20:23 19.05.2023
Сегодня (19.05) в 23.59 заканчивается приём работ на Арену. Не забывайте: чтобы увидеть обсуждение (и рассказы), нужно залогиниться.

13:33 19.04.2023
Сегодня (19.04) в 23.39 заканчивается приём рассказов на Арену.

   
 
 
    запомнить

Автор: Тетяна Жукова Число символов: 12284
Пісня з орбіти Фінал
Рассказ открыт для комментариев

ax039 Володар планети


    Картина виходила чудовою. На чорному тлі космосу планета стикалася з астероїдом, вибухала, оголювала надра. Жовтогарячі потоки лави вкривали її поверхню, іскри залишали за собою тисячі блискучих слідів. Планета здригалася, тремтіла та не мала сил протистояти катастрофі. Поруч космічний корабель повертав у інший бік, подалі від стихійного лиха.
     Владар відступив на декілька кроків та подивися на свою роботу. Це дійсно так і було. Він немов відчував події минулого - як вдалося вивернути корабель, як він врятувався від потужного вибуху. Планета за хвилину перетворилася на купу каміння, яке розлетілося навкруги. Ще мить - і перед ним знов був темний морок космосу та блакитно-рожеве марево біля зірок.
     Владар почав писати картини несподівано для себе - коли залишив посаду космічного пілота, а пам’ять не в змозі була розлучитися зі всесвітом. В нього з-під пензля виходили катастрофи - вони більш за все вдавалися йому та подобалися публіці. Владар знайшов свою золоту жилу в живопису и тому писав, писав без кінця. Замовлення сипалися одне за одним, журнали захлиналися у захваті.
     - Салют геніям! - на порозі з’явився арт-агент Хью Лейн. - Афіша - наче пісня! - він прицмокнув від задоволення.
    
     На афіші був зображений худорлявий чоловік з темним волоссям. Він тримав у руках пензлі; навкруги нього оберталися планети. Чоловік був у дивному червоному костюмі, а у кутку вогняними літерами палав напис: “Владар Плант. Катаклізми”.
     - Ну що? Справді, чудово? - Лейн задоволено мружив очі.
     - Що це за одяг на мені? - спитав Владар.
     - Тобі лічить!
     - Я тут немов кат.
     - А чи то не так? - розреготався Лейн. - Я тобі кажу: на Марсі це ще й як помітять!
     Саме на Марсі повинна була відбутися виставка серії картин Планта; Хью Лейн очікував від неї оглушливий успіх.
     - Коли виставка? - спитав Владар.
     - Через десять днів. Встигнеш?
     Владар кивнув. Лейн розвалився на дивані.
     - Ти чув, що виробив Гербі Гримс? - поцікавився він. - Навіть не знаю, що можна від нього чекати...
     Гербі Гримс був митцем. Але для Владара це був суперник, конкурент, супротивник - він теж зображав катастрофи. Його роботи приваблювали масштабністю та кольоровістю. Але Гримсові бракувало реалізму - у його історії, які він розповідав на полотні, важко було повірити.
     - Уявляєш, від підсунув Лоуренсу кулю! Кулю, яка говорить! - давився від сміху Лейн. - Сховав у нього десь під дахом. Лоуренс майже тиждень слухав якісь голоси, сміх та пісні. Він гадав, що вже з глузду з’їхав! Коли здогадався пильно оглянути дім... Звичайно, за цей час він нічого не написав. Та Гримс випередив його у рейтингах. Ось так.
     Лейн підійшов до картини.
     - Чудово. Це справді чудово! Додай червоного - вогню, крові; на Марсі це люблять. І поквапся, дорогенький. Щоб без усіляких там... викрутасів. І ми обов’язково завоюємо цю планету!
     ***
     За вікном гомоніла весна. Бруньки на деревах набрякли та пахли солодко і м’яко, як і тисячу років тому. Сонце сідало за обрій; ніч обережно підкрадалася до міста. На небі де-не-де спалахували вогні: космічні кораблі один за одним прямували до всесвіту. Владар заплющив очі.
    
     Сон був тривожним та непокійним. Йому наснилася планета - маленька планета, ледь помітна у темряві зоряного світу. Її поверхню прикрашали квіти; річки виблискували прозорою водою. Гори тримали шапки білого снігу. І музика - крізь була музика. Здавалося, вона лилася з надр планети та наповнювала все навкруги. Жителі, маленькі істоти з виразними очима, тихесенько підспівували їй. Раптом планета затрусилася, затремтіла та немов стиснулася. Небо неначе роздерли надвоє - посипалося каміння, за яким тягнулися вогняні хвости. Жителі метушилися у жаху.
    
