 |
|
| |
20:23 19.05.2023
Сегодня (19.05) в 23.59 заканчивается приём работ на Арену. Не забывайте: чтобы увидеть обсуждение (и рассказы), нужно залогиниться.
13:33 19.04.2023
Сегодня (19.04) в 23.39 заканчивается приём рассказов на Арену.
|
|
|
|
|
|
1
Місяць обережно визирнув з-за дахів висотних будинків – наче боявся що його тут таки вкраде якийсь чортяка. Зірки сяяли, як щедро розсипані чиєюсь рукою по чорному оксамиту золотисті піщинки. Вітер ліниво вовтузився серед гілок дерев.
Василь тихенько вибрався на веранду і покликав:
- Філя! Філь!
З даху негайно звісилась темна пляма голови і невдоволено буркнула:
- Чого горлаєш? Я тебе чекаю вже майже годину!
- Вибач, щойно всі поснули, - Василь озирнувся на двері до будинку. - Кіно дивилися! Серіал!
- Залазь до мене! - долинуло зверху. - Поговоримо!
Василь по дерев'яній опорі веранди видерся на дах і сів поруч з приятелем.
- Ну, як тобі наш вчорашній політ? - запитав Філька, не повертаючи голови.
- Це було феєрично! - Вася заплющив очі, згадуючи. - Простір! Висота! Швидкість! Ці твої крила - ну, просто диво!
- Простір - так, - Філя недбало кивнув. - А ось висота і швидкість... На жаль, крила вище і швидше вже не тягнуть. Та ще й двох - ти ж теж важиш нівроку, не півкіло!
- Я що, такий товстий? - Василь ображено насупився.
- Точніше сказати, вгодований, - добротливо посміхнувшись, пояснив Філька. - Але навіть без тебе, я б зміг піднятися на крилах - ну, ще, може, метрів на п'ять - сім, не вище!
Деякий час вони мовчки розглядали Місяць, вже посмілішав і остаточно піднявся в небі над міськими кварталами.
- Щоб до нього долетіти, нам потрібен додатковий засіб пересування, - сказав Філя. – Який буде літати дуже високо.
- Літак? - Василь почухав потилицю. - Якщо пробратися в аеропорт...
- І що? - Філька скептично пирхнув. - Що це нам дасть?
- Сядемо верхи на літак, піднімемося в небо, а там... - Васька мрійливо примружився.
- По-перше, нас здує повітряним потоком ще на злітній смузі. По-друге, літаки літають на висоті від п'яти до десяти кілометрів - рідко, хто вище. А відстань до Місяця ...
- Та знаю, - Василь зітхнув. - Значить, нам потрібна ракета.
- Ти літав на ракетах? - Філя скептично вигнув брови.
- Ні, - понуро відповів Вася. - Звичайно, ні…
- Я теж. Тому перед польотом на Місяць нам потрібен тренувальний політ на ракеті, - Філька піднявся і пройшовся по самому краєчку даху, розминаючи ноги. - На зовсім невелику висоту, для надбання досвіду.
- Еврика! - Василь теж скочив на ноги. - Я читав в інтернеті, що в суботу на нашій станції юних техніків проводять міські змагання з ракетомоделізму! Там будуть запускати ракети на невелику висоту, і ми можемо спробувати...
- Але як?! - Філька дивився на друга, округливши очі.
- Дуже просто! Вночі перед запуском проберемося на станцію і замість корисного вантажу заліземо в одну з ракет!
Філя задумався, покрутив головою вліво і вправо.
- А ми помістимося вдвох у контейнер для корисного вантажу?
- Запросто! Там же є дуже великі ракети - метра три завдовжки, не менше. І товсті - товщі від мене!
- Гаразд, гаразд, гаразд, - скоромовкою промовив Філя, і знову пройшовся туди-сюди по даху. - Стартуємо, досягаємо висоти триста-чотириста метрів, розкриваємо контейнер корисного вантажу і...
- А далі плануємо на крилах, - підхопив Василь. - За нашою вже відпрацьованою схемою!
- Нам потрібен буде кіль в хвостовій частині, - Філька почухав лоба. - При відділенні від ракети можливі складні повітряні потоки.
- Кіль беру на себе, - відмахнувся Васька. - У мене вдома є шматок тонкого пінопласту, виріжу.
- Добре! - Філя кивнув. - Значить, починаємо готувати пробний ракетний політ.
