 |
|
| |
20:23 19.05.2023
Сегодня (19.05) в 23.59 заканчивается приём работ на Арену. Не забывайте: чтобы увидеть обсуждение (и рассказы), нужно залогиниться.
13:33 19.04.2023
Сегодня (19.04) в 23.39 заканчивается приём рассказов на Арену.
|
|
|
|
|
|
Міс Муржинські була не в гуморі.
З кухні розбігалися запахи кардамону та помаранчів. Вони бридкими лапами лізли до носа, проникали в кожну шпарину та навіть заповзли на гору сходами і видряпалися на підвіконня її улюбленого мансардного вікна. Міс Муржинські залюбки сховала би носа, прикривши кінчиком рудого, пухнастого хвоста, але чемні кицьки так не роблять. А як хто з вулиці побачить?
Звісно, можна згорнутися калачиком в старому креслі містера Снарфлі, але у ньому він сам наразі дрімає, та й звідти не видно, що відбувається на вулиці. А там від самого ранку коїлося щось дивне, якби не сказати дивовижне.
Зазвичай тиха Ванільна вулиця на світанку прогрюкотіла важкими колесами, які безжально ламали свіжу тонку кригу на калюжах. Запряжений двійкою кремезних, патлатих коняк, візок похитувався та скрипів, як старий диван. Дерев'яні боки були розмальовані кричуще-кольоровими візерунками, а під дахом тілінькали мідні дзвоники.
На повороті до Вересового провулку візок застряг - його незграбне тіло виявилося задовгим для вузьких вуличок. Як не намагалися коні повернути обережно, одоробло, яке вони тягли, з'їхало задніми колесами з дороги та загрузло у крижаній багнюці, на яку вчорашній дощ перетворив пустир на розі.
Міс Муржинські невдоволено спостерігала цю картину зі свого підвіконня: її розбудили крики та спонукання, що у тиші сонної вулиці лунали надто голосно. Дві фігури, загорнуті у довгі темні плащі з каптурами, поралися біля візку, але змусити втомлених коней зрушити з місця в них ніяк не виходило. Той, що вище, витяг з-під одягу аркуш паперу, щось на ньому написав, скрутив трубочкою та змахнув. Пролунав неприємний свист, в Міс Муржинські запаморочилося в голові - на хвильку їй навіть здалося, що коні виросли до велетенських розмірів та відростили крила і велетенські пащі. Наступної миті візок вже зрушив з місця, гуркотячи колесами по зледенілій бруківці, та попрямував Вересовим провулком у напрямку до центру Міста.
Міс Муржинські ще намагалася доспати, але в неї розігралася мігрень, а потім Місіс Снарфля розвела бурхливу діяльність на кухні, роблячи і без того не дуже вдалий Переддень Різдва геть нестерпним.
І чому люди завжди так носяться зі своїми вонючими солодощами на Різдво? Чом би не запекти натомість подвійну порцію ковбас, якщо хочеться зайву годинку біля печі пожаритися? Ось це бажання Міс Муржинські добре розуміла. Особливо, коли, як у цьому році, зима вагається, чи розпочинатися їй по-справжньому, надворі постійно дощить, і навіть сирість лізе до хати грітися. Та все одно, зайве кільце ковбаски замість штолену, на думку кицьки, мало більше сенсу: і аромат приємніший, і як самі не впораються з’їсти, то вона допоможе.
- Містере Снарфлю, якщо хочеш сьогодні потрапити на виставу, маєш до обіду блукаючі вогники над ґанком почепити! - місіс Снарфля з'явилася на порозі кімнати, принесши за собою додаткову порцію запахів печива з кухні. - І не сподівайся, що я забула. Варфлі ще відучора свій кедр прикрасили!
- Далися тобі ті вогники, - пробубонів містер Снарфля. - І що це за змагання таке з прикрашання? Щороку ви з Петунією скаженієте.
- Без вогників немає духу Різдва! - образилася місіс Снарфля. - Ти сам знаєш. А цього року навіть зима не квапиться. Де це заведено, щоби замість льодових скульптур на площі якийсь цирк приблудний шатри понаставляв.
- Не приблудний, а мандрівний, - м'яко поправив дружину містер Снарфля. - І не якийсь, а самого Дядечка Гігіо!
