 |
|
| |
20:23 19.05.2023
Сегодня (19.05) в 23.59 заканчивается приём работ на Арену. Не забывайте: чтобы увидеть обсуждение (и рассказы), нужно залогиниться.
13:33 19.04.2023
Сегодня (19.04) в 23.39 заканчивается приём рассказов на Арену.
|
|
|
|
|
|
Оголений по пояс чоловік стояв на арені. Його скроні сріблилися сивиною, а жилаве тіло без жодного граму зайвого жиру хизувалося вражаючим пресом. В груди йому упирався гострий кінчик шпаги, яку тримала молода чорнява красуня.
– Одважнейше (пол. Odważniejsze – сміливіше), – звелів чоловік, оцінююче озираючи порожні нині глядацькі ряди. – Як я показував. Зроби це одним рухом.
Дівчина розправила руку і пронизала його наскрізь. Чоловік глухо охнув. Витягнувши шпагу з такою легкістю, немов виймав її з піхов, а не власного тіла, він оцінююче огледів зоставлений отвір. І схвально посміхнувся:
– Жодної краплі крові. Все ж недарма півроку сушився. Ти теж молодець, Зоряно. Гарно страх імітуєш.
– Дякую, – красуня забрала шпагу і підійшла до невеликого столика з реквізитом. – Але, скажи, воно того варте? Себто, нікого вже проколюванням не здивуєш, то навіщо себе мучити? Навіть Коперфілд користується фальшивими клинками.
– Коперфілд не Ян Крячковський, – відказав фокусник, люто зиркнувши на неї. – Тобі варто це запам’ятати, коханє (пол. Kochanie – кохана, мила). До того ж, не забувай, що через кляту пандемію ми виступатимемо без публіки. Журі складається з циркових аксакалів, що перестали дивуватися трюкам ще до твого народження. Єдиний спосіб заслужити у них високу оцінку це показати, що ти себе не жалієш.
– І саме тому ми тут стирчимо цілий місяць? – втомлено зітхнула Зоряна. – Ти певен, що крім нас хтось взагалі пам’ятає про це змагання? Час зараз важкий і людям не до премій.
– Не варто недооцінювати циркову конкуренцію, – заперечив Ян. – Особливо серед ілюзіоністів. Не хвилюйся, завтра всі охочі приїдуть. Поглянемо, чого варті цьогорічні претенденти.
– А мені можна спробувати? – запитала дівчина. – Я не претендую на перше місце, але бодай вперше виступити самотужки…
– І зганьбити себе перед кращими фокусниками країни? – глузливо обірвав її чоловік. – Та й не тільки себе. Ти донька Василя Захарченка, українського Гудіні і не маєш права зіпсувати його посмертну репутацію. Невже тобі не досить бути моєю асистенткою та нареченою? Ти ще не готова, Зоряно. Я скажу, коли будеш.
– Але я стільки тренувалася! – ображено надувши пухкі губки, красуня взяла зі столу карткову колоду і запропонувала: – Вибери одну карту…
– Przestań tego głupca! (пол. Припини цю дурню!) – роздратований Ян вибив карти в неї з рук і вони розлетілися по манежу. Зоряна злякано скрикнула і відсахнулася. Кілька разів глибоко вдихнувши, чоловік вимучено посміхнувся:
– Якщо бажаєш покращити свої вміння, то практикуйся у справжніх трюках.
Він взяв мотузку, рвучко розвернув наречену до себе обличчям від себе, заклав їй руки за спину і міцно зв’язав. Тендітні зап’ястки дівчини здавалися тоншими від пут, що їх стягували.
– Хірургічний вузол? – усміхнулася Зоряна. – Я його ще в дитсадку розв’язувала.
– Не на моїх умовах, – заперечив Ян, змітаючи все зі столу і нагинаючи дівчину до нього. Його правиця задерла Зоряні спідницю і жадібно мацала пухкі сідниці, тоді як ліва рука продовжувала утримувати її зап’ястки. Він відпустив наречену лише щоб розстібнути ширінку.
– Звільниш руки раніше, ніж я закінчу, дозволю виступити, – палко прошепотів він їй на вушко, стягуючи білизну. – В якійсь школі, коли їх знову відкриють…
– Стривай, – важко дихаючи, попросила дівчина, чиє мокре волосся липнуло до чола, а настовбурчені соски боляче ткнулися в жорстку стільницю. – В мене протизаплідне скінчилося…
– Я купив нову пачку ще вчора, – Ян рвучко увійшов у неї, одразу вирвавши з нареченої пронизливий зойк. – Твій обранець в курсі яка ти… ух, неуважна. І саме тому тобі ще рано грати… першу скрипку.
Вони кохалися палко і нестямно, ледь не розриваючи на шмаття решту одежі, якої позбувалися не перериваючи процесу. Стіл жалісно тріщав і гнувся, погрожуючи неминуче зламатися. Звільнивши руки, оголена та здичавіла від пристрасті Зоряна штовхнула нареченого просто на пісок манежу і осідлала його, нявчачи мов березнева кішка. Обидва кінчили вже не раз, але й не думали спинятися, немов бажаючи навіки злитися в солодкому хтивому екстазі. Розпалені спітнілі тіла спліталися, відкидаючи химерні тіні на арену та порожні ряди. Втім, чи справді порожні?
Засліплені пристрастю коханці не помічали рудого юнака, що зачаївся між глядацьких місць. У брудній картатій сорочці із засуканими рукавами, з конопатим обличчям і пожовклими від дешевих цигарок зубами, він не міг відірвати погляду від інтимної сцени, що розігрувалася на манежі. Зоряна здавалася йому ідеалом, богинею, що спустилася на землю, аби вразити жалюгідних смертних своєю красою. Юнак намагався запам’ятати кожну рисочку її бездоганного тіла, кожен його вигин і родиму пляму, зазвичай сховану одягом від сторонніх очей. Яка несправедливість, що вона так палко стогне не на ньому, а на огидному сварливому старигані. Він її не вартий, він її не цінує! Що вона взагалі знайшла у цьому самозакоханому покидьку?
