14:16 01.11.2020
Вітаємо переможців!
1 Сокира au001 Домовик
2 Дракотик au003 Златопілля
3 Птиця і Фантом au005 Білим по білому


16:22 28.10.2020
Поступила в продажу книга "Зiркоходи". Поздравляем авторов и читателей с этим событием.

   
 
 
    запомнить
     
Регистрация Конкурс № 55 (осень 2020) Фінал

Автор: Яскр Количество символов: 26311
Конкурс № 55 (осень 2020) Фінал
рассказ открыт для комментариев

au013 Дрони над вишнями гудуть…


    - Шановні колеги, лише наша перспективна команда здатна розробити образ України майбутнього, який виграє інвестиційний конкурс та блискуче проявить себе на інкубаторі! - русява дівчина у сірій кофточці говорила піднесено, з тінню впевненої посмішки, показуючи не більше зубів, ніж треба, випромінюючи лідерство. Навпроти сиділа зібрана нею команда найкращих фахівців серед студентів різних вишів.
     - Неллі, ти пам’ятаєш, що конкурс стартапів називається “Будинок мрії”? До чого тут Україна майбутнього? - підняв руку із затисненим в ній маркером хлоп в окулярах, його чорний светрик явно знав кращі часи. Неллі зробила над собою зусилля, щоб не закочувати очі: бути лідеркою - така важка справа, надихати людей, які не можуть самі зрозуміти очевидне…
     - Ми маємо ставити вищі цілі, завжди.
     - Це правильно, щоб досягти хоча б чогось, треба цілитися вище, - промимрив з-за спин студентів чоловік, який тут взагалі опинився, бо його привів хтось з дівчат (старший брат чи хлопець, хоча йому вже було далеко за тридцять, старпер, а не стартапер!)
     - Я думаю, що вся інша команда вірить в себе, на відміну від вас, - посміхаючись ширше, відповіла Неллі.
     - Та ні, просто я вже маю життєвий досвід.
     - Ага, довоєнний, - заіржав хтось.
     - Так вже вийшло, - відповів чоловік, знизуючи плечима у потертому піджаку. Його звали Костянтин, скоріше за все.
     - Давайте не витрачати час даремно. Мені потрібен кррррутий пітч, з яким я переможу.
     Костянтин міг собі дозволити закотити очі, та зробив це. Його дівчина (чи подружка?) Уляна ще не прийшла, тож дядя явно нудився в оточенні школоти. Та вигнати його було неможливо: це був якраз дійсно досвідчений інженер, щоб робити креслення та допомагати їх робити іншим. Хоча головою команди розробки Неллі призначила Сергійка, який в свої двадцать малював конкурентні концепції продуктів. Отже, зміг би намалювати й офігенський будинок!
     - На дворі 2025 рік, люди лише оговталися від пандемії, війна з Росією ще триває, давайте пропонувати бункери! - Олександра у формі курсантки ЗСУ не стримала емоцій.
     - Я занотую цю думку, - спокійно відповіла Неллі, та зробила це.
     - Можна говорити? Дякую. Дуже багато полишених або розселених старих багатоповерхівок, особливо у містах, через які пройшла війна. Ми могли б їх перетворювати на еко-поселення, - подав голос Остап, ще один чемний окулярик, який дивився в стіл перед собою, розглядаючи свої нотатки та ескізи.
     - Еко-тема завжди хайпова, - вказала на нього пальцем Неллі. - Дякую, я записала.
     - Якщо подумати довше, в нас зараз всі теми “еко”, - непевно промимрив Остап. - Бо рівень забруднення…
     - Так-так, й постійний ризик нової епідемічної загрози, - перебив його Сергій. - Пропоную прийняти ідею модульних будинків за основу, це втілить більшість ваших ідей.
     - Дякую за концепцію, але давайте дискутувати, колеги, підключайтеся, - жестикулювала Неллі, оглядаючи зібрання.
     - Будинки, які не будуть закопані в землю. не потрібні! - Олександра нахилилася вперед.
     - Але еко-поселення не може бути модульним, воно має вписуватися… - бурмотав Остап.
     - Ви краще думайте, що ви зможете дійсно зібрати, - похмуро коментував Костянтин, відкинувшись на стільці.
     - Коли ідея дійсно крута, втілення - це справа другорядна. Без ідеї тим, хто працює руками, буде нічого робити, а ідею вони не вигадають, - впевнено, навіть трохи жорстко, відповіла Неллі.
     - Охоспадє, піду до кавомату, - простогнав Костянтин та дійсно вийшов.
     - Нарешті, - зітхнула Неллі. - Олено, ти пишеш пітч?
     - “ВІтаємо в Україні майбутнього! За останнє десятиліття наша нація зіштовхнулася з низкою випробувань, єдиним рішенням для яких буде цей модульний будинок”, - дзвінко зачитала із свого планшету дівчина з акуратною гулькою на голові, вбрана у молочного кольору пончо.
     - Дуже добре, а далі?
     - А далі я не знаю… Що таке “модульний будинок”?
     - Відкидаємо. Якщо серед нас є люди, що можуть не зрозуміти одразу, значить, що слухачі теж не зрозуміють. Нам потрібне ідеальне розуміння!
