 |
|
| |
20:23 19.05.2023
Сегодня (19.05) в 23.59 заканчивается приём работ на Арену. Не забывайте: чтобы увидеть обсуждение (и рассказы), нужно залогиниться.
13:33 19.04.2023
Сегодня (19.04) в 23.39 заканчивается приём рассказов на Арену.
|
|
|
|
|
|
- Послухай, хлопче. Ти можеш скільки завгодно решетом воду міряти, та кажу ж тобі: не існує людини, яка не мріяла би про безсмертя.
- Теж мені нездійсненна мрія, - пирхнув я. - Були б гроші. Плати та живи, допоки не набридне. Хоч вічно.
- Це не справжнє безсмертя. Задля справжнього добряче побігати треба. І купу грошей мати не обов'язково. Хоча, гроші, часом, теж не зайві в цій справі, - старий натужно закашлявся, відхаркуючі кров у долоню. Подивився на руку, скривився, витер кров о груди. Втім, помітно бруднішим заяложене пальто від цього не стало. - Питво є? - хрипко запитав він.
- Дідусю, вам не випивка потрібна, а лікар, - докорив я.
- Ні, хлопче, ескулап - це останнє, що мені зараз треба, - посміхнувся щербатим ротом, сповненим корчами гнилих зубів, старий. - А ось випивка - саме те. Швидше помру - краще для всіх. Головне, щоб все виглядало природно.
- Я не розумію...
- Чого не розумієш?
- Ви щойно стверджували, що геть усі мріють про безсмертя.
- Було таке.
- Проте ви не мрієте?
- Мрію. Проте в мене воно вже є.
- Стривайте, - Старий мене зовсім з пантелику збив. - Я не розумію. Якщо про безсмертя мріють усі, а у вас вже є омріяне... Чому ви хочете скоріше вмерти?
- І не зрозумієш, хлопче. Для цього тобі вартувало прожити моє життя.
- Ну, прожити його я не можу, - резонно зауважив я. - Однак, ви можете мені розповісти. А я би зі задоволенням послухав.
О, з яким задоволенням, я би послухав!
Хто із хлопців викопав справжнє ім'я безпритульного на прізвисько Дід, який зазвичай тинявся під естакадою швидкісного монорельса, вже й не пригадати. Однак як тільки ім'я це випливло, репортерська братія налетіла на старого, немов зграя трупоїдів на свіже стерво. Колеги по перу кружляли навколо Діда, але той на їхні загравання не вівся, інтерв'ю давати відмовлявся, ще й побити міг найзавзятіших, якщо не в гуморі був. Проте ми не відступали.
Інтерв'ю з найбагатшою та найепатажнішою людиною планети, яка раптово втратила все своє майно і скотилася на дно суспільства, вартувало будь-яких зусиль. Загадка Дональда Скруджа вже кілька десятиліть не давала спокійно спати кожному, хто у своєму житті написав хоча б кілька абзаців і вважав себе журналістом. І я був поки що єдиним, із ким старий взагалі заговорив.
Я підкрадався до Діда довго і наполегливо. Немов пума, що полює полохливу антилопу, робив один крихітний крок за раз, завмираючи на місці, коли моя майбутня здобич виявляла ознаки занепокоєння. Скільки дешевого віскі було випито, скільки цигарок спалено за цей час - не злічити. Однак, через п'ять тижнів, одну пропиту печінку та парочку засмалених вщент легенів, старий нарешті розбазікався.
Я перетворився на велетенське вухо, приготувався жадібно запам'ятовувати кожне слово.
- Розслабся, хлопче, - посміхнувся Дід. - Можеш навіть увімкнути оту свою штукенцію... Трясця їй, забув назву - ну, що там у вас, молодих, за диктофон. Знаю я, що ти репортер. Та нині мені вже однаково. Прийшов час помирати, відчуваю. Тож буде тобі історія. Але чи зумієш ти змусити хоч когось у неї повірити - це вже не мій клопіт.
***
Я нудьгував. О, як я нудьгував!
