ak008 Чаклунка з очима кольору меду

    І
    
     Звичайнісінький суботній ранок у невеличкому містечку. Ніхто нікуди не поспішає, адже сьогодні вихідний. Крізь напівпрозорі рожеві штори пробивається перше весняне проміння. Таке очікуване тепло дарує море посмішок людям, які вальсовими кроками пересуваються довгою вулицею. За цими «танцями», сьорбаючи молочну кашу та надпиваючи ромашковий чай зі своєї улюбленої жовтої чашки, крізь вікно спостерігає замріяна дівчинка.
     Тато уважно водить очима над свіжою пресою у спробах віднайти щось цікаве. Мама смажить млинці, майстерно перевертаючи їх з боку на бік. І лише їхня донечка знаходиться поза всіма буденними турботами дорослого світу.
     Щодня вона бачить навколо себе людей, але так і не може зрозуміти: хто друг, а хто ворог… Лиш одне розуміє напевне – вона не така як усі. Не така, тобто, інша… Чому? Здавалося б, нічого відмінного від інших у її поведінці не спостерігається… А чи уважно ви дивитеся? Думки цієї юної леді відрізнялися від решти дітей даного віку. Вона надзвичайно далека від усіх тих, чиї голови забиті вигаданими проблемами.
     Вона не просто спостерігає за рухом людей стежинами весняного дворика: їй хочеться зрозуміти мету їх життів, зрозуміти роль кожного пройденого вперед кроку. Мрійниця хоче відчути себе частинкою світла, яке проливається на кожен міліметр зеленавої травички; стати хоч найменшим коліщатком у механізмі, що приводить до руху нашу планету.
     Люди живуть у цьому світі, не усвідомлюючи того, що кожен із нас – особистість. Ми – унікальні, особливі, неперевершені… Ще багато слів можна сказати про таке створіння як «людина», але варто припинити цей потік компліментів. Наділені надзвичайними інтелектуальними і фізичними можливостями, ми починаємо нехтувати ними. Звісно, для чого розум, якщо є безліч шляхів заробити гроші обманом, крадіжкою; для чого сила, спритність, витривалість, якщо можна отримати усе, що забажаєш, не докладаючи при цьому жодних зусиль?
     Але ця історія не про людство з усіма його позитивними та негативними рисами, а про дівчину, яка почуває себе самотньою серед семи мільярдів частинок того, що ми називаємо суспільством. Суспільство – наш дім. Це затишне середовище для реалізації важливих задумів та життєвих прагнень. По-суті, воно повинно бути комфортним для усіх і кожного. Проте, зазирнімо крізь рожеву штору, щоб побачити істину. Ми бачимо незвичне у погляді дитини, котра прагне почуватися по-іншому. Стати «своєю» у колі тих, хто перебуває у так званій «зоні комфорту».
     Лагідний дотик маминої руки повертає дівчинку у наш час. Навіть тато відірвався від газети. Аромат золотавих млинців полонив кухню. За столом почалася бесіда під звуки металевих постукувань виделок об тарілки.
     У такі моменти всі турботи відходять далеко-далеко, залишаючи місце для щирих миттєвостей сімейного затишку. Тепер і юна леді по-справжньому зраділа промінчикам сонця, що малювало щастя посмішками на лицях рідних.
    
     ІІ
    
     А давайте спробуємо зазирнути до витоків. Туди, звідки Бере початок кожна людина на планеті – у дитинство. Прекрасний період життя особистості. Його називають «чистим аркушем», бо саме тут світ починає наносити перші штрихи до малюнку майбутньої особистості.
     У цей короткий проміжок часу рядочком вишиковуються перші злети та падіння, перші спогади та спроби забути. Але, що б не трапилося, ми захищені опікою дорослих, котрі несуть відповідальність за життя свого чада. Вони відчайдушно намагаються захистити від усього, що на їхню «експертну» думку, може нести загрозу.
     Дитинство дарує нам можливість відчути себе маленькими принцами та принцесами; стати дослідниками цього загадкового світу; спробувати себе у ролі лікарів, космонавтів, вчителів, кухарів… Це маленька казка, яка дарує дитині перший досвід. На такому фундаменті починає вибудовуватися індивідуальність.    Яким же було дитинство нашої юної леді?
     Коли вона з’явилася на світ, то змусила посміхнутися усіх навколо себе. Так трапляється лише тоді, коли дитина народжується у родині, де на неї чекали з нетерпінням. І зовні, і всередині ця дівчинка була поєднанням найкращих рис, якими тільки може бути наділена людина.  Маленький янгол, що спустився на землю» – так лагідно її називали батьки.
     Часто кажуть, що у дитинстві усі нібито мають крила. Я вважаю, що крила – це просто мрії. А крилами їх називають лиш тому, що лиш вони здатні підняти людину до хмар, відправити у космічну подорож, закинути на безлюдний острів… Загалом – зробити нас щасливими. Зі стовідсотковою упевненістю можу сказати, що наша мрійниця дуже щаслива. Адже мрії полонять її думки двадцять чотири години на добу. Літаючи у своїх  думках то над морем, то над річкою; куштуючи смачні води джерел і криниць; навіть, тікаючи від надокучливих комах у джунглях, - вона пізнавала світ. Чомусь дівчинку вважали занадто замкненою у собі. Проте, такою вона не була, та й не могла бути, бо вирізнялася серед усіх дітей на подвір’ї відкритістю.
     У дитинстві друзів у неї було багато, можна сказати занадто. Мабуть, тому не видно було серед них ні вірних, ні постійних, а просто – купка дітлахів, які носилися по подвір’ю та галасували. Гойдалки, піжмурки, м’ячі та скакалки… Усе було барвисто-безтурботним. Смутку не було місця у цій феєрії барв! Сльози на лиці з’являлися лише тоді, коли матуся зеленкою обробляла рани на колінцях. Це дівча, мов справжнє мавпеня, побувало на верхівці кожного дерева у дворі.
     Як і притаманно кожному мрійнику, вона безмежно любила дивитися на зоряне небо. Частенько вечорами мостилася біля вікна, щоб спостерігати зорепади. Тато допомагав упорядкувати хаотичне розташування зір в уяві доньки, розповідаючи про сузір’я. Як же сильно подобалися їй ті дивні візерунки з далеких і холодних мерехтінь!
    
