 |
|
| |
12:11 08.06.2024
Пополнен список книг библиотеки REAL SCIENCE FICTION
20:23 19.05.2023
Сегодня (19.05) в 23.59 заканчивается приём работ на Арену. Не забывайте: чтобы увидеть обсуждение (и рассказы), нужно залогиниться.
|
|
|
|
|
|
***
Кругом панувала радість та святковий настрій. Звучала нав'язлива впізнавана мелодія, а запах цукрової вати, що плавилась під палючим сонцем, забивав ніздрі. А ще блискітки. І повітряні кульки. Вони були повсюди. Обплітали арку при вході на територію мандрівного цирку, у клоуна, що привітно махав рукою всім перехожим, біля лотка з сувенірами, виривались з рук дітлахів і здіймались в небо. Здавалось, щастя літало в повітрі разом з ними.
Та одна сім'я зовсім не вписувалась в це радісне середовище. Посеред радісного гомону з вуст подружжя зривалась лайка та звинувачення. Поруч крутились двійко таких же невдоволених дітлахів.
– Мамо! – почала нити дівчинка років дев'яти, – Він знову назвав мене конячкою!
Дівчинка вказала на брата, що стояв поруч. Він був не набагато старшим за неї. Зовсім хлопчисько!
Жінка докірливо глянула на сина, жестом руки перериваючи промову чоловіка про те, наскільки безглуздою був намір сюди податись.
– Марку, я ж просила! Не обзивай сестру!
– Ну мам! Але ж вона справді скаче як конячка.
Він дивився на батьків, вдаючи ангелочка, тільки єхидна посмішка та бісенятка в очах видавали його.
– Я не конячка! Я Катя! – ображено відповідала мала.
– Конячка, конячка! – продовжував брат. – Он і клоун головою махає! Гляди і забере тебе з собою. Будеш бігати в манежі та стрибати через перепони! Ото буде шоу!
Клоун справді підійшов ближче. Схилив голову на бік, розглядаючи дітей, наче цікавий екземпляр.
Катя поглянула на білу затоновану шкіру, яскравий макіяж навколо очей та яскраву перуку. Уявила як він чіпляє на неї повідець та водить по манежі на потіху всім. Брат добився свого. Її маленький ротик скривився, видаючи схлипи, а з очей покотились сльози розміром з горох.
Клоун ступив ще крок. Придивлявся до дівчинки, та за яскравим гримом було не розібрати виразу обличчя.
– Я ж говорив тобі, що це погана ідея! – знову нагадав про себе чоловік. – Діти не вміють вести себе на людях. Тобі слід було б більше часу приділяти їхньому вихованню, а не сидіти постійно в телефоні!
Жінка обійняла доньку, щоб приховати власні сльози. Тремтячим голосом відповіла:
– Я сподівалась хоч один день провести без суперечок. Невже це так важко? Один єдиний день провести як нормальна щаслива сім'я! Заради дітей! Але ж ні! Тобі постійно щось не подобається!
Чоловік замовк. Оглянувся, намагаючись увібрати в себе навколишню атмосферу безтурботності. Ще один клоун за прилавком з сувенірами поманив його до себе. Чоловік роздратовано поглянув на те як дружина намагається втихомирити дітей та пішов за покликом. Перемовився про щось із продавцем і незабаром повернувся з м'якою іграшкою у вигляді сірого коника.
– Ось, тримай, крихітко, – присів навпочіпки біля доньки. – Бачиш? Конячки дуже милі та гарні. І стрибають вони краще всіх на світі! Тож це зовсім не образа, зрозуміла?
Дівча кивнуло та простягло маленькі ручки за іграшкою.
– Дякую, тату! Але можна я її подарую Марку? Щоб він також знав як виглядає конячка! Вона ж зовсім на мене не схожа!
Вона простягнула іграшку братові, а батьки розсміялись з його спантеличеного вигляду. Марк не витримав і засміявся також.
– Гаразд, ходімо дивитись шоу! – сказала матір, коли сіра хмара над сім'єю нарешті розсіялась.
Діти, наче то не вони хвилину назад сварились, побігли вперед до великого червоно-білого шатра, де мала проходити вистава. Батьки повільно пішли за ними, взявшись за руки.
Клоун за прилавком сувенірного магазинчика спостерігав як на сім'ю подіяла атмосфера цирку. Біле обличчя розтягнулась в усмішці. Та ніхто не дивився в цей час на того клоуна, що роздавав кульки. Кутики його яскраво-червоних губ опустились, виражаючи невдоволення.
