Обсуждение рассказа am001 Сила тисячі мерців

Сподобалось, читати легко, ну і чіпляє. Хороший твір.
PS. От осикову паклю рекомендую замінити палею - вона значно, значно ефективніша .

Аааа, ганьба мені!..
Хоча паклю можна й підпалити... Подумаю.
Дякую, радий(а), що сподобалося.

Цікаво, трохи моторошно і... оптимістично
Сподолося, Авторе.
По тексту кілька бліх - вочевидь, Автор не встигав вичитати перед відсилкою, але то не страшно
Успіху!

Місцями занадто натуралістично і моторошно, ще й котиків з цуценятами шкода.
Але динамічно і цікаво.
І ідея гарна, Автор потішив оптимізмом насамкінець.
Успіху на конкурсі!

Дякую, панове, за добрі слова.
Доку, був би вдячний за список бліх.

Очень тяжёлый и скучный лично для меня рассказ, так как полностью посвящён прошлому, не несёт в себе никаких выводов и не формулирует будущего. Автор бодро начал, дал завязку интересному сюжету, вплёл некромантию в нашу историю — интересно! Давай, разивай! Дай нам вторую точку зрения, поиск и поимку, сражение двух миров, мотивацию и визионерство. Фигушки! В итоге, весь этот большой рассказ свёлся к простому перечислению обидок, будто на ускоренной перемотке перед глазами прокрутили учебник по истории Украины. Сюжет, логика мира - ничего не надо, нужен только максимальный рессентимент и легкая некрофилия.

Что у рассказа хрошо, так это язык изложения. Образный, меткий, цепляет внимание - отлично же. Если смотреть на отдельные сцены, они тоже построены здорово, с вводной и клиффхенгером. Удачный приём со "склеиванием" детских воспоминаний с событиями настоящего — повторяется по тексту, но всё равно одобряю. Явно ведь пишет опытный автор с набитой рукой.

Но какая же банальщина проскакивает в тексте! В 2к19 в одном рассказе встречаются утром на расстреле мертвая девочка с мертвыми щенками, а отмажный маленький мертвый котенок им и говорит: ребята, приколите, мы сейчас не в постиронии!

В общем, мне показалось, что опытный писатель решил написать текст по теме, которая его сильно триггерит, и не вывез раскрытие именно потому, что не прожил тему внутри себя. Можно было сократить историческую справку в десять раз, в два раза урезать мертвых животных - и всё равно выполнить поставленную перед собой задачу. Но для этого надо было в себе это дело прожить, а потом уже браться за тему.

Це ж читати ще раз...
Ну, по діагоналі:

Хіба що німці з своєми конвеєрами

Через півгодини стояння помж кріслами

але коли туди запустили найменшого хлопці й він виліз

Частина по по роботі – члени всяких комісій

дурний та великий,, то вранці на асфальті було кілька кривавих плям

і потер поміж пальцям – як сказав шеф, "понюхав"

Кажу ж, не проблема - для друку редактор почистить

Хотів би я розколоти цей шифр...
Але все одно дякую.

Дуже неоднозначне оповідання.
Химерне, сучасне, моторошне, добре чіпляє, довго відпускає. Я от вже після нього вчора нічого не став читати. Не лізло.
Автору респект і успіхів на конкурсі!

Мда. Мощно. Очень хорошо написано, все струны задеты, видно, что автор умеет на читательском интересе играть. У меня глаза порой на лоб лезли, но я читала. Хотя не переношу просто тему про мёртвых маленьких животных. Но тут ГГ объясняет, зачем оно было нужно, поэтому я терпела. И про красных сволочей согласна.
Мне лично показалось, что для рассказа многовато всего. Такие подробные флешбеки, на мой взгляд, хороши для крупной формы. А в рассказе действие подтормаживалось, динамика из-за подробностей снижалась.
Финал — яркий, разумеется. Эмоциональный. Вполне предсказуемый, но такой, каким и должен быть. Потому что ждёшь же помощи с другой стороны. И предки не подводят, поддерживают героя и родину. Единственное, они получились несколько обезличенными, что ли. На фоне подробного рассказа о зверствах того же Саенко. Не знаю, может, так и задумывалось. Наверное, бойцы сродни природной стихии.
Перечитывать сил не хватит, но за рассказ спасибо.

Дякую, панове.
Ларус, все правильно - це заготовка, яка, може, колись виросте у повість або навіть роман. Сподіваюсь, там флешбеки менше псуватимуть динаміку. І деякі рушниці, що в оповідання без всякої користі висять на стінах, в романі теж стрельнуть.

Хороше оповідання, фінал особливо гарний.

Вітаю, авторе!

Враження неоднозначні. Написано чудово, атмосферно. Читати цікаво, оповідання "тримає". Але. Перше: лінія Руднєва - хто підняв, навіщо (хоча, тут більш-менш зрозуміло). Ви її вели, та й закинули. Друге: Саєнко. Чому ж з його потягом до усіх звірств він просто відпускає ГГ. Не закатовує і вбиває, а просто відпускає? Третє: Сам ГГ. Ну знайшов, ну вигріб тих самих , ну й поїхав додому. І що? Самотужки не вирішив жодного конфлікту, не змінився якось, лише всепропальницькі настрої підхопив. Добре, що йому хоч допомогли їх позбавитися. Але знову ж, допомогли, а не сам він подолав зневіру.

Успіхів!

Дуже неоднозначне оповідання. Із розряду "заплющу очі від огиди, але підглядаю крізь пальці"))
Про орфографію не говоритиму - автор сам знає свої слабинки.
Щось у цьому є - серед моторошної химерії проступає кривава історя зболеної країни... і світлий проблиск наприкінці.
По-своєму цікаво)