 |
|
| |
20:23 19.05.2023
Сегодня (19.05) в 23.59 заканчивается приём работ на Арену. Не забывайте: чтобы увидеть обсуждение (и рассказы), нужно залогиниться.
13:33 19.04.2023
Сегодня (19.04) в 23.39 заканчивается приём рассказов на Арену.
|
|
|
|
|
|
Фото 18
Коли юнак у величезних окулярах, типовий хіпстер, закінчив свою промову, сімейна нарада досягла свого апогею. Семеро молодих людей азійської зовнішності хвилинку сиділи мовчки. Тоді інший хлопець зі скуйовдженим чорним волоссям в шкіряній жилетці смачно затягнувся цигаркою і грохнув кастетом по столу.
– Отже, Раф докладно виклав наш план. Тепер настала черга висловити своє ставлення… Щодо мене – то я обома руками за, тим більше, що це наш спільний план. Що ти скажеш, Рафе?
– А що я маю сказати, Рексе? – Раф зняв окуляри, подихав на скельця й почав протирати хустинкою. – План наш. Ми, здається, все врахували, і я цілком упевнений в успіху. Тож я за.
– Гаразд. А що скаже шановний Дага? – Рекс повернув обличчя до хлопця в бузковому кімоно, що методично тикав у стіну то кулаком, то ребром долоні.
– Мені все одно, – буркнув Дага, не відволікаючись від своїх вправ. – У вашому плані для мене ніякої роботи, тож я, скоріше, проти. Хоча, чого ви варті без мене в скрутній ситуації, коли все піде не за планом? Хай би там як, та ви завжди можете розраховувати на мої руки й ноги.
– То ти за чи проти? – знов грюкнув кастетом Рекс, але цього разу вже не так гучно.
– Вважайте, що я утримався, – не обертаючись, байдуже відповів Дага.
– Розчаровуєш ти мене, Даго, розчаровуєш… Та хай тобі грець, утримався, то й утримався. Переходимо до дівчаток. – Рекс випустив добрячу хмару диму вбік гламурно розмальованої дівчини з великими накладними чорними віями та довгими нарощеними рожевими нігтями. – Що, Регінко, вже й оченята на мокрому місці?
В ляльки Регіни й справді в очах бриніли сльози, чи то від диму, чи то від образи.
– Як ти можеш, Рексе? Ризикувати всіма нами заради якихось примарних вигод? Ніж витрачати такі кошти на переліт, щоб десь загинути… На ці гроші можна стільки класних речей придбати! В кожного ж з нас є свої інтереси! І їх можна задовольнити, без жодного ризику!
– Ну, звісно, нічого іншого я й не очікував від нашої нюні! – Рекс криво посміхнувся. – Навіть дурню зрозуміло, що ти проти! А ти, Фолді, лялечко?
– Я тобі не лялечка, – суворо відповіла дівчина, що сиділа трохи осторонь, підкреслюючи свою незалежність. Обличчя Фолді, хоч і було розфарбоване значно простіше, ніж в Регіни, та виглядало помітно агресивніше. Густо підведені очі розліталися хижацькими чорними стрілками, а яскраво-криваві губи скривилися в презирливій посмішці. – Навіть і не сподівайся, що я згаю можливість зайвий раз втерти носа самовпевненим пихатим чоловікам. Ненавиджу вас усіх, і тебе, Рексе, не в останню чергу!
– Брешеш, сестричко, ох і брешеш – із задоволеною посмішкою видихнув Рекс чергову порцію диму. – Ти мене обожнюєш. Хіба що трішки заздриш та й ревнуєш! Та менше з тим, ти – за! Переходимо до наших сексуальних меншин.
– Самі ви всі збоченці, – флегматично зауважила особа у в’язаному береті всіх кольорів райдуги, не припиняючи забивати «косячок». – Ми з Малюком Руффі тут, між іншим, найчесніші особи.
– Гаразд, Реґґі, гаразд, найчесніші, – нетерпляче скривився Рекс. – Давай до справи – ти за, чи як?
– Взагалі-то я проти, – не змінюючи ритм і тональність відповів Реґґі. – Регінка права, який сенс викидати ці гроші на безглузду авантюру? Я не проти подорожей. Але ж тим коштом можна об’їхати з десяток колоній. Нові світи, нові враження, нові страви і трави…
– То ти що, проти?! – насупився Рекс.
