ak018 Супроти і наперекір


Це ж розтлумачка!


Діти так не кажуть. Занадто офіційно, мов дорослі. Треба якось простіше.


Коли він так неприродно розмовляє – як для свого віку – губиться можливість дати персонажу мовну характеристику.


Аналогічно.


Оце природна розмова. Таке мені подобається!


Краще, якби ми це «бачили очами», а не отримували готову інформацію.


Ну не кажуть так діти. Не кажуть!


Блін, ну що ж таке! Гарно написаний текст, іще й цікавий сюжет, інтрига. І постійно приходиться спотикатися на діалогах. До чого це призводить? Хочеться вірити в ситуацію, але не виходить. Штучний діалог, хоч і чудова мова. Нарада саме як у дорослих, нічого незвичайного. Можна ж було обіграти це згідно з обставинами польоту. Тобто – якщо відволоктися від того, що це дітлахи, оповідання відразу стає одним із подібних.


Тут уже я нічого не зрозуміла. Корабель стає невидимим?


Досі Олекса був єдиним фокальним персонажем.


Ось, знову.


Це він уже не повторює за Мозком, це його власні слова!


!!!

Коли дочитуєш, стає зрозумілим, навіщо автору такий прийом – діти, що розмовляють як дорослі. Але це призводить до нового протиріччя. Виходить, що спеціальності, навички, власне минуле вони забули, і водночас у них лишається професійна лексика. Як таке може бути?
Далі. Чому вони всі майже одного віку? Якщо в кожного «зрізали» певну кількість років, вони мають неоднаково помолодшати. Капітан, напевне, старший за всіх. І виглядає відповідно. Щодо кошеня, в нього в порівнянні з людським віком власний повинен узагалі піти в мінус.
Загалом, найцікавіше в оповіданні – фінал, хоча там теж є і здогадки, і знову розтлумачки. Решта, при тому, що відмінно написано (за винятком «недитячих» діалогів) поки сприймається як синопсис. Хочеться побачити це в розгорнутому вигляді. Як події, а не як описання.
Удачі на конкурсі!

ak009 Волова шкура

Щось усе кипить у цьому оповіданні. Напевне, автор щось варив, коли писав.


Я гублюся в часі – не можу зрозуміти, коли вони оце блукають. Виїхали о другій годині пополудні, поки мчали, поки заїхали в село (тоді вже сутеніло), поки заблукали, поки блукали, мало пройти багато часу, отже, зараз повинна бути ніч, а як не ніч, то взимку все одно темніє вже о четвертій-п’ятій пополудні. Як вони орієнтуються без світла? Як вони побачили слід уночі? Якщо йде сніг, то чому цей слід не засипало? Чому рептилоїди керують світом і досі себе не показали?.. Ой, перепрошую, це вже не звідси.

Вони ж мчать поверхнею замерзлого озера – хіба ГГ не боїться, що таке відволіче незнайомця і вони разом шубовснуться в ополонку? Він офіцер, має вміти контролювати емоції, тим паче в таких ситуаціях.

Вони ж потовпляться!

Оповідка цікава, читається із захопленням. Але, на мою думку, є й недоліки, проте більшість можна вважати докопуванням до стовпа. Хоча місцями автор наче забував, що в оповіданні зима.
Щодо того, про що цей твір. Напевне, розкривається тема того, що деякі бажання, мрії повинні залишатися бажаннями та мріями. Й не завжди те, чого ми можемо досягти, принесе щастя комусь іншому й не перетворить на пекло життя іншого. Ну і також те, що не завжди все, про що ми мріємо, принесе нам дійсно щастя. Краще, аби було про що мріяти. Так я бачу цей твір.
Не дуже зрозуміло про отого біса, який возив героя. Що йому треба? Душа? То коли біси хочуть душу, вони відразу попереджають грішника, що за отримане доведеться платити. Цей говорить якимись розмитими фразами та й узагалі поводиться не як якийсь біс, а як ото помічник чи лакей. Який сенс робити усе це, щоби потім вбити героя? Також дуже вже цей біс з’являється очікувано. Розповіді про чудовиськ — і бах, він тут. Ефектний момент, але це вже кліше, коли герої говорять про якогось монстра (маніяка, прибульця, якесь інше страховисько) і тут з’являється він із темного лісу, або хтось схожий на нього. Як на мене, треба якийсь натяк на цього монстрика дати, ще коли герої блукають біля озера. Коли вони не можуть знайти дороги. Але це моя думка.
Цікаво було почитати про усі ті ворожіння, хоча не впевнена, чи насправді отак раніше до хати міг завитати будь-хто і його так радісно приймали й частували. Мені твір нагадує прийоми Лавкрафта. Герой розповідає про те, що з ним сталося дивне, обов’язково згадуючи, що йому не вірять та не повірять, і контактує з читачем на початку та наприкінці твору, іноді по тексті самого твору. Це те, що я можу сказати.
Щодо фіналу – припускаю, що автор намагався додержуватися жанрових канонів святочної історії, яка повинна закінчиться щасливо. Але чи можна вважати щасливим те, що ГГ відмовився від коханої та залишив її зі «страшною людиною», тобто з її чоловіком? Важко сказати. Це ще одна конкурсна «таємниця життя».
Успіхів на конкурсі!

