 |
|
| |
20:23 19.05.2023
Сегодня (19.05) в 23.59 заканчивается приём работ на Арену. Не забывайте: чтобы увидеть обсуждение (и рассказы), нужно залогиниться.
13:33 19.04.2023
Сегодня (19.04) в 23.39 заканчивается приём рассказов на Арену.
|
|
|
|
|
|
Станція Дельфи розташовувалася у надрах дуже мальовничої гори близько до екватору Ганімеду. Мабуть, місцевий пейзаж дуже нагадував гори у Греції, тому ця гора тримала таку назву. До того ж, керівника станції звали Аполлоній. Ще під час польоту Василь Гоцько чув жарти з цього приводу. Наприклад, що на станції бракує лише священної триноги та жриці-піфії, що передвіщає майбутнє… Директор станції, старий чоловік с куцим сивим волоссям та величезною блискучою лисиною, був зовсім не схожий на Аполлона, скоріше на якогось сатира. Здавалося, під його костюмом сховані криві й волохаті ноги цапа.
Виявилося, що транспорт запізнився на кілька діб. Через це директор дуже нервував. Після синхронізації даних з чіпа Василя, директор кілька хвилин мовчки вивчав досьє. Аполлоній перебував у поганому гуморі.
- Невже вони не могли послати сюди когось кращого? Ми ж просили надіслати найкращого фахівця, а вони направили якогось молокососа, - пробурмотів керівник.
- Вибачаюся, ви гадаєте, що я вам не підходжу лише через вік? - образився Василь.
- У мене є побоювання, що ви не впораєтеся із завданням через брак досвіду, - роздратовано відповів директор.
- Що ж таке у вас тут сталося, що вам потрібен експерт і майстер на всі руки?
- Вони, мабуть, з мене знущаються, - Аполоній знову бурмотів собі під ніс. - Спочатку присилають дівчину без досвіду, яка нічого не тямить у безпеці мереж, а потім якогось молокососа, щоб це розслідувати. Так, сталося! - сказав він вже голосніше. - У нас відбувається постійний витік даних. Хтось регулярно проникає до мережі та копіює дані. Мало того, не залишає жодних слідів! Ви же розумієте, що експедиції фінансуються найбільшими світовими корпораціями? На станціях проводяться унікальні експерименти та секретні розробки, які є комерційною таємницею. Ви уявляєте, що з нами буде, якщо босам корпорацій стане відомо, що хтось копіює їхні дані?
- Напевно, вам би дуже не хотілося залишитися без фінансування корпорацій, - додав Василь.
- Ще б пак! - вигукнув Аполлоній. - Лише чверть фінансування ми отримуємо від Міжнародного космічного альянсу, а решту - від корпорацій.
- А чому корпорації так зацікавлені у колонізації Ганімеду? Я не чув, щоб вони проявляли таку же цікавість до Калісто чи Європи. Аполлоній зітхнув. Нарешті, він заспокоївся, і дивився на Василя уже більш прихильно.
- Можна сказати, що цей інтерес - це мій власний успіх і результат моїх зусиль. Ганімед у якомусь сенсі - унікальна планета. Тут все, як на Місяці, але є власне магнітне поле. У надрах є вода та кисень у готовому вигляді. Це один зі світів, де людство може знайти новий дім, якщо на Землі щось станеться...
- Я сподіваюся, що ми переживемо цю глобальну кризу, і все налагодиться. Я оптиміст…
- А я дуже добре поінформований реаліст, - відповів Аполлоній. - Тому вважаю, що вже через мій поважний вік не побачу це світле безхмарне майбутнє, про яке нам морочили голову у мої студентські роки. Я не здобув статки, що купити собі штучні легені або штучне серце, щоб продовжити моє життя бодай до ста років...
Його слова перервав різкий сигнал ручного комунікатора. Аполоній подивився на екран, і його обличчя набуло виразу переляку та стривоженості. Він нагадував мавпу, яка збагнула, що хтось вкрав її банан, який вона дбайливо сховала у потайному місці…
- Вибачте, термінові справи потребують моєї уваги! Я вас направлю до мого заступника із безпеки, він краще розуміється на цих речах. Його звати Стівен Кірбі, і він надасть вам більше корисної інформації! Бажаю всього найкращого!
***
Шукати кабінет заступника довго не довелося - робот-гід швидко знайшов відповідні координати. Василь побачив овальні двері синього кольору. Стівен Кірбі, високий кремезний чоловік із рудим волоссям та довгими вусами, уже чекав на нього, і одразу піднявся назустріч.
- Мені повідомили про ваш візит, пане Базиль Гофскоу!
Василь лише посміхнувся. Він звик, що іноземці перекручують його прізвище на зручний їм манер, і не став його виправляти.
- Я би порадив вам навістити колегу - нашого сисадміна Еллі. Зараз я викличу її. А поки що я вас введу в суть справи…
Кірбі переказав своїми словами майже все те, що вже розповідав Аполоній. Нічого нового Василь не дізнався. Він дійшов до висновку, що ніхто нічого не знає, окрім того, що хтось порпається у базі даних станції, як у своєму планшеті, читає будь які записи та документи, в тому числі із грифом "ін стрікт конфіденс". Ніяких слідів проникнення у систему із зовні, ніяких слідів злому захисту не було знайдено. Стівен Кірбі вважав що злом має бути, і проникнення могло статися через необережне використання піратського софту. А те, що нічого не знайшли він пояснював дуже просто - Еллі просто непрофесійно працює, їй бракує знань, і вона не дуже прагнула щось знайти.
- Дівчата взагалі не дуже знаються на софті, системах та їх безпеці, - сказав Кірбі. - Хоч там як хтось базікає про рівність, однаковість чоловіків та жінок, але я переконаний, що це не так, і ніхто мене не переконає! Нарешті прислали мужика, який розбереться із цією чортівнею!
