06:14 07.08.2017
Вітаємо переможців!

1 Фурзикова af006 Участковый
2 Левченко Татьяна af029 Мундштук
3 ЧучундрУА af018 Вискал Уробороса


06:39 23.07.2017
Сегодня, в 17.00 заканчивается приём работ на конкурс. Пожалуйста, не оставляйте отправку рассказа на последнюю минуту.

   
 
 
    запомнить
     
Регистрация Конкурс №43 (лето 17) Фінал

Автор: ВолодЙович Количество символов: 40113
Конкурс №43 (лето 17) Фінал
рассказ открыт для комментариев

af001 Люди і Спека.


    

      
    Весна.
    Потепліло вже звично рано. Десь у т.з. "лютому".
    Лицарі таємного ордену "котла й безальтернативної труби", знехотя, через силу, ледь не через сльози, але таки змушені були припинити теплопостачання. Аж в квітні. Втім, щоби люд не забував про своїх "благодійників" – заодно вимкнули й теплу воду. А що? "Проблеми індіанців – вождя не тривожать".
    Надія, майже заверещала, відчувши все розмаїття принад холодного душу, але якось та втрималась – іншого виходу не було, а широко розрекламованого "клейма" вона не хотіла. Зрештою, майже все було більш-менш просто й терпимо. Але. Було маленьке "але" – як змити шампунь? Холодною водою – бррррр. Морочитись з нагрівання води та ще й ошпаритись? Стригтись налисо? Ой, навряд чи. Попри всі переваги безмежної жіночої моди, що дозволяє ходити в чому завгодно – але на лисину вона чомусь не поширилась. Недогляд, але що вже зробиш.
    Все ще подумки здригаючись, Надія знову згадала вже звичне, але так само вперто неоковирне й негламурне слово – "бойлер". Тужливо зітхнула: “справжню мрію треба буде відкласти… і це задля якогось бойла…”
     
    Тіньовий Уряд Землі (ТУЗ).
    Весняні аналітичні звіти. Уривок:
    "План з впровадження бойлерів успішно виконується. Нагрів води за допомогою домашнього надлишкового тепла і/або Сонця, а також прості та дешеві засоби для цього – витіснені з основного інфо поля і ментально доступні лише некритичному відсотку людей."
     
    А бойлери, не думали й не писали, а просто робили свою чорну бойлерну справу: грілись і гріли все довкола…
     
    Літо.
    Прийшло, пролізло, вдерлось раніше.
    Бо сонце шаленіло… Принаймні, саме так всі й подумали.
    Надія вмирала. Принаймні, їй так здавалось.
    “От чому я заздалегідь не купила кондиціонер?” – мучила себе думкою. – “А нині пізно. І задорого, й черга…”
    “У всьому винна влада!” – раптом згадала Надія і трохи тим втішилась. – “Саме вони глобально розігріли Землю, щоби ми, порядні люди, мучились”.
    “Але помста – колись, якось… потім. Як врятуватись нині? Як. Як. Як… Бінго! Інтернет повинен все знати.”
    Результати пошуку:
    • кондиціонер (К);
    • кондицінер?
    • домашній фонтан – ціною 10 К;
    • прибудинковий басейн за ціною 100 К.
    “Негусто якось… Ослаб Інет. Не той він вже. Вже не вирішує всі проблеми” – зажурилась Надія, майже змирившись з думкою, що К – неминучий.
    Ще спекотніший наступний день – остаточно зламав її волю. Бо холодильник, зараза, навіть виставлений на повну потужність – вперто не хотів охолоджувати приміщення.
     
    Отже, як невідворотна неминучість – день К таки настав.
    Надія ніжилась у струменях холодного повітря. Це було щастя. Абсолютне…
    А хоча… Через кілька годин, відчувши дивний запах, Надія занепокоїлась: “Щось не так…” І от, цього разу, Інет не підвів: рясно насипав сторінок із невичерпним переліком всіх вад і побічних ефектів кондиціонування, додавши вгорі родзинку з "хворобою легіонерів".
    Розпач охоплював, огортав, заполонював, гриз Надію, і вже майже святкував перемогу…, але не встиг. Інет, мов старовинний лицар, безкорисно прибіг на порятунок: повідомив, що відкриті вікна вирішують всі-всі проблеми.
    Вмиротворена Надія ніжилась насправді.
    Бойлер грівся й грів.
    Праска остигала, але пишалась своїм родичем.
    Холодильник безуспішно намагався їх наздогнати і вимагав зарахувати йому ті 3 кВт•г тепла, що їх виробляє за добу людина.
    Пралка, комп, телевізор… – втомлено плелись в хвості.
    Кондиціонер витягував все те тепло на вулицю. Але воно заходило, задувалось назад, крізь відкрите вікно: ще раз "попрощатись" і подякувати творцям. Його знову витурювали. І знову… І всі були при справах. Лиш обділений холодильник тихо й невдоволено бурмотів у куточку, почуваючись дрібнотою поряд з енергетичними важковаговиками. Але всі, спільно й завзято, як мурахи – гріли все, до чого могли дотягнутись. А помножені на мільйони квартир і підсилені мільйонами автівок – ставали справжньою силою в межах мегаполісу.
     
    ТУЗ:
    "Темпи провадження кондиціонерів недостатні.
    Пропонуємо знизити на них ціни. Також варто профінансувати доступнішу електроенергію. Хоча б уночі".
     
