09:45 09.03.2019
Отпечатан тираж 38-ого выпуска.
Отправка будет происходить по мере поступления заказов.
Заказы отправляйте Татьяне Левченко (ака Птица Сирин).
Поздравляем писателей и читателей с этим событием.


10:02 03.02.2019
Поздравляем победителей 48-ого конкурса!
1 Юлес Скела ak003 Таємниця Живени
2 Ліандра ak024 Всі діти світу
3 Нездешний ak002 Подпольщики


   
 
 
    запомнить
     
Регистрация Конкурс № 49 (весна 19) Первый тур

Автор: Росткович Количество символов: 10507
Конкурс № 48 (зима 19) Фінал
рассказ открыт для комментариев

ak038 Муки творчості


    1
    
    Завдання
    Писати фентезі. Об’єм – від 10 до 30 тисяч знаків з пробілами. Особливі побажання замовника: «Ніяких орків, ельфів та гобітів», «Вітаються міфічні герої з вітчизняним походженням», «Без ненормативної лексики та сленгу», «Без насильства та сексу». Вікове обмеження «12+».
    
    Мантра «Я письменник»
    Часу, як завжди, обмаль, але, якщо сконцентруватися, то більш ніж достатньо. Я ж письменник! Що для письменника написати якусь оповідку? Дрібниці! От трилогію яку-небудь – інша справа. Одна згаяна ніч, а потім вихваляєшся – от який шедевр я «на коліні» написав. А ви, нездари, день і ніч слово до слова припасовуєте, дядька Гугла до сказу доводите, а ваші креативи читати неможливо. Але то таке, не мої проблеми. Рано на себе медалі вішати. Нумо до роботи!
    Чому так просто писати фентезі? Для того є мінімум дві причини: необов’язковість залізної логіки та здорового глузду у творах (щось не «зростається» – «чари-бари» і «зрослося»), специфіка читацької аудиторії. Адже хто читає фентезі? Правильно: школота. Тобто, люди які ані в літературі ані в житті ще нічого не розуміють. Їм тільки дива та магію подавай. А у фіналі щоб перемагав головний герой-телепень чимось дуже-дуже схожий на них. Школоту доповнює прошарок людей, які ніяк не хочуть дорослішати і в душі залишаються тією ж школотою. Фентезі – це дно рейтингу за складністю написання і знаходиться між стімпанком та казками для дітей дошкільного віку. Це далеко не філософські есе на зразок «Гри в бісер» і зовсім не модерністський «Улісс». Це всього лиш фентезі. Тобто, простішого завдання годі вигадати. Тому проблем з текстом бути не повинно.
    
    Матчастина
    Фентезі, фентезі… Що ж воно конкретно таке? Гуглимо: жанр фантастичної літератури, дія якого відбувається у вигаданому світі, де чудеса і вигадки є реальністю.
    Звернемося до класики. Яка в нас фентезі-книга № 1 всіх часів і народів? Звісно, Толкієнів «Володар перснів». Історія про те, як пройдисвіти-гобіти вкрали золоту каблучку в нещасного самотнього Горлума. Забрали останнє у зовсім небагатого й набагато від себе старшого, можна сказати, інваліда. Натомість, автор переконує читача, що гобіти-молодці, а їх тривалі знущання з Горлума – зразок толерантності та добропорядної поведінки.
    
    Потрібен сюжет та герої… Які можуть бути герої? Дракони? Гноми, ельфи, орки: усіх їх відкидаємо згідно з вимогами замовника. Вампіри – це фентезі? Але водночас це і не вітчизняна потвора, а сцени кровосмоктання можуть бути зараховані до актів насильства. А зомбі – це фентезі чи наукова фантастика? Можна трактувати і так і сяк: відкидаємо для надійності. Залишилися: Маги і феї, перевертні та вовкулаки, русалки та водяники, мавки та мантикори, єдинороги та кентаври. Є з чого вибрати! Хоча, іншого боку, про це все вже писали мільйон разів. Було б добре придумати якогось нового персонажа.
    А які в нас є вітчизняні міфічні істоти? Гуглимо: Вій, Лихо, Магура, Блуд, Вовкулака, Водяник, Доля, мавки, песиголовці, чугайстер. Оце так десяточка!
    
