20:36 30.01.2021
Поздравляем победителей 56-ого конкурса
1 Христя Хмиз av004 Дресирувальниця космічного цирку (3 балла)
2 Сокира av001 Три слоїки (2 балла)
3 Инка av023 Остання відьма (1 балл)


11:00 14.01.2021
Поступила в продажу новая книга "Серце мiста". Цена прежняя - 150грн/экз.

   
 
 
    запам'ятати
     
Реєстрація Пісня з орбіти Фінал

Автор: Яскр Кількість символів: 13715
Пісня з орбіти Фінал
оповідання відкрите для коментування

ax036 Планета Облич


    

    - Ваше тіло порушує Стандарти Спільноти й підлягає тридцятиденному бану. Це ваше останнє тимчасове порушення. Якщо ви не переглянете свої погляди за цей час та знов скоїте порушення, ваш акаунт буде видалено перманентно.
    Жан-Жак притиснувся до стіни, оглядаючи себе: що ж він скоїв цього разу?
    - О ні, сакре блю, тільки не це! -  розстібнута сорочка являла світові цнотливо рівне місце, де хвилину тому був його сосок. - Та мені ж просто було жарко! Ви, роботи, з'їхали з глузду!
    - Висловлюю попередження за думки, які принижують соціальну платформу Планета Облич. Це ваше друге попередження, третє потягне за собою бан голосу на три дні.
    - Ох, кур... туазно дякую. Виховання дуже важливе для мене, щоб бути приязним членом світової спільноти.
    Тут би сказати, що він з ненавистю подивився в обличчя робота-загарбника, але нема куди було дивитися. Приємний, хоча й дещо прохолодний, безстатевий голос вібрував в голові Жан-Жака. Робот існував, але часи незграбних металічних коробок давно минули: нано-хмара  вживлялася кожній людині із народженням, й поступово охоплювала все тіло. Хай там скільки виступали проти цього, скільки агітували, що це подіє на мозок й буде контролювати думки, але за майже тридцять років Нового Чину максимум, на який спромоглися наніти, то було керування голосовими зв'язками. Чутки ходили, що скоро почнуть блокувати діяльність кінцівок повністю, а не лише зменшувати розвиток  м'язової тканини тим, кого визнали “схильними до агресії за визначенням” при народженні.
    Але поки що Жан-Жак похмуро поплентався додому, відчуваючи наслідки бану в штанях. Так-так, під заборону підпадали одразу всі основні статеві ознаки та ерогенні зони. “Добре, що хоч без пальців не лишили”, бурмотів він десь в найпотаємніших куточках свідомості.
    На плазмовій панелі на стіні будинку крутився агітаційний ролік з історії того, як соціальна мережа, вигадана однією людиною, перетворилася на корпорацією із світовим впливом, поступово придбавши так багато активів, що змінила назву на FacePlanet, Планета Облич. Мільярди людей визнавали стандарти спільноти корпорації найкращими документами із врегулювання суспільних відносин та створення безпечних місць для всіх гідних громадян. На жаль, декілька держав, зокрема, східноєвропейських, не пройшли випробування цими стандартами добровільно, та були м'яко натуралізовані, зазначав ролік. Та на планеті мають бути тільки привітні обличчя та ніякої зайвої агресії!
    Щось бентежило Жан-Жака в цьому роліку, але він не міг пояснити собі, що. Думати забагато про політику взагалі ставало небезпечно; казали, що під час обмірковування різних політичних питань організм починав виділяти відповідні речовини, на які “наводилися” наніти та починали впроваджувати “Стандарти Спільноти”. Тому не можна було навіть зачіпати якісь теми, що скидалися б на расизм чи етнічні конфлікти, наприклад. Або, звісно, оцінювати, чи не є Стандарти подвійними, бо, наприклад, універсально вважалося, що жодна раса чи народ не є гіршими чи кращими за інших на Планеті Облич, й всі поступово тяжіли до перетворення на глобальну планетарну расу, але разом з тим, логічно виходило, що були чи не цілі народи, просякнуті заразою нацизму, й саме вони не пройшли випробування нанітами.
    Герой наш похолов: ще трохи, й його можуть забанити перманентно. Та минулося, лише венами розтікся наркотик сорому, ще один інструмент нанітів. Жан-Жакові стало соромно за свою цікавість, за те, що мав сумніви у керівництві планети та справедливості встановлених стандартів. 