    Практиканти на заводі холодильного обладнання.
    Мозковий штурм.
    – А чому б не зробити холодильник, який влітку виділятиме тепло на вулицю, замість гріти приміщення? Просто зробити коробку для радіатора з примусовим видувом повітря назовні – через якийсь шланг!
    – І кондиціонер можна вдосконалити. Додати іонізатор повітря. І кращий фільтр.
    Керівник:
    – Так. Ви чого розшумілись? Ви практиканти чи що? От і практикуйтесь. Робити прості й дешеві, гм…, вироби!, які надійно працюватимутимуть впродовж гарантійного терміну, а потім так само надійно ламатимуться.
    – Як це ламатимуться? – прожебонів спантеличений студентик.
    – Просто. Просто додайте в схему слабку ланку, яка гарантовано деградує чи зламається за 3-5років. Не більше 6 з половиною. І то лиш для найдорожчих моделей, яким ще й продаватимемо "розширену гарантію". Це ж елементарно, "ватсони" ви зелені.
     
    Осінь.
    Довго не приходила. Почувалась бідною родичкою біля вгодованого, розжирілого, насиченого теплом Літа.
    Лише коли в спину почала дмухати Зима – вона таки визирнула. Сором'язливо й ненадовго…
    Але кого це хвилювало?
    Втім, зачувши поживу, активізувались вже згадувані "лицарі котла…" Ще було тепло на вулиці, а вони вже розпікали батареї людям.
    Надія не розгубилась і пішла перевіреним шляхом. І, о чудо, кондиціонер знову вийшов переможцем в двобої добра й зла.
    На жаль, вся темна правда про цей герць розкрилась, коли прийшли платіжки за тепло і електрику. Остання непокоїла Надію ще влітку, але в сумі вони змусили її спітніти, навіть незважаючи на прохолоду, й усвідомити, що так далі "жить ніззя".
     
    ТУЗ:
    "Бажано створити умови для необмеженого використання ком.послуг людьми. Це відкриє надзвичайно цікаві перспективи. Рекомендуємо масове впровадження субсидій, оскільки саме вони завадять людині побачити, що найбільша частина її місячних витрат – енергоресурси."
     
    Зима.
    Ослабла, немічна – вона насилу прорвалась у мегамісто. І майже одразу усвідомила свою помилку. Звідусіль у неї впивались пекучі подихи й спалахи. Рвали на клапті, шматуваши, пережовували й ковтали. Зима відчайдушно борсалась, кидала всі сили проти пекельного міста, оголювала льодовики на полюсах. Але програвала. І вона. А згодом і всі вони…
    А люди, бідолашні люди, страждали, позбавлені свого священного права – ходити вдома в спідньому. Або й найприродніше – голяка – як і будь-які інші безшерсті тварини.
    Втім, увесь цей жах тривав недовго. Зима здалась і пішла зализувати глибокі рани…
     
    Весна.
     (коло замикається…?)
    Вже звично рання.
    А Надія господарювала. Вдома. Витерла піт і тужливо подумала, аж вголос, про свою важку долю:
    – І вони ще кажуть, що ми, жінки, не працюємо. А насправді, живемо майже що цілодобово ніби у пеклі – злякано зиркнула на вже ненависну батарею централізованого опалення, боячись таки побачити гемонське полум’я. Пощастило. Його не було. Поки-що…
    – За що мені це? Я ж хороша. Ну щонайменше – непогана. Ні, таки хороша! За що мене в пекло? Прію тут як свиня… А ще ж зима, календарна! – пропищала, задихаючись сухим дряпучим повітрям, і гірко заплакала.
    Аномальна домашня спека тривала вже понад тиждень. Виснажувала людей, знеохочувала рухатись, висмоктувала сили, гасила мозок… Кожен м2 проклятого житла щодоби марнотратно жер по 2 кВт•г тепла – якраз в три горла. Стовпчики термометрів вперто тримались понад 30°С…
    Спека не лякалась ні відкритих вікон, ні навіть дверей. А й справді, чого там боятись якогось нуля або й слабкого морозцю, якщо маєш безмежні ресурси – ніби з самого пекла? Легко, невимушено й неперервно жертвувала частину себе на обігрів вулиці. “Ууух. Лоскотно. Але мееенеее щеее багато єєєє…”
    Більше того, навіть всесильне телебачення не вразило батареї, і вони так само завзято катували все живе довкола, не зважаючи на якісь там вечірні новини по загальнонаціональному каналу ТБ.
    Надія згадувала подробиці: “показували одну згорьовану сусідку. Навіть рослини у неї в’януть! Але чим їй допомагає мокрий рушник на батареї? Може й собі спробувати? Бо ж якщо вийти в мокрому одязі на вулицю, то буде ой-як холодно! Може й батареям так буде? Хай знають…”
     
    Думки у спеку плутані, тому закономірно, що невдовзі мокрий рушник грівся від розпеченого чавуну. Вода, зі властивою їй ненаситністю, поглинала тепло, завзято випаровувалась і летіла гарячою, насиченою парою – гріти все довкола… Термометри здригнулись і поволі посунули вгору.
    Втім, так було не у всіх будинках. Цьому "пощастило" особливо…
     
     
    Незабаром.
    Всеволод читав листи. Оберемок був невеличкий. Втім, відповідний до значимості партії.
    “Це пропущу. І це. І навіть це. Бідолашна секретарка. А їй же ж в рази більше переглядати. І що ж там на вході, коли навіть найкращі листи – отакі нездалі?”
    Аж раптом один аркуш зацікавив депутата. Жителі висотки знемагали від спеки. Взимку!
    “Дивно це якось… А хоча… Непогана тема! І легко можна розробити порядок дій для таких "гарячих" випадків. І люди знатимуть хто їх врятував. Тож, може й не такі страшні ті вибори, як їх малюють!”
    “Але ж і дика ситуація. Пітніти взимку. В голову не вкладається. Добре, що маю регулятор на батареї… О! Саме час ним скористатись, бо скоро сонце світитиме у вікна. А голову таки треба тримати в холоді, інакше "не варитиме."
     