Глухий стогін, що вирвався з грудей застиглої в черговому оргазмі дівчини красномовно відповів на його невимовлені запитання. Зоряна тремтіла всім тілом, від скрючених пальців до кінчиків вій і ледь дихала, але продовжувала повільно рухатися, не бажаючи завершувати. Захват рудого нею змішувалася з ненавистю до фокусника у щось невимовне, солодко-болюче. Те, що випирало з паху хлопця, ледь не розриваючи стерті джинси, здавалося в кілька разів більшим від звичних розмірів його збудженого прутня. Обхопивши член обома руками, він нетерпляче чекав, коли цей налитий кров’ю монстр вибухне сім’ям, зоставивши свого господаря осоромленим та розчарованим. Юнак відчував близьке полегшення. Ще мить… ось вже…
Раптом стіл сам собою здійнявся над манежом і, перевернувшись в повітрі, впав неподалік від коханців, ледь їх не придавивши. Цього вистачило, аби вони нарешті перервалися.
– Co się do cholery stało? (пол. Що в біса сталося?) – Ян рвучко скинув наречену з себе і підвівся, ошелешено витріщившись на перекинутий стіл. – Як він тут опинився?
– Гадки не маю, – заплющивши очі, Зоряна переводила подих. – Може, це ми винні?
– І він аж на п’ять метрів підскочив? – не повірив фокусник, спішно одягаючись. – Навіть я так не трахаюсь. Це якась химерна чортівня. Година пізня, час спати. Швидко приберемося тут і ходімо до фургону.
Рудий висковзнув з шатра, непомічений коханцями, і побрів вздовж рядів різнобарвних наметів та вантажівок. Його голова розколювалася від нестерпного болю, а перед очима все пливло.
Коробка з-під сірників ковзнула по гладкій лакованій поверхні, викликавши вражені зойки аудиторії.
– Дев’ять сантиметрів, – відмірявши відстань рулеткою, повідомив куций чоловічок у товстих окулярах. Глядачі зааплодували, а десятирічний рудий хлопчик з круглим веснянкуватим обличчям сором’язливо усміхнувся.
– Це неймовірно! Неймовірно! – агресивно нафарбована білявка з химерно завитим волоссям схопила хлоп’я за пухкі щоки і гучно цьомкнула. – Ти справжнє диво! Як він це робить?
– Мій син володіє унікальними здібностями, які до кінця ніхто не розуміє, – пояснила скромно одягнена рудоволоса жінка. – Це почалося після трагічної смерті його батька. Він…
– Ми вже чули цю історію, пані, – обірвав її білявий чоловік з великою лисиною і банькатими голубими очима. – Та зараз не дев’яності і, якщо хочете потрапити до ефіру та заробити, треба більше. Значно більше. Він може повторити це, якщо коробку сховати? Наприклад, накрити чимось.
– Спробуймо, – відповіла жінка, підбадьорливо всміхнувшись синові.
Якийсь час нічого не відбувалося, та згодом коробка з-під взуття почала натужно, з шурхотом, рухатися по столу. Коли вона спинилася і її підняли, виявилося, що схована під нею сірникова коробка упирається в стінку, хоча до того лежала рівно посередині.
– Сказитися можна! – вигукнула білявка. Хлопчик втомлено витер спітніле чоло.
– То ми беремо їх? – запитав чоловік в окулярах. Білявий похитав головою.
– Остання перевірка, – заявив він. – Нехай покладе руки на стіл.
– Навіщо? – сполошилася мати. – Ви ж і так їх бачите.
– Він тримає їх стиснутими між колінами відколи сів за цей стіл, – пояснив білявий. – Якщо це справді телекінез, а не фокус, від положення рук нічого не залежить. Інакше я просто не допущу його до ефіру.
– Поклади руки на стіл, не бійся, – попросила мати. – У тебе все вийде.
Хлопчик слухняно розчепив долоні і опустив їх на стіл. Він зосередив погляд на злощасній сірниковій коробці. Глядачі, затамувавши подих, стежили за ним. Втім, через п’ять хвилин вони почали перешіптуватися, а через десять – потроху розходитися, повертаючись до власних справ. За цей час коробка не зрушила з місця ні на міліметр.
Хлопчик продовжував намагатися, не звертаючи увагу на матір, яка наполегливо смикала його за руку і щось говорила. Його голова розколювалася від нестерпного болю, а перед очима все пливло.
Рудий хлопчина у картатій сорочці із засуканими рукавами ніс ящик з інструментами, кривлячись від болю у скронях. Знеболювальне нітрохи не допомагало, притупляючи лише свідомість, але не біль. Всі мрії, прагнення, весь сенс його існування звузився до бажання закінчити роботу і забитися у спальний мішок. Порятунок в нерухомості, можливо навіть вийде заснути.
Несподівано, мов з-під землі, перед ним з’явилася Зоряна.
– Стривай! – попрохала дівчина, сором’язливо усміхаючись. – Мені треба поговорити з тобою. Ти ж на Яна працюєш?
«Невже вона мене бачила? – промайнуло в змученому мозку рудого. – Що ж тепер буде? Мене виженуть, неодмінно виженуть. А я без неї не зможу це терпіти»
– Ви… ви мене знаєте? – насилу видавив він з себе. Захарченко весело розсміялася.
– Говори мені «ти», а то якось незручно, – попросила вона. – Звісно знаю, ти ж бо хлопчина примітний. Послухай, я бачу, що в тебе справи, та може… знайдеш час, щоб оцінити мій фокус?
Дівчина зазирнула йому у вічі і благально склала долоні. Юнак полегшено видихнув.