     Чверть години панувало жваве обговорення з пошуків синонімів до цих слів, яке перетворилося на гамір та обговорення відеоігор.
     - Ну, так, в “Антизомбі” там все так й будувалося: клік, раз, й приєдналося до іншого блоку.
     - Хлопці! Хлооопці! Досить. Нормальні люди не витрачають час на ігри, - Неллі крутила в пальцях ручку з логотипом актуальної політичної партії.
     - Чого це?...
     - Припиніть. Давайте втілювати круту ідею, а не якісь там фантазії.
     - Бункери - це крута ідея, - знов розпалилася Олександра. - Ми проведемо рекламну кампанію із цією ідеєю, по всіх місцях боїв, щоб люди бачили, що перемога - це коли життя розквітає на місці смерті!
     - А можна якось без теми війни? Люди вже стомилися від війни, - невдоволено закопилила губку одна дівчинка. Всі довго мовчки на неї подивилися, дуже довго, доки вона не зібрала свої речі, не встала та не вийшла з кімнати.
     - Й це - на дванадцятому році! - стукнула кулаком по столу Олександра. Всі покивали.
     - Доводити колег по команді не варто, з іншого боку, нам потрібне відсіювання. А, ще одне: в нас немає, ким замінити Костянтина? Він не тягне, - Неллі обвела зібрання поглядом. Покачали головами.
     - Я просто до чого. Оцих всіх виконавців, їх завжди можна винайняти. Головне, щоб була ідея. А її може визначити тільки справжня лідерка.
     За хвилину двері відчинилися, зазирнув Костянтин, пропускаючи вперед Уляну. Насправді, вона йому доводилася небогою, але про це мало хто пам’ятав.
     - Вітання всім! На якій ми стадії? Що малювати?
     - Уляно, привіт! Скажи нам, як фахівчиня, ти зможеш намалювати бункер? Віжуал гарненький там, динаміку…
     - Звісно, зможу, ми з Костянтином розробимо. А ви хочете просувати бункер?
     - От зараз обговорюємо. Командо, наскільки бункер уособлює майбутнє України?
     Запала тривожна мовчанка. Пролетіла муха.
     - Справжньою українською хатою є шевченківська, - впевнено вимовила Олена. - Давайте підемо від цього.
     - Але вона має бути еко!
     - Й не забувайте про інформаційні технології, так! Сучасний українець живе в Мережі. Це в першу чергу повинен бути будинок, заточений під роботу з електронними даними, - включився Сергій.
     - Та з рециркульованих матеріалів!
     - “ВІтаємо в Україні майбутнього! За останнє десятиліття наша нація зіштовхнулася з низкою випробувань: війна, пандемія, зруйнована економіка. Єдиним шляхом в майбутнє ми бачимо надійний будинок з вторсировини, підключений до Всесвітньої Мережі”.
     - “Захищений від зовнішніх подразників, такий, в якому можна буде виживати та жити”.
     - Ні, ні, ні, це все жахіття якесь, я не буду це говорити. Чому не сказати “престижний будинок для успішних людей”? Бідні собі все одно це не зможуть дозволити, - Неллі потерла обличчя.
     Костянтин зітхнув:
     - Почніть з того, що ви дійсно зможете розробити й запропонувати. Каркас, покриття, де у вас проходитимуть комунікації - просто зручний будинок…
     - Зручний! Дякую, Костянтине, - лідерка вихопила ідею з його язика та занотувала собі.
     - У вас там житимуть не лише програмісти та креакли. Не треба робити з хати коворкінг, - продовжив монотонно гундосити Костянтин.
     - Чому ж, хороша ідея, хата-коворкінг. Поєднання традицій українського села та високотехнологічного міста. Олено, записуй. Хоча добре, хай будуть не лише програмісти, юристи та інші справді важливі люди. “Створено завдяки наполегливій праці фахівців широкого спектру галузей”, Олено, пиши.
     - Може, навіть якщо бункер, то не обов’язково квадратний? Щось на кшталт сфери, циліндра, яйця?
     - Яйце-райце, блін.
     Знову піднявся гамір. Неллі закомандувала брейншторм на чверть години: всі мали зобразити свій будинок майбутнього.
     - Це все питання психологічне, першочергово. Хто житиме в цих будинках, навіщо - так й вирішимо проблеми, так створимо майбутнє. Бачте, як ви добре працюєте, коли вас об’єднати? Мені подобаються ці яєчка, назвемо їх так.
     Сміх.
     - Купола. Напівсфери. Подорослішайте! Ми маємо йти до містян. Планета урбанізується, а це означає, що скоро села занепадуть настільки, що зникнуть. Мені потрібні хмарочоси, які будують себе самі!
     - Я не згодна! - Олександра підскочила на ноги. - Мурашники - це не наша концепція. В українців має бути доступ до землі.
     - Але й сучасні технології… - промимрив Остап.
     - Звісно! Та…
     - Сашо, Сашо, Остапе. Всі. Давайте перерву на каву, півгодини. Після неї ділимося ідеями.
    