    Але, просування ідеї в маси – "забуксувало"… Вона чомусь не потрапляла в новини й телевізійні проекти. Її щоразу заступало щось "важливіше". Наприклад, собака десь когось покусав. Ну може й не покусав, але невиправдано зло обгавкав і навіть трошки послинив штанину зубами. Немитими! Звісно ж, це "важливіше" за мільярди, які країна витрачає на зайве опалення…
    Правда, вдалось виступити на громадському телебаченні. Але хто його дивиться? Бо ж навіть якщо там і буває щось цікаве, то вони таки примудряються подати те у якнайнезручнішій формі. Наприклад, фільм, хоч і цікавий, пізнавальний, але тривалістю понад дві години – можуть показати без жодної рекламної паузи чи хоч би якоїсь перерви! І далеко не всі глядачі готові до такого "екстриму"…
    “Гм… Халепа.” – думав Всеволод. – “А втім, і не мало бути просто. Олігархи-теплопостачальники так просто "клієнтів" не випустять. І свої телеканали для цього не нададуть. І друзів-олігархів про те саме попросять. Але тема таки вдала для передвиборчої компанії, особливо якщо врахувати, що голосування якраз у квітні, коли спека буде справді нестерпною.”
     
    Минуло кілька днів.
    Всеволод, з якимось незрозумілим неспокоєм, роздивлявся двох відвідувачів. Ох і не подобались йому погляди цих дивних очей. “Таке враження, що вони й не кліпають!”
    – То яке у вас питання? – урвав, нарешті, моторошну тишу.
    – Нам порадили перейти одразу до справи. Пане Всеволоде, ви не тим зайняті. Ми не схвалюємо. Навіть можна сказати – категорично проти. Ні, вам не треба знати, кого ми представляємо. Пропонуємо 1 млн. € (кількома траншами) за зміну позиції і співпрацю з нами. Вам необхідно публічно вказати вагомі причини, що унеможливлюють виконання поточної програми. Ось текст. Бо інакше…
    – Ого. (“вже мільйон…; хоч я і не зміг пробитись на комерційні канали!”). І скільки ж часу я маю на роздуми перед тим, "інакшим…"?
    – Добу.
    “Гм; але таки добре, що не маю коня; втім, посилити охорону, а потім поторгуватись – мабуть, варто…”
     
     
    ТУЗ (Тіньовий Уряд Землі).
    Головує пан Роокт.
    – Панове. Серед наших назріває невдоволення тим явищем, яке зветься "надшвидким зростанням людської цивілізації". Але, перш ніж розвіювати сумніви і пояснювати, як хтось, самоназваний "розумним" (офіційно, та ще й латиною), може рухатись семимильними кроками, але в прірву, ми все обговоримо й виробимо спільну позицію.
    Вам всім заздалегідь роздали розширений позаплановий звіт. Кожен з вас відповідальний за частину наших досягнень, але я певен, що буде цікаво ознайомитись і зі здобутками колег. А потім ми його обговоримо.
     
    ЗВІТ
    1) Розігрівання міст і маскування його під "глобальне потепління внаслідок СО2" – успішно:
    1.1) Профанація ідеї "зеленої енергетики" – вдалась;
    1.2) Боротьба з ГЕС – переможна.
    2) Культивація жлобства і нерівний поділ праці серед людей; створення дедалі більшої маси "зайвих людей" – успішно:
    2.1) Повсюдна імітація кипучої діяльності й навмисне ускладнення простих речей і життя в цілому – аж кипить;
    2.2) Рабство (де-факто) у екваторіальних і тропічних країнах – збережене;
    2.3) У холодніших місцях – створення його "добровільного" різновиду – вдалось.
    3) Скеровування людей у потрібному напрямку, за допомогою нашої мас-медіа імперії – успішне:
    3.1) Реклама всілякого енергоємного непотребу – незмінно дієва;
    3.2) Ослаблення людського генофонду (дешевими методами, зокрема й інформаційними атаками) – очевидне;
    3.3) Закладення передумов невиліковності ракових та інфекційних епідемій – успішне;
    3.4) Експеримент з доведення до самогубства малих людинят – на диво вдалий.
    
