20:36 30.01.2021
Поздравляем победителей 56-ого конкурса
1 Христя Хмиз av004 Дресирувальниця космічного цирку (3 балла)
2 Сокира av001 Три слоїки (2 балла)
3 Инка av023 Остання відьма (1 балл)


11:00 14.01.2021
Поступила в продажу новая книга "Серце мiста". Цена прежняя - 150грн/экз.

   
 
 
    запам'ятати
     
Реєстрація Пісня з орбіти Фінал

Автор: Леонід Кількість символів: 12138
Пісня з орбіти Фінал
оповідання відкрите для коментування

ax040 ВЕЛИКА ЧЕРВОНА ПЛЯМА


    ЮПІ
     Грандіозна тріщина блискавки роздерла бліде небо. За нею одразу друга, потім водночас ще дві, три… знову дві… і знову… знову… Електричні розряди шматували простір, трощили небо, врізались своїм гострим гіллям в рідини океану. Злива майже суцільним потоком проливалась з гори і спінювала поверхню океану. Вибухали тисячі громів і, не дочекавшись згасання своєї луни, розривались знову.
     Юпі не чув шуму, він взагалі нічого не чув, лише відчував вібрації. Потужні вібрації. Збурюючі вібрації. Його гладке, наче витягнуте у довгу краплину, тіло розсікало густий металічний водень під самою поверхнею. Юпі мчав, майже не відчуваючи опору. Кілька потужних ударів вертикального хвоста і його еластичне тіло виривалось назовні під щільний, гарячий обстріл дощу. Польотом проковзував по поверхні, розкинувши серпоподібні плавники. Та тонув, відбиваючи яскраві спалахи блискавок своєю глянцевою, темною шкірою. І знову збентеженням охоплювала тіло вібрація. Розбурювала шалені емоції в неспокійній душі. Удар хвостом, удар, удар… Політ! Занурення…
     О! Як паморочилось в голові! Як неслись думи! Як горіла душа! Палало нутро! Юпі проплив вже десятки тисяч кілометрів і втома лише ще більше надавала наснаги. Залишились якісь тисячі. Він вже минув екваторіальну зону. І температура металічного водню тут була йому некомфортна, а це просто дріб’язок. Коротких, частих польотів було достатньо для охолодження. Та і що то в порівнянні з тим жаром всередині, в свідомості, в почуттях. Він випалював душу нетерпінням. Гнав, гнав, гнав… До мети! До бою!
     До вирішального бою! Бою, який змінить все! Назавжди! Переверне нарешті існуючий порядок!
     Мільйони років юпі наводнюють безкрайній океан металічного водню під перманентною гарячою зливою. І всі ці мільйони років триває небесна війна. Війна за трон небес. Нікчемні тери захопили небо рідкого водню та витіснили, буквально скинули юпі вниз у кипучий океан металічного водню. Бог Свез впав у розпач, покинув хмарний обрій над небом та укрився в кам’яно-льодовитому ядрі. Диявол Сібі прагнув захопити божественний п’єдестал.
     Проте він не Бог і Богом не стане! Ніколи! Тож трон пустує, доки юпі не повернуть туди Свеза!
     Кожен юпі, особина за особиною, досягаючи піку фізичного розвитку та духовного самоутвердження, опускається в нетрі до ядра Свеза. Та волею Бога розчіпляється на атоми і, знову матеріалізувавшись в небесних рідинах рідкого водню, провадить війну за втримання божественного п’єдесталу від самозванця та осатанілих терів. Сила, воля, віра дає наснагу боротись юпі до глибокої старості. Про що свідчать їхні тіла, що падають з небес. Переважно старі та кволі. Лише зрідка трапляються молоді чи понівечені особини.
     Смерть же сатанинських тері ознаменовує спалах блискавки та гул вібрації! Їхніх огидних тіл та душ Свез не приймає і роздирає їх на атоми потужними електричними розрядами. Кожен вибух – це смерть нікчеми. Тому так сильно бентежаться душі юпі від частих блискавок, тому так вирують емоції від моторошних вібрацій.
     Незважаючи на відвагу та витривалість юпі, їхньої кількості наверху недостатньо для остаточної перемоги.
     Але рішення знайдено! Вже знайдено!
     Оголошена мобілізація усіх здорових особин юпі. Збір в пінічно-екваторіальній зоні великого припливу. Всі прямували туди. Всі мчали до пункту збору!
     За сотні кілометрів до місця призначення з’явились поодинокі попутники, потім групи. Кількість особин стрімко росла. Вони вже йшли косяками. Щільно один попри одного. Рух почав сповільнюватися, а згодом майже зупинився. Досягли розподільних пунктів. Мільйони особин чітко сортували за вагою та розміром. Формували косяки, практично з ідентичних рибин, та відправляли на глибини у відпочинкові відстійники. Там юпі схвильовано метушились в очікуванні невідомого. Ніхто нічого не пояснював, але ніхто нічого і не питав. Тут усі виконують свою святу місію, без зайвих та недоречних питань та реплік. Лише накази. Та їх точне безвідмовне виконання.