- Ну, як “самого”, - феркнула місіс Снарфля.
- Так, “самого”! - образився містер Снарфля.
Ба, що діється! Міс Муржинські навіть здивовано друге око розплющила. Кицька не могла пригадати, коли б це містер Снарфля на місіс Снарфлю ображався. Проте зараз старий надувся і сопів - майже як сама Міс Муржинські, коли потрапляла до рук нечемних малюків з Вересового провулку.
- Мур-ряв, - сказала Міс Муржинські, солодко потягнулася та стрибнула на коліна до містера Снарфлі. Треба підбадьорити діда. Хто-хто, а киця добре його розуміє: як покажеш гнів, то сам нечемою будеш, а терпцю проковтнути образу мовчки не вистачає.
- Це ж знаменитий цирк! Єдиний і неповторний в своєму роді, - гарячкував містер Снарфля. - Ти знаєш, що Дядечко Гігіо - насправді мавпа, яка вміє розмовляти, а не переодягнена людина, як патякають деякі? Настільки розумна, що зуміла зібрати інших тварин і створити справжню циркову трупу. А які трюки вони виконують! Це тобі не звичайні дресировані собачки! Я з дитинства мріяв їх побачити...
- Мавпи стільки не живуть, - заперечила місіс Снарфля. - Де твоє дитинство - вже онуки подорослішали! Ти ж розумієш, що та кмітлива мавпа - казочка для легковірів? Насправді цирком керує людина, а мавп міняють, як стара помре. І говорить за них черевомовець!
- Мр-ррр! - Міс Муржинські потерлася головою об щоку містера Снарфлі та задиринчала старанно. Ну хіба так можна? Місіс Снарфля знає ж, що в її чоловіка серце слабке, навіщо вона такі неприємні речі йому каже? І звідки в неї самої така образа в голосі взялася?
***
Перед обідом нарешті почало біліти. Хмари затягли небо та зробили свою справу: охолодили землю. Незрозуміле дещо, яке летіло з неба з самісінького ранку, припинило танути і виявилося мокрим снігом.
Міс Муржинські обережно переставляла лапи, щокроку стряхуючи холодний сніг. Особливо старанно він чомусь налипав на ліву задню лапку - ту, котра в милій білій “шкарпетці”. Але цікавість була сильнішою за бридливість. Що то за цирк такий, що зумів посіяти розлад між Снарфлями?
Кицька ніколи ще не бачила, щоби старі сварилися. Звісно, місіс Снарфля подекуди бурчала на чоловіка, коли той дрімав у своєму кріслі та лінився допомагати їй поратися в хаті, проте Міс Муржинські завжди розуміла, що то не насправді. Але цей клятий цирк зумів таки розсварити подружжя. Так вона і знала, що від тих, хто не поважає спокій мешканців міста, до якого завітав, добра годі й чекати.
На площі було ще малолюдно. Кілька змерзлих голубів тулилися один до одного на ліпному карнизі, що прикрашав фасад міської ратуші, двійко Різдвяних Дідів сьорбали гарячу каву з червоних кухликів, а їхні помічники розвішували сяючі снігові кульки на туях, що стирчали по периметру площі.
Біля фонтану виявилося жвавіше: громіздкий візок циркачів, затиснений між банком і кав'ярнею, сором'язливо виглядав із вузького провулка, а перед ним на площі розкинулося чималеньке синьо-жовто-червоне смугасте шатро.
Шатро мало настільки папужине забарвлення, що при погляді на нього хутро Міс Муржинські наїжачилося. Кицька роздратовано смикнула хвостом, по її спині пробігла невдоволена хвиля.
Підготовка до вечірньої вистави йшла повним ходом. Поряд із головним шатром виріс невеличкий біло-червоний намет із крихітним віконечком. Двоє циркачів поралися, добудовуючи коридор, що мав з'єднати шатро і візок. Міс Муржинські підійшла ближче: постать одного з них видалася їй незвичною. Крокував робітник трохи хитко, а руки в нього були непропорційно довгі.