     
    Пан Роокт дочитав, задоволено усміхнувся і просичав:
    – Ох і гарно ж! Але й дійсно можливо, що не всі добре розуміють процеси за межами своєї професійної діяльності. А отже, і не вірять деяким пунктам. Тому прошу – питайте. Не дозволяйте сумнівам себе точити.
    Озвався міністр культури.
    – Я не зовсім розумію про яку профанацію зеленої енергетики йдеться. Ті людиська вже мало чи не всюди понапихали сонячні батареї (СБ). Думаю, ситуація загрозлива…
    Міністр енергетики заспокійливо вишкірився:
    – О! Панове, СБ – то, на перший погляд, звісно ж страшно. Але задумайтесь: чорна чи й темно-синя поверхня, якщо її ще й активно охолоджують (для збільшення вихідного струму), чудово нагріває довкілля. Люди, які так тішаться тими СБ – навіть разу не тримали їх у руках. І не уявляють, як ті батареї розпікаються під сонцем. І що електрика – то майже що побічний ефект сонячної батареї!
    – Неймовірно!
    – Типовий ККД СБ = 8…20%. Тобто, кожен кіловат електрики супроводжують 4…12 кВт тепла. Яке навряд чи використають. Найімовірніше, просто звіють повітрям, чи змиють водою. І той неприродній нагрів (бо Природа зазвичай не містить чорноти; каміння, пісок – відбілюються на сонці) вже не щезне. На відміну від тепла й СО2 після спалювання дров, газу, нафти, вугілля… Бо налагоджена мільярдами років система фотосинтезу таки краще знала, як мають співвідноситись температура, СО2, хмарність і як все те регулювати. Але ми її зламаємо. Вже скоро. Пошили міф про шкідливість СО2 і він на диво добре прижився. Навіть не знаю як йому це вдалось. А той факт, що саме завдяки цій СО2 рослини можуть вилучати енергію (тепло) з повітря й створювати хмари-віддзеркаювачі – здається вже й не беруть до уваги. І хто зна, як Природа відреагує на підвищення температури не маючи додаткового СО2?
    Отже, викопне паливо – демонізоване. І якраз вчасно: після того, як вдалось використати для розігріву значні його запаси за лічені століття. Розробка кращих, чистіших методів спалювання і переробки – немодна відсталість. Слідом за викопним, дискредитоване й біопаливо – це і є найвизначнішим нашим досягненням. І навіть якщо АЕС вже не вдається поширювати, внаслідок нездатності людей безпечно їх експлуатувати, то хоч би й завдяки СБ є всі шанси, що потепління стане незворотнім. Грітимуться і СБ, і невикористані біо-ресурси теж – коли гнитимуть, затавровані як непотрібні.
    Крім того, зверніть увагу на ще одне значне наше досягнення: зусебіч очорнена також і ідея ГЕС. Ми довго над цим працювали. Бо у середні віки ситуація була й справді жахлива – кожен придатний шматок будь-якої річечки мав загату, млин… Нині ця ідея вбита й похована.
    – О! То це ви доклали рук до катастрофічних руйнувань гребель?
    – Ми старались. Але без людей і їх бажання "зекономити на будівництві" або нашкодити сусідам – було би важче. Бо все, що робимо – мусимо робити не викликаючи якнайменших підозр. Якийсь час ми навіть заохочували затоплення під водосховища великих рівнинних територій, де користь ГЕС вкрай сумнівна – щоби спаплюжити ідею в цілому. І воно того варте. Тепер закриття гірських ГЕС (інколи навіть на рівні проекту) – це подвійний тепловий виграш для нас. По-перше, збережемо високу швидкість води, і вона матиме змогу саморозігріватись тертям. А по-друге, людям доводиться добувати енергію гріючи Землю всілякими АЕСами, СБ і т.п. З чим усіх нас і вітаю.
    І, крім того, це ж така цікава розвага: спостерігати як вони раз за разом будують житло на споконвіку затоплюваній території, а потім пищать як миші, коли висока вода, стікаючи зі всуціль знелісених схилів і не спинена неіснуючим каскадом гребель, таки приходить (сюрприз!) і за день все руйнує. А люди, навіть аж на державному рівні, виділяють кошти на т. з. "відновлення". Причому, дивовижно, що відбудовуються на тому ж непридатному й небезпечному місці! Або, наприклад, замість добувати торф, вони дозволяють йому "самозайматись" влітку і просто так гріти й задимлювати повітря. І так рік за роком! Нє, ну хіба не цирк? Не хочу здатись людинолюбом, але без них, мабуть, буде не так весело.
    І одразу ж передбачаю заперечення щодо вітроенергетики. Але насправді – і це не проблема. Навпаки – саме зменшення сили вітрів дає нам можливість так легко розігрівати міста (чим багато з нас вже скористалось, переїхавши ближче до полюсів). А міська спека – чудовий привід влаштувати полювання на “злочинні СО2”.
    Отже, з енергетикою все гаразд. До речі, маю цікаву ідею для оформлення у майбутньому якогось пам’ятного мавзолею для людства. Уявіть: поле повне СБ, а в центрі – вітряк, і тиша…, лиш інколи вітерець гуде в лопатях, чи попискують збиті ними пташки…
    Разом з тим, у свою чергу, хочу зазначити, що мені не зовсім зрозумілий пункт про зростання кількості "зайвих людей". Так, у країнах де наша влада непорушна (а це, на жаль, поки-що, лише екватор і тропіки), ми вже змогли довести людей до апатії, байдужості й деградації. Але холодніші пояси Землі мене непокоять. Там, здається, неабияка економічна активність…
    Озвався міністр економіки:
    – Я чекав цього питання. Але запевняю: нема причин для хвилювання. Якщо звикнути до метушливості теплокровних, то видно, що справжньої загрози – нема. Люди наразі завзято поборюють одне іншого. Як і споконвіку, з нашою допомогою – спочатку автоматизують працю, а потім, коли її загальна кількість закономірно зменшується, то не відпочивають, не роззираються довкола, не планують краще майбутнє, а гризуться між собою за дедалі більший шматок праці (з меншого "пирога").
    Власне, що шаленіша десь економічна активність (т. метушня), то більше праці було вкрадено у інших, т. з. депресивних місць. Люди спотворюють статистику, але вже неможливо приховувати, що третина або й половина працездатного населення є безробітною і поступово деградує від бездіяльності… Якщо врахувати, що працездатні в деяких країнах й самі в меншості відносно всього населення, то стає зовсім весело. Дедалі менша кількість людей може становити для нас загрозу. Бо частина людства вже в прострації, а решта загнана абсолютно невиправданими, але таки масовими недосипанням і зростаючою складністю і виснажливістю праці й життя – поступово теж дійде (хоч і з іншого боку) до такого стану. Депресії універсальні.
    І, зрештою, хоч би на підсвідомому рівні, більшість з них, мабуть, усвідомлює, що працюючи (за)багато – краде право на працю у інших. Причому, без вагомих на те причин. У поєднанні з популярною і схвалюваною (принаймні, на словах) заповіддю типу “не вкради” – гарантованим є наростаючий когнітивний дисонанс. Але зупинитись вони вже, мабуть, не можуть. Все це вкупі – золоте дно для нас. Та ще й невичерпне. Повсякчасний надлишок робочої сили – зумовлює її знецінення. А бажання працюючої людини "відновити справедливість" і витиснути для себе більше з перегрітого ринку праці – ще додатково здешевлює рабів. Як справжніх, так і самопродажних. Це стійкий зворотній позитивний зв’язок. Система саморозігрівається. Власне, маємо самопідтримуваний демпінг. А людській владі він і досі здається вигідним.
    Та й взагалі, просувати наші ідеї, роблячи їх явно принадними – то найпростіший і найдієвіший шлях.
    Їх дрібні уряди знають, що "глоб.потепління" не існує, але завзято з ним "борються" про людське око, бо при цьому виникає можливість добряче, хоч і суто локально, для обраних, "нагріти руки". Спочатку – на субсидуванні т.з. "зеленої енергетики". Потім – на дешевизні, майже безплатності, виробленої нею електроенергії. А нині, потроху привчаємо людей до думки про перехід з покіловатної тарифікації – на енергетичні "пакети послуг". І, звісно ж, це буде подане як життєво необхідний крок – "задля" підтримання енергомереж у справному стані. Людська влада вже розсмакувала вигоду для себе від такого ж здирництва в телекомунікаціях і навряд чи зможе відмовити собі у "продовженні банкету". І лишень уявіть, які це відкриє перспективи для нас!