– Звісно, – погодився він, вкрившись багряними плямами, наче алергік. «Вона недарма обрала саме мене, – міркував рудий, червоніючи дедалі більше. – Я їй небайдужий».
Тремтячими неслухняними руками Зоряна витягнула з кишені колоду карт і попросила:
– Вибери одну. Поглянь і поклади назад, не показуючи мені.
Рудий так і зробив. Йому випала дев’ятка хрестів. Фокусниця перетасувала карти, розбила надвоє, перетасувала знову і, нарешті, витягла одну.
– Це вона? – запитала дівчина, показавши йому бубнову шістку. Юнак не хотів засмучувати ілюзіоністку, але не зміг збрехати її блакитним очам.
– Ні, – винувато понурився він. На пухких щічках Зоряни спалахнув рум’янець.
– Тоді, може це? – яскравий спалах змусив рудого відсахнутися. З диму проступили обриси карти у тонких пальчиках чарівниці. Пікова дама.
– Ні, – повторив юнак і, вдихнувши глибше, гидливо скривився: – Це сірка?
– Лише трохи, для запаху. Вона додає містичності та пекельного антуражу. А здебільшого магнієвий порошок. Це татків рецепт, яким він дуже пишався і розкрив лише мені та Яну, – пояснила дівчина. – Але не відволікаймося. Зазирни до кишені. Ні, не тієї, зліва.
Рудий покірно сунув руку і дістав непомітно підкинуту карту.
– Вона? – вкотре поцікавилася Зоряна. Юнак похитав головою, дивлячись на хрестову десятку.
– Але дуже близько, – відзначив він. Дівчина втомлено зітхнула.
– Чому ж не виходить? – вона розлючено жбурнула колоду вгору. – Набридло все!
Рудий намагався знайти підходящі втішні слова, та раптом його погляд зачепився за розсипані навколо карти. Кожна з них, принаймні та, що впала сорочкою донизу, була дев’яткою хрестів. Юнак вражено поглянув на фокусницю, яка перестала прикидатися і переможно посміхалася.
– Неймовірно, – пробурмотів він. – Як ти це зробила?
– Магія, – відказала задоволена дівчина. – Насправді це дуже легкий трюк, головне бути достатньо уважною. І закупати гральні карти оптом.
Впевнившись, що ніхто за ним не стежить, рудий поклав пачку цигарок на шматок колоди і зосередився на ній. Він навіть простягнув руку, уявляючи як підіймає її в повітря. Пачка, втім, ігнорувала його бажання, не зрушивши з місця ні на міліметр. Юнак напружився, так що в нього навіть засльозилися очі. Нічого. Нічогісінько.
«Я робив це не так» – згадав він, витерши очі. Рудий присів, затиснув складені разом долоні між колінами і знову почав пильно вдивлятися в злощасні цигарки. Невдовзі знайомо занило у скронях, а світ навколо потьмарився. Переборюючи біль, він продовжував подумки штурхати пачку, аж раптом…
Колоду підкинуло в повітря десь на два метри. Вона падала прямісінько на нього і юнак злякано замружився, очікуючи удар. Але нічого не відчув. Насмілившись розплющити очі, він побачив, що шматок дерева застиг в повітрі в кількох сантиметрах від нього, загрозливо нависнувши над бідолахою. Рудий поспішно відступив і колода впала на землю, добряче вгрузнувши. Тієї ж миті біль припинився і юнак полегшено зітхнув.
Переводячи подих, він злякано озирнувся, переконавшись ще раз, що ніхто за ним не шпигує. Всі в таборі, від конкурсантів до найнятих чорноробів займалися своїми справами і навіть не дивилися в його бік.
– Гаразд, ти зробив це, – прошепотів юнак, навпомацки шарячи в траві у пошуках цигарок. – Тепер зосталося зрозуміти як і відточити навички.
Мама повернулася додому лише вранці, накульгуючи, наче після падіння. Її святковий одяг пом’явся, макіяж розмазався, а в очах блищали сльози. Ігноруючи сина, вона одразу побігла у ванну і ввімкнула воду.
Через деякий час наляканий хлопчик наважився зазирнути крізь залишені прочиненими двері. Схлипуючи, жінка набирала до рота воду прямо з крану і шумно полоскала горло, спльовуючи в переповнену раковину. А потім повторювала все спочатку.
– Що сталося, мамо? – запитав розгублений хлопчик. Жінка посміхнулася крізь сльози.
– Нічого, синку, нічого страшного, – запевнила вона. – Знаєш, тебе таки покажуть по телевізору. Я домовилася. Не хвилюйся, можеш тримати руки як тобі зручно. Все буде гаразд.
– Але чому тоді ти так засмучена? – здивувався рудий малюк. Мати вимкнула кран, перш, ніж відповісти:
– Не звертай уваги, це дурниця. Я просто не думала, що все буде… так брудно. Знаєш, я ніколи раніше цього не робила, навіть твоєму таткові, покойся він з миром. Декому це навіть подобається, але… в мене зараз таке відчуття, наче черв’яки в горлі копирсаються. Не переймайся, просто дай мені кілька хвилин привести себе до ладу. Я невдовзі приготую сніданок.
Гарно вбраний і старанно загримований, з мікрофоном під комірцем і конкурсним номером на светрі хлопчик сидів за прозорим скляним столом, на якому не було нічого, крім сірникової коробки. Руки рудого були затиснуті між колінами, а погляд зосереджений на коробці. Кілька відеокамер знімали лише його, тоді як глядацькі ряди заціпеніли в очікуванні дива. Але його не сталося.
Минуло десять хвилин, п’ятнадцять. Ведучий підійшов до хлопчика і повів його за куліси. Там вже чекала мати, по щокам якої стікали дрібні злі сльози.
– Мені шкода… – прошепотів пригнічений малюк, не насмілюючись поглянути на неньку. Лункий ляпас обірвав його слова.
