22:37 05.08.2018
Поздравляем победителей 46-ого конкурса:

1 Мудрун ai010 Миллиард лет одиночества
2 Мудрун ai002 Счастливчик Харон
3 Изольда Марковна ai028 Лестничный



20:11 24.06.2018
Отпечатан и готов к рассылке тираж 37-ого выпуска.
Отправка будет происходить по мере поступления заказов.
Заказы отправляйте Татьяне Левченко (ака Птица Сирин).
Поздравляем писателей и читателей с этим событием.


   
 
 
    запомнить
   
Регистрация Конкурс № 48 (осень 18)

Автор: Тардіс Количество символов: 25831
Конкурс № 37 (осень) Первый тур
рассказ открыт для комментариев

z019 RMZ-1550


    

    
    
     – Вас прийнято, – повідомив темношкірий клерк, – Ларрі Гай, вітаю, віднині ви – учасник проекту. Форму і персональний чіп вам видадуть в секторі 3.
    
    Рівно опівдні шатл із новобранцями відчалив із рекрутингової бази у напрямку Місяця. Кава-чай-соки, легке спиртне, тости. Їсти не хотілося. Взяв із таці, що люб'язно принесла бортпровідниця, пляшку марсіанського темного і з головою поринув у розрахунки.
    Маленька прикрість, трасу RMZ-1550 закрили на кілька тижнів, то ж довелося у плани вносити деякі виправлення. Коли судно вже підлітало до супутника, чоловік, якраз закінчив роботу. Відкинувся на спинку крісла, знічев'я поглянув в ілюмінатор. Повз корабель пролітали аварійні платформи, зонди, якесь космічне сміття, не прибране вчасно асенізаторами. Увагу Ларрі привернула бульбашковидна капсула. В таких зазвичай транспортували проби та зразки мінералів, а також брухт на переробку. Та саме в цій було щось підозріле. Йому привиділося, що серед сріблястого лушпиння раптом кліпнуло живе око. Гай подався до шибки. Машинально вихопив з нагрудної кишені комбінезона сканер, який завжди носив при собі. Ідентифікація показала брухт сілеріуму, металу, який виплавляли з місцевої породи. Сілеріум з живим оком? Щось новеньке.
    – Друже, давно не літав цим рейсом, підкажи-но, що за фігня? – звернувся до напарника, що читав останній номер “Космоарени” з голограмного рідера.
    Рудий товстун неохоче відірвався від читання і глянув на знімок у сканері.
    – Виглядає на сілеріум, а чому там ще бути, – буркнув товстун і знову втупився в книгу.
    
    Космодром зустрів прибулих старим пошарпаним катером, зовнішню обшивку якого для краси замаскувати яскравими рекламними постерами, що мерехтіли вогнями та відеороликами.
    Худий високий начальник зміни нашвидку звірив особові справи і завів катер.
    А Місяць за два дисятиліття значно змінився, зауважив Ларрі, пролітаючи над кратером Вілсона. Де раніше сіріли вкриті пилом брили селеніту, тепер амфітеатром постали сучасні офіси. В сам кратер, в його численні лабораторії, які Ларрі довго снилися ще після першого контракту, він попаде вже завтра. Ага, а ось і житло. Скляна, чи то пак, плексигласова споруда ковтнула їх у своє просторе черево. Чисто, майже стерильно. Нічого зайвого. Лабіринт коридорів із номерами помешкань по два боки.
    
