20:36 30.01.2021
Поздравляем победителей 56-ого конкурса
1 Христя Хмиз av004 Дресирувальниця космічного цирку (3 балла)
2 Сокира av001 Три слоїки (2 балла)
3 Инка av023 Остання відьма (1 балл)


11:00 14.01.2021
Поступила в продажу новая книга "Серце мiста". Цена прежняя - 150грн/экз.

   
 
 
    запомнить
     
Регистрация Конкурс №57 Приём рассказов

Автор: Христя Хмиз Число символов: 38528
Конкурс №56 (зима 2021) Фінал
Рассказ открыт для обсуждения

av004 Дресирувальниця космічного цирку


    Сьогодні зорі не слухали Летту і погано піддавалися дресируванню. Нахабне сузір’я Мавп не зголошувалося виблискувати яскравіше, а для майбутнього виступу бракувало світла. Репетиція зривалася. Ще й важко було домовитися саме на цей час для тренування на найближчому астероїді...
    – Летто, – молодший брат наважився перервати вимушену паузу, – чому ці зірки так дивно називаються?
    Дівчина роздратовано стиснула хлист у руці.
    – Дідусь колись розповідав, що так називали на Землі вертлявих і розумних тварин. Так само неслухняних, як це кляте сузір’я.
    Далекі зорі наче почули Летту: двічі яскраво блимнули червоно-синіми спалахами, а потім повернулися до звичайного жовтого світла.
    – Диви, – хлопець весело засміявся, – образилися. Не дратуй їх. Ти ж знаєш, що дресирувальник повинен бути витриманим.
    – Не тобі мене вчити! – Дівчина вдарила хлистом по кам’янистій поверхні космічної арени. – Ти прекрасно знаєш, що я ніколи не хотіла цим займатися! Я мріяла стрибати між зірками, ходити тоненькою срібною стрічкою, натягнутою над чорною прірвою. Як Марек…
    – Як Марек… – повторив хлопець. – Теж не можеш його забути? Летто, його більше немає з нами. Він пішов за своїм призначенням…
    – Не вірю, що Марек загинув. Його тіло так і не знайшли. Він так мріяв виконати стрибок між астероїдами. Як і наші батьки... Чого я тоді не погодилася допомогти йому на тренуванні? Він же кликав мене! А я, а я…
    – Ти була зайнята, намагалася змінити напрямок руху своєї першої комети. І тобі вдалося! Це диво!
    – Так, комети підкорювалися тільки нашому діду. Ніхто не міг повторити цей трюк. Гадали, що це якась магія, – Летта ледь стримувалася, щоб не заплакати.
    – Магія? Ти розгадала дідусеву таємницю? – хлопець не помітив реакції сестри.
    – Звісно, ні. «Жодної магії, тільки природний хист і наполеглива праця». Так завжди говорив дідусь. І віра у своє призначення. Не ми вирішуємо, коли народитися і ким стати. Це зірки обирають нас.
    – Авжеж, – брат торкнувся руки Летти. – Я в курсі, що в тебе не було вибору: народжені під двома Місяцями мають визначений шлях. Так каже Віщунка…
    – Чого ми взагалі повинні слухати цю божевільну бабцю?! Як вона може знати, що буде краще для мене? – Летта зірвалася на крик: – Та її і не цікавить це. Вона думає тільки про загальні інтереси. Нікого не обходить доля однієї дівчини!
    – Припини! Ще хтось почує, – хлопець відсахнувся від сестри.
    – Та хто тут може нас почути – в цій космічній пустелі? Змагання розпочнуться лише за місяць, нікого тут немає.
    – Віщунка все знає і бачить, – прошепотів хлопець, але Летта почула його голос, посилений сенсорами шолому.
    – Вертаймося додому, Грегу, – дівчина взяла брата за руку. – Ходімо до катеру.
    На цьому голому шматку каменю, який разом з купою інших обертався навколо жовто-синьої планети, дивно виглядали дві маленькі фігурки у скафандрах, які стояли, тримаючись за руки і вдивляючись в чорне зоряне небо.
    