– Атож. Та якщо мені не заважатимуть зараз «вдути» як слід, я б міг би й утриматися…
Рекс розплився в посмішці:
– «Вдуєш» стільки, скільки влізе, я гарантую!.. Що ж, питання вирішене – більшістю голосів…
– Хвилиночку! – зірвався з місця хлопець, схожий на Рафа, в таких самих окулярах, але суттєво відмінний нервовим, майже істеричним виразом обличчя. – А я?! Між іншим, моє слово має бути останнім і вирішальним!
– Та невже?! – награно здивувався Рекс. – Руффі, малюче, а чи не спізнився ти років бува на десять? Твоя думка давно вже нікого не цікавить! Та навіть, з огляду на принципи демократії, твоє «проти»… А ніхто й не сумнівається, що ти проти… Дивись – троє за, двоє проти, двоє утримались. Все чесно. Рішення прийнято… Реґґі, братику, «дуй» свою дурню, дитя природи…
…Столиця метрополії викликала у «сім’ї» культурний шок. Все бачене раніше відео про столицю не давало і малої долі уяви про цей грандіозний мурашник. Багатоярусні розв’язки широких магістралей, монорейкових і пневматичних шляхопроводів спліталися в густий підлісок кам’яних хащів. На цьому рівні у найрізноманітніший спосіб буяла і квітла неймовірними кольорами динамічна реклама, компенсуючи нестачу сонячного світла. А кому поталанило видертися вище цього шару гігантських ліан і задерти голову, ризикуючи зламати шию, той в розривах між хмарами міг деінде розгледіти верхівки місцевих дерев-велетнів – запаморочливо високих суперхмарочосів. Там, в самому верхньому шарі цих джунглів наче дрібні комахи роїлися гелікоптери.
Доки «сім’я» з роззявленими ротами ловила ґав, Раф пригадував вивчену раніше тривимірну мапу цього лабіринту і впевнено вів їх від переходу до переходу громадського транспорту. В першу чергу треба було зареєструватися. Так би мовити, легалізуватись…
…Його Бездоганність Верховний Координатор мав одну слабкість, хоча насправді в цьому була його сила. Він регулярно спілкувався з «народом». Не у спосіб мультиконференцій, як інші, ні. Наживо! На відміну від своїх попередників, він вдало використав цей давно забутий захід щоб швидко видертися на верхівку піраміди. Та й потому, він не знехтував цим засобом підтримки свого рейтингу, зрештою забезпечивши собі довічне панування над цим мурашником. Звісно, «народ» для таких зустрічей ретельно відбирався, проходячи крізь щільне сито обох гілок потужної служби особистої охорони – «омеги» і «псі», яких іще неформально називали «фізиками» і «ліриками». Кожна зустріч була старанно зрежисована, репліки розподілені, всі проінструктовані. Окрім того, під час зустрічі «омегівці» вартували за чисельними моніторами системи спостереження, а «псі»-охорона сканувала психічне поле в натовпі. Зовнішні периметри також прочісувались зведеними патрулями.
З документами на ім’я Флори Гербер, Фолді спочатку влаштувалась посудомийкою в дешевій забігайлівці на окраїні столиці, але завдяки порадам Рафа швидко зробила кар’єру, видершись в офіціантки престижного ресторану в урядовому кварталі. Не останню роль зіграли і консультації гламурної Регіни, хоч і зроблені під постійним тиском «сім’ї». І весь цей час «сім’я» чекала на свій виграш в лотереї – запрошення на зустріч Верховного Координатора з народом. Ставка була зроблена саме на Фолді. Дага, що працював нічним сторожем, хоч і видавався типовим представником народу, та виглядав занадто брутально й тупувато, щоб пройти «фейсконтроль». І змінюватись геть не збирався. Раф взагалі не розглядався як кандидат для «зустрічей» – занадто розумний, та ще гірше – з особливими псі-здібностями, які важко приховати від «ліриків» на прискіпливому кастингу. Тому він, а також в інтересах справи і Рекс, перебували на нелегальному положенні, а всі решта, хоча й забезпечені непоганими документами, були абсолютно непридатні для цієї справи. Тож залишалась тільки Фолді.
