Мо вітання автору!

"Вийшло так, що ми летіли не туди, куди хотіли..."

Все добре, але зовсім незрозуміло, нащо оця круговерть народжень і смертей? Ви хотіли показати, що звичайне життя бере верх над інструкціями чи що?


Успіхів на конкурсі!

Вітаю, авторе. Я прочитав ваше оповідання.
Мої думки суб'єктивні, а питання помилкові.

Це оповідання далося мені найважче. правда, не можу чітко сказати чому. Можливо через те, що занадто великий сюжет і, головне, емоційний об'єм взаємодії персонажів, автор втис в дуже малі рамки. Розумієте, авторе, у вас дуже багато всього відбувається у дуже стислих описах. Але головне - це емоції. Їх дуже багато, вони важкі та потребують поступового осмислення, прийняття , співпереживання, але обмеження в об'ємі оповідання не дають в повній мірі все це усвідомити. Все відбувається "галопом по Європах", читач не встигає (за всіх не скажу, але я не встигав) розділити з персонажами їх почуття та переживання.

Історія має місце бути. Але, на мою думку, заслуговує щонайменше вдвічі більшого об'єму. Тільки тоді, на мою думку, вона зможе повністю розкритися.

Кілька дрібниць:

- якщо люди мали магнітні черевики, отже у приміщенні немає гравітації. А каталка мала магнітні черевики? Бо ж каталка - це те, що катять, а як вона могла котитися там, де немає гравітації? Якби написати, що тіло Андрія поплило услід за двома людьми, то питань нема.

- тут не критика, а трішки роздумів. А чи була така вже необхідність так швидко доставляти Андрія до Медблоку? Що, наприклад, заважало ще в камері анабіозу вколоти Андрія та почикати там, поки він прийде до тями, а вже потім переміщати його до Медблоку. Сама процедура чим виправдана? Я розумію, коли у людини нестандартна реакція на вихід із анабіозу, чи там екстренна ситуація. Тоді такий поспіх виправданий. А тут що? І так тридцять тисяч людей кожного разу перевозять? Що заважає приводити людей до тями в самій камері?


- не буду чіплятися до орфографії та русизмів, сам таким постійно грішу. Але тут або: "мене звати Олексій", або "мене звуть Олексієм". Не критика, а суб'єктивне сприйняття милозвучності.


- і в анабіозі народжуються і вмирають? А якщо мається на увазі, що в першій зміні народилася дитина, або хтось випадково помер від нещасного випадку, тоді виникають питання до тих, хто планував цей політ - вони не передбачили такої можливості? не критика, а роздуми.

- на корабель беруть людей, пов'язаних романтичними стосунками, але будять в різний період часу - геніальність керівництва зашкалює. І ні в кого не виникло думки, що така ситуація у майбутньому може призвести до психічного зриву одного з романтичної пари. Там, взагалі, хоч хтось прораховує ризики? Це ж космічна подорож. там же треба вираховувати все. Не критика. Ситуація цілком можлива.

- вони ще й родичів будять в різний час. Геніально. Мамма прокидається, а її син вже помер від старості. Мама радіє. Геніально. Я розумію, що таким є авторський задум, проте подібна поведінка з боку керівництва (командування) виглядає доволі нелогічною. так як подібні дії можуть призвести до нервового зриву членів екіпажу, що "розминулися" з родичами та коханими.

- вибачте, але тут трохи незрозуміло. Виходить у Каті вже є хлопчик і вона чекає народження доньки? Здогадатися про це можна, але написано трохи плутано, бо хлопчик згадується вперше. Це не критика, а лише читацьке сприйняття.
- "попрямували коридором" простіше і легше сприймається.

- відсилочка до фільму "Пандорум" - це добре.

Дякую за історію.

Саме так Ви лаконічно вклали в одну фразу сенс, на який у мене пішло близько 40 тис. символів)
Хоча додам одну поправочку - життя бере верх, коли до цілі корабля - летіти дуже дуже довго і космічна подорож перетворюється на сірі будні для членів екіпажу.
І вам удачі!

