 |
|
| |
20:23 19.05.2023
Сегодня (19.05) в 23.59 заканчивается приём работ на Арену. Не забывайте: чтобы увидеть обсуждение (и рассказы), нужно залогиниться.
13:33 19.04.2023
Сегодня (19.04) в 23.39 заканчивается приём рассказов на Арену.
|
|
|
|
|
|
На початку трохи історії. Як відомо, першими людьми в космосі були військові пілоти. Вважалося, що вони найкраще готові до перевантажень та всіляких інших несподіванок за межами атмосфери, в невагомості. Після того як стало зрозуміло, що нічого страшного в космосі нема, туди почали літати усі підряд. Здебільшого, різного ґатунку науковці. Щоб писати статті, а хто розумніший - дисертації. З часом, коли космос комерціалізувався, туди потягнулися мільярдери або просто багачі. Ті літали за свіжими враженнями, щоб переконатися, що земля кругла та просто тому, що могли собі це дозволити. Але як тільки почалося освоєння околиць Сонячної системи, виникла деяка криза ідей, кого туди посилати? Мільярдерам це було нецікаво, бо летіти довго. Військовим пілотам – не потрібно, та й окрім як витримувати перевантаження вони нічого не вміють. Науковцям – складно, оскільки практика показала: скільки науковців в екіпажі не посилай досліджувати умовний Плутон, назад живим повертається у кращому випадку один, або й взагалі, ніхто не виживає. Нещасні випадки, дивні хвороби, отруєння та самогубства, вбивства для самозахисту і просто вбивства. Як вам такий букет причин смертності? Що вдієш? Така природа людей взагалі і науковців зокрема. Вони дуже погано співіснують у замкненому просторі. Якщо вважати Землю замкненим простором, то вся історія людства є дуже яскравим тому прикладом. І от вам несподівана відповідь на питання: хто ідеальні дослідники космосу? Це ми – мізантропи.
Та й робота нехитра: ті ж древні далекобійники, тільки у космосі.
Люди схильні шукати позитив, втішати, розраджувати себе навіть у безвихідних ситуаціях. От і я, хоч і мізантроп і, як мінімум, скептично ставлюся до всього людського, наївно думав, що якщо людство пережило чуму, віспу, тиф, грип, щурів, вошей, сарану і тому подібне зло, якийсь нещасний менеджмент це просто «тьху», тобто, дрібниця. Яку біду мені, Одіссею KCP Четвертому, відважному досліднику космосу, може заподіяти якийсь менеджер? Як може досвідченому досліднику космосу зашкодити людина, яка далі Місяця нікуди не літала? Але виявилося, що не все так просто.
Я не полінувався, спеціально довідався: перша пошесть менеджменту припала на початок двадцять першого століття. Що тут дивного? Дикі були часи. Люди в дірки в льоду, тобто в крижану воду стрибали добровільно, наприклад. І менеджери теж. Тому гаразд, тодішню сліпу віру в ефективний менеджмент можна якось виправдати. Але чому ця зараза, раз по раз повертаючись, зринає в моєму рідному 29-тому столітті, науці невідомо.
А починається ця біда, коли керувати у компанію приходять менеджери – люди, які не мають жодного уявлення про те як працює ваш бізнес, але намагаються зробити так, щоб усе працювало за їхніми лекалами. Починаючи з верхівки, далі ця сарана обліплює всі ланки механізму. У даному випадку, мене посунули з посади капітана «Зеленого дракона» на першого помічника, а на моє місце призначили Менеджера. Не хочу увіковічувати його ім’я в свої записках. Не вартий він того. Зватиму просто Менеджером. Отже, Одіссею, доведеться тобі випити цю чашу: виконати рейс на зорельоті, де командир – Менеджер.
Припускаю, з інопланетянами легше та приємніше мати справу, аніж з менеджерами. Ті хоч ставитимуться до тебе як до розумної та рівної собі істоти. А менеджер вважає тебе неефективним лайном, яке нічого не розуміє у своїй роботі, повинно бути всіляко проконтрольоване, виміряне та структуроване. А після того – покаране. Хоча, перше враження від спілкування з менеджером приємне: жертвам здається, що це чудова людина та чуйний керівник. З почуттям гумору, хорошими манерами, правильними словами підтримки та заохочення. Але коли в результаті ти отримуєш тільки половину зарплати, через всілякі штрафи та утримання (про премію можете забути взагалі, цю важку ношу менеджери традиційно беруть на себе!) починається гірке прозріння. Та вже пізно. Також, майте на увазі, улюблена звичка менеджерів отримувати від вас пропозиції як покращити-вдосконалити ті чи інші процеси. За це менеджер потім отримує премію від вищепаразитуючого менеджера, а ви отримуєте, в кращому випадку, грамоту в день вашого професійного свята.