І ось, нарешті, цей день настав. Завдяки своїй привабливій зовнішності, розумному обличчю, відсутності зайвих речей у свідомості і старанному виконанню всіх вказівок Рафа, Фолді не тільки потрапила на кастинг і пройшла його, вона ще й отримала репліку-запитання в загальному сценарії «зустрічі». Це був успіх! На першій стадії…
Гардеробом і мейкапом новоспеченої «зірки» займалася Регіна під прискіпливим контролем всієї «сім’ї». Врешті решт спільними зусиллями зупинилися на діловому зеленому костюмі і пишній зачісці з хитрувато закрученими локонами. І мінімум макіяжу. Щоправда, над костюмом довелось добре попрацювати, перетворивши його на справжнє диво шпигунського мистецтва.
В день «зустрічі» хол «Народного палацу» був нашпигований не тільки апаратурою, але й агентами «омеги» і «псі», які відчайдушно намагалися злитися з натовпом, але все одно впадали в око своєю особливою поведінкою. Рамки-сканери на вході виконували одразу дві функції: підтверджували право даної особи на вхід і обшукували на предмет зброї. За рамками «лірики» додатково сканували психопрофілі відвідувачів на відповідність до списків запрошених, а також на «чистоту помислів». Флорі Гербер не було чого хвилюватися – у неї все було гаразд. Тож вона, не затримуючись, впевнено попрямувала до свого місця в амфітеатрі.
Миловидна фарбована білявка – ведуча зустрічі – вже сиділа за широким масивним столом-тумбою, коли на сцену вийшов сам Верховний Координатор. Миршавий лисіючий чоловічок з маленькими бляклими очима і невиразним обличчям, щось середнє між старим ельфом і алігатором. Зал стоячи привітав Його Бездоганність оваціями.
Все шоу проходило чітко за сценарієм. Після кожної репліки з залу режисер, який знав всі фрази напам’ять, вичікувально переглядався з агентом-«ліриком» і полегшено зітхав.
Коли черга дійшла до репліки Флори Гербер, режисер із задоволенням вислухав бездоганно промовлену фразу і збирався вже в черговий раз полегшено зітхнути, коли побачив насуплений вираз обличчя «парапсиха». Що сталося, він зрозуміти не міг, але отримавши у відповідь легку відмашку рукою, мовляв «дрібниці», витер піт з чола і повернувся до своєї справи.
А відбулося наступне: наприкінці фрази голос дівчини занадто понизився, а очі підозріло зіщулились. Це було те, що помітили «фізики». Екстрасенси ж відчули легкий прорив захисту і ледь помітний заштрик на аурі клієнта. Жодної загрози здоров’ю та цілісності. Але ж сам факт! Загальний очільник охорони, гард-генерал Шугер, що ані на секунду не втрачав контролю над ситуацією, довів своє рішення до керівника «фізиків» радіозв’язком, а до «ліриків» – телепатично:
– Найвищий ступінь готовності. Нічого не робити. Це міг бути відволікаючий маневр. Пильнувати свої сектори. Дівчину вести постійно, аж до виходу з будівлі. Там і затримаємо.
Далі «зустріч з народом» пройшла без несподіванок, чітко за сценарієм.
По закінченні, коли натовп повноводними потоками посунув із зали, «фізики» за моніторами, перемикаючись з камери на камеру, продовжували пильнувати, не втрачаючи з поля зору чорні кучеряві локони Флори Гербер над зеленим костюмом. Коли та в одному з потоків попрямувала до вбиралень, туди ж рушило двоє «фізиків» і двоє «ліриків». Але зупинилися біля входу-виходу. Не було сенсу заходити всередину і стовбичити там як бовдури. Дівчині нікуди було подітися. То був тупик. Навіть якщо вона – ас у гримуванні, та все одно, проскочити повз «ліриків», налаштованих на її психопрофіль, не мала жодного шансу…
Але час спливав, людське море випаровувалось на очах, а дівчина все не з’являлась. Прочісування вбиралень дало лише негативний результат. Її там вже не було.
