14:16 01.11.2020
Вітаємо переможців!
1 Сокира au001 Домовик
2 Дракотик au003 Златопілля
3 Птиця і Фантом au005 Білим по білому


16:22 28.10.2020
Поступила в продажу книга "Зiркоходи". Поздравляем авторов и читателей с этим событием.

   
 
 
    запомнить
     
Регистрация Конкурс № 55 (осень 2020) Фінал

Автор: Яскр Количество символов: 10528
Конкурс № 55 (осень 2020) Фінал
рассказ открыт для комментариев

au026 Житло для мертвих


    Налий собі ще одну, та слухай, таке розповім, ти не повіриш! Знаєш, чому “Астрал-Тауерс” припинили будівництво третьої офісної вежі та взагалі шукають, кому б продати те, що вже збудували? В газетах про таке не напишуть!
     Це все через привидів. Ти знав, що там є старе кладовище? А, думав, що то звалище? Зрозуміло. Всі так думали, що ось та територія за брудним парканом, то для сміття. Та то не вигадка, а правда. Ось, я навіть зробив ксерокопію статті з історичного альманаху. Дивись, дивись! Це кладовище знаходилося за стіною міста ще у 1099 році, коли в міста була стіна. Як навіщо? Варвари там всякі нападали, сусіди. Просто інше місто могло напасти! Тоді ж маленькі були міста. Десь п’ятсот осіб тоді проживало. Не смійся, не смійся! Читай далі: до 1523 року місто розросталося, додавалися нові квартали, обнесені стінами, населення зросло до шістдесяти тисяч! Знєш, що це значить, друже? А це значить, що всі ці люди помирали. Й ховали їх на одному й тому ж кладовищі. Бо церква там, всі діла. Дуже швидко площа кладовища стала більшою за саме місто, яке вже зростало навколо кладовища! Чому таке велике? Бо ховали тоді цілі тіла, лежачи. Не кривися так, це ж наша історія! Це зараз тебе спалили, запакували в капсулу й поклали на поличку, або підклали до деревця, або запустили в річку, океан чи там космос. Тоді люди лягали в землю в прямому сенсі, як на ліжко. Вірніше, навіть більше, бо спали сидячи. Саме через схожість лежання в усю довжину зі смертю. Що значить, треба було ховати одне під одним? Як ти це уявляєш? Копати під низ? Робити глибшу яму та складати домовини на домовини? Чекай, я тобі намалюю домовину. Ось, це така велика коробка. Не знаю я, чому вони не планували, як помирати бутербродом!
     Отже, кладовище стало дуже великим. А з часом, дивись, інша стаття, людей стали ховати ще й з великим почестями, навіть небагатих. Навколо кожної могилки було місце для гостей, надгробок робили такий пишний. Багатії взагалі собі будували склепи, ось на фото, так, майже цілий будинок. Тобто, було місто живих та місто мертвих. Чому? Бо вірили, що люди починають жити тільки після смерті тіла. Й жити вічно. Ти не смійся, ти ще одну налий та мені теж, я ж цікаво розповідаю, чи ні? Так само як ти, певне, сміялася й дирекція будівельної компанії. До них приходили представники спільноти захисту спадщини, говорили, балакали. Показували охоронні документи, розповідати про вшанування. Ні, сказали забудовники, в нас є дозвіл від міської ради, й в нас є зобов’язання обережно перенести всі останки в сучасне місце зберігання в межах встановленого кладовища. Минуле - минулому, нам майбутнє. Ваша ділянка в центрі міста й вона такого розміру, що там можна поселити мільйон живих людей замість мільйона могил. А ті, історики, значить, й кажуть: так цей мільйон там й живе споконвік.
