20:36 30.01.2021
Поздравляем победителей 56-ого конкурса
1 Христя Хмиз av004 Дресирувальниця космічного цирку (3 балла)
2 Сокира av001 Три слоїки (2 балла)
3 Инка av023 Остання відьма (1 балл)


11:00 14.01.2021
Поступила в продажу новая книга "Серце мiста". Цена прежняя - 150грн/экз.

   
 
 
    запам'ятати
     
Реєстрація Пісня з орбіти Фінал

Автор: Валентин Байло Кількість символів: 23406
Пісня з орбіти Фінал
оповідання відкрите для коментування

ax025 Брати по нещастю


    

    Приземлення пройшло вдало.
    Всі екрани зовнішнього огляду затягувала все та ж каламутна сіра заволока. Вона переслідувала Олега з того самого моменту, як він вивів «Ладу» з РЕДОКС-прискорення на самому краю гравітаційного поля нової планети. І зараз він квапливо натискав на кнопки, прагнучи якомога швидше заглушити двигун, що непроникним енергетичним коконом оточував корабель в прискоренні, спотворював до невпізнання всі випромінювання,  які надходили ззовні, і заважав Олегу побачити відкритий ним світ.
    Планета не мала назви. Та й саме сонце цієї системи - тьмяна жовта зірка, невидима з Землі і ледь помітна із Зоряного Посту у Альтаїра, - мало лише порядковий номер у каталозі. Наявність планет в системі було визначено за характерними гравітаційними збуреннями. Це були  всі дані про цю невидимку, які мав Олег. А ще від неї не повернувся на Пост автоматичний дослідний бот, який передав лише коротку візуальну картинку однієї з планет з атмосферою та параметри її координат, якими і користувався Олег при посадці.
    Стук-стук!
    - Хто там? - автоматично відповів Олег, на мить відірвавшись від сенсорної панелі. Потім раптом нервово розсміявся.
    - От же ж! Вже галюцинації! - пробурмотів він.
    Олег завжди нервував, саджаючи такий корабель-розвідник як «Лада» наосліп на невідому планету без супровідних супутників-лоцманів. Маленькі «Лади» не були ними оснащені.
    Нарешті приглушений шум на кормі корабля почав спадати, екрани поблакитнішали.
    Стук-стук!
    Олег здригнувся.
    Зашипів, відкриваючись, зовнішній люк шлюзу, а через хвилину і внутрішній. В рубку увійшла невисока зелена і зморшкувата істота в сріблястому плащі і спокійно підійшла до остовпілого Олега.
    - Заглушив двигун? - як ні в чому не бувало запитала вона, оглядаючи згаслий сенсорний екран.
    - Так, - відповів Олег оторопіло.
    - Даремно, - зітхнула істота. - Ласкаво просимо на Ковчег! Мене звуть Чвіпс!
    Інопланетянин простягнув руку і Олег, все так же оторопіло дивлячись на гостя, потиснув вузьку суху долоню.
    - Що тут відбувається? - нарешті видавив він.
    - Пішли. - Чвіпс попрямував до виходу.
    Олег прослідкував за ним. Той сидів на верхній сходинці відкинутого трапа і дивився на ландшафт, що відкривався звідси.
    Стояла пречудова погода. Легкий теплий вітерець трохи скуйовдив волосся Олега, доносячи до нього аромати квітів і запах хвої від недалекого соснового гаю. Навколо простягалася прекрасна навіть по земним міркам галявина із зеленим килимом короткої доглянутої трави і гаями всіляких дерев, в більшості неземних. Літали в небесній блакиті різноманітні птахи, дзижчали комахи, нишпорили в заростях кущів дрібні звірятка. І ласкаво світило сонечко в безхмарному небі.
    Чвіпс повів рукою навколо.
    - Це твій дім!
    - Що це все означає? - Подив пройшов, з'явився спокій, ніби навіяний Олегу самою природою.
    - Сідай. - Чвіпс вказав на місце поруч з собою на сходинці.
    Олег слухняно сів, чекаючи пояснень.
    - Ти звідки?
