 |
|
| |
20:23 19.05.2023
Сегодня (19.05) в 23.59 заканчивается приём работ на Арену. Не забывайте: чтобы увидеть обсуждение (и рассказы), нужно залогиниться.
13:33 19.04.2023
Сегодня (19.04) в 23.39 заканчивается приём рассказов на Арену.
|
|
|
|
|
|
– Двері!!
Наймолодший оперуповноважений Галактичної Поліції обернувся та подивився на двері, в які він щойно увійшов. У ту ж мить він отримав потужний поштовх в спину і всім тілом вдарився об ці двері так, що навіть в очах потемніло. Ззаду на нього напирали якісь люди, над вухом чулося натужне сопіння, а десь поруч лунали істеричні жіночі крики: "Ну навалиться! Ще сильніше! Що ви як дохлі мухи!?"
Усередині Опера щось хруснуло, і він вирішив, що пора діяти. Якраз на такий випадок його форма була обладнана системою "Антизатискач". Опер подумки вимовив кодове слово, й вшитий у форму пристрій миттєво створив навколо його тіла потужне силове поле, яке швидко розширилось і розкидало нападників у різні боки.
Відлипнув від дверей, Опер повернувся й оглянув приміщення, до якого потрапив. Він знаходився на складі Інституту демілітаризації слаборозвинутих Світів. Тут зберігалися зразки техніки, так чи інакше пов'язані з військовими діями, поки фахівці інституту вивчали, як їх можна мирно використати або безпечно утилізувати. Склад був величезним. Стеля й стіни губилися вдалині, а весь простір був заповнений стелажами з усілякими контейнерами різних розмірів і кольорів. Перед Опером догоряло чахле багаттячко, навколо якого косо й криво стояло кілька контейнерів, укритих військовим вбранням. Поруч на підлозі валялися консервні банки, розбиті інструменти та поламані незрозумілі механізми.
Задавлене хрипіння нагадало Оперу, що він в приміщенні не один. Нападники, чоловіки та жінки, все ще притискались силовим полем до стелажів у зламаних позах.
Опер був не дуже досвідченим співробітником і ще не виробив свій стиль поводження зі злочинцями, тому вирішив скопіювати відомого на весь сектор колегу, якого за ввічливі манери прозвали Щезлий Закатрупчик. Він грізно поплескав по долоні планшетом і страхітливо виголосив:
– Оце так-так! Що це в нас тут? Напад на співробітника Галактичної Поліції при виконанні службових обов'язків! Отже, термін вже маєте. Що на це скажете? Га?!
Відповіддю була мертва тиша.
– Що, в мовчанку грати будемо?! – грізно блиснув очима Опер. – Одразу кажу, це вам не допоможе. Тільки щире каяття може полегшити вашу долю.
Ніхто з злочинців не спокусився на таку вигідну пропозицію.
– Іді ти! Іді ти! – натужно захрипів довгий худий чоловік.
Тут Опер нарешті второпав, що силове поле так вчавило злочинців у поверхні контейнерів, що вони не те що говорити, а й дихати були не в змозі.
Опер відключив поле. Злочинці попадали на підлогу, як переспілі абрикоси.
– Отже, хто ж перший готовий вилити мені душу?! – напирав Опер.
– Будласк! – патлатий юнак підняв голову й пустив у напрямку Опера струмінь напівперетравлених бобів.
Худому вдалося таки встати карачки та вимовити виразніше:
– Ідіот ти! Ідіот і кретин!
– Ось як! Образа посадової особи, яка перебуває при виконанні службових обов'язків! Це тільки погіршить ваш стан! А він й так поганий. У цій будівлі пропали люди, – Опер дістав із ранця теку, пошарудів паперами й знайшов потрібний. – Це пожежний інспектор Лонгин, санітарний інспектор Сула, інспектор з техніки безпеки Дзоз, фінансовий інспектор Олуша, інспектор з паранормальних явищ Чавус і двоє активістів Катрич і Сулима. І судячи з вашої поведінки, ви, безсумнівно, винні в їх зникненні. Так що світить вам термін за викрадення, напад на співробітника Галактичної Поліції, образу честі та ... та потім ще знайдеться за що.
Худий сів на підлогу, оперся спиною об стелаж і придушено вимовив:
– Лонгин – це я.
– А я Сулима – відгукнувся патлатий юнак.
– Я – Чавус – прохрипів чоловік у сріблястому трико, голову якого обвивали блискучі пружини.
– Я – Катрич – пискнула маленька дівчина.
– Олуша, – сповненим гідності грудним голосом вимовила дама в окулярах.
Опер звірився зі списком.
– А де Сула и Дзоз?
– Сула лежить у тому ящику, – відповів Лонгин і показав на один з контейнерів.
Помітивши, що Опер подивився на нього із жахом, Лонгин пояснив:
– Він живий. Весь час лежить там і майже не виглядає.
– У нього п'ята стадія світоусвідомлення, – заявив Чавус. – Вона називається "Осягнення свободи своєї свідомості, шляхом занурення у власне Я".
– А Дзоз швендяє десь. Шукає спосіб вибратися звідси, – закінчив Лонгин.
– У нього четверта стадія світоусвідомлення, – додав Чавус. – Вона називається "Осягнення безплідності своїх дій".
Опер від подиву розгубив весь свій загрозливий тон.
– Але я ж прийшов вас рятувати! – вигукнув він. – Чому ви на мене напали!?
Його слова були зустрінуті істеричним реготом.
– Рятувати він нас прийшов!
– Ти сам себе спочатку врятуй!