Вони поклали Андрія на каталку, винесли її в кімнату з гравітацією і звідти вже катали)).

Власне, одразу після анабіозу Андрію і вкололи ліки. В моєму світі, вихід з анабіозу - це як пологи, ніколи не знаєш чи буде нестандартна ситуація. Плюс вище в коментарях є моє пояснення, чому саме потрібен тренажер одразу після виходу (саме в моєму світі, звісно)) ).
Щодо 30 тис. людей - так. Щоразу буде проходитися одна та сама процедура. Вони летять на недосліджену планету і по прибуттю будуть будити людей поетапно вже на місці. Адже на кораблі немає ні ресурсів ні місця для активного функціонування такої кількості людей.

А чому ні? Це корабель колоністів, які в перспективі повинні заселити іншу планету. Логічно брати на корабель молодих і здорових, які створять сім’ї і народять в майбутньому дітей. Неодружена пара не зобов’язана доповідати про свої романтичні стосунки. Вони підписували документ, де безсумнівно були прописані ризики, але людям по 20 років - вони вірять, що все буде так, як вони планують )))
Мама з сином і так були в різних змінах і мали побачитися вже на планеті.
Маю погодитися, що так - ідея завелика для формату оповідання, хоча воно писалося суто під конкурс. Можливо в майбутньому розширю до повісті.

Дякую за такий розгорнутий коментар. Для мене дуже цінна аргументована критика.
Удачі на конкурсі!

Дякую за відповідь, авторе.




- спочатку його "везли", а потім почалася зона "з гравітацією".

Просто, на той випадок, аби ви не думали, що я вигадую на рівному місці. )

Так, оповідання написано вправно. Читається легко, вболіваєш за героя.
Я собі навіть трохи затужив, навіяло трішки про втрачені можливості юності і т.д.
З недоліку можу вказати на велику кількість дійових осіб, які фігурують і збивають з пантелику.
Погано, що все так сумно закінчується. Може, тому, що я людина хепі-ендна.
А загалом досить добре. Хороша робота.

У збірку!
Удачі!

Дякую за відгук!
Як на мене, в оповіданні дуже навіть і хепі енд)). Протягом часу дії оповідання ніхто не помер, бо ті хто померли - померли в минулому. Корабель летить, він цілий і неушкоджений. Камінь не забрав Андрія в глибини космосу і навіть виявилося, що на Землі залишилися жива людина).

Дякую. І вам навзаєм!

Одразу придеруся до цифр у тексті. Ну немає їх бути у художніх творах, хіба що як вставки або позначки, які беруться у "лапки". Ну і ще деякі технічні нюанси муляють очі, але про них вже писали, тож повторюватися не буду.
А тепер про саму розповідь. Вона дуже хороша. Атмосфера, хоч і гнітюча, але аж зашкалює, події прямо таки відчуваються нутром. Сюжет простий, але логічний. Так є дещо незрозуміле чи недорозказане, що наштовхує на думку про твір як частину роману, та я Вам вірю Пишіть ще, відточуйте свої навички і все буде просто супер!
Удачі на конкурсі!

Авторе, я вас поб'ю!
За дві речі: безнадію в кінці і облишену без розкриття тему сумної космокаменюки.
Але успіху все одно побажаю, бо читалося дуже цікаво!

Одразу виникає питання яким методом підтримується гравітація на кораблі, якщо можна підтримувати її частково? Поки що єдиний варіант, який теоретично озвучують - використання орбітальної сили. В межах оповідання - це може й не критично, але якщо автор раптом таки захоче перетворити твір в щось більше - такі речі краще описувати детальніше.
І як же ж розміщувалися ті капсули, що він побачив ці нескінченні ряди лежачи на каталці?

Після прочитання оповідання так і не стало ясно до чого тут гени? Хіба що... може це така відсилка до сімейного дерева. Най буде.