     Нарешті! Нарешті затребувана група відповідних ваги та розміру. Їх женуть до поверхні. Юний юпі виринає на поверхню. Він не одразу розуміє, що відбувається, через гігантський масштаб дійства. На тисячі кілометрів розлягається рідинний конус, що піком своїм ледь помітно росте вгору. Конус підіймається за рахунок руху сотень тисяч рибин, що мчать по колу. Утворюючи живі кільця, що поступово звужуються, зганяючи рідину до центру. Десятки тисяч кіл в суворому, чітко прорахованому порядку. Всі кільця з ідентичних за масою та розміром особин. Маса кільця корегується кількістю рибин. Зайві особини в міру звуження відділяються та зісковзують по гладі конуса. І так до критичного діаметру, де кільце розсипається, даючи дорогу наступному.
     Масштаб конуса ріс, і запускалися все нові та нові зовнішні кола, все більшого та більшого діаметру. Вершина водневої вежі невпинно підіймалась догори. Простота та геніальність ошелешила молодого юпі. Він закляк та подрейфував, зачарований видовищем. За що моментально був покараний ударом в бік. Очунявшись, зайняв своє місце в колі і погнав потоки гарячого металічного водню вихорами в центр та гору.
     ТЕРИ
     Цікавий молоденький тер полюбляв вештатись біля нижньої допустимої межі середовища. Тут рідкий водень робився зовсім нещільним і рухатись в ньому було дуже легко. Та небезпечно. Густина була тут дуже неоднорідна і потрапляння в дрейфуючу розріджену яму винагороджувалось подорожжю в одну сторону. В пекельну безодню рідин металічного водню. Тому нижню межу поряд з густо населеними ділянками патрулювали. Але це було лише поряд з густо населеними ділянками.
     Тер обережно спускався хвостом вниз, широко розкинувши серпоподібні плавники. Все, досить. Далі надто небезпечно. Надто розріджене середовище. Тер боязко розвернувся. Рідкий водень тут туманився, але проглядався. Внизу, під димкою, постійно щось блимало. Кожен такий спалах віддавав ледь чутною вібрацією. Яскраві плями спалахували лише на мить, але так часто, що вібрувало постійно, лише з різною інтенсивністю.
     Все невідоме завжди так манить. Хоча чому невідоме? Напевно, більше незрозуміле. Недосяжне.
     Там внизу пекло. Туди був повалений та замкнений в кам’яно-льодовому ядрі негідний Сібі. Після невдалої спроби захопити божественний трон Свеза. Потім у рідини металічного водню були скинуті осатанілі юпі – поплічники ганебного нікчеми. Тепер вони вічно біснуються в пекельних штормах.
     Душі шляхетних тері по смерті покидають тіла і зносяться вгору, формуючи собою густі, блаженні тумани. А тіла опадають вниз на харч та поталу здичілим потворам юпі.
     Зрідка вниз зриваються надто цікаві та необережні. Або хворі чи поранені.
     Тер уявив, як живцем провалюється додолу, плюхається в густий окріп, де на нього миттю кидаються біснуваті шаленці. Тіло пройняли дрижаки і він відчув, як опускається. По-справжньому. Схаменувся. Різко розвернувся мордою догори. Панічно забив вертикальним хвостом, розпустивши бокові плавники. Повільно, плавно почав підійматись. Трішечки швидше. Нарешті досягнув потрібного щеплення і його жбурнуло догори. Глянець темної шкіри став матовим від напруження. Тіло трусило від страху. Та цікавість таки перемогла і тер знову розвернувся.
     В димці зяяв отвір – розріджена яма. Крізь неї було добре видно неспокійні рідини пекла. І щось шалене коїлось внизу. Неймовірне. Величезне. Незбагненно величезне. Гігантська пляма, мов жива, кипіла внизу. Зважаючи на відстань, вона була вражаючих, неймовірно вражаючих розмірів. І не просто кипіла, вона росла. Навіть так далеко було помітно, що вона швидко-швидко розповсюджується…
     Тери довго не могли збагнути, що саме коїться в пекельних володіннях Сібі, аж доки воднева вежа не наблизилась настільки, що у цьому бурхливому безладі став очевидним суворий порядок. Чіткий, цілеспрямований порядок. Не пляма – вежа. Жива воднева вежа. Вона химерно переливалась відблисками спалахів розрядів на глянцевих спинах мільйонів юпі.
     Паніка охопила всю популяцію рідкого водню. Сібі піднімається з глибин безодні. Стрімко. Невпинно. Сібі прагне реваншу. Сібі та мільйони осатанілих потвор юпі. Феноменальний масштаб загрози вганяв у розпач. Безвихідь.