    Погляньте, як вже нині люди завзято вигрібають проплачені хвилини і гігабайти. Вони готові годинами просмажувати свій мозок мобілками, і нескінченно лазити інетами в пошуках лайок і лайків – навіть якщо підозрюють, чи й знають, що це їм шкодить. Формально, для пристойності, ще існує помегабайтна і похвилинна тарифікація, але, де факто, скористатись нею майже неможливо – потрібно мати на рахунку не більше кількох гривень, щоби не бути ощасливленим одноденною "пакетюлькою". І вони тихо терплять це знущання. Справжнє "мовчання ягнят". Здається, їм так навіть подобається. Загадкова людська душа…
    А щойно введемо абонплату і за енергоресурси – вони зі ще більшим натхненням і так само дощенту вигрібатимуть проплачений "енергопакет послуг" – здавалося б, зовсім безпечних і навіть приємних. А ми, відтак, просто плаватимемо у теплі, купатимемось в ньому.
    Бо з точки зору людини все буде просто:
    * Навіщо перекривати батареї – якщо можна відкрити вікна й безкарно гріти вулицю?
    * Навіщо пускати теплу воду тонким струменем, якщо вона безплатна?
    * Навіщо вимикати газ, якщо сірники грошей коштують?
    * І чи треба зачиняти вікна, якщо живлення кондиціонера вже оплачене?
    Не відповідайте. Питання риторичні.
    Причому, цього разу їхня економіка не розпадеться, як то було у попередньому експерименті – на 1/6 суходолу. Тепер все рухатиметься до переможного кінця по всій Землі. До нашої перемоги!
    А людська влада не становить загрози, очманіла від таких щедрот, "манни небесної", "чуда природи", і взагалі: безупинного врожаю чистої вигоди.
    – Але ж у них бувають вибори. Хіба люди не можуть змінити ситуацію?
    – Від виборів всі вони так само очікують лише особисту вигоду. От, наприклад, у багатій Європі молодь масово безробітна. Але їхніх голосів замало для зміни ситуації. Це демотивує голосувати. Як наслідок – політичні партії взагалі переорієнтовуються на старший електорат. І дедалі більше людей так і залишаються зайвими.
    Але маємо усвідомлювати, що лише за умови цілковитої таємності, непомітності з нашого боку, ця їх гонитва за хвостом і самопожирання матимуть бажаний наслідок. Приблизно такий, як і наближення мікрофону до працюючих від нього акустичних систем. І ми повинні бути готові вчасно втрутитись, бо "людський бунт – нещадний і безглуздий", що навіть і самі визнають деякі з них. У давні часи ми відтіснили людей до полюсів (подія відома у них, як "втрачений рай") саме задля освоєння холодних земель; і скоро зможемо пожинати плоди.
    – Чи не надто оптимістичне таке бачення? – знову втрутився мін. культури. – Може, вони розумніші, аніж здаються? Бо от, наприклад, німці, попри всі мої зусилля, доводять свою ощадливість, як економічну, так, зокрема, й енергетичну, аж до непристойності, та ще й відходять від атомних станцій до викопного палива! Хіба ж це не суперечить вже заявленим досягненням, і не є загрозою, що відбудеться стабілізація економіки й енергетики, а ми втратимо перевагу?
    – Насправді, економність у німців – лише видимість. Заощаджень не так вже й багато мають. Так, вони аж занадто утеплюють житло. І ми поки-що не знайшли протидії. Але кожному з них треба дедалі більша площа того житла. Більше мотлоху. Більше марнувати їжу. Більше всього. І от, людина у країнах золотого мільярду споживає енергії таки в рази більше не лише за слона, а й за марнотратних жителів неекономного третього світу. Бо зрештою, все зводиться до суми витрачених грошей (з урахуванням паритету). На жаль, при незначно більшій тепловій віддачі, сміття багаті люди виробляють аж занадто. Найгірше, що забруднюють воду – її складно буде потім очистити. А от вони вважають, що якщо перекинути брудні виробництва в 3-й, бідний, світ, то проблеми ніби й нема. Але ж ми не можемо дивитись на Землю так вузькозоро як вони.
    Тому й надалі триматимемо людство у бідності.
    Мене значно більше непокоїть інше: як довго вони нас впритул не помічатимуть? Я добре знаю, що люди неодноразово доводили свою, як це назвати…, недалекість. Наприклад, в часи ГУЛАГу ми проводили досліди: і от, в’язні у бараках, коли їм влітку вмикали опалення, щоби дізнатись, як саме витримують спеку, ще й самі погіршували своє становище – накривали батареї ганчірками, змоченими сечею! Нащо!? Буде ж додаткове тепло + ще й сморід. От і помирали на верхніх лежаках. Отже, в умовах спеки, мозок у багатьох з них не вмикається навіть під страхом смерті. Але, все-таки, і у людей є фахівці, які зобов’язані ж таки думати далекоглядно. Хто з нас, і як, їх стримує?
    – О! На це вже зможу відповісти я – самовдоволено оскалився пролазливий мін.культ. – Наша імперія мас-медіа недарма їсть свій хліб. Думаєте просто було змусити людей зненавидіти крихітну, неагресивну і навіть життєво необхідну (рослинам) молекулу СО2?
    От, з журналу The Economist: "зростання концентрації СО2 з 311 частинок на мільйон (ppm) у 1950-му до трохи більш як 400 у 2015-му." Кого може вразити зміна 0.031% на 0.040%? Неотруйної й інертної речовини! Та ще й "темпи її зростання від початку цього століття, схоже, сповільнюються. За даними Кінана (команда науковців на чолі з Тревором Кінаном із Національної лабораторії ім. Лоуренса в Берклі), між 1959-м і 1989-м рівень CO2 підвищувався від 0,75 до 1,86 ppm за рік. А з 2002-го і донині ледве зрушив із місця."
    Падлючі "рослини розрослись ще на 18 млн км2" і, відтак, почали більше їсти! Отже, суто для людей – паніка безпідставна. Але той таки журнал часто ниє про "глоб.потепління". Бо що люди могли зробити проти наших простих і дешевих вкидів дезінфи? Це ж схоже на бій зі списом проти вітряків. Та ще й у мегаполісах і справді наростала спека. Але дослідити й спростувати наші фейки – людям надто дорого обійдеться.
     А от ми, довго, наполегливо й поступально, працювали над популяризацією ідеї про глобальне СО2 потепління. Причому, без суттєвих затрат. І нині СО2 вже демонізована. Майже для всіх людей. Це вже "тренд". А може й мода. Чи навіть релігія для когось.
    Зате рослини права голосу не мають. Та й окремі люди – власне теж. Бо для глибокого думання і широкого висловлення теж потрібні гроші, гранти… А хто ж їх дасть на немодні справи? Та й взагалі – ми неодноразово їм доводили, що йти проти трендів, моди, релігій – майже як … плювати проти вітру. Або, загальнодоступною мовою, для найпростіших: "не тринди проти тренду".
    Думаю, загрози вже нема.
    О! Мода! Як багато у цьому слові. Ми всім завдячуємо їй. Бо що ще може змусити розумну істоту поводитись ірраціонально, перекреслювати майбутнє: своє власне або навіть свого виду – задля якогось чергового різновиду скляного намиста, дзеркальця, брязкальця чи й взагалі чогось "віртуального"? Оооо…
    Пан Роокт нервово смикнувся і постукав молоточком, щоби привернути увагу присутніх:
    – Ми вас зрозуміли. Дякуємо. Панове, як бачите, кожен з нас знає свою справу, і сумніватись в результативності нашої праці – нема підстав. Тому, раджу у випадку будь-яких вагань – обговорювати їх з колегами. А узагальнену інфо доводити до відома підлеглих.
    А наразі маємо й інші питання. От, наприклад, ніби-то й дрібниця, але вона може розростись до неприємностей. Депутат на ймення Всеволод, з напівдикої країни, де нам і досі вдається, хе-хе, безкарно опалювати вулиці, будує свою передвиборчу кампанію на питанні зниження витрат на тепло, яке ніби-то подають "надмірно". А для нас, звісно ж, небажаний настільки широкий і тривалий розголос на цю тему. Які будуть пропозиції?
    – Невже це так критично?
    – То ж в Україні…
    – А… – скис невгамовний мін.культ. – Дійсно… Їй пальця в рот не клади… Раз недогледіли – і от у них вже гральну карту назвали ТУЗом. Так і не вдалось перейменувати… Вдруге не простежили – і вони частково пережили ГолодоМор. Втретє – і от вже недобитки повзуть під захист ЄС. Ох…
    – То може купити? Такі "креативні" повинні працювати на нас. Вже віддавна розтягуємо їх по всьому світу, щоб не накопичувались. До речі, пора й за паролімційців братись, бо непропорційно золото збирають… А на тлі убогості їхньої медицини, це й взагалі вкрай підозріло виглядає.
    – Дійсно… Купити… Звісно ж купити… – погодилась решта.
    – Панове, а яку суму виділяти на такі дрібні регіональні випадки?
    – Там все дешеве. Мабуть, мільйон?
    – А в якій валюті?
    – Місцева явно не підійде. Надто скромна сума, якщо емігрувати.
    – Це ж ніби-то Європа. Хай буде €. І не мало, й не підозріло.
    – Згодні.
    – Гаразд. Так і спробуємо.
     
