 |
|
| |
20:23 19.05.2023
Сегодня (19.05) в 23.59 заканчивается приём работ на Арену. Не забывайте: чтобы увидеть обсуждение (и рассказы), нужно залогиниться.
13:33 19.04.2023
Сегодня (19.04) в 23.39 заканчивается приём рассказов на Арену.
|
|
|
|
|
|
На Олімпі декілька разів прокукурікали півні; сонце розплющило очі та почало дряпатися по хмарам на небосхил. Раптом з вікна палацу вислизнула замотана у довгий плащ фігура, гепнулася у кущі, підскочила та, зойкнув, чимдуж побігла до священного гаю, щось притискуючи до грудей. Починався день.
-І що цього разу? – голос почувся майже з неба. Прометей від несподіванки присів, закрив голову руками та на всяк випадок заплющив очі. Хтось зістрибнув із дерева; Прометей обережно підглянув.
-Гермесе, ти! – з полегшенням видохнув він. – В мене коли-небудь серце розірветься! Бодай тебе Цербер хапонув!
Гермес склав руки.
-Що там у тебе?
-Дивись!
Прометей витяг з-під плаща соковите яблуко. На ньому золотими літерами було написано: «Найвродливішій».
-Га? – він задоволено прицмокнув. - Афіна не встоїть, будь впевнений.
Зморшки прикрасили чисте чоло Гермеса.
-Прометей… Минулого разу ти квіти їй дарував…
-А що? Жінки квіти люблять!
-Так. Але Асклепій дуже нервував, що ти знищив у нього на грядках геть увесь деревій.
-Але ж це – не квіти! – Прометей розглядав яблуко. – Скажу: так, мовляв, і так. Не згоден я з Парісом. Яблуко – твоє!
-Друже, - зітхнув Гермес. – Я хвилююсь, що це яблуко може опинитись, - він на мить запнувся. – Словом, завдасть тобі більш неприємностей, ніж ти гадаєш.
Прометей почухав потилицю.
-І що ж мені робити?
-Це вже інше питання! – зрадів Гермес. – Слухай мене!
Сонце підіймалося все вище, висушувало ранкову росу, прибирало дрібні золотаві баранці та поралося далі.
-… тому їй буде цікавий лише чоловік при владі, - просторікував Гермес. – Той, якому вклониться кожен.
-Це не про мене, - похнюпився Прометей.
-Облиш! Все в наших руках! Треба лише викрасти вогонь у Зевса, віднести його людям на землю…
-Що-що? – перелякано спитав Прометей. – Вкрасти вогонь? Ти чи з глузду з’їхав? Чи нектаром обпився? Мене ж Зевс, - Прометей навіть зблід. - До того ж, у людей є свій, земний…
-Але ж це - божий! Вогонь самого Зевса! – Гермес підняв угору палець. – Він ніколи не згасне!
-Зевс мене спопелить, - прошепотів Прометей.
-Як же він це зробить, якщо у нього не буде вогню? Де він візьме паливо для своїх блискавок? – мружачи очі, посміхнувся Гермес. – До того ж – Афіна…
Прометей на хвилинку замислився.
-А! Була не була! – скрикнув він. - Пішли до Зевса по вогонь!
-Тихіше! Тихіше! – стривожено озирнувся довкола Гермес. – Добре. Але спочатку, будь ласка, поверни яблуко Венері. Ти не уявляєш, як вона заверещить, коли виявить пропажу.
Прометей із жалем подивився на яблуко та зітхнув.
-Такий подарунок провалився.
***
Олімп гримів та здригався. Каміння підскакувало, падало, погрожуючи знести все на своєму шляху.
-Про-ме-тей! – гуло на всі небеса. – Я покараю тебе!
Прометей щодуху мчав геть від Зевсового палацу.
-Скоріше, благаю тебе, скоріше! – Гермес пританцьовував від жаху та нетерплячки. – Давай сюди!
Прометей підбіг, Гермес схопив його за руку, та вони вдвох шугонули униз, крізь хмари, на землю.