2
Андрійко Василенко і Саня Блажко витягли з транспортного контейнера майже чотириметрове тіло ракети, підтягли його до стартового стенду і встановили вертикально на пусковий стіл. На білому боці ракети синьою фарбою було акуратно виведено її ім'я - «Пілігрим».
- Щось вона поважчала, тобі не здається? - Саня зворотною стороною долоні витер піт, що виступив на лобі.
- Ні, не здається, - відмахнувся Андрійко. - Ми її з учорашнього вечора не чіпали, так? З чого б їй поважчати?
Саня підключив пульт дистанційного керування запуском до електрогенератора. Андрійко ще раз перевірив запал біля підніжжя ракети, запитав приятеля:
- Саню, як думаєш, зможемо ми сьогодні виграти?
Саня сів у траву, сунув у кінчик рота зірвану суху травинку і тільки тоді відповів:
- Хотілося б. Даремно ми, чи що, майже півроку з майстерні не вилазили?
- Суперників багато, - Андрійко окинув поглядом широке поле ракетодрому. - І серйозних ...
Ракетодром розміщувався метрах в п'ятистах від околиці міста, на пустирі. Далі на захід, приблизно в двох кілометрах, починався лісовий масив. Південніше виблискувала в променях сонця срібляста стрічка невеличкої річечки Пужань.
На міські змагання з ракетомоделізму народу зібралося чимало - глядачів було тисячі три і команд-учасниць одинадцять, по два-три моделіста в команді, плюс тренерсько-викладацький склад ракетомодельних гуртків і журі. Приїхали також знімальні групи двох місцевих телеканалів - старти обіцяли бути видовищними.
Від столика журі до Андрійка і Сані підійшов Вадим Сергійович Свиридович, керівник їхнього гуртка:
- Так, космонавти, за жеребкуванням ми в класі великих ракет стартуємо одинадцятими.
- У-у-у, - Саня невдоволено скривився. - Останніми!
- Зате, Санчо, будемо вже знати весь розклад, - вагомо зауважив Андрійко. - Буде ясно, хто ходить в лідерах, а хто повзе в ар'єргарді.
- Головне, щоб движок не підвів, - сказав Вадим Сергійович.
- Та начебто не повинен, - Саня почухав потилицю. - Я його перебрав позавчора, перевірив.
- Політ є політ, - Свиридович розвів руками. - Силові навантаження на зльоті зовсім інші, ніж на землі.
...Ракети піднімалися в небо одна за одною, розкреслюючи блакитну височінь білявими хвостами. Глядачі проводжали кожну захопленими вигуками і оплесками.
- Поки лідирує сьомий номер, - Свиридович заглянув в блокнот, - Сто сорок шоста школа. Ракета піднялася приблизно на двісті сімдесят п'ять метрів. Це дуже хороший результат, хлопці.
На вершині «Пілігрима», у відсіку корисного вантажу, щось зашаруділо.
- Що це? - насторожився Саня.
- Вітер, - знизав плечима Андрійко. - Напевно, в монтажній дверці є невеличка шпарина, вітерець задуває і парашут шарудить.
- Зараз перевірю! - Саня зробив крок до ракети. - Не повинно нічого шарудіти в добре складеному парашуті!
- Пізно перевіряти! - зупинив його Вадим Сергійович. – Ми вже стартуємо!
Вони відійшли від стартового столу ракети на півтора десятка метрів.
- Номер одинадцять до старту готовий! - крикнув у бік журі Андрійко.
Короткий помах прапорця біля суддівського столика, і Саня натиснув червону кнопку пуску на переносному пульті.
Яскраво спалахнув запал під кормою ракети, рвонулась навсібіч хмара сизого диму. Коротко і басовито заревів ракетний двигун, і «Пілігрим» підвівся на вогняному лисячому хвості над стартовим столом. Мить зачекав, немов остаточно збираючись з духом перед кидком в небо, і по металевій направляючій, набираючи швидкість, рушив вгору.
- Щось важкувато йде наша ракета, хлопці, - стурбовано наморщив лоб Вадим Сергійович.
«Пілігрим» з характерним «шур-х-х-х» піднімався все вище, залишаючи за собою димний слід.
- Відмітка п’ятдесят метрів, - прокоментував хтось зі сторони журі по гучному зв'язку.
- Якось повільно летимо, - Андрійко насупився. - Двигун не тягне, чи що? Або... Або ракета все-таки поважчала...