- А він і справді мавпа, - Піпа Міртль присіла поряд із кицькою, вдаючи, що ліпить сніжок. Виходило в дівчинки не дуже вправно: снігу насипалося поки що небагато, та й той більше як наполовину тонув у вчорашніх калюжах.
- Мряв ти думала хто? - примружилася Міс Муржинські.
Піпу вона не те, щоби поважала, але, на відміну від інших - нав'язливих та галасливих - дітлахів, з деяких пір терпіла без звичного роздратування. Все ж таки, коли людина розуміє, що ти до неї говориш, знайти спільну мову з нею набагато легше.
- Ну… людина перевдягнена? - висунула дівчинка припущення.
- Як р-розумний, то одразу людина? - образилася Міс Муржинські.
- Не одразу, - поспіхом завірила Піпа. - Але подумай сама: щоби керувати цирком, треба не лише розум мати. А й уміти хоча б з тією ж мерією домовитися, щоби дозволили на міській площі шатро встановити.
- Дядечко Гігіо вміє по-людськи розмовляти. До того ж, мау-буть у нього люди-працівники є, - кицька не бачила проблеми. - Але мені дуже прикро, що ти вважаєш, ніби цирком керувати може лише людина.
- Нічого подібного я не казала, - заходилася виправдовуватися Піпа. - Ну… принаймні, на увазі не мала. Але цирк - це ж суцільна містифікація. Взяти хоча б фокусників. Якщо вони вміють робити підробні чудеса, котрі від справжніх не відрізнити, чому б людині не вдавати із себе мавпу?
- Тому що обман рано чи пізно розкриється?
- Дивися, що робиш! - окрик змусив обидвох "шпигунок" перелякано сіпнутися. Піпа навіть рівновагу не втримала і сіла на слизьку від мокрого снігу бруківку.
Той, в котрому спостерігачки впізнали мавпу, теж сіпнувся, втягнув голову в плечі, ніби очікував удару.
- Ось тут полотнище не закріплене, і тут, - прийдешній роздратовано смикнув за край грубої тканини, що була натягнена на подібний до скелету велетенського змія каркас. - Це саботаж!
Високий чолов'яга був одягнений не по погоді: у дивовижний шовковий халат, розшитий червоними драконами, та кудлату хутряну шапку. В руці він тримав згорнуту в трубочку газету, якою розмахував, мов палицею. Міс Муржинські подалася вперед, намагаючись краще розгледіти циркача: жест видався настільки знайомим, що у неї навіть голова заболіла від спогаду про вранішню метушню довкола загрузлого на пустирі візка.
- О, не здавай з себе безневинного, - продовжував волати чоловік у шапці. - Я дуже добре знаю, що тобі стане розуму второпати, що крізь незакріплений тент тигрові раз плюнути назовні вирватися, - він замахнувся газетою на стару мавпу.
Звинувачений у недбалості ще глибше втягнув голову в плечі та покрокував виправляти недоліки. Робив він це мовчки, не здіймаючи очей, лише зрідка стріляв на чоловіка затравленим поглядом. Його напарник тим часом старанно намагався стати непомітним. Виходило дуже погано: важко бути непомітним, коли в тебе комплекція, подібна до шафи, і променисто-руде волосся.
- Відіграєте виставу, я з вами розберуся, - попередив шапкастий робітників.
Піпа з Міс Муржинські обмінялися занепокоєними поглядами. В голосі чоловіка досить чітко пролунала погроза.
- Гей, чого він так лютує? - Піпа дочекалася, поки злий дядько піде, і підібралася ближче до здорованя і мавпи. - Містере Гігіо!
Мавпа відвернулася від дівчинки, роблячи вигляд, що не помічає її і не розуміє.
- Містере Гігіо! - Піпа, коли треба (і коли не треба теж) уміла бути наполегливою. - Ви - це він, вірно ж? - вона зробила крок уперед, маючи намір схопити мавпу за рукав.
Міс Муржинські була зовсім не так вихована, тому вона тактовно сиділа в сторонці, намагаючись зробити вигляд, що з дівчинкою не знайома.
Маневр Піпи успіху не мав: здоровань, рухаючись напрочуд плавно та безшумно, перекрив їй шлях.
- М-ммм-м! - виразно похитав головою він.