     ІІІ
    
     Ось і настала пора солодких шкільних днів. Періоду життя, під час якого ти збираєш колекцію знань з різних предметів від мудрих наставників учителів. У постійних ваганнях: учити чи не учити? Маленька підказка – учити! Навіть не намагайтеся уникнути тривалого читання нудних, на перший погляд, книжок. Через декілька років (можливо й декілька десятків років) дякуватимете усім, хто вкладав до ваших ранців тяжкий граніт науки.
     Із року в рік, із класу в клас змінювалася свідомість уже зовсім дивакуватої дитини. Оточуючі не могли зрозуміти постійної замріяності, яка супроводжувала її життя щохвилини. Дорослі захоплювалися скромною поведінкою, а однолітки – ненавиділи з усіх сил «зразкову ученицю». Справді, хіба ж можна сприймати як нормальне явище дитину, у голові якої неосяжна купа інформації? Вона була такою собі «всезнайкою» на фоні однокласників. Але не зупинялася на досягнутому. Їй хотілося знати все! Невпинні потоки питань – невтомні пошуки відповідей на них.
     Якщо згадати її безтурботне дитинство, де навколо неї знаходилися друзі та порівняти зі шкільним періодом життя, де поруч були лише справжні, перевірені люди, то можна помітити невеликий спад тієї самої мрійливості. Я б не назвала це гарним результатом соціалізації особистості. Проходив час, але навіть ті, здавалося б, справжні друзі покинули дівчинку. Причиною стала відсутність спільних інтересів.
     Бажаючи знайти товаришів, вона намагалася забути про всю свою унікальність, хотіла стати такою як усі… Наша юна леді почала змушувати себе зосереджуватися на дрібницях: годинами теревенити про спідниці, обговорювати неважливі події, навіть пліткувати зі своїми «подружками». Це не приносило задоволення, навпаки – пригнічувало. Щодня вона дивувалася ницості та підступності людей, із якими повинна була ділитися найпотаємнішим. Їй хотілося розповідати свої таємниці, отримувати щирі поради, радіючи кожній привітній посмішці товаришок.
     Таке приятелювання тривало недовго. Дівчина втомилася переступати через себе, граючи чужу роль. Вона обмежила спілкування з усіма, хто лицемірно змінював маски. «Краще бути наодинці зі своїми думками, ніж ділитися ними з тими, хто висміюватиме їх за спиною» – відповідала батькам, коли вони цікавилися причиною поганого настрою.
     Мама з татом хвилювалися, але не могли нічим зарадити. Лише тепле сімейне коло рятувало від остаточного розчарування. Вечірні посиденьки за чашкою ароматного чаю згладжували атмосферу. Веселі балачки, дзвінкий сміх, міцні обійми – усе справжнє. І тому так не хочеться оточувати себе фальшивими людьми…
     Я не знаю кому чи чому потрібно дякувати за те, що безлика маса її так званих «друзів» не поглинула душі юної мрійниці. Вчасні висновки, слушні поради рідних зробили свою справу. Її поранене образами серце все ще билося, цей дзвінкий стукіт було чути усім, але ніхто не наважувався повірити у чистоту намірів чаклунки з очима кольору меду.
    