- Я би остерігся від таких сексистських заяв, - обережно сказав Василь.
- Можете нічого не боятися, ця кімната повністю екранована від підслуховування. Все що ми тут говоримо, залишиться тут… А я казатиму те, що думаю...
Сигнал виклику перервав ці теревені. повідомляючи що дівчина, про яку так зневажливо відізвався Кірбі, вже прийшла. Худорлява та довгов'яза дівчина ввійшла у кабінет мовчки, та сіла у крісло, не проронивши ні слова. Вона трухнула своєю головою із чорним волоссям стриженим під коротке каре. Нічого особливо примітного у ній не було. Сірий робочий комбінезон без жодних візерунків та прикрас з величезною кількістю кишень. Нічим не примітна зовнішність - хіба що занадто довге обличчя, довге підборіддя, великі вуха, які стирчали як у мультяшної миші, довгий ніс та великі очі із пухнастими віями. Величезні карі очі, як у серни, стрімко бігали, оглядаючи кабінет.
- Навіщо ви мене викликали? - спитала дівчина. Її голос був низьким, та більше схожим на голос хлопчика-підлітка.
- Познайомся із твоїм колегою. Містер Базиль Гофскоу прибув вчора із Калісто, щоб допомогти нам із розслідуванням несанкціонованої активності у мережі…
- Тобто, ви тут удвох вирішили, що я настільки незграбна, що мене пора замінити хлопцем? Що дівчина нездатна впоратися з цією роботою?
- Ні, Еллектро, заспокойся! Ніхто тебе не збирається заміняти, чи звільняти! Ми всі у одному човні! Цей хлопець - спеціаліст із безпеки мереж. Він допоможе нам тут з усім розібратися.
Дівчина сердито зиркнула на Василя.
- Ви пихаті чоловічі свині! Я не збираюся вам щось доводити! Якщо вас не влаштовує моя робота, то я негайно звільнюся! Буду відпочивати у своє задоволення!
- Запевняю вас, Еллі, - сказав Василь, обережно поклавши їй руку на плече. - Я не збирався вас замінювати! Я приїхав лише допомогти. Як тільки закінчу тут свої справи, одразу повернуся назад - на Калісто. В мене своєї роботи достатньо...
- Гадаю що ми вже закінчили тут обговорення усіх питань, - сказав Кірбі.- Пропоную вам проводити дівчину до робочого кабінету. Вам краще познайомитися ближче. Хай вона вам надасть коди доступу, введе вас у суть справи, подивитеся на систему Станції. Ви можете одразу приступити до роботи або піти прогулятися та пообідати разом. На ваш розсуд. Бажаю всього найкращого! - сказав Кірбі, даючи зрозуміти, що розмову закінчено.
***
Еллі була не в настрої "одразу приступати до роботи". Замість цього, вона повела Василя до їдальні. Їжа на станції не відрізнялася різноманітністю, бо запаси сировини для синтезу та органічної їжі вже були близькі до вичерпання. Новий транспорт із продуктами мав прибути за два тижні. Василь не переймався, і з насолодою поїв блюда середземноморської кухні - спагеті із оливками, грецький салат з бринзою та грецькі канапки. Еллі у ролі хазяйки мала його пригощати, і блискуче з цим упоралася. Вони розповідали одне одному про своє навчання, про свої подорожі, про свої захоплення, та просто базікали про все підряд. Схоже, Еллі вирішила влаштувати собі вихідний, скориставшись нагодою. Потім вона натякнула, що не проти, щоб Василь проводив її до власної кімнати. Вони йшли пішки довжелезними коридорами, Еллі схопила його за руку, як дитину, яку ведуть незнайомою вулицею, і не відпускала руку. Василь відчував, що сподобався дівчині. Вона поводилася так, ніби зустріла друга дитинства, й трималася весело та невимушено.
- Станція така заплутана, що нагадує Лабіринт царя Міноса на Криті, - сказав Василь. - В мене відчуття що ось ми йдемо, і раптом десь у коридорі вилізе мінотавр!
Еллі розсміялася.
- Ти майже вгадав. Архітектор, який планував цю станцію дійсно черпав натхнення у міфології та історії. Бачиш, оці портики, колони, арки, візерунки. Кожний зал, кожний коридор присвячений якомусь періоду Давньої Греції. Тут в нас є зал, оформлений за мотивами поем Гомера. А є Зала Аргонавтів. Зала, де працює керівництво, оформлена під гору Олімп. Ну а технічні приміщення більше схожі на Аїд. Це ти і сам побачиш. І мінотавр свій тут теж є. Він не їсть людей, але він небезпечний, і я б не хотіла, щоб ти з ним зустрівся… ось, ми прийшли...
Вхідні двері кімнати Еллі були прикрашені візерунком грецького лабіринту. А на дверях було зображено клубок ниток, який світився у напівтемряві. Нитки повільно рухалися, наче живі.
- Нитки Аріадни? - спитав Василь, затамувавши подих.
- Зайдеш до мене? - спитала Еллі, та опустила очі. - Я тебе хочу пригостити вином. З Греції. Я зберігала його для особливих випадків… - Якщо ти наполягаєш, звісно я зайду. Але не надовго...
Еллі провела рукою по сканеру, і двері самі посунулися у сторону. Василь зайшов до кімнати слідом за дівчиною.
Я зазвичай нікого сюди не пускаю. Особливо хлопців…- сказала Еллі. - Зачекай мене тут, посидь кілька хвилин, я прийду...
Дівчина попрямувала кудись на кухню. Він почув як вона віддає якісь команди голосом грецькою мовою. Хвилин за десять вона вийшла, тримаючи у руках тацю із двома фужерами із яскравим гранатово-червоним вином. А на тарілці лежали мілко нарізані шинка, сир та оливки.