     Біля кавомату, як завжди, всі поділилися на фракції по двоє-троє та почали виробляти власні тактики.
     Наприклад:
     - Ну це ж важливо: фізична захищеність самого будинку!
     - Так-так, хмарочоси - це позаминуле сторіччя.
     - Вони дуже вразливі до ракетної артилерії!
    
     Або:
     - Дах має бути вкритий сонячними батареями.
     - А стіни з вторсировини! Краса має бути не лише зовнішня, а й прихована в способах будівництва!
     - В принципі, світ зараз набагато більше існує завдяки технологіям переробки пластику, алюмінію, паперових відходів. Ми могли б купувати такі матеріали в інших країн…
     - Залучити гранти та інвесторів!
     - Екологічна тематика дедалі актуальніша.
     - Ми могли б запропонувати ідею власних вторсировинних фабрик…
     - Та ні, це складно.
    
     Чи ось так:
     - Якщо ми пролетимо, я не знайду щастя в звичайній роботі. Я маю розробляти та втілювати нове.
     - Цього всі прагнуть, а потім діляться на тих, хто вигадує нове, та тих, хто для них це робить.
     - Ага, або на тих, хто хоче, щоб їм вигадали й зробили.
     - Мене теж бісить Неллі. Проте в неї вже впізнаване обличчя та десятки пітчів за плечима. Це наш шанс.
     - Й знов українці обирають собі царя. Пробачте, царицю.
     - Навчися пітчити сам, і вперед! Отож-бо.
    