На виході з будівлі затримати дівчину також не вдалося ані «фізикам» з їхньою фотографічною пам’яттю, ані «лірикам» з такою ж пам’яттю на психопрофілі. Прискіпливий обшук всіх приміщень також не дав нічого. Дівчина просто розчинилась…
…Кілька годин потому очільник «фізиків» звітував гард-генералу:
– Мої люди перелопатили відеозаписи зустрічі з усіх камер і виявили одну особу, що на відміну від нашої Флори Гербер, не входила до «Народного палацу» і не була присутня в залі. Натомість, вільно вийшла з убиральні після того, як туди зайшла Флора, і так само вільно вийшла з будівлі. – «Фізик» потикав пальцем у браслет на зап’ястку, і в повітрі поруч з обличчям Флори Гербер повисло зображення хлопця з прямим чорним волоссям у великих окулярах. – Зверніть увагу – риси облич дуже схожі. Окрім того, ретельний аналіз міміки і рухів впродовж запису вказує на те, що окуляри для цього «хлопця» не є звичним аксесуаром. Вони йому просто заважали.
– То ви припускаєте, що дівчина просто загримувалась? – уточнив Шугер.
– Майже впевнений, – відповів «фізик», скоса кинувши короткий погляд на свого колегу «лірика».
– Не згоден, – одразу ж втрутився той. – По-перше, ніякий грим не допоміг би пройти дівчині повз моїх людей. Хоч мішок на голову вдягай. Та ви ж і самі все це розумієте…
– Розуміємо, – невдоволено перебив його генерал. – Але ж пройшла таки! А як ви могли проґавити її здібності при відборі?!
– При відборі все було в нормі, – потупив очі «лірик». – Пояснення може бути тільки одне, – це різні особи. Один з моїх людей схематично запам’ятав профіль цього хлопця. Вони геть відмінні. Ще один аргумент… Колега тут згадував про ретельний аналіз міміки й рухів… Мої фахівці теж звернули на це увагу, а також на ходу. Жоден актор так не зіграє жінку і жодна акторка так не зіграє чоловіка. Тож вони впевнені, що це різні люди.
– Хай би там як, – сердито зітхнув Шугер. – Але все це – лише припущення. А які факти в нас є на цих двох?
Генерал перевів запитливий погляд на «фізика».
– Щодо дівчини, – відповів той, розглядаючи зображення. – Флора Гербер прибула з провінції Боло півроку тому. Офіційно зареєструвалась. Працювала посудомийкою, нещодавно влаштувалась офіціанткою в ресторані «Сузір’я Хамелеона». Зв’язки відпрацьовуємо. На роботі поки що не з’явилась. Кімната, що знімає, теж порожня. За рестораном і житлом встановлено спостереження. А щодо хлопця… Бази даних не дають стовідсоткової збіжності ані з місцевими, ані з візитерами.
– Негайно запит до провінції Боло, – насупився генерал. – На обох! І патрулі по всьому місту. Я вже не кажу про всі вокзали і взагалі будь-які шпарини для втечі…
– Вже зроблено, шефе, – поквапився відзвітувати «лірик», який відчував, що на ньому лежить значно більша відповідальність за провал, ніж на колезі. – Запит, звісно на обох. І зведені патрулі «омеги» і «псі». Окрім профілю дівчини всі мої люди вивчили ще й психоробот хлопця. Незабаром ми їх схопимо.
– Авжеж, схопите, – скривився Шугер. – Бо ж якщо ні – охороною Його Бездоганності опікуватимуться інші. А вам обом доведеться зайнятися встановленням камер спостереження в усіх вбиральнях та інших усамітнених місцях!
А «сім’я» тим часом святкувала успіх. Рекс самовдоволено посміхався:
– Ну й окуляри в тебе, братику, і як ти їх тільки носиш?
– Пробач, Рексе, – в свою чергу посміхнувся Раф. – Ти, звісно, більш за всіх від Фолді відрізняєшся. Але окуляри були не зайвими. Для впевненості…
– Шкода, що все пройшло так гладко, – втрутився в розмову Дага, похрустуючи суглобами. – А я так сподівався розім’ятися!
– Та ну тебе, Даго, не наклич! – обізвалась Фолді. – В тебе тільки одне на думці… До речі, розумнику, а як ти це зміг утнути? – звернулась вона до Рафа. – Такого не вивчиш за підручниками.
– Трохи брав приватні уроки, – ухильно відповів Раф, як завжди в таких ситуаціях, протираючи окуляри.
– А нам нічого не розповідав, – Фолді підозріло замотала головою.
