 |
|
| |
12:11 08.06.2024
Пополнен список книг библиотеки REAL SCIENCE FICTION
20:23 19.05.2023
Сегодня (19.05) в 23.59 заканчивается приём работ на Арену. Не забывайте: чтобы увидеть обсуждение (и рассказы), нужно залогиниться.
|
|
|
|
|
|
***
Форті достатньо наблизився до планети, щоб зрозуміти: перед ним — справжнісінька нова Земля. Ідеально! Бірюзово-ніжний серпанок губився у темній блакиті глибин. Контури барвистих материків проглядали з-під мережива перистих хмар. Затишна планета… З’явилося бажання якнайшвидше наблизитись, пірнути у цю предвічну чистоту попри всі острахи, заборони та інструкції.
— Веретено, зв’язок!
— Тридцять вісім-десять, на зв’язку, — приємний голос аж надто офіційної дівчинки. — Ну що там, Фортунате?
— Вона прекрасна. Я називаю її Фортуною, бо це й справді удача, знайти таку перлину. Вона ще гарніша, ніж ми сподівалися.
Співрозмовниця чарівливо засміялася.
— Така ж прекрасна як ти, Аню, коли радієш.
— Економ ресурс, Форті. Перекидатимемось жартами, коли будеш на орбіті. До зв’язку!
От так вона завжди… Він вже як місяць у розвідці, хоч би добре слово сказала. Фортунат позирнув на планету крізь свій медово-карамельного відтінку родинний талісман – бурштин розміром з невелику сливу, всередині якого була ув’язнена доісторична комаха. Ну нічого, він щасливчик, і рішуче налаштований те довести!
Юнак почаклував над панеллю фудера і синтезував парочку ароматних персиків для легкого підвечірку. «Ніжних, як дівочі щічки,» — він мрійливо усміхнувся. Вже бачив себе героєм, що ощасливив усіх новою батьківщиною, а Аня, яка так старанно намагалася бути холодною і незворушною, дарувала йому свою прихильність та любов.
Потрібно було розрахувати віраж, який дозволив би вийти на орбітальний оптимум. Планета не мала жодних супутників — це, звісно, полегшувало справу. Нахил осі відносно екліптики заледве вполовину досягав земного. Умовна північ ховалася під незначною сніговою шапкою. Форті пробігся пальцями по символах на панелі управління, деякий час спостерігаючи за зміною цифр, графіків та діаграм, дочекався остаточних результатів. Отже, завтра у цей час він кружлятиме навколо їхньої потенційної домівки, напнувши вітрила фотогальванічних панелей назустріч сонячному вітру. Попереду тиждень спостережень, байдикування і вільного дрейфу.
***
Складнощі почалися одразу ж. Виявилося, що планета якраз проходить крізь метеоритний потік — залишки сліду однієї з численних комет, що курсують просторами сектору. Вкрай небажано для розгортання активної підзарядки. Кружляючи навколо Нової Землі, як подумки охрестив планету Форті, він вирішив не чекати сприятливих умов та запустив пробний зонд… і втратив його на перших же хвилинах занурення в атмосферу, не отримавши натомість жодних даних для аналізу. Усе відбулося настільки швидко, що юнак навіть отямитись не встиг. Зрозумів лише одне: метеорити тут ні до чого.
Ризикувати ще одним із трьох зондів не хотілося. За прогнозами системи, впродовж найближчих діб планета має вийти з потоку — можна буде спокійно підзарядитися і почати дослідження. Наразі залишилося придумати, як саме.
Отож, Форті кружляв на орбіті і милувався краєвидами, подекуди спостерігаючи незрозумілу річ: метеорити, що потрапляли в атмосферу, не згоряли, а створювали певне збурення навколо себе — немовби розповзаючись брудною плямою — і зникали без сліду. Це давало підстави для припущень, що атмосфера може виявитися неочікувано агресивним середовищем, геть не таким, на яке він сподівався. Кожна нова спроба просканувати її з орбіти примушувала прилади підвисати і сходити з ґлузду. Вчергове проглянувши суперечливі результати, які не відповідали жодним із отриманих раніше, Форті у відчаї кинув цю марну справу.