Посміявшись Лонгин ткнув пальцем у круглі, броньовані двері, що закривали єдиний вхід у приміщення.
– Бачите? Двері.
Опер повернувся і тупо вперся очима в двері. На їх поверхні були видні сліди механічного насильства. Напис "Вихід" вже не горів, і на ньому хтось ще дописав декілька літер так, що вийшло "Безвихідь".
– Бачу. Дійсно двері. І що ж?
– Вони закриті.
– Так. Але це, як я розумію, склад, а не крізне подвір’я. Двері тут завжди повинні бути закриті.
– Ми кричали вам, що б ви притримали двері та не дали їм закритися! – заверещала Катрич. – А ви вухами плескали!
– І що ж тепер? – запитав Опер.
– А тепер вони замкнені й не відкриються, – сумно сказав Лонгин.
– Чому ж? – запитав Опер.
– Тому що вони відкриваються ззовні, ідіот! – спересердя відповів Сулима.
Опер з недовірою подивився на них і підійшов до дверей. Не виявивши на них ні ручки, ні важеля, ні кнопки, він просто їх штовхнув. Двері не відчинилися.
– Ось і почалася перша стадія світоусвідомлення, – урочисто повідомив Чавус. – "Осягнення того, що двері замкнені".
Опер штовхнув двері сильніше, потім навалився на них всім тілом. Двері не поворухнулися. Опер жахнув по ним кулаком, потім загамселив руками й, нарешті, ногами. Жодного результату. За його спиною пролунав противний скрип. Опер скривився та обернувся. Кришка одного з контейнерів повільно відчинилася, і з нього виглянув виснаженого вигляду чолов'яга з пачкою папірців в руках.
– Юначе, – звернувся він до Опера. – Якщо ви й далі збираєтеся барабанити в двері, то переконливо вас прошу вистукувати при цьому якусь веселеньку мелодію. І нам буде приємно, і ви з користю проведете час.
– Гей, Сула! – крикнув юнак, – Змасти, нарешті, свої петлі, Дракула ти наш санітарний! Адже, життя немає, так по серцю шкребуть!
Не звернувши жодної уваги на ці слова, Сула ліг назад у контейнер, притиснув свої папери до грудей і повільно закрив кришку.
– А давайте ми заб'ємо цю кришку, щоб він не скрипів більше. Особливо ночами, – запропонувала Катрич. – Я й так не висипаюся, а тут оцей… ще кожну годину скрипить, коли до туалету бігає.
– А годувати як? – спитала Олуша. – Він помре без їжі.
– А ми просвердлимо отвір і будемо йому всередину через воронку суп заливати, – запропонувала Катрич.
– А до туалету йому як ходити? – запитав Чавус. – Теж просвердлимо отвір і будемо ночами кожну годину відро підставляти?
Опер остаточно переконався, що двері йому не відкрити, і зважився на крайній захід: попросити про допомогу у начальства. Він дістав комунікатор і послав виклик, здригаючись від думки, які буйні веселощі викличе у його колег фраза: "Мене тут замкнули, випустіть мене, будь ласка".
Комунікатор жалібно писнув. Опер подивився на екран. Зв'язку не було. І де ж йому взятися в цьому приміщенні з товстими бетонними стінами, вкритими броньованими плитами, розташованому на кілометровій глибині? Опер розгублено подивився на інших. Ті з гидесенькими пиками продемонстрували йому свої комунікатори. Зв'язку ні в кого не було.
– Вітаю! – проголосив Чавус. - Ви пройшли другу стадію світоусвідомлення, яка називається "Осягнення безглуздя спроб зв'язатися з будь-ким".
Вони всілись зручніше на свої контейнери та витріщились на Опера, як у театрі, а Сулима навіть почав їсти, гидко шкрябаючи ложкою по стінках банки. Олуша демонстративно повернулася до нього спиною.
Опер скрипнув зубами і повернувся до дверей.
"Спокійно, – сказав він собі. – Цей склад постійно відвідують співробітники інституту. Тут обов'язково повинен бути якийсь пристрій, щоб відкрити ці чортові двері!"
Уважно роздивившись, він незабаром виявив на стіні в трьох метрах від дверей велику яскраво-червону кнопку. Над нею висіла табличка з написом дециметровими літерами: "Натиснути для виходу".
Опер натиснув кнопку, і з динаміків, вбудованих у стіну біля дверей, полилася повільна тужлива музика. Катрич застогнала та затулила вуха руками:
– Вимкніть це хто-небудь! Я не можу більше слухати цю нудоту!
Чавус заспокійливо поклав їй руку на плече.
– Спокійно, дівчинко. Це третя стадія світоусвідомлення. Кожен повинен пройти через неї.
Сулима скинув його руку з плеча Катрич, сам обійняв її та почав заспокійливо гладити по спині.
Мелодія різко обірвалася, й з динаміків почувся невиразний механічний голос:
– Добрий день. Вас вітає робот-охоронець складу мілітарного майна слаборозвинених Світів Інституту демілітаризації слаборозвинених Світів. Дозвольте мені від імені адміністрації Інституту побажати вам довгих і щасливих років життя в мирі та спокої.
Опер повернувся до інших:
– Це що?
– Це? Це робот-охоронець складу, – відповів Лонгин. – Він стоїть зовні біля дверей. Ви повинні були розмовляти з ним, перед тим як увійти сюди.
З кожною секундою Опер відчував себе все більшим дурнем, і це йому не подобалося.
– Чим я можу бути вам корисним сьогодні? – запитав робот.
– Відкрий двері, - наказав Опер.
– Чому?
– Я хочу вийти.