     Второпав? Кажуть, це місто привидів, наших - та й ваших - предків. Вони там звикли й там лишаться. Все одно, куди ви перевезете їхні кістки та прах. Все одно, до якого музею запроторите розібрані склепи й надгробки. Навіть якщо цілком вивезете могильну землю, тонна за тонною, землю, яка вже ними просякла. Забудовники й кажуть: так ми ж ритимемо котловани. Вивезти десь чотири чи п’ять квадратних кілометрів площі, щонайменше на три метри завглибшки нам й так доведеться. Мені цю розмову переповідала одна моя подружка, працює в безпеці в “Кон-Інвест”. Тобто, в цих забудовників. Коротше, історики зблідли, почервоніли, почорніли та пішли геть. Можна сказати, що їх почули, бо почали з того краю, де могилки були найменш помітні. Сміялися, що там мертві без родичів в міськраді, тож не нажаліються. Землю викопували та вивозили. Кістки, звісно, медики утилізували за процедурою спалення та консервації, все сучасно.
     І тут почалося. Спершу хтось там розповідав про стогнучі примари на отвалах землі. Комусь додумалися цю землю продати для розсади на городі. Та ну, я серйозно! Ось тобі вирізка! То й що, що “жовта преса”? А нормальна б про це написала? “Поява привида в обладунках на фермерській ділянці. Підозрюється афера з продажем землі з кладовища”. Кажеш, земля то просто земля? Вони теж так гадали! Писали публікації в дорогих журналах, що все це марновірство, що не існує ніяких привидів, що науково доведено, що немає потойбічного життя. Й встигли побудувати вже першу вежу, й навіть її підключити. Так! Ти вгадав! Охоронці почали бачити привидів. Можливо, котлован був не настільки глибокий, як простиралася могильна земля завглибшки. Можливо, вирішили завітати сусідні померлі до того, як їхні могилки сплюндрують… Ти подумай. Ми живемо в практичну епоху. Все забудовується, ресурси поглинаються, ну хоча б почали вторсировину юзати більше. Та бач тут, з іншого боку, й землю вирішили вторинно використати. Я сам вірю трохи в цю святість землі. Ми з неї походимо та маємо в неї піти. Оці капсулки - тебе не лякає, ні? Давай ще одній, щось ти швидко п’єш, так заснеш й не дослухаєш мене. Капсули - це ж наче та домовина, але ти в ній закритий. Чому немає привидів у колумбарії? Вони не контактують з землею, вони такі малесенькі й тісні… уяви, що ти не можеш рухатися, ти у пітьмі, нікого немає - так? А до того в тебе були століттями друзі, ти з ними спілкувався, ходив в гості - я не знаю, як це в них в світі привидів, але так собі уявляю. Тому мені страшно помирати, щоб мене там закрили. Я хочу хоча б після смерті мати власну ділянку, де б я міг нормально полежати… Гадаю заповісти, щоб мене поховали в біокапсулі, знаєш, там таке дерево ще проростає. Тоді є шанс, що не вивезуть мене разом з… Еее, ти шо, спиш? Бармене, рахунок! Відвезу тебе додому. Але в таксі ти мене дослухаєш, доведеться!
     Почалося всяке, значить. Й якщо в привидів ніхто не хотів вірити, то раптом прийшли дідки. Прям такі в дивовижних ритуальних вбраннях. Їх спитали, ви теж з історичної спадщини, чи ви секта? А вони й кажуть, що вони особливий відділ церкви типу, орден вшанування смерті. Секта, значить, кажуть їм. А дідки у відповідь: ось наша грамота, за якою ми працюємо, тобто, служимо вже тисячу років. Ви маєте просто припинити це знущання, або вигадуйте щось, будуйте в повітрі, а землю не чіпайте. Представники компанії вдавилися кавою, певне. Нові технології вигадувати, щоб якісь задрипані ділянки землі обходити? Ви ж там все занедбали, кажуть. А дідки їм відповідають: то не ми, а ви. Перестали відвідувати померлих, перестали їх бачити, спілкуватися. Вічне життя можливе насправді тільки коли живі не просто в себе згадують, а й хочуть поговорити. Коли поважають місто, в якому є житло для мертвих. Бо наш земний шлях - то лише підготовка до справжнього існування. Яке забудовники, значить, сплюндрували. Що вже заподіяно шкоди деяким родинам, й краще не продовжувати. Особливо не чіпати склепи. Бо там, мовляв, дуже потужне царство духів. Й коли вони будуть незадоволені, то буде горе.