– Я вам багато чого не розповідав, – посерйознішав Раф, вдягнувши окуляри. – Інакше ти б не пройшла кастинг, та ще гірше – усе б провалила. А так – усе гаразд! А взагалі ти трималась просто молодчиною! Красуня! Все чітко, впевнено, без жодної зачіпки!
– Хто б сумнівався! – пирхнула Фолді. – Далі – більше, аби решта не підвели.
– А що «далі – більше»? – округлила очі Регіна, озираючись на членів «сім’ї». – Хіба це ще не все?
Рекс реготнув:
– Крихітко, ти, як завжди, нічого не зрозуміла. Ми планували ЗУСТРІЧ. А то було лише запрошення. Як би ще ми змогли зачепити Верховного? Я правильно виклав? – запитав він, повернувшись до Рафа.
– Цілком. – Раф вмить посерйознішав. – Це було лише зернятко. Тепер чекатимемо, коли воно проросте. Думаю, що недовго. Тільки наразі всім треба лягти на дно. Особливо Фолді, Рексу і мені. Даго, твій вихід.
– Нарешті, – пожвавився хлопець. – А то я вже геть занудьгував. Що я маю робити, братики?
– Нажаль, Даго, мушу тебе розчарувати, – жалісно скривився Раф. – Нічого нового. Працюй, пересувайся містом, ходи по маркетах. Тільки завжди тримай при собі свою картку. Головне – якщо зачепить патруль, не лякайся. В тебе з документами все гаразд. І з головою теж. Тільки про нас зайвий раз не думай.
– Не думати? – Дага на мить замислився. – Не думати – це не важко. Буде зроблено.
Три дні потому, коли Дага вже почав скиглити, як йому набридли ті кляті патрулі, ті перевірки кілька разів на день з огидним відчуттям копирсання в мізках, Раф нарешті проголосив:
– Все, точка кипіння досягнута. Думаю, істерика вже дійшла до потрібного рівня. Фолді, ти готова?
– Ти ще питаєш, Рафе! – азартно зіщулила очі дівчина. – Я завжди на бойовому чергуванні!
– Що ж, красуне, твій вихід «на біс».
Вдягати зелений костюм і робити пишну зачіску цього разу не було ніякої потреби. Кросівки, джинси і Рексова жилетка були куди більш практичними. А щодо упізнавання – можна було не хвилюватися. Вже перший зустрічний патруль навіть не гаяв часу на перевірку документів. Фолді вмить відчула сталеві лещата на своїй свідомості, і одразу ж її втратила.
Приходячи до тями, ще не встигнув розплющити очі, дівчина почула незнайомі голоси:
– Я ж тобі казав, що це одна людина. А ти – хода, жоден актор, жодна акторка… А воно, виявляється, попросту гермафродит!
– А я і зараз наполягаю, що це та сама Флора Гербер! Мені байдуже, що воно гермафродит. Психопрофіль той самісінький. І жодних відхилень. Вона… воно не могло утнути такого вибрику на зустрічі!
– То ти готовий взяти всю відповідальність на себе? Верховний вимагає привести цю істоту негайно, а з генералом чомусь і досі немає зв’язку.
– Я відповідаю за «псі»-безпеку. Якщо ти гарантуєш фізичну безпеку, хоч в пелюшки її замотай, хоч в кайдани закуй, з мого боку застережень нема.
– Ох і слизький же ти! Гаразд, буди цього персонажа, я знаю, як його уповільнити.
Розбуджена Фолді, виявила у себе на зап’ястках кайданки і отримала ін’єкцію в шию. Відчуваючи слабкість і ледь волочачи ноги, вона довго просувалась в оточенні охоронців лабіринтами коридорів, ліфтів і ґрат, доки її, нарешті, не завели в невеличкий кабінет і всадовили у широке м’яке крісло…
…Тим часом гард-генерал Шугер знаходився зовсім поруч, в сусідньому крилі того ж самого палацу. Він неквапливо і байдуже переглядав отримані з провінції Боло матеріали на такого собі Руффолда Раґґалдама. Чудернацьке ім’я ще більш чудернацької істоти. Найменш дивним в цій персоні було те, що вона була гермафродитом. Далі – цікавіше. Це була мультиособистість. Шість індивідуальностей, і що найдивніше – всі знали одне одного і навіть спілкувались. І кожний визнавав себе Руффолдом Раґґалдамом, ба, навіть більше, кожний вважав себе єдиним справжнім.
