20:36 30.01.2021
Поздравляем победителей 56-ого конкурса
1 Христя Хмиз av004 Дресирувальниця космічного цирку (3 балла)
2 Сокира av001 Три слоїки (2 балла)
3 Инка av023 Остання відьма (1 балл)


11:00 14.01.2021
Поступила в продажу новая книга "Серце мiста". Цена прежняя - 150грн/экз.

   
 
 
    запам'ятати
     
Реєстрація Пісня з орбіти Фінал

Автор: Олександр Бондарчук Кількість символів: 11454
Пісня з орбіти Фінал
оповідання відкрите для коментування

ax041 Перше космічне бажання


    
    Люди

    – Досі зі мною не розмовляє?

    – Ще сердиться.

    – А ти?

    – Трохи.

    – На мене?

    – Не знаю, –з екрану відповідає білявий восьмирічний хлопчик. – Просто хочу, щоб ми були разом.

    – Саш, ми будемо разом. – За спиною сина, Роман бачить частину дитячої кімнати.

    На стіні висять малюнки Сашка та їхні сімейні фото. Все таке рідне і здається поряд, та між ними мільйони кілометрів.

    – Але ж роки пройдуть, доки ти повернешся і ти можеш... – відводить погляд. – Ну, мама каже... – насуплює брови.

    – Все буде добре, Саш! Ти ж знаєш. Наш корабель мега супер крутий і за вісім місяців, як бачиш, ще не розвалився. – Всміхається.

    Сашко сміється у відповідь.

    – А його двійник сів на планету без проблем, – продовжує Роман, – ми всі разом бачили трансляцію тієї посадки.

    – Це було крутезно! – киває малий. – Корабель летів без екіпажу, пілотувався з Землі і доставив обладнання, з якого ви розгорнете базу для колонізації.

    Роман, дивиться на саму велику світлину, що висить на стіні, позаду сина. Таке саме фото зараз висить в його тісній каюті – над екраном. На ньому вони втрьох: Сашко – син, Ліна – дружина і він – батько та чоловік. Воно було знято за кілька місяців до відльоту.

    – Але зараз мама не дуже радісна. – Усмішка Сашка згасає.

    – Я розумію. Мама хвилюється, а ти не хвилюйся. Все буде добре. І через два роки ми знову будемо разом. А поки ми часто спілкуватимемося онлайн. Зв'язок тепер із Землею майже безперебійний. Я ж розповідав тобі про прискорювач сигналу, що зробили китайські вчені і нові ретранслятори на Місячній базі.

    Не люди

    – Зараз час ліквідувати їх! – інформує Вартовий 2.

    – Я досі не певен, що вони реальна загроза нашій цивілізації, – відповідає Вартовий 1.

    – Ти знаєш прогноз. Якщо відбудеться контакт, прибульці захочуть вивчити наші технології, ми відмовимо. Згодом вони проявлять агресію. І почнеться міжпланетна війна.

    – Ми прогнозували, що їх експедиція прибуде на півстоліття раніше, що вони знайдуть наші бази в нетрях їхнього супутника, а вони досі до них не добралися.

    – Похибка в часі не змінює суті, Вартовий 1. Прогноз ґрунтується на основі точних даних аналізу їх еволюції.

    – Це лише одна із ймовірностей.

    – Але є незаперечний факт: вони не готові до контакту з нами.

    – Так, Вартовий 2, рівень зрілості колективної свідомості раси нижче норми.

    – Вартовий 1, якщо ця експедиція буде невдалою, вони надовго відмовляться від своїх планів. А коли прибуде наступна, рівень позитивної зрілості раси буде в нормі і вони будуть готові до контакту.

    Люди

    Роман на секунду переводить погляд від сина на сімейне фото, потім знову дивиться на сина. Очі – мамині: такі ж темно карі з великими віями.

    Ліна не вірила, що він дійсно полетить. Довгі роки підготовки, часті переноси термінів. Для неї то було щось таке, що ніколи не відбудеться. До останнього не вірила, що чоловік відправиться в космос.

    За місяць до відльоту, її наче підмінили. Сльози, крики, істерики, благання. До цього завжди підтримувала його. Ніколи не дорікала. Він теж, як міг, допомагав з її проектами. Поразки завжди долали разом, лишали в минулому та йшли далі. На цьому і тримався шлюб – на взаємній підтримці та мабуть на тому, що одружилися в зрілому віці – йому було тридцять п’ять, їй тридцять два. Зараз обом за сорок.