Усі гроші зароблені, усі розваги перепробувані, усі дівчата - біля моїх ніг. Або як там їм зручніше. Я ходив козирем, вважав, що підкорив вершину всесвіту, але там виявилося надзвичайно нудно. Усвідомлення цього факту прийшло зненацька, приблизно тиждень тому, у розпал чергової вечірки біля басейну. Саме тоді я раптом зрозумів, що мій будинок сповнений незнайомих людей, яким до мене діла немає. Що я тоді покурив, не пригадаю, але зілля було кріпачком. Мене вже із тиждень не відпускало. Всі враження втратили гостроту, розваги здавалися прісними, а друзі - надокучливими нудотиками.
А потім я отримав його. Лист у конверті з товстого кремового паперу, на якому золотими літерами були витиснені ім'я та адреса одержувача. Мої ім'я та адреса. Проігнорувавши поштову скриньку, лист просунули під двері пентхауса, в якому я в даний момент віддано нудьгував. Зворотної адреси на конверті не було, замість неї значилося тільки: "а/с 327, на вимогу". І все. Ані міста, ані індексу, ані імені.
Я не мав звички розкривати незрозумілі листи від невідомого відправника. Для цього є секретарка. Однак під час свого приступу мізантропії я не бажав бачити навіть її. Хоч дівчинка і була хороша. У всіх сенсах. І позах. Кинувши конверта до купи макулатури на журнальному столику, я про нього забув. Майже до вечора.
Коли за вікном зсутеніло, а світла, що линуло до вікна вітальні від неонової реклами на сусідньому хмарочосі, стало вочевидь недостатньо, щоб поцілити бренді двадцятирічної витримки в широкий стакан, пролунав телефонний дзвінок. Дзвонив старовинний апарат із диском для набору номера.
Завжди вважав, що телефон на журнальному столику стоїть в якості декору, а він що, виявляється, до мережі підключений? Я взагалі не в курсі був, що в цій барлозі є міська лінія. Ось що значить - довірити купівлю і декорацію житла секретарці.
- Слухаю? - гаркнув я в слухавку, ледь второпавши, яким кінцем її слід прикладати до вуха, а яким - до рота. Ого. А бренді, виявляється, підступний не по роках.
- Містер Скрудж, вибачте, що турбую запізно, проте я хотіла би уточнити, що ви вирішили щодо участі в аукціоні, - пролунав у трубці ввічливий і надзвичайно мелодійний жіночий голос. З такими голосами в сексі по телефону зазвичай працюють, а не в кол-центрі невідомого мені аукціону. - Ви ж прочитали запрошення, так?
Яке таке запрошення? Погляд мій упав на конверт із золотим тисненням. Так, поруч з моїм ім'ям значилося: "Запрошення. Прохання дати відповідь до вечора 30 квітня." Сьогодні саме і було тридцяте квітня, якщо мені не зраджують пам'ять і календар у смартфоні.
- Так, звісно, прочитав, - упевнено збрехав я, гарячково намагаючись розкрити конверт однією рукою. Однією виходило погано, тому довелося підключати другу, притиснувши слухавку до вуха плечем.
- І якою буде ваша відповідь? - поцікавився ангел зі слухавки.
Я ще запитання не прочитав, яка в біса відповідь? У тій кондиції, в якій я перебував у даний момент - тільки ствердна. Якщо є хоч найменший шанс, що, узявши участь в аукціоні, я зустріну там власницю сексуального голосу, я згоден. У найгіршому випадку, куплю якусь черговий непотріб, який вважається витвором сучасного мистецтва, порадую секретарку.
- Чудово, - зрадів мій телефонний ангел. - Тоді будьте напоготові, через тридцять секунд за вами прийде...
Ненадійно затиснута плечем слухавка вислизнула. Із грюкотом впала на підлогу, несамовито поскаржилася на жорстоке поводження хрипкими гудками. Я був добряче напідпитку, тож вирішив, що останні слова ангела - "орбітальний ліфт" - мені почулися.
Не почулися. Кімнату поглинув яскравий фіолетовий спалах, і підлога стрімко понеслася геть з-під моїх ніг. Через три секунди скажених гвинтокрилів, я впав на коліна на холодну, гладку підлогу з незнайомого пружного матеріалу. Мене знудило.