- Але це ж сам дядечко Гігіо! Я його упізнала - на афіші він точнісінько такий, з родимкою у вигляді блискавки на лобі, - продовжила наполягати Піпа. - В мене стільки запитань до нього! Ось, наприклад, хто той чолов'яга, який так нечемно із ними поводився. І що, дійсно в цирку тигри будуть? Я чула, той нечема про них згадував, але тигри ж велетенські, як їхні клітки могли у візок поміститися?
- Дітонька, в тебе все одно ме вийде отримати відповіді, - за спиною Піпи з'явилася дивна жінка.
Здавалося, вона надягла на себе разом усі барвисті хустки, які вишила за життя. Навіть спідниця жінки була пошита з різнокольорових хустинок. Але на очі скидалося не жінчине вбрання, а… справжнісінька борода! Досить світла, якби не сказати білява, борідка була акуратно зачісана, підстрижена та навіть трохи завита і нагадувала козлину. Подібності до кози власниці бороди додавали також "ріжки", якими стирчали догори кінці пов'язаної на голові хустки, та ледь помітні "мекаючі" нотки в голосі.
- Чому? Я вмію розмовляти з тваринами, он і Міс Муржинські підтвердить, - кивнула на кішку Піпа.
Та була зовсім не рада увазі, яку привернула до неї дівчинка. Та й як підтвердити, якщо її все одно ніхто, крім самої Піпи не розуміє?
- Няв, - про всяк випадок кивнула Міс Муржинські. Най буде за згоду.
- Гігіо ме розмовляє. І Марко також, - додала жінка, коли Піпа повернулася до здорованя. - А я на твої цікавинки відповідати натхнення ме маю, - обірвала вона ще невимовлене запитання Піпи. - Приходь на виставу, там і побачиш, чи є тигри. А до того - іди погуляй, не заважай.
***
- Кажу тобі: щось із цим цирком не так, - Піпа вовтузилася на лавці, нетерпляче витягуючи шию і намагаючись роздивитися арену.
До початку вистави залишилися лічені хвилини, музики вже грали, але у темряві, у якій ховалася арена, розгледіти щось було неможливо.
- Звісно, що не так! - феркнув Рікі, котрий сидів поруч та за обидві щоки тріскав сирні крекери. - У звичайному цирку зараз би публіку розважали клоуни. Проте, сама знаєш, що у Цирку Дядечка Гігіо самі звері виступають, тож ніяких нам клоунів не буде. А шкода.
- Цитьте ви, починається, - шикнув на дітей містер Снарфля.
Місіс Снарфля невдоволено піджала губи. Рука її, котрою вона гладила Міс Муржинські, зупинилася, а пальці щосили стиснули руде хутро на спинці. Міс Муржинські стулила щелепи, щосили намагаючись не зашипіти.
Виманювати Снарфлей з дому навіть не довелося. Попри відверту недовіру місіс Снарфлі до цирку, на вмовляння містера Снарфлі жінка піддалася. Складніше було донести до їхнього розуміння, що котам теж цікаво побувати у справжньому цирку, до того ж, такому, у якому виступають самі звірі.
Після кількох спроб (Міс Муржинські старанно робила круглі очі, сидячи на банкетці біля дверей, терлася об ноги містера Снарфлі та навіть залізла до сумочки місіс Снарфлі), які не мали успіху, довелося брати ініціативу в свої лапки. Тож кицька вислизнула на вулицю, щойно Снарфлі відчинили двері, і побігла до цирку навпростець.
В білетній касі сидів незнайомий товстун. Вираз обличчя в нього був такий суворий, що Міс Муржинські вирішила навіть не потрапляти йому на око. Тож довелося обійти шатро та пролізти крізь шпарину до імпровізованого коридору між візочком циркачів та шатром - мавпа та здоровань так і не закріпили тканину як слід.
Знайти Снарфлей серед глядачів, що заповнювали шатро, було не важко. Вогні вже згасли, тож містер Снарфля, хоч і дивувався вголос та назвав її “неслухняною кицькою”, виганяти не став. І тепер Міс Муржинські мружилася на колінах місіс Снарфлі, розмірковуючи, як чемній киці слід поступити за обставин, у яких вона опинилася завдяки своїй котячій цікавості. Добре, що Піпа, побачивши сусідів по вулиці, присіла поряд. Буде, з ким порадитися в разі, як сама вірного рішення не знайде. Міс Муржинські скосила очі: газета лежала там, де вона її поклала - під лавою попереднього ряда.
