Згоден з тобою на всі 100 відсотків на рахунок людей. А в оповіданні треба було, щоб саме хлопчина уві сні боровся зі сніговиком-чудовиськом, який насправді уособлював батька-тирана. Й переміг його, просто пробачивши. Зрозумівши, що татко став таким жорстоким, бо не хотів, щоби всі бачили, яким він є боягузом насправді.
І взагалі бачу по відгуками, що тема виховання та насилля в сім'ї у нашій країні досить актуальна.

А можно поспорить? Мне вот показалось, что снеговик - и есть отец. То есть, не просто детские страхи перед хтонью - мало ли кто чего в детстве пугался - а именно отражение батьки.
Захарка ведь маленький - он верит в свои ритуалы. Если досчитает до ста - не пойдет в школу, а значит, никто его не будет обижать. Я тоже в подобное верила в детстве. Нет, меня никто не обижал, но я верила, что если еще немножечко, совсем чуточка наколдую, то станет совсем холодно, и я не пойду в музыкальную школу. Иногда срабатывало.

Отец же изначально призван защищать. А тут мы видим, что именно старший, непререкаемый авторитет, превращается в страшилище. Вместо того чтобы поговорить с ребенком и разобраться, что к чему, строит из себя мачо. Рассказывает небылицы о том, что всех хулиганов в школе одним махом побивахом. Вот и получается, что Захар беспомощный, потому что не ощущает поддержки самого близкого человека. Причем отец это знает, но сначала не хочет в этом признаваться. А когда признался, то наконец-то подрался с самим собой.
А у Захара потом будут свои битвы. Но зато он будет знать, что за ним стоят самые близкие и любимые люди. Как-то так.

Если относиться к рассказу только как в чистом виде иллюстрации определенной психологической ситуации, все это справедливо. Но мы с тобой немножко про разные вещи говорим. Ты - про впечатление, оставленное рассказом. Я - про литературные приемы, которые автор выбрал для достижения результата.
Отец-снеговик - очень интересно. Но тогда это должно быть подготовлено чуточку заранее в тексте.
А так у нас есть фантастический рассказ, в нем есть хтонь обыкновенная породы снеговик, и есть пацанчик, которого эта хтонь обидела. Пацанчик обязан хтонь победить, иначе будет грустно. Хотя объективно хтонь сильнее, конечно же. На чьей стороне отец - хороший вопрос. Но немножко нераскрытый событиями, я считаю. Грусти же и хтони и так хватает в окружающей реал-действительности, давайте уже побеждать ее. Вот.

Так автор подготовил. Там в начале снеговик напрямую сравнивается с отцом ) Я тоже поняла так как Ларус, что это война отца, не мальчика.

Ну ты и фразочку завернула. Крутой слоган для какой-нибудь банды... Под столом валялся от смеха!
ЗЫ: ну мы же тоже на Азимуте типа конкретной бригады? А?

Хай буде хлопчик, це не так кримінально, як пацанчик.

Это?

Но это не совсем снеговик. Это внешнее сходство. Можно, конечно, считать снеговика и отца доктором Джекиллом и мистером Хайдом. Но мальчик все равно вываливается из конфликта.

Мальчик - повод для конфликта. Вряд ли отец на ровном месте вступил бы в «двобїй»

Да, ты права. Кажется, я поняла, в чем проблема. Изначально Захар заявлен как главный герой, вот мы и ждем от него э-э-э... геройства. Потом фокус смещается, и на первый план выходит отец, а мальчик остается лишь поводом, как сказал Автор. Да, тут можно было бы выровнять. Например, через отца вести повествование. А как тогда страх мальчика перед снеговиком описывать? И вообще сцену в школе? Хорошо ведь получилось.

Так отож!
Ты ж помнишь, наверно, про изобразительные и выразительные средства писателя.
Что выражается - очень четко дано. А вот какими средствами изображается - про то мы и спорим.

Дуже вельми красно дякую шановна Птице і всі-всі коментатори, що були такі ласкаві приділити увагу моєму оповіданню.
Цікава думка, що початок задає Захара як головного героя, а подальша зміна акцентів ніби "обманює" сподівання читачів. Але я теж не знаю, як можна було б побудувати розповідь інакше...

То вам спасибі за гарне оповідання. Буду рада, якщо мій відгук стане у пригоді.
Ще раз бажаю удачі!

ao022 "Вірний син"

Перше, що впадає в око – цифри в тексті. Все ж у художньому оповіданні варто писати це словами.
Але головна проблема полягає в іншому. Є правильний, позитивний, навіть морально та ідейно загартований персонаж, бо:

І є завдання, яке він має виконати на користь і задля порятунку рідної планети.
Увага! Далі спойлери.
Фактично маємо прибульця, який мусить знищити чужу планету. На якій він жодного разу не бував. Для якого вона лише крихітна цятка у великому космосі. Проте виявляється, що на планеті існує життя. А таку планету, за правилами, знищувати не можна. Здається, все просто – конфлікт у наявності. Це конфлікт гуманності (якщо так можна сказати про не-людину) і обов’язку. Чи взагалі питання подальшого існування планети прибульця.
Але ж мотивація шкутильгає на всі кінцівки. От уявіть на місці Ікага землянина, та припустіть, що Земля ось-ось загине від нестачі кисню, наприклад. І лише знищення далекої планети врятує Землю.
Яким у такому випадку буде рішення персонажа і на чиєму боці буде читач?.. Та отож!..
Занадто легко Ікаг робить вибір між присягою і законом, які вступають у супереч між собою. Можна було розкрити психологічний стан героя, показати його двобій із собою. Але він усе занадто швидко вирішує на користь Землі. Тож це має вигляд насамперед як авторське свавілля, бо автор теж землянин (проте можу помилятися ).