     ІV
    
     Так, так, вам не почулося. Це справжнісінька чаклунка. Хоча вона зовсім не схожа на своїх предків, проте це так. Чому не схожа? Бо усі чаклунки, яких вона знає лихі. Їхня злість проявляється у ставленні до людей: занадто багато натерпілися чарівниці від цих необачних і боязких створінь. Людина вважає себе царем на цій планеті. На превеликий жаль, ворожнеча між такими різними істотами почалася через спробу одержати звання «господар Землі». Як усім відомо, що люди бояться надприродних сил, такими силами володіють чаклуни; а страх плюс людина дорівнює знищення. Іншого способу ніхто навіть придумати не зміг, на компроміси йти не хотілось – ось і маємо…
     У безперервній війні між чарівним світом і людським стерлися всі рамки. Представники кожного світу перестали відрізняти хороше від поганого. Адже, і люди, і чаклуни бувають добрими та злими. Хоча, як на мене, то ці поняття відносні. Так як світло й темрява (темрява – це просто відсутність світла). Немає чіткого розмежування. Є лише набір характеристик, за якими ми намагаємося класифікувати кожного, хто присутній у нашому житті. Серед представників роду Homo Sapiens надзвичайно важко за зовнішніми ознаками виділити переважаючу рису. А от внутрішній світ чаклунів видно з першого погляду. У прямому сенсі цього виразу: із кольору очей. Чим темніший пігмент райдужки ока, тим похмурішими є помисли чародія. І навпаки, чим більше теплих тонів наповнює погляд – тим доброзичливішим є чарівник.
     Але люди тяжко сприймають факт існування когось могутнішого від них. Спочатку вони топили чародійок, а потім, побачивши свою фальшиву «всемогутність», почали привселюдно спалювати «відьомську породу». Намагаючись захистити свій рід, представниці чаклунської общини вирішили залякати ворогів. Щоранку вони прокрадалися до їхніх помешкань і позбавляли частини їжі: видоювали усе молоко з корів, а іноді навіть і вбивали худобину. Це не було помстою заради помсти: таким чином чарівники намагалися уберегтися від подальшого наступу розлючених амбітних істот.
     Щоб підсилити ненависть до відьом, люди на основі цих фактів вигадали нову історію: ніби коров’ячим молоком і кров’ю молодих дівчат химери вмиваються вранці, щоб зберегти свою вроду. Та ви й самі не раз чули страхітливі історії про лютих відьом, що літають на мітлах. Аж мурахи пробігали шкірою, коли читали казки про страшних створінь, що селилися в лісі та наводили жах на людські поселення. Нікому навіть на думку не спадало, що це були крайні міри захисту їхнього роду. Хіба чаклуни не заслуговують також бути щасливими?
     Найгіршим у цій історії є те, що нащадки намагаються продовжити «призначення» предків. Із покоління у покоління люди передають багаж неправдивих знань, котрі отруюють прекрасне життя чарівників, які лишилися «по той бік» нашого світу – стали «потойбічними» істотами.
    
     V
    
     Незвичність дівчинки привертала забагато уваги. Кожен її крок супроводжувала краплинка магії. Усе, чого торкався замріяний погляд чаклунки, перетворювалося на найпрекраснішу річ на планеті. Так, вона намагалася приховувати свої здібності. Але хіба можна постійно сидіти у клітці? Птахи народжені літати, а чародії – чаклувати. Іноді дівчинка дозволяла собі невеличкі практичні заняття магії. Проходили вони у відлюдних місцях, щоб, по-перше, нікому не завдати шкоди, а, по-друге – не викрити свого походження.
     Отже, з історією вікових перегонів «чаклуни – люди» ви вже ознайомлені, тож не важко здогадатися чому до головної героїні так погано ставляться оточуючі. Попри те, що юна леді уникала будь-яких чарів у звичайному житті, однолітки вважали її дивною. Діти, з якими вона спілкувалася, бачили багато дивин, які відбувалися у присутності чарівниці.  То могли бути несезонні цвітіння квітів, увімкнення її улюблених пісень під час аудіо диктантів чи то спілкування з тваринами в зеленому куточку (звірі наче розуміли дівчинку). Усі ці події траплялися випадково. Дитина просто подумки на мить відлітала до свого фантастичного світу… Саме в такі миті її здібності виходять з-під контролю.
     Намагаючись змінити обстановку, вона вступила до іншого навчального закладу. Ситуація дещо покращилася, адже усі студенти Були різними за характерами, способом життя та мислення. Так їй було легшее пристосуватися до звичної течії. Авжеж, вона не була зовсім-зовсім такою як її нові друзі, але крок до схожості на заклопотаних буденними проблемами підлітків було зроблено. Нехай у них інші пріоритети, інші моральні цінності – це не так важливо, адже з цими людьми вона почувала себе вільніше і звичніше. Усе частіше можна було висловлювати власну думку й не боятися виглядати дивною (вони просто вважали, що її розумовий розвиток переважає над біологічним).
     Та й тепер не все було так просто. Змінивши оточення, чародійка не стала вільною. Просто клітка зі щільної сітки перетворилася на клітку з дещо більшим простором. Простором, який обмежував і тиснув з усіх боків.
     Недивно, що тут також траплялися непередбачувані ситуації. У них найближчі друзі вбачали якісь магічні, потойбічні сили. Виявилося, що приховувати здібності від людей, з якими знаходишся в одному приміщенні двадцять чотири години на добу, не так вже й легко.
     За школою дівчина не сумувала. Там її нічого не тримало. Дивно, що ти проводиш десяток років у колі людей, які після твого зникнення з їх життів навіть не помічають твоєї відсутності. Сумно. Сумно та прикро усвідомлювати свою невагомість там, де ще вчора хотіла розділити серце з усім світом. Тепер же – почала новий аркуш свого життєвого шляху. Нові краєвиди, нові горизонти. Свіжий погляд на Всесвіт і своє призначення у ньому. Іноді варто починати новий розділ, щоб перезавантажитися для подальшої боротьби за право бути щасливими.
    
