an011 "Через воду і вогонь"Що ж робити? Сподобалось оповідання, а треба й посварити.
Далі йдуть суцільні спойлери, тож нікому, крім авторові, це краще не читати ДО оповідання. А читати його треба, щоб отримати велике задоволення. Це професійно написаний твір. Автор знає, що хоче сказати і вміє це сказати, як треба.
Кобиляча голова у повітрі – взагалі неперевершена. Такі само грибочки, як я полюбляю.
Головна героїня Яра – що вона має? По-перше – тайну. Чує голос води. По-друге – скарб. Має краплю крові водяного змія. По-третє, недолік. Боїться води. Гарний недолік. Бо, з одного боку, пов'язаний зі скарбом і таємницею. А з іншого – пов'язаний з її метою, яка теж є. Врятувати місто від вогненних коней, що їх насилає ворожій чаклун.
Лише в одному місці поведінка Яри за Славина. Запропонувала йому відмовитися від неї, та й годі. Навіть на батьків не образилася. Ну, мабуть, так і треба, бо вона чи то знала, чи то відчувала власне призначення.
Ідею оповідання я би сформулювала таким чином – вибір людини, яка опиняється на межі. В даному випадку це межа двох країн, на якій перевіряється сутність людини. Я розумію, що тут ще досить тонка межа алюзії і реальності, злоби дня і вигадки.
Але це вже стосується жанру фентезі як такого. Це так званий «маркер фентезі». Тобто завелика дистанція від світу оповідання і тих подій, що там відбуваються, до реальності читача. Може, тому й не дуже лячним виглядає фінальний двобій чаклунки і чаклуна.
Та Яра взагалі невразлива. За всіма її вчинками спостерігаєш із цікавістю, з подивом, але при цьому й трохи відсторонено – бо в неї все виходить із першого разу.
І ще. В фіналі раптом розумієш, попри очевидну завершеність сюжету, що це таки не окреме оповідання, а глава повісті чи роману. Провокує на таку думку остання фраза
Цитата:
— Той край кличе мене. Бо київські бояри вже зібралися кликати Хельгі з Ладоги на київський стіл... Тож маю там справу.
Але це на користь – продовження я б залюбки почитала.
Удачі на конкурсі!