Після очікуваної перемоги Ян пустився берега, не знаючи міри в святкуванні, тож Зоряні знадобилася чоловіча поміч, щоб відвести реквізит на «Склад Секретів». Так ілюзіоністи називали недобудований торгівельний центр на околиці столиці. Його будівництво перервали чи то визнавши невигідним, чи то через арешт замовників за якісь фінансові махінації. Перш, ніж територію перехопив хтось інший, її придбали в складчину Ян разом з кількома іншими фокусниками. Величезні об’єми дозволяли кожному складувати непотрібний на безпосередніх гастролях реквізит, а також просто пам’ятні речі, не заважаючи іншим. Про всяк випадок, враховуючи як ілюзіоністи трусилися над своїми таємницями, була встановлена сигналізація, окремі в’їзди та виїзди, та вжиті решта захисних заходів, до яких тільки змогли додуматися послідовники Гудіні. Один з колег Крячковського навіть примудрився потрапити в «чорний список» охоронної фірми, на власному прикладі підтвердивши, що всі їхні ґаджети не здатні протидіяти вправним рукам з крихтою магії в рукаві.
На частині відведеній Яну панував своєрідний впорядкований безлад, в якому могли розібратися лише сам Крячковський і Зоряна. Для будь-кого іншого це був справжнісінький лабіринт, де найбільш невинний на вигляд предмет виявлявся зовсім не тим, чим здавався на перший погляд. Розчищеною і гарно освітленою залишалася лише міні-арена, призначена для репетицій. Навколо ж неї…
На вішалках красувалося вбрання на будь-який смак, від ретро-архаїчного до футуристичного. Подекуди навіть траплявся підкреслено скромний повсякденний одяг. Полиці, а також підлогу під ними всіяли капелюхи всіх фасонів та відтінків. На спеціальних підставках стрункими рядами вишикувалися парасолі, тростини та кийки. Безліч скринь, ящиків і валіз, від крихітних до величезних, повних та порожніх, звичайних та «з секретами» загромаджували приміщення, запекло б’ючись за кожен клаптик вільного простору. Кілька поставлених абияк дзеркал загрозливо кренилися, погрожуючи впасти і привабити нещастя. З накритої простирадлом клітки долинало закохане воркування голубів. Атлас, шовк, оксамит, мереживо, блискітки – аж очі розбігалися від циркового шику.
Саме цей епатаж, це строкате ярмаркове розмаїття і обожнювала звикла до нього з дитинства Зоряна. Їй було несила уявити інше місце, де найбільш чудернацькі речі не лише приймають, а й приносять користь. Звісно, реальний світ невмолимо рухався у напрямку циркової інклюзивності, але кожен, навіть найменший крок супроводжувався таким шквалом чвар і взаємних образ, що Захарченко воліла зайвий раз не покидати безпечної карнавальної шкарлупи.
Занісши останній ящик, рудий розгублено роззирнувся навкруг.
– Клади прямо тут. Ми згодом його розберемо, – звеліла Захарченко і, поглянувши на юнака, приклала руки до серця: – Дуже вдячна, що погодився допомогти навіть після розрахунку. Зазвичай, коли сезон закінчується ми порядкуємо самостійно, але Ян останнім часом сам не свій…
– Нічого, я завжди радий підсобити, – рудий був не спроможний відірвати погляд від її великих пружних грудей. – А як просуваються справи з твоїми фокусами?
– Прогрес помітний, – задоволено відповіла Зоряна і, роззирнувшись, запропонувала: – Слухай, більше такої нагоди може й не випасти, тож чи не хочеш побачити щось масштабніше, ніж «вгадай карту»? Персональний виступ лише для тебе. Звісно, якщо ти нікуди не поспішаєш…
– Я вільний як птах, – запевнив її хлопець. – А що саме ти плануєш показати?
– Ще сама не знаю, – заявила дівчина. – Вибір чималенький.
Врешті-решт, вона обрала мотузку, широку чорну стрічку і підкреслено гротескну круглу бомбу.
– Вв’яжи мені руки і ноги, – наказала Зоряна. – Тільки по-справжньому, без піддавань. Впораєшся?
– Спробую, – прошепотів юнак. Тремтячими від збудження руками, він міцно стягнув її зап’ятки та щиколотки, насолоджуючись кожним дотиком до гарячої шовковистої шкіри. Дівчина нетерпляче совалася, що додавало йому ще більшої насолоди. Рудий охоче розтягнув би зв’язування на цілу вічність, але не хотів видатися криворуким нездарою.
– Тепер стрічку на очі, – звеліла фокусниця. – Можеш переконатися, що я нічого крізь неї не бачу.
– Добре, – тканина й справді не просвічувалася. Зав’язавши дівчині очі, юнак спинився, очікуючи подальших вказівок. Вона здавалася геть безпорадною і самотужки віддалася у його цілковиту владу, що не могло не тішити рудого.
– Запали ґніт і чекай, що буде, – сказала Зоряна. Юнак клацнув запальничкою і грайливий вогник затанцював на просмоленому мотузку бомби, що одразу видався хлопцеві не таким вже й довгим.
– А що буде як ти не встигнеш? – запитав він, про всяк випадок відходячи подалі. – Чи це не нашкодить й мені?
– Звісно, нашкодить, – посміхнулася фокусниця, звиваючись, наче підхоплена швидкою течією водорість. – Але це на краще, адже ти нікому не розповіси про мій провал.
«Та вона ще божевільніша від мене!» – вражено подумав рудий. Між тим ґніт догорів майже наполовину, а Зоряна лише марно смикалася, не спромігшись розв’язати жодного вузла. Юнак почав потроху задкувати, ладний миттю кинутися до виходу. Реагуючи на його переляк, речі на складі затремтіли.
– Що це? – здивувалася почувши незрозумілий шум Зоряна.