    Через добу після дивної пропозиції, Всеволодові було страшно лише зранку. Згодом, оточений купкою розкабанілих сек’юріті, почувався майже спокійним.
    – Заїдемо до підземного паркінгу? – спитав один з новеньких.
    – Згоден. Він і охоронюваний, і до ліфту там зовсім близько.
    Нині, назустріч їхньому натовпу, чомусь вперто не вибігали бодай якісь вбивці. Навіть смертники. “Це аж принизливо, трохи. Депутат я, чи що? Але, зрештою, хто ж у наш час так ризикуватиме за однесенький мільйон” – подумки всміхнувся Всеволод.
    “О! Нарешті сторонній не злякався цих лютих кабанів і наважився підійти до нас. Але то, схоже, якийсь миршавий службовець. Одяг обтягуючий. Отже, зброї нема. Таких боятись – себе не поважати. … Йой! Та це плюгаве щеня плюнуло в охоронця! Дарма воно так… Ото зараз буде! Але чому ця недешева сек’юрятина завмерла? Невже аж так вражений нахабством? Вже в другого плюнуло! І так швидко! Що ж це робиться?..” Лише коли плювок потрапив на власне обличчя, а щось ніби скувало ноги, руки, шию, і навіть стало важко дихати – Всеволод зрозумів все і подумки застогнав – “мільйон тепер вже, мабуть, не дадуть”…
     