Довелося економити енергію, тому для банальної фізичної роботи він створив геноморфа, який мав зачатки мізків, — такого собі сміттяра-прибиральника-вантажника, — а із залишків узявся майструвати квазіживих монстриків-петкі. Що ж іще робити, як не розважатися генетичними пазлами? Суть їх полягала в тому, що у кожній геноморф-заготовці було передбачено набагато більше ознак, аніж використовувалося насправді, а із лишками можна й побавитися, комбінуючи їх випадковим чином. Якщо ж петкі виходив досить симпатичним, він мав шанс стати таким собі домашнім улюбленцем для господаря. Дрібні потвори плуталися під ногами, а коли вичерпували власний ресурс, завмирали по кутках, перетворюючись у поживу для геноморфа або для іншого петкі — якщо той встигав раніше. Один нахабний черевомізкий семилап навіть узявся полювати — мабуть, йому дістались ознаки пса-щуролова. Форті аж хотів його ізолювати — а раптом той і його сприйме за харч? — але потім пошкодував. Хоч яка жива тварюка поряд, хай навіть квазі-, є з ким побалакати. Взявся приручати.
І це йому вдалось. Вочевидь, петкі отримав у спадок ще й собачу відданість. Тепер плентався за ним корабельними відсіками, чистив простір від рештків собі подібних.
Згаявши кілька діб на орбіті, Форті дочекався розрідження метеоритного потоку. Ще кілька діб пішло на підзарядку. Варто було починати дослідження, бо ж далі відкладати нікуди. Чарівлива дівчинка Аня, суплячи короткі брівки, офіційним голосом вимагала результатів — хоча б на рівні припущень. І юнак у відчаї безглуздо пожертвував ще одним зондом, спостерігаючи незрозумілу брудну пляму на тлі планети.
І що тут прозвітуєш, коли бачиш одне, отримуєш інше — вірніш, отримуєш ніц! — а прилади фіксують узагалі щось таке, що не піддається аналізу системи?
«Ще й та клята потвора навчилася мімікрувати,» — зауважив подумки, заледве не розчавивши петкі у кріслі пілота. Семилап хляпнувся об підлогу і, вдаючи із себе ледь живого, подибав геть.
***
— Як справи, Фортунате? — Замість Ані в просторі виникло грубе обличчя Златана.
Форті чомусь був не надто приязним до нього, хоча особливих причин не мав. Просто якась ірраціональна антипатія, спротив — надто людський і глибокий, щоб шукати пояснень. Хотілося триматися від нього подалі, захиститися, відмежуватися, не мати нічого спільного. Вони рідко перетинались — Златана, зважаючи на вік, берегли як цінного спеціаліста. «Vereternity 38-10» поступово переходив із режиму сну в режим очікування, якщо вже навіть цього кострубатого довбня вивели із анабіозу.
— Та… — невизначено махнув у відповідь. — Нічим хвалитися. Спостереження не дають результату, чим більше даних, тим глибші протиріччя. Суцільна неузгодженість. Таке відчуття… маячня, звісно… що планета вислизає, не підпускає до себе.
— Хм… Але ж ти маєш хоча б якусь статистику? Аналіз атмосфери, загальні характеристики клімату? Що ж ти за недолуге таке… — і обірвав.
— Виключно на основі візуальних спостережень. Можу кинути вам запис відео, ви знатимете не менше мене. Але й не більше, — і зірвався, не втримавшись. — Як ви не розумієте, я на порожньому місці два зонда втратив! Розчинились, як сіль у воді.
— Отже, агресивна атмосфера?
— Недостатньо інформації. При входженні будь-якого об’єкту — тут чимало метеоритів падало — спостерігається незрозуміле атмосферне явище. Втім, я кружляю досить близько до верхніх шарів, щоб вдосталь намилуватися чудесними пейзажами втіленого раю.