- Я ж тобі казав, що вона стала якоюсь надто важкою, а ти не вірив, - Саня приклав долоню дашком до чола, намагаючись розглядіти серед сліпучих променів сонця «Пілігрим», що піднімався до неба.
Двигун в височині раптом спалахнув чимось яскраво-червоним. Ракета сіпнулася всім своїм металевим тілом , і «Пілігрим» різко рвонув вгору.
- Бачив, ти бачив? – Саня смикнув Андрійка за рукав куртки. - Набираємо швидкість!
- Все одно щось не так, - з похмурим виразом на обличчі сказав Вадим Сергійович. - Двигун повинен від моменту старту до повного вигоряння палива працювати з рівною тягою, а не ривками...
«Пілігрим» круто набирав висоту. За кормовою частиною ракети тягнувся білястий димний хвіст.
- Висота сто метрів, - прокоментували з журі. - Ракета йде стійко.
Немов почувши цей коментар по гучному зв'язку, «Пілігрим» ще раз блимнув червоним, помітно сіпнувся і рвонув в небесну височінь з додатковим прискоренням.
- Відмітка двісті метрів!
- Зараз за програмою повинен вимкнутися двигун! - Саня виплюнув травинку з куточка рота. - Але не вимкнувся... Андре, ти хоч що-небудь розумієш?
- Там що, з`явився додатковий запас палива, чи що? - Андрійко Василенко у відчаї обхопив долонями скроні. - Але ж цього не може бути!
- Висота - двісті п'ятдесят метрів! - повідомив гучний зв'язок.
- Так, пацани, - сказав хрипким голосом Вадим Сергійович, ковтаючи нервовий ком у горлі. - Мабуть, друге місце нам уже гарантовано!
«Пілігрим» в небі втретє блиснув червоним спалахом в районі двигуна і ще з більшим прискоренням потягнув вгору.
- Двісті сімдесят п'ять метрів! - рознеслося над полем.
- Кращий результат, - обличчя Вадима Сергійовича немов закам'яніло. - Лідируємо, хлопці!
- Ур-р-ра! - загорлав Андрійко.
- Вперед! - підхопив Санька. - Давай, «Пілігримчику»!
- Пройдено відмітку триста п'ятнадцять метрів! - голос в гучномовці закашлявся, зробив довгу паузу, а потім хрипко повідомив в мікрофон: - Встановлено світовий рекорд в цьому класі моделей!
Ракетодром захоплено завив. Телекамери обох новинних каналів невідривно витріщалися в небо. На очах у всіх народжувалася сенсація.
- Триста п'ятдесят! - сказав гучний зв'язок вже абсолютно безбарвним металевим голосом – коментатор, мабуть, вже відмовився вірити власним очам.
- «Пих-х-х», - відповіла ракета з небесних висот. Це контейнер з корисним вантажем відокремився від циліндричного тіла «Пілігрима». Після вимкнення двигуна над обезголовленою частиною ракети майже відразу став розгортатися біло-помаранчевий купол парашута.
Корисний вантаж «Пілігрима» по інерції ще секунд п'ять піднімався вгору, а потім циліндричний корпус обтічника, що поступово переходив в конічний оголовок, розділився на дві рівні частини, розпався, і вантаж вивалився назовні.
Тільки мить там, у височині, відбувалася якась незрозуміла з землі метушня, і раптом безладний клубок у небесах розкрив крила. Ракетодром ахнув тисячами ротів, затаїв на мить подих, і заволав, закричав, засвистів, затупотів в захваті ногами і заплескав у долоні, коли присутні на льотному полі люди, зрозуміли, що саме летить в небі над їхніми головами. Сотні смартфонів і фотоапаратів невідривно втупилися в небо.
Потужно і ритмічно працювали два темних крила, тріпотів у набігаючому повітряному потоці білий трикутний кіль. Об'єкт, трохи нахилившись на один бік, плавно розвернувся майже на сорок п'ять градусів і взяв курс на лісовий масив на заході. Сотні півтори глядачів що є духу рвонули слідом, але де там! Майже зберігши набрану ракетою швидкість, корисний вантаж «Пілігрима» стрімко йшов у відрив.
- Признавайтесь, хто з вас це придумав, жартівники? - приречено запитав Вадим Сергійович, зробивши крок до хлопців, що стояли з задертими головами. - Невже ви не розумієте: нас же тепер знімуть зі змагань?!