    Навколо ходили приязні люди, чиї риси облич та тіл не дратували. Колись були такі життєрадісні та приємні родинні мультфільми, де в усіх героїв були вирівняні відтінки шкіри та заокруглени вилиці та підборіддя, чи щось на кшталт. То тепер такими завдяки нанітам ставали справжні люди. 
    Народження на Планеті Облич, раніше відомій під застарілою принизливою назвою “Земля”, яка натякала на ставлення до світу як до ресурсу, дорівнювало реєстрації в глобальному сервісі існування. Це давало безліч прав та свобод на життя в пристойних умовах та базове утримання для громадян, можливість займатися підприємництвом чи мистецтвом, чим завгодно, не думаючи про те, як здобути їжу. Це пом'якшило стресові рівні в суспільстві й світ поступово прямував до відсутності збройних конфліктів. Десь якісь ще збройні угрупування чинили спротив, не в змозі відмовитися від своїх середньовічних чи печерних поглядів на життя, але в цілому, мільярди вже насолоджувалися рафінованим буттям. Навіть ті, хто подекуди зривався на якісь застарілі інстинкти, відбували покарання у вигляді зникнення статевих ознак або мовчання, робили висновки, ставали кращими громадянами. Та й натомість їм пропонували широкий спектр задоволень для розуму й тіла, ретельно дистильованих від негативу.
    Здавалося б, чого душі бажати? 99% відсотків людей були щасливими, мирними, не ображали одне одного, всі їхні мрії здійснювалися. 
    “Та чи справді всі? А чому ж я не такий, як треба? Чому ще хтось пручається, якщо всі ці обмеження розумні та пристойні?”
    Кров його кипіла розчаруванням, меланхолія, справжня чи нано-інспірована, розливалася тілом все дужче й дужче. Поступово Жан-Жак розумів, що лише робота розрадить його, але то буде завтра. Сьогодні він піде додому та проведе вечір з дружиною за переглядом шоу онлайн. І не лише сьогодні, а ще цілий місяць! Статевий бан означав втрату чутливості та чуттєвості. Жан-Жак не міг бути повноцінно з дружиною ніяк!
    - Це ж просто сосок, мене ніхто не бачив! - скрикнув він, щоб його почула якась свідомість нанітів всередині нього. Але вони мовчали. Відповів всесвіт, голосом незнайомки з-за рогу: 
    - Агов, хлопче, в тебе що, місячний бан?
    - Так, а що таке? - Жан-Жак не знав, як на це відповідати, й огледів жінку, що ховалася в тінях. Начебто, він чув про те, що люди в бані спілкуються одне з одним, радять, як від нього позбутися, але сам він до такого ніколи не доходив. Минулий місяць був жахливим, дружина ледве не пішла від нього. 
    - Підійди ближче, не бійся, - він повірив цим її словам та наблизився. Вона виглядала дуже нейтрально, майже невиразно, обличчя наче за трафаретом. Обриси тіла теж якісь гендерно нейтральні, але в цілому, здавалася жінкою. 
    - Я одна з тих, кого було “остаточно забанено”. 
    - Але ж ти жива! Я думав, це означає смерть... 
    - Тихіше! - зашипіла на нього вона. - Це гірше за смерть. Подивися на мене... 
    Тут жінка рвонула на спортивній кофті блискавку й оголила груди: невеликі гладенькі пагорби, майже непомітні. За мить спустила штані й вдягнула назад й знов застібнулася. В неї все нагадуавало ляльку із сіруватою шкірою. Тут Жан-Жак нарешті додумався глянути їй у вічі — вони були білого кольору, бляклі, порожні, тільки із “проколами” зіниць. Після цього жінка вдягнула темні окуляри, що були в неї на лобі. 
    - Ми існуємо. Й ти можеш бути одним з нас скоро, особливо, якщо зірвешся під час бану. 
    - Та звідки ти знаєш? 
    - Наніти сканують почуття, але можна посканувати їх самих. Я це зробила, - голос, що здавався жіночним, тепер був таким само позбавленим кольору, як голос, власне, системи захисту стандартів. Навіть ще менш емоційним. 
    - Мені загрожує небезпека? - Жан-Жак здригнувся, відчуваючи дивну хвилю протесту в тілі, усвідомлюючи, що так й є. 
    - Так, й негайна! - жінка без імені схопила його за руку, щоб потягнути до провулку, та важко було втекти від того, що всередині. В очах чоловіка потьмяніло, він почав валитися на землю. Рій голосів палав в ньому, засуджуючи за намагання повстати проти Стандартів Спільноти — хоча він так й не зрозумів свою провину. Останньою думкою чоловіка було те, що його підступно підманули, й призвели до смерті...
    
