НФ чи неНФ -- то не питання.
Питання -- роль книг в цілому.
Бо, зрештою, книги -- то лише симуляція.
Гарне доповнення до справжнього життя -- але лише доповнення.
Жаль тих, що все життя змарнували десь на колесах, посеред асфальту і матрасів, а Землю, хоча би рідну частку, так і не побачили впритул...
Їм і згадати, власне, нічого, крім підкилимної людської метушні. І алогічного, ще первісного, страху перед Природою.
Навіть Жуль Верна жаль. Якщо він і справді сам не мандрував (невже навіть десь у Франції не походив!?), а лише читав чужі подорожні нотатки.
Проблему описав Ал. Гор ще років зо 30 тому. Він пробував достукатись НЕхуд. книгою "Земля у Рівновазі" (є українською і в інтернеті) – але, схоже, не зміг...
Коротенький уривок:
Цитата:
"
Так само і наша цивілізація все міцніше тримається звички щороку споживати дедалі більше вугілля, нафти, свіжого повітря та води, дерев, родючої землі та маси інших речей, що їх ми відбираємо у планети, перетворюючи не так на засоби існування чи житло, як радше на те, чого не потребуємо: силу-силенну сміття і забруднення, товарів, на рекламу яких витрачаються мільярди, аби переконати нас в їхній необхідності, надлишок продуктів харчування, що збиває ціни в той час, як самі продукти стають відходами, різноманітні розваги та відволікання. Ми наче квапимося загубитися у розмаїтті форм культури, суспільства, технології, інформації, ритуалів виробництва та споживання, а платимо за це втратою свого духовного життя.
Свідчень цієї духовної втрати чимало. Так, психічні захворювання різного типу дійшли вже характеру епідемії, а особливо у дітей. Три головні причини смертності серед неповнолітніх — нещасні випадки, пов'язані з вживанням наркотиків та алкоголю, самогубства і вбивства. Відвідання крамниці зараз вважається відпочинком. Матеріальних цінностей сьогодні нагромаджено найбільше за всю історію, — але те саме стосується і кількості людей, які відчувають у своєму житті порожнечу.
Потужні рушії відволікання, набуті промисловою цивілізацією, спокушають нас, обіцяючи повне задоволення бажань. Нові можливості людини накидати свою волю світові здатні забезпечити великий «кайф», який мало чим відрізняється від того, що його відчувають наркомани, коли наркотична речовина, введена в кровообіг, починає впливати на мозок. Але це відчуття швидко минає, не давши справжнього вдоволення. А метафора наркотичної залежності принагідна і в іншому аспекті. З часом, для підтримки задоволення на певному рівні, наркоман потребує дедалі більшої дози наркотику; наша цивілізація також мусить усе вище підносити рівень споживання. Але чому, щороку споживаючи дедалі більше природних ресурсів на душу населення, ми це вважаємо природним та закономірним? Чи ми потребуємо більшого рівня споживання, щоб досягнути того ж ефекту відволікання, якого раніше досягали, обходячись меншим? У публічних дискусіях про спроможність науки, технології та промисловості надати нам нову й страхітливу владу над природою, нас іноді не так цікавлять серйозні аргументи за і проти, як гострі відчуття, що завжди супроводжують перше використання нових удосконалених засобів людської зверхності над Землею.
В основі згубної залежності лежить оманлива надія зазнати яскравості та безпосередності реального життя, уникнувши необхідності знайомитися з його зворотнім боком — страхом і болем. Наша промислова цивілізація обіцяє нам щось подібне: прагнення щастя та комфорту понад усе є першорядним, і нас заохочують вірити, що споживання нескінченного потоку блискучих нових продуктів є найкращим шляхом досягти успіху в його реалізації. Обіцянка легкого вдоволення бажань така спокуслива, що ми ладні радо забути свої справжні відчуття та відмовляємося від пошуку правдивої мети й змісту нашого життя.
Але ця обіцянка завжди облудна, бо залишається потреба справжності. У здоровому, врівноваженому житті галасливі діалог зі штучним, власноруч витвореним світом може відволікти нас від більш глибоких ритмів життя, але не здатні перервати їх. Патологічна звичка обертає такий діалог на щось гірше за галасливу розвагу, оскільки що більше порушується рівновага життя, тим більше енергії витрачають людина на об'єкт згубної пристрасті, дедалі узалежнюючись від оманливих замінників життя, а ритм її похмурого та рутинного животіння стає все більш несумісним із природною гармонією буття. Коли ж цей розлад поглиблюється, дисгармонія дається взнаки безперервним рядом криз, кожна з яких руйнівніша за попередню.
"
І що сильнішою стає наука -- то слабшою людина.
Ми вже давно втратили навіть таку просту здатність як терморегуляція... Навіть з купою допоміжного одягу-взуття...
Справді сильна й горда істота не може залежати від купи милиць. Це ж ненормально...
Чи можуть вирішити проблему книги, що пропонують якесь, чергове технічне вдосконалення? Чергові "гострі відчуття"?
Чомусь у це не віриться...
І чомусь раптом подумалось, що найфанстичніше з усього прочитаного -- це книги з циклу "Дестроєр" (фант.використання людських резервів; ~ у наш час; ціною тривалих тренувань). І всілякі парапсихології й телекінези -- для далекого майбутнього (але за умови, що зростатимуть потроху й будуть доступні всім, інакше -- біда).
А решта -- то лише милиці...