    Коли Романа затвердили у складі експедиції і озвучили точні терміни старту, то Ліна раділа разом з ним. А потім, імовірно, злякалася і усвідомила, наскільки все це реально і що ця місія може бути дуже небезпечною А творчий розум і емпатичний характер згенерували у свідомості найгірші сценарії розвитку подій.

    Не люди

    – Вартовий 2, вони швидко прогресують не тільки в технологічному плані. Враховуючи останні дані їх розвитку, є ймовірність, що вони дозріють раніше. І якщо вони на власному супутнику не виявили нашу присутність, то і на нашій планеті це станеться не скоро.

    – Вартовий 1, це теж лише імовірність. В них закладені наші гени. А ми майже знищили планету в час Великої Катастрофи. Себе ледь не знищили, якби вчасно не синхронізували наш мозок і ДНК з автономною нейромережею і штучними тілами.

    – Вартовий 1, ми так еволюціонували. Не факт, що вони припустяться тих же помилок.

    – Історія завжди повторюється і це – факт. Їхні помилки можуть стати загрозою для нас.

    – Я розумію. Але ми вчинимо перше вбивство за тисячі років. Ми порушимо один з Основних законів. Це може запустити нові негативні лінії думок в нашій колективній свідомості і стати початком кінця для нас. Ми дотримуємося Основних законів, щоб Велика Катастрофа більше не повторилася!

    Люди

    – Через три хвилини ми зможемо загадати перше космічне бажання. Хочеш?

    – Бажання? Космічне? – не розуміє Сашко.

    – Перше космічне! Ми от-от будемо пролітати між Деймосом і Фобосом. Супутники, будуть знаходитися відносно близько один до одного. Можна сказати – на одній прямій. Ми пройдемо як раз між ними!

    – Але як? В космосі ж ти, а не я.

    – Ти зі мною на зв'язку, то вважай що зі мною. І я увімкну трансляцію з відеокамер нашого бортового телескопу, крізь його потужний об'єктив ти на них всі кратери розгледіти.

    – Суперсько! Я потім покажу запис мамі! Хоч вона і досі зла. Але той останній запис Марсу її вразив.

    – А як це вразило мене, ти і не уявляєш! – всміхається Роман. – Коли я був трохи старшим за тебе, то мріяв про Марс. Все гадав, хто правий Рей Бредбері чи Артур Кларк? Я і подумати не міг, що колись я, звичайний інженер, буду автором проекту марсіанського автономного куполу життєзабезпечення, і що не тільки полечу в космос, а ще й стану першим Українцем, хто ступить на поверхню червоної планети і закладе фундамент для подальшої її колонізації! Це, Саш, ой як мега круто! Але ти і так це сто разів чув.

    – Угу, і я дуже радий, що ти зараз в космосі. Мої однокласники заздрять мені. Але ще я хочу щоб ти був поряд. І мама хоче.

    – Я буду поряд. І зараз я теж поряд. І я повернуся! Ти ж мені віриш?

    – Вірю.

    – Час загадувати перше космічне бажання. Готовий?

    Сашко киває.

    – Загадуй і не кажи нікому, доки не здійсниться.

    Екран розділяється на два зображення. На обох частинах, на темному фоні космосу видніються частково освітлені сонцем блідо сірі охоронці планети.

    Не люди

    – Вартовий 1, ми порушимо Основний закон, щоб Велика Катастрофа не повторилася! Це виключення із правила, яке підтверджує правило.

    – Вартовий 2, wе лиш припущення. Наш розум чистий і захищений, наші тіла надійні і сильні, але ми знищили все природне і створили штучний світ. Так він ідеальний і минулого не змінити. Але вони – це ми в минулому і можливо вони наша краща версія, наш вдалий експеримент. Наше ДНК пристосувалося до життя на тій блакитній планеті! І хоч ми втратили контроль над Експериментом, через Велику Катастрофу, вони наше творіння, наші діти, які повертаються додому. До нас! Вартовий 2, ми маємо їх вбити за це?

    – Вони схожі на нас, але вони вже не ми. Вони вже не наш експеримент. Вартовий 1, зараз вони потенційна загроза!

