22:37 05.08.2018
Поздравляем победителей 46-ого конкурса:

1 Мудрун ai010 Миллиард лет одиночества
2 Мудрун ai002 Счастливчик Харон
3 Изольда Марковна ai028 Лестничный



20:11 24.06.2018
Отпечатан и готов к рассылке тираж 37-ого выпуска.
Отправка будет происходить по мере поступления заказов.
Заказы отправляйте Татьяне Левченко (ака Птица Сирин).
Поздравляем писателей и читателей с этим событием.


   
 
 
    запомнить
     
Регистрация Конкурс № 47 (осень 18) Фінал

Автор: ТроСер Количество символов: 20824
Конкурс № 47 (осень 18) Фінал
рассказ открыт для комментариев

aj014 Зірка з неба


    - Тату, а ти привезеш мені зірочку? - запитала маленька дівчинка, поглядаючи на небо.
    - Доню, боюся, це буде важко зробити. Зорі дуже великі та гарячі. До того ж, ми не так далеко полетимо, туди - де немає зірок. Та навіть якщо б ми і могли якусь із них забрати… а що як вона когось гріє, дає життя? Раптом вона комусь потрібна, як нам наше Сонце?
    - Ну тоді б я попросила лише маленьку частинку. Хай вони собі залишать решту зірочки. І ми їм щось можемо дати, - дівчинка підняла з-під ніг камінчик і незграбно кинула його догори. - Нехай візьмуть ось це.
    Тато підійшов до доньки й обійняв.
    - Моя ти бешкетнице, і як тільки мама за тобою встигатиме.
    Дівчинка взяла обох батьків за руки, повисла на них і почала розгойдуватись вперед-назад. Це був останній вечір, який сім’я могла провести разом. Вже завтра у Майкла починається тижневий карантин та заключний етап підготовки перед важливим польотом у космос. А сьогодні вони просто гуляють в парку, звідки відкривається прекрасний вид на стартовий майданчик Космічного центру імені Кеннеді.
    
    Останній тиждень перед польотом минав для Майкла у шаленому темпі. Потрібно було пройти купу тренінгів, перечитати стоси різних інструкцій та навчальних матеріалів.
    Зараз він ознайомлювався з даними про астероїд, до якого й готували місію. Майклові, як астрогеологові, такі матеріали були особливо цікавими. Виявилося, що це небесне тіло помітили ще декілька років тому. Спочатку астероїд нічим не вирізнявся серед сотень інших подібних об’єктів Сонячної системи, але згодом привернув увагу вчених з усього світу, бо змінював швидкість руху без будь-яких причин для цього. А подальші розрахунки траєкторії показували, що проліт об’єкта очікується на небезпечній близькості до Землі. Світова спільнота вчених зібрала екстрену нараду, де було вирішено відправити пілотований корабель до астероїда. На користь саме пілотованої, а не автоматизованої місії, було декілька причин. По-перше, «зустрічати» астероїд планували між орбітами Марса та Юпітера. Тому затримка сигналу з Землі і назад складала б до 13 хвилин - неприпустимо довго для потенційних ситуацій, де треба реагувати майже миттєво. По-друге, даний астероїд був цінним для науки. Його хотіли якомога детальніше вивчити. Ну і ще один важливий момент – в разі небезпеки для Землі траєкторію «гостя» треба було спробувати змінити.
    Майкл відклав всі матеріали і протер очі - читання дуже стомлювало. Той факт, що до старту залишалось декілька днів, додавав певної тривоги, ще й тягар відповідальності не давав повністю розслабитись. Майбутній астронавт все ж вирішив закінчити на сьогодні всі справи і лягти спати.
    Заснути хлопцеві ніяк не вдавалося. В голові постійно з’являлись чи то інструкції, як діяти в тій чи іншій ситуації, чи послідовності перевірки різних систем. Від усього цього розболілась голова. А ще свербів шрам на животі. Він завжди свербів від хвилювання або перед якимись важливими подіями. На черговому уявному проходженні однієї з перевірок Майкл, непомітно для себе, заснув.
    