Василь застиг від подиву, шокований виглядом дівчини. Із малопримітної дівчини-підлітка із незграбними рухами вона перетворилася на давньогрецьку богиню: висока, струнка, з розкішною зачіскою - дві коси, переплетені навколо голови. Вона не йшла, а ніби плила, а на її тілі у такт її крокам колихався напівпрозорий хітон з блакитної бавовни. Талію обплітав пояс у вигляді переплетеного листя оливи. А на довгій стрункій шії висіло намисто із червоних коралів. Вона змахнула рукою, і посеред вітальної кімнати з'явився столик. Еллі поставила на нього тацю. Вона сіла у крісло навпроти Василя, взяла фужер. Василь теж взяв фужер.
- За знайомство, - сказала Елі, та посміхнулася Василю яскравою посмішкою. - Сподіваюся, ти не такий, як ці свині, які насміхаються та принижують мене лише за те, що я дівчина. Що я не помилилася у тобі…
- Я тебе не розчарую… - запевнив її Василь, та випив два ковтки з фужеру.
- Якщо не розчаруєш. - Еллі поставила фужер на стіл та зчепила руки. - Наступного разу я дозволю тобі залишитися в мене ніч. А поки що - в тебе тиждень буде випробування. Переконай мене, що ти достойний чоловік, а не свиня! І що ти вартий того, щоб я тобі довіряла...
- Тепер ти граєш роль Цирцеї? - посміхнувся Василь.
- Я з тобою достатньо відверта. - холодно відповіла Еллі. - Якщо я щось вирішу, я не змінюю свого рішення. Я тобі подобаюся, як дівчина? - вона нахилилася до Василя через стіл та подивилася йому просто у вічі. Василь нахилився їй назустріч.
- Так, дуже. Але… Нам варто спочатку краще пізнати один одного…
- Я такої ж думки. Ми дорослі люди, і ми обидва знаємо чого ми хочемо. Я втомилася. Сподіваюся, наше знайомство матиме продовження. Гарного вечора! Я піду у ванну, і коли повернуся, я нікого тут не хочу бачити! Бувай!
Еллі встала, і попрямувала до ванної кімнати. "Дивно, коли гидке каченя перетворюється на Богиню, просто змінивши одяг!", - подумав Василь. Він зітхнув, доїв залишки закуски, допив вино та вийшов з кімнати. Двері самі зачинилися за ним...
***
Василь йшов коридорами пішки, і заблукав. Він не одразу згадав про робота-гіда. Далося взнаки випите вино та близькість до дівчини у прозорому хітоні. Яка там робота? Десь іноді проходили андроїди по своїх справах, а людей він більше не зустрічав. Коли він нарешті дістався свої кімнати, був уже пізній вечір. Він не встиг підійти до сканеру, як чиясь рука у металевій рукавичці стиснула його горло. Друга рука різко його розвернула та притисла до стіни. Василь відчув запах перегару та тютюну. Перед ним стояв високий кремезний чоловік - ще вищій ніж Кірбі. На відміну від заступника керівника - брюнет із розкішними вусами на мексиканський манір. Квадратне обличчя, квадратна шелепа та глибоко посаджені очі - пика, характерна для героя вестернів із фільмів столітньої давності чи бандитів із бойовиків кінця минулого століття.
- Це ти тут приїхав за нами нишпорити? - спитав незнайомець. Він навмисно говорив басом, майже ревів як бугай, а його очі налилися гнівом. - Послухай мене, покидьку! Не суй свого носа у наші справи! А ще краще - забирайся туди, звідки ти прилетів, якщо хочеш жити!
- Я не знаю які у вас тут справи, але я не збираюся за вами нишпорити. В мене інші задачі. Я програміст, комп'ютерник!
- Ти нишпорка! - гаркнув на нього чоловік. - Я таких як ти знаю та бачу за милю. Ти мене не проведеш! Сиди у своїй кімнаті та не висовуйся. Ти мене зрозумів? Я Джон Сміт, і я слів не вітер не кидаю. Якщо я кажу що я тебе вб'ю, я це зроблю - своїми чи чужими руками - плювати. Якщо будеш за мною та моїми друзями нишпорити та лізти у наші справи - ти мрець! Дійшло? - чоловік різко відпустив Василя та різко штовхнув його у стіну. Василь боляче вдарився потилицею у стіну, та сповз на стелю. Від болю в нього потемніло у очах, і він впав. Коли отямився, коридор був пустий...
***
Вже наступного ранку, Василь вирішив знову нанести візит заступнику керівника станції із безпеки. Стівен Кірбі сидів у великому кріслі у шоломі віртуальної реальності та захоплено грався у якусь стрілялку. Почувши повідомлення від андроїда, він із розчарованим зітханням вийшов із гри та зняв шолом. Чоловік лише посміхнувся, та кивнув.
- Містер Кірбі, я прийшов із скаргою. Мені тут погрожував один чоловік. Його звати Джон Сміт. Він сказав що він голова профспілки. Вимагав, щоб я забирався з цієї станції. Бо йому не до вподоби що я тут нишпорю…
- А… Зрозуміло. - Кірбі хмикнув та смикнув себе за борідку. - Цей покидьок тут дістав всіх. Все керівництво. Він у нас уже ось де сидить, - він провів собі по горлу. - Але ми нічого не можемо вдіяти. Він псих. Під виглядом профспілки він створив тут банду, та під виглядом внесків збирає данину із робітників. Тих хто вступати у його так званий профсоюз відмовляється - його залякують. Когось тишком б'ють. Несильно, але достатньо аби залякати. Таким чином, цей Джон Сміт - це некоронований король місцевого криміналу.
- А як же служба безпеки? - спитав Василь.