    ***
    Яскрава реклама лізла з усіх боків, нагадуючи про Змагання яскравими плакатами і гучними оголошеннями. Вбудований екран захисних окулярів миготів синім, сповіщаючи про спам: пропозиції квитків і кращих місць, розклад руху зорельотів на астероїди, графік виступів, ставки на переможців… Усі наче збожеволіли. Летта вхопила нове повідомлення – а це вже щось інше. Ввічливість одержаного запрошення Віщунки не ввела дівчину в оману: від адресата чекали не вагань, а миттєвої згоди. Летта підтвердила отримання повідомлення і попрямувала до центру міста. Добре, що недалеко, не довелося брати флаєр.
    На неї вже чекали: двері зреагували на людину і відчинилися, щойно дівчина наблизилася до будинку. Жовтого, як і все навколо. Як кам’яна дорога, метушливе місто і далекі гори, з яких привозили це міцне каміння. У денному світлі навіть Астероїдне Кільце навколо планети здавалося золотистим. За жовтими стрічками майже однакових будинків проглядала яскраво-синя смуга океану. Повільно, наче чіпляючись поглядом за синьо-жовті барви спекотної планети Райни, Летта переступила поріг.
    Білий дим стелився жовтою підлогою, а не здіймався нагору, як це мало б бути. Зачинені вікна не випускали його нагору, і кімнату заволокло сивим маревом, що набувало чудернацьких форм.
    Голос почувся з димної хмари:
    – Летто, за два тижні твоє повноліття. Двадцять обертів тому ти прийшла в цей світ. І Райна прийняла тебе. Я радію з того, що правильно розпізнала твої здібності, – стара Віщунка не дивилася на дівчину, повільно випускаючи струмені білого диму з довгої тонкої палиці.
    Дівчина мовчала. Її співрозмовниця і не чекала відповіді.
    – Ти вже доросла, – продовжила стара без емоцій, – а клану потрібна Дресирувальниця. Як пішов у засвіти твій дідусь, ми не мали змоги говорити з зірками. Вони нас не слухали і не зважали на нас.
    – Але я не хочу… – спробувала заперечити Летта.
    – Так, ти не приймаєш цього вибору. Ти з ним не згодна. Але скажи: чи хтось краще за тебе скеровує шлях комет і метеоритів? Хтось ще здатен зупинити чи пришвидшити рух астероїдів? Когось ще слухаються зірки?
    – Ні, але…
    – Ти виступиш від Райни на Змаганнях! – грубо перебила Летту Віщунка.
    – Що? – дівчина заклякла. – Це неможливо! Я не зможу!
    – Зможеш!
    Але Летта спробували ще раз заперечити:
    – Я бачила програму Змагань. Від нас заявлені Акробат, Жонглери і Фокусник. Там не було Дресирувальників!
    – Ми подали окрему заявку. Я знаю, що ти готова. І в тебе є час на додаткові тренування.
    – Навіть якщо я вийду у фінал… – Летта почувалася невпевнено, але розуміла правоту співрозмовниці.
    Вона справді могла стати великою Дресирувальницею. Майже як її дід. Але не зараз.
    – Ти обов’язково вийдеш у фінал. Я це і так бачу, – Віщунка випустила вгору хмарки білого диму. – Ти повинна перемогти.
    – Але невідомо, як закінчаться Змагання, – дівчина скоріше стверджувала, а не питала. – А пророцтва неможливі тільки у випадку, якщо…
    – Так, ти правильно здогадалася. Я не можу бачити майбутнє, тому що це і моє майбутнє теж. Воно приховано від мене. А коли чари не допомагають, потрібно вдатися до логіки, як це не парадоксально.
    – Тоді… – Летта уважно вдивлялася в білі хмаринки. – Який головний приз цих Змагань?
    – Молодець! Це головне запитання. Приз не оголошують, але можу припустити, що це…
    – Райна! Це наша планета! – Летта сама здивувалася тому, що сказала.
    – Так, після смерті твого діда ми стали слабшими. За останні роки наші учасники жодного разу не вигравали Змагання. Це було справою часу: на нашу планету давно зазіхали з інших зоряних систем – потужніших і сильніших. А Змагання – єдиний спосіб вирішити всі суперечки.
    – Але ж нащадки колишніх колоністів мають пам’ятати, що колись працювали всі разом. І домовилися підтримати одне одного!
    – А вони і підтримують, дитино. Домовленість стосується лише заборони військових дій. Колишні артисти космічного цирку домовилися не воювати між собою. Натомість ввели Змагання, – гірко завершила Віщунка.
    – Змагання – це не демонстрація власної майстерності, це насправді спосіб продемонструвати силу? І законно змусити слабкого з цим погодитися? Я не хочу брати в цьому участі!
    Летта різко повернулася і вибігла з будинку. Очі не врятували навіть окуляри. На мить довелося примружитися від яскравого світла і палкого жовтого кольору.
    
