Обсуждение рассказа aq002 Кіт у дзеркалі

В оповіданні два жирні горорні штампи - кіт і дзеркало. Також автор часто-густо зловживає нав'язливими "жахливостями" (тварюка у творі згадується 9 разів, пекельний - 10, уже не кажу про їхнє поєднання ; та й узагалі слабо уявляю кота пекельною тварюкою). Але загалом оповідання непогане, місцями моторошненьке, тож читалося з цікавістю.

Вітаю, авторе!

Що можу сказати? От прочитали ми з котом (ага, чорний такий, і очі - пекельно жовті вогники ), то кіт мявкнув: "не вірю"

Якщо серйозно. Ви двічі зробили спойлер: перший у самій назві оповідання, другий - першою ж сценою з котом. Відтак далі все стає передбачувано і очікувано. Щодо відчуття жаху - не відчув (тавтологія - наше всьо ). Скоріше відразу. Маркери пекельний, тварюка, чорнота (у різних її проявах) повторюються надто часто і перестають "грати".

Успіхів!

Головна проблема цього твору - банальність і штампи.
Ще можна додати відсутність конфлікту, бо кіт усе, що бажає, отримує майже без перешкод.
Також відсутня психологічна мотивація "головгера", тобто кота.
І, власне, важно сказати, про що це оповідання. Бо ідеї також нема.
Удачі на конкурсі!

Не беручі до уваги нагнітання "чорним" і "пекельним", мені не дає спокою ".. надгризене око", пішла гуглити як то)) Мені дуже кинулись в очі, в першій половині твору, короткі речення. Добре коли текст поєднує між собою складні і прості конструкції. Бажаю удачі на конкурсі!

Досить непогано. Особисто мені текст здався дуже навіть домашнім. Навіть не знаю, як це прокоментувати. Підсумовую: добре, ніякі штампи не лякають і не дратують, проте нагнітання ситуації "пекельними" словами спрацювало в зворотному напрямі

Автор дуже старався мене налякати, ну ду-у-же! Це читалося майже у кожному реченні! Мабуть таки перестарався )
Але в моєму випадку, вийшло зовсім не страшно, бо:
По-1, я дуже люблю котів, особливо чорних, тому уявити таку милу тварючку в ролі "пекельного тварюки" я так і не зміг
По-2, оповідання дуже вже експлуатує "стандартні" страхи вагітної жінки, мабуть когось це чіпляє, але оскільки я (із зрозумілих причин) родової гарячки ніколи не переживав і не переживу, то проникнутись переживаннями ГГні мені так і не вдалося
По-3, гадаю, людей легше налякати саме щось недоговорюючи, недопоказуючи, проста нагнітаючи атмосферу тривоги і незрозумілого, а залишаючи домалювати страхіття уяві читача, а не намагаючись зробити опис якнайдетальнішим і "якнайстрашнішим"
Мовні проблемки: "мяукала" - нявкала, двері "захлопнулися".
Не зрозумів, чому кота називають то "він", то "вона".

Успіхів!)

Мені читалось важко. Багато перечіплювань через невичитані слова та дивно сформульовані речення.
Як на мене, люди в цій історії виглядають не дуже розумними, а описи побутових сцен іноді викликають більш гнітюче відчуття ніж сцени горору)
Деякі метафори неабияк спантеличили, як от: "...чоловіче терпіння, як туалетний папір. Рви, кидай, обтирай ним дупу, але, рано чи пізно, воно таки закінчиться. Тоді, гівна на руках не обібрати до кінця життя."
Мене зачепила лише остання сцена. Тут дійсно відчувалось, що сталося щось страшне. Попередні, хоч і були насичені горорними деталями, викликали лише здивування.
Успіху!

Непогана варіація довільного переказу народного фольклору переродження відьом. Звичайно картинка голівуд, але тим не менш відчувається гарний смак. Ще б трохи додати темних фарб.

Твір цікавий і захоплюючий. Але враження загалом двоїсте.
Усі побутові сцени написані чудово. Усі ці дрібнички невлаштованого побуту, стосунки між подружжям, гумористичні моменти – просто лялечка! Але коли переходить на те, що стосується кота і містики – одразу все «провалюється». У більшості елементів – про це вже казали дописувачі вище. Оце постійне нагадування, що кіт – «страшна потойбічна потвора», і деякі натуралістичні елементи зі шматками плоті. До речі, я аж ніяк не проти натуралізму там, де він доречний, і навіть це вітаю – але тут воно якось штучно, наче навмисно, задля ефекту, і тим самим, власне, спричиняє відсутність ефекту. Виходить якось так - що занадто, то не здраво. Якби ці моменти підчистити і збалансувати – то було б набагато краще.
Та й взагалі – за що Ви оце отак бідну тваринку? Власне, тварини – це істоти, в яких немає того, що зветься злом, бо їм не притаманні людські прагнення до винищення собі подібних заради влади, жадібності і такого іншого. Тому виставляння кота таким собі осередком цілковитого зла – це виглядає якось алогічно і прикро (на це теж багато рецензентів звернули увагу). Власне, якщо розібратися – а що поганого робив кіт? Просто намагався повернути улюблену хазяйку. До речі, навіть без шкоди дитині – він же просто намагався підселити до дитини хазяйчину душу, а не, наприклад, зробити з тої дитини якусь жертву абощо.
І отут деякі елементи поведінки кота теж «притягнуті за вуха» і нелогічні. Якщо кіт такий розумний, то йому треба було усіляким чином втиратися у довіру до жінки, а не лякати її. Тому всі ці елементи з лякачками й виглядають штучними й недоречними. Гаразд, з огляду на нестійкий психологічний стан вагітної жінки… припустимо, може бути. Хоча жінки у останні тижні зазвичай якраз заспокоюються – але тут є індивідуальні особливості… Проте все одно виглядає так, що й нестабільний психологічний стан вагітної використано навмисне.
Ще забракло якихось бодай побіжних пояснень щодо хазяйки-відьми. Хто вона така була? Чому кіт так уперто намагався її повернути? Отут провалля…
І ще: пані та панове, не нехтуйте фізіологією! Кровотеча на пізньому терміні вагітності означає початок відшарування плаценти, а це критичний стан – якщо нічого терміново не зробити, то і дитина, і матір дуже швидко сконають. А у творі жінка ото казна-скільки після цього гуляє…
І ще зауваження – бракує загальної ідеї. Тобто, що хотів сказати автор? «Стережіться котів»? Чи «вагітність спричиняє небезпеку для психіки»? Якось воно той… незрозуміло. Лякалка заради лякалки?
Загалом виникло враження, що автор дуже цікавий і майстерний, але просто не фахівець у жахах, тому й таке накрутив. Але попри це у творі є численні елементи, які мені особисто сподобалися.
Бажаю успіху на конкурсі!

Мені твір сподобався настільки, наскільки це можна сказати про горрор Зроблю припущення, що автор раніше писав російською, а тепер спробував свої сили українською, вийшло непогано, але вичитки все одно бракує, особливо стилістичної. Щодо надмврного нагнітання страху, то це теж не вважаю проблемою, ну, трошки перестарався автор і все, але ж старався
P.S. Здається, у Кінга є розповідь про пекельного чорного кота, якого господар хотів вбити за допомогою найманого вбивці. Але кіт здолав свого ката доволі нестандартним способом: заліз тому через рот у живіт, а потім повторив "вихід у світ" методом "чужого".