     VІ
    
     Нічого не поробиш, але це був найоптимальніший варіант на той час. Навчання у коледжі займає лише декілька років, тому не варто так перебільшувати того, що відбувається з нею. До речі, їй досить швидко вдавалося переконувати всіх у тому, що це просто дивні співпадіння. І, хоча, у деяких випадках доводилося застосовувати чари – усе складалося найкращим чином.
     Одного разу вона сказала, що дощ триватиме три дні. Спочатку ніхто не звернув на це уваги, але він припинився точнісінько через три доби. Пояснення: «Я просто дивилася прогноз погоди…» – було достатньо, щоб «зам’яти» справу. Ще однією необережністю з її боку стало передбачення оцінки за екзамен подружці, яка дуже сильно хвилювалася за той предмет. Та й тут її людська толерантність далася взнаки: дівчина була впевнена у знаннях своєї одногрупниці (доречне виправдання, до того ж, комплімент).
     Але найнесподіванішим став непередбачуваний викид гніву, внаслідок чого постраждала людина. Під час суперечки з товаришем, який навмисне кинув її телефон об підлогу, вона роздратовано вигукнула: «Щоб ти зламав собі руку!» На превеликий жаль, усе збулося. У той момент, коли хлопець пройшов повз із гіпсом на правій руці, жарти скінчилися. Чародійка збагнула всю серйозність своїх здібностей та не могла стримуватися.
     Усі, хто проявляв агресію в її бік, перебували під загрозою. Навіть доброта медових очей чаклунки не рятувала від бажання встановити справедливість. Баланс доброго та лихого, рівновага білого та чорного – ось чого прагнула душа юної мрійниці. Саме тому вона з усіх сил намагалася оточити себе приємними й доброзичливими особами, уникаючи всіляких сутичок. Проте, ви ж знаєте, що життя самостійно розставляє фігури на шаховій дошці. Ніхто не знає, де ми опинимося через рік, наступного місяця або навіть завтра.
     Тривалий час вдавалося переборювати у собі нестриманість та нетерпимість до недругів («ворог» – чужорідне слово для нашої героїні). Але закон справедливості бумерангом давав відсіч кожному кривднику. Хотіла дівчина того чи ні, а на її захисті була добра магія. Яка ж вона «добра», якщо хлопчина руку зламав? Це питання виникло у вас ще декілька речень тому. Та задумайтеся лишень над тим, чому це трапилося? Відповідь знаходимо у слові «навмисне».
     Зло породжує тільки зло. Добро дає паростки добра. Це – істина. Вічних законів буття не змінити. Ми повинні миритися з тим, що щастя у всій його прекрасній сукупності та горе в усій жахливості свого існування – віддзеркалення наших дій.
     Знаєте, рано чи пізно одноманітність починає поглинати. Так трапилося і з нашою чародійкою. Коледжанське життя вичерпало свою новизну. Щодня ставало тьмяніше, сіріше, похмуріше... Така атмосфера пригнічує. Потрібен ковток свіжого повітря! Заспокоюючи себе, що це триватиме недовго, вона довчилася в коледжі та опинилась на роздоріжжі, не знаючи що буде далі.
    
