 |
|
| |
12:11 08.06.2024
Пополнен список книг библиотеки REAL SCIENCE FICTION
20:23 19.05.2023
Сегодня (19.05) в 23.59 заканчивается приём работ на Арену. Не забывайте: чтобы увидеть обсуждение (и рассказы), нужно залогиниться.
|
|
|
|
|
|
Вам всього лиш 500. І це так небагато.
Коли серце співає і хочеться свята.
Коли б'ється воно, прагне свіжої крові.
Ще ікла умілі й до праці готові.
І мудрість зоріє у кожному слові.
Живіть іще стільки ж в пошані й здоров'ї!
500 – не привід для печалі,
500 – це зрілість золота!
Нехай до тисячі і далі
Йдуть щастя й радості літа.
Коротких днів і довгих ночей
Хай щедро п’ється крові сік
Ми привітати хочем
Вас з ювілеєм цим усі.
Яке ж привітання вибрати? Перше чи друге? Обидва вони якісь нещирі та вульгарні. Як на обласному радіо. Але ж водночас і ліньки щось вигадувати самостійно! Промарудишся не одну годину, а в результаті зовсім не факт, що вийде щось краще. Я ж науковець, а не віршомаз. Роздрукую обидва. А пізніше вирішу, яке обрати.
Отак живеш собі спокійним, розміреним вампірським життям: вдень спиш, вночі працюєш, дописуєш дисертацію про вампірів засновників київської русі і раптом твій безтурботний світ перевертається з голови на ноги. Виявляється, в моєї дорогої тещі цього року ювілей. 500. Ні, не думайте, що я настільки поганий зять, що не знав. Так, я знав! Але всіляко проганяв від себе цю думку. Старався абстрагуватися. Ні, я не думав нічого схожого на «не заморочуватимусь, а може не доживе». По-перше, ми, вампіри, ще ті злюки, але не настільки, щоб бажати зла своїм тещам. У похоронах, навіть вампірських, мало приємного. А по-друге, не з моїм щастям серйозно очікувати такої трагедії (чи подарунку).
Однак, оте абстрагування зіграло зі мною злий жарт. Замість того, щоб потроху морально готуватися і зустріти цей день максимально відмобілізованим, я отримав обухом по голові: «А ти знаєш, що наступної суботи в мами ювілей». Ааааааааааааа! Знову знаю! І летять шкереберть всі зятеві позитивні й не зовсім позитивні напрацювання на наступний вікенд. Тому що немає в зятів таких планів, які б могли переважити тещин ювілей. Отаке!
Ювілей тещі означає для зятя, що потрібно:
– визначитися, що вдягнути самому (без покупок не обійтися, бо старий гардероб останнім часом почав тіснішати);
– визначитися, що вдягне дружина (що розшифровується: купити нове плаття, туфлі та сумочку);
– визначитися, що вдягнуть діти (їх теж голими до тещі не повезеш);
– визначитися, чим їхати туди й чим звідти (не летіти ж ночами, як в середньовіччі, та й лютий надворі – не налітаєшся);
– визначитися, що дарувати (добре, що в цьому питанні можна на дружину покластися);
– придумати або знайти та вивчити на пам'ять тост;
– начитатися якихось непристойних або хоча б смішних анекдотів. Наприклад: зібралися якось на кладовищі упирі, вампіри та вурдалаки, щоб посперечатися, хто з них крутіший. Сперечалися-сперечалися, а потім розбіглися. Комарі замучили! Хіба ж не смішно?
За щооооо???!!! Або заради чого мені туди їхати? Щоб ще раз побути об’єктом тещиного сарказму та гострослів’я? Головне, яку лінію поведінки не обери, все одно виглядатимеш ідіотом. Сидітимеш тихенько, вдаючи, що тещин гумор тебе не зачіпає – усі подумають, що ти безхребетний телепень. Почнеш гостро реагувати шпилькою на шпильку – виглядатимеш як невиховане хамло. А буває виховане? Можливо. Як тільки подумаю, про «а що, ти ще досі в аспірантах, доцента ще не дали?», «і скільки можна ту дисертацію писати?», «а в вашому інституті зарплати не підняли?», «то коли плануєте закінчити ремонт? (хіба не зрозуміло: ми ж не люди, живемо довше, нам з ремонтами поспішати не потрібно)», «а що це тебе зайві кілограми?», «кавун росте, а хвостик сохне?», «Люсі добре готує/годує?», «а чи не забагато ви витрачаєте на їду?», «можливо у вас неправильний раціон, рекомендую відмовитися від крові та кровозмісних продуктів, я ось уже 50 років на безкровній дієті». Ніби нікому не відомо, що в неї в дальньому кутку холодильника завжди пакет-другий крові можна знайти. Для чого цей театр, якщо не сказати гірше – цирк? Хоча, дуже ймовірно, що тим пакетам крові вже якраз років з 50 і просто їх ніхто вчасно не викинув (бо шкода!). «Люсі, а ти пам’ятаєш Ліліт, свою однокласницю? Знайшла собі італійського вампіра, багача. Має власну станцію переливання крові, може й не одну». Аааааааа!