     А також:
     - Чому ми не можемо кастомізувати хатки? Хай би хтось мав можливість отримати “шевченкову хату”, а хтось бункер?
     - Ти розумієш, що це дуже розмито? Забагато варіантів, інвестор не стане вкладатися в мрії.
     - Так, ми й так зараз не дуже популярні, лише Китай весь час прагне нас колонізувати своїми проектами.
     - О, китайці б нам тут набудували хмарочосів.
     - Слухай, це ж те, чого Неллі хоче!
     - Ти думаєш?
     - Не знаю…
     - Привіт! Я почув слово “кастомізувати”. Давайте розробимо інтер’єрне рішення? Комунікації там: світло, воду, інтернет, й все має бути ергономічним.
     - Тоді можна хоч у хмарочос, хоч в хатку?
    
     Й ще таке:
     - Як ще вона вже мене дістала своєю перспективністю!
     - Тихіше, тихіше, вона йде.
     - Та я розумію, що хоче висунутися та просунутися, але ж не за наш рахунок.
     - Це така українська національна традиція: працюють одні, а лаври пожинають інші.
     - Окей, бумер.
     - Мій дядько правий, облиште його в спокої. В його час це теж не було надто цікаво, всі жили, як звикли до того, хіба що купували в інших країнах якісні вироби та плювалися на вітчизняне. “Спочатку хай стане якісне - тоді купимо! Й хай буде дешеве - тоді купимо! А як воно стане якісним та дешевим без початкових інвестицій?”
     - О, так, моя сумна історія того, як я вийшов із стартапу та став звичайним найманим працівником.
     - А чому вирішили до нас доєднатися?
     - Це все вона. Я не хотів.
    
     Інноватори повернулися за стіл. Неллі набула більш врівноваженого, спокійного вигляду, причепурилася та сяяла владою.
     - Нині працюємо так. Півгодини на запис та замальовку ідей. Робіть скетчі слайдів. Передаєте Оленці, вона все форматує, як треба. Якщо вона з цього може зробити пітч, ідея йде в роботу, якщо не може, не йде. Не створюватимемо хаосу.
     Вона по очах бачила бажання сперечатися, але всі покивали, хтось рішучо, хтось невдоволено. Зацокотіли планшети, ноутбуки, смартфони, Костянтин поклав на стіл папірця та заходився ескізувати олівцем. Неллі відвела від нього погляд, щоб не сміятися.
     Здавалося, що два десятки молодих людей за столом нічого не роблять, а лише граються, але один за одним скріпти падали на девайс Олени, та відсіювала та обробляла ідеї, радячись з Неллі в чатику. З посмішки лідерки стартапери розуміли, що їхні ідеї проходять стадію кепкування. У відповідь запрацювали інші чатики, між “фракціями”.
     - Отже, одразу кажу “ні” всім ідеям мілітарного плану. Ми за майбутнє й за життя, а не за нескінченну війну. Ні, Сашо, не сперечайся. Думай ще. Намагайся свої уподобання перевести в громадянський вид.
     - Бомбосховище?
     - Ні! Ну йолки. Так, вторсировинні матеріали ок. Це дуже круто для фабрикаторів.
     - “Круто, шмуто”, - пробурмотів хтось. Здається, Костянтин.
     - Костянтине, де ваша робота?
     - В мене ще п’ять хвилин, й я ними скористуюся.
     - Добре, чекаю, коли ви повернетеся з двадцятого століття в наше двадцять перше.
    