- А ось і ні! - зі сміхом пролунало за їх спинами.
Сидорович та хлопчаки обернулися.
Метрів за п'ять від них стояв голова журі конкурсу Павло Іванович Олішевський, слідом юрмилися всі інші члени суддівства.
- Ми взагалі збираємося присудити вам перше місце! Одноголосно! – обличчя голови розцвіло посмішкою. - По-перше, вашою ракетою досягнуто найбільшої висоти підйому і навіть встановлено новий світовий рекорд. А по-друге ... По-друге, це ж треба додуматися: використовувати в якості корисного вантажу дресированих пугача і кота - та ще й з кілем на хвості!
3
Міжзоряний крейсер, глянувши на який будь-який пересічний землянин назвав би його просто «літаючою тарілкою», летів навколо Землі на висоті приблизно триста п'ятдесят кілометрів. Було включено режим повної відео-, радіо- і гравітаційної невидимості, тому виявити «небесний посуд» у людства не було ніякої можливості.
Істоти, які зібралися в Головній Кімнаті Для Секретних Нарад на самому вершечку «літаючої тарілки», зовні були мало схожі на людей. Їх плоске тіло нагадувало тулуб черепахи з потужним панциром на спині і півсотнею дрібних панцирних пластинок на грудях і животі.
Бочкоподібну голову на товстій куцій шиї вінчали два ледь вигнутих один до одного серпоподібних роги. Між глибоко посадженими округлими темними очима розташовувалося щось подібне на слонячий хобот, але більш гнучке і довге. З боків голови стирчали вуха, схожі на стиснуті гумками по всій довжині пучки волосся - дреди. Ротовий отвір нагадував чітко прорізану в нижній частині голови-барила лінію без будь-якого натяку на губи.
У істот було чотири ноги. Дві задні походили на широкі тюленячі ласти, дві передні - на щупальця восьминога. Такі ж, але трохи коротші, мацаки розміщувалися у верхній частині тулуба. На кінцях вони розщеплювалися на п'ять гнучких відростків-пальців. З-під нижньої частини спинного панцира стирчав товстий конічний хвіст, по верхній частині якого протягнувся ряд кістяних трикутних пластинок.
Імена істот були абсолютно невимовні людською мовою, тому будемо називати їх просто - Координатор, Інженер, Космобіолог, Екзопсихолог і Охоронець.
- Хто може мені пояснити, що сталося? - Координатор згорнув хобот спіраллю і ляснув його кінчиком по чолу - це означало вищу ступінь роздратування і гніву. - Чому наш Охоронець вимагає негайного оголошення надзвичайного стану в цьому секторі Галактики?
- Дозвольте прояснити ситуацію мені, - Космобіолог злегка повів вухами-дредами - він був дуже схвильований. - Я зварив всю цю юшку - мені її і їсти!
- Так їжте вже швидше! - висловив нетерпіння Координатор.
- Приблизно сто місцевих діб тому нами у відповідності з загальною науковою програмою було розпочато експеримент з дистанційного біокоординатного проникнення в псі-зони ...
- Стоп! Давайте будемо їсти вашу юшку без спеціальної термінології, - зупинив роз'яснення Координатор. - Їжте простими словами!
- Е... Ми дистанційно впровадили імплантати в мозок двох місцевих істот середнього розряду розумності. Це повинно було привести до перебудови їх свідомості і забезпечити нам можливість вести постійне приховане спостереження за тутешньої цивілізацією з метою її вивчення. Одну істоту було підібрано з числа крилатих - для ведення повітряного моніторингу. Другу - чотирилапу дресировану - для отримання інформації з внутрішньої сфери житлових зон земного людства. Але з перших же хвилин експерименту все пішло не за сценарієм. Мозок обох істот не підкорився нашим імплантатам, а просто їх з'їв ...
- Як це з'їв? - Координатор здивовано підняв хвіст над підлогою. - Що значить це «з'їв»? У мізків місцевих мешканців є ротовий отвір, чи що?
- Ротового отвору у них, звичайно, немає. Обидва мізки ввібрали в себе наші імплантати, перебудували їхню структуру і використали для власного посилення. В результаті виникли дві розумні істоти вищої форми розумності, що за деякими параметрами навіть перевершують тутешню масову розумну форму - людей.
- У чому саме перевершують?