    Настав день старту експедиції. Майкла привезли до центру підготовки астронавтів. Він вийшов із авто і попрямував у сторону головного входу, раптом хтось іззаду прокричав:
    - Гей, Майкле! Ти запасні штанці прихопив, чи будеш просити НАСА, щоб тобі нові прислали?
    Це був Чак - ще один учасник експедиції. Його специфічні жарти іноді дратували, але Майкл ніяким чином цього не виказував. Чак, будучи військовим, не зовсім схвалював цивільного у місії, але розумів - якщо людину взяли, значить було за що, і тому жартував обережно. Тим паче, що за час підготовки, хлопці багато працювали в команді й кожен вже знав певні особливості один одного.
    - Ти б підготувався до польоту та навчився якихось нових жартів, чи що. А то можна від нудьги померти. До речі, ти сьогодні ще не бачив нашого командира?
    - Ні. Та вона напевно вже сидить в скафандрі й чекає на старт, - відповів Чак. - Ви з нею, наче якісь ненормальні - марите цим польотом.
    - Що ти там знову вигадуєш? - наче нізвідки з’явилась Долорес. - Йдемо вже всередину, а то спізнимося на наш рейс.
    Долорес пройшла повз хлопців, злегка виляючи стегнами. Навряд чи найближчі півтора роки вона зможе це повторити. Чак та Майкл пішли за нею слідом. Вони теж не зможуть такого побачити найближчі місяці.
    Зайшовши всередину, члени команди миттєво посерйознішали і сконцентрувались на підготовці - на кону могла бути доля цілої планети.
    Старт ракети пройшов успішно. Спільними зусиллями команди на орбіті та центра управління польотами на Землі були проведені всі необхідні перевірки. Згодом команду перевели до капсул гібернації та запустили йонні двигуни – місія почалася.
    
