 |
|
| |
20:23 19.05.2023
Сегодня (19.05) в 23.59 заканчивается приём работ на Арену. Не забывайте: чтобы увидеть обсуждение (и рассказы), нужно залогиниться.
13:33 19.04.2023
Сегодня (19.04) в 23.39 заканчивается приём рассказов на Арену.
|
|
|
|
|
|
День обіцяв стати довгим і клопітким.
Я позирнула вгору - туди, де у збліднілому небі згасали зорі. Цікаво, чи біля тих зірок є хтось, хто зараз так само лежить, не кваплячись прокидатися, і дивиться на далекі вицвілі світи?
Старійшини були поважними та, як завжди, неквапними. Навчальний час тягнувся і тягнувся. Я повернула очі. Кит сидів на своєму місці, але здавалося, що тут присутнє лише його тіло. Розум друга вочевидь блукав десь далеко, чи не біля тих зірок, котрі будили мене на світанку.
- Ките, про що щойно йшлося? - старійшина Ліу помітив, що увага мого приятеля не спрямована на те, що відбувається на навчальному майданчику.
- Мммрр, - кумедно промуркотів Кит замість відповіді. В очах його промайнула паніка. То й не дивно: коли до тебе посеред навчального часу так звертається старійшина, чекай біди. Але був там ще якийсь незрозумілий вираз. На кшталт досади від того, що його розумову працю було перервано.
- Тож про що? - старійшина вирішив, що одного зауваження замало, і продовжував тиснути.
Навіть я відчула роздратування, та й інші теж захвилювалися, роззираючись. Таке надзвичайно рідко трапляється, щоби старійшини настільки прискіпувалися до учня, надто у День народження.
- Червоний зсув? - не дуже впевнено припустив приятель.
- Зміщення! - невдоволено покривився старійшина. - І про нього ми говорили ще на початку навчального часу. Ти що, зовсім з того моменту не слухав?
- От мені цікаво: якщо світлові хвилі розширюються, добираючись до нас Великою порожнечею Всесвіту, то й усі інші також мають це робити? - Кит, здавалося, не помітив невдоволення старійшини. Та й взагалі, не дуже прислуховувався до того, що той лопоче.
- Я для ко… - старійшина Ліу, що за інерцією продовжував сварити бовдура, раптово змовк та замислився. - А дійсно. Ти маєш рацію. Звісно ж, що й усі інші випромінювання розширюються.
- І навіть зоряний вітер? - пожвавів приятель.
- Що за вітер такий?
Я захоплено затамувала подих. Схоже, Китові вдалося неймовірне: він викликав подив у старійшини.
- Гм… - Кит спіткнувся. - Ну… це вітер. З зірок. Він… такі гармонії… не знаю, як це пояснити, - він з надією позирнув на старійшину: ну ж бо сам здогадається і закінчить фразу.
Але старійшина Ліу допомагати не поспішав. Він і сам виглядав спантеличеним.
- Немає ніяких зоряних вітрів, - втрутилася друга старійшина, Ведмі-д. - Не мели дурниць.
- А от і є! - насупився Кит.
Обідній час промайнув в одну мить. Сьогодні важливий день, тому годували нас нашвидко: по кілька плодів, залишки вчорашнього напою. Смаколиків наїмося ввечері, після заходу. День Народження буває лише двічі на рік, а цього разу винуватців свята зібралося напрочуд багато.
- Хвилюєшся? - підсіла я до Кита.
До мого Дня народження ще тричі по півроку. Здавалося б, не так і багато, але скільки всього за цей час трапитися може. Ось, наприклад, напередодні минулого Дня народження я разом із подругою мріяла стати збирачкою. Ми втрьох: Либі-д, я і Кит - цілими днями блукали в горах. Звісно ж, коли не був навчальний час, бо навчальний час пропускати не можна.
Либі-д стала збирачкою. А ще - дорослою. І тепер з нами не спілкується. А мені якось вже і не настільки до вподоби це зайняття. Старійшина Ліу каже, що це нормально: коли ти малий, захоплюєшся багатьма речами одночасно, або по черзі - в кого як виходить. Головне - не переплутати власне захоплення і запозичене. Саме тому в нас є навчальний час - щоби ми могли краще зрозуміти себе і світ довкола. Може, він і правий.