- В нас лише кілька співробітників! А у цього покидька - ціла банда. І ще більше тих, хто просто боїться, та язики у дупу сховали. Якщо люди самі згодні стати заручниками якогось нахабного бьандита - ми тут безпорадні та нічого не можемо вдіяти.
- А ще, Джон Сміт посилає своїх посіпак слідкувати за мною. Парами. Вони ходять за мною скрізь, навіть не криючись. Коли я йду їсти, йду до спортзалу або до роботи - вони йдуть слідом. Коли я виходжу з кімнати - я чую як вони кричать у комунікатор "Об'єкт вийшов, Об'єкт йде до їдальні", і таке інше. Це мене дратує! Накажіть вашим хлопцям поставити спостереження! Я не можу працювати, якщо під загрозою моє життя! - Василь так занервував, що вскочив із крісла.
- Заспокойся, Василь! - Кірбі жестом наказав йому сісти. - Ніхто вас тут не вбиватиме. Він лише залякує. Для когось насолода - близькість із жінкою, а йому цю насолоду заміняє - відчуття влади! З цією метою він залякує людей та змушує їх робити якісь неприємні для них речі. Він відчув, що ти його боїшся, і тому буде все більше тиснути та заганяти тебе у кут. А ти не піддавайся. Прожени свій страх, або, ще краще - перетвори його на злість до цього виродка, щоб він підживлював твої сили для спротиву. І хоч один раз рішуче дай йому відсіч. Він злякається. Це базікання, що він тут король та нікого не боїться. Він боїться мене. А ще більше він боїться Аполонія. Так боїться, що взагалі не показує свою пику на заходах, де є наш керівник.
- І що мені зробити, щоб він від мене відчепився? В нього же параноя! Він вважає, що я прибув сюди щоб нишпорити за ним, і щоб розкрити його нечисті справи! Я переконував його, що це не так, та куди там! Він мені не повірив. Таке враження, що цей покидьок вважає себе центром світу!
- Десь так. В нього манія величі та манія переслідування. Моя мрія, щоб цього покидька хтось викинув на поверхню без скафандра. Всі зітхнуть вільно. Як буде нагода - дозволяю з ним щось зробити. Ми прикриємо. Навіть транспорт до Калісто забезпечу, щоб ти там пересидів…
- В мене інше завдання, - заперечив Василь. - Поки я не встановлю причину витоку даних….
- Забий на це! Тут все так побудовано, що ти ні до чого не докопаєшся. Я маю підозри, що це роблять китайці. А вони все роблять тихо, але якісно. Це безнадійна справа... Я тобі співчуваю, хлопче, але маю сумніви, що ти чогось тут зможеш досягти...
***
Остання розмова з Кірбі виснажила Василя. Йому не надали ані допомоги, ані кодів доступу. Навіть шокер йому не дали, щоб відбитися від тих хто наче "хвіст" ходили за ним скрізь. Про всяк випадок, він подивився на монітор, на який виводилося зовнішнє зображення. "Вартові від профспілки" були на місці та чергували, чекаючи поки він вийде.
Василь пішов на кухню, щоб випити заспокійливий чай, а потім набрав через комунікатор номер Еллі.
- Еллі, привіт. Вибач що турбую в такий час. Це ти дала дані з мого досьє Джону Сміту? - спитав Василь.
- Так, - відповіла Електра. - Хіба в мене був вибір? Він спіймав мене по дорозі від керівника та приставив ніж до горла. Життя дорожче…
- А мене він підстеріг під дверима моєї кімнати.
- Що він від тебе хотів?
- Він вимагав, щоб я зібрав свої речі та забирався із станції, інакше в мене будуть проблеми, - відповів Василь із сміхом.
- А вони в тебе будуть. Начувайся. Бо він псих та справжній покидьок.
- Не на того він напав, - сказав Василь. - Він отримає гідну відсіч з мого боку. Якщо він ще тобі буде погрожувати…
- Не буде, - перервала його Електра. - Я йому не цікава. Все що йому було потрібно від мене - це інформація. Я для нього - джерело. Йому важче вичавити щось із Стівена Кірбі чи його помічників. А я вразлива…
- Вже ні. Дозволь я тебе захищу?
- Не дозволю! Бо я в безпеці. А ти - ні. Вибач, я ще маю поїсти та встигнути назад на своє робоче місце! В мене вже два попередження. Бувай!
Еллі відключилася. Василь випив ще чашку чаю, а потім набрав номер Аполонія. Він поскаржився на свою проблему із "ватажком профспілки", постійним спостереженням з боку якихось осіб підозрілої зовнішності та страхом за своє життя. Аполоній був розлюченим.
- Чому ви одразу не повідомили мені про це? Чому Кірбі не повідомив мені про це? Обіцяю, я дам йому стусанів! Сьогодні же зайдете до нього, отримаєте всі коди доступу, шокер та систему екстреного виклику охорони...
***
Остання розмова з керівником заспокоїла Василя. Він зміг перевести подих. Кірбі розмовляв з ним крізь зуби, в його очах горіла ледве стримувана лють, але Василь отримав усе, що йому було потрібно. Вдень він відпочивав. А ввечері, нарешті, взявся за роботу…
Василь надягнув шолом віртуальної реальності, та керівну рукавичку. Він улігся у крісло, влаштувався як йому зручніше та викликав віртуального голографічного помічника. Хлопчик Котигорошко - улюблений герой дитячих казок з'явився у повітрі, щоб виконувати його накази та допомогти йому у роботі.