    Двері за Ларрі замкнулися. Його тимчасове лігво. Мінімальний комплект. Тут він довго не затримається, а отже ніяких додаткових вимог.
    І робота нескладна. На його рідній планеті це робили робоклерки. Ну а тут. Земляни, мабуть, ще не навчилися правильно вибирати пріорітети. Застаріле обладнання, розбалансовані прилади. Ну хто на такому зараз працює? І наче ж не бідні, адже Місяць колонізували, адаптували, розбудували.
    Гай ввімкнув комп'ютер. Але щойно вивів перед себе голограму графіків видобутку сілеріуму і спектрального аналізу породи, як все зависло.
    – А щоб тебе, – сплюнув і витягнув із наплічника універсальний кібертоп. Кібернетизував усі розрахунки і, поки машина сама обчислює, відчинив дверцята холодильника. Взяв пляшку пива, відкоркував, вийшов на терасу. Подув вітру приємно залоскотав шию. Відколи
    встановили штучну атмосферу та гравітаційне поле, на Місяці з'вилися вітри і навіть скупі дощі. І це літо. Незмінне літо. Ларрі глибоко вдихнув очищене від пилу повітря. В поселеннях повітря очищали. Майже ідилія. Але звуки цикад раптово протяв якийсь тужливий гул, чи то спів. Чоловік прислухався, але звук більше не повторився.
    
    
    
    – Гай, ваше завдання виконано бездоганно, -- оголосив директор сектору Омс на ранковій нараді, побіжно проглядаючи звіти, – Ларрі, поділіться секретом з колегами, як вам це вдалося? Поки що ви один впоралися.
    До чоловіка звернулося чотири пари очей. В один момент зазрість, злість і цікавість пронизали всі шари його людської аури. Але колишній військовик навіть вусом не повів. Точніше сказати – й оком не змигнув, позаяк вусів та бороди не носив.
    – Олівія Нікен, а ваш звіт це просто школярство якесь! Домовляйтеся про приватні консультації. За власний кошт, ясна річ. Або ж пишіть рапорт, — саркастично хмикнув директор до єдиної дівчини з команди. Червона фарба залила їй щоки.
    – На сьогодні все, друзі. Беріть нові завдання з пошти. Хто не встиг, допрацьовуйте попереднє. Дедлайн і каса – в наступну п'ятницю.
    
    В їдальні Олівія Нікен підсіла за його столик.
    “SOS”, – волали її великі блакитні очі.
     – Пане Гай, чи виділите мені хвильку вашого дорогоцінного часу ввечері? І прошу назвати ціну.
    – Двадцятка, – Ларрі потягував дрінк і з висоти власного двометрового зросту безцеремонно роздивлявся тендітну білявку.
    Дівчина збентежилася і знову зашарілася, але, потім опанувала себе і ствердно кивнула:
    – Гаразд, о восьмій вас влаштує?
    – Домовилися, – байдуже кинув чоловік.
    
     – Не треба грошей, я пожартував, – Олівія так і не встигла покласти на стіл купюру. Ларрі відвів її руку, і ввічливо запропонував присісти. Гай із замилуванням спостеріг, як диван плавно прийняв форму зграбних дівочих вигинів, – то що там у вас?
    Олівія вивела екран у просторовий стан і почала пояснювати.
    Звісно, хто б навантажував блондинок складними обчисленнями. Фоновий відсотковик випромінювання. Дитяча забава. Ларрі впорався за кілька хвилин
    – Звідки ,кажете родом? Із Землі?, – між іншим кинув Гай, архівуючи дані Олівіїного звіту.
    – Так. Щойно почала кар'єру Це моє перше місце праці.
     – Як на початок, зовсім незле . Я тут лише трішки підкоригував. Маєте добру освіту.
    Блакитні озера спалахнули вдячністю. Ох ці земляни! Як Ларрі не любив отакого псячого боготворіння, хоча за стільки років до подібного вияву емоцій вже звик.
    – Олівіє. Можна до вас так звертатися? Без зайвого офіціозу? Мене теж кличте просто Ларрі.
    – ОК, пане Гай, ой, тобто Ларрі, – а усмішка личила цій білявці, та й погляд вже був не таким псячим. Воістину, інколи одна зачовгана фраза здатна вбити двох зайців одразу. Саме цей випадок.
    – Послуга за послугу, – залишки благоговіння розвіялися разом із усмішкою. Замість неї з'явилася напруга.
    – Слухаю, пане Га.. Ларрі.
    – Ну ви не лякайтеся, це зовсім крихітне прохання, чи навіть запитання. Ось гляньте сюди, що це? – Ларрі вивів зі сканера голограмний запис зображення кулястої капсули, тієї, що пропливала в ілюмінаторі дорогою на Місяць.
    – Виглядає на сілеріум, -- Олівія уважно вдивлялася в срібне лускате лушпиння, – Не може бути... Прошу, хвильку почекайте, – дівчина метнулася до сумки і принесла свій сканер, –Позичила у знайомого професора зоології, цей сканер особливий, він спеціально настроєний на ідентифікацію певних видів живих організмів. Гм.. Показує на живу істоту. Так і є, око озірікса. Але.. але звідки ж? - дівчина запитально глянула на Гая.
    