-Ой! Ай!– Прометей падав, гілки дерев боляче дряпали йому обличчя та руки. – Та щоб вас!
Бумс! – він зустрівся з землею. Гермес вже був поруч та оглядав вогненосця, який стояв рачки та трусив головою; на його довге волосся начіплялися колючки. Прометей підвівся; його хитало. Гермес, який приземлився більш вдало, притримав його.
-Ласкаво просимо до землі, - промовив він, струшуючи з Прометея сміття. – Вогонь не загубив?
Прометей схопився за торбу, яка була перекинута у нього через плече, намацав там кулі та впевнено хитнув головою.
-Усе на місці.
Раптом Гермес прислухався: вдалині іржала коняка, рипів віз та лилася пісня:
Несе Галя воду,
Коромисло гнеться…
-Пішли хутчіш! – смикнув Гермес Прометея за руку та побіг туди, де чулася співанка.
Прометей, кульгаючи, поспішив за ним. Пісня лунала все ближче.
-Давай! – Гермес так штовхнув Прометея на шлях, що той ледь утримався на ногах.
Показався віз. Прометей перекинув через плече плаща та виставив уперед ногу.
Ти така хороша
Дай хоч подивиться…
-Чоловіче! – гримнув Прометей. Птахи спурхнули з гілок. – Я дарую тобі Зевесів вогонь! Бери та прослав моє ім’я – ім’я Прометея!
З цими словами він витяг з торби блискучу кулю. Візниця здивовано поглянув на нього; кінь перелякано позадкував.
-Слухай-но, божевільний, - візниця стримував поводи, - йшов би ти звідси. Не лякав би коняку.
-Ти не розумієш, смертний! Це великий дар! Тримай!
Прометей кинув йому кулю, усередині якої палав вогонь. Куля стукнулася об землю, навкруги розсипалися іскри та повалив дим. Кінь шугонув убік, перегорнув воза, візниця зарепетував та підскочив хіба що не до верхівок дерев.
-Та бодай би тебе рак урачив! – закричав він та затих десь аж за лісом.
Прометей кахикав та затуляв долонями обличчя.
-Нічого, нічого, - Гермес намагався відчистити з нього плями сажі. – Перший раз не завжди вдалий. Трохи спокійніше треба.
На дорозі залишилися набиті чимось мішки. Гермес поворушив один ногою; з нього випав новий одяг.
-О, як нам пощастило! – задоволено вигукнув він. – Ще б наш розмір!
Він підняв з землі широченні червоні штани, які нагадували кульбаби. Знайшлася і сорочка, яка затріщала по швах на могутніх плечах Прометея.
-Ну що, далі?
Та два небожителя пішли по дорозі, яка обіцяла їм нові пригоди. Сонце гріло їх маківки.
***
Зевс роздратовано ходив по палацу, дмухав на долоні та кутався у товсту ковдру.
-Я не знаю, що зроблю з ним! Я… Я…, – Зевс вигадував Прометеєві одну кару жахливішу за другу.
Афіна сиділа у куточку, загострювала меча та ледь помітно посміхалася.
-А тобі тільки смішки! – спалахнув Зевс. – Адже це все через тебе!
Афіна здивовано підняла чорні брови.
-Так, так! Здивована вона! Наче тільки зараз дізналася! Могла б поговорити з ним, чи що..
Зевс заліз на трон та сховав під ковдру ноги. У передпокою пролунав тривожний стукіт жіночих підборів. Двері рипнули.
- Захисту та справедливості, батечку! – заплакана Венера бухнулася на коліна перед Зевсом.
- Божечки! - Зевс кинувся до неї. – Що трапилося?
- Прометей, - ковтаючи сльози, промовила Венера.
- Знов цей капосний! – дужче розлютився Зевс. – Що він ще накоїв?
- Та… от, - схлипувала Венера. – Дивись, - вона простягнула йому яблуко з надписом «Найвродливішій»: воно було відкушене з одного боку. Афіна пирснула. Венера кинула на неї лютий погляд. Зевс, підстрибуючи від холоду, підбіг до дверей, розчинив їх та крикнув щосили:
- Нерея до мене, швидко!