     VІІ
    
     У такі відповідальні моменти потрібно зосереджуватися на власних відчуттях. Не можна слідувати за якимись модними тенденціями чи хмарною перспективністю. Варто подивитися на себе крізь роки. Якими б ви хотіли побачити своє «я» через п’ять, десять, а то і більше років? Після цього поверніться у теперішній час і зробіть крок назустріч мрії.
     Рішення нашої героїні вступати до вищого навчального закладу було спонтанним, але ретельно виваженим і продуманим. Вона спланувала подальші дії та йшла наміченою у своїх ескізах стежкою. У цьому плані, звісно ж, були як переваги, так і недоліки. Почнемо з недоліків: обрана нею дистанційна форма навчання не була ефективною у плані ґрунтовного оволодіння новою професією. Перевага – дівчина матиме більше часу для того, щоб займатися улюбленою справою.
     Мати розвинену уяву та «вроджений» естетичний смак дано не кожному. У цьому нашій юній дизайнерці пощастило. Вона створює неперевершені зразки одягу. Коли з паперу усі задуми переходять у реальний світ, то здається, що красивіших вбрань не існує. Легкістю начерків та простотою геніальних задумів майбутнього творіння, чарівниця прагне зробити світ навколо себе яскравішим, додати естетики в кожен шов.
     Влаштуватися на пристойну роботу було складно, але в межах можливого. На співбесіді наша чародійка скористалася своїм даром переконання – навіяла майбутній роботодавці думку про прийняття такого цінного працівника до її колективу. Ми можемо осуджувати скільки завгодно за нечесність, корисливість, егоїстичні наміри… А чи не вчинили б так само, будучи на її місці? Нам лишається привітати чаклунку з початком нового аркушу життя. Ця бідолаха й так настраждалася за свій недовгий вік. Тому ми не в праві піддавати осуду чародійку, чи будь-кого іншого, за їхній вибір.
     Життя складається з відрізків між виборами, які ми робимо щохвилини. Подумайте тільки, що ми стаємо перед вибором енну кількість разів у межах доби. Прокинувшись зранку, ми обираємо хвилину після дзвінка будильника, щоб піднятися з ліжка. Далі ми, знову ж таки, обираємо складові сніданку, обіду, вечері. Нам доводиться копирсатися у шафі в пошуках одягу (який ми вибрали, зважаючи на погодні умови). Вибір за вибором, рішення робити саме так, а не інакше… Аж до того самого моменту, коли заводимо будильник на наступний день (свідомо обираючи комфортний час для свого пробудження). Коло замкнулося.
     Ми рухаємося по спіралі. Уявімо, що це пружинка. Якщо стиснути її, то вона перетвориться у єдине кільце, розмежоване металевими переходами з одного витка в інший. Точнісінько так, як і наші з вами життя, поділені на дні, тижні, роки. Усе циклічне. Усе минає, але не варто забувати про те, що все повторюється. Ця неперевершена властивість бумерангом влітає у наші життя. Натискає кнопку «Повтор» і з завмиранням подиху спостерігає за нашим метушінням, коли у свідомості безупинно грає мелодійне відчуття дежавю. З вами це також траплялося, чи не так?
    
     VІІІ
    
     Відчуття дежавю переслідує нашу героїню чи не на кожному кроці. Щось до болю знайоме відлунням нагадує про себе на кожному розі чужих вулиць. Чаклунка з очима кольору меду проживає не перше своє життя. Якщо порахувати її попередні, то у загальному виходить п’ять. Зараз усі починають сумувати: скільки ж років теоретично вона могла прожити? У гру вступають нескладні математичні розрахунки: множимо на п’ять кількість років, які у середньому проживає людина – отримуємо цікавеньку цифру. «Стільки свічок на торт для іменинниці не поміститься!» – скажете ви. Але не варто так поспішати.
     Спочатку звернімося до історичних даних, які допоможуть нам збагнути, як побудований паралельний до людського світ. У культурах різних країн описано можливість однієї душі проживати декілька циклів. Якщо висловлюватися точніше, то визначення «реінкарнація» підійде найбільше.
     Наука ще не довела, але й не спростувала здатність до реінкарнації душі людини. А от у чаклунській реальності жодних доказів не потрібно – усім відомі закони світобудови. За цими «неписаними» правилами кожна душа здатна змінювати персоналії у межах століть, тисячоліть і так далі. До життя чаклуни повертаються не відразу після попередньої смерті – для цього потрібен час. А сам процес реінкарнації відбувається не лише через бажання жити, а тому, що конкретна душа потрібна суспільству в той чи інший проміжок часу. Вийшло так, що наша чаклунка поверталася в різні часи та епохи, в різні країни. Її душа вселялася у тіла людей, які мали хоч якусь можливість вплинути на свідомість оточуючих. Найчастіше це були цариці, принцеси, видатні вчені, тобто, вагомі та знатні постаті минулого.
     Нині ми можемо відслідковувати сліди діяльності реінкарнованих душ чародіїв, які свої життя присвячували просвітительству. Вони намагалися (і намагаються зараз) донести істинні знання до людей, щоб розтопити льодяну стіну ворожнечі між двома світами. Нам тяжко говорити щось про результати впливу когось, хто жив задовго до нас. Але сторінки історії зберегли для своїх читачів найцікавіші події, найвпливовіших людей. Тому, сьогодні кожен знає про Тутанхамона, Юлія Цезаря, Володимира Великого та багатьох тих, хто будував наше з вами сьогодення. Наш світ зараз виглядає так, як у далекому минулому його, наче пензлем, детально вимальовували давні філософи, політики та митці.
     Однією з таких благородних душ стала наша з вами юна леді. Ця чаклунка неодноразово жертвувала власним життям задля покращення взаємовідносин між такими різними, але водночас такими схожими істотами. Так, на її рахунку п’яте життя. Але чи було хоч одне із них щасливим? Звісно, було багато позитивних моментів, які приносили задоволення, підносили на сьоме небо від щастя. Проте, не варто забувати, що кожну хвилину, кожну секунду свого існування вона мусила робити світ кращим. Часто заради того, щоб довести свою місію до завершення вона, у прямому сенсі, помирала.
    