    
    Новий день приніс зміни у складі команди. Із-за невиконання завдань недолугого працівника звільнили, його місце зайняв новий.
    Омс усіляко розхвалював Хайлі Стоуна, видно був із ним добре знайомий. Як виявилося, Гай теж добре знав його, перетиналися якось у не надто приємній ситуації. Цей новенький не відзначався ні інтелектом, ні манерами.
     “Самозакоханий франт, в'юн брехливий і пронозуватий”, – перетравлюючи інформацію в мозку, Ларрі методично відрізав ножем шматок смаженого м'яса, наколов на виделку і поклав до рота.
     Дивом у напарники знову не напросився. Зате зі Олівією почав упадати одразу. Он, сидять і фліртують одне з одним тут, у їдальні, за сусіднім столиком. Бідна дівчина , вона ще не знає, з ким зв'язалася. Чоловік відвернувся до вікна. В оливковому небі з'явився рекламний дирижабль. Знову реклама. Людям без неї ніяк. Коли дирижабль відпливав, із-за його строкатих боків вигулькнула тихим сяйвом передвечірня Земля.
    
     У двері постукали. Ларі відчинив. Чомусь навіть не здивувався, побачивши Олівію.
    – Ви не подумайте, в мене з Хайлі Стоуном нічого особистого.Так, побалакали по роботі.
    Ларрі скривився:
    – Байдуже. Давайте вже своє наступне завдання.
    Бачив, як зненацька звузилися озерця і відчув як вони гострими пірогами врізалися в його зверхню поблажливість. Не вгадав. Цікаво, що там у неї?
    – Ну добре, добре. Значить не із завданням прийшли?
    Дівчина заперечно похитала головою.
    – Я тут дещо розвідала. Стосовно Стоуна. Вас мало б зацікавити.
    – Мене? Звідки така впевненість? – Ларрі налив собі випити, – Але раз прийшли, то вже кажіть.
    – Вам не кинувся в очі браслет новенького?
    – Золото як золото. Смарагди як смарагди . Красунчик Стоун завше любив розкіш, особливо всілякі недешеві дрібнички.
    – То ви його знаєте?
    – Ще із часів першої міжзоряної.
    – І як?
    – Скажімо так, волів би з ним не мати нічого спільного.
     – Гм,– Олівія витримала паузу, а тоді промовила, – Щодо браслета . Смарагди в ньому ненатуральні. Але це не просто штучні прикраси. Саме такі камені запобігають старінню шкіри.
    Гай пхикнув.
    – Ні, Ларрі, річ зовсім не в бажанні Стоуна виглядати молодо. А втому, якою ціною. Такі смарагди виготовляють із крові місячних озіріксів.
    – Хіба озірікси не під забороною знищення? Хочете сказати, що... Але ж Хайлі міг придбати його давніше, ще коли .. Стоп. Ну так, капсула. Ви натякаєте на браконьєрство?
     – І контрабанду. І не натякаю, а кажу прямим текстом. На Місяці підпільних синдикатів не допустить Міжгалактична Комісія. А Землю поки що контролює корпорація Панкс. Його активи настільки потужні, що ніхто не може добратися до Центрального архіватора часу. Підозрюю, що замовлення йдуть саме звідти. І “сировину” звідси відправляють нелегально. Сподіваюся, вам не байдуже?
    Гай промовчав, але й не заперечив. Може це і не той кінець нитки, що йому потрібен, але, мабуть, варто спробувати, бо так видається, що нитка з того самого клубка. Нюх його досі ще ні разу не підводив.
    