Навіщо я про це думаю? Навіщо я сам себе накручую? Спокійно, Влодку. Ти дорослий майже двохсотрічний вампір. Це ідеальний вік для кровопивці! Поважай себе сам і тебе поважатимуть інші. Можливо, навіть і теща. Існує ж ймовірність, що вона здогадається: вдесяте повторене знущання втрачає актуальність. Хоча ні, таки не втрачає. Більше того, я вже наперед це розігрую і «смакую» своє приниження. Це вже якийсь синдром (антистокгольмський), комплекс (антиедипівський) чи ще якесь збочення з царини психіатрії.
Але ж і протиставити, парирувати нема чим. Спробуй тільки похвалитися грамотою на день історика, то її тобі ще років сто згадуватимуть. А потім усі дивуються: чому стільки вампірських сімей розпадається? І як не поспівчувати, тестеві? Бідоласі довелося втекти аж до Австралії, щоб вирватися з-під каблука.
Взяти загуглити в інтернеті, чи що? Як подолати домінування тещі. Спробувати підійти до цього проблеми з наукової точки зору.
От добре було б дітей вдома залишити. Та Люсі не згодиться, бо «внуки мають спілкуватися з бабусею», «бабуся любить внуків, їй буде приємно», «чому до свекрухи ми тягнемо їх чи треба чи не треба, а до тещі зась». В чому проблема контакту дітей з тещею? Скільки їх не інструктуй як відповідати на провокаційні питання, теща все одно вивідає все що їй потрібно. І навіть мало радує, що буде злито компромат не тільки на мене, а й на Люсі. Навіть навпаки, вдвічі неприємніше, коли починають «сповідати» і «вчити жити» твою дружину, яка давно вже не школярка, а ще зовсім не стара вампірка.
Не знаю, як вампіри проґавили винайдення телефону. Раніше з тещами спілкувалися «раз в п’ятирічку». Звісно, це коли не жили географічно поряд або під одним дахом. А тепер щодня «сеанс зв’язку», після якого Люсі краще не чіпати. Найрозумніше заховатися і зробити вигляд, що тебе нема вдома. Це мені не вигідно. Кожному мужу хочеться, щоб дружина ввечері була якщо не у святковому, то хоча б у гарному настрої. Але ж ніт, після спілкування з мамою градус святковості настрою навіть те, щоб падає до нуля, він зашкалює до глибоко морозних позначок.
А з іншого боку, якби жив у приймах, було б краще? Якось інтуїтивно відчувається, що ні, не було б.
Коли починаю про все це думати, то іноді приходить ідея: плюнути на все, лягти в домовину і забутися. Недовго, років на сто. Може за століття оця хвиля негативу схлине. У тещ стане трендом поважати зятів. Тоді навзаєм і зять почне респектувати «матір її».
Сказати «життя вампірів бентежне» – нічого не сказати. Життя вампірів – це американські гірки ще й без хепіенду. Щодня якісь сюрпризи. Здебільшого неприємні. Наприклад вчора Мітру прибігає зі школи:
– Тату-тату, а нам на уроці сказали, що ми не вампіри.
– Як не вампіри? А хто тоді?
– Ми упирі!
– Відколи?
– Вийшов новий підручник з новим трактуванням походження вампірів.
– Мітру, це ваша директриса в школі – упириця. А добра половина вчителів – упирі. А ми – родина вампірів. Були, є і будемо вампірами. Мої предки не звідки не будь, а з Трансільванії. А мамині з Бессарабії.