     ІХ
    
     Перша поява на світ душі нашої героїні відбулася у подобі звичайної людини. Вона не мала ніяких надзвичайних здібностей, які б відрізняли її від інших смертних. Єдиною особливістю, яка дозволяла людям вважати дівчину посланницею іншого світу, було її соціальне становище. Як ви знаєте, у давні часи важливого значення надавали походженню особи. Кровні зв’язки відігравали роль не лише у суспільних взаємовідносинах, а й у формуванні та становленні особистості. Те, ким були твої батьки, у прямому сенсі вирішувало твою подальшу долю.
     Свої дитячі роки майбутня чарівниця провела навіть не усвідомлюючи, що вже скоро зробить перший крок до вічної слави й визнання. Тоді вона жила у Єгипті – країні, яку ми нині асоціюємо з величними пірамідами та фараонами, які в них поховані. Так і є, але це не лише три піраміди у Гізі, а набагато більше гробниць для фараонів та їхніх сімей, розкиданих по всій планеті. Заглиблюючись в історичні дані, зауважу, що лише декілька разів за історію існування Єгипту, було порушено суворий регламент про те, що правити наймогутнішою державою Давнього світу може лише чоловік. Однією з тих обраних стала наша чаклунка з очима кольору меду.
     Життя летіло золотокрилим мрійним птахом. Дівчинка виросла та вийшла заміж за кохану людину. На жаль, їй недовго судилося бути щасливою дружиною... Рано овдовівши, вимушена була перейняти на себе весь тягар правління. Після смерті фараона Єгипетського царства, на руках у бідолашної жінки був неповнолітній спадкоємець і наступник престолу. На засіданні радників було вирішено, що до повноліття сина всі важливі рішення прийматиме вона. Почесне звання цариці Єгипту дало не просто могутність і владу над людьми, а можливість змінити світ на краще (ось що було її основним завданням).
     Могутня правителька постійно знаходилася під наглядом радників. Жодних невиважених кроків – холодний розум і кам’яне серце. Політика вимагає твердості та чіткості у прийнятті рішень. Почуття відходять на другий план.
     Народ поважав свою владарку: кожне її слово приймали як закон. Жінки намагалися наслідувати її вишуканим манерам. Чоловіки дивувалися появі на троні особи жіночої статі, але прислухалися до фантастичних думок, які підіймали Царство над усіма державами світу.
     Переконливість та вміння наводити аргументи – позитивні якості для представників будь-якої епохи. Скільки б не минуло років, скільки б не пройшло століть, а красномовство та гнучкий розум цінуватиметься завжди.
     Володарка корон Верхнього та Нижнього царства подарувала розквіт військової, торгівельної та культурної справ своїм підданим. Єгипет розцвів, милуючи кожного мандрівника, чия нога ступала в дивовижний райський куточок на Землі.
     Усе йшло рівно більше десятка років, але ненависть і заздрість оточуючих зробили свою справу – мудру царицю було отруєно на одному з прийомів, де відбувалися чергові переговори з греками.
    
     Х
    
     Греція – чудесна країна, одна з найбільш розвинених держав давнього часу. Її краса, культура та традиції вражають своєю неповторністю і самобутністю. Ми можемо знайти відбиток грецької цивілізації не в одному куточку планети. Це й елегантність мелодії арфи, і стиль легкості суконь, а також – неперевершена геометрія колонної архітектури.
     Завершимо свій нетривалий екскурс теренами Греції та повернемося до нашої героїні. За що її було вбито? Цю загадку намагалися розгадати покоління істориків, але жоден з них так і не наблизився до істини. Важко навіть уявити причину такого жахливого вчинку. Висувалося безліч теорій із низкою доказів, проте сьогодні ми знаходимося далеко не у тому сторіччі, щоб заявляти про щось зі стовідсотковою певністю. Та, на превеликий жаль, нічого не зміниться від дослідження причин – наслідок відбувся задовго до нашої появи на світ.
     Але нам вже відомо, що на цьому історія чаклунки з очима кольору меду не завершується. Попереду на нас чекають нові життя та пригоди дівчини, яка прагне змінити світ на краще. Після смерті її відправили на суд, де вирішувалася подальша доля кожного мешканця планети чаклунського клану. За усі добрі вчинки, а особливо, за відданість під час виконання завдання, – відважну душу було нагороджено дванадцятьма життями. Уявіть собі, дюжина реінкарнацій! Нові емоції та враження, перевтілення та переживання усіх подій вперше. Як же чудово повторювати перші кроки новими стежками; повторювати перші слова іншими мовами; повторювати власні думки у нових колах… Повторювати вперше… Дивне поєднання, яке і є найчіткішим відображенням дежавю у свідомості: «Повторювати вперше».
     Одне життя чародійка вже прожила як цариця Єгипту. Так склалося, що її убивцею був грек. Закономірно, чому дівчину було направлено заради спасіння саме цієї держави. Маючи певний досвід на політичній ниві (ще з минулого життя), чаклунка розуміла, що змінювати потрібно не Грецію, а її народ. Не так цікавилася вона позицією тогочасної Еллади, як невинними людьми, які так потребували допомоги.
     Нова роль мало чим відрізнялася від попередньої, адже й тут чародійка була знатної крові. Милозвучне звання «принцеса». Мрія чи не кожної дівчинки. Здавалося б, що все склалося просто чудово, якби не кілька факторів: не в той час, не в тому місці. Чаклунка потрапила не в найсприятливіші умови. У ті часи жінки не мали права навіть брати участі в голосуванні, не те що вносити пропозиції про якісь зміни.
     Та не для того повернулася вона до життя, щоб просто стояти осторонь! Скориставшись магією, юна принцеса переконала батька зробити певні нововведення, які покращили положення жінки у грецькому суспільстві.
     Переважна більшість радників не вподобала таких радикальних змін. Протести, тривалі суперечки та навіть бійки за відміну рішення не зламали твердості правителя (секретних чарів юної принцеси). Тому радники вчинили заколот, у ході якого загинула наша недосвідчена правозахисниця.
    