    
    Знайти останню колонію озіріксів виявилося досить клопітним. Та Олівії вдалося під склянку доброго віскі .витягнути з Гайлі всю необхідну інформацію. Звісно, не всю, але захмелілий необережно розпатякав про ареал.
    І ось вони на місці. Тут скелі виявилися не настільки освоєними, як у місті. Хоч гравітація діяла на всій поверхні супутника, але попелястий пил все одно підіймався курявою при кожному кроці. І знову цей звук. Гай здогадався про джерело його походження ще при розмові з Олівією. Дівчина просвітила його щодо виду, який земляни нещадно експуатували і знищували для власної користі та збагачення. Місячні озірікси, невинні гігантські бактеріофаги, мешкали тут споконвіку. Їхнім щастям було довгий час тримати людей у незнанні щодо їхнього існування. На початку відкриття Місяць вважався мертвою брилою. Але пізніше з'ясувалося, що це не так. Тут існували живі форми, відмінні від земних. Зелені каменетиори, що раніше приймалися за каміння завдяки мімікрії і каменеподібному панцирю,; пилохвости, істоти, хвости за якими тягнулися у вигляді скупчень окремих атомів, так ніби курява пилу; вадарки ,чиї колонії світилися рожевим сяйвом і пахли фіалками. Але ніхто з місячних істот не постраждав від захланності колонізаторів так, як озірікси. Ці неймовірні створіння втратили дар невидимості , а отже й захисту, під впливом побічної дії гравітаційного поля.
    Колонія заселяла затінену майже прямовисну скелю біля кратера Ульріка. Ларрі підібрався до однієї з печер і засвистів. В чорному отворі майнуло зелене око. Потім поволі випливло довге сріблясте тіло, що зміїлося і мінилося під світлом ліхтаря. Гай кинув гнилий мандарин і вузька мордочка метнулася за ним.. Два розщеплені язики спритно обвилися навколо плоду, і за мить сферментована м'якоть всмокталася у пори язикового епітелію.
    Ларрі відчинив клітку.і поклав туди ще один гнилий фрукт. Видно голод був невтамований, довірливе створіння шугнуло всередину, поїдаючи нову порцію ласощів. Клацнув замок на дверцятах. Звіря заметалося і завищало. Гай накрив клітку шматком брезенту і почвалав до всюдиходу. Навздогін із печер долинув знайомий тужливий звук .
    Олівія ввімкнула безшумний мотор, жестом вказуючи позаду чоловіка. Гай озирнувся. Під скелястою стіною схилом рухалися людські тіні. Коли вже злітали, Ларрі спостеріг на підступах до скелі криваві спалахи бластерів. Добре, що Олівія не бачила.
    
    – Не твоє часом? – улесливо усміхаючись, Гайлі Стоун подав дівчині її кульчик.
    – Ой справді, де знайшов? Весь день шукаю.
    Хлопець струснув навощеною шевелюрою :
    – Та яка різниця. Ходімо краще на каву, побалакаємо про завтрашній концерт групи “Оззі “з поланети Каратаке. Запрошую,– гонорово дістав з кишені пластикові квитки і театральним рухом кинув на столик перед Олівією. Та прикусила губу.
    – На жаль, змушена відмовити, маю навідати батьків на Зальці, – відказала з непідробним смутком. Вона й справді дуже хотіла потрапити на цей концерт, хоч із Хайлі, а хоч із чортом лисим. Збрехала тільки про причину, бо й справді не могла піти– мусила щогодини годувати озірікса, адже ці істоти гинули без догляду.. А Гай як на лихо, кудись повіявся, заздалегідь не повідомивши. Кому ж іще довірити бідне створіння? Відпускати на волю зарано – для їхнього спільного плану по захисту вимираючого виду мусили провести певні дослідження.
    Стоун розвів руками, і вдавано розчаровано зітхнув. Хоч пізніше Олівія бачила, як він ошивається біля симпатичної чорнявки з відділу клінінгу, паралегьно з кимось балакаючи по кишенкьовому 4Dфону.
    – Нікен, вас розшукує начальство, -– від несподіванки аж здригнулася, почувши біля вуха голос одного зі співпрацівників.
    