    - Звідти. - Олег підняв вказівний палець вгору в виразному жесті. Чвіпс посміхнувся.
    - З якою зірки?
    - Сонце, F4! - і він назвав галактичні координати.
    - Ого! - Істота на мить задумалась з сумним виразом обличчя.
    - Ну що ж, - продовжив він нарешті. - Забудь про Сонце. Тепер твій дім - Ковчег!
    - Чому?
    - Даремно ти заглушив двигун. До речі, як же тебе величати?
    - Олег! При чому тут двигун? - Він схопився і, тепер вже роздратовано запитав: - Що все це значить?
    - Зірка випромінює електромагнітні хвилі на тій частоті, яка депресує резонансний процес в генераторі твого РЕДОКС-двигуна. Ти більше не запустиш його знову і не відлетиш звідси. Ласкаво просимо в нашу сім'ю, брате по нещастю!
    Це пояснення вдарило Олега як блискавкою. Він кинувся в рубку і почав гарячково працювати на панелі контролю двигуна. На кормі «Лади» все ще затихав шум зупиненого двигуна. Все марно. Генератор не діяв. І незабаром абсолютна тиша огорнула приголомшеного Олега. Чвіпс сказав правду.
    - Ми всі попалися так само, як і ти, Олег. - Інопланетянин стояв, спершись плечем в пази внутрішнього люка. - І змирилися…
    - Цього не може бути! - прошепотів землянин, а потім спокійно промовив, - повинен бути спосіб запустити генератор. Я знайду його.
    Чвіпс, розуміючи, подивився на нього.
    - Ти голодний? - запитав він.
    - Що?
    - Пішли перекусимо що-небудь. У нас тут непогано годують. Тільки спочатку зайдемо в лабораторію, знімемо з тебе мірки метаболізму. А потім займешся своїм двигуном.
    - Ні. Часу обмаль. Через двадцять чотири години я повинен бути в космосі.
    - Нам поспішати нікуди, брат, вся вічність попереду. До того ж на повний шлунок легше працюється.
    У люк заглянув ще один гість. Побачивши їх, він махнув одним зі своїх численних щупальців і вимовив чистою українською:
    - Привіт, Чвіпс! Що, новенький?
    - Як бачиш, Клауде.
    - Непогано виглядає.
    - Повен бажання вибратися звідси.
    - Так-так! Гаразд, побіжу до Джода. Щось він там вигадав цікаве, якийсь лабіринт, чи що.
    Восьминіг Клауд вистрибнув зі шлюзу, насвистуючи якусь веселу пісеньку.
    - Багатьох з тих, що з’являються у нас,  шокує таке становище. Але ми навчилися вже боротися з депресією. Летальних випадків за останні сто тисяч років майже немає. - Чвіпс попрямував до виходу.
    Вони вийшли і не поспішаючи почимчикували по вузькій стежині, огинаючи гаї і лякаючи звіряток.
    - Сто тисяч років? - здивувався Олег. - Це ж як?
    - Після того як антарійці привезли нам безсмертя п'ятдесят тисяч років тому, ми багато чого досягли.
    - Скільки вас тут? - запитав зацікавлено Олег, спостерігаючи, як по небу пливуть кілька літальних апаратів, з відкритих вікон яких їм махали лапами, клешнями і ще бог знає чим різні істоти.
    Чвіпс задумався на секунду, потім відповів:
    - Триста п'ятдесят три тисячі шістсот сорок дві істоти. Це з клонами, з потомством і подібним. Всіх тисяча сімдесят рас, в тому числі ти.
    Олег присвиснув.
    - І скільки ж часу ви всі тут?
    - О, майже п’ятдесят п’ять тисяч років. Я був одним з перших, що спустилися на Ковчег. Багато померли, перш ніж прибули антарійці. Мені ж пощастило і зараз я один з небагатьох найстаріших.
    Вони пройшли пару кілометрів, коли раптом Олег побачив далеко попереду якусь високу споруду, що йшло своєю верхівкою в невиразну оком височінь.
    - Що це? - запитав він.
    Чвіпс посміхнувся.