     ХІ
    
     І знову смерть змахнула чорною хустиною над головою нашої героїні. Жорстокий світ залишав усе глибші рани у її серці. Боляче спостерігати за муками бідолашної, тому було прийнято рішення. Його суть полягала в тому, що дівчині допоможуть освоїти надзвичайні чари. Це буде не просто здатність навіювати (як у попередніх життях), а потужніші магічні здібності. Такі заходи стали просто необхідними. Переміщення об’єктів у просторі – серйозні навички. Невміле застосування такого роду енергії може призвести до безповоротних наслідків. Але чаклунка з очима кольору меду своїми вчинками заслужила довіри представників Спілки нагляду за чаклунами. До того ж, їй потрібно було захищати себе від людей.
     Усе було набагато простіше, ніж минулого разу. Нова маска, яку приміряла рятівниця світу, виявилася дещо зручнішою. Чим зручнішою? Та хоча б тим, що новоспечена чародійка стала королевою Великобританії. Ми з вами знаємо: це просто постать для підтримки і продовження багатовікових традицій, але її голос мав вагоме значення у справах цілого королівства.
     Багато століть пройшло після того, як вона була грецькою принцесою. Час не стояв на місці: змінився не лише спосіб життя людей, а навіть їх мислення і свідомість. Але, як кажуть, від перестановки доданків сума не міняється, тому місія все та ж (хоча довелося трохи вдосконалити методи). Уже неактуальними були публічні виголошення промов на площах. Населення потребувало стабільності й добробуту. Відбувся раціональний розподіл обов’язків між громадянами. Загалом, цивілізація почала робити свої перші кроки, перетворюючи усе навколо на досконало злагоджений механізм. Пристрій, у якому кожне коліщатко мало свою власну функцію.
     Було відчутно, що третє життя виявилося приємнішим: чи то число «три» так вплинуло, чи то нові чаклунські здібності – невідомо. Та й сама епоха дала своє, адже люди стали більш піддатливими. Деякі з них навіть власними силами намагалися зрушити камінь байдужості. І, хоча, їх було небагато, але вони стали зародженням нового покоління «просвітлених», котрим відкрилися життєві таємниці.
     Чаклунці доводилося багато й самовіддано працювати. Хочу зауважити на тому, що її ім’я увійшло до ряду найвпливовіших людей на планеті. Так, попередні іпостасі (минулі життя) були не менш успішними. Проте, королева
     Англії змогла домогтися грандіозних звершень та змін саме за часів свого теперішнього правління. Вимірами такого успіху була не державна скарбниця, яка збільшилася у нечуваних масштабах, – а рівень життя кожного громадянина Об’єднаного королівства.
     Пройшло чимало років. Уперше за всі життя наша чародійка дожила до глибокої старості. Можу сказати, що це пішло їй на користь: зі спонтанної і рвучкої панянки вона перетворилася на справжнісіньку леді. Кожен вчинок виважений, кожне слово обдумане… Шкода, що людське життя має властивість скоро минати. Попереду ж було стільки задумів, стільки запланованих справ державного значення!
    