    
    
    Гай нашвидкуруч щось вводив у кібертоп. На столі валялися нанопластирі, відбирачі крові, атомний вимірювач частот. В клітці неспокійно вовтузився наполоханий озірікс.
    –Тихо, тихо, малий, все вже позаду, більше не мучитиму тебе, – звірок зупинився , блимнув великим оком і втішено цьвірінькнув. Ларрі й сам не сподівався від себе такої ніжності до нижчої істоти. Дивно, але за ці кілька днів прикипів серцем до бідного звіряти. Чи то жаль за сумну долю, чи то симпатія поволі топили лід трьох його від природи безтрепетного серця.
    Зателенькав 4Dфон. Телефонувала Олівія. Очі мала червоні, як у захмелілого доріанця після півчарки саке:
    – Мене викинули з команди, звільнили тобто.
    Оце халепа. Втратити такий проект виглядало вкрай безглуздо. Мабуть із-за якоїсь там дрібнички, типу невчасно зданого звіту, чи помилки у висновках. Бо із-за чого ж іще. А й справді із-за чого?
     – Я й сама толком не зрозуміла, – залилася сльозами дівчина.
     – Зараз приїду, – Ларрі вимкнув зв'язок.
    
    
    – Нісенітниці, розрахунки та висновки точні. Мій кібертоп не помиляється. У вашому зразку породи крім сілерію безумовно було кілька мікрон вадрію. Я ще визначав його котентність коли ви до мене забігали, щоб я зважив вкраплення. Ну не міг він випаруватися.
     –День сьогодні – відстій, – схлипнула Олівія, – спочатку зламала ніготь, потім згоріла кавоварка. Потім загубила сережку, з пари моїх улюблених. А тепер ще це безглузде звільнення. Завтра подам апеляцію, але не впевнена, що поновлять.
    Ларрі не вмів заспокоювати жінок. Волів, аби воно само якось вляглося. Ввімкнув 4Dвізор. Хай грає, все ж трохи розрядить обстановку. Кімнату наповнили голограмні постаті якихось музикантів і звук розпечених від натуги гітарних струн.
    – Іронія долі, їх і по ТБ крутять, – стрепенулася Олівія витираючи сльози паперовим носовичком.
    Побачивши, що Ларрі не зрозумів про кого мова, додала:
    Каратакіанці “Оззі”. Гайлі кликав мене, але я відмовилася — адже наш план...
    Гай потер долонею перенісся. Йому явно не подобалося це нещире залицяння Стоуна.
    Ні-ні він не ревнував, які ревнощі з його характером. Зовсім ні.
    – Послухайте, Олівіє, це прозвучить не надто приємно. Про всяк хочу попросити сприйняти сказане мною не як ревність, це почуття мені чуже. Так от, дуже ймовірно, що Гайлі помстився вам із-за відмови. Повірте, я знаю його як облупленого.Ви не перша, кому він мстить із-за дрібнички.
    – Ні-ні! Як ви можете таке казати, – обурилася дівчина, – це виключено. Стоун хоч і має амбіції, але так вчиняти не став би. Не робіть з нього потвору.
    Ображена за кавалера і частково за себе ( це ж треба, Гаю до неї паралельно), Олівія підійшла до клітки. Озірікс принишкло витріщився на неї. Наче щось розумів. Чи інтуїтивно відчув.
    – Яке ти миле, – звернулася до нього Олівія, – Правда ж, не всі ж на світі злі та несимпатичні. Гайлі теж був нині напрочуд милим. Це ж треба, кульчик мій знайшов. А значить уважний, пам'ятає, що я ношу. Не те, що дехто. Дехто навіть не зволить хоча б поцікавитися, що у мене отут, — дівчина приклала руки до грудей і знову залилася слізьми.
    Гай почав міряти кроками кімнату. Справді, слова Олівії його збентежили. Але аж ніяк не докором і не пустим кокетуванням. На п'ятому променаді чоловік зупинився і запитав:
    – А де ви загубили сережку?
    Олівія закліпала очима. Навіщо це йому? Хоче виглядати турботливим? Яка різниця? В лабораторії чи в їдальні, чи ще десь.
    – Це ті з дзеркальними вставками? - перепитав чоловік.
    – Вони, – Олівії полестило таке знання.
    – Ви загубили його біля печер озіріксів, – спокійно, але твердо, констатував Гай.
    – Ви впевнені ? Звідки така безапеляційна переконаність?
    – Бо диски дзеркального лінію в парі продукують синювате світло. Ви ж підбирали сережки до кольору очей, чи не так.? Тоді, коли ми вшивалися всюдиходом, я бачив і на камеру сканера зняв тих типів і те, як вони пустили в хід бластери. Чому не сказав? Не хотів засмучувати, ви така вразлива. Так от, переглядаючи потім запис, я спочатку ніяк міг зрозуміти, чому ваш кульчик світиться червоним. Шукав інформацію про мінерал. Аж тоді дізнався, що диск лінію без ідентичної пари має здатність вбирати і випромінювати чужорідні промені. Ми тоді рухалися в повній темряві, еге ж? От він і ввібрав у себе єдині на той час інтенсивні промені – протолазерні.
     Олівія затулила обличчя долонями. Тепер ясно. Якщо так, то Гайлі Стоун там теж був. А отже, знає, що і вони там були. А отже...
    – Люба Олівіє, вважаю, що звільнення із помсти для вас було б не найбільшою бідою. Він не дурний, згодом зрозуміє, що ви здогадалися, де він ту сережку знайшов. На ваше життя чигатиме небезпека. Він це так не залишить.І не заперечуйте.
    
