Містянин, молотка в руках не тримав.


Хоббітський стиль в літературі ж.


Герой містянин, я ні. Стадо - це таки худоба. Табун - це не тільки коні, а ще й домашні птахи (словник підтверджує).



А в чому сенс життя людей, які й самі не знають того сенсу, а просто живуть за інерцією? І єдиною цікавою річчю в тому житті є рибалка або квіти?

Щиро дякую!
Навзаєм!

От Ви, авторе! Така страшна історія про курча. І про всіх інших, звичайно.

Доброго ранку, авторе 010!
Сьогодні ви мій сніданок. Бо читати таке на ніч - гарантовано живіт боліти буде.

1. Назва. Просто чудова. І повністю відповідає оповіданню, і нетривіальна, яскрава. Таке хочеться читати.

2. Перше речення. "Ти аспірин купив? Ну от, а я ж нагадувала! " Знов початок з середини діалогу, ше й хтось від когось вимагає аспірин. Аспірин - це добре. Одразу локалізується місце (пост-радянський простір) і час (сучасність ...+/- 50 років). Але сказати, що зачепили.. ні. Назвою зачепили набагато сильніше.

3. Оповідання. "Кладовище домашніх тварин по-українські". Тільки замість котиків курчата, а замість дитини старий дід. Ну і на відміну від Кінгу ніяких пояснень. Що воно, навіщо, чому так сталося. Чи то воно справжнє село, чи то це не "Кладовище", а "Убік" направду і все це відбувається вже після смерті. Картинка є. Історії.. історія почала формуватися і не сформувалася. Надто плавна лінія сюжету, як сонне село. Якщо така була мета - вітаю. А ще не зрозуміла ідея. Навіщо я це гризла, знов таки крім того, щоб просто помилуватися гарним малюнком.

4. Післясмак - молоко з магазину, яке намагаються видати за свіже парне.

Дякую, авторе!

Я не знаю, що там про психіатрію, яле я читала і не могла відірватися. Не тому що цікаво, а тому що страшно було. Хотілося, щоб оповідання скоріше закінчилося. Написано добре, хоч я і не любитель такого жанру.

Дякую! От така в мене манера - пишу фантастику, а заносить у хорор... Але я буду працювати над цим!

І Вам дякую, за відгук!
Піду перечитаю Кінга, якщо вже про нього зайшлося...

Щиро дякую за відгук!
Сподіваюсь, моє оповідання не відіб'є у Вас охоту купувати Нашу рябу))) Це ж просто проза і вигадка, не більше!

Не відіб'є.
Думаю: добре, що я не дивлюся фільми жахів і не бачу у вашому творі якихось "повторів".

Це оповідання трошки нагадало мені ще один твір з цього конкурсу. Там ото теж на межі сюру передавалися дуже серйозні і актуальні речі.
Мушу сказати, що вам це точно вдалося, ще й гарно!
Курча прямо агінь))) дід теж))
Гадаю, у вас вийшла дуже правильна алегорія. Село з непотрібними, якраз є тим, з чим зараз треба працювати. В сенсу не лише з селом, як протиставленням місту - а з оцими всіма забутими просторами, людьми, історіями. Вони чекають і нікуди вже не поспішають. Але чекають
А ще це (принаймні, для мене) історія про те, що вся наша хтонь з нами, і вона своя - і завжди буде рада допомогти, якщо ми про неї згадаємо.
Коротше, я все це дуже схвалюю і підтримую

Траплялися якісь дрібні граматичні і мовні неточності, але то на вичитку, і буде норм.
Ну і ще одне. Колись в проекті, над якими я працювала, були події в будинку престарілих. То багато хто спецом просив не ганити ці заклади жужмом, як місця, де голодні мешканці вмирають у брудній білизні. Та й Галя би точно все сто разів перевірила. Але так, позицію героїв можна зрозуміти.

Хороша історія, дякую!

Особисто я нічого не маю проти будинків престарілих і людей, що там працюють. Але коли довелося зіткнутися з безпорадністю найстаршого члена родини, виявилося, що більшість українців категорично проти таких закладів. От, проти, і все, навіть жодного разу не бувши там навіть "на екскурсії"! Тому і Галя не могла мислити по-іншому.



І Вам щиро дякую за добрий відгук!

Мені сподобалося, і було зовсім не страшно. Нагадало село мого дідуся, вірніше не саме село, а репліку, село затопили під Кременчуцьке водосховище. І туалет теж був за городом.
Маленьке зауваження:

Дощ я у вас - це щось схоже на "В Макондо йде дощ" тобто затяжний і багатоденний, то англійскою буде heavy rain, а shower - це інтенсивна, але коротка злива.
Успіхів!

Вітаю. Непоганий жахастик, дуже-дуже непоганий. Гарний приклад того, що жахові не потрібно власне лякати, можна просто повільно нагнітати атмосферу, аж доки читач не зламається. Власне, в деякій мірі цей твір навіть можна вважати жахом-перевертнем: замість молодих і гарячих, тут старі й знуджені; замість моторошної темряви підвалу – сільська ідилія; замість кровожерних монстрів, що несподівано вискакують – неминуча присутність незбагненного, нешкідливого, проте геть чужого. Дуже непогано. Проте «Кладовище домашніх тварин» Стівена Кінга було написано ще у 1983-ому, і особисто мені схожість надто кидається у вічі. Тому лише «5».
Успіху!

Щиро дякую за відгук!
Ой, що той Іван - далеко не мовознавець... Почув дзвін, та не знає, де він...
А от я Вашу пораду на вус намотаю. Люблю нові слова!

Спасибі за відгук!
Сором мені - твір двічі порівнюють з "Кладовищем", але (незважаючи на велику повагу до Стівена Кінга) на цю книжку у мене досі не знайшлося часу... Ну, тепер вже точно прочитаю!