     ХІІ
    
     І знову роки очікування. Як же тяжко переживати розчарування знову і знову… Хтось інший уже давно покинув би цю місію, але не вона. Чаклунка з очима кольору меду ніколи не здається! Бажання відновити гармонію на планеті надихає та окрилює нашу чародійку. Шкода, що такі помисли оселилися у серцях небагатьох. Скільки добра могло б з’явитися у світі, сповненому розуміння та поваги один до одного! Скільки б посмішок засяяло на наших обличчях, якби кожен робив хоч по одному доброму вчинку за день! Думаю, що ідеальнішого місця у Всесвіті годі було б і шукати.
     Незважаючи ні на що, час, проведений чарівницею «по той бік», додав ще більше енергії, ще більше наснаги. Її серце забилося з новою силою, жилами потекла кров – кров королеви могутньої Франції. У цій іпостасі вплив на суспільну думку не вимагав надзвичайних зусиль. Гучні промови, наповнені глибоким змістом; започаткування нових традицій; внесення змін до рутинного життя громадян – не було політичними сходинками до всенародної любові. Усе це – спроби показати людям, що жити потрібно по-іншому. Королева стала справжнім сонцем для свого народу.
     Зміна оточення мала принести хоча б якусь користь, але ні. Занадто заплутані події. Проте, у цьому є свої переваги. Будучи невід’ємною частиною усіляких світських заходів, чародійка вивчила чи не кожну вагому персону при дворі. Серед них була ще одна представниця чаклунського світу. Це різко змінило русло думок нашої героїні, адже важко здогадатися що робить дві істоти з надзвичайними силами серед звичайних людей…
     Щоб не губитися у міркуваннях над тим, ким же була друга чаклунка, розкрию таємницю. Факт присутності кожної з них є доказом того, що у світі повинен підтримуватися баланс. Якщо порушити рівновагу, надавши людям лише «рятівника», то наслідків варто очікувати нищівного характеру. Як без ночі не настане ранок; як без холоду ми не відчуємо тепла – так і без ложки злої суміші не відчути нам чудесного присмаку добра.
     Наша чаклунка віч-на-віч зустрілася зі своєю абсолютною протилежністю. Очі кольору меду пронизував жорстокий чорноокий погляд відьми. Нетривала розмова між суперницями дала знати напевне, що жодна не збирається відступати від доведення до кінця справи усього життя.
     Неважливо, на якому боці ти граєш – перемога дорого коштувала для кожної з них. Вони чудово розуміли ситуацію, заручницями якої стали. Бути друзями чарівниці не можуть, а ворогами їх зробила сама природа. Тож…
     Так і не встигнувши нічого змінити, медоока красуня знову опинилася там, звідки починала свій шлях. Але тепер усе набагато змістовніше і чіткіше. Є визначена мета. На шляху до успіху присутні невеличкі перешкоди (у подобі рівносильної суперниці). Безліч питань роїлося у голові чаклунки. Їй важко було сформувати із них одну єдину думку. Боротися далі чи здатися? Покласти на терези справедливої долі своє серце, очікуючи, що зло невагоме? А, може, не варто ризикувати знову? Іноді кращим виходом буде обрати спокій, спочиваючи на лаврах за свої минулі перемоги…
    
    ХІІІ
    
     Відповідь на це питання однозначна – ні. Ні, ні та ще раз – ні! На нашу героїню чекають нові пригоди. Час – ХХІ століття, місце дії – Україна, життя – п’яте. Історія продовжується. Продовжуємо її ми: наші вчинки, дії та думки повертають чарівницю-рятівницю назад. Тривалі спроби відкрити людям істину так і не принесли бажаних результатів…
     Можливо, пора натиснути кнопку «стоп» і обдумати усе, що відбувається навколо? Потрібно багато часу, щоб проаналізувати події світового масштабу. Але почати можна просто зараз, зазирнувши у свою свідомість. Невеличка перерва дасть змогу обміркувати наше життя, спланувати подальші дії. Уже давно потрібно перебудувати свої драбини цінностей. Про який рух угору ми говоримо, якщо на вершині – «Я»? Як можна змінити щось на краще, якщо всюдисуще «Я» руйнує все, зважаючи лише на власні бажання й потреби?
     Звичайно, зовсім відкинути «Я» неможливо. У цьому полягає наша суть. Це – наш з вами внутрішній світ і він має право на існування. Але наше життя не побудоване на одних тільки «Я». Тож, давайте просто спробуємо замінити його на більш об’ємні поняття, у складі яких воно теж присутнє.
     Ось, наприклад, «сім’Я». Вона дає змогу не просто створити нову ланку суспільства, а склеїти власний мікросвіт, у якому є про кого піклуватися, окрім себе. «МріЯ»: важко у це повірити, але деякі люди мріють не лише про власний добробут. Їх турбують проблеми інших. Хтось хоче стати лікарем, щоб допомагати людям; хтось – учителем, щоб передавати мудрість і знання усім охочим; а хтось – митцем (художником, музикантом, поетом…), щоб поділитися часточкою своєї душі зі світом. «ЩастЯ»: комусь для повноцінного відчуття щастя вистачає елементарних обіймів з близькою людиною; усвідомлення того, що ти комусь потрібен. Деяким хочеться спочатку самостійно сягнути позначки «щастя» на шкалі емоцій, а потім допомогти у цьому іншим. У кожному випадку переважають добрі наміри, які розширюють значення «Я» до загальнолюдського виміру життєвих цінностей та пріоритетів.
     У чому ж секрет справжнього щастя? Чому чаклуни не підкажуть нам відповідь? Хіба це не змінить наш світ на краще? Ми зможемо стати безмежно щасливими, припинивши безглузді суперечки між звичайним і чарівним світами (що значно полегшить життя усім). Серед людей пануватиме мир і злагода. У Всесвіті відновиться гармонія… Здається, ми забули невеличку деталь: гармонія – це баланс. Повинна підтримуватися рівновага. Добре існує за наявності злого, біле – завдяки контрасту з чорним, тепле – у взаємозв’язку з холодом.
     Нам дано розум, щоб осмислювати власні вчинки. У нас є серця, що можуть битися в унісон мелодії любові. Композиції, під які танцюють наші душі – вічні. Щастя – неминуче для кожного. А тому, не намагайтеся зустріти в натовпі чаклунку з очима кольору меду. Вона не знає жодних секретів. Просто живе. Так само, як і ми – знаходиться у пошуках гармонії…