     Бачу, ти прокинувся, а я не хотів би тебе нести до хати. Так от. Знехтували й цим попередженням. Звели ще вежу, й ще.. зараз швидко будують, тож це все менш ніж за два роки відбулося. Почалися нещасні випадки на майданчиках. Без смертей, але з шпиталізаціями. Вони там подвоїли безпеку, але не допомогло. Проблемка була в тому, що для того, щоб “Астрал-Тауерс” (ото вибрали назву!) не межував з кладовищем, його розчищали заздалегідь. Зачепили вже перші склепи та надгробки, які не можна було назвати смітником. Там якісь археологи підтяглися, почали щось зберігати, а дідки ходять навколо й кажуть: зберігайте прямо на місці! Що ж ви коїте? Ходили так ходили, й якийсь археолог не витримав та махнув на дідка лопатою - а вона пройшла крізь нього! Блін, який ти класний слухач, коли спиш.
     Про мітинги громадськості ти чув, певне. Але то же сталося, як офіси почали заселяти. Багато кого турбувала “порушена енергетика”. О, точно, була ж ще стаття на цю тему, ось я тобі прямо з телефона зачитаю: представник спільноти захисту кладовищенської спадщини розповідає про те, чому не можна будувати на похоронній землі. Тому що між світами проходять невидимі сходи вгору та вниз. Не кажучи вже про містки в горизонтальній площині. Таким чином, офіс будується просто посеред цих ажурних примарних конструкцій, й відповідає їм. Тут є ще малюнок, дивись! А, ти хропеш вже. Ну я все одно розповім, може, тобі уві сні дійде. Ось схема примарних переходів, вона відповідає кресленню хмарочоса. Розумієш? Вони побудували просто підсвідомо те ж саме! Та надалі будівництво довелося призупинити. Знайшлося кілька десятків тисяч родин, що заявили про цілі родові ділянки, й що вони дійсно таємно вшановували предків. Заходилися прибирати могили. Підтягнулися перші імениті діячі, аж дивно, що так пізно. Ці зазвичай першими скачуть! А тут вже такі слидом за широким загалом. Ну, ок. Сформували новий трастовий фонд. Почали якісь перемовини. Політична там штовханина. Як ти це пропустив тоді, га? Прокидайся, послухай. О, добре. Та будівельники вперлися, бо вже ж пішли інвестиції, черга здачі, відшкодування за день простою. Воно їм треба? Вийшов та виступив сам голова “Кон-Інвесту”. Зараз, знайду його промову.
     “В час, коли людство прагне космосу не у вигадках, а в своїх справжніх тілах, наділених розумом, підтримувати старосвітські марновірства - нерозумно. Ми створимо не лише робочі місця для людей, місця, яких не вистачало, а й залучимо інвестиції під житловий масив, де можна буде поселити мільйони людей. Урбанізація невідворотна. Площа міста має належати живим, а не мертвим. Жити треба тут і зараз, а не відкладати життя на потім. Ніякі чесноти не замінять вам радості успіху, достатку, процвітання ваших родин. Подумайте про медицину, яка здатна продовжити ваше життя, зробити майже вічним реальними способами. Це буде можливим лише завдяки нам.” Бла-бла-бла, ми відповідальні за те, що сонце сходить на сході щоранку.
     О, ми вже майже приїхали, а я майже закінчив. Буквально наступного ранку після тої його промови, його знайшли мертвим під вікном його кабінету. Там сто поверхів летіти. Вікно розчахнуте, камери показали, що він став спокійно на підвіконня та вийшов сам. Після чого будівництва всі спинили. Та це офіційна версія. Мені ж розповіли трохи більше. Ляп-ляп, прокинься. А, так ти мене слухав весь цей час! Коротше, на записах камери безпеки в його офісі було видно, що він з кимось розмовляв, наче по телефону, але без телефона в руках чи гарнітури у вусі. Й розібрати було тільки його відповідь: “Та мені начхати, що ти мій прапрапрадід, тебе не існує!” Ось така історія. Можливо, вони зведуть таки місто живих над містом мертвих, щоб родини були частіше разом. Можливо, залишать в спокої. А ми вже приїхали, вилазь.

  Время приёма: 13:02 18.10.2020