- Сподіваюся, ми удвох впораємося з цим триголовим змієм, - весело сказав Василь. Випите у барі вино трохи підняло йому настрій. Він ввімкнув саундтрек до старого фільму "Блейдранер" 1982 року. та його продовження "Блейдранер 2049". Стіни його кімнати засвітилися від неонового світла, на стінах з'явилася динамічна проєкція нічного Лос-Анджелеса із цих фільмів. А посеред кімнати з'явилося голографічне зображення комп'ютерної мережі станції у вигляді багатоповерхових міських будинків. Файли та теки виглядали як потік автівок, автобусів та поїздів. Він дивився на цей потік, намагаючись вичислити, де саме стався виток даних. Але витоку не було. Він наказав підняти історію. Хтось з іншої системи заходив у систему станції, просканував все, що в ній було. всі файли, всі повідомлення, всі оновлення та навіть логи з журналу подій. Це який потужний комп'ютер треба мати, щоб зробити таке? Він навіть гадки не мав.
- Котигорошко. Встанови, який софт використав сторонній агент, щоб проникнути у мережу? Чи був злам?
Задачу поставлено, тепер можна було відпочити. У повітрі потекли зелені колонки цифр. Масиви даних текли зеленими нитками. Струмочки зеленого світла зливалися у потоки та розпадалися на формули та набір літер.
- Проникнення не зафіксовано. Агент зайшов поза системою. Читання даних відбулося на рівні хардверу. Уточнюю - агент зчитав інформацію тридцятидворічним кодом, переклав на шістнадцятирічний код, розклав на двійковий код.
- Тобто, він проник у систему наче вітер через рибальску сітку?
- Так, це вдале порівняння, - відповів помічник. - Зламу не було.
- Звідки відбувся вхід у систему?
- Джерело - центральний розподільчий хаб. Станція Олімп. Василь почухав потилицю. Хтось з Олімпу, центральної станції Ганімеду зробив вхід у систему станції Дельфи. Просто зайшов, на апаратному рівні, оминаючи систему захисту, паролі, шифрування, прочитав усе великими масивами даних.
- Як відбулося копіювання? - спитав він помічника.
Знову полилися потоки даних, знову по стінці потекли струмені зелених літер. Голографічні струмені дощу почали падати у повітрі, утворюючи калюжі та струмки, які світилися у світлі неонових ламп та вітрин у хмарочосах.
- Витоку нема. Агент обробив масиви даних, перевів все у двійковий код. Вивів дані у пакет та здійснив кодування у іншу систему обчислення.
- Яку саме? - спитав Василь. Він відчував, що наблизився до розгадки.
- Кодування у тридцять шість розрядів, а потім двісті шістнадцять. Основний крок - шість розрядів, а не два.
Василь присвиснув. Шість розрядів! Замість стандартного "тру" - ввімкнути сигнал, "фалс" - вимкнути сигнал, цілих шість варіацій відповідей? Такі варіації були йому знайомі лише у психологічних тестах. Замість просто "так" чи "ні" були ще "іноді", "скоріше так", "скоріше ні", "рідко" та "часто". Чужа логіка. Більше просунута. Нелюдська. Який розум міг розробити таке та оперувати такими категоріями? Василь вимкнув помічника. Він не знайшов відповідь, але наблизився до неї…
***
Спочатку Василь набрав на комунікаторі номер Еллі.
- Електро! Еврика! Я встановив джерело проникнення у систему! Тобто канал проникнення....
- Василю, любий, зараз ніч! - у комунікаторі він побачив сонне, втомлене обличчя дівчини із запалими очима. Голос дівчини був втомленим та сиплим. - Ти знаєш, яка зараз година? Ти що, напився? Ти часом там не сидиш у ванній і не косплеїш Архімеда?
- Та ні, - відповів Василь. - Щоб косплеїти Архімеда, я мав би вибігти з ванни голим, пробігти по коридору станції та волати "Еврика".
- Тоді це почекає до ранку. Я втомилася та хочу виспатися. Набери спочатку Керівника. Щоб повідомити йому про свої успіхи...
Задоволений попередніми результатами своєї роботи, Василь пішов спати.
***
Вранці, прокинувшись від сигналу будильника, Василь набрав Керівника. Аполоній відповів не одразу. Василь доповів про свої знахідки.
- Хочете сказати, що ви розкрили? - спитав Аполоній. - Ще ні? Лише наблизилися? Добре, я вас вислухаю. Чекаю за годину у своєму кабінеті! Приходьте разом з колегою!
Після цього Василь набрав номер Еллі. Дівчина відповіла одразу. Щойно він підніс руку до сканеру на дверях, та натиснув кнопку виклику, двері відчинилися і дівчина з'явилася на порозі. Еллі аж сяяла від задоволення.
- Я не дуже хочу туди йти, але я рада за тебе! Що тобі вдалося, - сказала вона, та взяла Василя за руку. - Ходімо!
Весь шлях до кабінету Керівника Василь розповідав про те як йому вдалося намацати про присутність слідів Чужинця у мережі.
- Чому ти вважаєш що це іншопланетяни? А не наприклад, китайці? - спитала Електра. - Ти знаєш, що ворожильний алфавіт І-Цзін теж базується на шестирозрядному обчислені? Там саме шість варіантів відповіді?
- Я цього не знав, - здивувався Василь. - Але що я встановив точно, це те що проникнення відбувається на рівні базового кодування, на якому всі системи захисту - як стінка для привида, який ходить крізь стіни. Оце тридцятишестирозрядне кодування замість нашого шістнадцятирозрядного теж мене збило за панталику. Як тобі взагалі вдалося встановити, що хтось порсався у системі?
- Це вийшло випадково, - відповіла Еллі. - Я продивлялася логи, хто дивився мій профіль. І побачила серед логів "невизначений користувач". Такого не мало би бути. І слід вів просто в нікуди. Я повідомила про це Керівника. І у відповідь отримала лайку та погрози звільнення. Тому що я дівчина і "нічого не тямлю у безпеці мереж".
- Цього разу я не дам тебе образити, даю слово, - сказав Василь. Дівчина ще міцніше стиснула його руку...