Реальна ж базова особа, власне сам Руффолд, являв собою істоту вкрай інфантильну, життєвим кредо якої з дитинства було «це не я, я хороший». Мабуть саме від цього й виникла друга особистість – Реґґі, нехлюй і ледащо, на якого можна було звалити будь яку провину. Судячи зі статевої невизначеності, сформувалась вона іще в дитинстві. Всі решта виникли в період пубертатних сплесків – лялька Регіна і кремез Дага, фатальна жінка Фолді і властолюбний грубіян Рекс.
Найдивовижнішим було те, що особистості відрізнялися не тільки за рухами, мімікою та виразом обличчя, а ще й за тембром голосу. Індивідуальності були настільки сильними і самостійними, що могли впоратися навіть зі слабким зором Малюка Руффі.
Насправді фахівці не знали, що це лише Руффі не в змозі дати раду короткозорості, яку набув розумник Раф. Тому що саме на Рафа в матеріалах не було жодного натяку. Хитрий, негідник! Виявляється, Шугер знав навіть дещо більше за тамтешніх «психів».
Та й в цілому, досьє не містило нічого нового для генерала. Навіть те, що народився Руффолд в божевільні, де утримувалась його вагітна мати після зґвалтування, де й померла під час пологів. І тільки Шугер завдяки своїй посаді і своїм здібностям розкопав, від кого це дитя. Власне так генерал і вийшов на це диво природи, вишукуючи старі грішки свого патрона.
Служити довгий час такому покидьку, як його шеф, ставало дедалі нестерпнішим. Тим більше, що весь час споглядати справжню мерзенну сутність Його Бездоганності доводилось тільки самому Шугеру. Кожного «лірика» генерал обдарував блоком від втручання в свідомість Верховного Координатора, а заразом і в його, Шугера, свідомість.
Та як позбутися цієї ходячої гидоти? Генерал був один з небагатьох втаємничених, хто знав, що в правителя є декілька запасних тіл, а в мозку вшитий ретранслятор. Тож вихід вбачався тільки один – знищити особистість. І зробити це треба було так, щоб жодної підозри не впало на вірного охоронця – гард-генерала.
Так і виник в непідзвітній нікому свідомості Шугера геніальний план – прибрати мултитілесного негідника руками його дитини-мультиособистості… А самому з’явитися у вирішальну мить, розірвати смертоносний ментальний зв’язок між злочинцем і жертвою та вбити злодія, рятуючи хазяїна. Особистість якого мала б згодом поступово розкластися. Навіть якщо й ні – можна буде і допомогти.
До речі, годі байдикувати, що там коїться?
Генерал заплющив очі й зосередився. Так, Руффолда вже завели до Верховного… Саме час вирушати.
– Де Раґґалдам? – гаркнув Шугер, увірвавшись до приміщення, де сиділи в очікуванні керівники «омеги» і «псі».
– Хто? – в один голос розгублено перепитали вони.
– Ви що, досьє не читали? – непідробно обурився генерал.
– Не отримали ще… А затриману Флору Гербер повели до Його Бездоганності. Він наполягав, а ви не виходили на зв’язок.
– Йолопи! Хоч вартових під двері виставили?! Ану, хутко за мною!
І грюкнувши дверима, Шугер рвонув коридорами палацу. Підлеглі ледь встигали за своїм генералом.
Бідолашний шеф «ліриків»! Що з ним зроблять, коли досьє на Руффолда Раґґалдама потрапить до слідчих! Та ні, не встигнуть. Мабуть, накладе на себе руки…
Нудьгуючі вартові перед дверима кабінету вмить виструнчилися, вгледівши розлюченого генерала, який, не звертаючи на них уваги, вихором влетів всередину. Коли за ним туди ж прослизнули «фізик» із «ліриком», Шугер уже закляк як укопаний. Навпроти нього стояв і посміхався Великий Координатор, в якому тільки гард-генерал міг відчути іншу особу. А саме – Рафа. А в кріслі, перелякано вертячи головою, сиділа затримана «Флора Гербер». Чи то Руффі, чи то Реґґі.