    Головний герой
    Виберемо з десятки рендомно. Магура! Хто це такий? Виявляється – не хто такий, а хто така: дочка Перуна, українська версія Валькірії. Прекрасна, крилата і войовнича. Підтримує відважних воїнів. За легендою, полеглий в бою воїн отримує поцілунок Магури і відлітає до Вирію. Відповідно, потрібний ще один персонаж, який загине в невідомій битві. Битва – це ж сцена жорстокості. Магура не годиться.
    Вибираємо головного героя з решти. Мавка. Істота жіночої статі, що уособлює душу дитини, що народилася мертвою або померла нехрещеною. Дуже красива, довге лляне волосся, напівпрозора сорочка (еротика детектед), залоскочує жертву (еротика детектед). Мавка не годиться.
    Вибираємо головного героя з решти. Доля. Доля – не істота і не потойбічна сила, а свого роду двійник людини, який вже знає, що та людина має робити та як жити. І як це можна використати? Жодних ідей. Мабуть не доля бути Долі головним героєм оповідання.
    Вибираємо головного героя з решти. Вовкулака. Людина, яка перетворюється у вовка. Асоціюється з абсолютним злом. Насильство детектед. Йдемо далі.
    Песиголовець. Одна з найжорстокіших істот української міфології. П’є людську кров. Насильство детектед.
    Вій – тварюка з величезними очима, довжелезними віями та важезними повіками. Якщо ж йому їх підіймають, то погляд вбивчий для всього живого. Насильство детектед.
    Блуд – злий дух, який заводить людину в лісові хащі або в болото. Знову насильство.
    Лихо – зла доля, яка може скосити добру людину оминувши негідника. В чому тоді його педагогічна цінність? І знову ж таки – насильство.
    Залишився чугайстер. Зачаклований злими відьмами чоловік, який блукає лісом. І кому це буде цікаво в еру Тесли та Айфона. Хай собі блукає.
    Хух. Аж процесор нагрівся. Всі варіанти розглянуто. Варіантів, які б задовольняли поставлені вимоги не знайдено.
    