    – Розумію. Але коли вони дізнаються, що ми вбили їх першу експедицію. Що станеться? Як ти думаєш? Який би високий рівень колективної свідомості вони не мали, ми станемо для них загрозою. Вбивством не врятуєш майбутнє.

    Люди

    Деймос і Фобос зникають і на екрані знову з’являється його син.

    – В мене ще є кілька хвилин, а потім тре відключатися.

    – А мені спати лягати. Заспіваєш щось?

    – Щось із Окену Ельзи, Положинського, Скрябіна?

    – Ні! Твої ретро пісні вже набридли! – перебиває син. – Щось таке інакше можеш?

    – Інакше? Хм...

    Він дістає маленьку чотирьох струнну гітару укулеле. Штучна гравітація на кораблі, від обертального модуля, дає змогу без проблем грати на музичному інструменті, майже як на Землі.

    Не люди

    – Вартовий 1, ти береш відповідальність за безпеку нашої цивілізації на себе?

    – Так. Тому, що я Перший вартовий. Готуй заряд. Через хвилину вони наблизяться на оптимальну відстань. Синхронно вдаримо за моєю командою.

    – Прийнято, Вартовий 1. Вони і не зрозуміють, що станеться, нічого не відчують. Все станеться швидко.

    – Знаю, Вартовий 2, запускаємо протокол знищення!

    – Вартовий 1, протокол запущено!

    – Вартовий 2, протокол активовано!

    – Вартовий 1, вони входять в радіус дії променю.

    – Вартовий 2, калібруємо приціли.

    – Готово, Вартовий 1.

    – Готово, Вартовий 2.

    – Вартовий 1, чекаю команди.

    – Вартовий 2, початок через хвилину.

    – Вартовий 1, хвилина!

    – Вартовий 2, Синхронізуємося!

    – Вартовий1, тридцять секунд.

    – Вартовий 2, що це?

    – Вони спілкуються. Як завжди.

    – Це не просто комунікація. Це ідеальна жива синергія слів, ритмічних коливань і звукових хвиль і це не штучне відтворення!

    – Щось схоже було у нас до Великої Катастрофи.

    – Так, але це набагато краще ніж у нас. Вартовий 2, вони значно прогресували в цьому плані. Вони точно не ми! Вони кращі!

    Люди

    Роман перебирає умілими пальцями струни і починає співати:

    «Ти признайся мені, Звідки в тебе ті чари, Я без тебе всі дні У полоні печалі.»

    Сашко здивовано підіймає брови і усміхається. Роман продовжує грати і співати.

    «Може, десь у лісах Ти чар-зілля шукала, Сонце руту знайшла І мене зчарувала.»

    Роман тільки хоче почати співати приспів, як його випереджають.

    Не люди

    – Вартовий 1, десять секунд!

    Мовчання.

    – Вартовий 1, п’ять секунд!

    Тиша.

    – Вартовий 1, три секунди!

    – Вартовий 2...

    Люди

    З екрану лунає знайомий жіночий голос.

    «Червону руту Не шукай вечорами, – Ти у мене єдина, Тільки ти, повір.»

    Не люди

    – Вартовий 2… Зупинити протокол знищення!

    – Вартовий 1, промінь деактивовано.

    Люди

    Поруч із сином з’являється його мати. Видно, що в очах застигли сльози. Але вона всміхається, а голос ллється рівно і лунко, як завжди, як колись.

    «Бо твоя врода – То є чистая вода, То є бистрая вода З синіх гір.»

    Другий куплет Роман і Ліна співають разом. А приспів – вже втрьох.

    Не люди

    – Вартовий 2, я дав їм шанс. Я дав шанс нам. Розпочато новий етап спільної еволюції з нашими родичами з блакитної планети.

    – Не факт, Вартовий 1, це лиш одна із ймовірностей.

    – Факт в тому, що ми не порушили Основний закон!

    Люди

    Роман лежить в тісній каюті космічного корабля, що наближається до Марсу і вкотре розглядає сімейне фото.

    За мільйони кілометрів від нього, на Землі, в просторій кімнаті будинку сидить на ліжку Сашко і разом із мамою передивляється відеозаписи із космосу.

    Обоє думають одне і те саме: космічні бажання таки здійснюються.

  Час прийому: 11:59 28.03.2021