     Плямкали повідомлення, одне за одним.
     - Про комунікації в стінах - це круто! Крутий концепт хмарочосів, дякую. Ні, Федір, твоє не підходить, вибач. По програмуванню ок, звісно, має бути власна хатня аплікуха. Отже. Час вийшов.
     Зашурхотів аркуш від “дядька”. Неллі оглянула його та скривилася: на ньому було зображене прикопане в землю яйце із хоббітським входом та садочком. Навколо літали дрони, збираючи щось з дерев.
     - Що це за “екосадок вишневий коло біохати, дрони над вишнями гудуть”? Та ну. Ні. Не марнуйте свій та наш час. Застарілі методи, старовинні ідеї.
     Доки вона не бачила, дехто перезирнувся.
     - Може, хатки та бункери на бекап слайди? - підняв руку Сергій.
     - Ні, це зайве.
     Тишу можна було різати ножем.
     - Попередній пітч складено, слухайте. “Україна - держава можливостей майбутнього! А значить, ми робимо ставку на інтелектуальну та творчу еліту, яка створюватиме інновації. Їм потрібне буде відповідне житло. Уявіть: хмарочос, який будує себе сам! Зростає до неба, використовуючи перероблені пластик, алюміній, навіть папір! Кожна квартира - це простір ідей, в якому все побутове віддано турботливій автоматиці. Нейромережа вивчає звички мешканця, підлаштовуючи оселю під них: світло, готування їжі, прибирання - ніщо не має відволікати інтелектуала від творчої праці чи розваг.” Тут на слайді буде ось так: світла простора кімната, приховані різні оці румби, посудомийки, а тут великий екран як в космічному кораблі. Слайди я взяла в тебе, в тебе й в тебе. Всіх інших прошу допомагати спільній праці. Отже, далі…
     - Неллі, вибач, - підняв руку Сергій.
     - Що?
     - Не треба далі.
     - Тобто?!
     - Ми хочемо проголосувати за зміну лідера стартапу.
     - Ви здуріли? Я вас зібрала! Я веду вас вже два роки! Ви не можете без мене!
     - Вирішимо це демократично. В нас же демократія?
     - Так, й ви мене обрали вже!
     - Й так само можемо переобрати.
     - Прагнеш до влади? Куди тобі! Ти навіть не голова напрямку інженерії!
     - Та скільки ж можна затикати нам роти! - вибухнула Олександра. - Давайте голосувати! Відкрито! Я проти Неллі та її бачення!
     Вона рвучко підняла руку вгору.
     - Ти що, зігуєш тут? - нервово розсміялася Неллі. Вона крутила ручку, мало не ламаючи її.
     - Хто за зміну керівництва стартапу? Сенсу в таємному голосуванні немає, але можете утриматися.
     Руки піднімалися повільно. Формувалася більшість.
     - Неллі. Тебе усунуто. Вибач. Але ми не хочемо такого ставлення.
     - Окей. Але хто зі мною, підніміть руки? Ага, ага.. я так й думала, дякую. Мені сімох вистачить. Якраз ті, чиї ідеї мені сподобалися. Гудбай всім іншим! Колеги, підйом, пішли до іншого коворкінгу.
    
     Поділене суспільство сиділо мовчки деякий час.
     - Давайте ще раз все обговоримо.
     - Стривай. Нам все одно потрібен засновник. Сергію, ти?
     - Та ні. Який з мене лідер. Олександро?
     - Я готова до викликів.
     - Ще кандидатури є? Уляно?
     - Так, я могла б. Але давайте голосувати. Можна цього разу таємно.
     Десять хвилин, й чатик видав результати.
     - В нас нова засновниця - Олександра! Яка до того ж, може із запалом запітчити. Уляно, ноу хард філінз?
     - Та ні, що ви. Я допоможу в усьому. Команда це головне.
     Вони розсілися трохи інакше, й обмінялися нарисами.
     - Фокусуємося на безпечному житлі. Хтозна, які будуть вибрики природи, окрім того, що світ котиться до збільшення конфліктів! - почала нова лідерка. - Тому за основу беремо бункер й усе, що робить його придатним до життя. Потім розширюємо до комфортного житла.
     - Я б ще додав глобальності, - Остап раптом посміливішав. - В сенсі, от що, як ми з цих хаток зробимо систему? Якщо ми відкидаємо багатоповерхівки, нам буде треба поєднати такі будинки в цілісні системи.
     - Модульне село?
     - Щось на кшталт. Ну й дісно, екологічні садочки, на яких працюють дрони.
     - Ось ця ідея - бомба! - закивала головою Уляна. - Я влаштувала нам відеокол з консультантом на завтра. Але треба підготуватися. Накидати приблизні слайди та приблизну тривимірну візуалізацію. Це ми з дядьком зробимо.
     - Інноваційне місто-село. Якраз українські традиції: затишок та працьовитість. Але ми ж не лише аграрна держава!
     - Дещо лишимо із загальних ідей, які “позичила” Неллі. Робочі місця для інтелектуалів, але це ж може бути й керування на відстані, - замислено проговорила Олександра. - Цілі підземні фабрики!
     - Ага, зброї. Криївка 4.0.
     - Чом би й ні!
     - Давай це на бекап слайд, ок?
     Всі засміялися: народився мем.
    