Мені, як читачу, який не знає істинного задуму автора, так і не стало зрозуміло, чому його розбудили аж через 38 років, якщо він був у другій зміні і мав прокинутися через рік. Якщо новонародженні діти могли приступати до зміни в 16 років, то вони не могли його замінити через рік)). Чи треба було, щоб Андрій прочитав реально всі 1218 листів, щоб зрозуміти?

А як же ж квантова телепортація? Як мінімум для листування її можна було б використовувати в майбутньому. Але ок... кілька років, то кілька років.

Помер Джон Сміт, а співчуття приносять рідним Джека)))

Не знаю як хто, але якби я прокинулася через 38 років, я б читати листи почала б з кінця. Але то я, а то Андрій))

По ходу на кораблі практикують рабство. То офіціант, то технік на півставки))) Але за тонку іронію - хвалю

Думаю, лялька вуду при міжзоряному листуванні не діє))))

Історія не самодостатня, багато зав’язок кинуто, але не розкрито. Це явно частина якогось більшого твору, навіть якщо оповідання писалося під цей конкурс.
Удачі на конкурсі!

Дякую за відгук.
Що поробиш - люблю я цифри))) От тільки не ясно, що означає "як вставки або позначки, які беруться у "лапки""? Не пригадую, щоб в художніх творах хтось брав цифри у лапки. Як це виглядає?

Успіху навзаєм.
Не треба мене бити) Немає в творі зради, немає безнадії. На кораблі всі живі, корабель цілий, людство успішно розмножується навіть в умовах обмеженого простору, а на Землі, не зважаючи на все, залишилися живі люди.
Бачу, що багато не вдалося розповісти в оповіданні, з того, що хотілося розповісти. Але якщо ж усім так хочеться хепі енду, нехай буде такий: через років 500 нащадки Андрія повертаються на Землю, зустрічаються з нащадками Каті під квітучим деревом і розповідають один одному легенди своїх планет.

От мені реально складно зрозуміти як заніміла людина не просто знає куди її перемістили, а ще й лежачи горілиць бачить ряди капсул і стільки всього багато. Коли мене везли на операцію бачив переважно стелю, в кращому разі - обличчя.

Е... от це як? Летіти у космосі з субсвітловою швидкістю і зупинитися?

Організм, як написано вище, в цей час не жив. Отже, і забути нічого не міг.
Якщо ж навіть припустити, що міг, то треба міряти час організму, а для організму минуло не 38 років, а два тижні. Тобто логічна хиба.

Корабель летить на субсвітлі... і "залетів камінь". Ще й кілька днів тому... усе, що мало б статися уже закінчилось.
І ще: що означає "в правий двигун" Судячи з усього це бассардівський прямоточник, інакше уявити не можу. Але тоді уже давно або все перетравилося, або "бабах".
Закінчення відсутнє. Це - мінус.
В цілому - цікаво, але незавершеність історії та нехтування технічними деталями сильно їй шкодять.

Йому повернули голову на бік))

Власне, в історії ніде не вказано з якої швидкістю летить корабель і не описаний детальний механізм польоту. Можливо, це мій прорахунок, визнаю. Але чому ніхто не допускає, що політ може бути не рівномірним? Що корабель може використовувати гіперпросторове викривлення, але не може летіти так на постійній основі бо, наприклад, двигун перегрівається чи щось таке? Тобто політ в субсвітлі чергується з польотом на звичайній тязі. І відповідно зупинки на профогляд і дослідження попутніх космічних об’єктів цілком можливе. І для чого починати подорож в кілька десятків світлових років, якщо не мати можливість по дорозі досліджувати космос?
Акцент історії був саме на психологічних моментах прийняття втрат при довгих космічних подорожах. Ця тема була завершена. Решта - це вже інша історія)). Але бачу, що читачі не сприймають її так, як задумано...
Дякую за ваш відгук. Візьму ваші, та інші зауваження до уваги, коли буду редагувати історію.