Та досить лірики, перейду до суворої прози буднів дослідника космосу, яка стає ще над-over-sur-суворішою, коли вашим зорельотом керує ефективний менеджер. І справа навіть не в тому, що мені довелося звільнити відносно простору командирську рубку, в яку заселилася ця тварюка, а самому керувати польотом з тісної та незручної рубки аварійного керування. Зовсім ні! Дослідники космосу – люди зовсім невибагливі.
І справа не в образі, що твоїм зорельотом де юре кермує зеленоротий юнак. Хоча, таки дещо і в цьому. До речі, чому менеджери завжди молоді і ніхто не бачив старого менеджера? Куди вони зникають? В мене, як науковця і мізантропа є дві гіпотези. Перша: старі менеджери на старості навчають молодих (всілякі тримісячні курси, двогодинні майстер-класи та вебінари – в них є багато способів затуманити голову). Друга: тривалість спалахів епідемій менеджеризму є меншою за людське життя. І коли епідемія сходить нанівець, то і менеджери стають непотрібними. Тоді, я так підозрюю, вони перекваліфіковуються в страхових агентів, політиків, різного роду аналітиків та астрологів. Тобто, в йдуть в ті сфери, де ані якихось серйозних знань, ані інтелекту не потрібно. Зовсім безталанні стають, мабуть, таксистами.
Привітальна промова Менеджера починалася з короткої частини «за здоров’я»: «ми одна команда», «я є вашим найкращим другом». Але дуже швидко продовжилася в стилі «за упокій»: «компанії потрібно збільшити прибутки», «я повинен врятувати транснептуновий проєкт», «ми повинні підвищити ефективність», «досить літати за старими лекалами», «наша мета зменшити тривалість рейсу на 20 %, а витрату палива на 15%, тільки тоді зможемо розраховувати на бонуси» (звідки в нього такі цифри? чому не навпаки? що перше, що друге абсолютно неможливо), «хто не зможе перелаштуватися до нових вимог, той буде звільнений». Я, звісно, не сильно цими красивими і правильними гаслами перейнявся. Скільки схожого мені довелося за довгі роки вислухати? Як влучно казали в древності: «говорити – не мішки носити».
Але за промовою я отримав перше завдання: презентувати маршрут перельоту. Що тут складного? Я вже втратив лік своїм перельотам за Нептун. Тому все красиво розказав та показав: гравітаційний маневр біля Венери, потім біля Юпітера, останній – біля Сатурна. На що отримав шокуюче питання: а чому ж ми не летимо навпростець? Найкоротша відстань між двома точками – пряма! Навпростець – найшвидше! Дивно, чому він не запитав чому ми летимо повз Венеру, адже вона ближче до Сонця, а Ерида далі. Ймовірно, що цього не знає. Я спробував заперечити, почав розповідати про прискорення під дією гравітаційної пращі при прольоті повз масивні об’єкти. І отримав питання, чи я особисто розраховував цю траєкторію, чи скопіпастив зі старого перельоту. Звісно, скопіпастив. По цій схемі люди літають скоро тисячу років і ні в кого ніяких зауважень не виникало. Довелося взятися за калькулятор і прорахувати прямолінійну траєкторію. Як і очікувалося, і витрата палива і тривалість прямолінійного перельоту, вийшли значно більшими. Менеджер дискутувати не став і сказав, що пізніше перевірить мої розрахунки.
А ще в перший же день я отримав зауваження щодо свого зовнішнього вигляду: неголеності, босоніжжя, шортів та майки (улюбленої, а тому досить таки поношеної). «Для чого в нас уніформа?» Що тут заперечиш? Слід звикати не бути собі господарем.
На цьому наше «спілкування» не припинилося і мені ледь не щодня доводилося спростовувати його геніальні ідеї. Що мене здивувало, попри всі конфлікти та претензії щодо моєї недостатньої ефективності, щовечора Менеджер присилав мені повідомлення з якимось бородатим анекдотом чи смішними, на його думку, відео чи текстами. При чому, якість гумору в його меседжах була дуже кволою на мій мізантропський смак, що не додавало плюсів до його карми.
Також замість того щоб байдикувати, в мене виявилася гора роботи по огляду та технічному обслуговуванню всіх можливих вузлів та систем зорельоту. Виявилося, що гасло «не чіпай те що працює» в космосі не діє!
Взагалі, хто це придумав? Як це повинно було працювати? Менеджер і мізантроп в одній шкаралупці. Чи це такий хитрий спосіб скоротити поголів’я менеджерів? Ні, не діждуться! Справжній мізантроп шкоди людині не заподіє! За 30 років свого капітанства, я не раз перевозив людей. І жодного разу моєї провини в їх смертях не було! Можливо тому, що мудрі голови додумалися ізолювати пасажирів у спеціальних модулях, куди без лазерного різака я не маю доступу. Але це вже деталі.
Для обміну новинами я час від часу виходжу на зв’язок із своїми колегами, такими ж пілотами-далекобійниками. Цікавлюся: як розвивається співпраця з їхніми менеджерами? А там все трагічно! Як в старих-недобрих домізантропських перельотах: нещасний випадок, висадка менеджера на Марсі через погіршення здоров’я, ізоляція у вантажному відсіку. І тільки я демонструю непохитний гуманізм!