Аполоній зустрів їх у поганому гуморі. Вислухавши доповідь Василя про його здобутки, він спохмурнів ще більше.
- Тобто, ви хочете мені тут довести, що неможливо встановити, хто нишпорить у нашій мережі? - спитав Керівник, встромивши у Василя сердитий погляд.
- Ні. Я мав на увазі, що нам потрібно здійснити подорож на станцію Олімп, до Центрального Хабу, який розподіляє дані по всім станціям. Втручання було звідти.
- Отже, дівчинко, цей хлопчик розібрався в усьому за три доби! А ти тут вже рік, і нічого не встановила…
- Дайте їй спокій! - гукнув Василь та встав. - Вона звичайний сисадмін! Встановлювати джерело втручання такого рівня - це не її обов'язок! Вона навіть не мала відповідний софт, в неї не було потрібних інструментів! Тому сюди приїхав я! Я зробив те, що мав зробити! Але мої можливості обмежені. Я мушу дослідити джерело проникнення на місці. Звідси я не спіймаю злодія!
Діонісій встав з місця. Його обличчя стало червоним від гніву, як буряк. Він стиснув кулаки.
- Ти ким себе уявив, хлопчисько? - прошипів він - Тут ніхто, чуєш, ніхто не сміє підвищувати на мене голос! Тим більше такий як ти вискочка! Ти тут ніхто, звати тебе ніяк. Отже, стули пельку! Принаймні, розмовляй зі мною так, як розмовляють із старшим, із керівником! Ти зрозумів?
- Так, вибачте. - Василь взяв дівчину за руку, та сів з нею поряд. - Але я попрошу вас не ображати бідну дівчину. Вона зробила все, що могла. Тому я приїхав сюди, щоб допомогти.
- Гаразд, - видохнув Аполоній. - Перший раз я тобі пробачаю таку неповагу до керівництва. Я дам наказ, щоб тобі організували шатл до Олімпа. Та щоб тебе там гідно зустріли. Повідомлення про мету візиту приготуй сам та надішлі мені мессенджером. Я надішлю тобі зразок. Поки що все. Ви вільні. Готуйтеся до відрядження.
***
Коли вони вийшли з кабінету керівника, Еллі тихо плакала. Її тіло тремтіло.
- Еллі, припини, все позаду! - сказав Василь, та притиснув дівчину до себе. Тут дівчина дала волю сльозам і заплакала вже не стримуючись.
- Я так не можу! Я не можу терпіти як він мене принижує! - дівчина говорила швидко, наче вистрілюючи кожну фразу. - Він зіпсував настрій на весь день! Він знущається з мене! Кожного разу, коли я заходжу до нього в кабінет. Він щоразу називає мене нездарою, нікчемою, дурепою, дурним дівчиськом. Я звільнюся! Я цього не терпітиму! Нехай цей покидьок Кірбі слідкує за мережею. З мене досить!
- Роби те що тобі хочеться, і не примушуй себе працювати там, де тебе принижують, - сказав Василь. - Мене дивує, чому ти не написала скаргу…
- І що це дасть? Транспорт не прилетить раніше зазначеного терміну. Переведуть на іншу станцію? Навряд. Такі питання швидко не вирішують. Він ставиться до мене так, ніби я недбала дочка, а він суворий татусь...
- Я це помітив. - Василь поклав їй руку на плече, заспокоюючи. - Аполоній не соромиться тебе принижувати. Ти розплакалася коли він…
- Аполоній - мерзотник! Так само, як мій батько. Дуже його нагадує. Я ненавиджу обох… - Дівчина стиснула кулаки. - Як мені хотілося вдарити його чимось важким по його нахабній пиці! Видряпати його хітливі очі! Ти не зрозумієш, як огидно, коли тебе обмацують очима та лапають спітнилими руками ці огидні мужики! Як ти гадаєш, чому мене назвали Електрою?
- Чому? Навіть не маю гадки!
- Мій батько-психіатр. Мого брата він назвав Едіпом. Гадаю, він проводив із нами якісь досліди. Ми в нього були як піддослідні мавпи. Він збоченець! Ми були щасливі, коли вирвалися з під його опіки. Я думала переїхати кудись. Щоб не жити з ним на одній планеті… А натрапила на його копію. Уявляєш, як мені прикро? Коли я змушена заходити до його кабінету, мене трусить. А потім виходжу та плачу. Він такий самий! Така сама зовнішність, такий самий голос!
- Не знаю. Коли спілкувався з ним... Аполоній звісно суворий керівник. Він цинік, любить побурчати. Але він добрий. Він має співчуття.
- Мабуть, так. Я розумію. Але не можу з собою владнати… Ми вже прийшли. Зайдеш до мене?
- Чому би й ні? - Василь випустив руку дівчини. - Я дуже хочу пити!
- Я принесу вина. Почекай мене тут! Приведу себе до ладу… - дівчина зникла у ванній.
Електра вийшла з ванної, умита, з розпущеним волоссям, одягнена у блакитний хітон, та попрямувала на кухню. За кілька хвилин вона вийшла із тацею, на якій стояли два фужери із багряним вином.
- За те, щоб нас все вдалося, - сказала дівчина, та випила кілька ковтків. - Я дещо тобі обіцяла, ти не забув? - вона подивилася Василю у вічі.
- Що саме обіцяла? - здивувався Василь.
Дівчина мовчки встала, та повільно скинула із себе хітон. Василь затамував подих, милуючись її стрункою фігурою. Електра підійшла до нього та взяла за руку, підіймаючи його з крісла. Руки дівчини обвилися навколо його шії, вона притислася до нього всім тілом, а її губи притислися до його губ. Василь обійняв дівчину, і вони злилися у поцілунку.