Коли Либі-д від нас відокремилася, мені чомусь вже не так цікаво стало в горах. Коли тобі ніхто не розповідає цікавинки про кожну каменюку, вони стають якимись надто однаковими і нудними. А ось Кит продовжував ходити. Здебільшого ввечері, інколи навіть перед світанком ажно повертавсь.
- Ти вже вирішив? - власні роздуми наштовхнули мене на думку, що я досі й гадки не маю, ким хоче стати мій найкращий приятель. Але ж у нього, на відміну від мене, не так і багато часу на роздуми - до ночі лишень. І в нас-двох залишилося небагато часу. Завтра Кит вже не схоче зі мною знатися, а за три по півроку геть забуде.
- Вирішив, - приятель не мав для мене багато слів.
- І..?
- Я буду слухачем.
- Це як? - про таке заняття старійшини нам не розказували.
- А так. Буду вітер слухати. І розповідатиму іншим, що діється там, на далеких зірках.
- Ти з мене кепкуєш? - образилася я. - Старійшина Ведмі-д казала, що ніяких зіркових вітрів не буває!
- Зіркових не буває, а зоряний є, - заперечив Кит. - Молода ти ще такі речі розуміти.
Вогні під Безодньою вже запалили. Малеча крутилася біля накритих столів, але скиглити ніхто не наважувався. Спершу День народження, а потім смаколики.
- Де твій друг? - старійшина Ведмі-д виглядала занепокоєною.
- Гадки не маю, - я з Китом від обіду не розмовляла.
Приятель дуже на мене образився за свій вітер. Ніби він мої чудернацькі вигадки не висміював ніколи!
- Ері-д, - старійшина дивилася пильно і серйозно. - Ти маєш зрозуміти, як важливо дорослішання. Звісно, День народження - це просто ритуал, але не можна взяти і не прийти на нього. Це не позбавить необхідності обрати свій шлях.
Та все я розумію. Але чому старійшина така занепокоєна? Ніби вона Кита не знає. Він постійно десь зникає, проте завжди ж повертається. Ще не було жодного разу, коли б він на навчальний час спізнився. А тут власний День народження.
Кит знайшовся на вершині Піка - сидів і дививсь у небо. В очах застиг мрійливий вираз, а вся його постать свідчила, що приятель мій зараз не тут.
- Ходімо, усі вже зібралися, - покликала я.
- Пізніше, - відмахнувся Кит.
- Ките, негарно так. Вони без тебе не почнуть, а ти стирчиш тут на вершині один, - я обурилася.
- Сядь, послухай, - Кит потягнув мене донизу, змушуючи присісти поруч із ним на камінь.
Ненавиджу, коли він так робить! Пирхнула, але присіла. Якщо Кит щось собі втовкмачить, простіше погодитися з ним і взяти участь, ніж відмовити.
- Чуєш? - приятель повернув до мене сяючі очі. - Зоряний вітер! Від тієї, жовтої крихти на краю, бачиш?
Важко зітхнула, розвісила вуха, повернувшись до ледь помітної тьмяної зірки, прислухалася.
Це безумовно не вітер.
Звуки були складними, але дивно гармонійними, ніби кілька голосів злилися в один. Звукові хвилі перепліталися і знову розходилися, то злітаючи, то опускаючись, змушуючи все тіло вібрувати в такт. Вітер будив лоскітне почуття глибоко в тілі, в тому місці, де за словами старійшин, жила душа. Хотілося підхопитися і закрутитися на місці, підстрибуючи до самих зірок і радісно повискуючи.
- Неймовірно! - видихнула я. - От якби полетіти до тієї зірки і подивитися, як це у неї виходить...
Кит роздратовано на мене зашипів:
- Не будь дурепою, вона давно мертва, подивися на її колір і прикинь відстань.