     Владар прокинувся, наче зовсім не спав. В нього не було сил навіть підвестися з ліжка. Йому здавалося, що він усю ніч витягував з ями свій корабель та відрізав від нього знівечені куски металу. Владар непокоївся. Він навіть не знав, що саме не дає йому спокою, бентежить, хвилює душу. Здавалося, він ще чув гуркіт та скрегіт, сердите рокотання каміння та крики, крики... Він безпомічно, як пташеня, покрутив головою, немов намагався знайти пояснення своєму стану десь поруч.
     ***
     Робота перетворилася на справжнє пекло. Тільки-но він брався за пензель, як звідусюди чулися скрегіт, шум, вибухи, крики. Він відчував жар лави та запах опалених вогнем дерев. В нього пересихало у роті, коли він писав потріскану від спеки землю; він навіть не міг дихати, начебто навкруги все було у попелі та диму. Здавалося, що на долонях розсипалася померла трава, а руки - обпечені: боляче було навіть тримати пензля. Але на полотні все ж таки поступово, крок за кроком, виникав космічний промінь - нещадний, жорстокий, пронизливий, смертоносний промінь.
     - А може, все це Гербі Гримс? - несподівано вразила його думка. - Невже... Ні, він не насмілиться. Щодо мене...
     Але думка свербіла та не давала спокою. Владар пильно подивився на стіни, стелю, підлогу. Пригадав, хто приходив до нього останнім часом; окрім Хью, нікого не було. Владар увімкнув пошукового робота: він за декілька хвилин знайде у його оселі невідомий пристрій. Робот гуркотів та обстежував кожний сантиметр. Нічого зайвого. Був тільки шум в голові та скрегіт, скрегіт, скрегіт...
     - Треба зустрітися х Гримсом, - вирішив Владар. - Просто подивитися йому у вічі. У його безсоромні вічі. А потім...
     Він одягнувся та вийшов на вулицю; Гримс зараз повинен бути вдома. Владар прискорив кроки та опинився перед його домівкою.
     ***
     Домівка була розкішна. Вона нагадувала старовинний замок - з великими вікнами, баштами та неприступним парканом. Владар посміхнувся: Гримс видавав себе за якогось вельможу та старанно підтримував цю оману. Поруч зі хвірткою стояв лицар у латах. Коли Владар наблизився до нього, лицар вклонився та поважно виголосив металевим голосом:
     - Прошу. Хазяїн чекає на вас.
     - Чекає? - здивувався Владар. - Адже я не попереджав...
     - Сьогодні вхід вільний, - відповів робот у обладунках.
     Владар мовчки пройшов всередину. За парканом був квітучий сад. Доріжки виблискували кольоровим камінням; воно спалахувало різними барвами, коли сонячний промінь торкався до нього. З дому було чути сміх та гучну промову. Грала музика.
     - Цього ще не вистачало, - пробурмотів Владар. Йому зовсім не хотілося розмовляти з Гримсом при сторонніх. Він розвернувся.
     - А це моя краща робота! - з відкритого вікна несподівано долинув до Владара задоволений голос Гримса. - Зверніть увагу на розмах. На витонченість. На майстерність.
     - О Боже, та це геніально! - заверещав жіночий голос. - Ви справжній талант, Гербі!
     - Це чудово! Неперевершено! - голоси перебивали один одного. - Куди там Лоуренсу та Планту!
     Владар закляк на місці: порівняння зачепило його. Що ж там намалював Гримс? Владар обережно, навшпиньки підійшов до відчиненого вікна та заглянув всередину.
     У великій кімнаті на підрамнику стояла картина. На неї з космосу з’являлось якесь чудовисько, чимось схоже на лупату рибину. Воно роззявило рота та намагалося проковтнути сонце.
     - Кого я бачу? - Гримс несподівано визирнув з-за портьєри. - Сам Владар Плант! Я приємно здивований!
     Гості підійшли до вікна. Владар готовий був провалитися крізь землю.
     - Ви прийшли до мене по натхнення? - Гримс тримав у руці бокал з ігристим вином. - Чи вас так вразила моя картина, що ви навіть до дверей не дійшли, а так і завмерли біля вікна? - він голосно засміявся, затрусив підборіддям та обвислими щоками. Його величезний живіт колихався у такт вибухам сміху.
     Владар вибіг за ворота.
     ***
     Його душила злість. Навіщо тільки він пішов до Гримса! Зараз всі почнуть говорити, що він, Владар Плант, ходить до Гримса по сюжети! Краде їх! І сам не в змозі вже написати щось варте уваги. Ні, він доведе, що це не так. Він допише свою серію. Він закінчить картину. И це буде така робота, яка Гримсу не могла навіть наснитися!
     Владар узяв пензель та підійшов до полотна. Тієї ж миті у голові загуло та затріщало. Він зчепив зуби та почав писати. На великому екрані мигтіли плями реклами.
     - А зараз прогноз погоди для планет Сонячної системи, - промовила дикторка. - На Марсі спостерігаються пилові вихори, хмарність; у районах озера Фенікс та землі Ноя температура досить комфортна - від +18 до +200С. Найближчим часом погодні умови залишаться незмінними.
     Дівчина продовжувала:
     - Справжньою загадкою для науковців стали стихійні лиха на планеті Фаетта - звісному місцю відпочинку. Планета приваблювала туристів з багатьох галактик своєю особливістю - на її поверхні можна почути музику. Планета немов співала...
     Владар кинув погляд на екран, на якому показували Фаетту. Він глянув - і похолов: це були його картини. Немов все те, що він малював, трапилося наяву. Він бачив наслідки “Навалу астероїдів”, спостерігав нищівну силу “Космічного променю”. Планета була понівечена, але жива - з її надр ще звучала пісня: тонка, сумна, протяжна, як плач.
    