– Не відволікайся! – гаркнув рудий. – Вже майже згоріло.
За димом від спаленого ґніту дівчина ледь виднілася, але того, що він бачив, вистачило, аби зрозуміти, що вона не встигає. Юнак приготувався віджбурнути бомбу силою думки, та раптом з димової хмари вигулькнула ніжна дівоча рука і загасила вогник у небезпечній близькості до бомби.
– Ай! – скрикнула фокусниця, обпікши тоненькі пальчики. – Боляче! Треба буде кращий спосіб знешкодження вигадати.
– Це було неймовірно! – заявив рудий. – Як ти взагалі на це наважилася?
– От і мені цікаво дізнатися, – пролунало у них за спинами. – Що за балаган ти влаштувала, коханє?
У дверній проймі стояв розлючений Ян. Почервоніле обличчя і сильний запах спиртного від нього не віщували нічого доброго. Втім, і тверезим Крячковський навряд чи б схвалив побачене.
– Я репетирувала, – пояснила Зоряна.
– Репетирувала? – передражнив її наречений, стрімко насуваючись на неї. – Щось я не пам’ятаю такого номера у нашій програмі. Здається, це щось застаріле, з репертуару твого батька. В будь-якому разі, цьому виступу не вистачає найголовнішого: мене. Чого вартий фокус, який асистентка провертає самотужки, без ілюзіоніста?
– Мені набридло бути твоєю асистенткою, – заявила дівчина, сміливо поглянувши на нього. – Я хочу виступати самостійно. Я готова до цього. Це те, чого хотів мій батько. Він просив, щоб ти підготував мене до самостійної кар’єри. Попри наші сварки останнім часом, я все ще хочу вийти за тебе. Ми навіть можемо гастролювати разом, але виступатимемо віднині окремо. І наступного року я візьму участь у змаганнях. Сумніваюся, що одразу переможу, але бодай в першу п’ятірку стовідсотково потраплю.
– Замкний ще! ! (пол. Zamknij się! – Замовкни!) – спалахнув Ян. – Хочеш зганьбити пам’ять свого батька? Хочеш зганьбити мене? Ти ще не готова.
– Мені здається вона цілком готова, – осміливши, втрутився рудий. Фокусник люто зиркнув на нього, але промовчав.
– Бачиш, публіці мій виступ подобається, – заявила Захарченко, вдячно усміхнувшись юнакові. Крячковський зневажливо гмикнув:
– Гріш ціна такій публіці. Цей довбень і зниклому пальцю аплодуватиме. До речі, хто він взагалі такий? Твій коханець? Курва!
Розгніваний чоловік раптом вдарив наречену в живіт. Скрючившись від болю, дівчина заточилася і впала на підлогу. Рудий спробував стримати Яна, але був збитий з ніг хльостким ляпасом.
– Nie wspinaj się, draniu! (пол. Не лізь, сволото!) – прогарчав розлючений фокусник. – Це лише між нами.
Наступної миті йому немов зсудомило кожен м’яз. Тіло чоловіка піднялося над підлогою і неприродньо вигнулося, розкинувши руки і ноги. Очі вирячилися від напруги у марній спробі повернути собі контроль. Він хотів закричати, та натомість в нього вийшов лише ледь чутний хрип.
Стоячи навколішках і не сміючи підвестися, Зоряна вражено дивилася на фокусника, не розуміючи, що відбувається. Безпомічного Крячковського почало повільно згинати, наближаючи його потилицю до п’яток. Захрустіли, не витримуючи навантаження кістки, а очі наповнилися кров’ю.
– Припини це! – злякано заволала дівчина. – Припини!
Хруск – і Ян кілька разів смикнувшись впав на підлогу, наче впущений необачною господинею шмат м’яса. Зоряна метнулася до нього і злякано відсахнулася, зустрівшись з поглядом кривавих очиць мерця. Очі фокусника луснули і стікали червоними сльозами по восковим щокам.
– Більше він нам не заважатиме, – промовив рудий, беручи її за лікоть і підтримуючи. Голова звично розколювалася, тож він не надто розумів, що говорить та чинить цієї миті. – Без нього тобі буде краще. Тільки уяви, яке шоу ми влаштуємо з моїм телекінезом і твоєю вродою та харизмою. Ти станеш популярнішою від Крячковського, від свого батька, та, що там… від Кіо з Геллером. Найкращою фокусницею не лише України, а й світу. Тільки прими моє кохання, Зоряно.
– Ні, – дівчина люто відштовхнула його, подряпавши обличчя. – Йди до біса! Що ти таке? Чудовисько! Не торкайся мене!
Її рвучко жбурнуло до стіни. Вдарившись головою, красуня сповзла по ній, зімкнувши очі.
– Ні-ні-ні! – запричитав рудий, підбігаючи до неї. – Тільки не знову! Благаю, тільки не знову.
Відчувши її пульс, він полегшено видихнув. «Жива! – схопившись за голову, юнак вражено озирнувся: – Що ж робити?»
Закопати тіло виявилося не так вже й важко, якщо чергувати фізичну працю з телекінезом. Керуючи лопатою силою думки, рудий тремтячими пальцями запалив цигарку і жадібно затягнувся. Що ж він накоїв?
Завершивши поховання, юнак викинув недопалок, закинув лопату на плече і поплентався назад, до «Складу Секретів». Совість його не мучила: Крячковський був покидьком і заслужив свою долю. До того ж, це вже друге його вбивство…
Повернувшись додому, жінка намагалася роззутися, неслухняними пальцями смикаючи застіжки за туфлях. Її це не вдалося, натомість вона втратила рівновагу і впала, зваливши також поличку для взуття. Стривожений шумом, син вибіг у передпокій.