    - Це один з наших численних невдалих проектів зі звільнення - антигравітаційна шахта. Всі ці тисячі років ми намагалися щось зробити, щоб вибратися з Ковчега. Цій шахті років вже десь із двадцять тисяч. Ми хотіли підняти на антигравітаційній тязі корабель на орбіту і досягти межі сфери депресорного випромінювання зірки. Але, на жаль, потенціал антигравітації геометрично  спадає чим дальше ми віддаляємося від Ковчегу. Прискорювач не здатний транспортувати навіть максимально полегшену вагу РЕДОКС-установки.
    - Але має ж бути якийсь вихід? - не вгамовувався Олег.
    - Виходу нема, - спокійно відповів Чвіпс. - Тут, на Ковчезі, зібрані знання від багатьох рас. І не тільки нашої Галактики, а й багатьох інших. Клауд, наприклад, прибув сюди з галактики М-31. Знаєш?
    - Так, Туманність Андромеди.
    - Вірно. Є навіть один представник від найдальшої поки галактики - NGC-891, відстань 2,6 мегапарсек. Але більшість нашого населення - це жителі нашої Галактики.
    По стежці назустріч їм бігла павукоподібна істота. Товсте веретеноподібне тіло стояло на тонких і довгих зігнутих в суглобах ногах, які швидко-швидко дріботіли по втоптаній землі. Павук підбіг до них, завмер і сказав.
    - Привіт, Чвіпс! Чи не бачив ти Клауда?
    - Він поїхав до Джода, Аой. І ти туди ж?
    - Там, напевно, вже все почалося, я спізнююся.
    - Встигнеш! Пропусти нас!
    Павук підняв тіло на витягнуті ноги вгору, і Олег, з побоюванням поглядаючи на жовте черево Аоя вгорі, засіяне декількома зубастими ротами, пройшов слідом за Чвіпсом.
    Аой, вибачившись, втік, а Чвіпс продовжив.
    - Так ось, Олеже! У нас тут зібрано стільки знань, скільки жодна раса не назбирає за увесь вік її існування. Ми освоїли все - від молекулярного синтезу до генетичного клонування. Ось тільки шкода, космос для нас закритий.
    - Розкажи мені ще про проекти звільнення, Чвіпс, - попросив Олег, намагаючись зосередитися.
    - Все шукаєш рішення, землянин? - гірко посміхнувся Чвіпс.
    Олег промовчав.
    - Змирися. У нас тут не так погано, як здається спочатку.
    Нарешті вони дісталися групи будівель. Різноманітні за формою та архітектурою будинки, просто вражали своєю красою і величчю. І одночасно чужістю. Мабуть, будівельники цих споруд були настільки ж чужими один одному, як і Олегу. Але в той же час жителі, що снували по вулицях, справляли враження якоїсь спільності. Олег також не виділявся серед цього розмаїття, наче йшов вулицями свого рідного Чернігова.
    - Ми всі тут одна сім'я, - немов би прочитав думки Олега Чвіпс, який спостерігав, як той розглядає з вікна лабораторії місто, що лежалу внизу. - Одна нація!
    Вдалині біля лінії горизонту Олег побачив якесь сіре самотнє куполоподібне спорудження. Хоча  незважаючи на свою самотність, воно теж ідеально вписувалося в панораму як цього міста, так і всього ландшафту.
    - Що там? - показав Олег рукою.
    - Селище лантанців. Вони прибули до нас з центру нашої  Галактики тисяч десять років тому. Їх серед нас найбільше - сто двадцять. Ось ми і дозволили їм побудувати своє власне селище. Зараз всі проекти по звільненню ведуть вони. Та ми, старійшини, допомагаємо їм. Іноді…
    Потім, вже в ресторані, споживаючи дивовижні за смаком страви, спеціально підібрані для людського метаболізму, вони продовжили розмову.
    - Було багато проектів, - згадував Чвіпс, потягуючи з келиха якийсь огидний на вигляд і на запах напій. - Ми намагалися припасувати до кораблів різні типи енергетичних установок. Намагалися використовувати антигравітацію. Нічого не допомогло. Ми не можем доставити РЕДОКС-двигун за межі дії депресорного поля цієї зірки. Ми навіть не в змозі покинути цю планету, всі двигуни, які ми винаходили, не працювали в міжпланетному просторі цієї системи.
