Історія цікава, з пригодами і перешкодами. Але (тут погоджуся з попередніми коментаторами) все це нагадує план, а не художній твір. Бракує атмосфери, дихання тексту. Погоджуся й з зауваженням, що привід розмовляє надто сучасно. Набагато цікавіше (і "жирніше", і кумедніше) було б, якби покійний опришок говорив по-гуцульські, і щоб сучасний містянин-ГГ погано його розумів
А опришок, приміром, трошки би знав стару польську чи угорську, і ГГ теж, і так вони змогли порозумітися. Але без непорозумінь не обійшлося би, і це призвело би до додаткових пригод (приміром, під час проникнення в дім лікаря).
Ну і чисто по драматургії: не варто дочасно палити інтригу, що привід підняв пляшечку.
Є деякі надмірні епітети. Це просто кеннінг якійсь! Та й сам слог достойний ісландської саги
Цитата:
сховав скляну домівку зловісних бактерій
"Там заховав він домівку бактерій зловісних,
Що смертю грозили синам скам`янілого лісу,
Званого Фраником!..
Тож волею асів занесло героя на площу
Імені жовтого сонця -
Люди франківські віддавна його полюбили..."
(сорян, пухнастий змій захопився))
Так от, з цього можна зробити круту пригодницьку повість, якщо наповнити її життям, історичними реаліями (тільки не сухо, як у вікіпедії, а через якісь події, емоції!), уточнити мотивації героїв, накласти "мовні маски" - і ні в якому разі не палити інтригу - а якусь тамницю лишити до кінця. Приміром, задачу, чи змінить хід історії людтсва така пригода, як у нашого краєзнавця? Ну або ще якесь питання, яке мучитиме читача до останнього
Успіхів на конкурсі!