***
Музика оглушала. Динаміки колонок хрипіли та інколи видавали якийсь пронизливий звук, проте юрба, що розсілась навколо манежу на це не зважала. Видовище захопило їх повністю.
– Дивись, дивись! – вигукнула Катя, смикаючи маму за плече.
На манежі еквілібрист небезпечно балансував на вежі з десяти рухомих деталей. Підморгнув глядачам, зробив сальто на місці, а помічник в цей час підклав ще один циліндр. Еквілібрист приземлився на вежу вже з одинадцяти деталей. Вдав, що падає і публіка стривожено ахнула, коли ж вирівнявся та втримав рівновагу, загуділа оплесками.
Повітряні акробати виступали також неймовірно. Від їхніх трюків на висоті глядачам паморочилось в голові. Вони літали в повітрі як птахи, даруючи іншим таку ж легкість.
В перервах між професійними номерами публіку розважали клоуни. Проте, їхні виступи не можна було назвати проміжними. Неможливо було не посміхатись з їхніх жартів. Вони брали дітей прямо з глядацького залу і взаємодіяли з ними так, наче репетирували номер разом. Виходило природно і реакція дітей була кожного разу різною, але клоуни якимось дивним чином чи то передбачали її, чи то вміло підлаштовувались.
Коли оголосили, що знову потрібні добровольці, Катя з Марком ледь до стелі руками не дістали, так високо пнулись вгору, щоб їх помітили. Їхні старання не були марними. Клоун, що доброзичливо посміхався, запросив їх на манеж, роздавши кульки. Зовсім несподівано вони луснули просто в руках дітей, подарувавши їм миттєвий переляк, а потім несподіваний сміх, коли з ошмаття гуми в повітря злетіли білосніжні голуби.
Марку дали два кільця, з'єднані між собою, та попрохали їх роз'єднати. Хлопець смикав метал в різні сторони, однак так і не зміг з цим нічого зробити. Яким же обуреним почувався, коли кільця дали сестрі, а вона легко, за першим разом виконала завдання. Публіка заулюлюкала, а мала пронира навіть язика йому показала!
Та вже в наступному фокусі він отримав свою нагороду. Йому довірили надзвичайно серйозну справу – дістати кролика з капелюха. Це було не так просто, як здавалось на перший погляд, бо кожного разу як він смикав за вуха, що стирчали з чорного циліндра, в руках опинялось щось зовсім інше: шовкова сукня, про яку, як він знав, мріяла матір, нова модель телефону, яку постійно розглядав у вітринах батько, і навіть диск з новою комп'ютерною грою, яку він так хотів. Кролик піддався за четвертою спробою і одразу ж відправився до рук Каті.
Їм показували фокуси, щоразу змушуючи переживати несподівані емоції, та коли виступ закінчився, дітлахів переповняло почуття радості. Хлопець з дівчинкою вдарили долонями об долоні клоунів та побігли до батьків. Клоуни ж купались в променях слави і, здається, навіть самі сяяти почали. Чи у всьому було винне світло софітів?
Батьки прийняли подарунки і вдячно помахали клоунам. Поки їхні чада були на манежі, вони переймались за них та вболівали, нервово стискаючи пальці. Підбадьорювали вигуками, хоч крізь шум юрби їх не було чутно. Тепер же, коли все було позаду, коли побачили наскільки добре їхні діти справились, міцно їх обіймали, передаючи усю свою гордість та любов.
***
З шатра сім'я виходила разом, бурхливо обговорюючи шоу та свою участь в ньому. Вони прямували до воріт, коли клоун з кульками помахав їм рукою, підзиваючи до себе. Вони підійшли, а клоун вказав на інше шатро, набагато менше ніж основне, але звідти також лунала музика, а вхід яскраво підсвічувався червоним.
Притискаючи до себе кролика, Катя побігла вперед.
– Стій! – вигукнула мати, бо була вже стомлена враженнями і хотіла відпочити від навколишнього шуму. – Катю, нам додому час!
– Марку, дожени її, – попросив сина батько.
Хлопець зірвався з місця та побіг за сестрою. Пройшло хвилини три, мабуть, та діти так і не повернулись. Занепокоєні батьки відправились слідом за ними. Увійшли в шатро, однак там було пусто.