Зітхнула. Так, Кит, звісно, має рацію. Спектр випромінюваного зіркою світла свідчить про те, що вона тихо згасла ще тоді, коли її голос не подолав і половини шляху до нас.
Не знаю, скільки ми так просиділи, повністю поглинені красою зіркових гармоній. Було добре і хотілося, щоби це почуття тривало вічність. Та раптово гармонія зламалася, зойкнула, видала високий скрипкий звук, який змусив вуха злякано згорнутися у трубочки. Про всяк випадок, очі я теж закрила.
"Джонсе, я що тобі казав? Ми маємо транслювати промову генсека ООН і математичні формули, а ти зі своїм Синатрою! Думаєш, комусь у космосі дався твій старомодний джаз?"
- Ките, це що, слова? - я збуджено підскочила. - Зірка з нами говорить? Що вона сказала, ти зрозумів? Чекай, а може, то не зірка? Може, там, біля неї, є… були живі істоти? Уявляєш… от би нам із ними зустрітися, ми стільки усього могли би одне одному розказати!
- Дурепо, ти чим старійшину Ліу сьогодні слухала?
- Вухами, - я не зрозуміла, до чого приятель веде.
- І про що йшлося? - Кит хитро примружився.
- Про червоне зміщення. І бачиш, на відміну від тебе, я слухала. І навіть правильно запам'ятала!
- Еге ж. Запам'ятала. Але не слухала. Усі випромінювання розширюються, поки таку відстань подолають. Прикинь тепер, якою була довжина хвилі, коли цей вітер щойно вилетів від жовтої зірки.
Я прикинула. І вуха знову згорнулися. Ще й хвиля неприємного дрожу по тілу пробігла.
- То виходить, ми однаково не зуміли б із ними порозумітися… - мені зробилося так прикро, як не було навіть, коли Либі-д наступного після Дня народження дня пройшла повз мене, не побачивши. - Вони, ймовірніше за все, не зуміли б почути нас, а ми - їх. А коли і зуміли б, то від болю б не тямили, що коїться. То була би суцільна катастрофа а не діалог. Це несправедливо, Ките, ну чому в світі все так влаштоване...
- Цить... - Кит підморгнув і дістав зі складок сумки на животі кілька коротких тростинок різної товщини, зв'язаних докупи. - Годі перейматися справедливістю світобудови. Дивись краще, що я придумав.
Він легенько дмухнув в одну з тростинок, потім у другу. Полилися дивні, але напрочуд приємні звуки. Трохи на вітер схоже, не зоряний, а звичайний, атмосферний.
"Ту-бі-ду-бі-ду", - видмухував Кит.
Я засміялася від захвату. Точнісінько такі звуки вигравав зоряний вітер! Мені закортіло приєднатися. Роззирнулася і підхопила із землі порожню шкаралупу торішнього горіха. Виростивши тоненьке щупальце і сформувавши на його кінці щільну кульку, почала вистукувати ритм.
А ще ж можна вуса ложносіточки натягнути тугіше і щипати, щоб вийшли різні звуки, головне товщину правильно підібрати! А ще... можна ж перекази розповідати, підлаштовуючись під загальну гармонію! Дух захоплювало від перспектив.
Ту-бі-ду-бі-ду
Ту-ду-ту-ти-та...
- Гарний у мене День народження вийшов, правда? Знаєш, я, мабуть, назву цей подарунок жовтої зірки "музикою", - простягнув Кит, задумливо помахуючи усіма вісьмома стеблинками очей.
- Угу… - я майже його не слухала, охоплена виром думок. - Гарний, - схаменулася, відчувши, що приятель дивиться на мене з докором. - А знаєш, я теж вирішила. Якщо це мУзика, то я буду… музИкою. І неодмінно вигадаю, як підлаштувати довжину наших звукових випромінювань, щоби ми зуміли почути одне одного.
Ось чомусь ніяк я не повірю, що ті, хто зумів відправити зоряний вітер геть на інший край всесвіту, просто так возьмуть і зникнуть разом зі своєю зіркою.
|
|
|
|
Время приёма: 13:49 23.03.2021
|
|
| |
|
Рассказ открыт для комментариев