- Але ж статут, - промовив Василь, задихаючись у палких обіймах.
- Я завтра звільнюся. - відповіла Еллі. - Мені вже байдуже на статут. Віднеси мене у ліжко!
Василь підняв тіло дівчини на руки та поніс її до дивану. Вони злилися в обіймах, і весь навколишній світ перестав для них існувати…
***
Василь міг би проспати до півдня, якби не сон. Йому снилося що він лежить із відкритими очима на дивані, та дивиться на проекцію зоряного неба на стелі. Сяйво Чумацького Шляху заливає кімнату. А знизу, з безодні підіймається величезний восьминог. Він прощупує кімнату. Його щупальця проникають у системний блок. та по його тілу біжать зелені літери, цифри, символи. А очі блимкають зеленим та червоним…
Василь вскочив на ноги та застиг на місці. Кімнату було залито блідим місячним сяйвом. Вся кімната обернулася на голографічну модель Дельфійського Храму - таким він його бачив на старих світлинах, бо штучна реставрація змінила його вигляд на принадний для туристів. Грала тиха грецька музика - арфа та флейта.
Три колони височіли над дверми, а за ними починалося коло стоячих камінців. Внутрішнє коло камінців увінчував триніжник. А на ньому сиділа Електра. Її очі були заплющені, обличчя ніби скам'яніло, і лише губи шепотіли щось грецькою мовою. Дівчина була оголена, і сиділа у позі йога, схрестивши ноги. Зараз вона була схожа на давньогрецьку статую піфії.
У лівій руці дівчина тримала мідну чашу, а у правій руці мідну паличку - стилос, якою вона водила у повітрі ніби диригувала оркестром. А у повітрі плили позначки. Шість рисочок вертикально чи горизонтально. І-Цзін. Китайський алфавіт для ворожіння. Струмки даних складалися у слова. Вона ворожила. Щось було неправильне. Це відчуття не давало йому спокою. Василь витягнув планшет. Він ввімкнув комунікатор та запросив перевірку даних. Котигорошко з'явився поряд з ним.
- Перевір звідки йдуть дані, та куди вони йдуть. Хто взаємодіє з програмою…
- Виконую, чекайте! - відповів Котигорошко.
Минуло хвилин п'ять. Василь зачаровано дивився на тіло своєї коханої у місячному сяйві, Він відчув як в нього знову палає у грудях та паморочиться голова.
Він відчував що бачить одну із останніх частинок пазлу. Нарешті, Котигорошок застрибав на місці:
- Аналіз готовий. Програма взаємодіє та обмінюється даними із Центральним Хабом. Дані декодуються у двоїстий код, та кодуються у тридцятишестирозрядний код… Агент той самий. Він вільно проходить до системи та взаємодіє з нею… Перервати сеанс?
- А який в цьому сенс? Нехай закінчить… Всі дані він вже прочитав.
Минула година, і лише тоді Електра вийшла з трансу. Вона встала із триноги і зустріла погляд Василя.
- Ти все бачив, - сказала Еллі, її обличчя зблідло.
- Ти ворожила, - сказав Василь.
- Так. Ворожила. Тобі це не подобається? - голос Еллі був переляканий. - Я ворожила щодо нас з тобою. Які в тебе думки? Що це було для тебе? Шо було вночі? Чи не залишиш мене саму?
- Про це треба було спитати мене, а не цього невідомого Оракула із Безодні, - сказав Василь. - Ніхто не знає про мої почуття більше, ніж я сам!
Дівчина підійшла до нього, і обійняла, сховавши обличчя у нього на плечі.
- В нас ще є час. Проведемо його з користю, - сказав Василь. - Шатл прилетить за десять годин.
Еллі мовчки взяла його за руку та потягнула у глиб спальні…
***
Повідомлення про прибуття шатлу з Олімпу прийшло із запізненням на дві години. Еллі зібралася швидко, але все потрібне у дорогу Василь залишив у своїй кімнаті. Коли вони підійшли до кімнати Василя, на них очікував сюрприз.
- Кого я бачу! Давно на тебе тут чекав. Всю ніч! Уже думав, а може щось трапилося? - Джон Сміт, нахабно посміхаючись, стояв біля дверей, та крутив палицею. А поряд стояли четверо його посіпак з ножами, та хижо вишкірялися, передчуваючи бійку.
- Відійди від моїх дверей! - вигукнув Василь - Я від'їжджаю зі станції! І навряд сюди повернуся.
- Вже пізно, молодику! - відповів Джон Сміт. - Я попереджав тебе раніше. Треба було забиратися звідти, коли тобі було наказано! Ти не послухав. Отже, тебе буде покарано… Дівчинко, відійди у сторону, тебе це не стосується! Тут чоловіки мають вияснити стосунки…
- І не подумаю! - відповіла Еллі, стиснувши зуби. Вона заслонила Василя своїм тілом. - Не чіпайте мого хлопця!
Бандити голосно зареготали.
- Спочатку ми зробимо з твого хлопця котлету, - сказав Джон Сміт. - А потім мої хлопці побавляться з тобою.
- Не вийде! - сказала Еллі. - Тут всюди камери!
- Камери вимкнено, - сказав Джон Сміт. - Я домовився про все з цим бовваном Кірбі. Не треба було на нього писати скарги лисому чорту! Це його помста. Та моя...
Еллі закричала. Так голосно, що у Василя заболіли вуха. Бандити схопилися за голови. Палиця випала з рук Джона Сміта. Ввімкнулася сирена. Посіпаки побігли у різні сторони та зникли у коридорах. Еллі зробила крок уперед, схопила з підлоги палицю та кілька разів із всієї сили вдарила Джона Сміта по обличчю. Бандит впав. Вона била ватажка як ляльку, нанесла вже чотири удари, перш ніж Василь перехопив її руку.