    
    
    Менше з тим, він прийшов до тями у якомусь підвалі. Оголений та із сірою шкірою, без волосся на тілі та з якимись ледве впізнаваними обрисами. 
    - Вітаю з новим життям, остаточно забанений! - до кімнати зайшов “чоловік”. Виглядав він майже ідентично до Жан-Жака. За спиною стояло двоє “жінок”, одна з яких, ймовірно, була тією, що привела його сюди, а інша була майже близнючкою її.
    - Чудовий світ елоїв неможливий без морлоків, - іронічно промовив новий знайомець, тобто, незнайомець. - На мільярди тих, хто живе згідно зі Стандартами Спільноти, припадають мільярди, які змушені працювати на таємних в'язничних фабриках. Ніколи не думав, звідки береться безумовний базовий дохід? З цих життів, таких само сірих, як ти чи я, які колись були різних кольорів шкіри та мали власні риси обличчя, але були покарані, перетворені на шаблонну людину. 
    - Але ж це... це ж рабство! Стандарти Спільноти проти рабства! 
    - Так, за ознаками раси, етнічності, статі чи гендеру. Про каторжну працю засуджених там ніколи не йшлося від початку, а із створенням FacePlanet взагалі встановили як норму те, що людина може бути засуджена до знищення особистості тіла через свої погляди. Й в цьому всі рівні, ніхто не дискримінований. 
    - Хоча насправді, сталося так, що цілі народи постраждали більше за інші, від цих “всезагальних” стандартів, - втрутилася одна з жінок. - Я була українкою, а моя нова сестра — кубинкою. Дух свободи, національні відмінності — це все було проти “стандартів”. На догоду корпоративному єднанню знайшлися розмаїті обмовки та викривлення “гуманітарних принципів”. До того ж, агресивні люди дієвіші, зламавши їх, отримуєш рабів, які здатні працювати — якщо не повстануть чи не втечуть. В той час як заполіровані до сяйва, але схожі на нас за сутністю, світлі громадяни виконують якісь свої обмежені функції.
    - Кому вони слугують, якщо не одне одному? - спитав Жан-Жак, оглядаючи свої руки. 
    - Невідомо. Звинуватити будь-яку політичну силу чи соціальний рух майже неможливо, бо серед тих, хто у виграші, та в довічному бані є люди всіх поглядів та вподобань. Ходімо з нами, час показати тобі правду. 
    
    
    