    ***
    Сьогодні два Місяці наблизяться до Райни, як трапляється раз на десять обертань планети навколо центральної зірки. Для Летти це день повноліття. Якби батьки були живі, певно, пораділи б за неї. Кілька років тому, напередодні чергових Змагань, відпрацювуючи з мамою складний парний трюк на трапеції, прикріпленій до невеликого астероїда, батько не перевірив технічний стан тросів. І це вартувало їм обом життя. Попри офіційний висновок експертизи Летта не вірила в батькову необережність і безвідповідальність. Не міг він припуститися такої дурної помилки, не в його звичці це було.
    Від роздумів Летту відірвав голос Грега в навушниках:
    – Ти заснула? Не можна розслаблятися на репетиції. Це ж головне правило дресирувальників! Ти сама мені говорила.
    – Даруй, батьків згадала, – Летта тряхнула головою, наче відганяючи від себе сумний спомин.
    – А я вирішив, що думаєш над тим, чим усіх здивувати. Ти ж розумієш, що навіть навчені змінювати колір зірки і твоя улюблена комета не здивують настільки, щоб ти потрапила до фіналу.
    – Звісно, розумію. Хоч саме завдяки кометі я збиралася всіх вразити. Але фінал не є нашим завданням.
    Хлопець наблизився до сестри.
    – Ні? Ти вирішила відмовитися від участі в Змаганні?
    – Дякую за віру в мене, брате, – гірко відповіла Летта. – Якщо навіть ти так низько оцінюєш мої шанси, що говорити про інших?
    – Навпаки, Летто, я знаю, на що ти здатна! Саме тому і питаю, що ти плануєш. Якщо не фінал, тоді…
    – Тоді тільки перемога, Грегу! На менше я не згодна!
    – Але…
    Слова брата дівчина не розчула. Ефір заповнили сторонні звуки – на поверхню тренувального майданчика астероїда опускався прогулянковий катер з символами Циркової Федерації. Летта активізувала загальний канал зв’язку.
    – Вітання конкурентам! – на поверхню астероїда легко зістрибнула висока фігура. – Як справи?
    Голос здавався знайомим. Прибулий наблизився, і Летта впізнала товариша у своїх дитячих іграх – на кілька років старшого від неї сина консула Федерації.
    – Привіт, Роберте! Яким вітром тебе занесло? – Летті цей візит не сподобався. – З’ясовуєш, що ми готуємо?
    Востаннє вона бачила Роберта, коли були живі її батьки. Дівчина пам’ятала спільні свята і застілля, де збиралися голови циркових кланів усіх колонізованих планет. За традицією перших колоністів, чим би не займалося населення планети, влада належала тільки нащадкам тих, хто першим висадився на поверхню і обрав новий дім.
    Грег став ближче до сестри, виступивши вперед:
    – Хто ти такий? Ми гостей не чекали.
    Роберт засміявся:
    – Ти ба, який в тебе захисник. Чоловік росте! Як тебе звати?
    – Грегорі. Але це справи не стосується. Так чого тобі треба? – Грег не збирався здавати позиції.
    – Бачу, мені тут не дуже раді, – Роберт вдав обурення, але в голосі почулося здивування. – Я ж просто привітатися, бо дізнався про твою участь у Змаганнях, Летто. Тобі ж сьогодні виповнюється двадцять?
    – Тільки не потрібно торочити, що ти згадав про мої уродини, – Летту непокоїла ця ситуація. Дівчині здалося, що біля катеру ще хтось є. – Ти не сам?
    – Чого ти так вирішила? Звісно, сам-самісінький. Побачив твоє тренування і вирішив підтримати. Мені краще, ніж іншим, відомо, що ти зараз відчуваєш, – Роберт поклав руку Летті на плече.
    – Я в курсі, що ти наймолодший учасник і призер Змагань. – Летта відсторонилася. – Дивилася твій виступ. Ти вправний Жонглер.
    – Дякую. Але тепер уже ти наймолодша. І ти знаєш, що яким би висококласним Жонглером я не був, переможцем стане Акробат або Дресирувальник, – Роберт картинно махнув рукою.
    – Так, згідно з Положенням про підвищену небезпеку, – погодилася Летта.
    – Хоч це несправедливо, – обурено продовжував Роберт, крокуючи в бік, протилежний місцю посадки катера, і змушуючи своїх співрозмовників йти за ним. – Хіба я менше ризикую, підкидаючи метеорити, ніж ти, коли змушуєш ці каменюки рухатися в потрібному напрямку?
    Летта мовчала. Це порівняння здавалося їй безглуздим. А Роберт вів далі:
    – У виступах акробатів все зрозуміло: і каліцтво, і смертність мають високі показники.
    Грег раптово зупинився і подивився на Роберта.
    – Ой, пробач, я не подумав про ваших батьків. Така страшна помилка! Не перевірити трос кріплення страховки!
    Летта теж зупинилася.
    – А звідки тобі відомо, що це був саме трос кріплення?
    – Певно, прочитав у звіті експертів. Ти ж розумієш, що в мене є доступ.
    Роберт намагався говорити переконливо, але Летта йому не вірила.
    – У звіті нічого не було про місце пошкодження. Про це знають лише ті, хто був на місці… – Летта запнулася, – на місці катастрофи.
    – Можливо, не прочитав у звіті, а чув від батька. Я вже і не пригадаю. Хіба це важливо? Просто пам’ятай, що необхідна обережність. Дикі зірки лагідними не бувають. Комети тим більше…
    Роберт нарешті зупинився.
    – Годі, мені вже час. Зустрінемося на Змаганнях. Бажаю тобі успіху, Летто. Перший раз важко, а потім збагнеш, що без Змагань уже важко уявити своє життя. Бувайте!
    Хлопець швидко пішов до катера, який за кілька хвилин перетворився на яскраву точку в темряві.
    – Як гадаєш, навіщо він прилітав? – Летта звернулася до брата.
    – Точно не підтримати тебе. – Грег трохи помовчав, вагаючись, але спитав: – Ти теж помітила, що він був не сам?
    – Так, якась тінь промайнула аварійного виходу катера. Хтось там був, але вирішив не виходити.
    – Ні, Летто, цей хтось був тут. На астероїді. А Роберт прилетів його забрати звідси. Я бачив, як по начебто випадково залишеному трапу пробігла фігура в скафандрі. Роберту і ще комусь конче потрібно знати, що ти готуєш до Змагань.
    