     Владар вимкнув екран. Руки в нього тремтіли. На чолі краплями виступив холодний піт. Це ж неможливо - писати чиєсь майбутнє. Малювати чиюсь долю. В скронях застукало, серце колотилося все швидше та не могло зупинитися. Владар схопив жменю пігулок та проковтнув їх. Через мить стало легше. Серце стало битися рівніше. Він сів у крісло.
     - І чого це я, - він оглядав свої руки, які вже перестали тремтіти. - Це ж збіг обставин. Я зустрічався з таким... Бачив на власні очі... Що ж дивного? Чергова катастрофа у космосі. Одна з багатьох.
     Він підвівся та повернувсь до роботи. Його планета, яка здригалася від вибухів, повинна охолонути. Владар змішав білила та ультрамарин. Крига сковувала планету поступово, як холодна смерть. Як змія, яка повільно заковтує свою здобич. Він працював до пізньої ночі. Залишилося лише декілька штрихів.
    
     Владар знов прокинувся від почуття тривоги, яке зростало, немов хвиля. Він підійшов до комп’ютера та натиснув клавішу.
     - Останні данні про планету Фаетта, - промовив він.
     - На планеті спостерігаються стихійні лиха, - відповів комп’ютер. - На одному з полюсів помічені ознаки зледеніння. Науковці стривожені зникненням звуків з Фаетти, що може говорити про скору смерть цієї планети.
     ***
     Через декілька днів зайшов Хью Лейн. Він муркотів, немов ситий кіт.
     - Виставки не буде, - глухо сказав Владар. - Я її відміняю.
     Лейн зупинився. Потім пішов на кухню: було чутно, як він дістає бокал та горлечко пляшки стукає о його край.
     - Я тебе слухаю, - сказав він та сів на краєчок дивана.
    
     ... Лейн ходив з одного кута в інший. Бокал в його руці був вже порожній.
     - Слухай-но, голубчику, - промовив він. - Я розумію - творча особистість уразлива. Але зараз, прошу, допиши цю картину. Неможливо ж справді...
     - Виставки не буде, - перервав його Владар. - Я.. не зможу.
     Бокал затремтів у руці Лейна, вислизнув та розбився вщент.
     - Ти зможеш, чорт тебе забирай! - залементував він. - Ти розумієш, в які гроші обійдеться нам оце твоє “не зможу”?! І головне - через що? Яке ти маєш відношення до цих катастроф?!?
     Лейн почервонів, губи в нього побілили. Він раптом схопив пензля.
     - Я зараз сам домалюю!
     - Не смій! - Владар кинувся до нього, відібрав пензля та так відштовхнув від картини, що Лейн гепнувся на підлогу. - Не торкайся.
     Лейн піднявся та струсив з себе уламки скла.
     - Як знаєш, - буркнув він. - Але ця витівка може бути для тебе останньою.
     ***
     На великому екрані посміхалося кругле обличчя Гримса. Поруч потирав руки Хью Лейн. Ведуча коментувала:
     - ... у останню мить організаторам вдалося замінити виставку робіт Планта на картини Гербі Гримса. І що я вам скажу - це успіх! Це дивовижний, приголомшивий успіх! Я не знаю, чого можна було очікувати від картин Планта, але від Гримса публіка просто у захваті!
     Владар вимкнув їх обличчя. Художник змарнів за ці декілька днів.
     Раптом він рішуче підійшов до картини. Взяв пензля та провів пальцем по його рукоятці, немов дуелянт, який перевіряє зброю перед двобоєм. Присунув палітру та змішав фарби.
    
     Він писав швидко, уривчастими мазками, та з таким роз’яренням, начебто підписував комусь смертельний вирок. Картина була закінчена. Владар кинувся на диван та сховав голову у подушках.
     ***
     Він спав довго - йому здалося, що ціле життя. Владар підвівся, розсунув штори та відкрив вікно. Увірвався вітер - радісний, теплий, неспокійний. Він приніс з собою пахощі трав та квітів. Вночі пройшов дощ; з гілок падали прозорі краплі. Владар підняв голову та прислухався. Йому здалося, що здалеку, з самої глибини неба - та ні, вище - з якоїсь далекої орбіти линула пісня.
    

  Время приёма: 22:33 25.03.2021

 
     
[an error occurred while processing the directive]