- Нічого страшного, не варто перейматися, - пролунав над головою безликий голос із металевими нотками та механічними інтонаціями. - З багатьма індивидами таке трапляється при першому переміщенні. З метою уникнення нещасних випадків прохання не затримуватися на телепортаційній платформі довше необхідного. Якщо вам потрібно привести себе до ладу, ви маєте слідувати за синьою лінією. Для участі в аукціоні прямуйте за зеленою лінією.
Перспектива нещасного випадку геть не приваблювала, тому я поспішно зійшов з платформи у формі неправильного шестикутника, на якій опинився. До ладу привести себе, напевно, вартувало, проте я тверезо розсудив, що в моєму випадку це не надто допоможе. На мені були смугасті піжамні штани, чорний із вишитими драконами шовковий халат нарозхрист і пухнасті капці у вигляді котячих лап із пазурами. У руці я все ще стискав так і не розірваний до кінця конверт із золотим тисненням. Рішуче похитуючись, я покрокував по лінії, що світилася зеленим.
Зала, до якої вела ця нитка Аріадни, переливалася тьмяними вогниками всіх кольорів веселки. У затишних нішах тулилися м'які диванчики, які півколами оперізували низькі столики. Більшість ніш були зайняті, однак роздивитися, хто саме там сидить, заважали приглушене освітлення і стадія сп'яніння, на якій я перебував.
Лінія довела мене до столика в кутку. Диванчик і дійсно виявився надзвичайно м'яким - я практично потонув у його плюшевих обіймах.
- Якщо не помиляюся, ви віддаєте перевагу бренді, містер Скрудж, - над моєю головою пролунав голос ангела.
Я радісно підняв очі, щоб зрозуміти, що в даний момент, мабуть, краще попросити міцну каву і кілька таблеток аспірину. Ангел мав осину талію, величезні сяючі очи, бюстом п'ятого розміру, ніжно-зелену шкіру і ельфійські вушка, що кокетливо визирали з-під кучми синяво-чорного волосся, прядки якого по-зміїному ворушилися.
- Містер Скрудж, будь ласка, не слід лякатися, - блискуче посміхнулося мені це неземне створіння. - Я розумію, що мій зовнішній вигляд може здатися вам трішки дивним. На жаль, існує не так багато рас, подібних до землян, і ми не зуміли підібрати консультанта із більш звичною для вас зовнішністю. Сподіваюся, це не стане перешкодою?
- Що ви, в жодному разі! - поспіхом запевнив я зеленошкірого ангела. А яку ще відповідь я міг дати бюсту п'ятого розміру?
Однак сумніви в реальності того, що відбувається, почали закрадатися. Втім, зваживши ситуацію, я вирішив, що як вже все одно допився до зелених чортиків, ще скляночка бурштинової рідини вже нічим мені не зашкодить.
- Чудово, - запаморочливо сексуальний зелений чортик присів до мене на коліна і акуратно витягнув із пальців конверт із запрошенням, замінивши його на футуристичну на вигляд склянку, у якій плескався найкращий бренді, що я куштував у житті. - Запрошення слід покласти сюди, - витончені зелені пальчики з покритими золотим лаком нігтиками опустили картонний прямокутник, схожий на допотопну перфокарту, в щілину посеред стола.
Прямо переді мною на стільниці засвітився неправильний шестикутник екрану. По екрану бігали якісь циферки, час від часу спалахували та підсвічувалися такими саме неправильними шестикутниками різних кольорів. Справа внизу екрану сяяв зелений шестикутник побільше, із досить-таки великою цифрою в ньому. У центрі всього цього виру комп'ютерної графіки оберталася зелено-блакитна кулька, підозріло схожа на Землю.
- Торги вже почалися. Ви трохи запізнилися. Щоб зробити ставку, достатньо торкнутися великим пальцем лівої руки ось тут, - спокусливо потягнувшись, неземна красуня вказала зеленим пальчиком на невелике заглиблення у стільниці. Я не втримався і легенько ляснув її по апетитно обтягнутій золотистої тканиною попці, за що дістав сліпучу посмішку. А ікла у неї нічоісінькі, особливо лівий верхній, інкрустований симпатичним діамантиком. - Кожне торкання підвищує попередню ставку на один стандартний пункт. У нашому випадку - це сто тисяч кредитів. Сума, якою ви можете розпоряджатися, зазначена в зеленому шестикутнику.