– Чому?
Опер важко зітхнув і видав найоб'єктивніше та найвагоміше обґрунтування свого бажання залишити склад, яке тільки зміг придумати:
– Тому що для проведення подальших оперативно-слідчих дій я повинен залишити склад!
– Я мав на увазі, чому я повинен вас випускати?
– Тому що я НАКАЗУЮ тобі відкрити двері! – гаркнув Опер.
Знову заграла тягуча музика.
– Це він думає, – пояснив Лонгин.
– Відповідь негативна, – раптом почулося з динаміків.
– Чому?! – обурився Опер. – Відповідно до Другого Закону робототехніки ти зобов'язаний виконувати накази людини!
– Я радий, що ви зробили це зауваження, – сказав робот, – і готовий повідомити вам, що відповідно до розпорядження керівництва інституту проходити в ці двері можуть тільки спеціально уповноважені співробітники, які пройшли спеціальну підготовку та мають спеціальний допуск, оформлений за спецформою з підписом керівництва й печаткою інституту.
– Чому, чорт забирай?!
– Тому що в приміщенні складу знаходяться небезпечні речовини та обладнання, про що інформують спеціальні знаки, нанесені на зовнішню поверхню дверей. Ви повинні були бачити їх, коли підійшли до складу.
Опер зашипів. Звісно, він їх бачив.
– А звичайним людям, які не мають спеціального допуску, оформленого за спецформою з підписом керівництва і печаткою інституту, прохід заборонено. І ви повинні розуміти, що наказ керівництва переважує наказ звичайної сторонньої людини, яка не має відповідних повноважень. Тому я й не можу виконати ваш наказ. Сподіваюся, ви задоволені відповіддю?
– НІ!! – загарчав Опер.
– Я дуже радий, що зміг вам допомогти.
– Тоді скажи мені, розумник ти такий, – в люті сичав Опер, – як ти мене пропустив усередину складу, якщо у мене не було допуску?
– Я дуже радий, що ви поставили це питання, – повідомив робот. – Для відповіді на нього мені необхідно провести аналіз ситуації, що склалася, та тестування логічних зв'язків в моєму мозку. Це може зайняти деякий час. Будь ласка, не відключайтесь. Наша розмова дуже важлива для фірми, яка виготовила мене. Вона збирає та аналізує всі несправності, що виникають в процесі експлуатації виготовлених нею роботів, щоб не допустити їх повторення в майбутньому та зробити свою продукцію ще краще.
Динаміки знову затягли мелодію з однієї ноти. Через деякий час робот запитав:
– Ви ще тут?
– Так! – гаркнув Опер. – Куди я можу звідси подітися?!
– Будь ласка, залишайтеся на місці та чекайте на відповідь.
Динаміки вили ще хвилину.
– Коли ви входили в ці двері? – запитав, нарешті, робот.
– П'ятнадцять хвилин тому! – крикнув Опер.
– Тобто, останнім ...
Завила музика.
– Ви пам'ятаєте, як ви пройшли в ці двері? – запитав робот.
– Так.
– Опишіть, будь ласка, як це було.
– Ти намагався не пустити мене до приміщення, але я показав тобі поліцейське посвідчення і сказав, що уповноважений проводити тут слідчі дії та можу заарештувати тебе, якщо ти перешкоджатимеш слідству, – відповів Опер.
Завила музика.
– Абсолютно вірно! – радісно повідомив робот. – Останнім в ці двері увійшов співробітник Галактичної Поліції. Прошу вас не турбуватися, він мав повне право на вхід, як представник правоохоронних органів, який знаходиться при виконанні службових обов'язків. Його наказ переважив наказ керівництва інституту, і у мене спрацював Другий закон. До того ж він пригрозив мені санкціями за непокору, і у мене спрацював Третій закон, який спонукає мене піклуватися про свою безпеку. Це додатково посилило його наказ. Тому я його пропустив.
Робот секунду помовчав і закінчив:
– Таким чином, в результаті проведеного мною аналізу встановлено, що мої логічні ланцюги функціонують нормально. Велике вам спасибі за сприяння тестуванню. Бажаю вам всього найкращого. До побачення!
Динаміки замовкли.
Опер ошелешено повернувся до решти.
– Що ви так на нас витріщилися? – запитав Лонгин. – Ми потрапили сюди так само, як і ви. Я показав посвідчення пожежного інспектора та припис на проведення перевірки.
– А я – на проведення ревізії, – повідомила Олуша.
– Сула ще безліч актів про порушення встиг скласти, перш ніж виявив, що не може звідси вийти, – повідомив Лонгин. – Так і лежить тепер в своєму контейнері обіймаючись з ними.
– Я сказала, що є членом руху "Мирний Всесвіт", – заявила Катрич.
– А я – руху "Мир Всесвіту", – вставив Сулима.
– Як тільки ми повідомили це, робот одразу відчинив двері й сказав, що йому не шкода нас пропустити.
– А мені здається, – похмуро пробурмотів Сулима, – що він просто сказав, що йому нас не шкода. А слова "пропустити" він не казав.
– А ви навіщо сюди прийшли? – запитав Опер.
– Ми перевіряли, чи немає на цьому складі зброї, – відповів Сулима.
– І якби знайшли, то організували тут акцію громадянського протесту та домоглися, щоб ця зброя була знищена! – гордо заявила Катрич.
– Дитятко, зброя, що зберігається на цьому складі, і так призначена для знищення, – ущипливо промовив Чавус.
– Ах ти розумник! А ти пам'ятаєш, як приперся сюди та діставав усіх своїм бубном, поки не отримав ним же по голові?! – здійнялася Катрич.