***
Перед двома олімпійцями, які кульгали по дорозі, розкинулося село. Біленькі хатинки з жовтими, немов гарячими, солом’яними дахами ховалися за зеленими деревами. Над квітами гули бджоли. У Прометея буркотіло в животі. Він принюхався до повітря та ледь не захлинувся слиною.
-Ходімо сюди! – рішуче сказав він Гермесові та штовхнув двері під кривенькою вивіскою «Шинок».
-Але ж гроші, - почав було Гермес, та двері вже зачинилися, і йому нічого не залишалося, як зайти слідом.
У шинку пахло розчавленим часником, свіжим салом, луком, підсмаженим до золотої скоринки, та вареною молодою картоплею з кропом. Запах лоскотав ніздрі, повз у горло та проліз у самий шлунок.
- Їсти! – вигукнув Прометей. – Дайте нам поїсти!
Цієї ж миті з’явилася господиня у червоній хустці, яка була зав’язана так, що здавалося, ніби з жіночої голови стирчать маленькі лапаті вуха.
-Чого бажаєте? Картопелька, сметанка… Га?
Прометей лише ковтнув та хитнув головою.
-Катерино! – крикнула господиня. – Неси давай! І по чарочці, так? – посміхнулася вона до Прометея. – Сама винесу.
Через мить перед гостями стояв горщик з картоплею, від якої йшов пар, та ціла миска білої, немов дівоче обличчя, сметани. Прометей встромив руку прямо у горщик, хапонув картоплю та тієї ж миті підкинув її угору, бо вона обпекла йому долоні. Гермес повільно узяв виделку, підчепив нею картоплю, вмочив у сметану та відправив до рота.
Господиня принесла на підносі пляшку та дві чарочки.
-Прозора, як сльоза, духмяна, як мед, - промовляла вона.
Прометей хапав одну картоплю за другою. Губи та підборіддя у нього стали масними та перемазаними сметаною. Він підняв чарку та обережно понюхав.
-Не бійтеся, пийте, - заохочувала господиня. – Як пташечка пролетить.
Прометей перекинув чарку у рота. Очі в нього витріщились, з носа потекло, у горло немов Зевс поцілив своєю блискавкою.
-Гермесе, - ледь дихаючи, промовив Прометей. – Мене отруїли… Я чую, як Аїд кличе мене. Прощавай, друже..
-Ага, бачу, поніс вже до себе, - промовив Гермес. – Персефоні на радість.
-Міцна, міцна, - раділа господиня. – Картопельку, картопельку беріть! Катерино, принеси-но узвару!
Прометей наївся та захмелів.
-Їй-бо, хазяйка, не їв я нічого кращого навіть на Олімпі, - він підвівся з-за столу та намацав торбу. Господиня пильно дивилася на нього. – Тому за все це.. ік!... я дарую тебе Зевесів вогонь! Тримай та прослав моє ім’я на всі віки!
-Михайло! – заголосила раптом господиня. – Тут знову сплачувати не хочуть! Йди-но сюди!
-Біжимо! – заверещав Гермес та підскочив до дверей. Прометей кинувся за ним, перечепився через стіл та хіба що головою не влучив у стіну.
-Втечуть! – репетувала хазяйка. – Відчіпляй Сірка!
Небожителі щодуху бігли по сільському шляху. За ними мчав Сірко та норовив схопити за п’яти.
***
У двері палацу на Олімпі обережно постукали.
- Заходьте! – обізвався Зевс. На ньому був теплий кожух, валянки та рукавиці.
- Викликали? – Нерей зігнувся у три погибелі.
-Так, так, кликав. І ось чому, - Зевс насупив брови. – Негідник Прометей вкрав у мене вогонь! У мене! У Зевса! Та втік! Ти розумієш, що я з ним зроблю?
Нерей тремтів, як тремтять тоненькі крила у жука, коли він набирає висоту.
-Я його… Але спочатку, - Зевс подивися на Нерея, - його треба знайти. І тобі, моєму слузі, випала велика честь: знайти його! – Зевесове підборіддя задралося уверх.