- Послухай, лялечко, - почав я.
- Ви можете звати мене Люція, - мило посміхнулася ікласта спокусниця.
- Добре, Люсі, - покірно погодився я, - а що у нас на кону?
- Як що? - здивувалася Люція. - Планета вісімнадцятого класу PI-3141592653, третя від жовтого карлика XYU-3. Підтверджено наявність величезних запасів води, азотно-кисневої атмосфери та напіврозумного життя на основі вуглецю. Це ж було у вашому запрошенні.
- Так, звичайно, просто вирішив уточнити, щоб переконатися, що потрапив саме на той аукціон, на який мав намір потрапити, - от щодо "напіврозумні життя" прикро було, але, схоже, прямо в ціль. Що мені заважало прочитати це чортове запрошення, перш, ніж погоджуватися? - І що, багато у мене конкурентів?
- Досить багато, проте, зважаючи на ваш статок, перейматися варто лише через Рогу Вуйка. Він багато торгів поспіль облизується на цю планету, але все ніяк не може перебити ставки місцевих.
- Землю що, не вперше на аукціон виставляють? - сторопів я.
- Практично кожні тридцять-п'ятдесят її обертів навколо зірки XYU-3. Земляни - на диво нетривка раса. А за галактичними законами планету не можна передати у спадок, і після смерті чергового власника її знову виставляють на продаж.
- А куди йдуть сплачені за планету кошти, якщо продається вона після смерті власника? - поцікавився я. Я хоч і п'яний зараз, і все, що відбувається мені ввижається, але діловий підхід не проп'єш.
- У Галактичний Фонд, який забезпечує порядок і закон в Співдружності Приватних Планет. В обов'язки Фонду входить забезпечення недоторканності планети від посягань із боку інших планетарних власників і консорціумів, а також її захист від космічних загроз, таких, як астероїди, що перетинають її орбіту, та інші явища, здатні викликати катастрофу планетарного масштабу.
- Щось погано цей ваш Фонд справляється зі своїми обов'язками, - насупився я. - Як щодо Тунгуського метеориту? У нас через нього динозаври вимерли, між іншим. А ви хоч знаєте, як дбаємо ми, земляни, про збереження різноманітності життя на планеті? Про зоопарки чули?
- Вибачте, недогледіли, - потупила зір Люція. - У той момент особі, яка купила PI-3141592653 на аукціоні, не вистачило коштів, щоб розрахуватися за покупку повністю, і на якийсь час, поки організовували повторний аукціон, планета виявилася нічийною. З тих пір ми врахували свої помилки, і в розпорядження учасників для торгів надаються лише ті кошти, право на які підтверджено стовідсотково. Боргові розписки, облігації та інші непідтверджені джерела коштів не враховуються.
- Ясно, - кивнув я. Що ж, розумно. Думаю, проведення аукціону такого масштабу - досить витратна справа, і з боку його організаторів логічно убезпечити себе від неплатоспроможності покупців. - Яка у нас поточна ставка?
Ну що я можу сказати? Аукціон, як аукціон. Якби не присутність Люсі, яка терлася о мої коліна, та не запас напрочуд якісного бренді, цей захід можна було би вважати найнуднішою подією подібного роду в моєму житті. Навіть покепкувати з розчарованих облич, морд, писків (або що там у них) вибулих суперників не було жодної можливості. Тільки я та цифри. І варто було заради цього тягти свій зад бозна-куди на орбіту? Як я з'ясував у обізнаної і балакучої Люції, аукціони традиційно проводилися на орбітах тих планет, які продавалися. Щоби кожен учасник міг на власні очі оцінити товар, так би мовити.
До речі, на питання, чому з усіх землян запросили саме мене, я отримав досить логічну, проте трохи невтішну відповідь. Виявляється, запрошення надіслали всім багатіям нашої планети, однак, я виявився єдиним, хто погодився взяти участь. Мабуть, інші свої запрошення не полінувалися прочитати. Або просто були недостатньо п'яні, щоб їх прийняти. Прикро, проте який досвід! Всі друзі помруть від заздрощів.