Так довго політ до Ериди ще ніколи не тривав! Зазвичай як воно відбувається? Головне завантажитися та стартувати, а далі лежебочиш весь рейс. Інколи, за окрему плату, ще фотографую сякий-такий астероїд, що трапляється дорогою. Робота нехитра. Відсипаєшся в думках про майбутнє відвідування Еридіанського Ласт Вегасу – найкращого казино за орбітою Нептуна. Древній автор мему про блек-джек та дівчат з пониженою соціальною відповідальністю не підозрював, наскільки він правий. Куди тільки не прилітають люди, там з’являються казино та дівчата. Ех, Ласт Вегас! Вам не уявити, а мені не описати, що витворяють на жердині тамтешні танцівниці. Понижена гравітація таки має свої переваги.
І ось, нарешті, таке довгоочікуване гальмування перед пунктом призначення. Та не встиг я насолодитися ледь помітною вібрацією космольоту після ввімкнення двигунів та появою гравітації, як отримав «ніж у спину». «З метою економії часу, перебування не Ериді скорочуємо з 14 діб до 72 годин. Вивантаження та завантаження контролюємо особисто». Виявляється, цей допитливець проаналізував дані моїх попередніх польотів і виявив, що я надто довго (на його думку) затримуюсь в пунктах призначення. Два тижні – це довго! А за кожен зекономлений день пообіцяв відсоток у бонусах. Тобто Одіссей КСР IV має погнатися за зайвими грошима і не позависати в Ласт Вегасі. Гм, чи таки погнатися? Я спробував щось натякнути про відпочинок, знайомство з місцевими цікавинками (читай Ласт Вегасом). Та де там! Жодних послаблень, жодних втрат часу. «Не хочеш працювати – звільняйся, нестачі мізантропів не спостерігається. На твоє місце враз вишикується черга!» Що сказати? Слова справжнього друга! «Якщо знайду заміну, то залишу тебе на Ериді!» – продовжив він з награною мрійливістю. «Відпочинеш, не поспішаючи ознайомишся з планетоїдом…» Серця в нього нема! Може він і не людина? Але ж чому вважає себе безсмертним?
– Хоча, довго відпочивати не вийде, заробив ти копійки. Щодо бонусів за скорочення часу перельоту та економію палива деталізувати не потрібно. Їх не буде. Також я утримав з тебе за порушення корпоративної етики, – продовжив неквапно знущатися Менеджер.
– Яке? – перебив я.
– Зовнішній вигляд та відсутність уніформи.
– І за це всю зарплату?
– Не тільки за це. Грубо порушуються графіки техоглядів та техобслуговувань.
– Та щоб їх проводити в повному обсязі потрібно 5 чоловік додатково в екіпаж! Це фізично неможливо навіть якщо я займатимуся цим 24 години на добу.
– Але ж в документації чітко все прописано: і об’єми і періодичність.
– Зрозуміло, що виробники обладнання перестраховуються і прописують надмірний догляд.
– А у випадку аварії через відмову якого небудь вчасно неоглянутого вузла, хто буде винним? Ти чи його виробник?
– Аааааааа! – захотілося закричати мені у відповідь. Навіщо я так довго його терпів? Це все через лінь. Через небажання покидати зону хоч сумнівного та все ж комфорту. Справді – старію, років 20 назад не долетів би цей Менеджер до Ериди живим. 200%, не долетів.
– Та й взагалі, за що вам платити? В мене є фотографії робочого часу. Левову пайку доби ви спите або дивитесь серіали. Який прибуток в цей час приноситься вами компанії? Логічно оплачувати тільки реальний робочий час, коли проводилися корегування траєкторії, техобслуговування обладнання. І за моїми підрахунками це склало тільки 5% від робочого часу. Відповідно, ви отримаєте 5 % зарплатні.
– Аааааааа! – захотілося закричати мені знову.
Замкнене коло в якому всі щасливі: виробники обладнання перестраховуються регламентуючи надмірний догляд за ним, знаючи це наша компанія – економить на техніках, бо й без них усе працюватиме (а якщо зламається, то й техніки не допоможуть), Менеджер має «залізні» підстави порізати мою зарплатню. І тільки я – цап-відбувайло.
Та годі лірики! Сформулюємо проблему наступним чином: чи встигну я позбутися Менеджера до прильоту на Ериду? Ні. Формулювання не точне. Часу ще багато – встигну. Як його позбутися так, щоб це не викликало ні в кого питань? Щоб якось небанально і нетривіально? Якесь жахливе самогубство? Отруєння? Нещасний випадок? Ось над цим потрібно подумати.
Ласт Вегасе, ти мене чекаєш?
|
|
|
|
Время приёма: 12:47 17.01.2021
|
|
| |
|
Рассказ открыт для комментариев