    
    4Д фон розривався у кишені піджака. Але Гай не чув, бо приймав у цей час душ. Коли вийшов, сигнал при ньому затих. Чоловік витягнув апарат і глянув на екран. Незнайомий номер. Кілька секунд зважував, а потім все-таки набрав.
    З того кінця долинуло хрипкувате:
    – Ларрі Гай, у нас вимога одна: негайно покиньте Місяць. Нам свідки ні до чого. А, до речі, Олівія Кеннен у нас. Даємо вам час до 16 .00.
    Зв'язок обірвався.
    За хвилину із того самого номера прийшло повідомлення по номер орбітальній станції Землі. Там Гай підпише якісь папери . Після цього Їх із Олівією не затримуватимуть, але відправлять рейсовим шатлом на Марс.
    
    У Гая не було вибору. Він виконав умови і тепер чекав на пірсі ОРБ2. Небавом двоє чоловіків в ділових костюмах і темних окулярах. Привели Олівію і дали папери. Документ забороняв з'являтися на місяці впродовж п'яти років. Ларрі підписав. Підпис Олівії там вже стояв. Після того, як під прицілами бластерів їх заштовхали в корабель і двері зачинилися, дівчина кинулася на шию Гаю. Тіло її тремтіло від пережитого. Сльози текли рікою. Ларрі поплескав її по спині, – чергова неоковирна спроба заспокоїти.
    – Ну, ну. В нашому неспокійному житті всіляке буває, звикайте.
    
