am024 "Король Ящірка"Трохи дивне враження залишає це оповідання. Спробую розібратися, чому так. Ідея – в наявності, непогано написане. Проте при цьому бракує ладу в композиції. А саме – відсутній логічний зв’язок між подіями.
Хто ж у цьому винен? Звісно, що не автор, а головгер. Тому ми просто зараз його й спитаємо.
1.
- Отже, шановний пане Головгере, чи маєте ви якийсь
скарб?
- Авжеж, маю кишеньковий ніж, який додає впевненості у власних силах.
Насправді, в нього не ніж, а мультитул, але це не суттєво. Це дійсно скарб, який підіймає героя на сходинку вище стосовно інших.2.
- Сподіваюсь, це питання вас не образить. Що ви вважаєте своїм головним
недоліком?
- Є два вороги. Фізична хвороба – алергія, і нездатність протистояти насмішкам і знущанням. Але є ніж – рятівник, який захищає від обох «монстрів».
Нема питань! 3.
- Що ви зробили, аби подолати цих ворогів? Відкрийте, будь ласка, вашу
тайну.
- Я зустрів незнайомця з великим собакою. І не злякався собаки. Незнайомець подарував мені ножа.
Що ж, казка, але все логічно. Він пройшов випробування і отримав нагороду.4.
- Зараз буде найсерйозніше питання. Добре подумайте, перш ніж відповідати. Що ви вважаєте своєю головною
метою в цьому оповіданні?
- Я намагаюся спиняти тих чудовиськ, що настирливо прориваються з минулого. Вони прагнуть повернути собі владу, і часто їм вдається заволодіти думками людей. Тоді ці люди нагадують вам, яким солодким було морозиво в дитинстві і обіцяють зробити знову так, як було колись.
Так, це дуже гідна мета. Але! Коли ми дізнаємося про це? Наприкінці оповідання, буквально в останніх абзацах. Нам відомо лише те, що ГГ хоче зустрітися зі своєю коханою, аби разом піти в кіно.Отже, що саме робить ГГ задля досягнення мети? Нічого. Навіть ножик він не сам загубив, його дівчина дістала з кишені джинсів, завдяки чому ГГ опинився беззахисним.
Та взагалі чи була в нього та мета? Він жив комфортно, під захистом ножа, і ні до чого не прагнув. Йому ніхто ні в чому не заважав. Тому – жодного вчинку головгера. Ніж подарували – випадково, відібрали – теж випадково. Зустрів переодягнених (чи справжніх?) НКВСників – теж випадково, раптово. Опинився біля собору – випадково. Аж тут ГГ згадує, що в дитинстві бачив мозаїкові картини на фасаді. І далі – галопом по Європах – він опиняється на кам’яному схилі стени, потрапляє на фреску, знайомиться з загадковими Ящірками, розуміє, що він здатний не лише перебувати в новому вигляді, а ще й керувати багатьма подіями в нашому, реальному світі. Захищати цей світ від тих монстрів, які на початку оповідання були відомі йому як «Охмадит», а в фіналі перетворились на чекістів. І кульмінація – стає королем Ящірок. П’ять абзаців.
Що я хочу сказати? Що крім цих останніх абзаців має бути поступовий розвиток подій. Повноцінний сюжет. Якого зараз майже немає.
Ось такі справи.
Удачі на конкурсі!ЗІ. Покажіть мені, будь ласка, ту будівлю з ящірками. Я гуглом увесь собор обійшла, а того фасаду не побачила. А мені ж цікаво!