- Пані та панове, леді і джентельмени! - пролунав голос із гучномовців. - Найвідоміший у світі цирк Дядечка Гігіо вітає вас!
Спалахнуло світло, два яскравих кола пробіглися по глядацьких лавах та схрестилися на постаті, що стояла посеред арени, здійнявши вгору руки. Мавпа рухала вустами, ніби говорить, а з гучномовців лунала справжня людська мова. Проте спостережлива кицька помітила, що слова, які лунали з гучномовців, не зовсім співпадали з тим, як рухає губами дядечко Гігіо.
Міс Муржинські навіть облишила вдавати напівсонну та привстала, щоби краще бачити. Від хвилювання вона геть забула контролювати хвіст, і той цікаво здійнявся вгору, розпушуючись.
- Йой, ми так не домовлялися, - місіс Снарфля спробувала спихнути кицьку з колін.
Невдоволено смикнувши хвостом, Міс Муржинські перейшла до містера Снарфлі, але, трохи подумавши, вирішила, що краще вже одразу до Піпи.
- Не подавай виду, - прошепотіла вона дівчинці на вушко, вдаючи, що треться об її щоку. - Нахилися та підніми газету. Вона під попереднім мр-ряудом.
Піпа слухняно нахилилася, а Міс Муржинські, щоби не заважати їй, перескочила до Рікі.
- Гей! - обурився той (кицька ненасмисне вибила з рук хлопчика кульок із сирними крекерами). Але дуже швидко затих, коли Міс Муржинські виразно подивилася йому прямо в очі.
- Ш-шш, - прошепотів містер Снарфля. - Годі вовтузитися! Починається.
Звісно, у цирку були не самі звірі. Рудий здоровань виявився силачем, який без помітних зусиль підіймав важкі гирі та навіть по дві дорослі людини на кожній руці зумів утримати.
У перерві між номерами на арену виходив сам дядечко Гігіо та розважав публіку жартами. Міс Муржинські не могла сказати, чи дійсно вони дотепні були, адже кицькі не дуже добре розуміються на гуморі, але глядачі сміялися.
Потім виступали тигри. Вони скакали з однієї тумби на другу, пролетаючи крізь кільце. Цей номер змусив навіть Міс Муржинські трохи похвилюватися.
Після кількох стрибків кільце запалили. Один з тигрів, танцюючи задом під барабанний дріб, приготувався до польоту крізь охоплене вогнем кільце.
Прослизнути крізь кільце, що здавалося аж надто малим як для такого величезного звіра, йому вдалося. Проте до другої тумби, яка стояла також охоплена кільцем вогню, тигр не долетів, зачепився кігтями передніх лап за краєчок і повис над вогнем. Публіка стурбовано ахнула та затамувала подих. Тигр, зробивши помітне зусилля, видряпався на тумбу, і глядачі полегшено видихнули, а потім заходилася аплодувати.
***
- Пр-рочитала? - кицька повернулася до Піпи, яка уважно вивчала підібрану з підлоги газету - у перерві в шатрі ввімкнули досить яскраве світло щоби дівчинка могла роздивитися літери.
- Так, але як таке може бути, вистава ж ще навіть не скінчилася? - прошепотіла дівчинка. - До того ж, під заміткою завтрашнє число, а сама газета - сорокарічної давнини.
- А ти уважніше мпр-ридивися.
- Букви якісь не такі… - із сумнівом у голосі протягнула Піпа. - Ніби вони на друкарській машинці надруковані, а не в типографії.
- Вір-рно, - схвально кивнула Піпиній спостережливості Міс Муржинські.
- Що там? - Рікі ладний був луснути від цікавості.
- Маячня якась.
- Р-розгадка таємниці цирку, - поправила дівчинку Міс Муржинські, хоч і знала, що Рікі її все одно не зрозуміє.
Вона-то на власнооч усе бачила, але просто так все розповісти - ніхто не повірить. Хай самі здогадаються, бодай якого висновку дійдуть у вірному напрямку, а потім вона доповнить тим, що бачила.