    ***
    Трибуни колихалися плямами різнокольорових скафандрів. Раніше Летта дивилася Змагання в трансляції – на великих екранах, розташованих прямо на вулицях міста. Змагання проводилися на планетах Астероїдного Кільця неподалік Райни, але не кожен глядач міг дозволити собі літати сюди щодня. Зараз же, як повноправний учасник цього дійства, дівчина отримала перепустку у VIP-сектор трибун на одному з астероїдів, що на час Змагань перетворилися на арени і виявилися дуже зручними майданчиками для заможних глядачів.
    Традиційно Змагання, що проводилися раз на три роки, збирали охочих з усієї Циркової Федерації. Квитки замовляли мінімум за рік, щоб потрапити на найкращі місця. Букмекери починали приймати ставки задовго до оголошення розкладу Змагань. Через те, що Летта приєдналася до когорти обраних учасників в останній момент, її майже ніхто не знав. Хоч поява в команді Райни Дресирувальниці і не минула непоміченою, але новачків як серйозних конкурентів не розглядали. Можливо, саме це допомогло дівчині легко пройти відбірні етапи, як і передбачила Віщунка. Що буде далі, обмежені можливості старої побачити не дозволяли. Що ж, тепер Летта повинна рухатися вперед сама, не чекаючи підтримки не від кого.
    На арені з’явився переможець минулих змагань – відомий Дресирувальник Алет з планети Антракт. Подейкували, що клімат на цій планеті навіть кращий, ніж на Райні: тепло, а не спекотно вдень і прохолодно, але не морозно вночі. На Райні ж материк було розташовано близько до Екватора, тому і перепади температури дошкуляли місцевим. Антракт же вважали дорогим курортом, на якому відпочивали переважно заможні члени Циркової Федерації.
    Алет повільно вийшов у центр космічної арени і тричі поклонився. В навушниках здійнявся галас – радісні вигуки, свист, крики. Саме на Алета робили найбільші ставки, тому реакція публіки пояснювалася не лише щирим захопленням талантами Дресирувальника, а бажанням повернути свої гроші. А краще й заробити на цьому. Алет, безумовний фаворит у секції дресури, минулого разу ганебно провалив фінал, програвши Акробатам і Жонглерам «в суху». І хоч переможця Змагань у ньому вже не бачили, але серед Дресирувальників вважали найкращим.
    Летта зосередилася на номері свого конкурента. Алет перевірив надійність скафандра і хлиста, зосередився і… з навушників полилася відома музика – весела популярна пісня, яку наспівували на всюди. Цей дещо примітивний мотив бив усі рекорди популярності й перебував кілька тижнів на першій сходинці гіт-парадів. Що ж, вдалий вибір! Натовп одразу схвально загув, дехто навіть вирішив підспівувати.
    Алет розпочав традиційно: в такт пісні погрався із зірками, перетворюючи їх на світловий супровід до веселої пісні. Зірки замиготіли білим, синім, жовтим, фіолетовим. Всі можливі комбінації та відтінки. Глядачі оцінили, Летта теж. Але розбещену публіку цим не здивувати. Потрібно щось більше, ніж проста вправність Дресирувальника. Алет піднявся над ареною на вбудованих у скафандр двигунах, наближаючись на верхньої частини Астероїдного Кільця, що рухалося орбітою Райни. Вдарив двічі в його бік хлистом – Кільце завібрувало. І раптом кілька невеликих астероїдів відірвалися від своїх орбіт і попливли, пританцювуючи в такт музиці, до Дресирувальника. Публіка заревіла від захвату. Такого ще ніхто не робив: змінити орбіту або збити астероїди було завданням під силу навіть початківцю, а змусити їх рухатися так, як потрібно тобі, – це на межі можливостей Дресирувальників.
    Натовп ликував, а Летта спостерігала за цим з відразою та обуренням. Її дідусь навчив не ставитися до космосу як до об’єкта праці: «Дитинко, ти повинна пам’ятати, що все навколо нас – живе. Ми Дресирувальники, а не загонщики космічних тварин». І дівчина закарбувала це у своїй пам’яті: вона намагалася подружитися з зірками, метеоритами, іншими планетами.
    Те, що зараз робив Алет, не було схоже досвід Летти. Вирвані зі звичного обігу астероїди вишикувалися у дві вервечки позаду Дресирувальника і танцювали, повторюючи всі його рухи. Натовп підспівував, Алет перестрибував з однієї пари астероїдів на наступну з кожним ударом хлиста, рухаючись цією вервечкою як вправний канатоходець. Зірки продовжували змінювати кольори на кожному стрибку Дресирувальника: одні ставали жовтими, інші – синіми, перегукуючись з кольорами Райни. Утримувати таку кількість об’єктів в одному цирковому номері справді було показником високої майстерності.
    Проте Летта розуміла, що вирвані насильно з Кільця астероїди вже не повернуться назад, бо вони не здатні самостійно знайти місця в рухомому потоці інших каменів і планет. А головним було те, що раніше ніхто не дозволяв собі так поводитися з планетами, біля яких проводили Змагання. Алет відчував безкарність і чинив так, нібито планета вже не належала її мешканцям. Більше того, нікого не здивувало таке ставлення до невід’ємної частини чужого космосу. Натовп заходився від схвальних вигуків, Алет продовжував танцювати разом із зірками та астероїдами, супроводжуючи свій танок ритмічними ударами хлиста. Виступ завершився лавиною оплесків, глядачі аплодували стоячи. На табло з’явилися суддівські оцінки: прогнозований відрив від усіх конкурентів. Результат виглядав недосяжним для інших Дресирувальників.
    Летта продовжувала сидіти, спостерігаючи, як вже нікому не потрібні і дезорієнтовані астероїди хаотично рухаються в бік Кільця. Дівчина встала, протиснулася крізь натовп, зменшила звук в навушниках і почала встановлювати ментальний зв’язок з тими, кого вважали бездумним камінням.
    Її виступ було заплановано на вечір. Після тріумфу Алета потрібно було диво, щоб виграти цей етап Змагань.
    