    Відкривши очі, Майкл побачив лише порожні капсули інших членів екіпажу. Він відстебнув ремені й виліз назовні. Хлопець хотів окликнути когось із команди, але через нестерпний біль у горлі йому вдалося вичавити лише переривчастий хрип. Було таке відчуття, ніби він не розмовляв десятиліттями. Майкл згадав, що лікарі попереджали про можливі наслідки гібернації, але подумки вилаявся, бо було дуже боляче.
    Поряд із капсулою літала м’яка іграшка, яку кожен астронавт бере із собою в космос. Це був єнот - подарунок коханої донечки. Майкл відчепив його і поклав за пазуху.
    Хлопець вирушив на пошуки решти людей. Чак та Долорес перебували в носовій частині корабля, де знаходився відсік керування.
    - Ну і як вам спалося? - запитав Майкл.
    - Та хай йому грець, - відповів Чак. - Таке відчуття, ніби я цілий тиждень жлуктив віскі, а сьогодні мене раптом попросили порозв’язувати логарифмічні рівняння.
    - Чаку, в тебе як завжди, - Майкл підлетів ближче, посміхаючись. - Долорес, а ти як?
    - Та я наче в нормі, - не відводячи очей від дисплею, відповіла командир. - Мене бентежить інше - центр керування польотами на Землі мав надсилати оновлення траєкторії руху астероїда, поки ми спали, але я не бачу жодного повідомлення.
    - Може приймач зламався, чи модуль пам’яті пошкодився через космічну радіацію?
    - Не виключено. Та ні дублююча, ні резервна система з окремим ланцюгом живлення не записали нічого. Наче Земля просто забула про нас. Я спробую надіслати їм повідомлення. А зараз треба встановити місцезнаходження астероїда і почати корекцію нашої траєкторії. - Долорес занурилась в командний рядок консолі управління.
    Майкл підлетів до ілюмінатора і спробував там щось розгледіти. Вдалині було помітно маленьку світлу точку і більше нічого.
    - Гаразд, - промовив хлопець. - Я злітаю у відсік з продуктами, бо пити дуже хочеться, і повернуся.
    Повернувшись до модуля управління, молодий астрогеолог зайняв своє крісло.
    - Командире, який у нас зараз статус? - як у кіно промовив Майкл.
    - Здається, ми вийшли з гібернації зарано, бо за всіма показниками астероїд знаходиться далі, ніж мав бути. Ну або він десь затримався, поки ми спали.
    - Ти так кажеш, ніби про рейсовий автобус. Це достобіса велика каменюка, як вона може десь «затриматися»? - Чак втрутився в розмову.
    - Чаку, ти ж читав звіт вченої ради. Дізнатися причини такої поведінки - одне з наших завдань, - відповіла Долорес.
    - Так-так, звісно читав, але все одно не можу допетрати.
    Після місяців тренувань та підготовок, астрофізика й астрономія так і не стали сильними сторонами Чака. Але він був чудовим інженером-механіком в армії. Цього виявилось достатньо, щоб відібратися в команду.
    - Я відкоригувала траєкторію і ми зараз почнемо поступове зближення. Хлопці, приготуйте все необхідне для початку досліджень. За планом маємо декілька годин відпочинку і потім беремося до роботи.
    Перевіряючи обладнання, Майклові закортіло проаналізувати склад та структуру небесного тіла з допомогою спеціального сканера, не чекаючи офіційного старту. Але після запуску сканера, на дисплеї замість очікуваного графіка, що показував би різноманіття структур і мінералів була пряма лінія.
    - Дивно, - промовив він. - Або сканер теж зламався, або астероїд - це один суцільний алмаз чи щось подібне. Можливо треба підлетіти ближче, тоді щось зміниться.
    - Алмаз, кажеш? Якщо так, то наша місія може стати не такою вже й нудною. Залишилось тільки зупинити його на підльоті до Землі. Ну і командирові не кажи, що у нас під боком величезний алмаз, - підморгуючи, промовив Чак.
    Члени екіпажу закінчили підготування і пішли на відпочинок. В кораблі запанувала тиша.
    Сигнал небезпечного зближення з якимсь об’єктом розбудив усіх.
    - Що там сталося? - роздратовано пробубнів Чак.
    - Зараз подивимось.
    Долорес підтягнула дисплей керування ближче і почала аналізувати дані.
    Тим часом Майкл підлетів до ілюмінатора і почав роздивлятись навкруги. В якийсь момент він закляк від побаченого - в декількох сотнях метрів знаходився такий самісінький корабель.
    - Ви тільки погляньте, - Майкл ледве зміг промовити.
    - Що за чортівня? - прокричав Чак, теж визирнувши в ілюмінатор.
    - Я призупинила зближення. Схоже, що перед нами якийсь невеликий об’єкт і він не рухається відносно астероїда вже давно. Що ви там бачите? - запитала Долорес.
    - А я зараз тобі скажу що! Ми пролетіли п’ятсот мільйонів кілометрів від Землі досліджувати якусь дурнувату каменюку. Нас запхнули в маленькі коробочки і приспали, як мишей. І зараз неподалік від цієї каменюки ми натикаємось на корабель-близнюк. А що ти нам на це скажеш? - Чак помітно нервував.
    - Який ще корабель? - здивовано запитала командир. Вона підлетіла до ілюмінатора пересвідчитись. - І дійсно чортівня якась.