    - А чи не намагалися якось зв'язуватися з кораблями, що підлітають, щоб попередити їх про небезпеку?
    - Звичайно! Лазерний промінь занадто вузький, щоб зловити їм корабель, що випірнув із субприскорення на півсекунди, і який відразу ж огортається РЕДОКС-коконом, крізь який пробитися неможливо. Ми чудово бачимо все, що відбувається в космосі, але нас ніхто не бачить. А скористатися далеким зв'язком можна тільки за допомогою РЕДОКС-генератора, який тут не працює.
    Раптово, прямо з нічого, біля столика, де сидів Олег з Чвіпсом, з'явилася ще одна істота. Вона була настільки відразливого вигляду, що Олег здригнувся від несподіванки і страху. Чвіпс весело розсміявся.
    - Не бійся, це всього лише Чак. Один з незавершених проектів. Виглядає він, прямо скажемо, не красенем, навіть для мене, звиклого до цього, але взагалі то він добряк, яких мало.
    - Звідки він взявся? - запитав Олег, дивлячись як той прошкандибав на пазуристих ногах до вільного столика і заштовхав своє броньоване тіло в крісло, пускаючи слину з ікластої пащі.
    - Він штучний, - пояснив Чвіпс, - генетично модифікований клон декількох схрещених видів істот. Ми ось уже кілька тисячоліть намагаємося вивести клона, який би володів парапсихологічними здібностями, зокрема телепортацією.
    - Миттєве переміщення на будь яку відстань, - сказав задумливо Олег. - Ну і як?
    - О так! Чак може миттєво перенестися в будь-яку точку Ковчега. Але, на жаль, таких, як він, всього троє. А для того, щоб досягти іншої зірки, необхідно таких кілька тисяч, причому ментально пов'язаних. Чак повноцінна розумна особина, здатна до розмноження, хоч він і штучний. Але ось його клони чомусь позбавлені його здібностей, а нащадок успадковує його домінантний ген лише одна особина з ста тисяч. За  попередніми розрахунками необхідну кількість особин набереться років так через мільярд. Ми може й почекали б! А ось Всесвіт?
    Така, перспектива на майбутнє зовсім не влаштовувала Олега. Чвіпс піднявся.
    - Ну що ж, Олег! Мені, здається, вдалося позбавити тебе від перших потрясінь. Все інше зробить час. Повір! Я поки що не буду наказувати транспортувати твою «Ладу» в сховище. Можеш повернутися до неї. Можеш погуляти по планеті. Будь-хто тобі розкаже де що знайти. Для такого новачка, як ти, на Ковчезі є безліч цікавих речей, думаю вже всі дізналися про твоє прибуття і спробують відвернути тебе від невеселих думок. Ми всі тут брати!
    На виході з будівлі Чвіпса чекав антигравітаційний літальний апарат.
    - Я лечу на острів Амалтея, це в іншій півкулі Ковчега, де зараз ніч. Там цефеєць Йодас влаштовує свято з фейєрверком з нагоди дня десятитисячоліття його прильоту. Захочеш поговорити, прилітай. Ми всі тобі раді!
    І Чвіпс спокійненько полетів, прихопивши з собою пару слоноподібних інопланетян, що теж прямували на Амалтею до Йодаса.
    Олег понуро рушив назад по стежці. Незабаром його наздогнав рожевий кентавр з красивим цілком людським обличчям з блакитними очима.
    - Привіт, Олег! - привітався він, зупинившись. - Ти до «Лади»? Хочеш підвезу?
    Олег нерішуче переступив з ноги на ногу. А через секунду м'язисті руки кентавра підхопили його під пахви і посадили на спину.
    - Мене звуть Тирон, я з Альдебарана, тридцять тисяч років. Ну ось і познайомилися.
    Раптово Олег стрепенувся. Але ж Земля вже давно колонізувала Альдебаран і колоністи ніколи не бачили кентаврів, лише туманні археологічні знахідки, з яких нічого не можна було зрозуміти. Так ось значить якими були колишні жителі Альдебарану.