    Що ж, поїхали.
    Шатл стартував на Марс. Крім Гая та Кенен на борту нікого не було. Автопілот провадив судно звиклим курсом.
    –А як же наш озірікс? – раптом пригадала дівчина, – він без нас там загине з голоду. Навіть якщо його знайдуть і доправлять в рідну колонію., така воля — це теж вірна смерть.
    Гай кинув на неї цікавий погляд і знизав плечима. Тоді підійшов до своєї військової валізи і клацнув замком. Замість речей Олівія побачила клітку. Від яскравого світла, звірок метнувся і запищав. Гай вийняв з рюкзака і просунув в отвір для повітря шматок сухого пліснявого сиру. Писк затих.
    – Олівіє, Полетите на Марс без мене А, і клітку прихопіть, будьте ласкаві, – несподівано обірвав паузу Ларрі, – на базі Годерік я висяду.
    – Що?!– запанікувала дівчина– Навіщо?!
    – Маю деякі незавершені справи. Не хвилюйся, за кілька днів зустрінемося на Марсі. Обіцяю.
    
    
    Шатл змигнув вогнями і розтанув в безмежнім мороці космічної траси. Годерік слугувала перевалочною базою. Здебільшого тут перекидали вантажі з одних суден на інші.
    Гай підійшов до стійки бару і замовив бурбон. Бармен поставив склянку з напоєм, а біля склянки решту. Серед монет блиснула полірована поверхня мікрофлешки. Гай згріб все до кишені.
    В готельній кімнаті вклав до кібертопу флешку. Перед очима висвітлилася голограма.
    Що це? Корпорація Панкс? Якась нарада, чи щось подібне. Круглий стіл, на якому загерметизовані флакони повні сріблистої рідини, пачки купюр. І сам Панкс власною персоною. І Стоун тут. А ось і гладке обличчя Омса. Але чому без озвучки? Лише одна фраза пролунала з-поза кадру: “ Все залагоджене, джентльмени, можете спокійно продовжувати”. Вкрай знайомий голос, хто б це міг бути? Гай впізнав його – гугнявий басок належав Пулу, одному з членів департаменту контролю Міжгалактичної Комісії. Один з обраних під Присягою таки виявився продажною шкурою.
    Ларрі Набрав номер на 4Dфоні.
    
    
    – На Місяць?
    – Так.
    – Мета?
    – Забір сілеріуму.
    – Документи?
    – Прошу.
    – Що за пластик?
    – Контейнери для породи.
    – Чому не в капсулах?
    – Для нашої компанії так дешевше.
    Патрульний махнув рукою і торгове судно вилетіло з пропускного ангару митниці.
    Команда складалася з п'яти надійних. З Панксом жартувати небезпечно, Гай мав бути певним. Тому і вибрав саме цих. За стільки років служби у кожному кутку Галактики чергували люди, яким він довіряв як собі. Про всяк випадок. Зараз видався саме такий випадок. На коштах не залежало.
    
    Пилюжна темна поверхня прийняла шатл у свої прохолодні нічні обійми. Прямовисна стіна не подавала ознак життя.Складалося враження, що всіх озіріксів або винищили, або кудись вивезли.
    Гай підійшов впритул до скелі і засвистів. Нічого не сталося. Тоді він витягнув гнилі сливи і висипав їх із пакета. Відійшов на кілька кроків. Незабаром з нори обережно висунулася перша сріблиста мордочка. Добре, що не остання.
    
    І все одно кліток виявилося забагато. За час після перших відвідин колонії популяція значно скоротилася. Гай не вмів сумувати, і все ж якесь відчуття нудьги чи приреченості ворухнулося під ребрами.
    Клітки повантажили у шатл. Самотня скеля проводжала дивних гостей глухою мовчанкою.
    Панкс і компанія оскаженіють – хто посмів зазіхнути на діамантову бізнес–жилу? Довго порпатимуться в поросі, підриватимуть стіну. Потім кинуться шукати. Олівія в безпеці, адже на Марсі купа їхніх інформаторів, алібі їй забезпечене. Щодо нього. Поживемо, то й побачимо. Може перетреться А може...Але якщо й трапиться, то не сьогодні. Сьогодні озіріксів перевезуть у національний заповідник на планеті Пакс. Міжгалактична Комісія і Галактичний Комітет із опіки живих об'єктів подбають про їхній захист та умови існування. Пула викрито і відсторонено дуже вчасно.
    