Раптово човник хитнуло, і зв’язок увірвався. Система сигналізувала про значні пошкодження фотогальванічних блоків, розбаланс і втрату траєкторії. Розгерметизації не було, проте човника неабияк розкручувало. Форті увімкнув зовнішній огляд і похолов: масивну світлочутливу панель лівого борту, ледь не п’яту частину станції, відбило величезною космічною каменюкою.
Що це, залишки метеоритного потоку? І чому зі сторони планети?
Як прилади могли пропустити таке взагалі?
Десь позаду громіздка дошка панелі ковзала вниз, занурюючись в атмосферу все глибше і глибше. Навколо неї безформно розповзалася і темнішала брудна пляма.
***
Кілька важких годин пішло на те, щоб вирівнятись. Довелося пожертвувати можливістю підзарядки по максимуму і оптимізувати панель, протилежну до втраченої. Конструкція блок-кріплень таке передбачала, проте потенціал та функціональність від цього значно втратили. Збалансувавшись на орбіті, Форті налагодив зв’язок із «Веретеном».
— Я втратив одну зі світлочутливих панелей, — доповів юнак. Обличчя далекої дівчинки Ані спохмурніло.
— Невтішні новини, Форті.
— Дякую, Капітане Очевидько.
— Я не про те. Щойно спілкувалися з Логаном. Найближча до сонця планета нам не підійде, надто багато ресурсу потрібно на терраформування. Уся надія на тебе.
Гонор приємно залоскотало від власної винятковості. Втім, він це зразу знав. Надто близько до світила, навіть якщо планета знаходиться в зоні рідкої води. Але перевірити було незле.
— Він летить тобі на допомогу. Чекай.
— Добре, Аню. Знай, я приборкаю цю планету для тебе, — Форті звабливо посміхнувся.
— До зв’язку, — не змигнувши оком перервала його залицяння дівчина.
Фортунат витягнувся в кріслі і замріяно закинув руки за голову. Перед очима, немов живі, замиготіли пафосні картинки важкого приземлення. Ось він долає шар тендітних хмаринок, пробивається майже наосліп крізь брудну каламуть атмосфери, садить капсулу в казково зеленій квітучій долині і…
П’янке видиво розвіялося від голосного плямкання. Черевомізкий семилап вполював достойного суперника — дещо гідроподібне, мабуть, втричі більше за нього самого. Треба ж таке… І як йому це вдалося? Оте здоровило досить жваво рухалось і гарно харчувалося, якщо спромоглося досягти таких розмірів.
— Та стій ти, дурню! Хай вже почне розпадатися, тоді й поласуєш! — і пожбурив у нього персиковою кісточкою. Семилап впіймав її на льоту, та зразу ж виплюнув — навіть якось гидливо-ображено — і миттю упав та прикинувся мертвим.
Раптом почувся сигнал тривоги: бортові прилади запеленгували незрозумілий об’єкт, що летів від планети у його напрямку. Втім, Фортунат придивився і з подивом визначив, що це була його ж фотогальванічна панель! Але в якому стані… Здавалося, що її прожували чи дуже добре понадкушували. Юнак оцінив шанси зловити її на підйомі, і вирішив, що це надто ризиковано. Втім, хімічний аналіз міг би дати хоч якийсь ґрунт для висновків. Фортунат зважив можливості маніпуляторів, траєкторію й швидкість. Підкоректував рух човника, щоб убезпечити себе від прямого зіткнення. Понівечене масивне одоробло, яке донедавна було значною частиною його корабля, виписувало дивний маршрут геть від планети, що абсолютно не піддавався логіці, поступово розкручуючись навколо своєї осі. Траєкторія, попри всю нереальність, була прорахована ідеально. Автопілот пішов на захват: перший, другий, третій… У панелі не було жодного шансу вислизнути із цих сталевих лап. Проте човник, як і при її втраті, знову неслабко хитнуло. Але вистачило кількох хвилин, аби збалансувати рух на орбіті.