    ***
    Грег тримав новий скафандр Летти, замовлений для виступу. Дівчина зосереджено вдягалася, насамперед перевіряючи всі з’єднання, кисневе забезпечення і динаміки.
    – Яка ти гарна! – захоплено вигукнув брат.
    – Дякую, Грегу.
    Летта обійняла хлопця.
    – Нервуєш?
    – Звісно, це нормальний мандраж перед виступом. – Дівчина придивилася до брата. – Нічого не забули?
    Грег озирнувся:
    – Ти забула хлист, Летто!
    – Я не забула, а вирішила не брати.
    – Але як ти змусиш зірки і планети підкорятися вимогам? – Грег не міг второпати, що найшло на сестру. – Раніше ти завжди використовувала хлист на тренуваннях і виступах.
    – А тепер зрозуміла, що в ньому немає потреби. Я не збираюся нікого примушувати. Спробую домовитися, – усміхнулася дівчина. – Виступ за годину, ходімо. Ти ж офіційно мій помічник. Будь готовий до несподіванок.
    Лета хотіла прийти завчасно, щоб оглянути арену і зосередитися. Їй потрібно було пересвідчитися, що все готово для виступу. Коли головний суддя оголосив її прізвище і планету, дівчина побачила спорожнілі трибуни. Для публіки все було вирішено вже після виступу Алета. «Ну що ж, любі мої, здивуємо всіх» – дівчина вимкнула звук на загальному каналі зв’язку і вийшла на арену.
    Кожний рух, кожний крок і кожна дія були продумані до дрібниць. На репетиціях, а потім подумки Летта тисячі разів «проходила» всі етапи свого виступу. І тепер абстрагувалася від усього зайвого і неважливого: трибун, камер, байдужих глядачів. Зараз існують тільки вона і неосяжний космос. Вона частина цього космосу – така, як її далекі родичі – зірки, планети, комети, супутники. Над ареною линула давня, добре відома всім пісня – колискова, привезена космічними мандрівниками із Землі. Цю колискову Летті співали бабуся і мама, її чули в далекому дитинстві всі мешканці планет. Перші звуки пісні змусили повернутися на місця тих, хто вже не очікував нічого цікавого від сьогоднішніх виступів і надумав йти додому.
    Зірки загорілися яскравим зеленим світлом, обіцяючи дівчині свою підтримку. І під слабкі оплески, яких Летта вже не чула, на арену «пролився» метеоритний дощ. Дрібне каміння летіло на трибуни із шаленою швидкістю, але за кілька метрів від людей зупинялося і змінювало напрямок руху, підкорене майстерністю Дресирувальниці. Хтось перелякався, але більшість чекали продовження, затамувавши подих. На арені творилася справжня магія.
    Метеорити згуртувалися навколо Летти, сховавши її від сторонніх очей. А коли під лагідні звуки колискової дівчина з’явилася знову, то від подиву всі повставали з місць. Верхи на яскравій кометі, як на коні, Летта пролетіла над ареною зі шлейфом метеоритів у хвості.
    – Ну ж бо, Міро, – вмовляла Летта свою подругу, – у нас вийде.
    І в цю ж мить комета злетіла високо над ареною і кинулася вниз «головою» на шаленій швидкості. Летта трималася міцно. Перед очима промайнули кольорові плями зірок, перекривлені жахом обличчя глядачів. Дівчина разом з кометою наближалися до кам’яної поверхні космічної арени, як на швидкісному катері. Ще мить і…
    – Один, два, три. Стоп! – скомандувала Дресирувальниця.
    Міра завмерла. Здавалося, що зупинилося все навколо. Раптом комета різко вийшла з піке і зробила «мертву петлю». Тепер дівчина летіла нагору, вже розуміючи, що їм вдалося. Комета зробила кілька кіл над ареною, помахуючи напівпрозорим хвостом, а потім повернула Дресирувальницю на те ж місце, звідки вони починали.
    – Дякую! Ми зробили це! У нас вийшло.
    Летта спрямувала метеоритний «дощ» в бік, протилежний планеті, вказавши звичний для нього маршрут. Подумки обійняла Міру, попрощалася і, нарешті ступивши на арену, поклонилася. Лише після цього наважилася увімкнути зовнішній канал зв’язку. Етер розривався від галасу.
    – Вона приручила комету!
    – Їй вдалося неймовірне!
    – Це справжня Дресирувальниця!
    – Такого просто не може бути!
    Крізь сльози Летта розгледіла оцінки на внутрішньому екрані шолому – всі найвищі. Вона вийшла до фіналу!
    