Жінці скрутило живіт і її вирвало прямо на підлогу. Піднявши погляд, вона зустрілася очима з хлопчиком. Розмазаний по обличчю яскравий макіяж, сильний запах спиртного, блювота на губах – такою він бачив матір останні три роки і вже почав забувати, що колись вона була іншою. Це здавалося несправжнім, химерним сном чи наївною дитячою вигадкою.
– Гидко, так? – опираючись на стіну, жінка спробувала підвестися, але в її стані це було непростим завданням. Височенні підбори-шпильки все тільки погіршували. – Знаю, що гидко. Але це через тебе. Чуєш? Ти в усьому винний, шмаркач! Це ти перетворив свою мати на дешеву хвойду.
Вона знову заточилася. Хлопчик спробував її підтримати, але жінка відштовхнула його, подряпавши довгими нафарбованими нігтями.
– Йди до біса! Не торкайся мене, чудовисько. Чому ти не зміг зрушити ту кляту коробку? Якби ми бодай засвітилися в телевізорі все б, геть усе було інакше! Що користі з твоїх здібностей, коли вони нас навіть прогодувати не можуть? Краще б ти взагалі не народжувався.
Жінку немов штовхнули в груди. Вона вдарилася головою об стіну і повільно сповзла по ній, залишаючи за собою криваву смугу. Хлопчик злякано скрикнув і хотів підбігти до неї.
Але не зміг через раптовий головний біль.
Потім був дитбудинок, щотижневі візити до психолога і рецепт на заспокійливе та знеболювальне. Він продовжив приймати ці препарати навіть подорослішавши, хоча разом з болем і тривогою вони забрали і його сили. Та чи так потрібні йому ці сили? З часом хлопець переконав себе, що вони були лише його з мамою фантазією, аферою, яку їм не вдалося провернути. Врешті-решт, працюючи на фокусника, він бачив і куди більш вражаючі речі, які виявлялися лише вправним трюком. Телекінезу не існує, магії також, реальні лише дим та дзеркала. Рудий старанно переконував себе в цьому, знищуючи ще в зародку будь-які сумніви.
Бо бути жалюгідним невдахою-шахраєм куди краще, ніж обдарованим вбивцею власної матері. До певного часу.
Зоряна розплющила очі і злякано скрикнула. Рудий стояв в кількох кроках від неї і пильно дивився на дівчину, розглядаючи її, наче ентомолог рідкісного метелика.
– А я все чекав, коли ти прокинешся, – сказав він, люб’язно посміхнувшись. – Не наважувався потривожити твій сон, кохана.
Дівчину пересмикнуло від огиди. Вона висіла на витягнутих руках, зв’язаних товстою мотузкою, почепленою, в свою чергу, на декоративний гак, прикріплений до стіни. Ноги фокусниці не торкалися підлоги, хіба що на ціпоньках.
– Ти всіх своїх коханих прив’язуєш? – глузливо запитала вона.
– В мене ніколи не було інших коханих, крім тебе, – заявив рудий, наближаючись до неї. – Жодна жінка в світі не зрівняється з тобою. Моє серце належить тобі, я покохав тебе з першого погляду і щодня закохувався дедалі сильніше. Ти потрібна мені, Зоряно, ти моя доля. А я твоя...
– Що ти в біса верзеш, клятий псих! – спалахнула дівчина. – Яка ще доля? Я навіть імені твого не знаю!
– Мене звуть…– почав юнак, але Захарченко не дала йому договорити.
– Мені начхати, як тебе, покидька, звуть! – вигукнула вона. – Розв’яжи мене, негайно! Де… де Ян? Куди ти його подів?
– Крячковський мертвий, – холодно сповістив рудий. – Зітри його з пам’яті. Він тебе не поважав і бив.
– О, а ти, можна подумати, чимось кращий? – красуня розреготалася, хоча в її очах блищали сльози. – Це ти з ним зробив? Як? Чому? Знаєш, Ян був неідеальним, можливо, навіть поганим вибором для шлюбу. Значно старший від мене, нестриманий, пихатий, помішаний на контролі – все це правда, але я його кохала. По-справжньому кохала, розумієш?
– Проте він не кохав тебе, – відказав юнак. – Не так як кохаю я.
– Це не кохання, тупа ти тварюко! – заперечила Зоряна. – Це одержимість. Ти не рахуєшся з моїми бажаннями, просто хочеш собі гарненьку іграшку. Якби ти мене любив, то відпустив і зник з мого життя назавжди, а не торочив нісенітниці про своє велике кохання. Ти вбив мого нареченого у мене на очах, невже цього не досить? Невже я для тебе щось більше, ніж пара гарних грудей?
Розгнівана, вона плюнула йому в обличчя і спробувала вдарити ногою, але юнак вчасно відсахнувся. Її рвучко штурхнуло і дівчина скривилася від болю, забивши спину.
Рудий розгублено дивився на неї. Розчервоніла красуня зиркала на нього, наче розлючена тигриця, яку лише пута стримують від нападу. У великих блакитних очах блищали дрібні злі сльози, скуйовджене волосся розметалося чорною хмарою, закривши половину обличчя. Крихітна крапля поту скотилася по довгій засмаглій шиї і зникла за коміром. Дівчина важко дихала і це його неймовірно збуджувало.
– Ти несправедлива до мене, – промовив юнак, зачепившись поглядом за її футболку, що ледь не рвалася під напором спокусливих великих півкуль. – Але груди й справді гарні.
Охоплений хіттю, він посунув до неї. Зоряна жалісно скривилася.
– Ні, – злякано прошепотіла вона. – Не треба.
Дівчина скрикнула, коли футболка сама собою задерлася їй на голову, оголивши спортивну білизну і смаглявий підтягнутий живіт. Крізь тканину вона бачила лише розпливчатий силует, що насувався на неї і це жахало ще більше. Звісно, підсвідомо Зоряна розуміла, що зґвалтування загрожує кожній жінці в світі. Новини не давали про це забути, час від часу розповідаючи історії, від яких кров стигла в жилах. Але вона ніколи не уявляла, що це станеться з нею. Просто не може, адже… Адже ми завжди хочемо вірити, що нещастя омине саме нас.