– У мене була важлива місія, – урочисто заявив Чавус. – Нашій службі повідомили, що в цій будівлі таємничо зникають люди. Оскільки це могло бути проявом небезпечних потойбічних сил, я прибув сюди, щоб їх нейтралізувати.
– І багато нейтралізував?
– Мої антени, – Чавус вказав на пружинки на своїй голові, – жодних слідів паранормальних явищ не виявили.
Опер тим часом напружено розмірковував над однією ідеєю.
– Добре, – сказав він нарешті, – я зрозумів, як я сюди зайшов. А це значить, що я таким же чином можу звідси вийти.
Присутні вибухнули іронічними оплесками.
Опер збігав до кнопки, натиснув її та похапцем повернувся до дверей.
– Вас вітає ...
– Коротше, – зажадав Опер.
– Чим я можу бути вам корисним сьогодні?
– Відкрий двері!
– Відповідь негативна. Тільки уповноважені співробітники інституту, які мають спецдопуск, можуть наказати мені відкрити двері.
– Я оперуповноважений Галактичної Поліції, який знаходиться при виконанні службових обов'язків, – переможно заявив Опер, – і я наказую тобі відкрити двері.
– Відповідь негативна, – повідомив робот.
Опер навіть закашлявся від обурення.
– Як негативна?! Ти ж сам щойно впустив мене сюди! Співробітника Галактичної Поліції!
– Абсолютно вірно, – погодився робот, – я впустив сюди співробітника Галактичної Поліції, коли він показав мені своє посвідчення. А вашого посвідчення я не бачив, тому я не знаю, чи є ви співробітником Галактичної Поліції, та чи повинен я через це виконувати ваші накази.
– Гаразд, – прошипів Опер, – зараз я покажу тобі свої документи!
Він дістав з нагрудної кишені форми посвідчення і одразу ж виявив, що в дверях немає ні вікна, ні вічка, ні камери, через які він міг би показати роботу документи.
– Відкрий двері, довбешка, я покажу тобі посвідчення! І ти переконаєшся, що я маю право тобі наказувати.
– Відповідь негативна. Поки я не побачу ваші документи, ваші накази не мають для мене сили, тому я не можу відкрити вам двері.
Опер очманіло подивився на сидячих за його спиною інспекторів. Овва!
– Ти знаєш, що тут, крім співробітника поліції, знаходиться декілька інспекторів? – запитав Опер.
– Знаю, – відповів робот, – я сам їх сюди впустив.
– Наказ будь-кого з них, має достатню вагу, для того, щоб ти відкрив двері?
– Так, – відповів робот.
– То яка тобі в біса різниця, хто я: поліцейський або пожежний інспектор, якщо наш наказ має для тебе однакову силу?! – закричав Опер.
– Але ж я вас не бачу, і ви цілком можете виявитись ані поліцейським, ані інспектором, – відбив робот.
– А ким же ще я можу бути ?!
– Звичайною людиною, яка не наділена повноваженнями, і накази якої не мають достатньої ваги, щоб переважити наказ керівництва інституту.
– Ти що, пускав сюди простих людей? – здивувався Опер. – Ти ж сам казав, що розпорядження керівництва забороняє тобі це робити.
– Казав, – погодився робот. – І розпорядження керівництва дійсно забороняє мені пускати сюди звичайних людей, які не мають спецдопуску. Я їх і не пускав.
– Тоді звідки тут візьмуться ці самі "звичайні" люди?
– Не знаю, – відповів робот. – Моя справа чітко виконувати інструкції, а не робити припущення. Якщо ви покажете мені свої документи, я відкрию вам двері, а поки бажаю всього найкращого.
Хитаючись Опер підійшов до багаття та плюхнувся на вільний контейнер.
– Пити?
Чавус простягнув Оперу банку, а Катрич дбайливо витерла піт з його чола.
– Ви ще непогано тримаєтеся, – підбадьорила його Олуша.
– Так, – погодився Сулима. – Я, наприклад, вже на п'ятій хвилині такої бесіди почав битися об стіну головою.
– Краще б наш новий друг з таким же завзяттям проводив наші пошуки, - сварливо сказав Лонгин. – Всі ми тут знаходимося вже досить давно. Сула – цілий місяць. А поліція тільки-но зачухалась.
– І нічого такого, – образився Опер, – ми вже давно зачухались! Але на все потрібен час. Заяви про зникнення, щоб ви знали, приймаються на третій день. Потім опитування співробітників і родичів. Потім розсилка пошукової інформації. Потім стало відомо про інших зниклих. Треба було й по ним провести збір інформації. Потім справи вирішили об'єднати...
– Ви цілий місяць тільки в папірцях копирсалися! – заволав Лонгин. – Ви що смерті нашої чекали?!
– Відверто кажучи, так, – заявив Опер.
Всі дружно втупилися на нього, і Опер пішов у розліт.
– А ви що собі думали?! Це ж ви, Лонгин, заборонили експлуатацію електромережі в Управлінні Поліції та відключили електрику у тюремному блоці. Після цього в камерах відчинилися електрозамки, і всі затримані розбіглися. А через те, що хтось із них під час втечі в темряві впав зі сходів, бо світло теж пропало, інспектор з охорони праці оштрафував Управління на кругленьку суму.
– У вас була несправна проводка.
– А проводка в нас була пошкоджена через вас, Чавус. Це ж ви залили все Управління святою водою. У нас від цього досі замикання відбуваються.
– Я виганяв злих духів, через які роботи-кухарі на вашій кухні божеволіли.