     - Всіх вітаю, мене звуть Михайло, й я ваш ментор на сьогодні. Зацікавте мене своїм стартапом, й я буду менторити до фіналу.
     - Вітаю! Я Олександра, засновниця “Хати не скраю”! Й я хочу розповісти вам про питоме українське житло майбутнього…
     Слайд, на якому під блакитним небом в оточенні жита та вишень білий еліпс житла виглядає з землі.
     - ...Форму, близьку до яйця, розробники наслідували за народними казками та легендами, в яких саме яйце є символом життя та достатку...
     Ментор киває, розглядає. Наступний слайд - хатинка ближче та в розрізі.
     - … Протягом року в такій білосніжній хатинці під її “стріхою” з вторсировини підтримується комфортна температура без зайвого викиду тепличних газів у середовище та надмірного використання електричної енергії. Системи керування кліматом приховані в стінах. Давайте в них зазирнемо за допомогою цієї візуалізації.
     На схемі смугами показано підписане розшарування стіни. Хтось шепоче “я б це поставив пізніше, все одно”.
     - Ось так виглядає пакет стіни, вона ж стеля. Біла зовнішня оболонка насправді є хитромудрим фотовольтаїчним елементом, що складається з маленьких лусок. Під нею - ізолюючий шар, що не допускає перегріву та охолодження, фактично, будинок є великим термосом. Конструкція досить міцна для того, щоб витримати ракетний удар або землетрус до 5-6 балів, а не лише негоду. Далі, як бачите, система кліматичного контролю та всі комунікації, які можна сховати в стіну.
     Михайло кашлянув в кулак. Уляна та Костянтин напружено вдивлялися в презентацію, роблячи нотатки по ходу. Сергій зблід: насувався його слайд з інтер’єром. Хатку розгорнуло в перспективу, заграла м’яка музика.
     - Як бачимо, зонування простору дуже гнучке: якщо хочете позбутися концепції кімнат - це найлегше зробити в подібній хаті. Потрібні стіни із звукоізоляцією? - їх так само нескладно встановити завдяки фіксаторам в підлозі та стелі. До речі про підлогу. Навіть лінію підлоги можна опустити нижче рівня землі, та взагалі, спланувати кілька схованих поверхів. Ось, що сховано у підвалі: електрична підстанція та акумулятори.
     Будь-який з обраних варіантів підкреслює те, що хата одразу є житлом, робочим місцем, а також складом для зберігання запасів всього життєво необхідного.
     Олександра почала хвилюватися та дещо збиватися, перескочила через слайд та повернулася назад, зашарівшись. Прибрала пасмо довгого волосся з обличчя та продовжила:
     - Це буде цілісне поселення, ось таке, поєднане в кластер, над яким можна буде мандрувати швидкісною монорейкою. Розселення родин та колективів людей в еліптичних хатах дозволяє скомпонувати різні патерни баз, тобто, міст, які водночас є селами, розумієте? Головним показником комфорту буде простір між будинками, а не лише всередині стін. Разом з том, це ще й бункер, де можна переміщатися тунелями між модулями, дихаючи очищеним та здоровим повітрям, місяцями або навіть роками. Ідеологія українців цих сталих селищ полягає в чесній праці, не лише за гаджетом в своїй капсулі, а й віддалено на підземній фабриці. Які ми можемо показати на бекап-слайдах.
     - Досить, дякую. Це непогана презентація хорошої ідеї. Але дуже фантастичної, на жаль. Мені б хотілося це побачити, але інвестори можуть не захопитися. Масштабно, масштабно. Ви замахнулися на світоглядну модель ставлення до технологій. Що мені окремо сподобалося…