- Дай-но, - Рікі вихопив у Піпи газету, роздивляючись.
Замітка про цирк Дядечка Гігіо красувалася на першій шпальті. На фото мавпа виглядала значно молодшою, ніж у житті, але це була та сама мавпа, яку Міс Муржинські з Піпою бачили біля цирку. Лише набагато щасливіша та усміхненіша.
- Це не дядечко Гігіо, - засумнівався хлопчик.
- Та ні, диви, в нього на лобі, ліворуч, родима пляма, - Піпа вказала на світлу відмітину в формі блискавки. - Точно така у дядечка Гігіо, я сама зблизу бачила.
- Але ця мавпа ще мавпеня зовсім.
- Не таке вже й мавпеня… - упевненості в голосі Піпи не було.
- Але й не доросла. А дядечко Гігіо вже старий.
- "На початку дядечко Гігіо промовив: "Пані та панове, леді і джентельмени! Найвідоміший у світі цирк Дядечка Гігіо вітає вас!" - прочитала Піпа. - І тут такого багато. Навіщо писати в замітці все, що кажуть циркові актори? І взагалі, розкривати найдрібніші подробиці - трохи не чесно щодо тих, хто ще не бачив виставу. Їм же не цікаво буде.
- Кр-раще скажи, як автор міг про це знати, - штовхнула Піпу Міс Муржинські.
- "Тигр повисів на краю, а потім видерся на тумбу", - прочитала Піпа. - Написано так, ніби той, хто писав статтю, вже бачив саме цю виставу.
- Або вони цей трюк з "недольотом" щоразу повторюють, щоби полоскотати нерви глядачам, - заперечив Рікі.
- Не те й не те, - хитро примружилася Міс Муржинські. - На полях подивися. Що там написано?
- "Коти=тигри", "Коза - своя людина, грає на бубні", "драКОНІ", - прочитав Рікі, коли Піпа переклала йому прохання Мі Муржинські. - Зовсім щось безглузде… “Що написано на папері, відбудеться”. Надписи, ніби, давні, але, наприклад, про драконей - олівцем свіжонаведені… А ще ось, ледь помітне: "Мавпи не говорять, це безглуздо".
- Гаразд, не буду вас мучити, - змилостивилася Міс Муржинські: перерва добігала кінцю, час був діяти. - Я бачила, як той дядько в шапці друкував текст статті. Няв друкарській маув-шинці. І промови дядечка Гігіо він до себе промовляв.
- І як це нам допомагає? - поцікавилася Піпа.
- Не знаю… Але ось це, про драКОНЕЙ. Вранці, коли візок циркачів застряг на нашій вулиці… мені здалося, що коні няв мить перетворилися на двох драконів. І вони були геть не в дусі.
- І як ми знатимемо, що це тобі не приснилося? - Піпа хотіла повірити Міс Муржинські, але вагалася.
- Як не приснилося, то це няу-певно якісь чари. А будь-які чари можна зняти, ти сама це дуже добре з-няв-єш.
- Так, але як?
- Кажеш, олівцем свіжонаведені?
- Зараз якраз коні будуть, одразу після перерви, - поки Піпа вагалася, Рікі вивчав хід вистави, докладно описаний у замітці.
Глядачі вже поверталися на свої місця, Снарфлі теж пробралися поміж рядами. Містер Снарфля сяяв, мов дитина, яка отримала омріяний різдвяний подарунок, а місіс Снарфля знову була не в гуморі. Проте, про малечу вона не забула. Міс Муржинські дісталася м’ясна паличка, а Рікі та Піпа отримали величезний пакет апельсинових і гарбузових цукатів.
- Місіс Снарфлю, у вас, часом, стирачки не знайдеться? - запитала Піпа, коли всі розсілися по місцях.
Місіс Снарфля подивилася на дівчинку здивовано, але полізла до сумочки. Звісно ж, стирачка в неї була. Адже у жіночій сумці чого лишень не знайдеш. А місіс Снарфля завжди була справжньою жінкою.