Фортунат мав бажання отримати дані власноруч, а тому одягнув скафандра і попрямував назовні за зразками. Панель побувала в атмосфері цієї на перший погляд ідеальної планети земного типу, тож можна було сподіватися хоча б на хімічний аналіз. Але, взагалі, це було дивно, що планета якимсь незрозумілим чином виштовхала панель за межі своєї атмосфери. Як таке могло статися? Можливо, там існує якась техногенна цивілізація, що примудряється захищати її від космічних стресів? Але як її проґавили? Це ж повний нонсенс!
Принаймні, добре, що ситуація із аварією прояснилася — тепер зрозуміло, звідки узявся той клятий метеорит.
***
— Привіт, друже! — перед Форті виникло вилицювате обличчя Логана на якому сяяла білозуба посмішка і блакитні, іронічно примружені очі. Він був на добрий десяток років старшим, проте через цю постійну життєрадісність здавався Форті однолітком.
— І ти здоров будь. Що ж тебе так тішить? Наскільки я в курсі, радіти нічому, твою експедицію згорнули.
— Та так, але я чомусь впевнений, що то тимчасово. Згадаєш мої слова, ми туди ще повернемося, — і знову широко посміхнувся. — А поки прямую до тебе, на підсилення, так би мовити. Кажуть, у тебе там невеличка аварія?
Форті хмикнув.
— Ага, зовсім мізерна. П’ята частина човника, одна зі світлочутливих панелей. Геть нема про що турбуватися, — він перехопив глузливий тон співрозмовника, — так що надто не поспішай.
— За добу-півтори зістикуємся, і все буде добре! Ніде від нас твоя планета не дінеться, із цих затятих рук іще ніхто не виривався, — і він стиснув кулак перед самим обличчям, що мало б означати крайній ступінь рішучості, проте Фортуната це чомусь розвеселило.
— Авжеж. Чекаю. На зв’язку, — і він дав відбій.
Самовпевнена пика Логана примушувала його нервувати. Хотілося придумати і зробити щось таке, що вже точно принесе хоч якийсь притомний і об’єктивно вагомий результат. Тим більше, що аналіз упійманої раніше панелі не дав жодним чином нічого. Складалося враження, що при зануренні вона була огорнута якоюсь субстанцією, яка безслідно зникла, варто було вийти за межі атмосфери. Не планета, а міраж якийсь… голограма…
Форті лежав у кріслі пілота і милувався бездоганною красою Фортуни, раз-по-раз підкидаючи камінець бурштину. Ця медитативна ритмічність дозволила йому заспокоїтись та міркувати виважено. В резерві залишився тільки один зонд. І одномісна капсула, звісно, але це поки не на часі. Пожертвувати ще й ним? Розрахувати хоча б приблизну траєкторію, аби потім зловити його на виході? Можливо, в такому разі вдасться отримати хоч якісь зразки? Зрештою, треба робити хоч щось — і Форті попрямував до відсіку, де зберігався останній зонд на його човнику. Петкі вже звично пошкандибав за ним.
— Отже, що ми тут маємо, мій черевомізкий семилапий друже? А маємо ми повну втрату дистанційного керування зондом вже на початковому етапі входу в атмосферу. Значить, варто відмовитися від нього взагалі, — Форті зазирнув у порожнину зонда, куди часом завантажували допоміжні прилади і блоки, підключився до системи і заходився перепрограмовувати її на повну автономність.
— А ще непогано було б модифікувати одну з бічних чарунок. Лишити її відкритою при вильоті, але яка б закрилася при контакті з атмосферою. Як мишоловка, — згадав Форті. — Що б це не означало.
Коли зонд був готовий до запуску, він вирішив не відкладати задумане, бо знав, що сумніви здатні примусити відмовитись від запланованого.
***
За добу прибув Логан. Вони зістикували човники, утворивши невеличку орбітальну станцію. Це допомогло Форті вирішити проблему браку енергетичних ресурсів.