Нерей впав на підлогу.
-О, мій володар! Ти знаєш, як я люблю та поважаю тебе, - почав Нерей. – Але змилуйся! В мене п'ятдесят доньок! П’ятдесят! – він розчепірив пальці. – Вони випили з мене всі соки! Поглянь на мене: я старий…
-І чути нічого не хочу! Обирай: або я благословляю тебе на примноження чад твоїх…
-Я знайду його! – скрикнув Нерей. – Я його з-під землі дістану!
***
Прометей та Гермес солодко спали у стогу сіна. Тонесенька травинка попала Гермесові у носа, він чхнув та прокинувся. Біля стогу хтось вовтузився. Гермес прислухався та раптом підскочив, немов вчорашня гаряча картоплина попала йому у штани.
-Караул! Нас грабують!
Тієї ж миті від стогу відскочили двоє хлоп’ят та босоніж кинулися утікати, тримаючи у руках торбу із Зевесовим вогнем.
-Прометей! Прокидайся! – волав Гермес. – Нас пограбовано!
Прометей ледь роздер очі.
-Хто? Кого? Коли? – він не міг зрозуміти, що діється.
-Он вони, он! – Гермес тикав пальцем у дві фігури, що швидко рухалися по дорозі. – Біжимо скоріш!
Вони пустилися у погоню та обіцяли злодіям усі небесні кари. Через деякий час Прометей впав у пилюку на дорозі.
-Я більше на можу, - він важко дихав. - Пити… Пити.
-От негідники! - Гермес зупинився поруч. - Але ми їх знайдемо! Цей вогонь не сховаєш.
Гермес поглянув на Прометея: у того на лобі була ґуля.
- То йди, - він махнув рукою у бік невеличкого озера, - та напийся. А я тобі хоч подорожника знайду.
Прометей пішов до води.
-Прометею! Прометею! – раптом долинув до нього знайомий голос. В нього заторохтіло серце та солодко защеміло в грудях. Невже? Невже вона, Афіна?
Так, Афіна йшла по берегу озера та простягала Прометею руки. Він, не вірячи своєму щастю, побіг назустріч.
-Афіно! Афіно!
Та тільки-но він торкнувся її тонких пальців, як обличчя Афіни перекосилося, роздулося, немов живіт у жаби, та на Прометея глянув Нерей.
-Ага, попався!
Він схопив його за шию та пірнув у воду. Прометей навіть слова не встиг вимовити.
***
Зевс сидів на троні. Прометей стояв посеред залу, опустивши додолу очі.
-Як ти наважився? Як у твою дурну голову прийшла така думка? – кричав на нього Зевс. – Чи, може, тобі хтось порадив вкрасти вогонь?
Гермес тихенько сховався за колону.
-Для чого, я тебе питаю, він тобі знадобився?
Прометей мовчав. Легка посмішка торкнулася губ Афіни.
-Мовчиш, бовдуре? Ти гідний найжахливішої, найболіснішої кари!
Прометей затремтів.
-Послати його до кухні негайно!!!
***
Потроху Прометей звик до великих каструль, у яких нагрівали Зевесові нектар. Звик до полум’я, яке стало слухняним у нього в руках. Звик майже до всього. Якби не той бісів чорний орел, який кожного ранку прилітав на вікно. І сьогодні теж сів та почав свою щоденну кару.
-Влади захотів? – говорив він огидним голосом. - А що вийшло? Каструлі та сковороди! Кухлі та горщики! Ха-ха-ха!
Прометей не стримався та запустив у птаха мискою. Орел каменем зваливсь за вікно.
-Ой-йой-йой! – раптом почувся чийсь голосок.
-То хто там? – крикнув Прометей.
-Це я, Амур.
Показалася голова Амура; у нього у волоссях стирчали чорні пір’я, а під оком був здоровенний синець.
- Я до тебе, - ледь чутно промовив він, тримаючись за підвіконня. – Від Афіни.
|
|
|
|
Время приёма: 01:53 08.05.2021
|
|
| |
|
Рассказ открыт для комментариев