Рогу Вуйко виявився завзятим гравцем. Однак і він дав заднього на передостанньому пункті. Ще одна ставка з його боку, і я полетів би. Цифри у шестикутнику блимали червоним, показуючи, що наступною ставкою я повністю вичерпаю всі кошти на своєму рахунку.
- Для підтвердження покупки слід знову прикласти палець до заглиблення.
На цей раз подушечку кольнуло. Я сіпнувся видсмикнути руку, проте Люція не дозволила, силою утримуючи мою кінцівку в потрібному положенні.
- Ну ось і все, - ікласто посміхнулася вона. - Договір отримаєте завтра в роздрукованому вигляді.
Перемогу ми з Люсі відсвяткували великою кількістю бренді, і здається, походом “в нумера”, однак ця частина вечора була вже зовсім як в тумані. А шкода. Цей досвід я би теж згадував із задоволенням.
На ранок я прокинувся в кукурудзяному полі за містом. Усередині витоптаного неправильного шестикутника. В одній із кишень халата лежав договір на покупку планети PI-3141592653 на ста сторінках, на кожній з яких красувався мій підпис. Кров'ю. А в другій - чек на сто тисяч доларів на пред'явника. Цей чек був першим моїм серйозним заробітком. Саме з нього мав початися мій шлях до вершин багатства і слави. Однак через якусь пару днів мені трапився дядьчин спадок у пару мільйонів, і ця жалюгідна сотня тисяч виявилася забутою. Як з'ясувалося, на краще. Тільки її я і не зміг просадити на цьому чортовому галактичному аукціоні: моє право розпоряджатися цими грошима не було підтверджено стовідсотково. І, як я з'ясував трохи пізніше, коли добрів до найближчої ферми і зумів зв'язатися з моєю, тепер уже колишнью, секретаркою, це було єдине майно, що в мене залишилося. Якщо не брати до уваги планету PI-3141592653. На жаль, жоден банк не видасть кредит під заставу такого майна.
На щастя, чек не мав терміну давності, і я зумів без особливих проблем зняти гроші. Так. Саме перевести в готівку.
Справа в тому, що прочитавши договір, я зрозумів, у яку халепу вскочив. Тепер на мене відкриють полювання. Адже після моєї смерті планета знову стане нічийною, тож з'явиться новий шанс прикупити її задешево, коли Земля піде з молотка. Дивно, як попередні власники примудрялися протягнути по тридцять-п'ятдесят років. Мабуть, на відміну від мене, вони не просаджували весь свій статок на покупку планети, і у них залишалося достатньо, щоб забезпечити собі гідну охорону.
Я пішов іншим шляхом, зрозумівши, що проблему слід вирішувати кардинально. Насамперед, зв'язався із Біллі Голдбергом - найкращим юристом, а також найбільшим пройдисвітом, якого знав. За його послуги довелося відвалити половину наявної у мене готівки, однак старий хитрун відпрацював кожен цент.
Маю відзначити, що в Біллі навіть усом не моргнув, коли на його стіл ліг стосторінковий договір на покупку планети. Ретельно вивчивши кожну літеру мало не з лупою в руках, він відкинувся на спинку крісла, закинув ноги в рудих ковбойських черевиках на стіл. Витяг з нагрудної кишені контрабандну кубинську сигару, закурив.
- Тобі необхідно довести існування у людей безсмертної душі, - нарешті промовив він. - І не теологічно, а юридично.
- І що це мені дасть? - По-моєму, цей тип ще більш двинутий, ніж я вважав.
- Планету у вічне володіння і, можливо, спокій. Друге - не обіцяю. Якщо полювати з метою вбивства за тобою більше не будуть, то з пропозиціями, від яких ти не зможеш відмовитися, під’їжджатимуть.
- Угу. Скільки?
- П’ятдесят. За меншу суму не візьмуся, друже, вибач.
- Гаразд, - кивнув я, викладаючи пачки на стіл. Рівно п'ятдесят тисяч стодоларовими купюрами.