— Щось ти тут геть підупав духом, Форті, — із незмінно широкою усмішкою констатував прибулий. Його оптимізм захоплював і почасти дратував Фортуната, бо ж кому-кому, а Логану радіти вже точно не було з чого. Та диви ж ти, регоче.
— Незрозуміле бентежить, — стенувши плечима, відповів той, і взявся сухо, мов на доповіді, описувати ситуацію. Зловтішно спостерігав, як із кожною хвилиною веселе обличчя Логана видовжувалося і похмурніло. Та звісно ж, цей життєрадісний герой, цей фонтан оптимізму аж ніяк не думав стикнутися з чимсь аж настільки незбагненним.
— Ось, в загальних рисах, і вся картина. І я навіть не знаю, що з тим усім робити, — підсумував Форті. — Маєш якісь ідеї?
Логан розгублено стенув плечима і уп’явся поглядом у прекрасну серпанкову блакить, що огортала планету. І мов на підтвердження слів його колеги, атмосфера поглинула запізнілий метеорит, набубнявівши у місці падіння безформною плямою.
— Єдине, що мені спало на думку, запустити ще один зонд, відключивши зовнішнє керування, — підсумував Фортунат. — За моїми розрахунками, атмосфера невдовзі витисне його, тому варто подбати про те, аби його упіймати. Тож чергуватимемо по кілька годин, аби не проґавити.
Логан погодився, більше йому нічого не лишалось. Зрештою, досвід, хоч і не надто продуктивний, був на боці Фортуната.
— Добре. Давай я почну, мені все одно поки не заснути.
— Гаразд.
Уже на виході він почув, як Логан зв’язався з «Веретеном», аби у своїй звичній іронічній манері доповісти про суть справ. Фортунат мимохіть затримався і почув, як заливається сміхом чарівлива дівчинка Аня. Свідомість неприємно штрикнуло нове для нього почуття.
***
Логан уважно вивчав журнал спостережень Форті, раз-по-раз поглядаючи на неймовірної краси планету. В голові громадилися найфантастичніші припущення, проте він поки що не мав анінайменшого уявлення, яким чином перевірити їх на практиці. Не планета, а примара якась! Залишається єдине… А втім, ні. Це можна відкласти на крайній випадок. Логан зауважив об’єкт, який виринув із атмосфери.
— Форті, ти спиш, ні?
— Слухаю, — пролунав заспаний голос напарника.
— Здається, вона таки вичавила твій останній зонд!
Пауза. Певно, сподівався, що це буде не так швидко.
— Логане, треба його впіймати, як би там не було. Біжу до тебе!
— Не поспішай, друже. Все під контролем. Я піймаю його, ти все добре розрахував.
Коли Фортунат зайшов до кают-компанії, Логан все ще чаклував над панеллю управління. У просторі миготіли цифри і креслення, частково перекриваючи краєвид планети. Проте зонд чітко виділявся на її фоні, і було зрозуміло навіть без додаткових розрахунків, що він летить точнісінько у їхній бік. Логан знав свою справу, він ледь підкоректував траєкторію їхніх об’єднаних човників, аби впіймати зонд.
— Зважай, що ми зараз більш габаритні, ніж поодинці.
— Звісно, — і Логан узявся працювати маніпуляторами, бо зонд наблизився ледь не впритул. Фортунат відмітив, наскільки чітко і вправно діяв його колега. Чомусь раніше він сприймав його як не надто кваліфікованого спеца і поверхову людину. І це відчуття надмірної ідеальності, вірніш, власної недолугості у порівнянні з ним, теж дратувало.
Зонд помістили у вантажний відсік, проте результат його обстеження виявився не продуктивнішим, ніж обстеження фотогальванічної панелі. Та коли Фортунат відкрив його черево, аби зробити бекап, звідти випав ледь живий петкі і, ледве перебираючи кінцівками, взявся тікати.
— Ах ти клята тварюко! Я ж-то думаю, де ти подівся, а он воно що… — і він з легкістю піймав не надто спритного зараз семилапа.