***
Червоне світло було всюди. Навіть стіни, здавалось, світились червоним. Хоча, звідки в шатрі з'явились стіни, Марк зрозуміти так і не зміг. Та ще й такі дивні. Всередині них наче була розплавлена лава. Там щось рухалось і переливалось. Він вдивився у візерунки і відсахнувся. То були людські обличчя, викривлені від болю та страждань. Вони мовчки кричали!
Він пришвидшив крок і вигукнув ім'я сестри, проте відгуку не почув. Побіг вперед, минаючи змій, що з'являлись нізвідки, та відстрибуючи від скрімерів з хорор-ігри. Біг щодуж, поки не наштовхнувся на перепону, яку було просто так не подолати. Дорогу йому заступив величезний павук. Потвора нависала над ним та клацала хеліцерами, готуючись проковтнути хлопця живцем.
Марк поволі почав відступати, не зводячи погляду з істоти. Павуків він завжди боявся, а при вигляді такого монстра тіло наче задерев'яніло і слухатись перестало.
Обличчя в стінах заворушились з новою силою. Тепер вони говорили з ним. Навіть кричали: "Біжи звідси! Рятуй своє життя, невдаха".
Він розвернувся, щоб втекти, і побачив як з бокового проходу виходить клоун. Його посмішка була настільки недоречною зараз, що робилось моторошно.
– Забудь про сестру. Вона вже наша! Її страждання такі смачні! – протягнув він.
Понад усе Марку хотілось побігти назад до виходу, до батьків, але як він погляне їм в очі, якщо повернеться без сестри? Якщо страхи почали оживати, то він знав точно, що Катя зараз сидить десь в невідомому місці абсолютно одна в темноті і плаче від переляку. Вона завжди боялась загубитись. Він не міг її покинути!
Марк відійшов ще дальше назад, а тоді розігнався, навмисно впав, і як в його улюбленій комп'ютерній грі, проїхався по підлозі. Трохи не розрахував і зупинився в акурат під черевом павука. Звівся навкарачки і спішно, намагаючись не торкатись волохатих лап, поспішив вперед. Коли тінь створіння перестала його вкривати, звівся на ноги і помчав не оглядаючись.
***
Катя сиділа одна в темноті та плакала. Кликала маму з татом, навіть брата, проте ніхто не відзивався. Вбігши в шатер, вона сподівалась на ще одну захопливу пригоду, яких сьогодні було так багато. Це місце зачаровувало, змушувало повірити в диво, і хотіти більшого. Ось вона і захотіла. Натомість отримала цілу дорогу жаху з мурахами, що лазили по ній і страшних відблисків у дзеркалах. Хотіла назад до батьків, але не змогла знайти виходу. Дзеркала заповнювали все і вона вже не розбирала де реальна дорога, а де ілюзія. А ще ті клоуни, які зовні роздавали кульки, даруючи людям радість, зараз змушували її завмирати від жаху. Вони говорили, що ніхто її не врятує, що вона залишиться тут назавжди. На мить вона уявила, що це правда і очі наповнились слізьми.
Зрештою, вона опинилась тут, в темноті, але хоча б без тих жахливих дзеркал, з глибин яких намагалось вийти щось страшне. Але темнота не була порятунком. Катя чула звуки, які не могла пояснити. Фантазія за неї малювала потвор, що наступають в темряві. Дівчинка сіла під стіною і міцно стисла пухнастого кролика. Той дрібно тремтів в її руках.
Раптом вона побачила прямокутник світла. Звелась на ноги і побігла просто до нього. Світло лилось з дверей, але вона ніяк не могла роздивитись, що там. Думаючи, що втрачати нічого, дівчинка сміло увійшла всередину. Двері пристукнулися, яскраве світло згасло. Крізь невеликі круглі отвори в стінках лилось то страшне червоне світло. Катя опинилась у вузькому пеналі. Випрямивши руки, вона могла торкнутись його стінок. Раптом почувся дзвін металу. Просто перед очима дівчини пронеслось гостре блискуче лезо клинка. Катя закричала. Кролик випав з її рук і впав на підлогу.
***
Марк почув крик і чимдуж побіг вперед. Побачив як клоун пхає гострі шпаги у високий пенал, повторюючи всім відомий фокус. Тільки от розумів, що всередині замість спеціально навченої асистентки фокусника була маленька перелякана дівчинка. Там була його сестра.
Він накинувся на здорованя з кулаками. Той облишив шпаги, але й не чинив опору хлопцеві. Він посміхався і, здавалось, насолоджувався кожним новим ударом. Це злило хлопця ще більше і він колотив здорованя з новою силою, навіть не розуміючи, що не завдає йому жодної шкоди.