– А божеволіли вони не від привидів, а від того, що ніяк не могли второпати, навіщо санітарний інспектор видав припис, згідно якого вони повинні носити на головах шапочки, призначені для того, щоб волосся не падало в їжу! Адже на їх пластикових головах волосся взагалі відсутнє! Ви знаєте, чим це закінчилося? Нам довелося купити роботів з волоссям, щоб вони спокійно носили на головах ці шапочки і не спливали з розуму, розмірковуючи над безглуздими приписами. Але ж це спецзамовлення! Вартість цих роботів вища, ніж звичайних. Фінансовий інспектор виявив перевитрату коштів і оштрафував Управління! Таким чином, ми залишилися без премії.
Опер відсапався і закінчив:
– Так що, як я бачу, тут під замком зібрались всі, хто завжди дошкуляв нам, нормальним людям.
Після цих слів всі зі злістю уп'ялися очима у поліцейську форму Опера.
– От хто б казав! – вигукнув Сулима і смикнув Опера за ґудзик на кителі.
Той зніяковів і похмуро оглянув нескінченні ряди контейнерів, забитих військовим барахлом, яке... Ага! Опер скочив на ноги й кинувся до кнопки.
– Вас вітає робот-охоронець ...
– Роботе, – вкрадливо промовив Опер, – а скажи мені, друже, що стверджує Перший Закон Робототехніки.
– Я радий, що ви поставили це питання. Відповідаю. У Першому Законі Робототехніки сказано, що робот не може завдати шкоди людині або своєю бездіяльність допустити, щоб їй була заподіяна якась шкода.
– Тоді відкрий двері, – наказав Опер, – тому що ми знаходимося в приміщенні, яке по саму зав’язку наповнене небезпечними предметами. І вони можуть заподіяти нам шкоди. А ти не маєш права цього допустити.
– Відповідь негативна.
– Чому негативна! – обурився Опер. – У тебе на дверях безліч табличок, згідно яких знаходитись тут вкрай небезпечно.
– Я розумію ваше занепокоєння й з готовністю пояснюю, що наявність в приміщенні небезпечних речовин, ще не робить його небезпечним для вас. Всі небезпечні речовини, механізми та обладнання знаходяться в спеціальних непроникних і вибухостійких контейнерах, що унеможливлює їх негативний вплив на людей. Тож ніяких небезпечних факторів в самому приміщенні немає, і ви можете спокійно в ньому перебувати не турбуючись про своє здоров'я.
– Дарма б'єтеся, – втомлено сказав Лонгин, – ми це теж вже проходили.
– А якщо це не так і в приміщенні присутні небезпечні фактори, які загрожують нашому здоров'ю? – напирав Опер.
– У мене немає жодної інформації про це.
Опер знову розгублено подивився на інспекторів. Інспектори!
– Тут знаходяться інспектори, які готові заявити про наявність в приміщенні чинників, небезпечних для здоров'я та життя, – і Опер змовницьки підморгнув іншим.
– А це щось новеньке, – зауважив Лонгин, – може спрацювати.
– Про наявність в приміщенні чинників небезпечних для життя та здоров'я людей інспектор повинен подати відповідний акт.
– У вас є акти? – запитав Опер у інспекторів.
– Досхочу! – крикнув Сулима й затарабанив по кришці контейнера, в якому лежав Сула. – Гей, санітайзере, а ну гони сюди свої акти!
– Підставляй поли! – долинуло у відповідь.
– Дайте акти, інакше ми тут всі сконаємо! – благала Катрич.
– Нехай так, – почулося з контейнера, – але слідом за нами прийдуть інші. Вони знайдуть мої акти та зрозуміють, що я був правий, коли заявляв про велику кількість порушень у цьому інституті.
Опер подивився на стрункі ряди блискучих контейнерів, на багаття, на розмазаний по підлозі вміст консервних банок і вирішив, що антисанітарія тут з'явилася тільки в результаті життєдіяльності замкнених на складі людей.
– Ну його під три чорти! – крикнув Лонгин. – Я сам напишу!
Він вихопив з папки бланк і швидко його заповнив.
– Ось. Акт про порушення правил зберігання вибухових речовин. І припис: кожен контейнер з вибуховими речовинами обнести стінами в три метри заввишки й два товщиною.
– Чув, роботе! - крикнув Опер. – У мене акт пожежного інспектора, про те, що в цьому приміщенні небезпечно перебувати.
– Акт подається керівництву інституту відповідно до стандартної процедури.
– Так відкрий двері, і ми подамо акт керівництву інституту.
– Відповідь негативна. Поки немає акту, підписаного керівництвом інституту, я не можу відкрити двері, оскільки офіційно не зафіксовано наявність в приміщенні складу факторів, небезпечних для життя.
Опер без сили сповз по стіні. Чавус подивився на нього та повідомив:
– Третя стадія світоусвідомлення під назвою "Осягнення марності бесіди з роботом-охоронцем" пройдена.
– Ось тому ми сидимо тут і чекаємо, коли прийде хтось із співробітників інституту та відкриє двері, – сказала Катрич.
– Тільки вони, чомусь, сюди не приходять, – з сумом додала Олуша.
– А вони не прийдуть, – втомлено сказав Опер. – Хтось із вас випустив припис, за яким роботи з речами, що зберігаються на складі, припинені аж до виправлення всіх зауважень. І пішов сюди складати ці зауваження. Так що, поки він не передасть ці зауваження керівництву інституту, ніхто не має права сюди сунутися.
Повисла гнітюча тиша.