     Лише коли вежа піднялась так, що можна було візуально вирізнити кожну окрему особину юпі, Свез просвітив розуми терів. Вони кинулися в свій шалений хоровод. Спровокувавши вихор-воронку. Розігнаний по колу рідкий водень утворив отвір і почав опускати хлипкий хобот додолу. До зовнішніх кіл вихору долучались нові тери, розширюючи його діаметр. Центральні кільця не втримались і, всмоктані своїм творінням, були безжально виплюнуті крізь хобот на вершину вежі. Перші жертви! Перші герої! Та незважаючи на жертви, потрібно повалити вежу, не дати увірватись пекельним шаленцям у небесні рідини.
     Рідкий водень швидко розширював свою воронку, хобот грубшав та опускався. Товщина стінки вихору досягла таких розмірів, що гирло стабілізувалось і перестало коливатись. Вихор гігантським конічним буром всвердлювався в порожнечу. Він захоплював дощ, краплі сплітались в коси потоків, потоки вплітались у вихор. Під гирлом струмені хлистали батогами в скаженому, хаотичному танці. Авангардні кільця тирів надалі не втримувались у вихорі. Їх сотнями, а згодом тисячами жбурляло хоботом вділ і жорстоко розсікало струменями на льоту.
     Роздерті тіла та їх частини гепались на вежу, і течії розносили останки між колами юпі. Для юпі це були тіла їхніх матеріалізованих поплічників в небесних водах рідкого водню. Понівечені герої. Сібі в агонії. Усі диявольські сили спрямовані на цю нечисленну когорту. Злива тіл полеглих кричала, що їхні сили тануть. Потрібна допомога. Негайна! Невідкладна! Це надавало сил. Гнало вперед. А ще гріла душу неймовірна кількість блискавок. Вони трощили простір десятками водночас. Без пауз, без зволікань. Один суцільний грім пронизував вібрацією вежу та вихор. Тіла особин дрижали від такої потуги. Тисячі юпі від перевтоми гинули, і їхні тіла разом з понівеченими тілами терів метушились в окропі виру.
     Гирло вихору здригнулось, розширилось, вчепилось у вершину вежі та одразу відірвалось. Так наче хобот вихопив шматок і смакує, розважаючи, чи варто їсти далі. Варто! Наступної миті бур врізається в вир вежі. Вихор затрусило, почало кидати в сторони. Водневі рідини змішались, і вихор втягнув у себе верхів’я вежі. Та подалась, потягнулась, увібрала в себе знизу рідини. Змішавшись, вихори вже не спонукались до руху м’язовою силою істот. Вони сплелись і гнали один одного, замкнувшись у безперервний коловорот. Фантастичний вир розширювався, набирав сили та потуги. Він захопив газові маси поверхні планети. Закрутив у незчисленних струменях та потоках. Сотні тисяч кілометрів рідин та газів біснувались в божевільному танці.
     Мільйонні косяки терів увірвались в такі ж численні кола юпі. В сліпому гніві вони сікли один одного серпоподібними плавниками, розривали тіла ударами могутніх хвостів та морд. Нівечили, калічили, вбивали. Все змішалось. Тіла, рештки, потоки. Щільний тлум однакових тіл. Де юпі? Хто тери? Лише тіла та рештки. Щільно. Впритул. Ошаленілі, несвідомі тіла убивць та рештки жертв. Це Сібі, підступний Сібі! Він уподобив своїх осатанілих, нікчемних поплічників до лику благородних риб. Вбивати всіх. Всіх. Всіх! Без винятку. Безупинно. Ця думка домінувала у кожній свідомості. Вона витіснила свідомість. Свідомості більше не існувало. Безсвідомі тіла убивць та рештки жертв. Лише сліпий екстаз. Агонія шаленства.
     З останків вивільнялась червона рідина, яка щойно несла життя в цих красивих, сильних, майже досконалих організмах. Рідина забарвлювала водень. Він кипів та парував. Пари підіймались до вируючих хмар. Кількість червоних часточок в газі стала домінуючою і скоро над грандіозним вихором забурлили темно-червоні хмари, покривши усю його гігантську площу.
     ЗЕМЛЯНИ
     - Велика червона пляма – це найпомітніше атмосферне утворення, що знаходиться на поверхні Юпітера. Це явище ще у тисяча шістсот шістдесят п’ятому році відкрив Джовані Кассіні, – монотонно декламував завчену тираду втомлений гід у планетарії, – отож Велика червона пляма спостерігається астрономами вже понад триста п’ятдесят років. Проходимо далі.
     Ватага підлітків, не відриваючи уваги від смартфонів, натикаючись один на одного, сумбурно попхнула в наступну залу.
    

  Час прийому: 20:59 25.03.2021