    ***
     
    Минув час.
    Одна з конференцій щодо питань клімату (не прилюдна частина).
    – Зима наближається – зажурено мовив Роокт. Зал ледь чутно простогнав. Звісно ж, це не було новиною, бо зими зазвичай щороку, але все-одно неприємно зайвий раз згадувати.
    – Втім, нинішня конференція не така абстрактна. Хоч і не настільки глобальна, як може видатись з її назви. Бо потепління й досі не поширилось за межі мегаполісів, а інколи навіть і відступає! А все рослини… Накинулись, ніби з голодного краю, на додатковий СО2. Розрослись. Зупинили потепління. Звісно, багато хто з нас вже якось привчився всього того не помічати, живучи постійно в теплі. Але якщо вийти з дому пішки, то запевняю – помітите. Отже, панове, варто визнати – ми розніжились. Якщо пустити людство на самоплив, то вони такого наекономлять, що ми взагалі замерзатимемо, якщо ненароком потрапимо взимку на вулицю в снігові замети метрової глибини. А це суттєвий ризик викриття. Хоч які заклопотані люди, але дещо таки помічають. А як десь застигнете, то й без інфравізора зможуть. Тому вкотре закликаю всіх бути пильними.
    – А тепер до приємного. Запрошую до виступу представника наших наукових кіл, професора Саламандру. Вітайте.
    Істоти в залі, достоту схожі на людей, помітно пожвавішали. Залунали бурхливі оплески. І, ваблячи погляди витонченою зміїною ходою, горда Саламандра зайняла місце на трибуні.
    – Шановні учасники, я не тягнутиму ящірку за хвоста, і, з радістю й одразу (мабуть, від колег-людей набралась нетерплячості) повідомлю, про наше епохальне відкриття: керований термоядерний синтез вже доступний. Зосталось лише якось змусити людство прийняти "дар" і запевняю вас – про данайців забудуть. Поки-що люди в роздумах. Чимось занепокоєні. Здається навіть підозрюють, що на Землі стане надто тепло для них, коли енергія буде необмеженою і майже що дармовою. Але ми розробляємо кілька шляхів подолання спротиву. І сподіваємось на скорий успіх.
    Зрештою, завжди можна звернутись безпосередньо до простих людей. Вони явно зрадіють безкоштовній електриці й опаленню. А ще багато залежить від кожного з вас: маєте ж можливість м’яко тиснути на людство і заохочувати прагнення до енергетичного раю…
    Зала шаленіла. Овації стоячи. Радісні обійми. Дехто почав зривати людські контактні лінзи або навіть змінювати подобу…
    – Зупиніться! – заволав Роокт – Ще трохи зарано святкувати. Щойно ж казав вам про холод! Він і досі там. Потрібно ще впровадити термояд. Прокласти додаткові електромережі. Купа роботи.
    Крім того, наразі стає дедалі складніше роздувати кліматичну істерику. Тому, маємо поспішати. Бо коли, після танення льоду на полюсах, виявиться, що величезна маса холодної води, з її ідеальною теплопровідністю, зумовлює "глобальний холод", а не потепління, як ми всім погрожували – буде вкрай складно пояснити людям, чому вони повинні були боятись, що Сонце грітиме НЕ білі полюси, якщо там Сонця по справжньому й не буває. Отже, просто нікому гріти, навіть якби все було аж чорне.До того термояд і нові електромережі вже повині діяти на повну потужність. Зрештою, нам треба ж буде якось грітись.
    Тому, поспішайте, поспішайте! – поки вони не отямились. Геноцидна справа баритись не любе.
    І, звісно ж, план вже звичного розігріву – теж має неухильно виконуватись.
    І ще трохи зіпсую настрій. Є незначні халепки: час від часу хтось вигулькує з дійсно дієвими ідеями економії енергії. На жаль, все те якось надто анонімно й безлико: джерело зарази ми й досі не виявили. А її ж треба придушувати ще в зародку, поки не поширилась. Як в електронних мережах, так і в реальності. Всі мусите спрямувати частину ресурсів на перевірку й зачищення інету й справжніх дощок оголошень. Зрештою, це просто навіть у холод – використайте підлеглих людей.
     
    Група прихильників теорії змови. Таємна. Зовсім. Ми не знаємо ні як виглядають, ні як звуться. Є лише уривок розмови:
    – З опаленням у цю осінь таки щось не теє…
    – Дійсно. Аж голова від спеки болить.
    – А смерть Всеволода. Пам’ятаєте? Щось не клеїться.
    – Я пробував поширювати деякі з його ідей – зачистка в соц.мережі була майже миттєва… Хтось відповів, але я навіть не встиг прочитати коментарі.
    – У мене те саме з наклеєним оголошенням – щезло як свіже повітря зранку у місті.
    – Отже…, висновок лише один: це справжня змова!
    – Оооо…
    – Як довго ми її чекали!
    – Може не розкривати всю й одразу? Давайте хоч трошечки її подражнимо? Розтягнімо задоволення! Ну будь-ласочка-ласочка-ласочка…
    – Не ний, змовникам не так не можна. Але й дійсно. Давайте.
     
    І от, раптом, нізвідки, масово поширились листівки. Віртуальні й справжні. Отакі:
    Зменшити рахунок за тепло (і аптеку).
    Легко:
    1) Перекрийте краник або закутайте батарею в теплі й сухі речі (ковдри, шуби…)
    2) Закрийте вікна.
    3) Вдягніться. Майже ж Зима. Не час ходити у спідньому. Бо різкі перепади температури шкодять здоров'ю.
     