– Це Сула, – сказав Лонгин. – Він перший сюди потрапив. А ми – після нього.
– І жоден співробітник інституту за цей час і носа сюди не потикав, – повільно сказала Олуша.
– Ось чому він ховається в своєму контейнері, – зробив висновок Чавус.
Всі підхопилися з місць і з несамовитим криками накинулися на контейнер, в якому переховувався Сула.
– Відкривай, хлоратор! – кричав Сулима. – Відкривай сам, а то гірше буде!
– А макогона оближіть! – долинуло з контейнера.
– Знайдіть хтось лом! – крикнула Катрич.
– Знайшов!!! – долинув здалеку радісний крик.
Опер від несподіванки здригнувся, інші ж, мов нічого й не чули, продовжували ламати контейнер.
– Знайшов! Знайшов! – доносилося все ближче й ближче.
Тепер до криків додався тупіт ніг. З-за повороту вискочив невисокий огрядний чоловік. В руках він переможно стискав здоровенного дрина, до якого мотузками була прив'язана величезна каменюка.
– А ось і Дзоз з'явився, – без особливої радості повідомив Лонгин.
– Що це ви знайшли на цей раз? – запитав Сулима.
– Молот Тора! - радісно повідомив Дзоз, перестрибуючи через контейнери.
– Невже це той самий легендарний молот, яким бог древніх скандинавів Тор... – радісно залепетав Чавус.
БАМ!!! Дзоз добіг до дверей і, не зупиняючись, вдарив по ним молотом. Удар був такий сильний, що молот відлетів від дверей і розвалився на шматки, але при цьому відкинув Дзоза назад. Сулима та Катрич розступилися аби дати Дзозу можливість пролетіти між ними й вдаритись спиною об контейнер.
– Вочевидь, не той самий, – з сумом закінчив Чавус.
– Що там сталося? – долинув з контейнера голос Сули.
– Дзоз досі перебуває на четвертій стадії світоусвідомлення и продовжує осягати безплідність своїх дій, – повідомив Чавус.
– Він знайшов секцію, в якій зберігається зброя, – похмуро відповів Лонгин.
– І що?
– Вирішив почати з кам'яного віку.
– Нічого, нічого... – кректав Дзоз, – там ще є багато усякого такого, що може розбити ці двері.
Він встав і похитуючись пішов геть.
– Давайте його зв'яжемо та запхнемо на якусь полицю, – тихо запропонував Сулима.
– Стривайте, Дзозе! – Катрич підняла з підлоги банку консервів і відкрила її. – Ви поїжте, хоч, трошки.
Запахло тушкованим м'ясом. Олуша видала незрозумілий здавлений звук. Дзоз махнув рукою та пішов.
– А у вас ще й їжа є? – здивувався Опер.
– Звісно, – відповів Лонгин. – Як би ми інакше протрималися тут стільки часу? На тих стелажах, що ближче всіх до входу, лежать контейнери з наборами виживання з різних світів.
Олуша знову видала незрозумілий звук.
– Скуштуйте, – сказала Катрич. – Вони цілком їстівні. (Олуша витріщила очі і застогнала. Схоже, її нудило). Треба тільки уважно дивитися, що це за консерви.
Олуша встала й сповнена гідності повільно пішла, але як тільки зникла за контейнерами, одразу побігла. Опер з побоюванням подивився їй услід і запитав:
– А що сталося? Прострочені консерви?
– Ні, – відповів Лонгин. – Просто поняття про речі, необхідні для виживання в екстремальних умовах, у всіх різне. У той набір, що попався Олуші, входила вудка для рибалки та консервовані хробаки для наживки. А Олуша спочатку знайшла банку, потім вудку, а потім інструкцію з використання набору.
Повернулася Олуша. Ні на кого не дивлячись, вона гордо пройшла до багаття та сіла на своє місце.
– Знайшов!!! – пролунав радісний і несамовитий крик Дзоза.
На цей раз він не біг, а повільно плентався, тягнучи за задні ноги щось, що сильно скидалося на металевого таргана з коротким товстим хоботом. Передні лапи таргана дряпали бетонну підлогу, видаючи звук противнішій за петлі Сули.
– Зараз ми її! Зараз!
Дзоз поставив "таргана" на безпечній відстані, розвернув хоботом у бік дверей, дістав з кишені невелику книжечку, погортав її, під'єднав до корпусу круглу коробку, яка висіла у нього на плечі, підняв кришку й витягнув з коробки металеву стрічку, в яку були вставлені товсті барильця з круглими носами.
– Ти що робиш, кретин?! – заволав Лонгин.
Олуша істерично скрикнула, схопилася за серце і почала завалюватися на Чавуса, чіпляючись вільною рукою за його трико.
– Ховайсь!! – закричав Сулима.
Він схопився на ноги, пробіг повз Олушу, підхопив на руки Катрич і пірнув за стіну контейнерів, де впустив її на підлогу й закрив зверху своїм тілом.
– Та зупиніть же ви його! – задихався збліднілий Чавус. – Ви поліція чи хто?!
Опер, звісно, здогадався, що останні слова були звернені до нього, але вирішив за краще зробити вигляд, що нічого не чує, і пірнув під стелаж з контейнерами. Коли він виповз з іншого боку, зверху на нього зістрибнула Олуша, яка тримала на плечі зомлілого від страху Чавуса.
Дзоз з силою потягнув якийсь важіль, вхопився за ручки та натиснув гашетку. "Тарган" плюнув вогнем. Пролунав вибух. Засвистіли осколки. Здійнялась пилюка.