    ***
    Святкування на вулицях усіх міст Райни тривали до ранку. Навіть зараз дорогою до будинку Віщунки Летта зустрічала компанії гультяїв: явно на підпитку, але в полоні позитивних емоцій. Так, сьогодні ще можна святкувати. Проте за два дні стане зрозумілим, що головне попереду.
    З усіх рекламних банерів і новинних каналів кидалися в очі заголовки: «Повернення колишньої слави Райни», «Летта – повелителька комет і метеорів», «Поява великої Дресирувальниці».
    Сьогодні стара не пихкала довгою палицею, наповнюючи кімнати білим димом. Через це напівпорожнє приміщення виглядало простим і звичним, навіть дещо незатишним. Так само було зараз і в Летти на душі.
    – Я завжди хотіла бути Акробаткою. – І додала: – Як мама з татом.
    – Я знаю, дитино. Я знаю. – Віщунка показала Летті крісло навпроти себе. – Нам потрібно поговорити.
    – Тільки не треба мені розповідати про борг та обов’язки, я все розумію. Можна обійтися без зайвого пафосу.
    – Якщо ти хочеш мене роздратувати, Летто, то нічого не вийде. Мені подобається твоя чесність і відвертість. Саме тому я хочу дещо розповісти. – Віщунка зробила паузу й уважно подивилася на дівчину. – Ти знаєш, що народилася під двома Місяцями. Вони наближаються до Райни раз на десять обертів нашої планети. І саме в цей час народжується великий Дресирувальник.
    – Це означає, що таких, як я, багато?
    – Ні, Летто. Чомусь діти дуже рідко народжуються під двома Місяцями, а чимало народжених гине ще в дитинстві. Ти єдина, хто вижив. Я хочу, щоб ти знала інше. Твій дідусь виховував тебе як Дресирувальницю, він був переконаний, що твоя доля визначена шляхом двох зірок. І мав рацію. – Жінка все ще обдумувала, як сказати дівчині головне: – Але твої батьки були не згодні з ним…
    – Що? – Летта була шокована. Про таке вона не здогадувалася. – Чому?
    – Під час твого народження біля вашого будинку впав метеорит.
    – Метеорит? Не може бути… – Дівчина спочатку замовкла, а потім пошепки продекламувала: – «Якщо впаде тобі до рук небесний камінь, ти зможеш сам літати між зірок…». Я… Я могла б стати Акробаткою?
    – Так, Летто. У тебе було два шляхи. Це унікальний випадок, і про це більше нікому не відомо. Твій дідусь, як голова роду і колонії, вирішив, що твоє майбутнє – стати Дресирувальницею. Він сам тебе навчав.
    – Але ж він знав, що я мрію про інше! Він знав, як я хотіла літати між зірками на трапеції, зі страховкою і без страховки! Він переконав мене, що зірки визначили моє призначення. І нічого змінити не можна! – голосно викрикувала дівчина.
    – Він вважав, що так буде краще для тебе. Я переконувала його сказати тобі. Але коли загинули твої батьки… Він став непохитним. Він не хотів втратити і тебе, Летто... – завершила віщунка.
    Дівчина сиділа, бездумно втупившись поглядом в жовту нефарбовану стіну.
    – Так чому ж ви вирішили мені про це розповісти? І саме зараз? Дідусь же точно взяв з вас обіцянку нічого мені не говорити. Я маю рацію?
    – Так, я порушила своє слово. Однак, Летто, якщо ти не виграєш Змагання, ми втратимо набагато більше. І мені здається, що саме зараз потрібно використати твої приховані здібності. Ти не замислювалася, чому тобі так легко літати на кометі? І чому ти не боїшся відірватися від поверхні, як більшість дресирувальників?
    – Але що я можу зробити? Я ж нічого не вмію! – І дівчина вже спокійніше продовжила: – У мене навіть немає акробатичного обладнання. Після загибелі батьків дідусь заборонив тримати вдома щось, пов’язане з висотними трюками.
    Віщунка підвелася, і Летта побачила, що стара сиділа не в кріслі, а на купі якогось мотлоху, вкритого старою ковдрою.
    – Тут усе, що тобі потрібно, – жінка стягнула ковдру, під якої виявилися коробки і пакунки з маркуванням Акробатичної секції Циркової Федерації. – У тебе є два дні. Не змарнуй їх. Ти не маєш права виступити в іншій категорії, але ніхто не забороняє використовувати всі доступні можливості. Тим більше твоїм суперником буде Акробат. Усе, що відомо: він також вперше бере участь у змаганнях, раніше про нього нічого не чули. Проте це не завадило йому стати першим і вийти до фіналу.
    – Я читала, що він виступає як представник Сковії – головної планети Федерації. Навіть світлини бачила – звичайний юнак. Але звідки він родом і хто такий, невідомо, – Летта справді намагалася знайти якусь інформацію, щоб знати, на що чекати від супротивника.
    – Це означає, потрібно бути готовою для несподіванок. Тим більше, я не можу нічого роздивитися в нашому майбутньому. Запам’ятай, циркове мистецтво – це не тільки талант і майстерність, це завжди диво.
    – Диво? Дідусь би зараз розсміявся, – дівчина недовірливо подивилася на стару.
    – Диво, Летто! Але для тих, хто в нього вірить.
    
    ***
    Місце для проведення фінальних виступів обрали інше, незнайоме Летті і розташоване подалі від планети, безпосередньо в Кільці астероїдів. Для арени і трибун використали кілька астероїдів більшого розміру, а для виступу Акробата закріпили на двох менших троси страховки. Космічний простір навколо арени затягнули силовими полями – для безпеки глядачів. Тут відбувалися всі змагання акробатів, але через те, що півфінали завжди проходять одночасно, майбутні конкуренти не мали можливості побачити одне одного на арені.
    Летта повернулася з жеребкування до намету Дресирувальника. Грег саме завершував кріпити стропи намету, щоб ніхто не міг потрапити всередину, піднявши завісу. Хлопець обережно підрізав залишки строп лазерним ножом.
    – Першим виступить Акробат, – Летта звернулась до брата. – Кожному з нас дають обмежений термін для представлення програми. Я розраховувала на більший час. Дивно, що ніхто не попередив про зміни умов Змагання завчасно.
    Грег не встиг нічого відповісти, як до намету без попередження увійшов хтось у комбінезоні. Хлопець поклав ніж на похідний стіл, де вже було накидано всілякого мотлоху.
    Екран шолома повідомив дівчині про запит приєднання до відкритого каналу комунікатора. Летта неохоче дозволила, хоч і не хотіла зараз ні з ким розмовляти. У навушниках почувся знайомий голос:
    – Летто, ти мене не впізнала? – Роберт засміявся. – Хіба я змінився з нашої останньої зустрічі? Як настрій? Готуєшся до виступу?
    – Нормально. Чого ти раптом вирішив поцікавитися моїми справами? – Летта не зраділа цьому дивному гостю.
    – О, і Грегорі тут! Допомагаєш сестрі? – Роберт не звернув на увагу на відсутність радості від його появи. – До речі, ви чули, що я знову став кращим серед жонглером? Якби не ці дурні правила, то зараз ти би змагалася зі мною.
    – Роберте, ми тут трохи зайняті. Може, ти поясниш, чого тобі треба, бо претензії до регламенту і правил Змагання – це не до нас.
    – Чого ти злишся? Я ж з добрими намірами прийшов – підтримати подругу дитинства. Ми ж тобою знайомі стільки років…
    – Невже? Але щось останнім часом ти про нас не згадував. Що змінилося? – Летта відійшла в бік, демонструючи зайнятість.
    – Пропоную подивитися виступ Акробата разом. Я знаю гарне місце, звідки все видно.
    – Ні, мені і від намету добре видно, – відмовилася дівчина.
    – Грегорі, може, ти складеш мені компанію? – Роберт повернувся до хлопця.
    Летта бачила, як Грегу кортіло піти з Робертом, але вагався брат недовго:
    – Ти б не заважав нам, Роберте. Невдовзі почнеться виступ Акробата. Дивись, щоб твоє зручне місце не зайняли.
    – Бувайте. Успіху, Летто.
    Роберт зник так само швидко, як і з’явився.
    – Чого він приходив, Летто, як ти думаєш? – Грег озирнувся. – До речі, ти не бачила мого ножа?
    
