Проблема старих будинків в тому, що якщо їх не ремонтувати, вони рано чи пізно обваляться на голови своїх мешканців. Іноді на це справді не вистачає коштів, але подекуди трапляється, що квартири просто сяяють, а сам дім схожий на свинарник і на шмарклях тримається. Звертаються нагору, шукаючи винного і очікувано не знаходять, аж доки не станеться біда. Дрогобич не дасть збрехати
Гадаю, частково це і міст та людей стосується.

Перечитав ще раз. Авторе, мені ваше оповідання сподобалось.
Люди можуть відносно забути, як місто, так і родину, а на підсвідомому рівні ці спогади знаходиться, тому може охоплювати відчуття знайомості або втечі.
Тому зміст твору я зрозумів. Цікаво, а він потім зміг переїхати у рідне Златопілля чи ні?

Чудове оповідання, авторе!
Початок нагадав Кінга, одне з його містечок, тільки в Україні. Лангольєрів я теж зацінив!
Далі пішла мораль і філософія, чого не очікував.
Але загалом дуже сподобалося!
Дякую за приємне читання!
Успіху і наснаги!

Сподіваюся, її було не дуже багато Та й то сказати, у маминому стані тільки й лишається, що філософствувати

Дякую за відгук, і вам теж успіху!

Гадаю, приклав до цього усі зусилля і нині відновлює один зі старих будинків біля скверу! Або ще щось таке робить
Дякую, шановний Ирію!

Вітаю, авторе!

От мені нагадало, в хорошому сенсі слова, Ворошиловград. Напевно атмосферою і самим настоєм поверненення. Написано чудово, картинка постає перед очима.

Єдине, мені здається, така амнезія дуже нереальна. Так, вона могла б бути викликаною смертю брата, але про той момент, коли пам'ять відновлюється варто б якось натякнути. Та й Олесь в посмерті постає дорослим чомусь, а не п'ятирічною дитиною. Тут би якось дошліфувати трохи.

Успіхів і наснаги!

Гм, цікава аналогія, дякую! Так, зв'язок зі смертю і сюром і там, і там присутній! Хоча Ворошиловград мені не сподобався, але так, погоджуюся, що подібність є


Матір каже, що він хоче виглядати старшим, таким, яким він не встиг стати - і так і виглядає. Можливо, треба більше про це розписати, акцентувати на цьому.

З амнезією будемо боротися в редактурі
Дякую і вам! Теж бажаю успіхів!

Щодо нереалістичної амнезії: зараз дивлюся серіал, де дівчинка втратила пам'ять, а, коли та повернулася, вона забула, все що з нею трапилося за час амнезії. Радше за все, так не буває, але ж це навіть екранізували.

Вітаю!
Дуже сподобалось! Атмосферний опис старого занедбаного міста, всі халепи, що насипались на Андрія (дуже реалістичні), і головне – оцей поступовий рух від реалізму до містики. Настільки поступовий, що коли вже справа починає стосуватись зовсім містичних і доволі складних для уявлення речей – таких, як Андрієва амнезія стосовно його ж рідного міста – це вже сприймається як належне, як неодмінна складова частина зображеного світу. Тобто, ця амнезія стає переходом навіть не в містику, а вже у чистісінький символізм. І це, як на мене, вийшло гарно.
От лише виникає деяке спотикання на віці померлого брата. Чому Андрій має справу з духом у вигляді вже дорослого хлопця замість п’ятирічного малюка? Мені здається, причину б варто пояснити у творі трохи докладніше.
Успіху на конкурсі!

Дякую за відгук, шановна Сокиро!
Допрацюємо!
Теж бажаю успіху!

Ці грибочки мені до смаку!
Доречі, вже друге оповідання на цьому конкурсі, у якому я впізнаю рідне місто... це щось має означати...

Дякую, шановна Мавко!
Цікаво побільше дізнатися про ваше рідне місто!