     Михайло глянув в нотатки.
     - “ Головним показником комфорту буде простір між будинками”, ось це можна продати. Гнучке зонування простору, навіть рівень підлоги, - це теж знахідка. А не хочете розглянути тоді інші принципи будівництва корпусу? Щоб можна було заповнювати урвища вашими будинками, й занурювати поверхи в землю?
     - Ми виходили з модульності, - розплутав брецеля рук Констянтин та підняв долоню вгору, наче підтримував свої слова.
     - Теж правильно. Стандартне виробництво, швидке розгортання. У вас тут все трохи схоже на відеогру, мені дуже подобається. Хто вигадав модуль?
     - Концепція моя, а розробка Сергія.
     - Чудово. Розумієш, Сергію, усі інновації мають свій час, і він відрізняється від того часу, коли їх вигадали, частіше, ніж навпаки. На жаль, на жаль. Також має значення вигляд, в якому подаватиметься ця інновація. Ось, наприклад, електротаксі. Я брав участь в підготовці команди, яка їх запропонувала…
     - Справді?
     - Так, три роки тому. Вони теж одразу вийшли з глобальним концептом, як вони заповнять місто розумними машинами. Я з ними добився того, що це має бути окрема мережа.
     - Ви їх переконали змінити ідею?
     - В цьому й полягає менторство. Я змушую переглянути підхід, слабкі місця, можливо, зменшувати обсяги проекта. Перетворювати величезну мрію на план невеликих дій. Розбивати на етапи, які здаються реалістичними інвесторам та громадськості. Ну й… майже безболісно тимчасово відкладати амбіції.
     - Тобто, ви пропонуєте нам розпочати з однієї хатинки? - перепитала Олександра.
     - Так, а містечко винести на бекап-слайди. Покажіть мені їх, до речі. Ага, ага, дякую. Фабрики це круто, але це взагалі окремий проект. Ось це варто зрозуміти. Відділити одне від іншого. Ось, наприклад, ці таксі. Вони хотіли стартувати одразу з автопарком, до того ж, розумних автівок в загальному потоці машин. Це був би дуже складний штучний інтелект та ризик ДТП! Тому я вмовив розробити спрощену версію, яка була б прив’язана до окремої смуги, в якій могла б обганяти такі ж машини за потреби, згідно правил та програми. Ми зробили тестовий полігон для випробувань, презентували це інвесторам - й так все почалося, буквально з однієї машини, яка катала по колу… Потім було дві машини, вони так гарно демонстрували, як вони обганяють одна одну, як іграшкові, але повнорозмірні, з манекенами пасажирів. Далі пішов краудфандинг, інвестиції, краш-тести, медійна підтримка. В них попереду ще років десять на те, щоб вони охопили своїми трасами хоча б перше середнє місто, але в них вже купують франшизу. Ось так робиться майбутнє.
     - Дякуємо, ми почнемо з однієї хатинки, тоді, - кивнула Олександра.
     - Звісно, це лише приклад, як можна було змінити концепцію, щоб вона змогла стартувати. Щоб завоювати довіру корпорації. Потім донести до широкого загалу. Ви п’єте каву?
     - Так!
     - Заварну чи з кавомата? Я от люблю замовляти в автоматичного баристи, багаторукого робота, який розливає каву, збиває вершки та навіть гарненько посипає корицею. Їх в нашому місті декілька. А ще років п’ять тому це була просто чудасія!
     - В нас є надія, значить?
     - Так, є, до роботи! Й залиште дрони над вишнями на основних слайдах.
    