    2
    Прокинувшись спозаранку від нав’язливої мелодії будильника, член спілки письменників, видатний (на його думку) вітчизняний прозаїк Адальберт Васильович Графоманченко першим ділом кинувся не в туалет і не до холодильника. Як той спраглий лось біжить до водопою, як та блискавка, що летить від хмар до землі, митець помчав до комп’ютера. Ні, йому не приснився цікавезний незаяложений сюжет, який він поспішав записати, боячись забути.
    «Нарешті, я подолаю оцю кляту чорну смугу! Нарешті, на мою засохлу письменницьку ниву впаде дощ нового твору. Нарешті, ці всі нездари-колеги перестануть зловтішатися: Графоманенко списався, у Графоманенка творча криза! Я їм покажу, я їм нагадаю хто такий Графоманченко!» – нервово повторював він очікуючи пробудження компа зі стану гібернації. Комп, ніби жива істота, прокидався зовсім неохоче. «Треба новий комп’ютер, – скривився Адальберт Васильович. – А це купа грошей, якої нема. Потрібно цей почистити, поки не пізно. Бо навернеться в один прекрасний день разом з десятками незакінчених, в перспективі нетлінних, творів. Шкода! Можливо, колись матиму натхнення та подописую їх. Сьогодні останній дедлайн подачі творів до альманаху. Цього разу я в грі. На зло ворогам. Зараз прочитаю, що там за ніч написалося, легенько підшаманю і вперед! Почну оце з оповідання, а далі, якщо все добре складеться: світ цікавий та герої з сюжетом свіжі, то й на роман можна замахнутися! Пошлю його на «Браму» чи «Коронацію». Фентезі зараз в моді, його усі пишуть. І ті хто раніше на науковій фантастиці спеціалізувався і ті хто любовні романи строчив, на зразок «Любе – не любе – любе!» Чим я гірший?»
    Звечора Адальберт Васильович встановив на свій комп революційну програму-помічник письменника «Writer’s assistant» куплену Плеймаркеті за шалені для Адальберта Васильовича 300 долярів. Надивившись рекламного відео та начитавшись хитромудрого мануалу, він встановив налаштування щодо жанру та об’єму твору. Реклама обіцяла прекрасні результати за рахунок використання інноваційних алготритмів та штучного інтелекту. Якісь, мабуть, відомі у своїх країнах (і, водночас, зовсім невідомі Графоманченку) письменники, не економлячи компліментів вихвалювали диво-програму та читали уривки з написаних нею бестселерів.
    З іншими дрібними налаштуваннями письменник не став заморочуватися заморочуватися (в програмі була опція опрацювання заданого кількома тезами сюжету чи синопсису). Відзначив тільки «не використовувати ненормативну лексику» та «не використовувати сленг». Трохи подумавши, він поставив галочки навпроти «без сцен відвертого сексуального характеру (еротики та порно)», «без сцен насильства». Після цього в графі «Вікові обмеження» автоматично з’явилося «12+». В полі «Особливі побажання» він написав «Ніяких орків, ельфів та гобітів». Графоманченко десь чув, що використання цих персонажів у своїх текстах є моветоном і справжні серйозні письменники так не пишуть. Ще трохи подумавши він дописав: «Вітаються міфічні герої з вітчизняним походженням». Які це «міфічні герої з вітчизняним походженням» Графоманченко уточнювати не став: чи то довіряючи могутньому інтелекту дорогої софтини чи то банально не володіючи матчастиною. Але оскільки патріотизм та «повернення до коріння» видавцями віталися, то чому б «ні». «Хочете своєї нечисті – буде вам своєї нечисті!», – подумки резюмував письменник.
    Не вибраними, не відзначеними залишилися: «Історична епоха в якій відбуваються події», «Пора року коли відбувається події», «Пора доби коли розпочинаються події», «Місце де відбуваються події», «Ім’я головного героя», «Вік головного героя», «Колір волосся головного героя», «Стать головного героя», «Головний герой помирає у фіналі», «Улюблена тварина головного героя», «Транспортний засіб головного героя», «Улюблена зброя головного героя», «Улюблений напій головного героя», «Віросповідання», «Фізичні вади головного героя». Також, не менш детально пропонувалося визначити тактико-технічні характеристики головного антигероя та друга/подруги головного героя.
    Закінчивши з нехитрими налаштування майбутнього шедевру, Адальберт Васильович «клікнув» на величезному синьому ґудзику «Розпочати генерування тексту» та почекав трошки, щоб переконатися, чи повзунок прогресу того «генерування» хоч і дуже-дуже повільно, але почав рухатися зліва направо. Очікувана тривалість виконання завдання була біля чотирьох годин. Чекати до ранку за компом не було ані сенсу ані бажання і наш герой, після нетривалих вечірніх гастрономічно-гігієнічних маніпуляцій, заснув сном праведника.
    
    3
     В решті решт, комп «прокинувся», відкрилося вікно «Writer’s assistant». Ґудзик «Розпочати генерування тексту» поступився місцем ґудзику «Переглянути згенерований текст». Глибоко вдихнувши, урочисто-театрально, повільним рухом тремтячого вказівного пальця Графоманченко клікнув.
    – Що за чортівня!? – насправді головний герой вигукнув трохи інший текст з аналогічним меседжем до Всесвіту, але, оскільки ненормативну лексику українська фантастика ігнорує, то обмежимося культурнішим «Що за чортівня!?».
     У новому віконці програми з’явилося зовсім не те, чого він очікував. Величезними червоним шрифтом йому повідомляли:
    «Вибачте, за умовами вашого запиту текст згенерувати не вдалося. Змініть умови генерування та спробуйте ще раз».
    – А-а-а-а-а-а-а! – смертельно раненим звіром заволав Графоманченко. Всі його вологі мрії про літературний камбек, зелений паросток на засохлій творчій ниві, престижний альманах та вісім томів фентезійної саги полетіли тартарари. – Чому? За що? – кричав він дивлячись то в стелю, то в монітор, але програма з інноваційними алгоритмами та штучним інтелектом нових повідомлень не надсилала.

  Время приёма: 02:05 20.01.2019