Удачі на конкурсі!

Увага! Це рейдерське захоплення кафедри.
Тож зберігаймо спокій. Працюємо далі!

ao019 "Сягнути за край"

Розпочну критикувати просто з першого речення
Фахівці з реклами розрізняють слова-атрактанти й слова-репеленти. Перші – всі похідні від слова «життя», другі – похідні від слова «смерть». Відповідно, атрактанти приваблюють споживача, репеленти – відштовхують. Тож використовувати такі слова треба дуже обережно. Це стосується не лише рекламного бізнесу, бо людський мозок вмикається в таких випадках автоматично.
Тому я не раджу в першому ж реченні оповідання лякати потенційного читача тим, що є підсвідомо неприємним.

Це як частково? Народився частково чи народився не вдруге, а на 1/2?

Що означає «стерильний запах»? Я вважаю, що стерильне – коли взагалі нічим не пахне. Ні, я розумію, про що йдеться, але все одно таке вживання здається невдалим.

Авжеж, я не лікар, а звичайний пірат, можу помилятися. Проте відчувається дисонанс між «тіло не корилось» і «холонучі від передчуття».

Чом не написати від першої особи? На мою думку, це значно посилить враження від тексту.


На початку оповідання має бути: перше – порушення рівноваги життя, друге – ціль, мета героя. Одне від одного залежить. Порушення рівноваги є, але мета не визначена. Тож розповідь героя має трішечки нуднуватий вигляд, бо він не знає, чого хоче. Що сталося, то вже сталося. Що буде – нам не кажуть. Як наслідок, геть відсутня динаміка розповіді головгера.

Це те, що категорично протипоказано жанрової літературі. Фантастика – це суцільна мрія про чудесне, про казкове, про інше життя, про злам усіх і усіляких меж і кордонів.

І тут автор вирішив додати ще трохи непозбувної бентеги й посадив дівчину в інвалідний візок! Але це дуже важливий персонаж. Таїса захищає Павла од відчаю:
Треба запам’ятати цей момент, ми до нього ще повернемось.

Далі. Починається цікаве, але геть незрозуміле.

Досконало описано стан Павла, його власні переживання, моральна допомога з боку Таїси, але… Але в нас фантастичне оповідання, в якому найдивніший фант. допуск має бути обґрунтованим у межах того світу, в якому відбуваються події. Тобто – у фентезі Павла могли перенести до чарівного світу дракони (утрирую, звісно). В наукової фантастиці, до якої схиляється це оповідання, мусять бути якісь чи то дослідження, чи то відкриття. Але не таке несподіване «аж раптом».
Це насправді означає, що автора аж раптом наздогнав дедлайн чи просто ліньки було вигадувати наукову причину. То я не знущаюсь, то я приміром. )))

Я тут не бачу нічого неймовірного. Це все залежить від кількості випитого. )))

Така само картина пливла в мене перед очима, коли торік ми взяли на абордаж гишпанську шхуну, і раптом прилетіло уламком щогли в потилицю. Аж раптом…

Щось воно підозріло на бога скидається. Хіба ж це не наукова фантастика?

Якась фігня виходить. Духовна проекція – це те, що пов’язано з мисленням. Суто в фізичної проекції живе, мабуть, лише славнозвісний «водяний ведмідь» – тихоходка.

Далі – величезний шмат діалогів. Я теж полюбляю діалоги. За те, що через них можна показати мовну поведінку, особливості спілкування, загалом – характер людини. Короткі рублені фрази рушать сюжет, якщо вони спонукають героїв діяти. Але в даному випадку це найгірший різновид діалогів – статичні розмови, які мають окреслити такі само статичні обставини. Фактично – просто експозиція світу.


Усесвіт зачекає, а Капітан Флінт – розкритикує!

Хоч там що кажи, а я вважаю найцікавішим сюжет, коли Магомет іде до гори, а не гора до Магомету.
І ще питання - де те повернення, про яке мріяла Таїса і обіцяла Павлу?

Удачі на конкурсі! Сім футів під кілем!

Дуже дякую за відгук і за знайдені погрішності. Згодна, прописати образ Ікага варто було б краще. Тоді і з мотивацією ясніше було б.
Автор землянин і міркує так: оскільки ми ще тут, то може хтось, десь колись, таки й пролетів мимо нашої планети