bb 029. Блискавична
Із цим твором мені досить складно. Перш за все хочу сказати, що фантазія автора захоплює. Особливо мене вразив пан Панда )) Мабуть, не одну мене )) Ще я завжди казала, що в будь-якого, навіть найабсурднішого, оповідання має бути власна внутрішня логіка. В цьому оповіданні я її бачу. Так, абсурдну, з відтінком дещо чорного гумору, але вона є. Це дуже добре, авторе, з цього буде діло. Проте, як на мене, оповідання застрягло десь на межі велсівсько-вікторіанської НФ та гармсовського абсурду. Ще троха туди чи сюди – й вийде добре, а так, як є... ну, трохи ні )) Зараз намагатимуся сформулювати чому. Внутрішню логіку тексту я, як мені здається, зрозуміла, й вона мені досить близька. Так, у тому стані, в якому героїня перебуває, її головна боротьба – не із якимись там грабіжниками (що там ті грабіжники, я вас прошу!), а із сміттям у квартирі. Задля такого подвигу й справді потрібні суперсили (нічого не знаю, кажу серйозно: в мене зараз їх немає, тож квартира захаращена вщент). І недарма текст завершується перемогою: героїня бачить взагалі для себе іншу можливість видряпатися – звернення по допомогу до друзів. Так, це перемога, оскільки друзі в такому стані взагалі залишаються десь там, за скляною чи якоюсь іншою стіною, вони існують десь в іншому вимірі. Задля цієї перемоги суперсили, даровані отою блискавкою, теж дуже потрібні. Проте, звісно, я авторську логіку можу розуміти не до кінця – я взагалі не істина аж в ніякій інстанції )) Чого мені забракло – це емоцій героїні. Та хоча б і автора. Взагалі, будь-яких емоцій. Так, звісно, показувати, а не розповідати й усе такеє, проте твір дуже механістичний. Побачила, трохи здивувалася, пішла, посварилася із Пандою & Со... Отой складний для автора та читача момент, коли такими, хто хоча б щось відчуває, виявляються треті лебеді у п’ятій ланці, а фокус оповідання зміщується з перемоги героїні на походеньки пана Панди, та ще й незадовго до розв’язки. Розумієте? Головний герой виявляється менш цікавим, аніж один з антагоністів (хоча б усі антагоністи виявилися цікавішими, все менше проблем в тексту було б!). Ще подруга запам’ятовується, з якою Соня балакала. Сама Соня для читача в емоційному сенсі стає нібито невидимкою. А мала б, згідно з логікою твору, якраз прокинутися... Що автору з цього приводу порадити – я, чесно кажучи, не знаю. Більше працювати над емоційною складовою персонажів? Ну, мабуть, але ж це так, пусті речення. Якби я писала цей твір, то це б вийшов інший твір, ну, ви розумієте )) Розповідати про те, як я б цю історію подала, марно – вийшло б інше оповідання )) Проте якби я писала цей твір ))))), то зосередилася б, мабуть, або на тому, щоб «виплеснути» оті відчуття, які були на початку в героїні, донести до читача, чому Соня така млява й безпорадна, - адже ви, авторе, напевне знаєте, чому вона така, – або вже пішла б у абсурдизм, щось таке зробила, на кшталт Дедпулу або Джесіки Джонс, проте на українському матеріалі (ну й із Пандою, оскільки сама від панд у захваті, та й взагалі, ну колоритний же пан вийшов!). Якось так )) Але, авторе, хочу підкреслити: ви взялися за дуже складну форму подання, тож недивно, що дещо не вийшло. Головне – фантазія є, будувати оповідання вмієте, а техніка прийде, якщо багато писати. Дякую за твір! З повагою, Валерія
|