Спасибі за Coup de grâce, професоре! Більшість зауваг слушна, хоча щодо недитячих діалогів можна й посперечатись з огляду на час дії й те, що герої у стресовому стані намагаються таки грати дорослі ролі. До того ж, уся "недитяча" розтлумачка - це переповідання інформації Мозку, а той балакає як машина.

Тобто я вас добила?
Може, надати першу допомогу? Коньяк, тощо...

Та ні, я ж сам напросився під дуло автомата .

То був сліпий набій. Інакше авторів не настачиш.

Викликаю вогонь на себе!
Прийміть на розбір "Подарунок", будь-ласка!

Прийнято!
ak012 Подарунок - N'7

ak003 Таємниця Живени


Типова розтлумачка.

Бажано «що… то…», так?

Герой сам із себе сильний, тільки він все одне нуль у порівнянні з «Голландцем». Маємо класичний варіант «бога з машини». Причому не тільки у фіналі, а як рушійну силу подій. Є людська цивілізація, в неї, начебто, могутні комітети та агентства, але паралельно існує щось таке всесильне, добре, вічне… Що саме – нам не показують, це тільки герой дізнається, причому десь поза рамками оповідання. Нє, авторе, таке пояснення мені зовсім не подобається.
Тому що все інше при цьому виявляється або результатом діяльності, або просто маріонетками «Голландця». Про яку свободу вибору йдеться у фіналі, якщо все «під контролем» у загадкового інопланетного корабля. І людину знайде на озері. І визначить, що вона хоче втопитися. І врятує! А ще й доставить у потрібну точку Всесвіту. Авжеж, добре, що герой таки врятувався, але сам він занадто мало для цього зробив. І Рексик, що він підказує господареві, з хорошою чи поганою людиною довелося зіткнутися, насправді просто замінює вчинки тієї людини, за якими можна було б зрозуміти її мотивацію.
Написано добре, з логікою порядок, усі персонажі випуклі. Але сама ідея привнесеного вищим розумом (читай – богом) і біологічного життя, і моралі, і ще ненав'язлива опіка над цим усім не прийшлася мені до смаку.

Бажаю удачі!

Такие далекие звезды и Такие чудесные сны, если можно)

Два в одном, скидка по акции
"Такие далекие звезды", "Такие чудесные сны" - - N'8

Дякую за працю, шановна Птице!

В дiалозi можна.

Так. Дiйсно, чого це я? Дякую!

А можна трiшечки посперечатися? Дозволите?
Далi - тiльки для тих, хто вже читав.

[+]

Здесь на русском, для тех, кто мало что понял, читая с переводчиком. Если даже украиноязычная Птица… Нет, я не жалуюсь, наоборот, даже удивляюсь, как вы успеваете и как конкурсант играть и кафедру на себя взвалить (единственная!) Тут свою группу читаешь, не успевая оценить весь букет, покатать на языке. Как стопку - хлобысть, и дальше. Между первой и второй…
Ладно, к делу:

Птица Сирин писал(а):

Герой сам із себе сильний, тільки він все одне нуль у порівнянні з «Голландцем».

Перевожу: Дровосек по сравнению с бензопилой - ноль, без нее он и одно дерево не повалит.

Птица Сирин писал(а):

Маємо класичний варіант «бога з машини».

Микроскоп для обезьяны - «бог из машины» или нет? Смешно, конечно, но если она с его помощью начала хотя бы забивать гвозди – она уже человек!

Птица Сирин писал(а):

Причому не тільки у фіналі, а як рушійну силу подій.

Огонь как движущая сила событий. Это по-вашему он сделал из обезьяны человека? Или это обезьяна, освоив огонь, стала человеком?

Птица Сирин писал(а):

Є людська цивілізація, в неї, начебто, могутні комітети та агентства, але паралельно існує щось таке всесильне, добре, вічне…

Хочется верить, что цивилизация, могущественнее нашей, окажется доброй. Я на это надеюсь.

Птица Сирин писал(а):

Що саме – нам не показують, це тільки герой дізнається, причому десь поза рамками оповідання.

Вначале – да, для интриги. Но в конце все проясняется.

Птица Сирин писал(а):

Нє, авторе, таке пояснення мені зовсім не подобається.