    Вітер свистів у вухах від скаженого галопу Тирона, який спокійненько розмовляв на ходу.
    -Я вчора трохи перебрав у Елліса на дні народження, ось і вирішив відновити форму, пробігши пару сотень кілометрів. До речі, сьогодні він телефонував мені і попросив запросити тебе на вечір. Він клонував кілька екзотичних нічних тварин для полювання і випустив в свої Нетрі. Ти ще не, бачив його Нетрі? О, на це варто подивитися! Таких джунглів немає ні на одній планеті, крім Гермуса, звідки сам Елліс.
    Вдалині показався гострий ніс «Лади». Тирон зупинився біля трапу.
    - Що передати Еллісу, Олег?
    Але той був зайнятий зовсім іншим питанням.
    - Тирон, - обережно сказав Олег, - я був на Альдебарані...
    - Мовчи, Олег! - суворо і одночасно сумно перервав його кентавр і поскакав далі, залишивши Олега обдумувати те, що відбувається.
    Майже увесь залишок цього дня Олег лежав у своїй комірчині житлового відсіку «Лади» і думав. Втім, ні про що конкретно він не думав. Він знав, що все можливе, всі більш-менш ймовірні шляхи порятунку вже обдумані ковчежцями. Він просто лежав, втупивши погляд в стелю, і згадував. Як шкода, що він закінчив свої шлях тут. Хоча з іншого боку можна було б подумати, що саме тут він знайде відповіді на всі свої питання, вгамує свою безмежну допитливість, яка, по суті, і штовхнула його на шлях дослідження космосу. Але він не хотів міняти ризик добування знань на інших планетах, з цим спокоєм, коли ти можеш отримати все без бою.
    Ні-ні-ні! Він же землянин, який лише кілька десятиліть тому вийшов в космос! Землянин - рішучий і неприборканий! Він згадав увесь шлях, пройдений Землею в космосі: від першої людини на орбіті і першого конструктора космічних апаратів Корольова і до найвидатнішого з нинішніх конструкторів, українського винахідника РЕДОКС-генератора Оксанюка, який відкрив Землі шлях в космос. Спогади про тяжкі будні завоювання космічного простору, про відкриття нових планет, про подорожі до далеких зірок викликали незмірну ностальгію в душі Олега. Чи змириться він з цим?
    За ілюмінатором промайнула якась тінь, а через мить довгий зубастий дзьоб постукав по склу. Всередину відсіку заглядав величезний птах з чорними, сталевого відпливу пір'ям. З-під розпростертих п’ятиметрового розмаху крил висовувалися короткі руки, що чіплялися маленькими пальчиками за скоби на броні корабля. Розумні сірі очі дивилися на Олега з добротою і непідробним співчуттям.
    Олег вийшов на трап. Птах склав крила і опустився біля нього на поручень, що затріщав від його ваги.
    - Спиш? - дзвінким голосом проспівав птах.
    - Думаю, - безрадісно відповів Олег.
    - Нічого думати. Жити треба! - життєрадісно відповів  птах. - Я - Птеран, з Архея, двадцять дві тисячі. Чвіпс попросив мене захопити тебе на Амалтею. Там вже майже північ і починається вогняне шоу. Летиш зі мною?
    - Ні.
    - Відповідь не приймається. Я вже встановив сідло. - Птеран нахилився і показав Олегу зручне сидіння на своїй спині. - До того ж, мені подобається дивитися на Ковчег з висоти пташиного польоту. Він такий невимовно прекрасний в променях призахідного сонця! Упевнений, це тобі теж сподобається.
    Раптово, дивлячись на безтурботного Птерана, який щосили намагався його розвеселити, Олег відчув якусь апатію, байдужість до всього у всьому всесвіті. «Не мучся», - сказав він сам собі. - «Прийми все, як і личить землянинові» І він слухняно влаштувався в сідлі на спині інопланетянина.
