Цитата:
Не погоджуся з Ліандрою - жодного стосунку до апокаліпсису твір не має.
Чому ж до апокаліпсису не має? Я ж писала не про ПОСТапокаліпсис, а саме про апокаліпсис (не про світ, який уже мертвий, а про світ, що от-от помре). І він стався в кінці. Щодо того, що краще було б використати індіанську міфологію, звісно, погоджуся з Вами, бо сама про це думала.
Але от щодо тупоголових зомбі - мушу стати на їхній захист, вже пробачте (не лише в контексті мого твору, а в цілому в контексті масової культури). Бо зомбі - це доволі таки колоритні монстри, що коріння своє, якщо не помиляюся, з магії вуду беруть. Тупоголові. Можливо, але ви не згадаєте про їхню тупоголовість, коли вони копирсатимуться у ваших нутрощах. По одинці вони, може, й слабкі (хоча це як у якому фільмі). Та зомбі - це стихія. Бездумна бездушна стихія. Вона не знає жалю. Як ураган чи цунамі. Без різниці, що на її шляху, вона знесе все. Тим більше, якщо ресурсом цієї стихії є самі люди.
І страх перед зомбі може бути не меншим, ніж перед якимось химерним чудернацьким монстром. Бо вони схожі на нас. Вони були нами. Були людьми. Хто ж, як не зомбі, найкраще уособить гибель людства. Мабуть, страх перед зомбі можна прирівняти до автоматонофобії. Я бачу щось, що схоже на мене. Але воно зовсім не таке, як я. Воно мертве. І цей дисонанс приносить відчуття незахищеності, страху, який здаєтсья безпричнним. Він тисне і поволі з'їдає.
Тематика зомбі доволі поширена, що, мабуть, і стало причною такого упередженого ставлення. Я люблю переглянути фільми Ромеро, обожнюю трилогію "Зловісні мерці". А ще люблю фільми Леоне у музику Морріконе. І тут ми плавно підійшли до поєднання.
І мушу погодитися з коментарем Птицы Сирин. Мені все виглядає гармонійно без ніяких там білониточників (кумедний каламбур, я посміялася). Але...
Все ж я погоджуся з Вами щодо ініданської магії, яка би була більш доречною, сама це розумію) але...
не думаю, що все аж настільки зіпсували зомбі)
дякую Вам за коментар, справді
І Вам теж успіху