    ***
    Брат із сестрою завмерли біля входу до намету. На арену вийшов Акробат, і хоч розгледіти його здалеку було складно, Летті фігура в легкому скафандрі здалася знайомою.
    – Грегу, у мене враження, що я його знаю. Але звідки? Дуже знайомі рухи. І хода. І наче недавно його бачила... – Дівчина помовчала, згадуючи. – Це він! Той, кого Роберт забирав на катері, коли ми тренувалися. Пам’ятаєш?
    – Так, ти ще казала, що хтось сів у катер. Яке тепер це має значення, Летто?
    Дівчина замовкла, бо у навушниках зазвучала музика. Цю пісню Летта не чула вже два оберти планети, з часу загибелі Марека, який обожнював цю мелодію. Під ритмічні звуки музики Акробат легко підстрибнув, схопившись рукою за трапецію, що почала швидко підніматися над ареною.
    Летта високо закинула голову, щоб роздивитися все до дрібниць. Акробат перестрибував з астероїда на астероїд, крутився на трапеції, виконував найскладніші фігури. Таку майстерність Летта давно не бачила. Вона взагалі вважала, що після загибелі батьків і Марека ніхто не зможе такого зробити… Марек?
    Акробат відстебнув трос зі страховкою, музика у навушниках посилилася. У вишині він відштовхнувся від невеликого астероїда, виконав потрійне сальто у повітрі, схопився руками за трапецію, зробив вертикальну «стійку» і стрибнув до другого астероїда.
    – Ні! – закричала дівчина. – Стій!
    – Летто, з тобою все гаразд? – Грег здивовано подивився на сестру.
    – Як Марек… Без страховки. Він повторює трюк Марека. Смертельний трюк…
    Акробат впевнено завершив виконання елемента, дострибнувши до астероїда. Після цього під оплески глядачів з допомогою трапеції спустився на арену.
    – Цього не може бути. – прошепотіла Летта.
    – Ще й як може, – іронічний голос Роберта почувся у відповідь.
    Трясця! Летта забула скасувати його дозвіл на приєднання до комунікатора. Роберт чув її слова. Але звідки він знає?..
    Трибуни ликували: Акробат вразив майстерністю і сміливістю. Виконати такий елемент без страховки ще не вдавалося нікому.
    До намету наближалися двоє. Акробат, який щойно завершив виступ, і Роберт. Сумнівів не лишилося: можна вдати свою загибель, виконавши складний трюк на очах закоханого дівчиська, а потім до непізнаваності змінити зовнішність, але неможливо змінити манеру виконання найскладніших трюків. Недовіра і пригнічення в душі дівчини поступилися місцем обуренню від зради.
    Летта сама підключилася до загального каналу.
    – Як ти міг? – дівчина наблизилася до Акробата впритул.
    – Що саме, Зіронько? – Марек змінив навіть голос, але так Летту називав тільки він. – Мені шкода, що моя «смерть» тебе так вразила.
    – Як ти міг погодитися виступати від Сковії?
    – А, ти про це? Мені пообіцяли те, чого я б ніколи не мав на цій планеті! Тільки члени твоєї родини могли претендувати на участь у Змаганнях. Ти ж у нас «народжена під двома зірками», тобі не зрозуміти прагнення звичайного хлопця з робочої сім’ї.
    – Ти ж був найкращим акробатом Райни! – Летта не могла повірити в те, що почула.
    – Ні, Летто, найкращими акробатами були твої батьки. І навіть після їхньої смерті нічого не змінилося, хоч я вирішив, що нарешті дочекався свого шансу. Але тебе почали готували як Дресирувальницю для наступних Змагань. І я зрозумів, що мої вміння – ніщо.
    – До смерті моїх батьків ти теж причетний? – дівчина відступила назад.
    – Не потрібно нікого демонізувати, – втрутився в розмову Роберт. – Я ж тобі казав, що це був нещасний випадок. Той трюк, який готували твої батьки, Летто, надто складний.
    – Роберт правий, Зіронько, – додав Марек, – для виконання таких складних елементів на висоті потрібна опора. Я використав трапецію, і все вийшло.
    – Батько теж використав трапецію, Мареку! Ти не першим до цього допетрав. Але на тренуванні трос страховки, що утримував маму, відірвався. Батько, який був без страховки, в цей момент однією рукою тримав маму, а іншою – трапецію. Він не встиг зреагувати...
    – Роберте, ти говорив, що їх згубила самовпевненість і що вони без страховки хотіли подолати величезну відстань між астероїдами на висоті. Це ж ти підказав скористатися трапецією! – Марек уже кричав.
    На Роберта це не подіяло:
    – Ти завершив свою істерику? Міг би подякувати. Це завдяки мені ти у фіналі Змагань! Завдяки мені твій виступ неперевершений. Гадаєш, її космічні звірушки здатні вразити суддів більше за твою тріумфальну програму?
    Марек мовчав. Проте Летту турбувало одне запитання:
    – Мареку, скажи, тобі відомо, який приз у цих Змаганнях?
    – Приз? – Акробат щиро здивувався. – Хіба на Змаганнях є приз? Я виступаю, щоб бути першим!
    – Зрозуміло.
    Летта вимкнула комунікатор і махнула Грегу рукою. Зараз її виступ.
    