- Є, де перекантуватися дня три-чотири так, щоби не знайшли? - Біллі знову прийняв вертикальне положення, підібрався і був готовий до роботи. Цей азартний блиск в його очах я знав добре. Раз мову веде про три-чотири дні, значить, післязавтра вже буде результат.
- Знайду. Ти, головне, свою справу зроби.
І він зробив. О, як він зробив! Це була найвидатніша справа в історії галактичної юриспруденції. Комар носа не підточить. З одним маленьким нюансом. Безсмертною мою душу визнали. Проте суд постановив, що вважати власником планети можна лише душу, у якої є матеріальний носій.
***
Дід замовк, захекавшись.
- І що далі? - запитав я. - Ви якимось чином вирішили і цю проблему, вірно?
- Вирішив, - кивнув безпритульний. - Саме тому я зараз тут, а не на власній яхті лапаю дівчаток.
- Не бачу зв'язку, - я дійсно не розумів.
- Серед безлічі рас, що населяють Союз Приватних Планет, мені вдалося розшукати ту, шаман якої погодився провести обряд, який переселяє душу померлого у планету. Згідно їхньої релігії, такий обряд можливий. Єдине "але": померти потрібно своєю смертю, належним чином підготувавшись до зміни стану. Якби мене хтось убив, фокус здійснити не вдалося би. Тож полювання відкрили. І мені довелося зникнути, із Дональда Скруджа, гульвіси і багатія, перетворитися на безіменну тінь, яка живе під мостами. Проте воно того вартувало. Одне жалюгідне життя в обмін на вічний захист і свободу для всієї планети. До того ж, уже все позаду. Прийшов мій час. Скоро прибуде шаман, тому тобі час іти. Не варто вам зустрічатися.
- А можна одне, останнє, питання? - заскиглив я. - Як вам вдалося відшукати цього шамана? Я так розумію, це потребувало чималих зусиль, а світитися в галактиці вам було не варто.
- О, у цьому мені допомогла лялечка Люсі, - із ніжністю посміхнувся Дід.
- Та ваша ніч справила на неї настільки незабутнє враження? - хмикнув я.
- Ні, що ти, - Дід замахав руками. - Та й не було поміж нами нічого. Я був занадто п'яний. Та в нас навряд чи вийшло би, навіть якби я був тверезішим. У горгон, до раси яких належить Люція, там все геть інакше влаштовано. До того ж, і про звичку цих милих дам снідати своїм сексуальним партнером забувати не варто. Шеф за таке поводження з клієнтом лялечку відразу звільнив би. А знайти добреоплачувану роботу секретарки в галактиці нині геть непросто.
- А чому тоді?
- Чому вона мені допомогла? - Дід хитро примружився. - Хлопче, зараз я тобі відкрию головний секрет, яким маю поділитися із людством, перш, ніж зійду в могилу. До будь-якої секретарки, не має значення, якого кольору в неї шкіра, скільки у неї іклів, і яке зміїне кубло прикрашає її чарівну голівку, можна знайти підхід за допомогою шоколаду. Ключиком до серця Люсі виявився гіркий чорний з солоним мигдалем і апельсиновими цукатами. "Радість Лючії", знаєш?
Я кивнув. Хто ж не знав чудові плитки в золотистій обгортці, перев'язаній скромною зеленою стрічкою? Цей сорт шоколаду користувався незмінною популярністю ось вже більше сорока років.
- Залишок готівки я віддав на відкриття бізнесу одному кондитерові, який придумав цей рецепт. На знак подяки за інвестицію він щомісяця відсилає плитку "Радості Лючії" на адресу "а/с 327, на вимогу".
Я тільки присвиснув.
- Все, тобі чай іти, він вже поруч, я відчуваю, - Дід випхал мене з картонної коробки, в якій ми з ним сиділи рядком, сховавшись від пронизливого осіннього вітру.
Уже відійшовши на кілька кроків, я обернувся. Біля коробки височіла крилата постать. Масивний торс, голова, увінчана закрученими рогами, червоні палкі очі, ноги з копитами... Чомусь мені цей шаман декого підозріло нагадує...
|
|
|
|
Время приёма: 18:25 17.10.2020
|
|
| |
|
Рассказ открыт для комментариев