    Краса Ковчега дійсно була незабутньою. З висоти в два кілометри він бачив все на багато миль навкруги. Розрізняв річки і озера, гаї і ліси, пагорби і селища. Окремі садиби вражали своєю пишністю і так правильно вписувалися в панораму, ніби були з нею єдиним цілим. А незабаром далеко-далеко з’явилась блакитна стрічка океану і їх поступово вкрила чорною ковдрою ніч. Ясна, зоряна, майже земна ніч.
    Амалтея перебувала в парі сотень кілометрів від материка і Птеран впевнено доставив Олега прямо на широкий майдан, заповнений величезним різноманітним натовпом інопланетян. Чвіпс вже чекав його.
    - Вітаю, друже! - він подав Олегу руку, - Я надзвичайно радий, що ти тут!
    - А я ні. - Олег перебував у стані все тієї  ж апатичної байдужості.
    Чвіпс тактовно витримав паузу.
    - Дивись! - весело вигукнув він нарешті.
    У темне небо злетіли сотні ракет: різнокольорових, миготливих. Вони спірально закручувалися своїми хвостами іскор, перепліталися між собою, створювали складний і неймовірно прекрасний візерунок. Потім вибухали вогняними райдужними каскадами і бризками, які зависали в повітрі і переливалися різнобарвними спалахами. Такого, феєрверку Олег не бачив ніколи в житті. Він ніби гіпнотизував його, притягував розбурханий погляд, змушував волею-неволею заспокоюватися. А навколо нього біснувався натовп. Це світлове шоу надавало на всіх глядачів зовсім інший вплив, ніж на Олега. І Чвіпс теж не був тому виключенням. Він збуджено кричав, стрибав, сміявся, заворожено спостерігаючи, як зірки потьмяніли серед хороводу незліченних частинок феєрверку, які спалахували різнобарв’ям і металися по небу в шаленому і прекрасному танці.
    Вогняне дійство тривало вже більше години, поступово втягуючи Олега в настрій натовпу, коли раптом підскочив Чвіпс штовхнув його в бік і закричав:
    - Хіба це не чудово, Олег? - і не чекаючи відповіді, вигукнув: - Але зараз буде найцікавіше!
    У розбурхане вогнем небо піднеслася величезна десятиметрова гостроноса ракета, залишаючи після себе палаючий вогненний хвіст. Чим вище піднімалась ракета, тим більше вона залишала навколо себе різнокольорових хмар найдрібніших палаючих частинок, які незабаром покрили весь видимий простір неба пульсуючим райдужним покривалом. А ракета все мчала далі в небесну далечінь і, нарешті, вибухнула яскравим плазмовим каскадом різнокольорових смуг світла, які закручувались і падали вниз, немов новорічний серпантин.
    Раптово Олега пронизала думка.
    - Ракета! - прошепотів він.
    Чвіпс стояв поруч.
    - Що? - здивовано запитав він.
    - Ракета, Чвіпс! - Олег вже не шепотів, він кричав, перекрикуючи гул натовпу. - Ракета! Реактивна тяга!
    - Ракета? - Чвіпс, здавалося, так нічого і не зрозумів. Але раптом він відсахнувся від землянина.
    - Ні! Ні! - його обличчя спотворилося болем. - Ні!
    Чвіпс повернувся і побіг крізь натовп. Маленький і в'юнкий, він незабаром загубився в ній і зник.
    - Чвіпс! Чвіпс! - Олег почав з силою прориватися крізь натовп вслід за ним, але перш ніж він вибрався, пройшло дуже багато часу. Чвіпса ніде не було видно.
    Вулиця, по якій йшов Олег в його пошуках, була пустельною. Незабаром містечко закінчилось, і він помітив неподалік блакитну масу океану.
    Інопланетянин сидів на камені біля краю води і не відриваючись дивився вдалину. Спокійна, без єдиного коливання поверхня океану, простягалася перед ним. На сході піднімався один з трьох місяців Ковчега, жовтий і найбільший з усіх. Він простягав по океанській гладіні широку місячну доріжку, яка одним кінцем дотягувалася до ніг Чвіпса, а іншим губилась далеко за небосхилом, ніби йдучи в інший світ.
    Олег ледь чутно присів поруч з Чвіпсом.
    Кілька миттєвостей обидва мовчали, потім Олег вимовив:
    - Вихід є!