    Одне з них прочитала і Надія. Вперше за багато днів їй не так страшно було вертатись додому з прохолодної вулиці. Через кілька годин оголошення вже чомусь не було (здер якийсь "доброзичливець"?), але доти її батареї були закутані як немовлята в мороз… Вони лютували, гріли повітря біля себе до захмарних висот, але майже все воно так і лишалось на місці, легко зупинене пухкими, самовдоволеними, сухими й теплими зимовими ковдрами. Термометр здригнувся, засмучено подумав про вже недосяжні рекорди своєї юності, і поповз донизу. Згодом можна було й вікна закрити…
    “Оооо… Як добре… Я остигаю… Мммм… … Треба розповісти сусідкам. Тепер не доведеться витрачатись на крани й зварювальника для батарей!”
     
    Минув час. Інфо ширилась… І ось, нарешті:
    Котельня.
    Оператор, прийшовши на роботу, з жахом витріщився на показники термометрів зворотньої води. “А підігрів же ж неперервний! Ще трохи, і на виході закипить, а ми тут злетимо разом з котлами” – забилась у мозку думка, поки він похапцем зупиняв останній працюючий котел.
    Запала тиша, яку порушував лише шалений стукіт сполоханого серця. “Встиг…”
    Раптом заревіло якесь розлючене чудовисько:
    – Хто посмів? – верещав червонопикий начальник – Всіх згною!
    “Ого. Як його накрило” – мовчки позадкував оператор, намацав двері й вибіг, молячись, щоби не перечепитись.
    Вже на вулиці, під подувами ледь-ледь прохолодного вітерцю, отямився. Мозок охолов і запрацював:
    – Алло! Швидка? Це надтерміново! Пришліть санітарів з гамівною сорочкою…
     
     
    Справу спробували зам’яти. Ще й як!
    Але відео, на якому з крикливої людини, типу "начальник-хамло", зліз клапоть шкіри, а під ним шипіла і безуспішно плювалась в досвідчених медиків якась навіть і не людина – викликало вперту й живучу цікавість. Та ще й письменники долучились: з’явилась запальна супровідна стаття – не відірватись…
     І це ж вперше на всілякі ютюби запускали щось настільки соціально значиме. А комусь з людей таки закортіло, мабуть, довести, що недарма все життя грались з компами.
    І людська влада, хоч як там вона любила гроші і традиційні "заробітки", але вже маючи їх вагон і малий возик – наразі занепокоїлась, навіть посеред грошового дощу, й вперто не хотіла змиритись зі своєю вторинною, маріонетковою роллю. Відтак, всі раптом об’єднались – і ТУЗ протримався у помірних поясах лише пів-року – якраз до настання зими у другій півкулі.
    Наукові лабораторії, замість роздмухування істерії щодо СО2, зайнялись дослідженням теплолюбних істот, частина з яких була колишніми керівниками тих самих лабораторій. І пощастило ж декому: і ніби й не винні, і вакансії цікаві з’явились, і робота цікава й модна.
    Але й самій Моді теж схотілось бути корисною і хоч якось виправдатись за тривале марнування земних ресурсів. Вона зосередилась на вторинному використанні і низка модель’єрів зробила собі ім’я і місце в історії, розвиваючи теорію і практику досконалих латок і симетричних плям, а дехто навіть зумів сумістити старовинні холодильники з красивими, новітніми й дешевими системами водяного відведення тепла і його запасання.
     
    Коло неперервного розігріву Землі – розірвалось.
     
    Минуло кілька років.
    Надія прийшла з роботи:
    “Ох і важко ж було нині. Може скоротити робочий день? Бо 4 години – то таки забагато. Краще 3. Далі праця вже неефективна і втомлююча. Мабуть, так і зроблю. А якщо вмовлю ще двох колег, то дадуть нам четверту людину. 4*3=3*4. Ого. Яка краса. Будемо найсиметричнішою дільницею.”
    “А вдома спекотнувато. Варто освіжитись. Але нині було хмарно й вітряно. Цікаво, чи ж нагрілась вода?”
    Смартфон вивів на екран покази давачів температури в будинку й довкола. Бак на сонячному боці будівлі нагрівся лише до +25. “Слабенько. Але терпимо. Хоч трохи й жаль, що їх, білих, забороняють фарбувати в темні кольори. Але й так краще, аніж було, коли заборонили бойлери і доводилось носити міх з водою на сонце й назад.”
    Домашній фонтанчик тихо жебонів поміж рослин і моху у своєму зеленому кутку і легенько віяв прохолодою – мов кішка хвостом – випрошуючи увагу. І недарма: у баці, який збирав тепло з фонтану, холодильника, електроплити, центрального процесора та ін. техніки, яку був сенс приєднати до системи водяного охолодження – вже зібралось кількадесят вільних літрів води з +33°С.
    – Ти ж моя чіча. – зраділа Надія, посміхаючись фонтанчику. Той вдоволено булькнув, бризнувши веселковими краплями на довколишню зелень. Вона, як і споконвіку, незворушно стерпіла. І навіть зграйка тритончиків не заметушилась і ніби спала. Надія простягнула пальця до одного. Нарешті втік, збуривши пісок. “Дивні ці земноводні. Але добре, що малі й милі.”
    А холодильник тихо бурчав і звично журився: “За що? За що – фонтанчику все, а мені, який найбільше доклався до нагрівання тієї води – нічого. Де правда? Де справедливість? Хіба я винен, що на мені не ростуть квіти, а шумлю монотонно, неприродно й набридливо? Помститись, чи що? Замовити не ту їжу? Але ж за це можуть і кеш почистити. Або й… Не варто.”
     
     
    

  Время приёма: 21:13 19.07.2017