мить її відвернуло виття швидкої.
«Вони... поранили когось?! Ні, я точно не хочу стати одною з них!»
Переслідувати інші кулі було складно. Вони, як і Соня, ховались у стінах, стрибали по дахах — спробуй ще не потрапити у їхнє поле зору! — і взагалі мали певну фору. Проте вони точно не очікували якогось переслідування, а тому не дуже ховалися.
На щастя, далеко гнатися не довелося. В якийсь момент всі кулі, а їх було четверо, гайнули у якийсь невеликий закинутий будинок. «Покинутий будинок у столиці? Оце так!» — відмітила дівчина. Вона полетіла за ними, щоби впевнитись, що далі вони не полетять, хоч і сумнівів вона не мала. Прибувши до якоїсь підпільної лабораторії, кулі обернулися на чотирьох гопуватого виду хлопців з сумками. П'ятий хлопець вже чекав їх і хотів відкрити сумки, проте його зупинила якась постать у костюмі панди.
— Чекай, я сам перевірю! — крикнув низьким голосом пан Панда та розкрив сумки.
Вони були повні грошей та прикрас. Соня вилетіла миттю на вулицю, в закутку перетворилась на людину і підбігла до першого ж перехожого:
— Можна телефон, подзвонити?
— Т-так, звичайно, — чоловік був здивований, можливо й тому не відмовив.
Сона відбігла трохи в сторону і викликала поліцію.
— ...саме в цьому будинку переховується банда, що пограбувала два банки та ювелірний!
— Назвіть своє прізвище, ім'я, по батькові, будь ласка.
— Це... це анонімне повідомлення. Повірте, прошу! — сказала вона і кинула трубку.
Перехожий вже чекав свій телефон назад, і дівчина поспішила його повернути. Чи повірять їй у поліції? Вона не знала. В будь-якому випадку, допомогти затримати злочинців її борг як власниці суперсили, чи не так?
«З іншого боку, я їх вислідила і повідомила місцеперебування...» — задумалась Соня. Після цього зітхнула і перетворилась на кулю знов: «Кого я обманюю, совість не дозволить мені просто піти!»
Дівчина знов влетіла у будівлю та продовжила спостереження. Поблизу виявилось, що пан Панда не у костюмі, а наче... наче сам є пандою!
«Як таке може бути?! — Подумала дівчина. — З іншого боку, я на кульову блискавку перетворююсь, з чого б це я дивувалася панді, що розмовляє...»
— То щодо оплати... — почав хлопець, який не перетворювався на кулю.
— Яка оплата?! Ти зміг загубити свою кулю-перетворювач, помовч вже! — заричав на нього пан Панда, втім, саме так його називала у своїй голові Соня.
— Але я ж вам допомагаю, та й апарат зі створення куль у вас лишився, — мовив хлопець і вказав на якусь хитромудру конструкцію, — то може ви подумаєте над тим, щоб зробити ще одну кулю?
— Це дорого, зайві витрати! Але добре, я подумаю. Коштом твоєї платні!
Соня одразу ж зрозуміла, що їй робити. Вона кинулась до цієї штуки для перетворювачів, одразу готуючись до такої складної для неї справи, як розплавлення. «Сплавлю ту штукенцію так, що фіг хто її розліпить!»
— Агов, хто це у вигляді кулі по приміщенню пересувається? — почула вона голос і зрозуміла, що її помітили.
— Та може це Стас. Стасе, це ти?
— Ні, не я! — почула вона з іншої сторони й зрозуміла, що її розсекретили.
Соня почула постріл, що, здається, пролунав геть поряд. Вона вже біля апарату, вже відчуває, як метал та скло змінюють свою структуру, та стікає вниз.
Пан Панда засміявся. Наступний постріл потрапив в Соню і вона впала біля апарату у своїй людській подобі. Дівчина подивилась на свою роботу і лишилась задоволена.
— Дурне дівчисько! То от хто мою кулю спер! — Крикнув один з хлопців.
— Не виправдовуй своє рукожопство, це ж просто дівчина, — заперечив йому інший.
— Тихо! — проричав пан Панда. — Хто б вона не була, вона має знати, що її старання були марні. Креслення в мене лишились, і зібрати ще один такий апарат буде не складно. А ти усього лише маленьке дівчисько, яке лишилось одне проти шістьох. Схопіть її!
Всі кинулися до неї. Хтось кидав в неї предметами, хтось перетворився на кулю. Соня вчинила так само, і теж стала майже невразливою
— Стріляй, Миколо! Не втече. Ти ж хотів отримати й собі кулю-перетворювач, то зараз ми з неї висмокчемо силу... Що подарували, те й заберемо, — говорив Панда, вмикаючи якийсь інший механізм.
Дівчина, довго не думаючи, пропливла вниз, на поверх нижче. Вона виявила, що підлога була дерев'яна. «То ось, чому ця будівля пустує! Пожежна небезпека, значить!» — промайнуло в голові Соні, та одразу ж її осяяло кращим планом. Вона швидко полетіла в той бік, де стояв пан Панда, та злетіла знову вверх, напруживши всі свої сили.
Підлога під Пандою зламалася і він провалився вниз.
«Так, так!» — подумала Соня, але зарано радувалась. Десь біля неї прозвучав постріл.
— Клята пушка! Чому з неї так важко влучно стріляти?!
Ідея осяяла дівчину, хоча куди вже більше. Соня полетіла до апарату, який мав висмоктати з неї силу блискавки, та зломала розтруб цієї машини. І ввімкнула її.
В кімнаті кричало одразу кілька голосів, і її був один з них. Соня впала на підлогу. Вона була людиною. І всі інші теж, хіба що окрім Панди, хоча хто зна... Тепер їхня зброя не є небезпечною для неї, але тепер вона одна проти них всіх...
— Всім лежати, це поліція! — почула дівчина і заплющила очі.
Її чекали довгі, дуже довгі пояснення щодо того, хто ж вона і що тут забула. Та коли вона таки змогла довести, що це вона їх виявила, подзвонила та просто хотіла затримати...
— Не думай, що це все і що ми тебе не підозрюємо. Але на сьогодні ти вільна.
Ну, можливо, й не те щоб довести. Але принаймні вона могла йти додому і вперше за довгий час відчути полегшення.
Коли ж вона повернулась до квартири, то одразу узяла до рук телефон та попросила друзів приїхати завтра, допомогти з прибиранням. «Піцу, звичайно ж, теж замовимо!»
|
|
|
|
Время приёма: 01:27 16.01.2022
|
|
| |
|
Рассказ открыт для комментариев