Марк почув сміх клоуна і припинив удари. Спочатку тихий, сміх ставав все голоснішим та голоснішим, розносився луною на цілий шатер. Хлопець закрутив головою і зрозумів, що то зовсім не луна. До них вийшли нові клоуни, які підтримали сміх свого компаньйона.
Хлопець кинувся до дверей пеналу, щоб звільнити сестру, але ті не піддавались.
– Катю, ти тут? Я зараз витягну тебе звідти! – пообіцяв він і оглянувся в пошуках чогось важкого, щоб зламати замок.
Його погляд впав на ящик з інструментами. Він взяв молоток і під сміх клоунів почав збивати замок. Від спроб хлопця регіт ставав лише гучнішим.
– Ти повинен завершити номер, – нарешті промовив один з мерзенних клоунів. – Лише тоді замок відімкнеться.
– Я можу її поранити, – ледь не заплакав від відчаю хлопець.
Клоун нахилив до хлопця голову яскраве кучеряве волосся майже торкалось його носа.
– Але ти ж хочеш цього! Я бачив як ти знущався з неї. Подумай! Не стане сестрички і вся увага батьків знову буде твоєю, – тихо прошептав він.
– Ні! – не задумуючись вигукнув Марк. – Ні так не можна!
– Чому ж? Вони знову любитимуть лише тебе. Можливо навіть один з одним припинять сваритись.
Марк уявив на мить яким було б його життя без малої пронири. Подумав, що ніхто не відвертатиме його уваги від ігор, просячи зробити всякі дурниці, як то одягнути ляльку чи з'їсти уявне печиво. Стиснув в руках шпагу, яку вручив йому клоун. Але згодом наче побачив перед собою розчаровані обличчя батьків. Тато завжди говорив йому піклуватись про малу. Він ніколи не слухав, бо козявка вічно пхала свого носа куди не слід і діставала його. Та саме зараз, коли довелось уявити, життя без неї, він не зміг. Привик до щоденної трапези уявною їжею. Та й в ляльки гратись йому теж інколи подобалось, тільки він ніколи в цьому не признається.
Марк запхав шпагу в отвір між замком і колодкою і щосили сіпнув на себе. Клинок зламався, колодка також. Він відчинив двері витяг сестру і міцно її обійняв. Біля ніг застрибав кролик.
***
– Де наші діти? – кричала жінка на клоуна біля сувенірного прилавка. – Відповідайте негайно! Я бачила як вони увійшли в шатер, але всередині їх немає. Що ви з ними зробили?
Клоун виглядав розгубленим. Подав якийсь сигнал руками і до прилавка підійшли інші співробітники в білому гримі та яскравих перуках.
– Ходімо за мною, – сказав один з них.
Чоловік ледве розчепив побілілі пальці та відпустив стільницю прилавка. Побрів разом з дружиною слідом за клоуном, погрожуючи йому розправою, якщо з їхніми дітьми що-небудь трапиться.
Вони увійшли знову в той самий шатер. Він все ще був абсолютно порожній. Клоун клацнув пальцями і на тканинній стіні з'явилось зображення їхніх дітей і всі жахи, які їм довелось пережити.
– Що це таке? – обурився батько і схопив клоуна за кольоровий шарф, обіцяючи задушити. – Що відбувається?
– Відпустіть і я все поясню.
Батько боровся з бажанням прибити клоуна на місці, однак страх за дітей переміг гнів. Кулаки розтислись, а клоун віддихався і заговорив:
– Ми живемо в цирку і подорожуємо з місця на місце зовсім не випадково. Кожен виступ дарує нам не лише заробіток, а й додаткові роки життя. Емоції публіки нас підживлюють. Без них ми б давно перетворилися б в пил.
Клоун зняв перуку, витяг з кишені вологу серветку і стер грим. Під ним виявилась прозора наче скло шкіра, що сяяла зсередини.
– Хто ви? – приголомшено запитала жінка. – Ви ж не люди?
Істота похитала головою.
– Ми родом з іншого світу. Там панують інші правила та інші закони життя. Опинились тут зовсім випадково і не можемо повернутись назад. Ваші емоції – то єдиний шанс вижити. Вони живлять нас як вас живить їжа. Ми організували цей цирк, щоб дарувати людям хороші емоції, забираючи собі їх надлишок.
– Справді? – гнівно перепитав батько, продовжуючи спостерігати за подіями на стіні. – Що ж тоді відбувається там?