– То що, мені так і в школі сказати, що ми – вампіри, а вчителі – упирі?
– Якщо хочеш неприємностей, то кажи «вампіри». Хочеш добрих оцінок – кажи «упирі». Що вдієш, набралися ми в людей поганих звичок. Нещирості, дипломатичності, толерантності. Думаємо одне, а говоримо інше. Звикай, Мітру! Welcome to hell! Зрозумів?
– Зрозумів.
– А Welcome to hell знаєш, що означає?
– Ні!
– От бачиш уже в сьомому класі, англійську з першого вивчаєш, а елементарного не знаєш.
– У восьмому.
– Тим паче у восьмому. Висновок: хто твій вчитель англійської?
– Упир.
– Правильно! А наступного року він мені зателефонує і скаже: для доброї оцінки з вашим Мітру треба позайматися додатково. Записуйтеся поки є вільні години. Ціни божеські. Богохульник! Упирисько!
– Угу!
– Що угукаєш? Ти б підручника з англійської взяв та почитав. В мене один товариш віддав сина китайську вчити. Бешені гроші за годину занять платить. Хоча я, чесне слово, не розумію, нащо вампірам китайська. А ти, надолобень, елементарної англійської не хочеш вчити. Без англійської зараз кроку не зробиш!
– Я хочу вчити!
– То в чому проблема?
– В тому що на уроках ми футболи обговорюємо. Вчитель – фанат, хлопці його провокують і він весь урок про англійський чемпіонат теревенить.
– І скажи, що не упир.
Завів мене Мітру зі своїми упирями та англійською.
Це ж на ювілей родичі позлітаються. З Німеччини Клаус. Від нього подалі треба за столом сидіти. Тягатися з ним в пиятиці смертельно небезпечно, і це не перебільшення. Сподіваюся, з Румунії Дорінел прилетить. Ото красунчик. Щоправда, з ним хіба англійською поспілкуєшся. Зате буде весело. Буде горлати свої пісні, читати привітальну поему. Ніхто нічого не розумітиме (бо румунською). Але всі плескатимуть та хвалитимуть. Коли зовсім нап’ється – гратиме на сопілці ноти рендомної висоти та тривалості. Всім теж подобатиметься. Не факт, що з Росії хтось прилетить. Не ті тепер часи.
І на перекурах оці вічні питання: «дисертація про вампірів-засновників Київської Русі? Рюрик - вампір? Дуже цікаво! Та що викажете?» І спробуй відповісти не нахамивши. Невже це так неочевидно? Відсутність могил, відсутність письмових джерел. Vampire style. Звісно, і Рюрик і його нащадки були вампірами. Якщо чесно, з усього сімейства я найбільше від княгині Ольги фанатію. Тільки вампірка могла придумати таку вишукану помсту: спалити Іскоростень взявши данину голубами та горобцями, а потім прив’язавши до них підпалені трути, відпустити на волю. Класика! Шкода, що монгольська навала зруйнувала вампірську ідилію.
Ех, тещеньці моїй дорогій 500. Як час летить. Це ж і ми з Люсі скоро 100 років як разом. Взагалі, якщо розібратися, то даремно я на тещу кочу бочку. Вона продукт своєї епохи й потрібно з цим змиритися. Які темні та важкі століття вона пережила! Природно, що це позначилося на її манерах та характері. Це зараз я вирішую проблеми рівня віддавати Мітру до репетитора з англійської в цьому році чи дочекатися наступного. А в епоху її молодості завдання були рівня: як уникнути спалення інквізицією на вогнищі, як не померти від чуми.
Якщо бути об’єктивним, то можна тільки пишатися успіхами вампірів у прогресі людства. Глобалізація, світ без кордонів – це ж давні вампірські мрії. Щоправда, коронавірус дещо зіпсував нам радісний пейзаж. Як і в часи Київської Русі, лихо прийшло зі сходу! Випадково? Довелося навчитися обходитись без свіжої людської крові. Але це той випадок, коли обмеження тільки підштовхують до переоцінки цінностей. Ми побачили хиткість та крихкість вампірсько-людської цивілізації, з чого випливає необхідність любити і шанувати рідних та близьких, хай це навіть буде і теща.
|
|
|
|
Время приёма: 15:35 12.09.2021
|
|
| |
|
Рассказ открыт для комментариев