Увага! Це рейдерське захоплення кафедри.
Тож зберігаймо спокій. Працюємо далі!
ao019 "Сягнути за край"Розпочну критикувати просто з першого речення
Цитата:
Побачити вершину – й померти
Фахівці з реклами розрізняють слова-атрактанти й слова-репеленти. Перші – всі похідні від слова «життя», другі – похідні від слова «смерть». Відповідно, атрактанти приваблюють споживача, репеленти – відштовхують. Тож використовувати такі слова треба дуже обережно. Це стосується не лише рекламного бізнесу, бо людський мозок вмикається в таких випадках автоматично.
Тому я не раджу в першому ж реченні оповідання лякати потенційного читача тим, що є підсвідомо неприємним.
Цитата:
Тоді кажуть – він народився вдруге.
Павлові пощастило. Принаймні, частково
Це як частково? Народився частково чи народився не вдруге, а на 1/2?
Цитата:
Нове життя почалося тут, у білій кімнаті з голими стінами й стерильним запахом
Що означає «стерильний запах»? Я вважаю, що стерильне – коли взагалі нічим не пахне. Ні, я розумію, про що йдеться, але все одно таке вживання здається невдалим.
Цитата:
тіло не корилось йому. Якийсь час він усвідомлював цю даність, усе ще не вірячи в неминуче й холонучи від зловісного передчуття
Авжеж, я не лікар, а звичайний пірат, можу помилятися. Проте відчувається дисонанс між «тіло не корилось» і «холонучі від передчуття».
Цитата:
Відтоді існування перетворилось на безконечну вервечку сну й неспання. Причому межа між ними поступово розмивалась. Адже вві сні Павло почувався колишнім, повним сил, планів, перспектив...
Чом не написати від першої особи? На мою думку, це значно посилить враження від тексту.
Цитата:
Адже вві сні Павло почувався колишнім, повним сил, планів, перспектив...
На початку оповідання має бути: перше – порушення рівноваги життя, друге – ціль, мета героя. Одне від одного залежить. Порушення рівноваги є, але мета не визначена. Тож розповідь героя має трішечки нуднуватий вигляд, бо він не знає, чого хоче. Що сталося, то вже сталося. Що буде – нам не кажуть. Як наслідок, геть відсутня динаміка розповіді головгера.
Цитата:
Наяву ж залишались лише уламки мріянь, потрощені й скалічені, як і його тіло. Було ясно, що їм уже навряд чи судилося збутись.
Це те, що категорично протипоказано жанрової літературі. Фантастика – це суцільна мрія про чудесне, про казкове, про інше життя, про злам усіх і усіляких меж і кордонів.
Цитата:
І ще була Таїса. Її привозили в інвалідному візку, й дівчина бадьоро розповідала Павлові всяку всячину.
І тут автор вирішив додати ще трохи непозбувної бентеги й посадив дівчину в інвалідний візок! Але це дуже важливий персонаж. Таїса захищає Павла од відчаю:
Цитата:
– Ти видряпаєшся, Павле! Ти сильний і впертий. І ти, трясця, видряпаєшся!.. Бо я так хочу!
Треба запам’ятати цей момент, ми до нього ще повернемось.
Далі. Починається цікаве, але геть незрозуміле.
Цитата:
Аж раптом…
Він не знав, як і коли це сталося. Мабуть, то вже була не ява… але ще й не сон. Павло поринав у звичний морок, а очі тим часом мимоволі відшукали за вікном осяйну іскру на фіолетовому полі ночі.
Досконало описано стан Павла, його власні переживання, моральна допомога з боку Таїси, але… Але в нас фантастичне оповідання, в якому найдивніший фант. допуск має бути обґрунтованим у межах того світу, в якому відбуваються події. Тобто – у фентезі Павла могли перенести до чарівного світу дракони (утрирую, звісно). В наукової фантастиці, до якої схиляється це оповідання, мусять бути якісь чи то дослідження, чи то відкриття. Але не таке несподіване «аж раптом».
Це насправді означає, що автора аж раптом наздогнав дедлайн чи просто ліньки було вигадувати наукову причину. То я не знущаюсь, то я приміром. )))
Цитата:
Далі почалось неймовірне. Довкілля нараз пересмикнулося стрімкою судомою, лунко завібрувало, видимі предмети взялися напівпрозорими брижами, огорнулись райдужними ореолами
Я тут не бачу нічого неймовірного. Це все залежить від кількості випитого. )))
Цитата:
Навсібіч сипонули зорі, потім звідкись вигулькнув жовтуватий клубок, розрісся у вируючу туману кулю, вибухнув густими шаруватими хмарами в огнистих кривулях блискавиць
Така само картина пливла в мене перед очима, коли торік ми взяли на абордаж гишпанську шхуну, і раптом прилетіло уламком щогли в потилицю. Аж раптом…
Цитата:
– А ти, напевно, цар? – незугарно пожартував Павло, щоби приховати замішання.
– Не я. Ти.
Щось воно підозріло на бога скидається. Хіба ж це не наукова фантастика?
Цитата:
– Розумієш, кожна розумна істота існує водночас у двох проекціях: тілесній і духовній. Зазвичай вони не перетинаються, тому більшість живе в фізичному тілі, навіть не підозрюючи про існування другого «я».
Якась фігня виходить. Духовна проекція – це те, що пов’язано з мисленням. Суто в фізичної проекції живе, мабуть, лише славнозвісний «водяний ведмідь» – тихоходка.
Далі – величезний шмат діалогів. Я теж полюбляю діалоги. За те, що через них можна показати мовну поведінку, особливості спілкування, загалом – характер людини. Короткі рублені фрази рушать сюжет, якщо вони спонукають героїв діяти. Але в даному випадку це найгірший різновид діалогів – статичні розмови, які мають окреслити такі само статичні обставини. Фактично – просто експозиція світу.
Цитата:
Усесвіт може й зачекати, коли попереду – вічність
Усесвіт зачекає, а Капітан Флінт – розкритикує!
Цитата:
Аж ось затремтіла земля, повітря схитнув глухий гул. Море взялося дрібними брижами. Мовби прокинувшись, далека гора на обрії здригнулась, неохоче подалася вперед і спинилась, мов укопана…
Хоч там що кажи, а я вважаю найцікавішим сюжет, коли Магомет іде до гори, а не гора до Магомету.
І ще питання - де те повернення, про яке мріяла Таїса і обіцяла Павлу?
Удачі на конкурсі! Сім футів під кілем!