Згасли вогні, вистава продовжилася. На арену вибігла пара коняк, які заходилися розкланюватися на усі боки, підмітаючи білим пір'ям плюмажу землю. Міс Муржинські їх упізнала: саме вони на світанку тягли надто важкий візок. Вона придивилася: на крупі тієї, що ліворуч, були помітні довгі відмітини, як від ударів пліттю.
- Готово, - прошепотів Рікі, показуючи газету із витертим надписом “драКОНІ”.
- І що тепер? - прошепотіла Піпа.
Вистава на арені йшла за планом, нічого не змінилося.
- Зітремо інші надписи? - запропонував Рікі, і заходився терти, не очікуючи згоди.
Але навіть після того, як усі до останньої надписи були стерті, ніякого дива не трапилося. Вистава все ще виконувалася чітко за описаним в замітці сценарієм.
- Не в цих надписах справа, мау-буть, - розмірковувала Міс Муржинські вголос. - Адже друкував той дядько саме текст замітки.
- Не витирається, - Рікі одразу спробував стерти і його, але звичайна стирачка не подужала знищити друкований текст.
- Вранці він цією газетою, скрученою в трубку, мау-хав, - пригадала Міс Муржинські. - Коли коні на хвильку на драконів перетворилися.
- Трах-тьобідох, - жартома пробурмотів Рікі, слухняно змахуючи газетою.
І тут почалося.
Коні здійнялися на задні ноги, їхні морди та шиї почали стрімко витягуватися, плюмажі перетворилися на блискучі костяні гребені - металево-синій та гаряче-жовтий, за спинами розкинулися широкі крила. Іржання перейшло на рик, і за мить на арені били крилами два неймовірних дракони.
Глядачі зіскочили з місць, почулися крики - подекуди перелякані, подекуди захоплені. Вскочили і діти, і містер Снарфля. Лише місіс Снарфля продовжувала сидіти, дивлячись на арену широко розплющеними очима. Вираз її обличчя важко було зрозуміти, але на метушню довкола жінка уваги не звертала.
- Заю, Зою, заспокойтеся! - на арену вибіг дядечко Гігіо.
Мавпа розмахувала руками, в кожній з яких вона стискала по два яблука. Біг дядечко Гігіо, розхитуючись з боку на бік. Придивившись, Міс Муржинські побачила, що яблука він несе і в нижніх руках також.
- Марко, допоможи мені! - покликала мавпа, і Міс Муржинські тепер чітко побачила, що її віста рухаються разом зі словами, без жодної невідповідності. Навіть голос відрізнявся від того, який лунав із гучномовців.
Силач Марко підскочив до синього дракона, повиснув в того на шиї. Зі закутку, в якому під час вистави ховалися музики, вибігла увішана барвистими хустками коза, на шиї якої телепався бубон.
- Марта! - Місіс Снарфля нарешті “відмерла”, засяяла радісною посмішкою та зіскочила зі свого місця.
- Ме-еееее! - заголосила коза та кинулася до жінки крізь натовп, перестрибуючи глядацькі лавки.
- Марта… - знову прошепотіла місіс снарфля. По її щоках потекли сльози, але вона продовжувала посміхатися.
- Я зар-раз, - промуркотіла Міс Муржинські та зіскочила з місця. Біля виходу з шатра вона помітила знайому кудлату шапку.
Проте ані Міс Муржинські, ані чоловік у шапці не встигли вискочити із шатра. Гаряче-жовтий дракон, якого намагався втримати сам дядечко Гігіо, рвонув до виходу та випустив тонкий струмінь полум’я. Шапка на чоловікові загорілася, і той заверещав тонким голосом.
***
- В нас є гостьова кімната, - запропонував містер Снарфля.
- Не думаю, шо вона підійде для драконів, - похитав головою дядечко Гігіо. - Вони можуть необачно спалити вам дім. До того ж, за сорок років Зая та Зоя звикли ночувати в стійлі.
- Тоді зробимо стійло для них з літньої кухні, - не здавався містер Снарфля. - Аби ви лише погостювали у нас подовше. Ти тільки подивися на мою дружину: вона ж ссяє. Ніколи би не подумав, що її улюбленцем у дитинстві була коза. Вона ніколи про Марту не говорила.