Мне такое объяснение тоже совсем не нравится, поскольку проистекает из неверного прочтения вами текста (моя вина, признаю, недостаточно разжевал, а теперь чего уж…)

Птица Сирин писал(а):

Тому що все інше при цьому виявляється або результатом діяльності, або просто маріонетками «Голландця». Про яку свободу вибору йдеться у фіналі, якщо все «під контролем» у загадкового інопланетного корабля.

«Голландец» - только корабль, роль которого по задумке создателей-«ушельцев» лишь в том, чтобы дождаться на орбите будущей Живены человека разумного («ушельцы» обнаружили нас как расу, вышедшую в космос), подходящего по каким-то только им известным критериям, открыться ему в виде послания, мол выбирай сам - продолжать тотально лишь свою экспансию, или сеять жизнь как таковую. Не пытаться перекраивать планеты под себя, а дать возможность жизни самой приспосабливаться к разным мирам, принимая самые разнообразные формы.
Дальше – никакого контроля со стороны «Голландца», никаких марионеток. Троян дальше сам делает выбор за выбором (правильные или нет – неважно): попробовать себя в роли сеятеля (скрытно); отомстить человечеству за гибель любимой, засевая другие, пригодные для колонизации миры; убив дракониху, «высидеть» яйцо, еще не понимая, зачем ему это нужно; обнаружив на скаутшипе обыск, не драпануть куда глаза глядят, а встретиться с академиком; в разговоре с ним ничего не признавать, несмотря на положительную реакцию детектора-Рексика; на допросе в ФАБ не поддаться на уговоры и угрозы; снова встретив академика, решиться на риск и открыться ему. В результате суммы всех сделанных им выборов, он оказывается загнанным в глухой угол и стоит перед самым тяжелым выбором – быть или не быть. Но в результате той же самой суммы всех сделанных им выборов, его спасает Такаяма. (Никакой не «Голландец», а японец. )
Я сам в жизни сталкиваюсь - никогда не знаешь, как, когда и чем тебе аукнется в будущем тот или иной твой выбор. Но закон сохранения - по-моему - самый универсальный закон.
И в конце Троян и Такаяма делают вывод, что «ушельцы» своим поступком показали пример того, что высшим достоянием и высшей доблестью разумного существа является не умение делать правильный выбор, а умение воспользоваться правом дать другому право выбора. (Закрутил? Извините, сам в шоке.) Как символ такого вывода – попытка Трояна (как ни тяжело) не мешать Рексику сделать свой выбор – остаться на родине или с ним.

Птица Сирин писал(а):

І людину знайде на озері. І визначить, що вона хоче втопитися. І врятує! А ще й доставить у потрібну точку Всесвіту.

Не хочу повторяться. Это все сделал не «Голландец», а Такаяма, пользуясь кораблем как инструментом.

Птица Сирин писал(а):

Авжеж, добре, що герой таки врятувався, але сам він занадто мало для цього зробив.

Как я уже говорил, это последствия целой цепочки принятых им решений. Так что - он сам «кузнечик своего счастья». Вам, наверное, больше понравился бы эдакий деятельный супермен. Экшн, перестрелки, погони, горы трупов, красотка-приз. Супергерой, короче. Но мне такие надоели. В Голливуде их вообще перепроизводство. Мой Трой – обыкновенный человек, не то, что не супер, но даже не очень-то и герой. Он не лезет, сломя голову, на битву с обстоятельствами, которые сильнее его. Но «чудесное спасение» - благоприятные обстоятельства - тоже не с неба падают. Он их заслужил и ему воздается.

Птица Сирин писал(а):

І Рексик, що він підказує господареві, з хорошою чи поганою людиною довелося зіткнутися, насправді просто замінює вчинки тієї людини, за якими можна було б зрозуміти її мотивацію.

Рексик не за этим в рассказе. Тем более, что Трой не всегда прислушивается к его мнению. Рексик - награда за его поступок по отношению к яйцу, он же характеристика гг как человека, любящего живое, и как человека одинокого. Дракончик во многом заменил необходимость описывать самого гг.
С заключительными вашими выводами спорить уже не буду, иначе придется повторять все с начала. Все вышеизложенное есть в рассказе. Моя вина, что изобразил это недостаточно выпукло, особенно для диагонального чтения . А теперь вот – гонюсь за уходящим паровозом.
Спасибо, если дочитали.

Іще раз дякую, пані Птице! Успіху на конкурсі!

Я в шоці, пане авторе 003. Така гарна розмова! Але я по-хорошому в шоці. Умовно приймемо, що бог - теж інструмент людини. Тоді в наших поглядах стане набагато більше спільного. Чи згодні? Будьмо!
А встигаю я всюди, тому що на роботі не завжди працюю за фахом. Але це таємниця життя!

Будьмо! То ви і в дійсності тему конкурсу реалізуєте? Оце так!

Ну так виходить... Бо інакше не виходить.