От майже все оповідання було логічним і переконливим. Живеньким, я би сказав.
А от у кінці щось не те сталось...
Бо неможливо уявити, що найманець, якого звали найкращим -- вистрибне перед очі авторці, і цим перетворить своє життя (хай хоч яке уявне-несправжнє) -- на незнати що...
Здогадно, вона передусім має спробувати його вбити -- хай більше не приходить...
Або ж, ще краще, вирішить якось почистити пам'ять і/або обмежити діяльність у реал.світі, а потім змусить тягяти золоті монети через портал. І він стане "банкоматом"...
От у якійсь книзі (перекладній) власник(и) монети (чи якоїсь речі) розпоряджались діями подібного найманця (надкваліфікованого...) То всім, чомусь, кортіло отримати від нього побільше вигоди... І чому так...? І чому тут має бути інакше?
Тому й незрозуміло, чому ж це найманець не вирішив докласти трохи більше зусиль, і не звів авторку з психотерапевтом якось не аж так "в лоба"?
А потім жив би собі (у книжках) ще знаменитішим.
Вдалий приклад успішного рішення -- десь так сотня книг із серії "Дестроєр". Але дуже сумніваюсь, що автори схотіли би продовжувати, якби існував ризик появи у реалі котрогось із майстрів Сінанджу. Це от саме той випадок, коли краще потратити більше золота (от хоч навіть і купити сотню-другу тисяч книг (і спалити); або навіть ціле видавництво купити -- й давати ненав'язливі поради, щодо написання книг...
), аніж безглуздо лізти авторці перед очі...