    Хоча для Долорес це була вже друга місія, та до таких несподіванок не готують в жодній програмі, на жодному тренуванні. Після нетривалої паузи вона запитала:
    - Які є ідеї, що це може бути і як ми будемо діяти?
    - Може це наслідки гібернації? - запитав Майкл.
    - Масові галюцинації? Не думаю, - відповіла Долорес. - Можливо, поки ми летіли, Земля відправила ще одну експедицію і ті прилетіли раніше?
    - Цілком ймовірно, але нам не казали, що готується ще одна місія. Та і нас би повідомили.
    - Майкле, ти забув, що у нас якась проблема зі зв’язком? На моє повідомлення Земля ще так і не відповіла, а перевірка систем зв’язку показує, що все працює, - розгублено промовила командир.
    - А знаєте що? Я думаю, що це китайці, - долучився до розмови Чак. - Незадовго до початку нашої місії, на заводі, де робили корабель, розкрили цілу ланку китайських шпигунів. Вони передавали різні інженерні рішення в Китай. Цю інформацію мені знайомий зі спецслужб «по секрету» розповів. Є підозра, що у китайців були свої плани щодо цього астероїда і вони скопіювали корабель, та запустили свою місію.
    - А хіба китайці не брали участі у розробці нашої місії? - запитала Долорес.
    - Брали, але що їм заважало розробляти власну?
    - Та загалом нічого.
    - Я пропоную ось що, - продовжив Чак. - Ти казала, що їхній корабель давно не рухається. Можливо з ним щось сталося, тож давайте підлетимо ближче, і я вийду у відкритий космос перевірю. Якщо нашій місії нічого не загрожуватиме, то ми просто передамо повідомлення на Землю і продовжимо.
    - Ні-ні, - відразу заперечила Долорес. - За правилами, якщо хтось із членів місії проявляє емоційну нестабільність, то вихід у відкритий космос йому забороняється. Я тебе не можу випустити.
    Хлопець вилаявся.
    - Ну нехай тоді Майкл піде. Якраз потренується перед дослідженням астероїда. Майкле?
    - Власне, я не проти. Та й бачу, що вибору в мене, як такого немає. Давайте відвідаємо наших «друзів»!
    Поки Долорес займалась зближенням із невідомим кораблем, Чак допоміг Майклові надягти скафандр.
    - Підліт завершено. Можеш виходити, - відзвітувала командир.
    Майкл відкрив вихідний люк, пристебнув гачок страхового тросу та виглянув із отвору. Навкруги було темно, лише астероїд злегка підсвічувався сонячними променями. Зараз він знаходився набагато ближче, ніж коли Майкл вперше його побачив. Корабель-чужинець потрапляв у тінь від новоприбулого корабля і від цього здавався зовсім містичним. Хлопець декілька разів смикнув страховий трос, а потім обережно, обдумуючи кожен рух, виліз назовні - це був його перший у житті вихід у відкритий космос, та ще й так далеко від Землі. Єдине хибне рішення - і можна назавжди залишитись частинкою безмежного простору. Але часу зволікати не було, тому Майкл сконцентрувався на завданні. Приклавши певних зусиль, він все ж таки дістався до іншого корабля. Наблизившись до ілюмінатора, Майкл заглянув всередину - освітлення не було, тільки мигтів датчик розгерметизації. Тут у хлопця виникло відчуття, що за ним хтось спостерігає. Астронавт озирнувся навкруги, та нічого підозрілого не помітив. Він вирішив облетіти корабель і зовсім скоро в носовій частині помітив отвір з нерівними краями, сантиметрів п’ять в діаметрі.
    - Схоже, твоїм китайцям не пощастило, - промовив Майкл у передавач. - Щось на високій швидкості прошило модуль. Напевно не змогли відремонтувати.
    - Справді? От невдахи. Ну тоді не затримуйся там. Хай собі відпочивають, - Чак заспокоївся і, схоже, трішки втратив цікавість.
    Майкл підлетів до ілюмінатора ще раз і посвітив всередину ліхтарем. Йому було цікаво, де ж подівся екіпаж. Промені ліхтаря вихоплювали з темряви знайомі силуети модуля, але людей не було. Світло потрапило на капсулу гібернації і підсвітило напис - «Чарльз Говард». Майкл нервово перевів ліхтар на сусідню капсулу. Там було написано «Долорес Ернандес». Він відсахнувся від ілюмінатора. Роздивлятись третю капсулу хлопець побоявся.
    В голові роїлися думки: «Чи це мені привидилося? І що ж це за корабель? А що сказати команді?»
    Раптом краєм ока хлопець помітив, ніби по астероїду пішла хвиля. Нерівності рельєфу то з’являлися, то зникали. Поверхня астероїда рухалась. В цей момент астронавт відчув наче якась сила тягне його у напрямку небесного тіла. Він відчував якийсь зв’язок. Ніби він – частина астероїда.
    «Ні, це точно якесь божевілля. Хвилі не можуть виникати на кам’яній поверхні. Хіба що під поверхнею знаходиться щось більш пластичне. Але тоді б наші датчики все показали. Нічого команді не говоритиму, бо тоді мене відсторонять від досліджень», - подумав Майкл.
    - Агов, Майкле, ти де там? Здається у нас іще гості. І ці вже рухаються. Хутко повертайся, - голос Чака свідчив про те, що він не жартує.
    