Результат був очікуваний. При першому ж пострілі "тарган" підстрибнув на своїх ногах і вдарив Дзоза в підборіддя. Дзоз підлетів вгору, але гашетку не відпустив. "Тарган" безладно стрибав по підлозі, киваючи стволом в різні боки, і трощив пострілами все навколо, а Дзоз, високо підкидаючи ноги, скакав на ньому, як ковбой на оскаженілому бику. Нарешті, вони умчали в бічний прохід, де знесли стелаж і затихли під контейнерами, що звалилися на них.
Коли дим розсіявся, всі потроху почали приходити до тями. Першим пролунало дивне контральто Олуши:
– Сподіваюсь, він убився.
– Ні, – розчарував її Опер. – У нього скінчилися постріли.
Лонгин встав, озирнувся, побачив на підлозі Сулиму й Катрич, які бились у корчах, і почав трясти їх за плечі, питаючи із занепокоєнням:
– У вас все в добре?
– У нас, взагалі, все було прекрасно, допоки ви не стали нас смикати, – роздратовано сказав Сулима, витираючи помаду з обличчя.
Катрич розгублено прислухалась до тиші і запитала:
– А що, ми вже не помремо? – і дала Сулимі дзвінкого ляпасу.
Рипнули петлі. Сула виглянув зі свого контейнера, як і раніше стискаючи в руках свої акти.
– А ви питаєте мене, чому я весь час перебуваю тут, – звернувся він до Опера, хоча Опер його ні про що не питав. – Коли ти оточений такими ідіотами, немає нічого кращого за броньовані стіни.
І він пірнув до контейнеру.
Залунала музика, і приміщення наповнилося металевим голосом:
– Вас вітає робот-охоронець Інституту демілітаризації слаборозвинених Світів. У вас щось трапилось? Система контролю повідомила мені, що в приміщенні пролунали вибухи. Сподіваюсь, ви всі неушкоджені і добре почуваєтесь.
Відповіддю йому була одностайна лайка "ув'язнених".
– Слухай, ти! – закричав Опер. – Якщо ти знав про вибухи в приміщенні, то чому не кинувся нам на допомогу? Відповідно до Першого Закону, ти не мав права допустити, щоб з людьми трапилася біда.
– Абсолютно з вами згоден і я розумію ваше занепокоєння! – відповів робот. – Пояснюю. Нерозумно відчиняти двері в приміщення, в якому щось вибухає. Уламки могли вилетіти назовні і пошкодити мене. Тоді б я не зміг надати вам допомогу. А ще від уламків могли постраждати невинні люди, які могли проходити коридором.
– Так цим коридором ніхто не ходить! – крикнув Лонгин.
– Але ж могли й ходити, – стояв на своєму робот. – І я не можу ризикувати їх життям та здоров'ям.
– А якщо серед нас є поранені?
– Я розумію вашу стурбованість, але з ваших голосів виходить, що ніхто з вас не постраждав.
– А якщо тут хтось дійсно постраждає або захворіє, що ти будеш робити? – запитав Опер.
– Якщо ви пред'явите довідку від лікаря відповідної форми, я відкрию двері та надам вам допомогу.
– Так відчини двері, і ми сходимо до лікаря за довідкою.
– Відповідь негативна. Без медичного огляду я не можу знати, чим ви хворі. Ви могли підхопити якусь заразну хворобу, і якщо в такому стані будете вештатись інститутом, то можете заразити ще безліч людей. А вони заразять інших. І спалахне епідемія. Таким чином, рятуючи вас, я наражу на смертельну небезпеку велику кількість людей. Шкода від цього переважить користь від надання вам допомоги, тому Перший закон забороняє мені це робити.
– Що ти верзеш? – обурилася Олуша. – Де ми тут можемо підхопити страшну інфекційну хворобу?
– Та де завгодно, – відповів робот. – Склад набитий контейнерами з бактеріологічною зброєю. Ви легко можете заразитися, якщо відкриєте один з них.
– Я ж казав, – долинув голос Сули, – що тут повно порушень!
– Хвилиночку! – скрикнув Опер. – Щойно ти стверджував, що в приміщенні безпечно, і водночас вважаєш, що ми могли тут заразитися! Як це розуміти?!
– Я радий, що ви поставили мені це питання, – повідомив робот. – Пояснюю. Ваш стан для мене не визначено. Ви можете перебувати в безпеці, а можете, навпаки, наражатися на небезпеку. Ви можете бути здорові, а можете захворіти. А захворівши, ви можете бути небезпечні для оточуючих, а можете не бути. Відповідно до Правила Кота Шредінгера, для мене ваш стан описується суперпозицією всіх цих можливих станів, і тільки безпосереднє незалежне спостереження призведе до колапсу цієї функції в одно певне значення.
– Так відкрий двері, довбня, і проведи це спостереження.
– Не можу. Тільки працівник інституту з допуском може відчинити ці двері. У мене допуску немає.
– Так виклич цього працівника.
– Тут зв'язок не працює.
– Так піди за ним.
– Я не маю права залишати пост.
– Знайшов !! - пролунав радісний крик Дзоза.
– Так значить, Перший закон у тебе все-таки працює, – прогарчав Опер. – Ну, зараз ти в мене отримаєш "незалежне спостереження".
Він повернувся до інших і наказав:
– Всім зібратися біля дверей і бути готовими до прориву назовні! Тут є інструменти?
– Так, той стелаж забитий похідними наборами, – відповів Лонгин.
Опер підхопив валізку з інструментом, пішов на крики й незабаром знайшов Дзоза, який стягував зі стелажа великого контейнера.