    ***
    Дресирувальниця для виступу теж обрала легкий акробатичний скафандр без вбудованих двигунів. До дівчини наблизився Грегорі з тросом страховки.
    – Летто, у нас проблема! – голос хлопця тремтів.
    Він тримав в руках навпіл перерізаний дріт у місці кріплення карабіну.
    – Страховка не витримає тебе, вона розірветься під навантаженням. Це катастрофа, Летто!
    – Немає ніякої катастрофи, Грегу. Циркове мистецтво – це не лише майстерність і підготовка. Це завжди диво. Обійдуся без страховки! Правила це дозволяють.
    Летта вирішила не вимикати звук у навушниках, і наразі почула як потужна давня мелодія, привезена з Землі її предками, заполоняє етер. Дідусь обрав цю музику гімном Райни, і зараз Летті здалося, що вона чує гру дивних інструментів і незнайомі слова, які наповнюють її силою і впевненістю.
    Дресирувальниця підняла обидві руки, і всі дрібні камінці, що лежали на арені і поруч з трибунами, злетіли на висоту піднятих рук. Лета махнула правицею – і завмерлі каміння закрутилися у вихорі музики. Вона керувала кам’янцями і дрібним пилом, створюючи з них неймовірні фігури на арені. Спочатку з’явилася велика куля, що миттєво засвітилася блакитним світлом, спрямованим яскравими зірками. Потім від цієї кулі відділилися маленькі рухомі об’єкти, що більшали одночасно зі зменшенням кулі. І всім стало зрозуміло, що це ті самі легендарні кораблі Космічного Цирку, на яких прилетіли багато років тому перші мешканці планет Циркової Федерації. Перед очима глядачів розгорталася історія Федерації: пошук нової зоряної системи, відкриття Райни з чудернацьким Астероїдним Кільцем. Представники різних циркових професій розселилися на окремих планетах. Рухомі камінчики демонстрували досягнення Жонглерів, Акробатів, Ілюзіоністів, Гімнастів, Дресирувальників. Фігури виростали з купи пилу і каменю, Летта утримувала одночасно різних персонажів цього унікального перформансу. А ось і Змагання: на арені проявилася жовто-синя Райна, до якої зліталися численні міжзоряні катери. Астероїдне Кільце навколо несправжньої планети почало швидко рухатися, перетворюючись на стіну, за якою не було видно нічого – зникла навіть Дресирувальниця.
    Коли камінний вихор заспокоївся, на арені з’явилася Міра. Летта вскочила на комету верхи і полетіла до верхньої частини Астероїдного Кільця. Зірки відповіли яскравими миготінням, до Міри приєдналися дві її подруги, які виконували неймовірні піруети то знижуючись над ареною, то піднімаючись вгору. Три комети з’єднувалися хвостами в дивному танці, приковуючи до себе увагу глядачів. Коли вони припинили свій рух, всі побачили, що Летта стоїть на верхній точці правого астероїда. Саме звідси Марек здійснив свій тріумфальний стрибок, використавши трапецію для перепочинку. Але зараз трапеції на шляху до другого астероїда не було. Як і страховки на поясі Летти.
    У навушниках панувала тиша, наче глядачі боялися навіть дихати. Музика стихла. Летта помахала рукою рідній планеті, зіркам та кометам і подумки продекламувала: «Якщо впаде тобі до рук небесний камінь, ти зможеш сам літати між зірок». Чорне небо перекреслила яскрава комета, від якої відірвалася зірка і впала в руку Дресирувальниці. Летта затиснула камінь у руці і зробила крок у порожнечу.
    Дівчина відштовхнулася від кам’янистої поверхні і полетіла назустріч другому астероїду. На середині шляху здалося, що сил не вистачить. Аж раптом вона відчула, що маленькі камінчики підхопили її під руки і стали опорою для ніг. Летта впізнала ті астероїди, яким допомогла повернутися додому в Кільце після виступу Алета. До них приєдналися інші, незнайомі дівчині. Цей дивний політ тривав недовго.
    Незабаром Дресирувальниця стояла на другому астероїді. Міра підхопила її і помчала вниз.
    Летта опустилася на арену без сил. Ніхто не ворушився, етер затих. Невже все пропало? Раптом буря оплесків і криків накрили дівчину потужною хвилею. Глядачі підводилися з місць, аплодували, кричали. Дехто намагався перелізти огорожу і опинитися на арені. На екрані висвітилися результати. Перемогла Дресирувальниця!
    Грег встиг підбігти першим.
    – Як ти це зробила? Як ти перестрибнула з астероїда на астероїд без допомоги і страховки? – брат кинувся обіймати Летту.
    – Чому без допомоги? Хіба ти не бачив маленькі астероїди? – здивувалася дівчина.
    – Які астероїди, Летто? Тобі привиділося! Ти летіла, наче в тебе в виросли крила для міжзоряних перельотів, – радісно відповів Грег.
    Гул натовпу в навушниках перекрив голос Марека:
    – Це неможливо! – він не міг повірити в те, що сталося. – Ти ж звичайна Дресирувальниця! Навіть жодному Акробату таке не вдавалося!
    – Ще й як можливо! – повторила Летта недавні слова Роберта. – Правда, для тих, хто вірить у дива.
    Летта посміхнулася рідній планеті, від якої повільно віддалялися два Місяці. В атмосфері Райни з’явилася хаотичні білі плями, що стрімко перетворилися на вихори, і вже за мить на дівчину дивилася біла пика веселого мавпеняти. Мавпенятко підморгнуло і розсіялося в жовто-синіх обрисах планети.
    
    
    

  Время приёма: 14:10 17.01.2021