    Жан-Жак, вдягнувши сірого комбінезона, запропонованого йому новими “друзями”, пішов довжелезними галереями підземного шпиталю, поглядаючи у вікна на лабораторії, де відкачували від враження нанітами ще нових вигнанців. 
    - А що з тими, кого ви не врятували? 
    - Тобто, з більшістю? Вони втрачають глузд та волю до життя, й працюють до скону на брудних роботах, добуваючи ресурси для Планети Облич. Зараз ми тобі покажемо, - відповіла жінка, що так й не назвала свого імені. 
    У кімнаті з великими дисплеями їх подорож закінчилася. Жан-Жакові показали світ за межами розвинених міст: шахти, плантації, понівечені житла, в яких солдати в броні знешкоджували обірваних місцевих. Його вразило, наскільки недосконалими були люди, яким не ввели нанітів: асиметричні обличчя, занадто худі тіла, брудний одяг та шкіра. Солдати підстрелювали їх не на смерть, забивали прикладами, та зв'язували. 
    - Вони.. забирають їх одразу в рабство! 
    - Так, майже так. Треба бути чесними, доза нанітів вводиться така, щоб людина могла обирати, чи вона житиме за Стандартами, чи не зможе. Дехто натуралізується, але під наглядом, й може опинитися потім все одно в рабстві, куди прямують інші з них одразу.
    - Загальні засади аналізу поведінки людей, - продовжив високий чоловік, якого Жан-Жак, здається, вже бачив, - виявилися дуже підступним маскуванням для шовінізму: в них можна було легко закласти такі параметри, що одні люди завжди порушуватимуть їх більше за інших. Так було за багатьох неявних диктатур в історії, а тепер світом керує цілий прихований уряд.
    - Це звучить дико! - скрикнув Жан-Жак. 
    - Але в тебе вже немає вибору. Тільки довіритися нам. 
    “Нема куди йти. Мене остаточно забанено на платформі, викреслено з життя. Дружину вже сповіщено.” 
    - Якщо ти допоможеш нам зламати систему захисту нанітів, є шанс навчитися повертати геніталії, наприклад, - промовила одна з жінок голосом, в якому читалася тінь натяка на певні пропозиції. 
    - Не те, щоб я був дуже схиблений на сексі, але стривайте, це ж значить, що наніти можуть впливати на те, хто може народжувати? 
    - Саме так. Ти нам допоможеш, нарешті? 
    Жан-Жак кивнув, не розуміючи, чим саме. Він заперечив, що не є ніяким хакером, й не знається на нанітах. Та в довгій складній розмові йому пояснили, що для зламу системи потрібно провокувати її певними емоційними імпульсами. 
    - А ти співак, й досить відомий. 
    - Співак, який ходив під баном за свою пристрасність, - додав два до двох наш герой. 
    - В яблучко. Ми вже запустили супутник, вже багато людей доклали зусиль для того, щоб відбулася трансляція, яка спровокує систему захисту. Від тебе нам потрібна пісня, що найбільш відповідає твоєму внутрішньому станові. Ти маєш визначити інтуїтивно, що саме викликає в тебе емоцію. 
    - Яку? 
    Вони не знали. Тут Жан-Жак відчув страх. Обрати з мільйонів досяжних пісень, до того ж, вже відфільтрованих, щось таке, що могло б зламати алгортми Планети Облич?
    - Мені потрібен каталог старовинних пісень. Тих, що вже не виконуються. Допустіть мене до нього, й я оберу. Це мають бути заборонені твори! 
    - Я ж казала, він нам потрібен, - кивнула та жінка, що “викрала” Жан-Жака. 
    
    
    
    Він одразу пірнув до категорії військових та революційних пісень, допоки не дістався до категорії національних славнів. В цих піснях, як він знав із свого старого хобі, містився код свободи, тяжіння до здолання перешкод, до перемог над утискачами. І хто зараз був найутисненішим, найненависнішим системі безликих нанітів? Жменька націй колишньої Східної Європи. 
    - Ось мій остаточний вибір, - гордовито заявив співак, заходячи в контрольну кімнату. Команда зламу схвалила текст, і, піддавши Жан-Жака годинам тортур прослуховування та репетицій, дозволила виходити до ефіру. 
    - Канал перехоплено. Супутник наведено на супутник корпорації, готуємося передавати сигнал. Смали! 
    І він заспівав. Не с початку пісні, але з того місця, що брало його за душу, що вивертало надію на неможливе, поза логікою: 
    “Згинуть наші вороженьки, як роса на сонці, Запануєм і ми, браття, у своїй сторонці!”
    - Є контакт. Наніти отримали команду самознищення, - почувся голос у навушниках.

  Час прийому: 18:24 27.03.2021