ap020 "З неба падала вода"Попри те, що я з прохолодою ставлюся до жанру постапа взагалі, оповідання дуже сподобалось. Бо воно тримається на міцній постаті головгера. Хай він старий, але в нього забагато душевних сил, упертості, віри в те, що досягне мети. До того ж, це порядна людина. Простодушність разом із мудрістю й людяністю.
Ще й вдалий сюжетний прийом – подорож завжди привертає увагу. Звісно, якщо погляд автора зосереджений на тому, про що йдеться вище, а не суто на «географії».
Цікаво, що герой знаходить порятунок у самому собі, тримається певних моральних норм, тож умовний хепі-енд (бо фінал трохи відкритий) сприймається як обґрунтований.
Трохи зауважень буде до світу. Справа в тому, що логіка окресленого світу в дечому суперечить сюжету. Поясню.
Увага, далі спойлери.
На початку оповідання складається враження, що чинний порядок речей існує дуже давно, бо
Цитата:
Я останній зі свого племені. Коли я народився, то нас було більше сотні. А ще раніше, коли народився дід мого прадіда, нас було як зірок на небі
Тобто щонайменше два-три покоління живуть у таких само умовах, як і Мураха. Протягом 60-70 років чи більше.
У фіналі:
Цитата:
Потвора зупинилась за три десятки кроків від мене й почала мене роздивлятись. На морді були намальовані позначки і літери. Деякі я знав. Вийшло щось геть незрозуміле: «П О Л І Ц І Я В І Н Н І П Е Ґ У». За мить зверху відчинились дверцята і звідти до пояса висунулась людина в новому, чистому і зеленому, як кактус, одязі.
– Вітаємо в Канаді, сер! – посміхнулась людина з чудовиська. – Яка мета вашого візиту?
Виходить, що в Канаді все норм, а в Америці якийсь локальний апокаліпсис? Який триває майже сотню років і не викликає в сусідів бажання допомогти, врятувати чи ще щось таке зробити. А не питати на кордоні як «за мирних часів» – «яка мета вашого візиту».
Локалізація «зони ураження» теж викликає питання. Якщо людина здатна пішки дістатися комфортніших місць, чому лише Мураха здійснив цей перехід? Бо вже за десять днів він був там, де можна не виживати, а відносно легше жити. Напевно, якщо трапилась локальна халепа, тре було це якось пояснити й показати перешкоди на шляху до місць, приємніших для життя. Рахуємо – долаючи 4 км/г, Мураха вдень проходив щонайбільше 40 км (вочевидь, що вік і втомленість давалися взнаки – більше не міг іти). Ніччю – відпочивав. Тобто загалом подолав десь 400 км. Умовно кажучи, це маршрут Детройт – Торонто. Шість годин машиною. Якщо хтось мав коня після того, що в них трапилось, дістались би за п’ять діб. Отже, що тримало людей у непридатних для життя умовах за відсутністю (бо нічого про це не сказано) прикордонної стражі, митниць тощо?
Та й узагалі, якщо чесно, фінал із появою поліцейських виглядає трохи кумедним чи то штучним. Не тому, що це неможливо в умовах описаного світу. Ні, але це має вигляд «бога із машини» в постапокаліптичних умовах. Не відповідає, так би мовити, стилістиці світу.
Але це дуже гарне оповідання, як на мою думку.
Удачі на конкурсі!