– Вчителю? – награно здивувався Раф, не припиняючи всміхатися. – Щось таке я й очікував. Тільки велике цабе могло вигадати такий план з урахуванням всіх тонкощів системи охорони.
– Рафе? – Шугер не міг приховати своєї розгубленості. – Як тобі це вдалося? Я тебе такому не вчив.
– Можливо, для вас, моноосіб, це й важко. А для мене… Головне – залишити когось вдома, на господі. А решта легко можуть піти «погостити», принаймні з моєю допомогою.
– Що ти збираєшся робити?
– Планую поліпшити житлові умови сім’ї. Думаю затриматися в цьому тілі на деякий час.
– Я ж тобі показував твоє майбутнє нове тіло!
– Так, дорогенька забавка, не кожен олігарх собі таке дозволить. А якщо ж до того врахувати, що це – протизаконно… Жах, які кошти! Та менше з тим, ти ж не збирався мені його дарувати? Значно спокійніше просто мене прибрати… Та й негарна це була угода – підставити всю сім’ю, а самому перебратися в нове тіло. Ми ж більше, ніж рідня! Тож я вигадав дещо краще…
– Щеня! Я не дам тобі все змарнувати!
– Цікаво, як саме? Фізично вбити – не наважишся, а ментально… Мене знищити значно складніше, ніж попереднього власника. Буде бійка, а це теж помітять. Чи знімеш блоки, щоб всі побачили, хто я насправді? Що ж, тоді всім буде дуже цікаво дізнатися, хто є автором цього підступного плану.
– Ти не зможеш довго грати іншу особистість!
– Та чому ж, я спробую. В мене буде з ким консультуватись.
В свідомості генерала виник образ зв’язаного по руках і ногах Верховного Координатора.
– А ти хоч знаєш, хто це?
– Тепер знаю. Що поробиш, тепер доведеться його терпіти.
– Чого ти хочеш?
– Я ж казав уже – поліпшення житлових умов. Сподіваюсь, ти ще не встиг перепродати обіцяне мені тіло? Воно якраз стане нам у пригоді… А тобі я б порадив гарно поміркувати – зі мною буде значно легше домовлятися, ніж з попередником!
Весь цей довгий ментальний діалог уклався секунди в три-чотири. Тож ніхто не встиг нічого помітити, навіть Руффі й Реґґі, що залишалися в рідному тілі. А вголос новий Верховний Координатор промовив:
– Що за істерика, охороно?! В мене все гаразд. Зніміть з людини кайданки і геть звідси!
Коли охоронці вийшли, Регіна пошепки сумно перепитала:
– Навіщо тобі інше тіло, Рафе? Ти що, збираєшся нас покинути?
– Смішна ти, сестричко, чого шепочеш? Ми зараз в найзахищеній макітрі в світі. Нас тут ніхто не почує. А щодо тіла – думаю Дага з Рексом там досить комфортно розмістяться. Ви як хлопці?
– Я за, – пробуркотів Дага. – Тільки, Рексе, якщо будеш нахабніти – наб’ю пику!
– От дурень, в нас же пика спільна буде! – реготнув Рекс.
– Все одно наб’ю!
– А що з рештою? – попри втому втрутилась Фолді.
– А з рештою… Ну, малюки хай залишаються вдома. Без нас їм буде значно вільніше. Може почнуть, нарешті, дорослішати. А ви, дівчатка… Хочете переселитися в першу леді?
– Фі! – скривилася Регіна. – Вона ж застара!
– Які проблеми? Можна розвестися і знайти підходящу топ модель.
– Ну, тут вже я не згодна, – запротестувала Фолді. – Не хочу розпещеного тіла, придатного бути тільки цяцькою!
– Ох, лишенько, – іронічно зітхнув Раф. – Наскільки з хлопцями простіше! Гаразд, знайдемо якійсь компроміс… Може, гімнастку, чи ще щось?
– А мені буде шкода ні в чому не винної дівчини, – раптом засумувала Регіна. – Може як хлопцям – нове тіло, га? Ми почекаємо! Правда ж, Фолді?
– Гаразд, сестрички, вигадаємо щось, – махнув рукою Раф. – Це ж все тепер – наша сімейна справа… |
|
|
|
Время приёма: 19:32 24.10.2015
|
|
| |
|
Рассказ открыт для комментариев