Красуня заціпеніла в очікуванні неминучого. Вона раптом збагнула, що не в змозі поворухнутися і гадки не мала, що саме її паралізувало: таємнича сила рудого чи власний страх. Підійшовши впритул, юнак торкнувся її живота, змусивши дівчину здригнутися.
– Як я довго цього чекав, – палко прошепотів він. Рудий пестив її стегна, м’яв сідниці, жадібно стискав груди. Звільнивши їх з полону бюстгальтера, він осипав спокусливу м’якоть слинявими поцілунками. Опустилися до колін розстібнуті телекінезом джинси і його груба мозоляста долоня проникла в трусики Зоряни, владно там порядкуючи.
– Благаю, – схлипнула вона, потерпаючи від його незграбних дотиків. На мить рудий спинився. Мріючи про секс із Зоряною, він уявляв її хтивою та щасливою, як в обіймах Яна, а не заплаканою від страху. Саме тому він і закрив їй обличчя, щоб не бачити сліз в її очах. Втім, жалість до дівчини і огида від власних вчинків навіть об’єднавшись не могли подолати хіть. Його член рвався на волю, ледь не розриваючи штани.
– Ти навчишся мене кохати, – заявив юнак, не вірячи власним словам, але бажаючи бодай якось виправдати свої дії. Дівчина закусила губу, подумки обіцяючи собі, що він не почує від неї ні звуку. Яких би зусиль це не коштувало. На щастя, їй вдалося уникнути цього випробування.
Щойно отримавши свободу, збуджений прутень рудого вистрілив сім’ям. Сперма вкрила живіт Зоряни і в ту ж мить дівчина відчула, що знову може рухатися.
– Це ще не кінець, – осоромлений юнак поспішив до виходу, на ходу натягуючи штани і намагаючись зберегти бодай крихту гідності. – Я дам тобі час подумати.
– Ти жалюгідний! Просто жалюгідний, – гукнула йому вслід красуня, полегшено всміхаючись. І, щойно двері за ним зачинилися, гучно розридалася.
«Я, Крячковський Ян, беру тебе, Захарченко Зоряну Василівну, в законні дружини, щоб бути разом в радості і горі, в багатстві і бідності, в здоров’ї і недузі, доки смерть не розлучить нас»
Йому так і не вдалося вимовити ці слова ні рідною мовою, ні українською. Їхньому із Зоряною весіллю не судилося відбутися і клятви не були принесені. Що означало, що ними можна знехтувати.
Тож смерть зовсім не привід кидати коханє в біді.
В нічній темряві, на освітленому лише півмісяцем звалищі, відбувалося дещо надзвичайне. Нещодавно розрита земля ворушилася, немов в ній копошилося щось живе, прориваючи шлях на поверхню. Немов мерцю не лежалося в його таємній могилі. Раптом з ґрунту виткнулася брудна чоловіча долоня.
Звісна річ, лише повний йолоп міг сподіватися втримати Зоряну мотузкою. Вона звільнила руки, щойно за вбивцею зачинилися двері. Впавши на підлогу, розтерла почервонілі зап’ястки, гидливо витерла живіт і привела до ладу одяг. Зоставалося найважче: покинути склад і дістатися до людей.
Забрати у неї мобільний рудому все ж вистачило клепки. Можна спробувати ввімкнути сигналізацію, але тоді спрацює сирена і страшно подумати, що зробить з нею цей маніяк до приїзду охоронців. А навіть якщо нічого, то чи зуміють міцні хлопці з гумовими кийками подужати божевільного телекінетика? Навряд чи. Що ж робити? Невже вона приречена?
Зоряна роззирнулася. Навкруг простиралися лабіринти реквізиту, знайомого їй з дитинства. Як асистентка вона проводила тут години, ретельно вивчаючи і вникаючи в найменші дрібниці. Можна сказати, що вона знала реквізит значно краще від Яна. Можливо, навіть краще від свого батька.
То невже вона буде безпорадна в цьому місці?
Рудий увірвався всередину, ледь не зірвавши двері з петель. Побачивши його, Зоряна злякано скрикнула і дременула навтіки. На бігу дівчина схопила чорний плащ з червоною підкладкою, загорнулася в нього і зникла. Шурхочучи, одяг впав на підлогу.
Простягнувши руку, юнак телекінезом притягнув плащ до себе. Нічого надзвичайного, звичайний атлас, хіба що всередині на дотик вгадуються елементи жорсткого каркасу. Віджбурнувши його, рудий змахнув руками. Речі зсунулися до стін, розійшовшись перед ним наче води Червоного Моря перед Мойсеєм.
– Ховаєшся? – предмети дрижали, злітаючи зі своїх місць. Кілька найбільш крихких розбилися, не витримавши навантаження. – І хто тепер жалюгідний? Ви, фокусники, так пишаєтеся собою, задираєте носа, хоча насправді всі ваші трюки, вся магія це лише обман. Дим та дзеркала. А я володію справжньою силою! Але вона нікому не потрібна, бо я не вмію показувати шоу. Бо всі охочіше дивитимуться на харизматичних шахраїв, ніж на щось по-справжньому дивовижне, але непримітне. Саме тому Нобелівські премії отримують керівники проектів, а ім’я того, хто насправді здійснив відкриття лишається невідомим. І тому фільми про супергероїв збирають більше, ніж про АТО чи Велику Вітчизняну. Попалася!
Помітивши краєчок майки, що визирав з-за полиці з манжетами та рукавичками, юнак схопив за неї і потягнув. В обличчя йому вилетіли голуби, б’ючи крилами і обурено кричачи. Обсипаний їхнім пір’ям, рудий позадкував, отримавши підступний удар палицею під коліна. В очах потемніло від болю і він впав.