    – Ларрі, як я за вас хвилювалася! Все гаразд? Залагодили справи?-– Олівія і Гай зустрілися у кафе марсіанського містечка Марсалу.
    – Все ок, – усміхнувся чоловік, – правда, залишилася ще одна невеличка справа, але найважливіше позаду.
    –То може відзначимо? А заодно і те, що я знайшла нову роботу – віднині працюватиму лаборанткою в тутешньому інституті геології. Хоч посада не надто, але все-таки хоч щось. За одно й оглянете моє скромне помешкання.
    Дорогою до інститутського містечка, Гай непомітно зиркнув на дівчину.. Виглядало , що за час його відсутності Олівія оправилася від недавні негараздів. Обличчя посвіжіло і вже не було таким скорботним.
    Вирішили взяти пляшку доброго вина і якусь їжу. Припаркували орендований аеромобіль біля найближчого маркету. Замовили все що треба і з повними пакунками попрямували до виходу. Та зненацька дорогу їм перегородили люди в чорному. зі зброєю в руках.
    – Ларрі Гай? Підете з нами.
    Дівчину грубо відштовхнули в бік, а Гаю заламали руки з а спину і поволокли до виходу. Далі все відбувалося яку сповільненій зйомці чи у якомусь химерному сні.
    Олівія вихопила бластер і почала стріляти в нападників. Звідкись вискочили ще якісь люди і підтримали її вогнем. Під час однієї із перестрілок дівчина впала на підлогу. Якимось чином Гаю вдалося вирватись, він кинувся до дівчини. Поранення було неважким. Поки лунали постріли, Ларрі перетягнув Олівію за найближчу ляду і обробив рану дезінфектором та загоювачем з мініатюрної портативної аптечки, яку завжди носив при собі. Коли все стихло, визирнув із-за ляди. На підлозі лежали вбиті та поранені, решта учасників перестрілки зникли.
    – Можете йти?– спитав Олівію.
    Дівчина, пересилюючи біль, підвелася. Гай підтримував її, і так вони дошкандибали до свого аеромобіля, який дивом ніхто не вкрав.
    – Озірікси в безпеці. Тепер сам час і нашого підопічного відвезти на Пакс. В національний парк, – Ларрі ввімкнув двигун. Навіщо саме зараз він це їй каже? Щось змусило його це зробити.Щось було не так. Перш ніж завести машину чоловік чомусь вийшов з аеромобіля і глянув на черевики. На полірованої поверхню лівого черевика падали і розбризкувалися в різні боки важкі багряні краплі. Аж тоді побачив, як від стегна цюркоче кров і відчув різкий біль. Хутко вийняв аптечку і спробував накласти джгут, але відчув, що втрачає свідомість.
    Крізь туман насилу розгледів заплакане обличчя Олівії. Дівчина схилилася над ним і розпачливо повторювала:
    – Едонітова куля, едонітова куля..
    Та-ак, едонітова. Яка ж іще. Снайпер знав, що його людську подобу можна знищити лише такою.
    – Бувайте, Олівіє. Не бійтеся, вас вони не зачеплять. Насправді для них небезпечним був лише я. А ви молодчина, тримайтеся, – прошепотів ледь чутно.
    
    Ларрі розплющив очі. Холодне яскраво освітлене підвальне приміщення. Постать у білому халаті снувала вздовж протилежної стіни із численними металевими дверцятами.
    Нарешті він звільнився від цього осоружного людського єства. Прострелена нога більше не турбувала. В ефірному тілі ще зяяла невеличка дірка від кулі, зате кармічне отримало додатковий енергетичний пояс. Непогана робота. Агент підвівся і, на мить озирнувшись на втрачену оболонку, швидко просочився крізь стіну. Помаранчеве Небо Марсу проводжало його політ тьмяним нічним посвітом. Попереду в безмежному космічному просторі приязно замерехтіла прикордонними вогнями траса RMZ-1550.
    За кілька годин починалася його місія на Землі.

  Время приёма: 11:53 17.10.2015