    - Що там таке? - сівши у крісло і пристебнувши ремені, запитав Майкл.
    - З нами зближається невідомий об’єкт. Візуального контакту поки що немає, але за всіма ознаками це ще один корабель, - відповіла Долорес.
    - Які ще сюрпризи чекають на нас? Чи зараз виявиться, що астероїд - це китайська військова база? - Чак знову рознервувався.
    - Слухайте, а може це проекції наших страхів, фантоми спровоковані радіаційним опроміненням, а ніякі не китайці..? - почав було Майкл.
    - Ти там не вдарився головою, коли через шлюз пролазив? Сам же бачив, як точно вони скопіювали наш корабель.
    - Ну так, але…
    В ту ж мить щось дуже сильно гепнуло в борт корабля. Зашипіли двигуни-компенсатори, гасячи раптове прискорення. На панелі заблимали датчики пошкодження корпусу. Через декілька секунд сигнал зник - спрацював автоматичний ремонт дрібних пошкоджень.
    - Вони ще й атакують! Треба знищити корабель ракетним ударом у відповідь.
    Долорес виглядала розгубленою, а слова Чака ще більше збивали її з пантелику.
    - Яким ще ударом? Наскільки мені відомо, у нас на борту тільки установки для зміни траєкторії астероїда. Спробуймо встановити зв’язок з іншим кораблем, скажемо їм, що ми не вороги й ніякої небезпеки не становимо.
    - Це не спрацює, тільки згаємо час. У нас є невеличкий набір туриста для екстреної допомоги, і я наказую його використати та стріляти на ураження, - продовжив Чак.
    - Але командир тут зараз я! - роздратовано крикнула Долорес.
    - Вже ні. В мене є таємний наказ міністерства оборони: в разі небезпеки - брати командування на себе. Саме це я зараз і роблю!
    - Стривайте! Мені здається, що сваритися та бездумно стріляти все ж таки не найкраща ідея, - втрутився Майкл.
    - Ти щось там казав про проекції? Поговори ще трішки і рідня буде дивитися на твою проекцію, оплакуючи втрату.
    Настав саме той момент, коли Майкл більше не міг мовчати.
    - Гаразд. Я вам не все розповів про нерухомий корабель. Всередині на капсулах гібернації я бачив ваші прізвища. Не схоже на китайців, чи не так? Це щось інше.
    - Господи, яка нісенітниця. Схоже вони так поспішали, що повністю скопіювали космічний апарат, навіть над написами не надто морочились. От не розумію, ти що, працюєш на китайців, що так їх вигороджуєш? А я казав начальству, що цивільним не можна довіряти. Нас намагаються знищити, а він якісь казочки розказує, - Чак не вгавав.
    - А якщо він каже правду і це дійсно не китайці? - спитала Долорес.
    - Ну а хто тоді? Та й навіщо ми взагалі про це говоримо? Хвилину тому ми мали розгерметизацію, ще один такий удар ми можемо не витримати. Тут уже стоїть питання не збереження місії, а нашого виживання! І я хочу жити.
    Чак натиснув кнопку пуску і з носової частини повільно виплила невеличка ракета. Потім вона спалахнула і полетіла у напрямку корабля, що наближався.
    Через секунд тридцять чужинський корабель яскраво спалахнув і уламки полетіли в різні сторони.
    - Ось так! Пряме потрапляння. А ви боялись, - радів успіху новоспечений командир.
    Але якийсь об’єкт із прискоренням рухався назустріч від знищеного корабля. Це була їхня ракета, випущена в останній момент. Цього разу вибух прийшовся значно ближче до носової частини. Від вибуху заіскрили панелі модуля керування, основне світло погасло, звідкись пішов дим. Від ударної хвилі корабель почав хаотично обертатись у просторі.
    На кораблі панувала гнітюча атмосфера. Долорес повністю занурилась в комп’ютер, не звертаючи уваги на все, що відбувалось навкруги. Майкл непорушно сидів у кріслі, думаючи про щось своє. Чак намагався зупинити обертання корабля, активуючи по черзі двигуни-компенсатори, але в нього нічого не виходило. Через деякий час він закричав:
    - Я вам не казав, але в тому таємному наказі був ще один пункт - в разі провалу завдання по зміні траєкторії, астероїд треба знищити. А оскільки ми навіть свою траєкторію змінити не можемо, то висновок очевидний.
    Хлопець повводив якісь команди на бортовому комп’ютері і натиснув кнопку Пуск, але нічого не відбулося.
    - Я перепрограмувала доступ. Ми й так вже достатньо знищили, - сухо констатувала Долорес.
    Несподівано корабель зупинив обертання і почав повільно рухатись в напрямку астероїда. Пищання та миготіння вмить припинились. Гравітація відчутно збільшувалась. Членів екіпажу сильно притисло в кріслах. В якийсь момент корабель різко зупинився, ніби приземлився на якусь платформу. Гравітація виросла настільки, що було складно дихати, не те що ворушити кінцівками. Корпус корабля почав деформуватися. З утворених розломів кисень тікав у відкритий космос.
    - Що в біса коїться? - крізь зуби промовив Чак.
    - Ми провалили місію, - сказала Долорес і втратила свідомість.
    Майкл лежав у кріслі й думав про сім’ю. Для нього було очевидним - це останні моменти життя. В руці він тримав іграшку-єнота і шкодував, що більше ніколи не побачить рідних і не обніме свою кохану бешкетницю. Астронавт насилу поглянув в ілюмінатор, де астероїд світився ще яскравіше, ніж раніше, і відключився.
    