Зоряна миттю кинулася до виходу, сподіваючись врятуватися на його авто. Але двері замкнулися прямо перед нею, а невідома сила збила дівчину з ніг, і потягла по підлозі. Ламаючи нігті і здираючи до крові шкіру, фокусниця марно намагалася втриматися. Натомість опинилася прямісінько в обіймах рудого.
– Не відпущу! – вишкірився він, міцно стискаючи її плечі.
– Тобі ж гірше! – відказала красуня. Яскравий спалах із запахом сірки осліпив його і змусив відсахнутися. Нестерпний біль обпік обличчя і, коли зір повернувся до нього, юнак спершу не міг збагнути, чому праве око затягло поволокою. Розуміння прийшло, коли він угледів своє відображення в одному з кількох наявних дзеркал. Вся права частина лиця хлопця перетворилася в потворне пухирчасте місиво, а око витікало тонкою цівкою червоної рідини.
– Сука! – люто заволав він і дзеркало тріснуло від його гніву. Зоряна відповіла на це, кинувши в нього парасолькою. Натомість рудий запустив в неї стільцем, знову поваливши на підлогу. Він метнувся до неї, та дівчина жбурнула щось йому на зустріч. Юнак встигнув спинити це силою думки, але карти розлетілися навсібіч. Карти кружляли навкруг нього, наче у вповільненій зйомці і він на мить розгубився, забувши де знаходиться. Але реальність нагадала про себе гострим болем.
Карти водночас впали додолу, всіявши підлогу картатим килимом. З грудей рудого стирчала шпага, кінчик якої виходив зі спини. Кров витікала з рани, забарвлюючи сорочку червоним. Чи то випадково, чи то привчена виступами з Яном, але Зоряна влучила у безпечне місце, не зачепивши жодного важливого органу. Втім, виснаженого юнака шокувало навіть це.
– Вмираю… вмираю, – бурмотів він, впавши на коліна. Помутнілим поглядом рудий бачив як дівчина наближається до нього, тримаючи в руці нову шпагу. Вона замахнулася, цього разу цілячи в горло, але не змогла зрушити зброю. Вчепившись в руків’я, фокусниця марно намагалася боротися. Покірна чужій волі шпага повільно увійшла їй у ногу, ткнувшись в кістку. Бризнула кров і Зоряна теж опинилася на підлозі. Піднявши погляд, вона зустрілася очима зі своїм божевільним шанувальником.
– Вб’ю суку! – не тямлячи себе від люті, прохрипів рудий. Дівчина відчула міцну хватку на своїй шиї і захрипіла, втрачаючи свідомість. Крізь передсмертну пелену, вона розгледіла темну постать за спиною вбивці. Невідомий міцно обхопив юнака і, в ту ж мить, фокусниця знову змогла вдихнути. Побачене просто не вкладалося у неї в голові.
Рудого стискав в сталевих обіймах вимазаний землею, з кривавими ранами замість очей Ян. Його ноги були неприродньо вигнуті, обличчя мертвотно-блідим і він начебто навіть не дихав, але продовжував утримувати свого вбивцю. Зляканий та розгублений юнак спробував вбити його тим же способом вдруге і вони обидва впали на землю жахливим місивом крові та кісток.
В тілі рудого не зосталося жодної цілої кістки, а чуже зламане ребро проштрикнуло йому легеню, але він посміхався. Кашляючи кров’ю і відчуваючи як з нього по краплі витікає життя, юнак вперше почувався по-справжньому щасливим. Біль зник. Не зачаївся, не відступив, не перекинувся в інше місце, а зник назавжди. Рудий нарешті звільнився від нього, нехай і всього лиш на кілька хвилин.
– Пробач мене, – ледь чутно прошепотів він на останньому подиху. – Мамо.
Переборюючи біль, Зоряна витягла шпагу і затягла пояс на зразок джгута трохи вище рани. Спираючись на тростину, яка час від часу завдала неприємних сюрпризів, самовільно змінюючи розмір, вона вийшла за двері. Наостанок дівчина не втрималася і кинула останній погляд на двох дурних і жорстоких чоловіків, до нестями в неї закоханих. Винна вона в їхній смерті чи вони згубили себе самі? Не їй вирішувати.
Зоряна розуміла, що більше не зможе спати спокійно, знаючи які непідвладні поясненню сили існують в цьому світі. Звідки взявся таємничий дар рудого? Що підняло Яна з могили, аби врятувати її? Чи зіткнеться вона ще колись з подібним? Що ж, якщо це і є справжня магія, то фокуси їй більше до смаку. Як не крути, але вціліли сьогодні саме дим та дзеркала.
Дівчина не наважилася обнишпорити кишені покійників, тому й досі не мала мобільного. На її щастя, рудий зберігав ключі в авто. Сівши за кермо, вона жахнулася, побачивши власне відображення у дзеркалі заднього виду. Скуйовджене брудне волосся, немов постаріле на півдесятка років обличчя, рани, садна та синці. Ще не скоро хтось знову назве її красунею, хіба що глузуючи. На тілі не зосталося живого місця, руки тремтіли, а очі глибоко запали, наче в пиячки. Проте не згаснули. В їхній сяючій блакиті і досі сяяла жага. Жага жити і бути щасливою.
Захарченко замислилася, складаючи план подальших дій. Доїхати до найближчого населеного пункту. Зв’язатися з поліцією. Повідомити про злочин, по можливості уникаючи як прямої брехні, так і згадки про надприродне. Потім буде лікування та реабілітація. Коли ж вона зможе ходити без милиць, то настане час підготовки до виступу. Свій дебют присвятить татові і Яну. В пам’ять про останнього навіть відмовиться від трюків з картами.
Але лише раз.
|
|
|
|
Время приёма: 10:12 08.01.2021
|
|
| |
|
Рассказ открыт для комментариев