     Місяць підготовки пролетів дуже швидко, сповнений суперечок, тривожних новин з фронту, політичних катавасій на фоні. Але щільний п’ятихвилинний пітч був готовий. Олександра змінила одну уніформу на іншу - футболку з логотипом “Хата не скраю” та малюнком їхнього яйця-райця. Але штани в неї були все одно на військовий манер - з великою кількістю кишень. До зали виступів впливла Неллі з учтом: бежеві та сірі тони, вічна Оленка із гаджетом в режимі нотатника, та троє невідомих. Чутки ходили, що всі пересварилися, хто працював над “Хмарочосом-самобудом”, тому течія була сильною.
     - Що ж, зраднице, зараз я покажу тобі клас, - прошипіла Неллі, проходячи повз Олександру, й зробила мирне обличчя, неначе нічого не казала.
     - Ой, хто б казав, паразитко, - вибухнула та, але Сергій повис на руці.
     - Зберися. Там в жюрі Віктор, він ці стартапи розбирає на запчастини. Давай без зайвих емоцій, все в пітч. Все в пітч.
     - Ага, зайве вже на бекап-слайдах.
    
     П’ять хвилин Неллі були осяйним виступом з трибуни. Вона наче балотувалася в парламент народної будівельної республіки. Тривимірні анімації в нейтральних тонах давали потужний меседж прогресивного руху вгору та ще вгору!
     - ...Й ніхто більше не скаже, що ми - сільська держава! Місто майбутнього - це, в першу чергу, місто!
     Її проводжали на місце досить бурхливими оплесками, з аудиторії донеслися захоплені вигуки.
    
     - Й отже, останній стартап на сьогодні представить нам Олександра.
     - Вітаю. Я засновниця проекту “Моя хата не скраю”. Ворогів першим зустрічаю, такий принцип закладає в нас історія. Але ми, українці, нація працьовита, й прагнемо затишку для наших осель. А також, щоб була воля не лише в своїй хаті, а й навколо неї. Тому простір ми зробили основним в цій концепції об’єднаних компактних будинків. Переваги міської квартири в сільській місцевості та надійність військового бункера? Будь-ласка.
    
     - Ми довго радилися. Мало не побилися. Та дійшли висновку, що на третьому місці…
     Якась назва. Команда кричить, плаче, обіймається. Неллі задоволено кривиться - це не її рівень.
     - Вітаємо! Друге місце було визначили складно. Дуже багато хороших проектів, технологічних. Але доводиться враховувати масштаби фінансувань, тому це…
     Ще одна назва. Неллі посміхається сонцесяйно. Олександра ховає обличчя в долонях. Костянтин відкинувся на стільці. Сергій обіймає Уляну. Остап обіймає свої коліна.
     - А тепер - головний приз на фінансування, підтримку менторством та втілення образу нової української мрії. “МОЯ ХАТА НЕ СКРАЮ”!!!
     Світ вибухнув фугасом. В очах Олександри потемніло, у вухах калатало. Це було неймовірно, але це - було? Навколо стрибали силуети, її смикали навсібіч. З мороку виринула бежева примара, крик якої врізався в мозок.
     - Як ви могли?! Ви вкрали всі ідеї! Я вас збирала, виховувала! Невдячні.
     - “Хмарочос-Самобуд”, будь ласка, опануйте себе. Для вас є спеціальний приз.
     - А, так? Вибачте, вибачте. Це такі… жарти в нас. Внутрішні.
     - Вибір незалежного інвестора, “Хмарочос-Самобуд”, - проголосила жінка, схожа на перекладачку. Зі стільців піднялися два китайці та посміхнулися. Неллі переможно засвітилася.
     - Ох, кожному своє, - знизала плечима Олександра. В руках в неї був кут від пластикової таблички з їх назвою та позначка “Перше місце”. Інший кут та всі краї були в руках справжньої команди.
    

  Время приёма: 20:21 17.10.2020