- Досить, ти його вб'єш! - закричав Василь.
- Він сам сказав, що тут вимкнено камери. Не заважай мені! Він хотів тебе вбити - нехай помре сам! - дівчина відштовхнула Василя так, що він відлетів на пару метрів, та знову завдала кілька ударів. Останнього удару дівчина завдала по горлу, зламавши кадик. Бандит затих.
- Забирай свої речі, та йдемо звідси! На нас вже чекають, - сказала вона Василю.
- Аніруш! Всім стояти на місці! - Кірбі та десятеро його співробітників стояли, перекривши виходи до коридорів. Що тут сталося?
- Ми трохи запізнилися. - сказала Еллі, - Ці покидьки чекали тут на нас. Але в них виникла якась сварка, і вони забили на смерть свого ватажка. Побачивши нас, хлопці струснули та втекли.
- Гарна історія, - посміхнувся Кірбі. - На жаль, камери у вашому секторі виявилися несправні. Тому, як воно було, ми не зможемо встановити. Ваша версія теж прийнятна. Нарешті, цей покидьок не псуватиме нам нерви. Ви вільні йти, куди вам треба...
***
Шатл злетів. Василь деякий час милувався пейзажем Ганімеда. Мальовничі гірські хребти, льодовики із плямами синьо-зеленого кольору, кратери та лавові поля. Сліди бурхливої історії планети, залишки комет та астероїдів, що падали на його поверхню.
- Давно ти займаєшся ворожінням? - спитав Василь.
- Ще до того, як прилетіла сюди. Це був мій заробіток. В мене гарна інтуїція. Моя праматір була жрицею. Моя бабка добре вміла гадати на картах. А я ще складала гороскопи. Тут, на станції мої гороскопи стали більш точними. Проте, я нічого не підозрювала...
- Гороскопи, тут на орбіті Юпітеру? Як це можливо? І яка роль Землі у гороскопах?
- Я схожа на дурепу? - роздратовано спитала Еллі. - Я маю емулятор зоряного неба. Я не вірю у гороскопи. Але в них вірять інші - бізнесмени, політики, впливові люди. Вони часто звертаються до ворожок. Піфія - це мій псевдонім для роботи. Також я робила ворожіння на картах Таро та на рунах. І Цзін - це для себе. - Тобто, ти сама не віриш в астрологію, але робила гороскопи? - здивувався Василь.
- Так! Не тому, що сама в це вірила. Це як британці сто років тому винаймали астрологів під час війни, щоб вичислити, що саме астрологи віщають Гітлеру. Гітлер у гороскопи вірив, та призначав всі дати операцій згідно з ними. Астрологія хоча й хибна, але точна наука. - Дивна річ! Виявляється, на станції Дельфи є Оракул - Штучний Інтелект, який читає дані з мереж та робить дивовижні прогнози для дівчини, про що вона навіть не здогадувалася.
- Бо ж я - піфія! - сказала Еллі, та розсміялася.
*** На станції Олімп їх вже чекали. Директор Станції Альфред Шульц, його заступник з безпеки Пол Сінгер, та сисадмін Нетаджі Субхаш. Вони привітно зустріли гостей, кожен потиснув руку спочатку Еллі, а потім - Василю, та одразу повели до кабінету Керівника станції.
- Поки ви сюди летіли, ми не гаяли часу, - сказав Альфред Шульц. - Мої фахівці встановили дещо цікаве. Не знаю, чи відомо вам, що центральний хаб, який забезпечує мережу всього Ганімеду, розташований у вуглецевому метеориті. Це гора з чорного діаманту. Вона ідеально проводить та накопичує дані… Нетаджи, розкажи нашим гостям, що ти тут зміг накопати!
Індус - сисадмін, симпатичний чоловік з сивим волоссям та розкішними вусами, більше схожий на біблійного патріарха, ніж на комп'ютерника, посміхнувся, та продовжив за своїм керівником.
- Зараз я ввімкну тривимірну голографічну модель. Вам відомо, що Ганімед - єдиний у нашій системі супутник із залізним ядром? Та власним магнітним полем. А цей метеорит обмінюється даними з ядром планети. Тут шар льоду та підземного океану дуже тонкий, а гірські породи виходять звідти на поверхню. Ми маємо припущення, що ядро планети працює як штучний інтелект. Саме так він і поводиться. Читає наші дані, інтерпретує та взаємодіє. Як ви сказали, на рівні первинного коду. Він не завдав нам жодної шкоди, хоча й міг. Це свідчить, що це розумна істота. Інше питання, як він міг виникнути. Чи хтось записав його у ядрі планети як на жорсткий диск комп'ютера. - Тобто, Ганімед - це такий величезний комп'ютер із діаметром п'ять тисяч кілометрів? - вигукнув Василь.
- Це суперкомп'ютер, - сказав Нетаджі Субхаш. - Ми навівть уяви не маємо про його можливості. По суті - це бог. Бог із Машини... - Оракул з Безодні. Який знає все про нас, а ми про нього - нічого, - сказав Василь.
- Гадаю, що це можна буде виправити, - сказав Шульц. - Добре що ви прибули сюди. Ваше наступне завдання - налагодити контакт із цим Супер-Розумом. Він мав би повідомити нам багато цікавого. В тому числі - про нас самих… А поки що - перекусимо та відпочинемо. В нас ще є багато часу. Ви же залишитеся у нас на станції?
- Так залюбки, - сказав Василь. - На станції Дельфи мою роботу закінчено. В Еллі - теж. Ми залюбки попрацюємо у вас…
- Прекрасно! - вигукнув Шульц. - Ласкаво просимо на Олімп - оселю богів та героїв!
|
|
|
|
Время приёма: 12:19 28.03.2021
|
|
| |
|
Рассказ открыт для комментариев