    Яскраве світло пробивалось навіть крізь повіки.
    «Чи я вже в пеклі?» подумав Майкл і обережно привідкрив одне око. Від різкого болю потекли сльози. З часом зір призвичаївся і Майкл побачив білу стелю перед собою. Він злегка повернув голову, щоб роздивитись. Раптом звідкись почувся знайомий голос.
    - Тату, ти прокинувся?
    До хлопця підбігла дівчинка і міцно його обняла. Чи то дівчинка підросла і стала сильнішою, чи то Майклові було боляче від обіймів - він злегка зойкнув.
    - Обережно доню, татові треба відпочити, не навалюйся.
    Мама взяла доньку за руку і хотіла відвести.
    - Та нічого, я потерплю - прохрипів Майкл. - А що сталося, як я тут опинився?
    - Після приземлення ракети тебе перевезли в лікарню. Лікарі сказали - в тебе було сильне обезводнення, але ні переломів, ні ушкоджень, що їх дуже здивувало. Дядько Боб розповів, що в центрі не зовсім розуміють, які події відбувалися під час місії і хочуть з тобою поговорити про це. А ще він сказав, що в твоїй руці знайшли затиснутим камінчик. Він таємно виніс його і передав мені на пам’ять.
    Донька дістала з кишені камінець і дала татові. Це був фіолетовий алмаз розміром з квасолину.
    - А що з астероїдом?
    - Він змінив напрямок і полетів геть відразу після того, як ви до нього наблизились і щось сталося з вашим кораблем. Дядько Боб також повідомив, що за порятунок планети вам всім мають дати нагороди - Чаку і Долорес посмертно.
    Після цього дівчинка затихла і просто дивилась на тата.
    Раптом хтось постукав. Майкл поглянув на скляні двері - за ними стояли люди у військовій формі.
    - Ходімо доню, з татом хочуть поговорити, - мама взяла дівчинку і вивела з палати.
    Чекаючи на відверту розмову, Майкл намагався згадати всі моменти польоту, щоб не вигадувати зайвого, але не міг. Від хвилювання знову зачесався шрам на пузі. Хлопець простяг руку, щоб почухатись, але виявив, що ніякого шраму там не було.

  Время приёма: 23:22 17.10.2018