– Тут атомна бомба, – радісно повідомив Дзоз. – Тепер ми точно виб'ємо ці двері.
– Нічого не чіпати! Це наказ! – крикнув Опер. – І йдіть до решти!
Від несподіванки Дзоз став по стійці "струнко". Ніким не стримуваний контейнер з гуркотом впав на підлогу.
Керуючись інформацією, що зберігалася в довіднику, записаному в його мозку, Опер швидко знайшов потрібний контейнер, розкрив його розсувною фомкою з похідного набору та з задоволенням оглянув товсті циліндрики, акуратно розкладені по комірках. За інструкцією з того ж довідника Опер приготував гранати до бою, набив ними кишені й побіг назад.
– Щоб не трапилося, нікуди не тікайте та не розмовляйте з роботом, - крикнув він "ув'язненим" і натиснув на кнопку.
Прослухавши музичний вступ і звичайне вітання робота, Опер крикнув.
– Відкрий двері! У нас небезпечна ситуація. Атомна бомба впала зі стелажа.
У нього ще була надія вирішити справу "по-доброму".
– Я розумію ваше занепокоєння, і готовий повідомити вам, що ця подія не представляє для вас жодної небезпеки. Виробники атомних бомб гарантують, що вони не можуть вибухнути від простого удару.
– А якщо ці виробники помиляються? – запитав Опер.
– Тоді б ви зі мною вже не розмовляли, – "заспокоїв" його робот.
– Нехай! Але Третій Закон, примушує тебе турбуватись про свою безпеку, – сказав Опер. – Тому тобі необхідно впевнитись, що атомна бомба не зашкодить і тобі.
– Я радий, що ви переймаєтеся моєю безпекою, та запевняю вас, що стіни та двері цього складу настільки міцні, що я надійно захищений ними від будь-яких вибухів, що можуть статись усередині. Навіть від ядерних. Тому моє положення ззовні складу є цілком безпечним. Дякую вам за турботу, а тепер, якщо у вас більше немає питань, я хотів би повернутися до своїх обов'язків.
– Ну що ж. Якщо не бажаєш по-доброму, то буде як завжди, – пробурмотів Опер, витягуючи з кишень гранати. – Не відключайся, у мене є ще одне питаннячко. А ну скажи, друженько, ти знаєш, що таке хлорбензальмалондінітріл?
– Звичайно, – відповів робот, – це "CS", бойова отруйна речовина, що відноситься до групи ...
– Досить! – Опер підкинув на руці гранату. – Відкрий двері негайно! У нас тут ціла хмара цієї речовини.
– О! Ще один з глузду з'їхав, – байдужно зауважив Лонгин.
– Зупиніть цього психа! – закричав Дзоз. – Він нас повбиває!
Катрич дуже вчасно заверещала.
Завила музика. Через кілька секунд робот заявив:
– Я розумію ваше занепокоєння, але запевняю вас, що в приміщенні складу відсутні небезпечні для людей речовини. Інакше б система моніторингу ситуації всередині складу вловила їх присутність своїми датчиками.
На стінах і стелажах заворушилися газоаналізатори, які намагалися виявити присутність в повітрі отруйних речовин. Опер жбурнув гранату якомога далі від людей, намагаючись при цьому потрапити в газоаналізатор. Граната вибухнула та випустила хмару аерозолю. Завила сирена, замиготіли червоні тривожні вогні. Жіночій голос системи моніторингу вимовив:
– Увага! Хімічна небезпека! Викликана дегазаційна команда. Евакуювати людей із зараженого приміщення! Одягти костюми протихімічного захисту!
Двері почали відкриватися, й в отворі показався робот-охоронець із захисними костюмами в руках. Не перестаючи верещати, Катрич рвонула до виходу та збила робота з ніг.
* * *
– Пане директоре, фірма забрала нашого робота. Там стверджують, що після того, як по ньому пробігли всі, хто сидів у складі, він ремонту не підлягає. Та й логічні зв'язки в його мозку виявилися занадто сильно спотвореними.
– І що ж?
– Представник фірми приніс нам свої вибачення й поставив нового робота з ідеальними мозковими зв'язками. Я особисто провів тестування й не виявив ні тіні спотворень, якими страждав наш охоронець. Це звичайний розумний, виконавчий і милий робот.
– Але у вашому голосі я почув деякий сум.
– Так. Наш попередній робот, звичайно, був повним ідіотом, але він знаходився на своєму місці. Ніхто в інституті краще за нього не міг відбити у перевіряючих охоту лазити нашими лабораторіями і складами. Уявляєте? Вони так поспішали покинути нас, що забули всі свої акти та приписи, зате написали стоси скарг на того поліцейського. Новий робот так не впорається. Він же безвідмовно виконуватиме всі накази будь-якого пихатого, наділеного владою бовдура.
– Не хвилюйтеся. Це зовсім не проблема. Дайте цьому роботу завдання узгодити проект нашої нової лабораторії. І коли він через кілька місяців ходіння інстанціями повернеться до нас в істериці та без підписів на документах, у нього будуть такі порушення в логічних ланцюгах, що він ідеально замінить того нашого вибувшого робота-охоронця.
Примітки
Щезлий – чорт (https://proridne.org/)
Закатрупчик – від "закатрупити": вбити, замордувати (https://proridne.org/)
"Облизати макогона" – "з’їсти дулю [з маком]" ("Російсько-український словник сталих виразів" 1959р. І. О. Вирган, М. М. Пилинська, https://r2u.org.ua/) |
|
|
|
Время приёма: 16:02 08.05.2021
|
|
| |
|
Рассказ открыт для комментариев