— Логане, у нас тут мимовільний піддослідний з’явився! — заявив Форті, демонструючи тому клітку з петкі. Істота стиснулася в кутку і намагалася прикинутися мертвою. Правда, їсти не відмовилася.
— Отже, жити буде! — зі звичним оптимізмом підсумував Логан. — Тягни його у медичний відсік, влаштуймо йому там ізоляцію.
Форті йшов і шкодував про те, що цей несподіваний експеримент не був підготовлений, як слід. Що цей недолугий монстрик не вивчений і не описаний, як годиться — генетичний пазл, складений випадковим чином, та й годі. Лишалося, хіба що, викласти у звіті власні спостереження за його поведінкою. Треба подумати, як до цього правильно підійти. Але найголовніше, що Форті ніяк не вдавалося викинути з голови, було те, що петкі таки вижив. Вижив! І якби він міг, здатен був розповісти, то… Усвідомлення такої близької розгадки захоплювало. А що, якби він наважився, попри заборони і протоколи, самовільно зануритись? Петкі ж вижив? Ну хай наляканий та дезорієнтований, але ж живий!
А в уяві уже малювалися картини героїчного приземлення, розвідки боєм, прориву, який нарешті кине до ніг колоністів цю незрозумілу планету. Ну, хай навіть не приземлення, а візуального рекогносцирування, якщо вона таки вичавить його капсулу так само, як зробила це із іншими об’єктами до того. І чим довше Форті обмірковував свою авантюру, тим більш заманливою вона здавалася, аби її втілити.
— Логане, тобі слід трохи перепочити, тепер моя черга, спостерігатиму.
— Добре, та я поки що навряд чи засну. Попрацюю-но я у медичному відсіку, може, мені вдасться хоч якось розговорити, так би мовити, нашого піддослідного. А взагалі, вже одне те, що він живий, не дає мені спокою… а що, як… — та продовжувати не став.
Проте Форті припустив, — і небезпідставно, знаючи його затятість, — що Логану на думку спало те ж зухвале рішення, яке він обмірковував сам. Ні, він таки буде, повинен бути першим! Кілька хвилин він замріяно милувався своєю ідеальною планетою, спостерігав ніжні напівтони блакитних океанів та мереживо хмар, відтінки зеленавих материків та жовтих піщаних берегових ліній, а тоді зібрався з духом і рішуче увімкнув запис, попередньо налаштувавши відтермінування демонстрації.
— Привіт. Якщо ви дивитеся це відео, я з певних причин не зміг його зупинити, а, отже, не можу відповісти на всі ваші питання, які мене також бентежили. І саме тому я наважився…
***
Логан прокинувся від системного повідомлення — в кабіні пілота була потреба в його присутності.
— Форті, що там в тебе? — запитав він, але відповіді не отримав.
Дивно. Можливо, проблеми зв’язку? Логан одягнувся нашвидку і пішов шукати колегу. Ні в медичному відсіку, ні в кают-компанії того не було. До того ж, із прикрістю зауважив, що петкі не подавав ознак життя.
— Що за чортівня… — збентежено пробурмотів Логан. Вираз подиву загасив у зародку таку вже звичну посмішку, обличчя посерйознішало і немов скам’яніло. Він узявся переглядати останні логи і виявив, що Форті, цей самовпевнений недолугий юнак, попри інструкції та здоровий глузд наважився сісти в капсулу і полетіти… Зрозуміло, розраховує добути хоча б якісь дані.
— Яке ж безвідповідальне хлопчисько, хай тебе де! — Логан до болю стиснув кулаки від власного безсилля. Спробував зв’язатися з капсулою, але у відповідь почув тільки зловісну тишу. Лишилося чекати і сподіватися, що планета вичавить зі своєї атмосфери капсулу, як і зонди. А ще — запросити підтримки.
— Веретено, зв’язок!
У повітрі виринуло обличчя дівчини, яку завжди було так легко розсмішити. Проте зараз йому було не до веселощів.
— Мені чимшвидше необхідне підкріплення. У нас тут НП. Але на докладний звіт немає часу.
Дівчина зникла, натомість з’явилося похмуре обличчя Златана.