- Тягою до оволодіння знаннями, наприклад. Їм це набагато простіше робити, оскільки їх мозок безпосередньо з'єднується з місцевою інформаційно-пошуковою системою – так званим «інтернетом». Обидва об'єкти навчилися дуже швидко оперувати інформацією.
- І використовувати її для конструювання найпростіших пристроїв і механізмів, - вставив своє слово Інженер. - Особливо добре це робити у них виходить у співавторстві.
- Гм... А хіба вони знають про існування один одного? - Координатор здивовано повів рогами.
- Тепер вже так, - сказав Екзопсихолог. - Вони створили свої акаунти в місцевих соціальних мережах і досить швидко зістикувалися - саме завдяки своєму нелюдському інтелекту. Як кажуть у нашому Галактикумі, бундюнь бундюня здалеку чує.
- Стрільнути з усіх гар-р-рмат - і немає проблем! - гаркнув Охоронець. – Відстріляти їх індивідуально або накрити весь сектор проживання килимовим вогнем!
- Спочатку потрібно розібратися з проблемою до кінця, - холодно зауважив Координатор. - Хоча б для того, щоб зрозуміти, куди саме треба стріляти.
- На жаль, стріляти вже не вийде, - ледь чутно пробелькотів Космобіолог. - Процес пішов вшир...
- Тобто? - насторожився Координатор.
- Обидва об'єкти стали прискорено розмножуватися, - Космобіолог винувато заворушив кістяними пластинками на хвості – наче саме він був винен у статевому потязі інопланетних істот. - Вони були дуже активні і їхнє потомство...
- До чого тут їх потомство? – не зміг втримати здивування Координатор. Він задумливо закліпав очима. - Стривайте... Ви хочете сказати, що...
- Нові мізки обох типів народжених з нашої... е... з нашою допомогою розумних істот передаються у спадок, - підтвердив Екзопсихолог. – Тому з перших днів життя їхній молодняк починає посилено навчатися у всесвітній інформаційній мережі.
- Скільки…? - Координатор схвильовано обплутав передніми руками-щупальцями роги. - Скільки молодих осіб вже встигло народитися?
- Десь з чотири сотні крилатих і приблизно в півтора рази більше чотириногих.
- Одначе! - Координатор шумно випустив пару з рота. - Їх розумні татусі дарма часу не витрачали!
- Є ще додатковий момент, що істотно ускладнює ситуацію, - полохливо вирячивши очі, зауважив Космобіолог. - У новорозумних істот сформувалися аналоги людської руки: у крилатих особин - на кінцях крил, у наземних - на передніх лапах. Пальці, маленькі, але дуже вмілі і спритні пальці.
- Тепер вони можуть виготовляти найскладніші речі, - знову подав голос Інженер. - Навіть квантові схеми для антігравітаторів.
- Так, - Координатор задумався, і деякий час мовчав, потім сказав:
- Значить, приблизно через сто років ця планета буде щільно заселена трьома розумними расами...
- ...Які почнуть спільну космічну експансію, - додав Інженер. - Якщо тільки не поб'ються між собою...
- Роздовбати їх по черзі! - грізно заревів Охоронець, нервово ляскаючи по підлозі задніми ногами. – Знищити дощенту!
- Вони не поб'ються, - впевнено зауважив Екзопсихолог, пропустивши повз вуха войовничий заклик колеги по екіпажу. - Я вчора провів поглиблене суспільне моделювання. Немає жодних шансів стравити людей, котів і пугачів одне з одним. Ні найменших...
- Але чому аномальний вплив наших імплантатів на мозок реципієнтів стався саме зараз, саме тут, на цій планеті? - запитав Координатор. - Ми ж мільйони раз використовували таку схему збору інформації на безлічі світів. І поки все йшло добре...
- Тут ментально незвичайна планета, - сказав Екзопсихолог. - Вони тут всі мрійники.
- Хто?!
- Мрійники, - повторив Екзопсихолог. - І знаєте, про що мріють? Про те, як дістатися ось до цієї штукенції в небесах.