    - Виходу немає, Олег, - гірко відповів інопланетянин.
    Олег здивовано мовчав.
    - П’ятдесят тисяч років тому я був на Землі. - Чвіпс говорив, ледве стримуючи, здавалося, сльози. - Я бачив її в пору народження  вашої раси, Олег. Ми, резонці, вже давно спостерігали за вами і знали, що незабаром ваші полохливі предки, що ховаються в деревах, підкорять увесь Всесвіт.
    Секунду Чвіпс коливався, але потім запитав:
    - Ти був на Сіріусі, Олег?
    - Там немає населених планет, Чвіпс. За нашими відомостями, кілька десятків тисяч років тому якась глобальна космічна катастрофа знищила одну з планет системи Сіріуса.
    Лице Чвіпса спотворилося від болю.
    - Це був Резон, - прошепотів він.
    Олег був вражений.
    - Тепер ти розумієш? - Чвіпс швидко опанував себе. - Для мене виходу немає. Також, як і для більшості жителів Ковчега. Планети, з яких вони прилетіли, вже давно мертві, так, як і Резон. Такий закон Всесвіту, ніщо не вічне. Рано чи пізно кожна раса зникне. Але безперервний ланцюг життя будуть продовжувати інші раси. І зараз настала ваша черга, земляни. А ми, всі, хто тут, на Ковчезі, зібралися, залишимося в минулому. Лише деякі, які прилетіли за це останнє тисячоліття, можливо захочуть повернутися додому. Та й лантанці напевно полетять до себе. Вони теж молода раса. Вони будуть вашими сусідами в космосі, Олег. А я, Тирон, Клауд і інші, ми залишимося тут! Тут наш дім і цього ніщо не змінить!
    Різноманітні морські птахи з криками проносилися над ними, пікірували до поверхні води, полюючи на рибок. Чвіпс задумливо мовчав, заспокоївшись.
    - Яким простим все-таки виявилося рішення, - нарешті вимовив він, - приголомшливо простим. Ми, ковчегці, володіємо такими знаннями, які недоступні нікому у всьому Всесвіті. Але не змогли додуматися до такої простої відповіді. Хоча, все правильно! Переважна більшість нашого населення настільки давно освоїли космічний простір, що й не пам'ятають, з чого все починалося, вважаючи РЕДОКС-двигун єдино можливим варіантом міжзоряних подорожей, вірніше, єдино логічним. Навіть лантанці, наймолодші з усіх наших рас, десять тисяч років тому вийшли в космос, але теж не подумали про реактивну тягу. Ха-ха! Двигун на хімічному паливі. Так просто!
    Метаморфоза настрою Чвіпса порадувала Олега, хоча чи можна що передбачити в поведінці істоти, яка прожила п’ятдесят  тисяч років і багато чого дізналася за своє життя.
    - Так! Таке могли придумати тільки ви - земляни, які за сто років здолали шлях від електроенергії до РЕДОКС-генератора. Тоді як навіть ми, жителі Резону, витратили на це тисячі років.
    Чвіпс встав і подав руку Олегу.
    - Ну що ж, пішли! Через кілька годин буде готова твоя «Лада». Ми підладнаємо до неї реактивний двигун, думаю лантанці нам допоможуть, а іншим знати про це поки не потрібно. Скористаємося антигравітаційною шахтою. Туди вже давно ніхто не навідується, так що ніхто нам не завадить.
    Олег мовчки кивав головою. Нарешті, коли резонець на секунду змовк, переводячи дихання, він запитав:
    - Чвіпс, я полечу! Але я знаю про Ковчег! І всі дізнаються! Я повернуся!
    - Так! - Чвіпс посміхнувся, - Наближаються зміни. І саме цього я боюся. Ми всі боїмося.
    - Але що ж робити?
    Чвіпс вказав поглядом в сторону невидимої звідси антигравітаційної шахти.
    - Я буду чекати тебе там кожен місяць. Всі знання Ковчега до твоїх послуг, брате по нещастю. І, будь ласка, привези мені голографічну листівку Сіріуса, добре?

  Час прийому: 10:37 23.03.2021