- Це було для неї важко, мабуть. Уяви собі, як це для дівчинки виглядало: вона привела свою подругу до справжнього чудесного цирку, а натрапила на шахраїв, котрі просто вкрали в неї козу. Ще й мавпа виявилася не говорящою. Після такого можна зневітирися в чудесах.
- А я і зневірилася, - місіс Снарфля тихо з'явилася на порозі із повною тацею смаколиків у руках. - Тільки не в чудесах, а в людях. Хто ж знав, що цей шахрай навіть ще менш людяний, ніж мені здавалося тоді. Це ж треба - сорок років наживатися на рабській праці безневинних тварин. А за те, що йому на думку спало справжніх драконів на коней перетворити, я би його самого на щось таке перетворила… на горщик, наприклад.
- Ти завжди можеш це зробити, - посміхнувся містер Снарфля та кивнув на газету, яка лежала на столику біля крісла, в якому вмостився дядечко Гігіо. Та Міс Муржинські, яка примостилася у мавпи на колінах та вдавала, що спить.
Після того галасу, що вони наробили у цирку, газета не загубилася ледь не чудом. Коли драконів заспокоїли, а дядечко Гігіо поговорив із мером, містера Дурслю (так звали чоловіка у горілій шапці - саме він удавав із себе директора цирку та вів усі перемовини щодо вистав) та його подільника заарештували.
Вечірню виставу, звісно, відмінили, проте дядечко Гігіо був налаштований рішуче: завтра Різдво, тож не можна залишати мешканців Міста без чуда. Вистава буде. Але не та, яку примушував звірей розігрувати містер Дурсля, а справжня - із драконами, мавпою, що розмовляє, та козою, яка грає на бубні. І котами, що не намагаються удавати зі себе тигрів, а роблять те, що вміють добре: показують фокуси.
За котів Міс Муржинські готова була власнолап роздерти горлянку тому містеру Дурслі. Не можна волелюбних істот примушувати робити дешеві, до того ж, небезпечні для життя, трюки.
Коли глядачі покинули циркове шатро, Міс Муржинські вдалося прослизнути всередину. І газету вона знайшла та принесла додому. На вигляд - звичайна собі газета, стара, із пожовтілими сторінками. Стаття, яку редагував містер Дурсля, набула свого первісного вигляду.
- “Цирк дядечка Гігіо оголошує пошук нових талантів. Приводьте своїх улюбленців на прослуховування. Смаколики та цікаве, сповнене подорожей життя гарантуємо”, - гірко посміхаючись, прочитала мавпа. - Не треба було квапитися і просити типографію надрукувати один примірник для мене заздалегідь. Та хто знав, як воно вийде. Ніколи би не подумав, що завтрашня газета може перетворитися на магічний артефакт. Та ще й такий, який зловмисники можуть проти мене самого обернути.
- Не буду я нікого ні на що перетворювати, - місіс Снарфля рішуче стиснула вуста. - Хай поліція із ним розбирається. А небезпечним артефактам тут не місце! - із цими словами вона вихопила газету з рук дядечка Гігіо та рішуче покрокувала до вікна.
- Люба, що ти робиш? - занепокоївся містер Снарфля.
- Те, що треба зробити! - відрізала місіс Снарфля та широко розкрила вікно. - Зою!
За вікном майнула жовтогарячий драконячий писок, спалахнуло полум’я, та газета зайнялася жарким вогнем.
- Гррр! -пролунало з вулиці та металево-синя голова плюнула на палаючу газету кригою. - Гр-ррр! Повторив синій дракон.
- Та все гаразд, Заю, - заспокоїв дракона дядечко Гігіо. - Ніхто тут не намагається влаштувати пожежу. Просто Зоя трішечки допомогла виправити мою давню помилку.
Міс муржинські, яка трохи напружилася, побачивши вогонь на улюбленому підвіконні, заспокоїлася та перебралася на диван. Згорнулася кілечком та накрила ніс пухнастим хвостом. Нехай вовтузяться. А з неї досить пригод. І хай цей Гігіо навіть не пропонує їй “сповнене пригод та подорожей життя”. Чемні кицьки не подорожують.
А пригод їй і вдома вистачає.
|
|
|
|
Время приёма: 14:34 17.01.2021
|
|
| |
|
Рассказ открыт для комментариев