Він тицьнув відростком верхнього мацака в круглу пісочно-жовту блямбу, що висіла за прозорою стіною серед зірок:
- Це супутник місцевої планети, який тутешні мешканці називають Місяцем. Комахи під назвою «мурахи» працюють над генетичною зміною власного організму, щоб навчитися відрощувати крила. Літаючі комахи типу «бджоли» впритул підійшли до створення реактивних двигунів на основі субстанції, яку вони називають «мед». Гризуни «миші» люблять їсти місцевий продукт «сир», тому що вважають його шматочками Місяця, які впали на Землю. Лісові хижаки «вовки» закликають Місяць спуститися з небес нижче - щоб вовче плем'я могло стрибнути на нього. Далекі родичі земного людства «мавпи» намагаються збити «корж в небі» плодами рослини «банан»... Тому, коли в голови цих двох було підсаджено наші імплантати, мізки миттєво використали їх для досягнення Головної Генетичної Мрії… І ще ось що… Результати мого екзопсихологічного аналізу показують, що Місяць - це тільки перший етап загальнопланетного руху, а в перспективі - мрія про вільний політ у Всесвіті, глобальна, генетична схильність до космічної експансії.
- Експансії?! - стрепенувся Охоронець. - Придушити їх в зародку! Знищити залпом усіх променевих випромінювачів!
- І гарантовано потрапити усім екіпажем в тюремну зону, - похмуро мовив Інженер. - Не забувайте про «реєстратори інформації» на борту нашого корабля. Дістатися до їх нутрощів і стерти записи у нас немає ні найменшої можливості…
- Ви розумієте, що за цей провал Центр космічних польотів просто спише з балансу весь наш екіпаж? – крижаним тоном поцікавився Координатор. - Ми вилетимо геть із програми космічних досліджень раз і назавжди!
- Я думаю, що не варто дивитися у майбутнє так песимістично, - м'яко заперечив Екзопсихолог. - У чому конкретно наша провина? У тому, що ми натрапили на планету, на якій всі схиблені на ідеї так чи інакше досягнути Місяця, так чи інакше літати в космосі? Це випадковість, а не провина!
- Однак загроза їх цілеспрямованої експансії... - почав Координатор, але Екзопсихолог зупинив його легким дотиком щупальців до грудей:
- Давайте міркувати логічно, друже мій! Років сто чи навіть двісті мінімум вони прововтузяться, освоюючи власну сонячну систему. Ще близько двох-трьох тисячоліть вони будуть зайняті найближчими зоряними системами, які для нашого Галактикума не являють жодного інтересу. А за цей час...
- Або кукультютель помре, або прохцюхіль здохне! – захекавши сміхом, процитував народну галактичну приказку Інженер.
- Гм… Як я розумію, ви пропонуєте просто забратися звідси геть, - похмуро сказав Координатор. – Накивати п’ятами! І нехай ситуація розвивається без нашої втручання?
- Абсолютно вірно! - зобразив радість на обличчі Екзопсихолог. - Вдома ми зробимо доповідь з усіма подробицями про проблему - і я впевнений, що Галактикум просто забуде про цю планету-аномалію десь на краєчку світу.
- Так… Усі згодні з пропозицією колеги? - Координатор окинув присутніх поглядом.
- Чому ви завжди обираєте щось обхідне, - буркнув Охоронець, - замість того, щоб - раз і одним ударом? Але... Але взагалі-то я теж згоден. За економію боєкомплекту нам на базі ще й преміальні випишуть!
- Отже, прийнято одноголосно! - підсумував Координатор і його суворе обличчя проясніло. - Ми тихесенько згортаємось і летимо звідси!
4
Фільці ледь вистачило сили, щоб дотягнути до лісу. Виставивши вперед ноги, він м'яко спланував на вершину величезного дуба. Василь моментально зістрибнув зі спини друга на товсту гілку і почав лапоруками стягувати закріплений гумовими стяжками пінопластовий кіль з хвоста.
- Ну як? - Філя скосив погляд на приятеля, глибоко вдихаючи, щоб відновити дихання. - Як ти вважаєш, вийшло?
- На всі сто відсотків! - Васька не приховував захоплення. - Ти летів як... Як Армстронг на місячному модулі над Місяцем! Слухай, а давай ти справді візьмеш собі прізвище Армстронг? Той був Ніл, а ти будеш Філ! Філ Армстронг - хіба це погано?
- Непогано, - погодився Філька. - Ти теж молодець, майстерно впорався з кілем!
- Ага, - Васька розплився в усмішці і став схожий на Чеширського Кота. - Я був... Я був як Гагарін, який керує кораблем «Восток»!