– Деяким з нас цих емоцій стало замало. Вони зрозуміли, що біль, страх, злість можуть дати куди більше сили ніж радість. Вони пішли проти нас.
– То придушіть кляте повстання і поверніть нам наших дітей! – викрикнула жінка.
– Це не так просто. Бачите як, вони праві. Зараз в них набагато більше сили ніж в нас. Ми програємо бій.
– Зробіть хоч що-небудь! Я згодна на все, щоб повернути своїх дітей!
– Гаразд. Вихід є. Але вам доведеться пережити свій найбільший страх.
Чоловік з жінкою переглянулись і не роздумуючи кивнули.
***
Вони опинились в лабіринті. Бігли слідом за дітьми, чули попереду їх голоси, бачили силуети, але ніяк не могли наздогнати. Кожного разу як дітям загрожувала небезпека, батьківське серце на мить зупинялось. Чоловік з жінкою кричали, зриваючи голос, але їй не було чутно. Неможливість допомогти власним дітям вбивала!
Іноді здавалось, що ось-ось і жінка вхопить доньку за край сукні, зможе дотягнутися та зупинити її, пригорнути до себе, але Марк брав Катю за руку і вони бігли ще швидше. Діти вміло оминали лячні перепони, що розставляли на їхньому шляху істоти, батьки ж і зовсім на них не зважали. Коли попереду стоїть ціль, важливіша за твоє життя, жодні перепони не можуть збити зі шляху!
Батьки бачили як перед їхніми дітьми наче нізвідки з'явився автомобіль. Засліпив їх фарами, а в наступну мить почувся звук удару. Мати закричала, підбігла до доньки, тіло якої застигло на землі в неприродній позі, схилилась над нею і заголосила. Батько поглянув на сина, очі якого були широко розплющеними, однак вже нічого не бачили і почав гамселити клятий автомобіль ногами. Бив щодуху, поки не закінчились сили, а тоді сів, обхопив ноги руками і заридав навіть не намагаючись приховати своїх сліз.
Раптово все розтануло як дим. Автомобіль зник, тіла їхніх дітей також. Вони опинились в залі, наповненому клоунами, що сміялись, а в центрі кімнати біля якоїсь шафи стояли обійнявшись їхні діти. Живі та неушкоджені. Жінка затулила рота руками, щоб приховати відчайдушний крик, що рвався зсередини. Прорвалась крізь коло клоунів, підбігла до дітей і згребла їх в обійми. Слідом підбіг і чоловік. Він гладив дітей по голові, а руки тремтіли від пережитого жаху. Але зараз все було гаразд. То була лише ілюзія. То все була ілюзія!
Навколо них почали з'являтися нові постаті. Вже без гриму та перук. Вони вбирали в себе емоції людей. Їхнє щастя від возз'єднання, радість від того, що всі живі і полегшення, що пережитий жах закінчився. Сяйво істот ставало все яскравішим і скоро набагато перебільшувало сяйво їх суперників.
Сміх клоунів стих. Було зрозуміло хто переможе в битві. Значить і битви жодної не буде.
***
– То що тепер? – запитав чоловік істоту, коли вони покинули шатер.
На подвір'ї шапіто вже було безлюдно, хоч сонце світило так само яскраво, а блискітки літали в повітрі. Після пережитих ілюзій ця звична картина виглядала нереальною.
– Спробувавши одного разу страх та відчай, наші співвітчизники вже не зможуть харчуватись радістю, тож ми ще не вирішили, що з ними робити.
– Чому б вам не організувати кімнату страху? – подав голос Марк. – Тільки контролюйте якось дозування переляку. Знаєте, я люблю страшні комп'ютерні ігри, але знаю, що можу вийти в будь-який момент. Це робить страх не таким реальним
– Кімнати страху… – задумався клоун, – це цікава ідея!
– Але ж хто тепер робитиме радісне шоу? Ви ж також увібрали в себе наші страждання.
Істота, що знову встигла нанести на себе грим та одягти перуку, усміхнулась:
– Ні, ми увібрали в себе вашу радість від возз'єднання сім'ї. Але було необхідно, щоб ви пережили події в лабіринті. Лише так почуття радості підноситься на новий рівень. Коли, здавалося б, втрачено все, з'являється промінь надії, що розростається та перетворюється на справжнє блаженство. Ось що здатне перемогти відчай.
|
|
|
|
Время приёма: 16:35 17.01.2021
|
|
| |
|
Рассказ открыт для комментариев