— Доповідай.
— Форті самовільно вдався до ризикованого експерименту. Він наважився на особисту розвідку. Зв’язку із ним немає.
***
Капсулу вичавило на третю добу. На той час Логан і ще декілька з команди підсилення уже встигли прослухати записане перед вильотом відео, але ніяких емоцій, крім жалю і безглуздо загубленого життя воно не викликало. Втім, Форті формально все ще був живий, за ним цілодобово спостерігали і намагалися віднайти хоча б якусь усвідомлену активність. Але поки що не отримали жодних втішних результатів. Логан небезпідставно вважав, що його чекає доля семилапого петкі. Та йому не було коли думати про свого зухвалого колегу — Златан вирішив залишити біля Фортуни спостерігачів і відновити експедицію до тієї планети, яку Логан досліджував раніше, тож не лишалося нічого іншого, як повернутися до своїх обов’язків. А Форті… А що Форті? Він спробував і програв. Скрізь і завжди, де є таємниці, будуть і зухвальці, які намагатимуться їх розгадати у такий ризикований спосіб. А отже, будуть і жертви.
Епілог
Форті лежав на ніжній зеленій травичці, споглядаючи зорі. Спати не було потреби, та й бажання теж: сни приносили чудернацькі спогади і не надто приємні відчуття. Особливо один, у якому ввижалося, як він раз-по-раз розсипається на атоми, перемелений густим брудно-коричневим роєм, розчиняється і зникає без сліду.
А зорі бриніли, бентежили примарними маячками і часом теж з’являлися уві сні — ніби він плинув крізь цю космічну пустку, неприкаяний, відірваний від рідного пуп’янка, наче стигла насінина. Періодично небом пролітав яскравий вогник, і в пам’яті зринали уривки якогось, немов чужого, життя. Але з часом вони складалися у досить цілісні потоки і неабияк його дивували: назви не зовсім зрозумілих штук і процесів, уміння керувати станцією, яка кружляє навколо планети, а згодом й інші люди. В такі моменти він почувався якимсь несправжнім, неживим, проєкцією самого себе.
Та й себе він усвідомив не зразу. Блукаючи планетою і дивуючись різноманіттю життєвих форм і видів, які тут співіснували, він зустрів геть дивне і нелогічне створіння. Воно лащилось, ніби пес (пес? що то за воно — пес? а, так, пам’ятаю…), і не відходило від нього ні на крок. А потім він згадав, що те семилапе одоробло — то ж його креатура! І тут таки сплило в пам’яті його власне ім’я — Фортунат.
За кілька діб пригадався смак створеного в спеціальному агрегаті плоду — і Форті усвідомив, що він не відчуває необхідності в їжі, питві, інших фізіологічних потребах. Ба, більше: він прислухався до себе, чи він думає, говорить дихає? І це ще більш загострювало почуття нереальності усього, що тут відбувається.
Він блукав планетою без цілі й напрямку в компанії свого семилапого супутника, час від часу просто зупиняючись полежати і помилуватися прекрасними краєвидами. Бувало, що провалювався у марення — чи то сни, чи то спогади, чи то просто чудернацькі витвори уяви збуреної свідомості. Згадував знайомі обличчя, сміх далекої дівчинки Ані, до чиїх ніг він обіцяв кинути приборкану Фортуну, іронічного Логана, жорсткого та насупленого Златана, що ледь не згинався під вагою великої відповідальності.
Він відчував, що вони все ще на орбіті. Хотів вірити, що оцей блукаючий вогник у пітьмі — це їхня станція, котра не полишає спроб дістатися у цей дивний світ, такий прекрасний і такий незрозумілий. І дико бажав дати про себе знати. Бо ж він уже тут, він уже знає, хоч і без розуміння механізмів, що смерті тут нема. Проте, залишається загадкою, чи життя, наявне тут, можна вважати існуючим?
|
|
|
|
Время приёма: 18:09 17.01.2021
|
|
| |
|
Рассказ открыт для комментариев