- І ти добре придумав з цією модифікацією ракетного двигуна на триразове допалювання! - похвалив Філя. - Висота підйому ракети виросла майже в півтора рази!
- Скромняга, так що б зміг зробити мій двигун без твоєї добавки до ракетного палива? Але ж у нас вийшло, Філ! Здорово вийшло!
- Ще й як! - кивнув Філька. - Тепер потрібно переходити до польотів на ракетно-космічній техніці! Скажімо, спочатку побувати на навколоземній орбіті...
- Ну, це складне завдання, - Васька почухав за вухом. - У нас з тобою немає ні ракети, ні космічного корабля.
- Значить, потрібно до когось приєднатися! Для початку ми повинні потрапити на космодром!
- На Байконур?
- Чому відразу на Байконур? Там жарко, пильно і майже зовсім немає дерев.
- Не вмовляй, до Китаю не хочу: я крім слова «мао» - кішка, - не знаю жодного їхнього слова.
- А що ти скажеш про Ілона Маска? - Філька хитро посміхнувся.
- Це який «Фалькон», «Дракон» і «Старшип»?
- Саме так! А «Старшип», між іншим, готують саме для місячних і марсіанських польотів. І склад екіпажів ще навіть не затверджено...
- Е... Припустимо, - Василь мрійливо закотив очі. - Хоча... Це ж по інший бік океану... Водяного океану, Філю! Як ми його перетнемо?
- Дурниці, - відмахнувся крилом Філька. - Ми зв'яжемося з Маском в інтернеті, і він надішле за нами свій особистий літак.
- Ха, - Васька скептично настовбурчив вібриси. - Я думаю, що Маску пише багато хто, але відповідає він далеко не всім. Ти ж не директор НАСА, а я - не очільник «Роскосмосу».
- А ми пошлемо Ілону схему твого ракетного двигуна і хімічні формули мого ракетного палива! - Філька вже палав своїм звичайним ентузіазмом. - Ось на це він точно відгукнеться!
- Так, працювати з Маском це... - Васька знову подумки вознісся в світ мрій.
- А ще треба якось зконтактувати з цими хлопцями – Андрійком і Санею, конструкторами ракети «Пілігрим», - мовив Філя. – Дуже талановиті!
- Так, - Василь кивнув. – Та й їхній викладач Вадим Сергійович теж розумний дядечко…
- Тільки зробимо зараз тижневу паузу, - діловито сказав Філька. - У мене на цьому тижні випускні іспити в школі юних пугачів.
- О, а у мене семінарські заняття з моїми кошенятами, - Васька посміхнувся. - Хоча молодняк такий росте, що йому годі класти пальчика до рота. Один мій розумник вже вносить поправки в загальну теорію еволюції. А кішечка з сусідньої вулиці в журналі «Всесвітня наука» взагалі опублікувала під людським псевдонімом нестандартне рішення рівнянь Нав`є - Стокса, уявляєш?
- І ще нам потрібно трохи відпочити, - Філя зітхнув. - В останні кілька днів ми з тобою все ж таки виклалися по повній...
- Та й зараз додому пора, - сказав Василь. - Мене моє людське сімейство напевно вже хопилося. Мабуть, шукають по всіх закутках...
- Мені з цього дуба до рідної оселі два помаху крилами, - Філька покосився на приятеля. - А ти як збираєшся добиратися додому?
- Е... - Васька наморщив лоба, подумки прокладаючи маршрут. - Ну, злізу з цього дерева, метрів триста пробіжусь лісом, потім ще пару кілометрів до міста, а вулицями ще десь години три... Отже, коло півночі буду вдома.
- Гаразд, зроблю гак, підвезу тебе додому, - Філ Армстронг широко посміхнувся. І коли Василь зручно влаштувався у нього на спині, жартівливо буркнув:
- Захребетник!
5
З повідомлень інформаційних агенцій десять років по тому:
«Продовжується політ до Червоної планети космічного корабля «Марс Старшип» під керівництвом Ілона Маска.
Нагадаємо, що серед членів екіпажу є і громадяни нашої країни: як представники старолюдської цивілізації Вадим Свиридович, Андрій Василенко і Олександр Блажко, так і посланці новорозумних рас Філ Армстронг і Василь Захребетник.
Висадку на Марс космонавти планують здійснити наступного місяця».
|
|
|
|
Время приёма: 15:44 11.09.2021
|
|
| |
|
Рассказ открыт для комментариев